Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств
Платником податку на додану вартість Шоста директива визначає фізичну або юридичну особу, яка самостійно займається будь–якою економічною діяльністю незалежно від цілей, місця й результатів такої діяльності (це може бути виробництво, сільське господарство, торгівля, професійна діяльність, послуги тощо). Критерій самостійності ведення економічної діяльності виключає з кола платників податків найманих працівників та осіб, які працюють за трудовими угодами.
Цікаво, що директива відносить до оподатковуваної економічної діяльності експлуатацію матеріального й нематеріального майна з метою одержання доходу. Розглянувши положення Шостої директиви в контексті даної справи, Суд ЄС постановив, що "експлуатація майна" означає будь–яку операцію, що передбачає отримання доходу. Надання прав користування й будівництва на певний строк за відшкодування є експлуатацією матеріального майна, а відтак – економічною діяльністю. Тому будь–яка особа, яка експлуатує матеріальне майно з метою одержання доходу, є платником ПДВ і має право на зменшення податкового зобов’язання.
Директива відрізняє платника податку від податкового боржника. Податковим боржником є особа, зобов’язана перерахувати податок до бюджету відповідної держави–члена ЄЕС, незалежно від того, виступає вона платником податку чи ні. Як правило, при поставках товарів/послуг всередині Співтовариства податковим боржником виступає платник податку – продавець. Директива надає державам–членам право самостійно визначати податкового боржника в поставках, здійснюваних закордонними податковими резидентами. Таким податковим боржником може бути призначений представник продавця або особа, на користь якої здійснюється така поставка. При наданні податковими резидентами інших країн певних видів послуг (рекламних, інформаційних, консультаційних, фінансових, страхових, з підбору персоналу, з передачі авторських прав, патентів, ліцензій, торгових знаків та інших подібних прав) податковим боржником є особа, яка отримує такі послуги. А у випадку імпорту товару податковим боржником виступає особа, визначена як така законодавством держави імпорту.
Шоста директива зазначає, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції з поставок (надання) товарів/послуг та імпорту товарів, здійснювані за відшкодування. Отримане за такі операції відшкодування є базою оподаткування. Обов’язковою умовою при визначенні бази оподаткування ПДВ, як це постановив Суд ЄС у справі Apple and Pear Development Council v. Commissioners of Customs and Excise, є наявність безпосереднього зв’язку (правовідносин з приводу предмету поставки) між наданим товаром/послугою та отриманим відшкодуванням. Для товарів/послуг, проданих всередині ЄС, база оподаткування включає податки, збори та інші обов’язкові платежі, крім ПДВ, а також додаткові витрати – комісійні платежі, витрати на пакування, транспортування й страхування. Проте директива забороняє включати до бази оподаткування знижки цін при достроковій оплаті та під час продажу, а також суми, передані платнику податку покупцем для здійснення додаткових витрат в його інтересах.
Слід пам’ятати, що поставки товарів та послуг у межах Співтовариства, здійснювані особами з різних держав–членів, є внутрішніми операціями, а не експортно–імпортними. Відповідно, для Співтовариства імпортною операцією є ввіз на його територію товарів із третьої держави. Податок на додану вартість нараховується на сплачену імпортером ціну товару. Якщо ціна не сплачується або вона не є єдиним відшкодуванням, базу оподаткування імпортованого товару визначають за вартістю товару на відкритому ринку. При цьому вартість товару на відкритому ринку визначається як ціна на такий товар у державі експорту, яку імпортер мав би сплатити продавцю за умов справедливої конкуренції на час виникнення податкового зобов’язання.
База оподаткування імпортованих товарів включає:
1) податки, збори та інші обов’язкові платежі, стягнені поза державою імпорту;
2) податки, що стягуються при імпорті, крім ПДВ;
3) додаткові витрати – комісійні платежі, витрати на пакування, транспортування та страхування, що мали бути сплачені на шляху товарів до першого місця призначення на території Співтовариства (яким є вказане в транспортному документі місце, а при відсутності вказівки – перше місце ввезення вантажу до держави імпорту).
В умовах єдиного ринку, територія якого майже повністю співпадає з територією держав–членів ЄС і територією застосування законодавства ЄС про податок на додану вартість, важливим з точки зору оподаткування ПДВ є визначення місця здійснення оподатковуваних операцій. Шоста директива встановлює єдині правила визначення місця здійснення поставки. Якщо товар транспортується, місцем здійснення поставки є місце його відправлення. При відправленні товару з території третьої держави місцем поставки є держава імпорту товару. Якщо товар не транспортується й не відправляється шляхом диспетчеризації, місцем його поставки є місцезнаходження товару під час здійснення операції поставки.
В разі надання послуг місцем їх надання Шоста директива визначає місце, де продавець зареєстрував свою діяльність або створив організаційну структуру, яка надає послугу. При відсутності такої структури або місця ведення економічної діяльності місце надання послуги визначається за адресою або місцем проживання платника податку. Втім, для ряду операцій встановлені спеціальні правила визначення місця надання послуг. Наприклад, при наданні агентами та експертами з нерухомості, архітекторами послуг, пов’язаних із нерухомим майном, місцем здійснення операції є місцезнаходження нерухомого майна.
Час виникнення у платника податку податкового зобов’язання щодо сплати ПДВ Шоста директива пов’язує з настанням події, з якою вступають в дію юридичні умови стягнення податку. Інакше кажучи, це – момент виникнення у податкового органа права вимагати від платника податку його сплати. За загальним правилом, встановленим Шостою директивою, податок стягується після поставки товарів або надання послуг. У разі оплати товарів/послуг до їх надання податок має бути сплачений при отриманні платежу або кредитуванні рахунку.
Податкове зобов’язання щодо імпортованих товарів настає на момент їх ввезення на територію Співтовариства. Дата виникнення податкового зобов’язання щодо сплати ПДВ з імпортованих товарів, з яких стягуються митні платежі, сільськогосподарські збори та інші спільні для Співтовариства обов’язкові платежі, може співпадати з датою виникнення податкових зобов’язань з таких платежів. Якщо з імпортованих товарів не стягується жоден спільний для платіж, держави–члени можуть застосувати для визначення часу виникнення податкових зобов’язань з ПДВ відповідні правила визначення дати виникнення податкових зобов’язань з митних платежів.
Разом з виникненням зобов’язання щодо сплати ПДВ у платника податку виникає право його зменшення. Шоста директива дозволяє зменшувати податкове зобов’язання на:
1) суму ПДВ, сплачену за товари/послуги, отримані від іншого платника податку;
2) суму ПДВ, сплачену за імпортовані товари;
3) суму ПДВ за товари/послуги, які застосовані в підприємницькій діяльності та які оподатковуються частково в разі їх придбання в іншого платника податку. Право на зменшення податку або бюджетне відшкодування виникає також при застосуванні товарів і послуг в операціях, що стосуються економічної діяльності, здійснюваної за межами ЄС, якщо за такими операціями в разі їх здійснення на території держави–члена ЄС виникає право зменшення податкового зобов’язання.
Отже, платник податку зменшує суму податку, яку він зобов’язаний сплатити у відповідному податковому періоді, на сукупну суму ПДВ, щодо якої впродовж того ж самого періоду в нього виникло право зменшення. Цікавим є те, що податкове зобов’язання зменшується відповідно до розрахованої платником податку пропорції, встановленої у формі відсотку до суми податкового зобов’язання. Пропорція зменшення визначається щорічно, виходячи з суми операцій платника податку за попередній рік. Якщо таких операцій не було або їх суми були незначними, платник податку визначає пропорцію зменшення тимчасово, виходячи з його зі своїх власних прогнозів. Зменшення податку, здійснене на підставі тимчасової пропорції, має бути відкориговане наступного року при визначенні остаточної пропорції зменшення.
Кожна держава–член ЄС для подання платниками ПДВ податкових декларацій встановлює строк, який не перевищує двох місяців із дня закінчення податкового періоду. Податковий період може дорівнюватися одному, двом місяцям або кварталу. Втім, директива дозволяє встановлювати інші періоди, які не мають перевищувати рік. У податковій декларації зазначається вся інформація, необхідна для розрахунку податку та його зменшення, в тому числі, коли це необхідно для визначення бази оподаткування: загальна сума операцій, які належать до такого податку та його зменшення й загальна сума звільнених від оподаткування поставок. Для імпортованих товарів держави–члени можуть впровадити детальні правила складання податкових декларацій та сплати податку. Зокрема ПДВ, який має бути сплачений за імпортовані товари платниками податку або податковими боржниками, за умов зазначення ПДВ у податковій декларації не сплачуватиметься під час імпорту товарів.
З січня 1993 р., згідно з Директивою Ради 92/77/ЄC звичайна ставка ПДВ в ЄС не може бути меншою ніж 15 %. У певних випадках до поставок товарів і послуг можуть застосовуватися зменшені ставки, які дорівнюють або є більшими ніж 5 %, та застосовуються виключно до окремих товарів і послуг соціального та культурного значення. До них належать харчові продукти, фармацевтичні продукти, послуги з транспортування пасажирів, книги, газети й періодичні видання, білети на вистави, до музеїв та подібних закладів, житлове будівництво, розміщення в готелях, медичний догляд у лікарнях, поставки електроенергії та газу. За пропозицією Комісії ЄС, Рада кожні два роки переглядає перелік товарів і послуг, до яких застосовується зменшена ставка. Ставка, яка застосовується при імпорті товарів, має дорівнювати тій, що застосовується до подібних внутрішніх товарів.
Шоста директива містить деталізований перелік операцій, які звільнені від оподаткування. В якості прикладу розглянемо внутрішні операції, звільнені від ПДВ. Це здійснювані в громадських цілях послуги державної поштової служби, державних лікарняних установ; медичні послуги професійного та середнього медичного персоналу; донорство людських органів, крові та молока; послуги дантистів; послуги, що надають незалежні об’єднання осіб, діяльність яких звільнена або не підлягає оподаткуванню ПДВ; роботи в сфері соціального забезпечення; послуги й товари благодійних організацій для захисту дітей та молоді; шкільне або університетське навчання, практика на канікулах або перепідготовка дітей та молоді; освіта, яку вчителі надають приватно; послуги релігійних і філософських інституцій з метою духовного збагачення населення; надання неприбутковими організаціями своїм членам послуг і товарів за підпискою; послуги неприбуткових організацій щодо спортивного та фізичного навчання; певні культурні послуги й товари, що надаються державними органами; діяльність зазначених організацій щодо мобілізації капіталу для власних цілей; надання транспортних послуг хворим або пораненим особам у спеціальних транспортних засобах; діяльність громадського радіо й телебачення, крім комерційної діяльності.
Також звільнюються від оподаткування ПДВ такі операції: страхування й перестрахування; лізинг нерухомого майна (крім готелів, турбаз, місць кемпінгу й паркування, інстальованого обладнання та машин, сейфів); надання кредиту; управління кредитором гарантіями кредиту; операції щодо депозитів, поточних рахунків, платежів, трансферів, боргів, чеків та інших інструментів (за винятком стягнення заборгованості й факторингу); операції з валютою, банкнотами та монетами, що виступають платіжним засобом (крім предметів колекціонування; операції з акціями, частками компаній, борговими зобов’язаннями та іншими цінними паперами, крім операцій щодо їх збереження й управління); операції з правовстановлюючими документами; операції з цінними паперами, які визначають отримання процентів від нерухомості або встановлюють право власності на нерухомість або її частину; операції з правами користування нерухомістю; управління інвестиційними фондами; продаж за номінальною вартістю поштових, фіскальних та інших марок; лотереї й інші форми грошових ігор; продаж будівель або їх частин та земельних ділянок, на яких вони розташовані; продаж земельних ділянок, на яких немає будівель. Директива звільняє від оподаткування ПДВ цілий ряд операцій з імпорту, експорту та міжнародних перевезень.
Директива передбачає можливість впровадження спеціальних схем оподаткування ПДВ для малих підприємств. Так, держави–члени, які зазнають труднощів у застосуванні нормальної схеми оподаткування щодо малих підприємств у зв’язку з структурою або особливістю діяльності останніх, можуть ввести спрощену процедуру, за умов, що вона не призводить до зменшення податку.
Отже, стислий огляд особливостей законодавства ЄС про податок на додану вартість свідчить про широке коло питань, які український законодавець повинен врахувати при проведенні податкової реформи, яка на сьогодні є надзвичайно актуальною. Експертиза відповідності проектів актів вітчизняного законодавства положенням європейських директив вже стала новим етапом процесу правотворчості в Україні. Проведення таких експертиз і, як наслідок, врахування положень інтеграційного податкового законодавства ЄС в проектах актів податкового законодавства України фактично є податковою гармонізацією, яку українська сторона зобов’язалася здійснити відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство й співробітництво. Важливим чинником ефективності проведення податкової гармонізації є правильне розуміння положень директив, врахування тлумачень Суду ЄС щодо застосування їх положень, чітке й повне відображення змісту директив в національному податковому праві, а також систематизованість та взаємна узгодженість законодавчих новел. Тож сподіватимемося, що податкова реформа врахує зобов’язання України з наближення національного законодавства до законодавства ЄС, і майбутній податковий кодекс України належним чином інкорпорує положення податкового законодавства ЄС.
3.3 Критерії розбудови системи непрямого оподаткування в проекті Податкового Кодексу України
3.3.1 Напрямки реформування податку на додану вартість
Досвід країн із ринковою економікою дає безпосередні підстави стверджувати, що сучасні податкові системи не є нейтральними щодо забезпечення структурних змін та інноваційного розвитку національних економік. Податкові інструменти виступають одним з елементів механізмів економічного стимулювання інноваційного розвитку та структурних змін.
Менш досліджений вплив конкретно непрямих податків на структурний та інноваційний розвиток. Здебільшого висловлюється теза про їхню нейтральність щодо виробництва, в кращому разі визнається їхній опосередкований вплив на структуру споживчого попиту.
В той же час привертають увагу негативні зміни, які відбулися в галузевій структурі економіки України, як і інших країн СНД. Пошуки причин та механізмів зростання частки паливноенергетичного комплексу та сировинних галузей при зменшенні частки переробних галузей, і особливо машинобудування, привернули увагу спеціалістів до можливої причетності ПДВ до цього процесу. Вказані структурні зміни пов’язують з дією системи оподаткування в цілому та ПДВ зокрема дослідники Інституту прогнозування НАН України та група харківських науковців. Вони привертають увагу до нерівномірності оподаткування різних галузей економіки України. Проте причини вказаної нерівномірності пояснюються ними по-різному.
За результатами аналізу, значні відмінності в рівні оподаткування проявляються між галузями економіки України, орієнтованими на зовнішню торгівлю та галузями, орієнтованими на внутрішній ринок. Згідно з аналізом Інституту економічного прогнозування НАН України2, саме у галузях експортерах і спостерігаються найнижчі рівні чистих непрямих податків: у кольоровій металургії 4 % валової доданої вартості, чорній металургії 6,1 %, транспорті 10 %. Фактором нерівномірності податкового навантаження в Україні є те, що експорт оподатковується ПДВ за нульовою ставкою, а потрібні для його виробництва проміжні товари звільняються від ПДВ та ввізного мита як критичний імпорт. Застосування режиму критичного імпорту тривалий час було однією з найбільш масштабних податкових пільг. Так, у 2000 році, за розрахунками ІЕП НАНУ, із загального рівня податків на продукти у 16 % на додану вартість внутрішнього виробництва припадало 11,1 відсоткового пункту, а на імпорт 4,9. По відношенню до валової доданої вартості зазначені податки становили 13,1 %, а до вартості імпорту – 8,6 %, тобто у 1,5 разу менше. У попередні роки розрив був набагато більшим: 1996 р. 11,2 разу, 1997 р. 2,8, 1998 р. 2,7, 1999 р. 2,6 разу.
Водночас середні фактичні ставки непрямих податків на продукцію хімічної промисловості, машинобудування, деревообробної, легкої промисловості та виробництва будівельних матеріалів є у 24 рази більшими, ніж в електроенергетиці, паливній промисловості та металургії.
Негативна спрямованість структурних змін в українській економіці також зумовлена нерівномірністю оподаткування, яка викликана відмінностями дії ПДВ в умовах різної капіталоємності галузей виробництва3. На погляд дослідників, негативний вплив ПДВ на деякі галузі української промисловості пов’язаний з невідповідністю умов економіки України умовам, в яких ПДВ застосовується в країнах Заходу. Згадані країни, які застосують ПДВ, завдяки міжгалузевій конкуренції та переливу інвестицій не мали таких значних відмінностей у рівні капіталоозброєності праці в різних галузях, які виникли в адміністративно регульованій економіці України .
Моделювання дії податкової системи при умові вирівнювання норми чистого прибутку підводить до висновку, що в результаті обмеження рівня інфляції за чинної податкової системи, у першу чергу деформуються, а відтак і руйнуються механізми відтворення на підприємствах, які базуються на трудоємних технологіях… "Внаслідок цього найбільший спад виробництва спостерігається в галузях, де найменша капіталоозброєність праці й найвища трудоємність виробництва. Наприклад, питома вага машинобудування і металообробки в обсязі продукції промисловості знизилася з 31 % у 1990 р. до 13 % у 2000 році, а питома вага легкої промисловості – з 10,8 до 1,6 %. Водночас виграли від запровадження такої системи податків капіталоємні галузі й підприємства, бо вона поставила їх у відносно ліпші виробничі умови. Зокрема, частка чорної металургії підвищилася з 11 до 27,4 %, паливної промисловості – з 5,7 до 10,15, електроенергетики з 3,2 до 12,2 %".
Дослідження інших спеціалістів з різних аспектів дії ПДВ, дозволяють зробити висновок, що негативний вплив вказаного податку зумовлений тим, що його імплантація в податкову систему України була зроблена без належного знання особливостей його дії та бодай мінімального експертного обґрунтування.
Однією з причин цього стала поспішність у впровадженні ПДВ, що став застосовуватися в Україні з 1992 року. Відомо, що ряд країн, економіка яких успішно розвивається, наприклад, США, не використовують ПДВ. Проте менш відомо, що тривалий час уникали вказаного податку й деякі наші сусіди країни Центральної та Східної Європи, що випереджають Україну в ході економічної трансформації і розглядаються як зразок для наслідування Україною. Це стосується, зокрема, Чехії та Словенії. В Словенії, зокрема, ПДВ був впроваджений в умовах економічного піднесення з 1 липня 1999 р. в процесі уніфікації національного податкового законодавства з вимогами ЄС. Та й Польща впровадила ПДВ не в перший, а лише на четвертий рік трансформації своєї економіки у 1993 р., вже після приборкання інфляції. При цьому у 1993 р. у Польщі ще паралельно діяли як податок з обороту, що замінювався ПДВ, так і останній. Тобто відповідним службам країни, воєводств, підприємств була надана можливість протягом 34 років ознайомитися з ПДВ, підготуватися до його впровадження.
Зроблений українськими дослідниками аналіз особливостей дії ПДВ показує, що факторами, які значно впливають на результативність його дії на економіку, окрім розміру основної ставки, наявності диференційованих ставок, системи бухобліку, є ступінь включення галузей економіки у зовнішньоекономічні зв’язки, макроекономічна та мікроекономіна стабільність, монополізація економіки, інвестиційна активність та структура інвестицій, диференціація галузей економіки за рівнем трудо та капіталоємні [34].
В залежності від поєднання цих факторів ПДВ може викликати різний вплив на галузі виробництва. Саме це, очевидно, зумовило розробку та особливості впровадження цього принципово нового податку у Франції законом № 54404 від 10.04.1954 р. "Про фіскальну реформу" з 1 липня 1954 р. ПДВ замінив податок на виробництво, який існував раніше. Стандартна ставка нового податку становила 16,85 %. Окрім того, були спеціальні ставки з величинами від 6 % до 25 %. Потрібно відзначити, що ПДВ незначно змінив співвідношення між непрямими та прямими податками у бюджеті Франції на користь прямих податків. Так, частка непрямих податків, яка становила у державному бюджеті у 1953 р. 66,5 %, у 1959 р. зменшилася до 61,3 %4.
Проведення фіскальної реформи було узгоджено з прийняттям другого чотирирічного плану розвитку економіки Франції, так званого "плану Гірша", який був внесений на розгляд парламенту 30 травня 1954 р. Щодо кількісних показників "плану Гірша" передбачалося забезпечити щорічне зростання промислового виробництва на 6 %, продукції сільського господарства на 4 %, національного доходу на 5 %, рівня життя на 5 %. Було визначено такі цілі плану:
1) Розвиток наукових і технічних досліджень та поширення досягнень науки і новітніх методів виробництва на всі галузі виробництва;
2) Модернізація промислових підприємств та поєднання зусиль для поліпшення умов виробництва;
3) Стандартизація та спеціалізація виробництва і вироблення довгострокової програми підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва;
4) Реконверсія застарілих підприємств, розміщення нових підприємств у відсталих районах та раціональне використання наявних трудових ресурсів;
5) Модернізація торгівлі взагалі і особливо торгівлі сільгосппродуктами як в метрополії, так і в заморських територіях.
Головне ж полягало в тому, що уряд Франції проводив активну інвестиційну політику, спрямовану на структурну перебудову виробництва. Частка інвестицій до ВВП становила, наприклад, у 1952 р. 16,8, у 1956 р. 17,9 %, у 1957 р. 19,4 %, 1958 р. 18,7 %. 72 % загальної суми інвестицій було спрямовано на оновлення основного капіталу. Із виробничих інвестицій 90 % спрямовувалося на виробництво засобів виробництва. Із загальної суми інвестицій одна третина була державними, дві третини приватними.
