Фінансовий контроль в системі казначейства та перспективи його розвитку
Завдання по мобілізації коштів до Державного бюджету за рахунок вжитих заходів управлінням погашення прострочених податкових зобов’язань у звітному періоді виконане на 107,5%. Фактично мобілізовано 4857,9 тис. грн.
Досягнуто також виконання показника по погашенню податкового боргу до Зведеного бюджету: при плані 11200 тис. грн., фактично досягнуто зниження боргу на 20703,6 тис. грн., що на 84,9% перевищує плановий показник.
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ
3.1 Зарубіжний досвід здійснення фінансового контролю та проблеми забезпечення держаного фінансового контролю
Фінансовий контроль, система його органів, їхніх функцій пройшли тривалий і складний період розвитку. Вони еволюціонували разом зі змінами тієї чи іншої економічної державно - управлінської системи в історії суспільного розвитку.
Сучасні ринкові відносини не тільки не усувають державний фінансовий контроль, а й навпаки, потребують посилення його соціальної значущості і відповідного удосконалення, оскільки на державні органи лягає все більша кількість функцій із захисту фінансових прав та інтересів членів суспільства, застосування відповідних заходів, матеріальних та фінансових ресурсів й попередження зловживань й розкрадань.
Саме тому принциповим є питання щодо системи суб’єктів фінансового контролю. Від того, наскільки цілісною буде ця система, наскільки вдало буде визначено склад її окремих елементів, повною мірою залежить ступінь успішності здійснення політики держави щодо ефективного державного фінансового контролю, боротьби з правопорушеннями у сфері фінансових відносин.
В цілому, у розвинутих країнах ринкової економіки фінансовий контроль відповідно здійснюють: у державах парламентського типу - парламент, у президентських - виконавча влада. Спільні риси такого контролю зафіксовані в принципах Лімської декларації, прийнятої в 1997 році на Конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів. При цьому фінансовий контроль вважається частиною державного регулювання з метою виявлення відхилень від прийнятих положень і порушень принципів законності, ефективності та економії ресурсів. Здійснюється передусім у формі попереднього контролю для вжиття певних коригуючих заходів й недопущення таких порушень у майбутньому і навіть отримання компенсації за заподіяні збитки.
Відповідно до вимог Лімської декларації вищий контролюючий орган повинен бути зовнішнім (не створеним усередині відповідних організацій), що забезпечує незалежність його дій і прийнятих рішень від стороннього впливу, тобто функціональну та організаційну незалежність на основі положень Конституції. Відповідно незалежність членів цього контролюючого органу також має бути гарантована Конституцією, передусім їх відкликання. Матеріальна основа такої незалежності — фінансова незалежність (забезпеченість відповідними ресурсами для виконання поставлених перед вищим органом фінансового контролю завдань). Перевірка вищим контролюючим органом діяльності уряду (окремих підзвітних йому органів) не означає підпорядкування уряду, який повністю відповідає за свої дії незалежно від оцінок експертів цього органу. Для виконання своїх функцій вищий контролюючий орган має право доступу до потрібних документів, інформації. У разі виявлення недоліків, відхилень від законодавче прийнятих рішень перевірені організації повинні інформувати його у встановлений термін про вжиті заходи. Вищий контролюючий орган може подати експертний висновок (в т.ч. зауваження) щодо проектів законів та інших постанов з фінансових питань.
У більшості розвинутих країн світу, у тому числі у країнах Європейського Союзу, фінансовий контроль здійснює Рахункова палата, а також урядові контрольно-ревізійні служби. Так, у ФРН, Фінляндії та в інших країнах рахункова палата контролює діяльність усіх федеральних підприємств, страхових установ федерації, приватних підприємств із 50% часткою держави, решту організацій та відомств, якщо вони розпоряджаються державними коштами. В Австрії Рахункова палата уповноважена здійснювати перевірки не лише державного господарства федерації, а й контролювати фінансову діяльність місцевих органів влади, благодійних фондів і закладами, управління якими здійснюється органами федерації. Державна рахункова палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть господарську діяльність партій.
У Великій Британії функції державного фінансового контролю виконує Національна ревізійна рада.
У Сполучених Штатах Америки контроль у галузі фінансів здійснюють: Державне казначейство, Головне контрольно-фінансове управління Конгресу, Адміністративно-бюджетне управління при президентові, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада з боротьби із фінансовими зловживаннями в державних закладах, Рада честі й ефективності в уряді, інспектори Федеральної резервної системи, Федеральної корпорації зі страхування депозитів штатів та інші органи, не говорячи вже про податкову службу. До функцій цих органів належить проведення ревізій, перевірок, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат [63, с. 282].
У Франції важливу роль в управлінні централізованими фінансовими ресурсами крім уряду й Міністерства фінансів, промисловості і економіки відіграють також такі спеціалізовані державні утворення, як Національна кредитна рада, Банківська контрольна комісія, Комісія економічного і регіонального розвитку країни.
Крім зазначених відомств, у Франції використовуються структури контролю галузевого спрямування, зокрема, такі, як Генеральна інспекція національної освіти, Генеральна інспекція національної політики тощо.
На приватних підприємствах контроль держави за їхньою діяльністю обмежується перевірками своєчасності й повноти відрахувань до бюджету, правильності ведення бухгалтерських рахунків (обліку), дотримання чинного законодавства з питань оплати праці найманих працівників, виконання державних контрактів і зобов'язань ( контроль за використанням бюджетних коштів). Решта питань, пов'язаних із забезпеченням ефективності діяльності приватних підприємств, підлягає внутрішньому контролю, який здійснюється самостійними підрозділами підприємств або аудиторами.
У більшості країн основними критеріями, за якими держава контролює роботу приватних і державних підприємств, є виконання обов'язкових відрахувань до державного (федерального) бюджету і реалізація урядових замовлень. У державному секторі економіки, крім того, предметом державного контролю є оцінка ефективності роботи підприємств шляхом порівняння видатків і реалізації продукції, цільове витрачання державних коштів та використання державного майна.
У країнах континентальної системи права (Німеччина, Франція, Італія та інші європейські держави) контрольні функції покладені на утворені вищими органами влади рахункові палати, які в той же час є незалежними у внутрішніх та зовнішніх питаннях їх діяльності.
Поряд з інститутом парламентського контролю у більшості країн одночасно і паралельно функціонують урядові контрольно-ревізійні системи. У США - це Адміністративно-бюджетне управління при президентові, система інспекторських служб у федеральних відомствах, урядових установах, у Фінляндії — Ревізійне управління державного господарства, яке входить до міністерства фінансів. У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не тільки бюджетно-фінансову, а й усю роботу державного апарату. В Японії таку функцію виконує Управління адміністративного контролю при Канцелярії прем'єр-міністра, яке має своїм завданням також підготовку пропозицій щодо удосконалення структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьбу з корупцією і бюрократизмом.
У Великобританії контроль фінансово-господарської діяльності державного сектора економіки здійснює Національне контрольно-ревізійне управління, яке є урядовим органом і функціонує відповідно до Закону про фінансовий контроль. Управлінню надано право проводити перевірки рахунків усіх урядових установ і широкого кола державних органів, через які проходить більше 60% витрат, а також контролювати субсидії, що надаються місцевими органами влади системі охорони здоров’я, націоналізованим галузям промисловості і державним корпораціям.
У Швеції, яка є парламентарною монархією, головним відомством у справах державного контролю та обліку є Державне ревізійне управління (яке ще в деяких джерелах називають Національним бюро аудиту). Його метою, як визначено урядом, є забезпечення ефективності роботи центрального уряду і досягнення високоякісного управління фінансовою діяльністю. Діяльність Управління характеризується двома напрямами – проведенням щорічних ревізій фінансово-господарської діяльності національних установ і підприємств та ревізій ефективності державних закупівель.
В Російській Федерації функції урядового контрольного органу у сфері фінансів здійснює Департамент державного фінансового контролю і аудиту Міністерства фінансів [41].
