Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Фінанси підприємств

Фінанси підприємств

коштів підприємство може використати в господарському обороті. Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. На рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті.

Для формування оборотних коштів підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями. До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою залежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використання.


Показники використання оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники. 1) Оборотність: О=(С*Т)/Р – характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот. 2) Оборотність виробничих запасів: Ов.з.=(Св.з.*Т)/Рс – відображає час перетворення товарно-матеріальних цінностей на готову продукцію чи гроші. 3) Оборотність дебіторської заборгованості: Од.з.=(Дз.*Т)/Р – відображає середній термін отримання платежу. 4) Оборотність кредиторської заборгованості: Ок.з.=(Кз*Т)/Р – відображає час покриття кредиторської заборгованості. 5) Оборотність грошових коштів: Ог.к.= Ов.з+ Од.з+ Ок.з – відображає час обороту грошових коштів. 6) Коефіцієнт оборотності: Ко=Р/С – характеризує кількість оборотів за період, що аналізується. 7) Коефіцієнт завантаження: Кз=С/Р – показує, скільки оборотних коштів авансовано в 1 грн. реалізованої продукції. 8) Прибутковість: Ке=П/С - характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. 9) Рентабельність: Р=(П/С)*100 % - визначає використання оборотних коштів. 10) Наявність оборотних коштів: (Вк+Дк)-∑НА (1)– характеризує величину власних оборотних коштів. 11) Брак: (1)<(∑ОА-ГК)-∑ПЗ – перевищення поточної потреби над наявність власних оборотних коштів. 12) Надлишок: (1)>(∑ОА-ГК)-∑ПЗ – перевищення наявності власних оборотних коштів над поточну потребу. 13) Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства: Кр.в.=Фп/М – відображає питому вагу вартості оборотних коштів над поточну потребу.

Вк - власні кошти; Дк - довгострокові кредити; НА - необоротні активи; ОА - оборотні активи; ГК - грошові кошти; ПЗ - поточні зобов'язання; ФІІ - фактична наявність оборотних коштів; М - вартість майна підприємства; С - середня вартість оборотних коштів; Т - тривалість періоду, за який обчислюється оборотність оборотних коштів; Р - обсяг реалізації продукції; П - прибуток від реалізації продукції, Св.з – середня вартість виробничих запасів в грн., Рс – обсяг реалізованої продукції за собівартістю в грн., Дз – дебіторська заборгованість, Кз – кредиторська заборгованість.


Шляхи прискорення обертання оборотних коштів

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через: 1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками; 2) прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей; 3) скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості; 4) збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів - це різниця між потребою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на підставі планової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, з якою виконано виробничу програму наступного за звітним року. Інакше кажучи, відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів. Унаслідок прискорення обороту оборотних коштів вивільняється певна частина коштів, яку обчислюють множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обороту.

Для скорочення терміну обороту дебіторської заборгованості та запобігання виникненню безнадійних боргів, підприємству необхідно ретельно аналізувати: заборгованість за строками її виникнення, фінансовий стан дебіторів, виконання укладених ними угод з погляду дотримання платіжної дисципліни.


Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах тієї самої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції. Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Практика господарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери. Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів є найвіддаленішою від моменту реалізації і більше залежить від змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає рівень ризику вкладання оборотних коштів. Ліквідність оборотних активів у цілому і кожної їхньої групи окремо визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники: 1) коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття балансу) - Кшл.(визначається як відношення грошових коштів, короткострокових цінних паперів, коштів у розрахунках та інших активів (ІІ розділ активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (ІV розділ пасиву балансу)). Характеризує платоспроможність підприємства. Його прийнятне значення має бути більшим за одиницю).; 2) коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності) - Кп – (це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок ІV розділу пасиву балансу)). Характеризує платоспроможні можливості підприємства, достатність оборотних коштів для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за одиницю, структура балансу визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним; 3) коефіцієнт абсолютної ліквідності - Кабс.л - визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІ розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (ІV розділ пасиву балансу). Характеризує негайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткострокових зобов'язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25-0,35. За значення меншого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Організація оборотного капіталу полягає у знаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.


Зміст і економічне значення системи оподаткування підприємств, її розвиток. Функції податків

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Податки – за економічною сутністю це відносини, що виникають між державою та фіз. й юр особами з приводу примусового відчуження частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення й перерозподілу для фінансування державних видатків. Елементи податків: об’єкт оподаткування, суб’єкт, джерело сплати податків (доход суб’єкта), одиниця оподаткування (одиниця виміру об’єкта оподаткування), податкова ставка (величина податку на одиницю оподаткування), термін сплати (законодавчо встановлений термін внесення податку до бюджету), податкові пільги (повне або часткове звільнення від податків).

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей. Система оподаткування – це сукупність податків і зборів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави. Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; обов'язковість; рівнозначність і пропорційність; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність; економічна обґрунтованість; рівномірність сплати; компетентність; єдиний підхід; доступність.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку. Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р. Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Фіскальна функція полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави. Економічна функція зумовлена тим, що податки як одна з форм перерозподілу доходу значною мірою впливають на процес відтворення, стимулюючи його теми.


Класифікація податків

1) За спрямуванням податків: до державного бюджету, до місцевих, змішані, податки з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди. 2) За складовими ціни на які відносять податки: сплачуються з прибутку, включаються до собівартості продукції, акцизи(включаються до ціни реалізації). 3) За способом стягнення: прямі та непрямі. 4) За рівнем державних структур, які стягують податки: загальнодержавні, місцеві. 5) За співвідношенням між ставкою податку та величиною об’єкта оподаткування: прогресивні, пропорційні, регресивні. 6) За об’єктом оподаткування: на доходи громадян, майно, на додану вартість, за використання природних ресурсів. 7) За суб’єктом оподаткування: юр особи та фіз. особи.

Загальнодержавні податки і збори включають: - прямі податки[податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)]; - непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито]; - збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір); - державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають: - два податки (комунальний податок і податок з реклами); - різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.


Форми, види та джерела залучення позичкових фінансових коштів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: - виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент); - незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; - витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо); - готова продукція і товари; - платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: - за кредиторами; - за формами та видами; - за метою використання; - за терміном надання; - за забезпеченням; - за порядком надання. Кредиторами підприємств можуть бути: • банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити); • підприємства (комерційний кредит); • держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); • міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). До видів кредитів належать: 1) банківський – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. 2) комерційний – це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами. 3) державний – це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання; 4) лізинговий - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит). Основними формами надання кредитів є товарна та грошова. Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування: оборотних коштів; основних засобів. Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року. Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи: забезпечені; бланкові. Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю; цінними паперами; товарно-матеріальними цінностями; дебіторською заборгованістю тощо. В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик: прямі; консорціальні; позики участі. Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором. Консорціальнi позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Позики участі - банки передають (переуступають) частини по­зики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту. У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.

Види банківського кредиту та їх характеристика

Банківський кредит класифікують за такими ознаками: 1) Цільова направленість. 2) Термін кредиту. 3) Вид відсоткової ставки. 4) Валюта кредиту. 5) Види обслуговування. Залежно від мети кредит може надаватися на: фінансування оборотного капіталу; фінансування основного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити. Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну. Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягам строку дії кредитної лінії підприємства може будь-коли одержати позику ,без додаткових переговорів з банком та інших формальностей.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. Контокорентний кредит може використовуватись для: • фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів; • подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту: • встановлення ліміту кредитування; • можливість скасування кредитної угоди будь-коли. З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємствапозичальника: • відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування; • кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди. Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать: акцептний кредит; авальний кредит. Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати. Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.


Умови та порядок отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності. 1) Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. 2) Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити. 3) Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставне зобов'язання; договір-гарантія; договір-поручництво. 4) Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом. Відсотки, які сплачує підприємство за користування коротко­строковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Процедуру отримання кредиту підприємством. На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду. На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі: клопотання підприємства; копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були); бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування; баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника: - анкета позичальника; - засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту, - колії контрактів, які підтверджують, що виторг від них забезпечує окупність проекту; - річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік; - звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились; - перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджують право власності на майно та інші документи.

На третьому етапі банк: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; oцiнює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позички, спосіб забезпечення кредитом, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати ці­льове використання кредиту, а також його забезпечення.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі - для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції .


Порядок погашення банківського кредиту підприємством

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

1) За способом погашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням. За позичками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позичка може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). 2) За характером погашення кредити поділяються на такі види: ► дисконтні (На відміну від звичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено); ► позички, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно (певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту); ► позички, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позички, тобто підприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованих відсотків; ► амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками). Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з: - цільового спрямування кредиту; - обсягів та терміну позички; - порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; - сезонності та циклічності виробництва; - рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо. Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в раніше визначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік термінів часткових платежів.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються у черговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.


Форми та умови залучення комерційного кредиту

Покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстроченні платежу, тобто в комерційному кредиті. Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, caмe він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредитом банківським. Погашення кредиту може здійснюватися: - оплатою векселя; - передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі; - переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: -в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, пов'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг; - він надається тільки в товарній формі; - позичковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики: - можливої зміни ціни товарів; - недотримання покупцем строків оплати; - банкрутства покупця; - можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від: - виду тoвapів і послуг; вартості угоди; - фінансового стану покупця і постачальника; - вартості кредиту; -наявності тривалих зв'язків між постачальниками і покупцями; - якості товару. Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать: - оперативність надання коштів у товарній формі; - технічна нескладність оформлення угоди; - надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами; - сприяння розвитку кредитного ринку. Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: