Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Фінанси підприємств

Фінанси підприємств

в кожному наступному звітному періоді (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо). Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Повна і достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи: 1) доходи від звичайної діяльності, 2) доходи від надзвичайних подій.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової (грошові надходження від покупців; від ін. операційної діяльності: операційна оренда, від операційних курсових різниць, від продажу оборотних активів, крім надходжень від продажу фінансових інвестицій). Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів (від інвестицій в асоційовані дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі; від продажу цінних паперів емітованих ін. підприємствами, але які знаходяться у власності даного підприємства; від продажу необоротних активів; від здійснення форвардних, ф’ючерсних та ін. спекулятивних операцій на фондовому ринку). Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призво­дять до зміни величини та (або) складу власного і позикового ка­піталу(надходження коштів від розміщення цінних паперів власної емісії, які призводять до збільшення власного капіталу; від утворення боргових зобов’язань).

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов’язань, що супроводжується зростанням власного капіталу ( за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства). Доходи від реалізації продукції = загальна сума доходів без врахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків й зборів які нараховуються при здійсненні актів купівлі-продажу. Чистий доход від реалізації продукції (валовий) = доход від реалізації – собівартість продукції.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.


Фактори, які впливають на величину виручки від реалізації продукції (робіт та послуг)

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції: а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності), - метод нарахування; б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається у разі наяв­ності умов: ► покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар (продукцію, актив); ► підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами); ► сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; ► є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства; ► витрати пов'язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені. Доход (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності: • реалізація товарів; • реалізація готової продукції; виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційних цін. Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути: ► виживання на ринку (можуть встановлюватись низькі ціни з надією на те, що ринок буде чутливим до них), ► максимізація прибутку (зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток), ► лідерство на ринку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку), ► лідерство щодо якості товарів (встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості). Розрізняють такі види цін: оптова (собівартість+прибуток+ рентабельність*собівартість), відпускна (оптова+ акцизний збір+ ПДВ) та роздрібна. Також існують фіксовані ціни(встановлюються адміністративно), регульовані (встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності), а також індикативні ціни (мінімальний та максимальний рівень цін) та вільні ціни (утворюються на ринку).


Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності

З переходом на ринкові основи господарювання зростає значення інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках. Раціональне використання грошових коштів, пошук ефективних напрямів їх інвестування, які даватимуть підприємству додатковий прибуток, є важливим напрямком його інвестиційної діяльності.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямі найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами тощо набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємств.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розробки інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія - це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Отримання доходу від інвестиційної діяльності значною мірою визначається типом інвестиційної стратегії - агресивної (активної) чи пасивної. Агресивна стратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна - на збереження за рахунок інвестицій досягнутого рівня показників операційної діяльності.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємств визначається на основі змін власного капіталу та інших пасивів, пов'язаних з фінансовою діяльністю. З фінансовою діяльністю пов'язані надходження грошових коштів. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій ведуть до збільшення власного капіталу. Отримані позички, тобто надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань (позичок, векселів, облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов'язань, не пов'язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позикового капіталу.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг. Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.


Формування валового і чистого доходу підприємств

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок забезпечення нового кругообороту коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування). Залишок виручки становить валовий дохід.

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями У складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

Чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартість матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.

Поняття грошового потоку. Вхідні грошові потоки

Грошові потоки – сукупність розподілених за часом, грошових надходжень і напрямків використання коштів, що мають місце в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.


Економічний зміст прибутку

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток - це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартість продукції. Прибуток - це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною катего­рією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. Прибуток є джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств.

Розрізняють валовий, операційний, оподатковуваний та чистий прибуток. Також залежно від виду діяльності в межах якої отримано прибуток виділяють • прибуток від реалізації за основним видом діяльності, • за неосновним видом діяльності, • від фінансових операцій, • інвестиційної діяльності. За методикою оцінки: номінальний та реальний. Як економічна категорія прибуток відображає чистий дохід створений сфері матеріального виробництва. Як економічній категорії прибутку притаманні особливості: ► прибуток є частиною вартості додаткового продукту, прибуток – це частина додаткової вартості виробленої та реалізованої й готової до розподілу, ► прибуток є одним з основних показників, який характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, ► прибуток є одним з головних джерел поповнення фінансових ресурсів підприємств.


Формування прибутку підприємства

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Формування прибутку здійснюється в порядку: 1) Виручка від Реалізації – ПДВ – Акцизний збір – Інші податки й збори = Чистий Дохід від реалізації продукції. 2) ЧД – Собівартість = Валовий Прибуток. 3) ВП + Інші Доходи від операційної діяльності – Адміністративні Витрати – Витрати на збут = Операційний Прибуток. 4) ОП + Дохід від участі в капіталі + Інші фінансові доходи – Втрати від участі в капіталі – Інші фінансові витрати = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування. 5) Пзд – Податок на Прибуток від звичайної діяльності = ЧП. 6) Дзд – Втрати від надзвичайної діяльності = Прибуток від надзвичайної діяльності – Панд. 5)+6)=ЧП

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.


Методи розрахунку прибутку

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: 1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації. 2. Собівартість одиниці продукції. 3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 гри. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності: • визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель­ність продукції; • порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому; • виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді; • розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.