В Австрії перевірки державного господарства і фінансової діяльності, пов’язаної з благодійними та іншими фондами, здійснює Рахункова палата.
Контроль за використанням суб’єктами підприємницької діяльності державних фінансових ресурсів також здійснюють: у Великій Британії – Державна контрольна палата, Канаді - апарат Генерального контролера, Угорщині – Державна рахункова палата, Індії – Служба Генерального інспектора і ревізора Департаменту ревізій і рахівництва Міністерства фінансів, Фінляндії - державні ревізори, Російській Федерації - Рахункова палата при Думі.
В цілому зарубіжний досвід свідчить, що, по-перше, в кожній країні має місце державний фінансовий контроль підприємницької діяльності, по-друге, державний фінансовий контроль підприємницької діяльності здійснюється державними органами різними за статусом і підпорядкуванням, по-третє, більшість органів спеціалізованого державного фінансового контролю мають повноваження на здійснення одночасно фінансового контролю як у бюджетній сфері, так і у сфері підприємництва.
Отже, державний фінансовий контроль підприємницької діяльності є різновидом фінансового контролю і його особливість визначається обмеженістю контролюючих і підконтрольних суб’єктів: першими є лише органи державної влади і управління, право яких на здійснення від імені держави фінансового контролю визначено законодавством, а другими - лише суб’єкти підприємництва.
Діюча система державного фінансового контролю є недосконалою, що пов’язано з незавершеністю формування усієї системи фінансового контролю в Україні; зокрема: відсутні єдині концептуальні засади його організації, розірване правове поле, відсутня методологічна цілісність та чіткість, допускається дублювання у функціях органів державного фінансового контролю. Внаслідок цього в економіці України мають місце негативні явища, які пов’язані з діями суб’єктів підприємництва: низька платіжна дисципліна, несвоєчасна виплата заробітної плати, приховування доходів від оподаткування, неповний відхід від негрошових форм розрахунків, порушення при приватизації і в зовнішньоекономічній діяльності, нецільове використання бюджетних коштів. Все це обумовлює необхідність докорінної реформи системи фінансового контролю в Україні.
На сьогодні одними з основних проблем залишається недосконалість законодавчої бази; неузгодженості в нормативних актах; відсутність визначення нових стратегічних напрямів контрольної роботи і вдосконалення структури контрольних органів, у тому числі й заснування аналітичного центру (створення умов для реалізації заходів щодо оптимізації бюджетних витрат і забезпечення їх ефективного й цільового використання; вдосконалення системи контролю за проведенням перевірок (ревізій) суб’єктів господарювання); вироблення нового та вдосконалення чинного законодавства (через внесення змін і доповнень у нормативні акти, що регулюють процедури проведення фінансового контролю); створення ефективного механізму взаємодії органів державного контролю України (а надто стосовно вдосконалення механізму взаємодії контрольно-ревізійних органів, органів Державного казначейства, Рахункової палати, зміцнення взаємодії з органами внутрішніх справ, органами служби безпеки, органами податкової міліції та органами прокуратури).
Головна роль у системі фінансового контролю України, як і в інших економічно розвинутих країнах, має належати органам, діяльність яких ні організаційно, ні фінансово не залежить від органів чи посадових осіб, уповноважених розпоряджатися суспільними (державними й місцевими) фінансовими та матеріальними ресурсами. З цією метою необхідно вивчати досвід провадження фінансового контролю в інших державах – у Російській Федерації, США, Франції, Нідерландах, Іспанії і т. д., а затим, вибравши найкраще та врахувавши вітчизняні особливості, запровадити в систему державного фінансового контролю України.
3.2 Напрями вдосконалення державного фінансового контролю
Підконтрольне середовище в Україні характеризується значними змінами. По-перше, спостерігається суттєве зростання кількості власників, які не впливають на прийняття управлінських рішень, але є визнаними учасниками управління бізнес-процесами у правовому полі. По-друге, масовий прихід до управління, особливо у приватному секторі, керівників, які не мають фахових знань і навичок менеджменту, ставши власниками господарських об'єктів. По-третє, низька правова культура і криміногенність у бізнес-середовищі. По-четверте, високий рівень корумпованості у відносинах між бізнесом і владою та ігнорування обов'язкових бюрократичних методів управління. Водночас залишається значна кількість невирішених проблем щодо реформування систем бухгалтерського обліку і статистики, оподаткування та митного нагляду, забезпечення прозорості й персональної відповідальності в державному управлінні тощо. Це призвело до того, що підконтрольне середовище в Україні з чітко структурованого та детермінованого перетворилося на аморфне, тобто без визначених меж та правил і водночас із невизначеними наслідками конкретних заходів. Суб'єкти контролю почали дублювати роботу один одного, а наслідки контрольних заходів почали використовуватися в політичних цілях або у недобросовісній конкурентній боротьбі.
Виділяючи пріоритетні напрями подальшого розвитку фінансового контролю, зауважимо, що всі зміни відбуваються в контексті євроінтеграційних процесів та набуття світових стандартів методології та організації контрольного процесу.
Очевидно, що тільки чітка визначеність економіко-правового поля поведінки всіх суб'єктів національної економіки та підвищення рівня публічної політики регулювання економічних процесів можуть сприяти зростанню якісних характеристик фінансового контролю.
Рейтингові оцінки діяльності контролюючих інститутів за сумою вилучених та повернутих державі коштів є некоректними щодо визнання якості їх роботи, оскільки попередження злочинності може бути більш результативним у тактичному і стратегічному планах.
ГоловКРУ України у 2008 році розробило положення про рейтингову оцінку результатів роботи контрольно-ревізійних управлінь, згідно з яким в оцінках результативності використовується п'ять груп показників:
показники, які характеризують кількість проведених контрольних заходів та обсяги виявлених фінансових порушень;
показники, які характеризують стан усунення виявлених фінансових порушень;
показники, які характеризують стан вжитих заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності;
показники, які характеризують застосування заходів впливу до порушників фінансової дисципліни;
показники якості роботи інспектора й аудитора.
На основі ідентифікованих значень вагомості кожного вимірника розраховується узагальнюючий показник синергетичного ефекту. Очевидно, що значимість таких вимірників, як виявлена сума фінансових порушень у розрахунку на одну перевірку чи на одного працівника контролюючих органів, обсяг усунення порушень чи адекватність визнання виявлених недоліків правоохоронними органами є найвищою.
Саме така комплексна оцінка може бути об'єктивним вимірником результативності та якості контрольних дій.
Слід виділити чинники, які впливають на якість фінансового контролю і перебувають у площині його методологічного та організаційного забезпечення. Факторами методологічного забезпечення є, насамперед, висока професійна діяльність з використанням сучасного аналітичного інструментарію доведень та аргументації, порівняльних оцінок та багатокритеріальної оптимізації. визнання суттєвості та ризику оцінок. Тому в цій площині виділяються два вектори розвитку методології фінансового контролю: інспектування й аудит. Визнання доцільності та ефективності здійснюється в рамках структурованих інтересів тактичного і стратегічного планів. Важливим також є приведення технології контрольного процесу до світових стандартів, визнання високої якості контролю та забезпечення його незалежності. Фінансовий контроль за своєю філософією повинен стати «лікарем економічної системи», а не її «караючим мечем». Суттєвим є досягнення політичного та ідеологічного консенсусу щодо захисту національних чи корпоративних інтересів, високе суспільне визнання діяльності контролюючих органів. В організаційному плані пріоритетною виступає чітка структуризація повноважень та комплектацій інститутів фінансового контролю, відмова від замовного підходу до організації контролю та його цільових установок, публічність контролю, зокрема і за наслідками виконаної роботи. Недоліками в організації роботи інститутів фінансового контролю вдало маніпулюють злочинці. Невпорядкованою залишається робота Рахункової палати, Державного казначейства та Головного контрольно-ревізійного управління. Подання щодо внесення змін у роботі цих органів уже зроблені, але відповідні законопроекти ще не розглядалися.
Утвердженню нових методологічних та організаційних засад фінансового контролю сприяє широке впровадження сучасних інформаційних технологій і систем з відповідним регламентуванням доступу та правового захисту інформаційних ресурсів обліку й контролю. Формування бази даних за результатом перевірок у реальному режимі часу, кваліфікована інтерпретація змін, відхилень та порушень незалежними експертами, оцінка вигод і втрат з позицій глобальних критеріїв національних інтересів є технологічно можливими й доцільними, якщо вони підкріплені політичною волею. Проте теперішня конфіденційність економічної інформації набула загрозливих розмірів і відгороджує значну частину прагматичних фахівців від суспільного життя. Через це стала менш результативною суспільна протидія корумпованості в контролюючих органах.
Загальний висновок напрошується такий. Чітка цілеспрямованість і хаотичність ринкового реформування, глобалізаційні та інтеграційні процеси, кон'юнктурні виклики і загрози суттєво впливають на динаміку економічних змін та утвердження нового економічного порядку. Водночас вони стали поштовхом до формування нових стандартів економічних відносин у цілому й до реалізації місії фінансового контролю зокрема.
ВИСНОВКИ
Фінансовий контроль як особливе явище є історичною категорією і важливою функцією держави. Фінансовий контроль - це аналіз уповноваженим суб’єктом стану фінансової системи, грошових потоків і фінансових результатів об’єкта контролю та приведення її до встановлених державою параметрів. Головна ознака контролю – це реальна можливість впливу суб’єкта контролю на об’єкт, яка має бути оформлена в нормах права і бути конструктивною дією.
Основними завданням фінансового контролю, що випливають з його головної мети і забезпечують її досягнення, є: стеження за дотриманням фінансової безпеки у внутрішній та зовнішньоекономічній сферах національного господарства; встановлення забезпеченості фінансової самодостатності національного господарства на мікро- та макроекономічному рівнях; стеження за збалансованістю консолідованого, державного та місцевих бюджетів; встановлення дотримання господарюючими суб’єктами правил формування і використання фінансових ресурсів; стеження за дотриманням сталого фінансового розвитку секторів і галузей економіки; перевірка захищеності фінансово - економічних інтересів громадян України.
Фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед елементів фінансового управління і є важливим за умов перехідної економіки, тобто в Україні, він забезпечує дисципліну в фінансовій сфері, є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного процвітання. Неоднозначність трактування поняття фінансового контролю є наслідком багаторічної історії розвитку України як держави, а також незавершеністю правової бази, тобто відсутністю відповідного закону.
Фінансовий контроль – це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об’єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконалення управління економікою [51, с. 76].
Наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні в основному склалася і охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють фінансовий контроль, форми й методи контролю. Класифікація в організаційному плані дала уявлення про масштаби здійснення контролю, про його рівень значущості та корисності.
Одна з головних проблем, із якою, напевно, стикаються уряди всіх країн світу, – недостатність бюджетних ресурсів для здійснення державою своїх функцій в повному обсязі та забезпечення гарантованих Конституцією прав громадян. Це ставить перед усіма державними структурами, причетними до бюджетного процесу, спільне завдання – забезпечення цільового та ефективного витрачання бюджетних коштів.
В умовах проблематичності наповнення бюджетів та державних цільових фондів і, зважаючи на те, що дохідна частина бюджету майже на 70% складається з податкових надходжень, особливо гостро постає питання контролю за справлянням податків. Провідна роль у вирішенні даної проблеми відводиться саме державній податковій службі, головним завданням якої є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), але на сьогодні в Україні організація і здійснення фінансового контролю органами ДПС України перебуває ще на стадії становлення.
Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у зв’язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. У зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми фінансового контролю – державний та незалежний.
Аналіз стану фінансового контролю в Україні дозволив виявити ряд проблем у цій сфері, що спричиняють динамічний ріст кількості фінансових порушень у державі з кожним роком. Наявна методологічна проблема – недостатня з’ясованість природи зовнішнього та внутрішнього фінансового контролю. Відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. Відсутність зовнішнього, незалежного державного контролю за фінансовими ресурсами місцевих органів влади і самоврядування. Втрата державою контролю за економічною діяльністю підприємств державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств, що мають частку державного майна. Відсутність системи здійснення контролю за використанням державних коштів.
З метою вищезазначеного потрібне подальше реформування фінансового контролю та затвердження Концепції створення єдиної системи державного фінансового контролю, яка повинна дати чітке поняття категорії державного фінансового контролю, його принципів, системи, завдань, пріоритетів, основних видів і порядку здійснення. Вважаємо за доцільне встановлення обов'язкового періодичного аудиту для всіх суб'єктів підприємницької діяльності й відповідальності аудиторських фірм і безпосередньо аудиторів за об'єктивність і повноту контролю. Так само доцільно визначити правовий статус аудиторського висновку, як документа, і сферу його використання. Стрижнем цієї концепції має стати розподіл державного фінансового контролю на парламентський та урядовий. Безумовно, як законодавча, так і виконавча гілки влади повинні здійснювати контрольні функції. Це відразу зніме причини дискусії останніх років щодо визначення головного органу державного фінансового контролю, дасть можливість послідовно й концептуально удосконалюватися методологічній базі єдиної системи державного фінансового контролю.
Крім того, не повинні залишитися осторонь і питання розроблення пропозицій, що стосуються удосконалення фінансового, бюджетного, податкового та митного законодавств. Із метою забезпечення цілісної системи державного фінансового контролю до сфери повноважень Рахункової палати слід віднести контроль за ефективністю всієї діяльності Національного банку, а не лише виконання його кошторису. Немає сумніву, що повинні зберегтися й окремі функції, які виконуються нині. Зокрема, такі, як контроль за державним боргом, дефіцитом бюджету тощо.
У концепції доцільно врегулювати питання взаємовідносин і взаємодії контрольних органів, закріпити положення про те, що Рахункова палата є найвищим органом державного контролю і здійснює контроль як за доходами, так і видатками Державного бюджету України й має право на перевірки всіх державних інституцій, а Державна контрольно - ревізійна служба забезпечує періодичне проведення ревізій та перевірок, у тому числі й на прохання правоохоронних органів. Водночас контрольні функції тих чи інших структур, що здійснюють державний фінансовий контроль, повинні визначатися спеціальними законами.
Реформування системи фінансового контролю в Україні повинно здійснюватися через цілий ряд напрямів, серед яких основними є наступні:
прийняття законопроектів “Про фінансовий контроль» та “Про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення”, які дозволять підвищити дієвість державного фінансового контролю у використанні бюджетних коштів та майна;
закріплення на рівні законодавства структури системи та статусу і функцій суб'єктів фінансового контролю, основних засад його методологічного і методичного забезпечення; правових норм взаємодії органів фінансового контролю з правоохоронними органами та дерегулювання підприємницької діяльності шляхом законодавчого обмеження створення нових органів фінансового контролю, визначення і розмежування їх функцій, обмеження застосування деяких форм фінансового контролю та втручання правоохоронних органів і органів державного фінансового контролю у діяльність суб'єктів господарювання;
створення системи оперативного обміну інформацією між органами державного фінансового контролю;
створення Державної координаційної ради з питань фінансового контролю, яка взяла б на себе координацію дій усіх структур щодо розроблення і реалізації заходів, спрямованих на удосконалення державного фінансового контролю.
запровадження нових, більш ефективних форм фінансового контролю, які посилять профілактичну спрямованість контролю з боку держави та дозволять поступово перейти від контролю, який здійснюється після завершення фінансово-господарських операцій, до контролю що попереджає порушення при використанні бюджетних коштів.
Основним завданням змін в механізмі фінансового контролю є створення єдиної системи фінансових органів, яка б забезпечувала аналіз і прогнози фінансового стану, управління фінансовими ресурсами держави і контроль за дотриманням державної фінансової дисципліни. Тільки за умови створення такої системи Уряд зможе підвищити ефективність державної політики у фінансовій, бюджетній і податковій сферах. Ця політика має бути максимально виваженою і прозорою, а це можливо за умови чіткої координації дій всіх без виключення, суб`єктів фінансової системи України.
