Бюджетний дефіцит: причини виникнення, наслідки, методи управління
Необхідно наголосити, що такий дефіцит залишається на економічно безпечному рівні і в основному буде спрямований на здійснення інвестиційних видатків і буде мати реальні неемісійні джерела покриття (запозичення, приватизація). При цьому, в умовах фінансово-економічної кризи більшість країн Європи та СНД планують дефіцит своїх бюджетів більше 5 відсотків ВВП.
Проблеми, пов'язані зі стабілізацією нашої економіки, зачіпають передусім ті питання, що відображають стан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансову стабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері. У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету.
Бюджетний дефіцит має місце в разі виникнення розбіжності між доходною та видатковою частинами бюджету. Це сума, на яку передбачені (фактичні) річні видатки перевищують заплановані (фактичні) надходження до бюджету.[27]
Бюджетний дефіцит та невиконання доходної частини усіх бюджетів викликано рядом об'єктивних та суб'єктивних причин:
1) недосконалістю фінансового та податкового законодавства з питань організації справляння платежів і забезпечення наповнюваності бюджетів усіх рівнів. Обсяги "тіньового" сектора економіки коливаються в межах 50 % ВВП. З цієї причини бюджети усіх рівнів недоотримують щорічно понад 10 млрд. грн.;
2) недостатнім контролем з боку держави щодо руху готівки та наявністю неконтрольованих потоків готівки поза банківськими установами, що призводить до ухиляння від оподаткування понад третини платників податків;
3) спадом виробництва ВВП. Втрати доходів бюджету з цієї причини становлять близько 1 млрд. грн.;
4) погіршенням розрахунково-платіжної дисципліни та зростанням заборгованості підприємств перед бюджетом. Недонадходження до бюджету з цього приводу становлять 5 млрд. грн.;
5) зростанням обсягів бартерних операцій, що призводить до щорічних втрат доходів бюджету в розмірі 1,5-2 млрд. грн.[29]
З метою розв'язання цих проблем та врегулювання засад боргової політики Верховна Рада прийняла у першому читанні Закон України "Про Державний борг". Зокрема, цим законом визначаються основні поняття, порядок утворення, обслуговування та погашення державного боргу, принципи управління борговими зобов'язаннями та контроль за ними. У Бюджетному кодексі встановлені норми щодо дефіциту та профіциту бюджетів, джерел покриття дефіциту бюджетів, умов здійснення запозичень та надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань, а також граничного обсягу державного боргу. В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.
Досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету [30].
В умовах спаду виробництва, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування економіки. Це втручання повинно забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирішення цих питань є складною проблемою і потребує великого проміжку часу, що пройшли країни з ринковою економікою. Україна цього часу не має, що обумовлює цілу низку невирішених проблем, до яких належать: спад виробництва, тяжкий фінансовий стан підприємств, криза неплатежів, ненадходження податків, доходів бюджету, дефіцит бюджету. Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у валовому внутрішньому продукті та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Діюча система податків не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток підприємств, не стимулює впровадження нових технологій.
2.2 Особливості бюджетної та монетарної політики України у 2007-2009 рр.
Монетарна політика в ринкових умовах є одним із найважливіших інструментів впливу держави на перебіг економічних процесів. У той час, коли адміністративні важелі регулювання господарства зводяться до мінімуму, саме монетарна політика виходить на перший план і має набувати вирішального значення у формуванні закономірностей економічного розвитку.
За умов стабілізації темпів інфляції, на сьогодні,подальше проведення жорсткої монетарної політики може стати фактором гальмування економічного зростання. Ця проблема постає з особливою гостротою з огляду на недостатню дієвість основних трьох класичних інструментів грошово-кредитного регулювання економіки: політики обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та політики облікової ставки.
Валютно-курсова політика залишається головним інструментом реалізації монетарної політики Національного банку. Тому гостро постає проблема правильного вибору найоптимальнішого цільового орієнтира монетарної політики, що передбачає дії центрального банку з таргетування одного з таких трьох основних макроекономічних параметрів: грошової маси, рівня інфляції або валютного курсу. Це передбачає використання певного з режимів монетарної політики:
1. Монетарне таргетування - спрямоване на підтримання заздалегідь визначеного рівня грошової маси в обігу з метою забезпечення стабільного попиту на гроші з боку суспільства;
2. Валютне таргетування - передбачає підтримання стабільності обмінного курсу національної валюти відносно певної іноземної валюти або кошика валют;
3. Інфляційне таргетування - означає обрання певного рівня інфляції, який необхідно утримувати за допомогою засобів монетарної політики [23, c. 143].
Проте на сьогодні жоден з режимів в повній своїй формі не діє в країні, а лише в певних часткових проявах. Спостерігаються обмежені можливості впливу грошово-кредитного регулювання на перебіг відтворювального процесу та стан реального сектору господарства країни. Це пов'язано передусім із відсутністю або недостатністю базових, структурних реформ у реальному секторі, виявом чого є нездатність основної маси підприємств працювати в умовах гнучкої системи цін, пристосовуватися до умов конкурентного середовища та змін ринкової кон'юнктури.
Сучасна стратегія монетарної політики Національного банку України попри збереження своєї гнучкості має бути спрямована на підтримання валютно-курсової стабільності як основи ефективної організації грошового обігу в країні. А задля досягнення реального зростання виробництва й відповідно мінімізації рівня безробіття необхідно водночас зі структурними реформами поступово впроваджувати заходи щодо лібералізації кредитних відносин центрального банку з комерційними банківськими установами з метою полегшення доступу суб'єктам господарювання до кредитних ресурсів, що в загальному стимулюватиме економічне зростання.[10. c.31]
Отже, монетарна політика, визначаючи особливості функціонування грошової сфери економіки, активно впливає на діяльність усіх суб'єктів ринку в усіх галузях і секторах господарства. Однак лише в тому разі, якщо структурне реформування економіки досягне успіху, буде створено належні умови для реалізації потенціалу грошово-кредитного регулювання щодо його впливу на реальний сектор, причому не лише у плані підтримання цінової стабільності, а й стимулювання виробництва.
2.3 Аналіз динаміки дефіциту Державного бюджету України за 2007-2009 рр. та джерел його фінансування
Дослідження дефіциту Державного бюджету України є досить важливим фактором виявлення позитивних та негативних чинників в національній економіці. Дослідження дефіциту Державного бюджету дає можливість здійснення аналізу та контролю за надходженнями та видатками бюджету.
Для того, щоб проаналізувати динаміку дефіциту бюджету та виявити основні причини його виникнення необхідно здійснити комплексний аналіз доходів та видатків державного бюджету України.
На основі аналізу доходів та видатків державного бюджету України за 2007-2009 роки, можна розрахувати дефіцит державного бюджету протягом даного періоду ( табл. 2.1).
Таблиця 2.1- Дефіцит Державного бюджету України у 2007-2009 роках.
| рік | ВВП | Доходи | Видатки | Дефіцит | |||
| млн.грн | млн.грн | % до ВВП | млн.грн | % до ВВП | млн.грн | % до ВВП | |
| 2007 | 720731 | 165939 | 23,02 | 174254 | 24,18 | 8315 | 1,15 |
| 2008 | 949864 | 231723 | 24,4 | 241490 | 25,42 | 9767 | 1,03 |
| 2009 | 914720 | 225320 | 24,63 | 242357 | 26,5 | 17037 | 1,86 |
Дефіцит бюджету протягом 2007-2009 рр. значно зріс. У 2008 р. порівняно з 2007 р. дефіцит державного бюджету зріс на 17,5 % або 1452 млн. грн., і становив 9 767 млн. грн., тобто 1,03 % до ВВП. У 2009 році порівняно з 2008 роком дефіцит державного бюджету значно зріс, а саме на 7270 млн. грн. тобто на 74 %, і становив 17037 млн. грн. , 1,86 % до ВВП. Дана тенденція є безперечно негативною, і свідчить про збільшення дефіциту державного бюджету, що пояснюється скороченням надходжень до державного бюджету. Однак, позитивним залишається той факт, що дефіцит державного бюджету не перевищив допустимого рівня у 3 % до ВВП.
Дефіцит Державного бюджету України у ВВП поступово наближається до граничної межі – 3 %. Дана тенденція пояснюється тим фактом, що відбувається скорочення надходжень до державного бюджету як наслідок розгортання світової фінансової кризи, яка негативно впливає на економіку України.
Слід зазначити, що Міністерство фінансів подає дещо інші дані ніж Рахункова палата України про виконання Державного бюджету України (табл. 2.2).
Таблиця 2.2 - Динаміка дефіциту Державного бюджету України у 2007-2009 рр.
| рік | ВВП | Дефіцит | Абсолютне відхилення | Відносне відхилення | |
| млн. грн | млн. грн | % до ВВП | млн. грн | % | |
| 2007 | 720731 | 9842,9 | 1,37 | 6243,6 | 63,4 |
| 2008 | 948056 | 12502 | 1,32 | 2659,1 | 27,02 |
| 2009 | 912563 | 19872,8 | 2,18 | 7370,8 | 58,96 |
За даними Міністерства фінансів України протягом 2007-2009 років дефіцит Державного бюджету України в 2007 році становив 9 842,9 млн. грн., тобто це більше ніж на один мільярд гривень по відношенню до даних Рахункової палати України. У 2008 році дефіцит бюджету збільшився на 2 659,1 млн. грн. і становив 12502 млн. грн., тобто 1,32 % до ВВП. За даними Міністерства фінансів України у 2009 році дефіцит Державного бюджету України становив 19872,8 млн. грн. Слід відзначити, що в 2009 році відношення дефіциту до ВВП наблизилось до граничної межі у 3 % і становило 2,18 %.
Для виявлення причин росту дефіциту Державного бюджету України необхідно здійснити комплексний аналіз доходів та видатків Державного бюджету України протягом 2007-2009 років та на основі аналізу виявити основні причини росту дефіциту державного бюджету України.
Наявність доходів державного бюджету є передумовою здійснення витрат та фінансування державних суб’єктів господарювання. Слід зазначити що у 2009 році в Україні вперше за останні 11 років відбулося скорочення доходів Державного бюджету України (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 - Доходи Державного бюджету України протягом 2007-2009 рр.
| рік | 2007 | 2008 | 2009 |
Відносне відхилення, % |
||||
| Показник |
млн. грн |
частка, % |
млн. грн |
частка, % |
млн. грн |
частка, % |
2008/ 2007 |
2009/ 2008 |
| Всього доходів | 165939 | 100 | 231723 | 100 | 225320 | 100 | 39,64 | -2,76 |
| Податок на прибуток підприємств | 33964 | 20,47 | 47456 | 20,48 | 32570 | 14,45 | 39,72 | -31,37 |
| ПДВ | 59383 | 35,79 | 126023 | 54,39 | 119082 | 52,85 | 112,22 | -5,51 |
| Акцизний збір із вироблених на території України товарів | 8990 | 5,42 | 10125 | 4,37 | 17585 | 7,8 | 12,63 | 73,68 |
| Акцизний збір із ввезених на території України товарів | 1496 | 0,9 | 2553 | 1,1 | 3690 | 1,64 | 70,66 | 44,54 |
| Ввізне мито | 9589 | 5,78 | 11933 | 5,15 | 6329 | 2,81 | 24,44 | -46,96 |
| Надходження від перевищення валових доходів над видатками НБУ | 4258 | 2,57 | 8334 | 3,6 | 5063 | 2,25 | 95,73 | -39,25 |
| Рентна плата | 2278 | 1,37 | 10329 | 4,46 | 7705 | 3,42 | 353,42 | -25,4 |
| Офіційні трансферти | 4456 | 2,69 | 7837 | 3,38 | 7769 | 3,45 | 75,88 | -0,87 |
Згідно таблиці 2.3 можна зробити висновок, що протягом 2008 року порівняно з 2007 роком відбулося збільшення доходів державного бюджету по всіх статтях. Податок на прибуток підприємств у 2007 році в загальній структурі доходів становив 20,47 %, тобто 33964 млн. грн., у 2008 році даний показник зріс на 39,72 % і становив 47 456 млн. грн., проте в 2009 році відбулося різке зниження даного показника як в структурі доходів, так і порівняно з попереднім роком, тобто доходи від податку на прибуток підприємств скоротились на 31,37 % і становили 32570 млн. грн. Дана ситуація зумовлена тим фактом, що значна кількість підприємств скоротила обсяг реалізації продукції, тому підприємства невзмозі сплачувати податки в повному обсязі, у зв’язку з цим підприємства використовують ряд податкових пільг (податковий кредит, звільнення від сплати податку, відстрочка платежу та ін.), також значна кількість підприємств стали банкрутами, що призвело до зменшення надходжень з податку на прибуток підприємств до державного бюджету.
Слід зазначити, що найбільшу частку доходів протягом досліджуваного періоду в структурі доходів державного бюджету України становив податок на додану вартість. В 2007 році ПДВ становив 59383 млн. грн., в 2008 році даний показник значно зріс і становив 126 023 млн. грн., тобто більше як 54,39 % всіх доходів бюджету. В 2009 році доходи Державного бюджету України за рахунок ПДВ знизились на 5,51 % і становили 119 082 млн. грн.
Протягом 2007-2009 роках відбувалось стрімке зростання доходів від акцизного збору із вироблених на території України та із ввезених на територію України товарів. У 2007 році акцизний збір із вироблених на території України товарів становив 8990 млн. грн., тобто займав 5,42 % в структурі доходів бюджету. Протягом 2008 року даний показник зріс на 12,63 % і дорівнював 10125 млн. грн., займаючи в структурі доходів 4,37 %, проте найбільший ріст акцизного збору спостерігався у 2009 році, коли цей показник зріс на 73,68 % порівняно з 2008 роком, і становив 17 585 млн. грн.
Аналогічна тенденція спостерігалась і на акцизний збір із товарів ввезених на територію України. Дана ситуація, пояснюється значним зростанням ставок акцизного збору на підакцизні товари, а саме на тютюнові вироби та алкогольні напої. Ставки на тютюнові вироби протягом 2007-2009 років значно зросли. В 2007 році ставка акцизного збору на сигарети з фільтром зросла від 11,5 грн. за 1000 штук до 13 грн. З 1 вересня 2008 року було збільшено ставки акцизного збору на тютюнові вироби: на сигарети без фільтра у 2,5 раза (з 5 до 12,5 грн. за 1000 шт.), на сигарети з фільтром у 2,14 раза (з 14 до 30 грн. за 1000 шт.); у відсотках – у 1,28 раза (з 12,5% до 16%). В 2009 році ставка акцизного збору на сигарети без фільтру становила 35 грн. за 1000 штук та 20 % від обороту реалізації, а на сигарети з фільтром 60 грн. за 1000 штук [6].
У 2009 році, порівняно з попереднім роком, спостерігалось скорочення надходжень від рентної плати та офіційних трансфертів, що пояснюється кризовим становищем національної економіки.
2.4 Вплив бюджетного дефіциту на національну безпеку держави
Фінансова безпека є основним системоутворюючим чинником національної безпеки держави.
Результатом забезпечення фінансової безпеки є стабільний розвиток фінансово-кредитної сфери, і, як наслідок, економіки в цілому.
Проблема фінансової безпеки країни набула особливої гостроти. Вирішення цієї проблеми повинно базуватися на надійній та ефективній системі захисту національних інтересів держави. Під фінансової безпекою слід розуміти захист національних інтересів фінансово-кредитної сфери від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. При цьому важливого значення набуває проблема виявлення реальних загроз.
Основними загрозами економічній безпеці України у фінансовій сфері були: скорочення золотовалютних резервів; погіршення ліквідності у банківській системі; недостатність внутрішніх джерел капіталізації; гальмування розвитку вітчизняного фондового ринку; знецінення національної валюти, погіршення суверенного рейтингу України та вітчизняних банків. У фінансовій сфері спостерігалось подорожчання банківських кредитів; зниження рентабельності власного капіталу банківської системи внаслідок зростання збитків банків і проблемної заборгованості.
Стратегія фінансової безпеки має бути орієнтована на розробку і послідовне здійснення заходів щодо закріплення і розвитку позитивних процесів і подолання негативних тенденцій у сфері фінансових відносин. При цьому мають бути визначені найближчі цілі цієї стратегії та механізми їх реалізації. Державна стратегія фінансової безпеки і комплексна державна фінансова політика перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємодії.
Розробка системи національної безпеки включає декілька основних напрямків - політичний, військовий, економічний, ідеологічний тощо. На жаль, ще не стала пануючою як в законодавчих сферах, так і в суспільстві думка, що рівень бюджетного дефіциту слід включити в сукупність оцінок національної безпеки.
Значною мірою це зумовлено тим, що при визначенні бюджетного дефіциту його розглядають лише як економічну категорію. Однак він має вплив на всі аспекти життя суспільства, і не тільки на економіку, а й на політику. Тому важливо аналізувати політичні чинники створення системи збалансованого бюджету, що є актуальною проблемою в розвинутих країнах. Так, Президент США Білл Клінтон підтримав ідею конституційної поправки і запропонував свій план збалансування бюджету країни до 2005 року. Виступаючи 23 січня 1996 року перед обома палатами Конгресу із щорічним посланням "Про становище країни", він ще раз висловив думку, що збалансований бюджет має привести до зниження податків, процентних ставок'. Це, звичайно, зміцнить економіку, а значить, і національну безпеку.[33, c.25]
В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансування державної машини, використовується не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси для здійснення верховною владою відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки. В Україні остання функція державного бюджету не лише практично не використовується, але й не розробляється теоретично. [33, c.24]
Бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення національної безпеки, має наступні основні виміри:
встановлення частини валового внутрішнього продукту, яка перерозподіляється через державний бюджет;
співвідношення між основними статтями витрат державного бюджету;
співвідношення між доходами і витратами держави. Для України зберігається кризовий економічний стан.
Пріоритетними національними інтересами у фінансовій сфері є:
посилення взаємозв’язку фінансово-бюджетної політики та основних напрямів соціально-економічного розвитку держави й адміністративно-територіальних одиниць;
забезпечення бюджетної дієздатності держави;
забезпечення монетарної та валютно-курсової стабільності;
зміцнення банківської системи, збільшення національних заощаджень із одночасним підвищенням рівня монетизації та капіталізації української економіки;
зміцнення національного інвестиційного потенціалу та підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств;
реформування фінансового ринку та забезпечення незалежності національної економіки від кон’юнктури міжнародних фінансових ринків;
мінімізація впливу світових фінансових криз на фінансову систему України;
детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів в інвестиційні процеси.
Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні й світі зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно виправданої системи захисту національних інтересів та забезпечення національної (в тому числі економічної і фінансової) безпеки. Стратегічною метою політики національної безпеки України є забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, національної єдності на основі демократичного поступу суспільства і держави, дотримання прав і свобод людини й громадянина, створення умов для динамічного зростання економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення. Як зазначається у Стратегії національної безпеки України, забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки не можливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків. Одним із найважливіших завдань у цьому контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення частки усіх складових матеріальних витрат в економіці. Необхідно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики. Заходи економічної політики держави слід спрямовувати також на зміцнення фінансового стану суб’єктів господарювання, забезпечення зростання їх рентабельності та капіталізації [32, c 360].
Не менш важливо забезпечити подолання тінізації економіки та припинення відпливу капіталів за кордон; збалансований розвиток бюджетної сфери; внутрішню і зовнішню захищеність національної валюти, її стабільність, захист інтересів вкладників; здійснення виваженої політики внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Розділ 3
Удосконалення управління бюджетним дефіцитом в Україні
3.1 Можливості скорочення дефіциту державного бюджету в Україні
Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:
збільшення дохідної частини бюджету;
скорочення видаткової частини бюджету;
здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
проведення грошової і кредитної емісії..
Перший напрямок — збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.
Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Витрати ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане з тимчасовим скороченням витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і зі скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам.
Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався. [3, c. 174]
При виробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом, на мою думку, необхідно керуватися наступним:
Злом для економіки і фінансів країни є мниме усунення дефіциту бюджету шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче;
Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової економіки, що динамічно розвивається. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий;
Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.
Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима.
Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.
Перераховані принципи повинні обов'язково реалізовуватися при розробці конкретної програми заходів для зниження бюджетного дефіциту і керуванню їм.
Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.
У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого, сприяли скороченню державних витрат, наприклад:
зміна напрямків інвестування бюджетних коштів у галузі державного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні;
більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва;
збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування;
заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами.
У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішуються відразу кілька задач:
скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами)
розширюється база для виробництва товарів і послуг;
з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет);
поліпшується стан платіжного балансу.
Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи і розвиті економіки, прагнуть заохочувати імпорт капіталу.
Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове положення нашої країни.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п'яти-, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету Існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки [27].
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.
У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат.
3.2 Пошук ефективних джерел фінансування бюджетного дефіциту в Україні
Джерелами фінансування дефіциту бюджетів с внутрішні та зовнішні запозичення. Запозичення не можуть використовуватися для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.
Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
При фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх запозичень наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури і стану ринку праці і ринку капіталу. При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора, високому рівні схованого безробіття, збільшення державних витрат, що фінансуються за рахунок внутрішніх запозичень, є чинником, який сприяє економічному розвитку країни. У випадку, якщо уряд країни має можливість поширити серед населення і підприємств цінні урядові папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту має переваги і не представляє небезпеки для економічного становища країни. Однак результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а, отже, існує низька імовірність збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та реальної інвестиційної діяльності приватного сектору. Разом з тим, повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в майбутньому відповідного збільшення імпортованих товарів та послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частина з яких прийдеться відшкодовувати майбутнім поколінням. Це навантаження можливо перекладати дише в тому випадку, коли мова йде про видатки, ефект ви яких з'явиться через певний інтервал часу. [22 ,c. 207]
Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету.
Конкретні заходи держави в цьому напрямку можуть бути різними, але в результаті усі вони зводяться до створення можливостей зростання доходів і скорочення витрат бюджету. З цією метою необхідно:
удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;
посилити відповідальність суб'єктів господарювання і їхніх керівників, зокрема особисто майнову і кримінальну, та дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом і державними позабюджетними фондами;
удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;
забезпечити фінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;
ввести твердий режим економії бюджетних коштів;
перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;
ввести науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і витрат бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості. [22, с. 209]
Як вже зазначалося раніше (у пункті 1.4) також має місце варіант продажу державних активів. Приватизація крупних підприємств досить часто застосовується Україною, але платежі при цьому здійснюються однократно.
Треба керуватися теоретичними основами та підходами управління бюджетним дефіцитом, міркуваннями щодо національної безпеки задля фінансування бюджетного дефіциту. До самих же джерел треба відноситися з остереженням та розрахунками наперед, так як кожні з них мають як свої переваги так і недоліки.
ВИСНОВКИ
Дана курсова робота була присвячена проблемі бюджетного дефіциту