Сутність та методи обчислення рентабельності

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються в розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Розрізняють за часом обчислення: планова та фактична рентабельність. Залежно від ступеня узагальнення даних розраховують рентабельність реалізації окремих видів продукції, підприємства в цілому, галузі. Найчастіше використовують показники: рівень рентабельності виробництва й реалізації продукції, рентабельність капіталу (сукупного, основного, рентабельність продаж).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку отриманого за певний період до поточних витрат або до авансованої вартості капіталу у %. Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Розподіл прибутку підприємства

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загальною прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.


Використання чистого прибутку

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством. Як правило, одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга - на розширен­ня та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нepухомocтi, створення та поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми. Зокрема, сума прибутку спрямовується: на виплату дивідендів; на поповнення статутного капіталу; на поповнення резервного капіталу. Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства для виплати дoxoдiв власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та на інші потреби.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо); неасигнована частина не має конкретного призначення. Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів. Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами. Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

Сутність, склад і структура оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці. На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів. По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообороту: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й накопичування необхідних запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообороту оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реа­лізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на товарній стадії кругообороту, водночас є і початковою стадією наступного створення нової вартості.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виро­бництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи. Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації "продукції" та отримання прибутку.


Класифікація і принципи організації оборотних коштів

Організація оборотних коштів справляє значний вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Для глибшого розкриття основ організації оборотних коштів доцільно їх у певний спосіб класифікувати. Оборотні кошти підприємств можна класифікувати за трьома ознаками: 1) залежно від участі їх у кругообороті коштів (оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу); 2) за методами планування, принципами організації та регулювання (нормовані та нeнopмовaні. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі); 3) за джерелами формування (власні та прирівняні до них; залучені; інші).

Система організації оборотних коштів передбачає. По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпоряджання та управління оборотними коштами, тобто оперативної самостійності у використанні оборотних коштів; по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та Їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів); по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з урахуванням тих вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків; по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства; по-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообороту коштів, що використовуються, для прискорення їхнього обороту.

Оборотні виробничі фонди і фонди обігу

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва, а процес реалізації продукції – фонди обігу. Оборотний капітал (оборотні кошти) - це ко­шти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.


Методи визначення потреби в оборотних коштах

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать: ► умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності; ► організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції; ► умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію. У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотних коштів призводить до накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

На практиці використовується методи визначення потреби в оборотних коштах: 1) Метод прямого розрахунку передбачає розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Норматив оборотних коштів – мінімальна сума грошових коштів, яка постійно потрібна підприємству для здійснення виробничої діяльності. Загальний норматив оборотних коштів – визначається як сума окремих нормативів за окремими елементами оборотних коштів. По більшості елементів оборотних коштів норматив визначається як добуток одноденних витрат на норму запасу в днях. Норма оборотних коштів – відносна величина, що визначає величину запасу в днях й характеризує величину запасу в товарно-матеріальних цінностях за певний період часу. Норма запасу визначається: сума поточного запасу, транспортного, технологічного, страхування.

2) Статистичний – визначення нормативу оборотних коштів на базі аналізу середніх фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей з коригуванням потреби в них. Передбачає поділ нормативу оборотних коштів на виробничий та невиробничий. Виробничий норматив розраховується шляхом множення базового виробничого нормативу на темп росту виробничої програми. Невиробничий норматив збільшується в половинному обсязі від зростання виробничої програми.

3) Коефіцієнтів – здійснюється шляхом розрахунку й співвідношенням між темпами росту виробництва та реалізацію продукції та розміром оборотних активів підприємства в базовому періоді. Розраховуються темпи росту залишків оборотних коштів за 4 базових періоди, які передували плановому. Коефіцієнт оборотності розраховується на основі виручки від реалізації або на основі собівартості реалізації продукції. Розраховуються такі коефіцієнти як: коефіцієнт оборотності капіталу (ВР / сер. ОК), оборотності дебіторської заборгованості (ВД / сер. ДЗ), виробничого запасу (ВВ / сер. ВЗ), кредиторської заборгованості (ВР / сер. КЗ). Ці коефіцієнти повинні мати тенденцію до збільшення. Тривалість операційного циклу = тривалість обороту запасів + тривалість обороту заборгованості. Тривалість фінансового циклу = тривалість операційного циклу – тривалість кредиторської заборгованості. Якщо ТФЦ «-« то підприємство має надлишкові оборотні активи і не потребує додаткового фінансування.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається як добуток одноденних витрат за планом 4 кварталу на тривалість виробничого циклу та коефіцієнт зростання витрат. Норматив готової продукції визначається як добуток одноденного випуску продукції в 4 кварталі планового року за виробничою собівартістю на норму запасу оборотних коштів для готової продукції. Витрати майбутніх періодів включають здійснені в даному плановому періоді такі виробничі витрати, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні пе­ріоди. До них належать витрати, пов'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвитку виробництва, або витрати, пов'язані з прове­денням гірничих розробок, гірничо-підготовчих, розкривних та інших робіт. Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається як: сума коштів, які вкладено в ці витрати на початок запланованого періоду + витрати, що проводяться в плановому році і передбачені відповідними кошторисами – витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.


Джерела формування оборотних коштів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи на підприємстві. Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організаційно-правових форм формують власні оборотні кошти за рахунок пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі пасиви.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обороті підприємств, а проте йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства. Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Відображаються вони в І розділі пасиву балансу. Сталі пасиви, по суті, є планованою кредиторською заборгованістю. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їхнього розрахунку.

Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: