Шляхи вдосконалення податкової системи України
Размещено на /
Шляхи вдосконалення податкової системи України
План
Вступ
Зарубіжний досвід побудови податкової системи
Податковий кодекс як модернізація податкової системи України
Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність. Ідеальна податкова система не функціонує в жодній країні світу. Постає закономірне питання: Чому? А тому що просто не існує моделі ідеальної податкової системи, яка позбавлена будь-яких недоліків. Громадяни країни завжди незадоволені тим, що повинні сплачувати податки, але оскільки держава не в змозі ефективно функціонувати за відсутності податкового механізму, вона повинна створити такі умови, які не будуть руйнівними для добробуту агентів. Адже податки – це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики й практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу, й одночасно була ефективним фіскальним інструментом.
Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними. По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими.
По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана.
По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов’язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність. Тому є надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодифікації податкового законодавства і прийняття Податкового кодексу, удосконалення податкового механізму.
Проблематикою даного питання займались такі українські вчені: Ревун В.І., Єфименко Т,І., Музиченко О,В., Мельник О.Я. та інші.
Метою є пошук шляхів вирішення актуальних проблем реформування податкової системи в Україні.
Предмет – механізм удосконалення податкової системи. На разі типологія економік держав відносить Україну до держав з економікою перехідного періоду (transitional economy countries). Але Україна прагне до побудови економіки ринкового типу та формування ринкових структур, властивих економічно-розвиненим державам. Невід’ємною складовою цього процесу є вдосконалення податкової системи держави. А тому варто розглянути, які проблеми існують в податковій системі України, які заходи впроваджують для подолання цих проблем, та які є можливі шляхи для їх вирішення.
Зарубіжний досвід побудови податкової системи
Податкові системи окремих країн Європи формувалися в абсолютно різних умовах. Лише в середині XX століття в розвитку систем оподаткування з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєнними економічними реформами. Високий рівень державних видатків на той час супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голландії – 41,3% [6. 102].
Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимальними ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян.
Особливо важливий вплив цей податок може здійснювати на розміщення штаб-квартир корпорацій, а також науково-дослідних центрів, виробництв, використовуючи висококваліфіковану робочу силу.
Надто цікавим з позиції єдиного європейського ринку є оподаткування доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:
- територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);
- резидентний принцип полягає в тому, що ставка податку не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні отримувача доходу. Для того, щоб не допустити подвійного оподаткування в більшості країн – членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються при розрахунках в середині країни [11. 78].
Особливий вид податків, що застосовується в деяких країнах членах ЄС – податок на приріст капіталу. В більшості країн цей податок стягується не в момент цього приросту, а в момент його реалізації (наприклад, після продажу акцій). В Бельгії і Франції цей податок стягується по ставці, нижче ставки податку на прибуток. В Німеччині, Голландії, Італії податок з громадян на приріст капіталу при довгострокових вкладеннях взагалі не стягується. Специфічною формою приросту капіталу є отримання прибутку (збитку) при зміні валютного курсу. Такі доходи оподатковуються за ставкою податку на прибуток, але в деяких країнах такий податок не використовується. Так, в Великобританії зміна доходу в результаті зміни валютного курсу не вважається фінансовим результатом.
Окремо слід зупинитися на такому важливому елементі фіскальної І політики європейських держав, як податок на додану вартість. З середини 70-х років він став невід'ємною часткою оподаткування країн – членів Європейського Союзу. В теперішній час цей податок можна назвати одним з прикладів гармонізації податкової політики цих країн. Влітку 1991 року практично всі країни – члени ЄС (за винятком Великобританії) погодились з необхідністю встановити мінімальну нормативну ставку ПДВ в розмірі 15%. Раніше рекомендована ставка ПДВ визначалася в інтервалі 9-19% (низька − 4-9%). Однак, не дивлячись на досягнення принципової згоди щодо розміру ставок податку на додану вартість, говорити про гармонізацію ще рано. Так, якщо в Іспанії нормальна ставка ПДВ – 15%, в Німеччині – 14% (низька 6,5%), то у Франції діє ставка 18,6% (крім того, існують ще ставки 5,5; 27,8 та 33,33%), в Данії навіть 25%[8.134].
Спробуємо ретельніше зупинитися на питанні щодо ПДВ в деяких країнах Європи.
В Голландії існують дві ставки ПДВ: загальна – 17,5% та 6% – для продовольчих товарів і медикаментів. Щодо товарів, які визначені для експорту то вони звільняються від ПДВ. В Голландії цей податок повинен сплачуватись на кожній стадії виробництва і розподілу товарів та послуг. Завдяки зменшенню на попередніх стадіях, ПДВ не має накопичувального ефекту. Кожний, хто підлягає оподаткуванню, відповідає за сплату ПДВ з обороту, за мінусом ПДВ, який він сплатив по видатках та інвестиціях. При від'ємному сальдо податок повертається. Декілька типів операцій виключаються із оподаткування ПДВ:
- перекази і орендна плата на нерухомість;
- послуги надані закладами освіти;
- соціально-культурні послуги;
- більшість послуг, які надають банки;
- страхові послуги;
- некомерційна діяльність організацій суспільного телерадіомовлення;
- послуги пошти, телефону, телеграфу.
В Італії з січня 1973 року введений податок на додану вартість, який замінив раніше існуючий податок з обороту, і є зараз основним серед непрямих податків. З точки зору оподаткованої бази додана вартість складається з різниці між виручкою, отриманою від продажу товарів та послуг за визначений період, та сумою сплаченою постачальникам сировини і включеної в собівартість вироблених товарів та послуг. ПДВ є пропорційним податком, хоча і з диференційованими відсотковими ставками. Існують чотири ставки ПДВ: мінімальна – 4% (для товарів першої необхідності), а також ставки 9 і 13%, і найбільш поширена – 19%. Вивезення товарів на експорт, міжнародні послуги і пов'язані з ними операції не оподатковуються ПДВ в силу того, що вони не вважаються здійсненими на території країни. Тому міжнародні операції по обміну продукцією оподатковуються в країні призначення. Але на всі операції повинні бути виписані рахунки фактури і вони повинні бути зареєстровані у встановленому порядку. Обов'язки платника полягають в тому, що він повинен стати на облік в бюро обліку ПДВ відповідно до місця проживання (місцезнаходження суб'єкта господарювання). На протязі ЗО днів з моменту початку підприємницької діяльності суб'єкт повинен заявити про це – він повинен заповнити відповідний документ в бюро обліку ПДВ де йому буде наданий реєстраційний номер фірми. Щодо юридичних осіб, то цей реєстраційний номер представляє собою також і податковий код. Про будь-які зміни стосовно елементів, вказаних в декларації про початок підприємницької діяльності, повідомляється в бюро обліку ПДВ не пізніше ЗО днів з моменту їх виникнення. Та ж процедура здійснюється при припиненні діяльності підприємством. В податкових органах є підрозділи, які займаються й питаннями повернення зайво сплачених сум ПДВ [9. 28].
В Польщі податок з обороту замінявся на ПДВ повільно. ПДВ спочатку вводився обмежено, а потім повністю у зв'язку з введенням в дію закону у 1993 році. Базова ставка податку з обороту була 20% на суму обсягу обороту по цінах підприємств плюс податкове зобов'язання, а по імпорту на суму митної вартості товару плюс мито. На більшість матеріальних і нематеріальних послуг і деякі види продукції (товари із продовольчої сировини, деякі дитячі товари, будматеріали) податок становив 5%. Оборот незначної кількості товарів оподатковувався за іншими ставками. ПДВ в Польщі – це загальний податок на вартість, додану обробкою, по ньому мало пільг та звільнень. Податок сплачують юридичні особи, організації без прав юридичної особи та фізичні особи по своїй підприємницькій діяльності. Окремі види продукції та послуг (тваринництво, сільгосппродукція низького ступеню обробки, деякі об'єкти будівництва) звільнені від податку. Його базова ставка – 22%, пільгова (деякі дитячі товари, будматеріали, товари та послуги для сільського господарства) – 7%. Нульова ставка діє на експортний продаж, товари низького ступеню обробки, некомерційні послуги: охорона здоров'я, продаж товарів дрібним бізнесом з оборотом до 600 млн. злотих на рік. Звільнені від податку заходи щодо охорони праці, електро- і теплова енергія, вугілля.
Окремо необхідно зупинитись на податку на прибуток корпорацій. В останній час загальноєвропейським стандартом оподаткування прибутку корпорацій є так звана залікова система. Вважається, що вона здатна збільшити інвестиції та підвищити їх якість, так як при цій системі оподаткування, корпораціям більш корисно сплачувати, а акціонерам отримувати дивіденди в порівнянні з "закритим" отримуванням доходу у вигляді зростання вартості акцій в результаті інвестування отриманого прибутку. Тоді отриманий у вигляді дивідендів доход акціонери зможуть використовувати на придбання акцій більш ефективних компаній, що призведе до переливу капіталу в найбільш ефективні сектори економіки.
У Великобританії існує авансовий податок на доходи корпорацій. Він був введений для створення безперешкодних платежів до бюджету. Розмір даного податку визначається рівнем виплат по дивідендах. Але авансовий податок не є при цьому ще одним податком на дивіденди, його сплата здійснюється як аванс платежу, який враховується при фактичній сплаті податку. У випадку, коли розмір авансового податку перевищує розмір податку на прибуток, передплати поданому податку можуть враховуватись для погашення заборгованості за попередніми чи майбутніми платежами податку на прибуток.
У Франції податок на прибуток корпорацій складає 42%. При розрахунку прибутку, що підлягає оподаткуванню, дивіденди, які сплачують акціонерам, з прибутку не відшкодовуються, а виплачуються після оподаткування, В Німеччині з компаній стягується податок на дивіденди у розмірі 25% від суми. Він був введений з тим, щоб зробити менш можливим ухилення від оподаткування з боку акціонерів.
Оподаткування залишається однією з головних проблем так званої "гармонізації" єдиного європейського ринку. Офіційна політика ЄС в сфері оподаткування, ще починаючи з Римського договору, полягає в тому, щоб в деякому ступені уніфікувати податкові системи країн – членів ЄС як з точки зору методики й механізму стягнення податків, так і з точки зору розміру ставок оподаткування [11. 101].
Ще в 1975 році країни ЄС домовились про перехід до залікової системи оподаткування прибутку корпорацій зі ставками від 45% до 55%. В теперішній час рекомендований рівень податкових ставок від 30 до 40%. Це означає, що цілому ряду країн (Німеччина, Франція та Греція) необхідно буде зменшити ставки оподаткування прибутку корпорацій. З іншого боку, країни, що знаходяться в нижньому інтервалі (Люксембург, Іспанія, Голландія) не зможуть вже далі знижувати ставку корпораційного податку.
Ті чи інші податки, безумовно, відіграють важливу роль в податкових системах країн – членів ЄС, але існує також поняття контролю за дотриманням податкового законодавства та стягнення податків. Цікаво прослідкувати цей процес на прикладі деяких країн Європи.
Податкова система вважається дієвою, якщо вона має добре налагоджену юридичну систему, надійні юридичні рамки, на яких можна будувати економічну політику. Податкова система в Швейцарії має свої особливості, які відрізняють її від інших країн. Насамперед, це – самостійність кантонів (територіальних одиниць) у відношенні до податків. Інша особливість − конкуренція серед кантонів, бо кожен з них самостійно визначає податкові ставки, діючі на його території. Якщо податкові ставки будуть збільшені, тоді відповідно кантон отримає більше грошових коштів, але з іншого боку, завдяки високим ставкам його населення може просто переїхати в більш "дешевий" кантон. Ось така конкуренція між податковими системами різних кантонів і є ефективним засобом зниження податкових ставок на території усієї Швейцарії.
Важливою особливістю податкової системи Швейцарії є узагальнене тлумачення податкових законів. Тут діють універсальні положення, які дають податковим працівникам можливість самостійно тлумачити податкові закони. Економічні думки по цьому питанню приймаються в першу чергу (попереду юридичних наприклад). Будь-які юридичні конструкції – це улюблений засіб в Швейцарії – стають другорядними, якщо з'являються економічні тлумачення [6. 113].
Що стосується конфліктних ситуацій, то діють різні судові рівні. Перший – на рівні общин. Якщо питання не вдається вирішити на цьому рівні, рішення приймає кантональний суд. При відсутності згоди питання обговорюється в федеральному суді. На цьому рівні може бути розглянуте будь-яке питання.
Контролем за виконанням законів і дотриманням податкової дисципліни в Польщі займаються спеціальні органи податкових служб. У складі міністерства фінансів поряд з іншими функціональними відділами діють департаменти "Податків і зборів", "Головний інспекторат фінансового контролю", "Адміністративно-бюджетне бюро". Кожне з 49 воєводств має свою фінансову палату, а більшість і свої фінансові управління.
Фінансові управління ведуть реєстри платників податків, приймають податки та збори, контролюють правильність їх розрахунку і своєчасність сплати, накладають санкції за порушення податкового законодавства. Фінансові палати ведуть контроль за діяльністю фінансових управлінь, перевіряють річні фінансові звіти найбільш великих платників податків [17. 32].
Працівники податкових служб можуть мати широке допущення до фінансової інформації платників податків. Відмова від надання такої інформації чи її перекручення карається великими штрафами (до 1,5 млн. злотих). До податкових інспекторів пред'являються дуже високі вимоги щодо професіоналізму: обов'язкова вища економічна, юридична чи інша освіта за профілем контрольної роботи, стаж роботи в податковому органі не менше 5 років, або практика в казначейському контролі не менше 3 років, здача кваліфікаційного іспиту перед комісією, яку назначає Генеральний інспектор казначейського контролю.
Перевірки, які проводяться податковими органами в Італії, поділяються на вибіркові, за жеребом, за інших причин.
Основні типи контролю, які існують в Італії:
1. Аналітичний контроль – податкові управління вносять корективи у вказані деклараційні дані на базі бухгалтерських записів, проводок. Його безперечною умовою є правильне, точне ведення бухгалтерського обліку. Ця форма контролю потребує проведення перевірки бухгалтерських записів та всієї документації підприємства.
2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністю вказані джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є серйозні порушення правил бухгалтерського обліку.
3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстр платників. Прикладом часткового контролю може бути практика контролю на базі "майбутніх можливих коефіцієнтів доходу".
4. Скорочений контроль полягає в тому, що при наявності у платника платоспроможності, перевищуючу ту, яка знаходиться в декларації про доходи, податкові бюро в змозі уповноважено вносити необхідні зміни у вказаний сукупний доход [8. 151].
Італійським законодавством були введені особливі правові норми кримінального характеру щодо податкових правопорушень. Правопорушення податкового характеру вважаються особливо тяжкими в таких випадках:
- не заповнення декларації про доходи більш ніж 50 млн. лір;
- не вказаний порядок ведення бухгалтерських записів;
- використання фіктивних рахунків-фактур;
- заниження розмірів доходів.
В таких випадках у платника перевіряють бухгалтерський облік і всі акти перевірок передаються в судові органи, які повинні на етапі попереднього слідства прийняти рішення про передання справи в суд.
Перевірки чи ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і його відправлення департаменту по прямих податках, департаменту по обліку ПДВ, архіву та картотеці платників, відділу по обліку податків з нерухомості, місцевому податковому управлінню.
Таким чином, податкові системи деяких країн Європи мають як спільні риси, так і відмінності. Для податкової системи України було б доцільно використання зарубіжного досвіду функціонування податкової системи. Структура податкових надходжень наведена в додатках.
Одним з прикладів може бути досвід досить розвинутої країни -Швейцарії. На чолі функціонування системи оподаткування стоїть правова основа, тобто законодавча. В Швейцарії це питання вирішують універсальні для всіх податкові закони. Ця особливість полягає в тому, що всі учасники податкового процесу можуть самостійно розбиратись в змісті законів, вирішувати для себе, тобто своєї діяльності, провідні напрямки функціонування, тощо. В Україні прийняття податкових законів іноді має неповну форму, тому вони постійно доповнюються, змінюються, а також іноді перероблюються. Це негативно впливає на підприємницьку діяльність в країні. Другим прикладом застосування податкового досвіду Швейцарії може бути те, що всі кантони країни мають змогу самостійно справляти податки і діяти незалежно від федерального податкового органу. Локальність при цьому дає можливість швидко реагувати на зміни, які відбуваються в конкретному регіоні і поліпшувати становище на мікрорівні. В Україні, звичайно, існує деяка самостійність регіонів, однак, на мій погляд, вона обмежена. Адже, встановлення розмірів і ставок податків здійснюється на загальнодержавному рівні, а не має локальний характер. Таким чином, ще одним напрямком використання світового досвіду може стати надання свободи регіонам в прийнятті необхідних законів, у встановленні податкових ставок та розмірів податків тощо [9. 30].
Що стосується конкретно податків, то тут прикладом вдосконалення може бути диференціація ставок податку на додану вартість. В більшості країн Європи така диференціація існує. Встановлюються низові, універсальні і високі ставки ПДВ. Це дає змогу розподілити товари, що обкладаються цим податком, на товари першої необхідності, коштовності та інші. Адже, різні товари мають різну цінність, тобто діяльність пов'язана з ними, має різний ступінь ризику, таким чином ставки податку повинні відповідати цьому. В Україні є однакова для всіх ставка ПДВ – 20%, а встановлення кількох ставок ПДВ поліпшило б становище.
На наш погляд, це тільки деякі окремі пропозиції щодо покращення сфери оподаткування в Україні, на основі врахування зарубіжного досвіду. Подальший "обмін" досвідом повинен продовжуватись і треба вчитись на чужих помилках, ніж на своїх, тим більше, що помилок і так багато.
2. Податковий кодекс як модернізація податкової системи України
податковий ставка прибутковий кодекс
Податковий кодекс України регулює відносини, пов'язані з оподаткуванням в Україні та визначає правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи.
Кодекс встановлює основні положення щодо видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів (далі – податки), визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав та обов'язків, об'єктів оподаткування, бази оподаткування, граничних розмірів ставок, механізмів справляння та зарахування податків, регламентує порядок їх встановлення, зміни та скасування, а також надання пільг в оподаткуванні, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення в сфері оподаткування.
Норми Податкового кодексу поширюються на всі види податків, які визначені цим Кодексом, крім мита, справляння якого регулюється Митним кодексом України. Норми Податкового кодексу не поширюються на обов'язкові платежі та збори, встановлені іншими законами України, що не пов'язані з питаннями оподаткування [4. 15].
Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг, перекручування економічної сутності окремих податків та непристосованість її до переходу від адміністративної-командних методів управління господарством до господарювання в умовах демократичної правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону – Податкового кодексу України.
Зазначений законопроект є першим кроком на шляху створення досконалої системи оподаткування з високим рівнем збирання податків і має на меті регулювання відносин оподаткування, визначає принципи побудови податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів. Визначає методику їх обчислення, ставки оподаткування, правовий стан платників податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.
При розробці проекту Податкового кодексу України враховувалось те, що саме податки є ефективним знаряддям реалізації державної політики стосовно життєдіяльності суспільства, а саме:
- перерозподілу національного доходу в соціальному, віковому, територіальному галузевому аспектах;
- компенсації недоліків ринкових механізмів розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами;
- заохочення ділової та інвестиційної активності тощо.
Розроблений проект Податкового кодексу України забезпечує комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, вирішує питання усунення податкового законодавства та забезпечує гармонізацію його з нормами іншого законодавства України [13. 24].
У проекті Податкового кодексу України відображені питання подальшого реформування податкового законодавства у напрямі диференційованого розподілу податкового навантаження між платниками податків, спрощення механізму оподаткування, чіткого визначення прав і обов'язків платників податків, а також поліпшення роботи органів державної податкової служби з платниками податків, у тому числі забезпечення платників податків інформацією з питань оподаткування. Забезпечення всіх учасників податкових відносин повною інформацією про те, хто, коли, і при яких обставинах має обов'язки щодо сплати податків, забезпечить прозорість і зрозумілість податкового законодавства, зробить його доступним для всіх платників податків [12. 18].
Положення проекту Податкового кодексу України спрямовані на необхідність:
- створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;
- забезпечення чіткого визначення об'єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;
- забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;
- упорядкування механізму стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну сплату;
- стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки технологічного оновлення суспільства;
- стимулювання малого підприємництва;
- дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;
- реальне забезпечення прав платників податків;
- створення дієвого механізму контролю.
У проекті Податкового кодексу визначені права та обов'язки юридичних та фізичних осіб (суб'єктів оподаткування), зокрема щодо обов'язків їх постановки на облік як платників податків в органах державної податкової служби, що передбачає присвоєння їм ідентифікаційного номера – єдиного по всіх податках, що входять до системи оподаткування України, в тому числі, які підлягають сплаті в зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон України [15. 28].
Ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб надасть можливість органам державної податкової служби ефективніше виконувати свої функції по контролю за обчисленням, своєчасністю сплати податків, а також оперативно виявляти порушників податкового законодавства.
Вдосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, має на меті створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства Європейського союзу.
Відповідно до положень Податкового кодексу переважним джерелом формування дохідної частини бюджетів всіх рівнів залишаються непрямі податки. Водночас створюватимуться передумови для збільшення надходжень від прямих податків.
Визначений Кодексом рівень вилучень податків становитиме 30 відсотків валового внутрішнього продукту [12. 28].
Запропонований проект Податкового кодексу складається з 15 розділів (включаючи резервний):
1. Загальні положення.
2. Податок на прибуток підприємств.
3. Податок на доходи фізичних осіб.
4. Податок на додану вартість.
5. Акцизний податок.
6. Податок на майно.
7. Державне мито.
8. Інші податки.
9. Гербовий збір.
10. (резервний).
11. Місцеві податки і збори.
12. Спеціальні податкові режими.
13. Загальні адміністративні положення.
14. Правопорушення в сфері оподаткування.
15. Прикінцеві положення.
Перелік як загальнодержавних, так і місцевих податків в запропонованому проекті Податкового кодексу по відношенню до діючого законодавства має істотні зміни. З переліку діючих загальнодержавних д податків вилучено податок на промисел, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на землю, збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду. Разом з тим до переліку загальнодержавних податків віднесено гербовий збір [5. 22].
Найбільш істотних змін зазнав перелік місцевих податків. Так, перелік місцевих податків доповнено місцевим акцизним податком, збором за організацію гастрольної діяльності, збором за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого і не виробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва садових будинків та гаражів.
При розробці положень Податкового кодексу щодо оподаткування податком на прибуток підприємств в основному збережено діючий сьогодні порядок. Поряд з тим у положеннях кодексу передбачається і ряд змін.