Основними напрямами подальшого розвитку системи фінансового контролю є: формування єдиних концептуальних засад організації фінансового контролю, з урахуванням сучасних умов розвитку економіки України; створення єдиного правового поля розвитку системи фінансового контролю та законодавчого закріплення за його суб’єктами функцій щодо здійснення фінансового контролю; формування нових і удосконалення діючих процедур фінансового контролю; удосконалення методик фінансового контролю; оптимізація організаційних структур фінансового контролю; удосконалення кадрового забезпечення системи фінансового контролю, створення сучасної науково-дослідної і навчальної бази за міжнародними зразками; створення адекватної сучасним умовам інформаційно-комунікаційної інфраструктури; покращання матеріально-технічного і фінансового забезпечення функціонування системи фінансового контролю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України.
Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4.12.1990 року за №509-ХІІ (із змінами та доповненнями).
Закон України «Про державну контрольно – ревізійну службу в Україні» вiд 26.01.1993 року за №2939-XII (із змінами та доповненнями).
Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР (із змінами та доповненнями).
Постанова Верховної Ради України «Про створення Контрольної палати Верховної Ради України та проект Закону України про Контрольну палату Верховної Ради України» від 22.11.1995 року.
Указ Президента України від 19 вересня 2000 року № 1074/2000 “Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів”.
Указ Президента України від 25 грудня 2001 року № 251/2001 “Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері”.
Указ Президента України від 08.04.2004 № 400/2004 “Про внесення змін до Указу Президента України від 19 вересня 2000 року № 1074 “Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів”.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок складання єдиного кошторису доходiв i видаткiв бюджетних установ і організацій» від 16.02.1998 року за №164 (із змінами та доповненнями).
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Стратегії розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади» від 24.07.2003 року за №1156.
Алієва В.Ш. Роль Рахункової палати Туреччини в бюджетному процесі//Фінанси України. – 2001. – № 6. – С. 71.
Барановська В. Г. Державний фінансовий контроль в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення//Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. – Черкаси, 2002. – С.62–64.
Бречко О. В. Удосконалення контролю в системі управління фінансовими ресурсами регіону // Фінанси України. – 2002. №9. – С. 150-154.
Василик О.Д./Теорія фінансів: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 382 с.
Воронин Ю.М., Мешалкина Р.Е. Стандартизация финансового контроля: Россия и мировой опыт: Монография. – М: ИД Финансовый контроль, 2003. – 342 с.
Галицький В.Ф. Співпраця органів державної контрольно-ревізійної служби з підрозділами відомчого контролю//Фінансовий контроль. – 2005. – С. 23.
Головань М.М. Державний фінансовий контроль і його реформування//Фінанси України. – 2003. №9. – с. 52 – 60.
Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення //Фінанси України. – 1998. – № 1. – С.48.
Замасло О.Т. Вплив податкової політики держави на фінансову діяльність підприємств//Фінанси України – 2002. – №7 – С.41.
Зудилин А.П. Финансовый контроль: Учеб. пособие. – М.: Изд-во РоС. университета дружбы народов, 2000, - 422 с.
Каленський М.М. Удосконалення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів//Фінанси України. – 2001. – №5. – С. 65-68.
Калюга Є.В. Класифікація контролю та шляхи її вдосконалення//Фінансовий контроль. – 2002. – № 1. – С. 44 – 52.
Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2002. – 360 с.
Клімова С. М. Державний фінансовий контроль у системі державного управління//Актуальні проблеми державного управління. – Х., 2006. – №3 (11). – С.106-113.
Кириленко О.П.. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- 368 с.
Ковалюк О.М. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки//Фінанси України. – 2002. – № 7. – С. 151-158.
Любенко A.M. Контроль ефективності управління бюджетними установами через призму зарубіжного досвіду//Фінансовий контроль. – 2007. – № 3 – С. 42-48.
Мамишев А.В. Характерні аспекти організації державного фінансового контролю за рубежем // Фінанси України. – 2003. – №11.
Марченко В.Б. Поняття фінансового контролю // Правове регулювання економіки. – К., 2000. – Вип. 1 – С. 137-149.
Мельник П.В. Розвиток фінансового контролю як функції державного управління трансформаційними процесами//Фінансовий контроль. – 2001. – № 4. – С. 15–19.
Мельничук В.Г. Незалежний державний фінансовий контроль в Україні та досвід зарубіжних країн//Фінансовий контроль. – 2004. – № 2. – С.36.
Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер.– 2003. – 528 с.
Островерхов С. Контроль як функція органів державного управління та самоврядування//Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування. – К., 1996. – С.119-121.
Петров А.Ю. Государственный финансовый контроль // Финансы – 2000. – №10.
Писаренко Т. Шляхи вдосконалення фінансового контролю за використанням фінансових ресурсів бюджетних установ//Формування економічних відносин в умовах ринку. – Тернопіль, 1998. – Вип. 2 – С. 250-254.
Полякова Л.М Форми фінансово-економічного контролю в сучасних умовах//«Львівська політехніка». – Вісник. – Львів, 1998. – №328: Промислово-фінансові групи в Україні: проблеми створення, становлення та розвитку – С. 31-34.
Послання Президента України до Верховної ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2004.
Послання Президента України до Верховної ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році”. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2005.
Прісняков В.Ф. Тіньова економіка і методи визначення її обсягу. // Фінанси України. – 2001. – №7.
Пушкіна Н. М. Державний контроль і правова відповідальність в системі фінансово-господарської діяльності // Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (25–26 квіт. 2002 р.). – Дніпропетровськ, 2002. – С. 224–225.
Пилипенко В. Рахункова палата у чіткому контексті держбюджету//Юридичний вісник України. – 2002. – 18-24 трав. – С. 8-9.
Полякова Л.М Форми фінансово-економічного контролю в сучасних умовах//«Львівська політехніка». – Вісник. – Львів, 1998. – №328: Промислово-фінансові групи в Україні: проблеми створення, становлення та розвитку – С. 31-34.
Романів Є.М., Хом’як Р.Л., Мороз А.С., Корягін М.В. Контроль і ревізія. Навчальний посібник. Нормативно-практичні матеріали. Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 2002. – 320 с.
Романів Є. Контроль та сплата дивідендів за акціями держави в акціонерних товариствах//Формування економічних відносин в умовах ринку. – Тернопіль, 1998. – Вип. 2. – С.32–37.
Рябченко О. До проблеми про вдосконалення контролю державних органів за законністю діяльності фінансово-кредитних установ//Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 2005. С.173–176.
Савіна Н. Роль обліку, аналізу і контролю у формуванні фінансових ресурсів бюджетних установ//Формування економічних відносин в умовах ринку. – Тернопіль, 1998. – Вип. 2 – С. 146-147.
Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 407 с.
Савченко Л.А. Вдосконалення законодавства щодо здійснення фінансового контролю як одна з умов забезпечення прав суб’єктів підприємництва//Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. –2000. – №1 – С. 169-173.
Савченко Л. А. Фінансова діяльність держави та фінансовий контроль//Держава і право. – К., 2001. – Вип. 11: Юридичні і політичні науки. – С.293-299.
Савченко Л.А., Цимбалюк А.В., Шкарупа В.К, Глух М.В. Фінансове право: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 85 с.
Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку//Фінанси України. – 1999. – № 8. – С. 76.
Стефанюк І.Б. Мета і завдання державного фінансового контролю підприємницької діяльності//Фінанси України. – 2002. – №4. – С. 133-137.
Стефанюк І.Б. Роль і завдання державної контрольно-ревізійної служби в управлінні фінансовими ресурсами підприємницького сектора економіки//Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. – К., 1999. – Т. 12 – С. 450-462.
Топішко І. І. Наростання “тонізації” економіки – головна причина дестабілізації державних фінансів//Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України.