Запропоновано включати до валового доходу:
- кошти, отримані платником податку з бюджету та позабюджетних фондів, на державне регулювання цін по товарах, послугах;
- доходи бюджетних установ та організацій, отримані ними від надання державних послуг і не перераховані до державного бюджету;
- суми збільшення розміру статутного фонду у зв’язку з індексацією вартості основних фондів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості акцій за винятком, якщо така індексація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України.
Також пропонується звільнити від оподаткування операції з конверсії цінних паперів, проведених за рішенням Кабінету Міністрів України.
Проектом запропоновані зміни стосовно оподаткування підприємств малого бізнесу. Зокрема, передбачені норми щодо пільгового оподаткування новостворених юридичних осіб, які за ознаками, встановленими чинним законодавством, відносяться до суб'єктів малого підприємництва.
В розділі проекту "Податок на фізичних осіб" на відміну від діючого | законодавства суттєво спрощується шкала нарахувань податку. Замість діючих у даний час 5 ставок – 10, 15, 20, 30 і 40 відсотків пропонуються 3 ставки податку – 10, 20 і 30 відсотків. Гранична ставка оподаткування запропонована в розмірі 30 відсотків, тобто на рівні оподаткування прибутку підприємств [18. 26].
Як свідчить практика, високі ставки оподаткування підштовхують платників податків до приховування об'єктів оподаткування та зумовлюють їх перехід до тіньової діяльності.
Об'єктом оподаткування резидентів передбачається сукупний оподатковуваний дохід за звітний рік, тобто валовий дохід, незалежно від джерел його походження, зменшений на доходи, що не підлягають оподаткуванню на витрати.
Об'єктом оподаткування нерезидентів передбачається валовий дохід, одержаний з джерел походження з України.
На відміну від діючого порядку обчислення прибуткового податку з доходів громадян за основним місцем роботи пропонується новий порядок обчислення податку.
Так, протягом року обчислення податку здійснюватиметься з сукупних доходів, визначених наростаючим підсумком з початку року. Це позбавляє необхідності проведення перерахунків в кінці року, оскільки в останньому місяці року для обчислення податку вже буде застосовуватися річна шкала оподаткування. Спрощення діючого порядку дасть змогу скоротити обсяги роботи як бухгалтерів, так і працівників податкових органів.
При розробці положень Податкового кодексу щодо оподаткування податком на додану вартість в основному збережено існуючий на сьогодні порядок.
В проект включено спеціальну статтю, присвячену визначенню, за яких умов місцем продажу товарів, виконання робіт, надання послуг є територія України. Це попередить можливі непорозуміння з зазначеного питання та наблизить норми оподаткування податком на додану вартість до Європейського законодавства.
Передбачені зміни у визначенні платників податку з числа суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю за готівкові кошти. Якщо зараз усі такі суб'єкти є платниками податку незалежно від обсягів її продажу, то згідно з проектом матимуть реєструватися в якості платників на загальних підставах, тобто коли за останні 12 календарних місяців обсяг їх оподаткованих операцій досягне 1200 неоподатковуваних операцій досягне 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому у них залишається можливість, при бажанні, зареєструватися як платник податку на додану вартість на добровільних засадах. Такі зміни усувають неоднаковий підхід до різних суб'єктів підприємницької діяльності і мають призвести до зменшення витрат по адмініструванню податку на додану вартість [7. 143].
З метою недопущення заниження бази оподаткування в проекті передбачено, що в разі продажу товарів, робіт, послуг власного виробництва за договірними цінами, нижчими валових витрат на їх виробництво, а покупних товарів, робіт, послуг – за договірними цінами, нижчими за ціни їх придбання, база оподаткування визначається відповідно виходячи з їх фактичних валових витрат та ціни їх придбання, незалежно від умов продажу товарів, виконання робіт,