Можна стверджувати, що всі основні цілі плану були досягнуті. Замість очікуваних 25 % ВВП зріс на 28 %, промислове виробництво замість очікуваних 2530 % збільшилося на 45 %. Виправдано припустити, що податок на додану вартість став одним із факторів збільшення доходів державного бюджету Франції, сприяв зміні структури промислового виробництва Франції в напрямі зростання частки технічно передових галузей, їхній інтеграції в європейську економіку.
Враховуючи досвід Франції інші країни поступово переходили до впровадження ПДВ, ув’язуючи величину стандартної ставки, наявність диференційованих ставок не лише з загальними умовами господарства, але й з відмінностями між галузями. Першою після Франції у 1960 р. ПДВ впровадила Мексика при стандартній ставці 10 %. В Європі у 1967 р. впровадила ПДВ Данія теж при ставці 10 %. У 1968 р. він був впроваджений у ФРН при стандартній ставці 10,0 %, у 1969 р. в Швеції – 11 %; у 1973 р. в Італії 12 %, у 1989 р. в Швейцарії 6,5 %, у 1991 р. в Канаді 7 %, у 1995 р. в Японії при єдиній ставці 3 %. Як бачимо, рівень стандартних ставок за межами ЄС досить диференційований, в країнах ЄС він уніфікується. Окрім того, у більшості країн є декілька ставок, що диференційовані по галузях.
Проте не лише величини ставок відіграли роль в успішному впровадженні ПДВ. Досвід Франції, як і інших країн ЄС, свідчить, що впровадження ПДВ давало позитивні наслідки:
в умовах економічного піднесення;
в умовах стабільності цін, або низької інфляції. У Франції в період впровадження ПДВ держава регулювала 30 % цін у приватному секторі та всі ціни на продукцію, вироблену в державному секторі. При цьому у 1952, 1956, 1957, 1963 рр. уряд переходив до режиму блокування цін. Лібералізація цін була здійснена лише з весни 1960 р.;
коли під жорстким контролем французької держави перебувала фінансово-кредитна система країни;
Негативні ефекти ПДВ, що відчутно проявилися в Україні, виходячи з вказаного, були зумовлені тим, що ПДВ розцінювався лише як засіб фіскальної політики без врахування його впливів на інші економічні змінні в умовах винятково складного господарського механізму. Не випадково деякі українські дослідники важливим фактором розвитку гіперінфляції розглядали саме впровадження чинної податкової системи і, зокрема, ПДВ.
Проголошені наміри переходу України до інноваційної моделі розвитку повинні передбачати активне і цілеспрямоване використання податкової системи, в тому числі вдосконалення стягнення ПДВ, виходячи з вимог, що ставляться до сучасної структури економіки.
Відносно норм існуючого Закону України "Про податок на додану вартість" [7] в проекті Податкового Кодексу [31] пропонуються наступні принципові відмінності та новації :
1. Змінено "вхідний бар'єр" для обов'язкової реєстрації платників податку на додану вартість :
Будь-які особи, зазначені у статті 4004 цього Кодексу, у яких загальна вартість оподатковуваних операцій з продажу товарів, робіт, послуг протягом будь якого періоду за останні 12 календарних місяців досягла 62 тисяч гривень, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органах державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (податковою адресою) з додержанням вимог, передбачених статтею 4007 цього Кодексу.
Якщо особа, загальна вартість оподатковуваних операцій якої з продажу товарів, робіт, послуг протягом будь-якого періоду за останні 12 календарних місяців є меншою ніж 62 тисячі гривень, крім постійних представництв нерезидентів в Україні, що не провадять самостійно господарської діяльності, вважає за доцільне зареєструватися як платник податку, вона може добровільно подати заяву для такої реєстрації.
Для цілей оподаткування податком платником податку є:
а) будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
б) будь-яка особа, яка імпортує товари на територію України, за винятком фізичної особи, не зареєстрованої як платник податку, в разі, коли така фізична особа ввозить (одержує переслані) товари в обсягах, що не перевищують норми безмитного ввезення, встановлені у визначеному законодавством України порядку.
2. Підтверджено оподаткування податком ПДВ всіх внутрішньодержавних операцій , імпорту та експорту :
Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) продажу товарів, робіт, послуг, місце продажу, виконання, надання яких знаходиться на митній території України, зокрема операції з оплати вартості послуг з надання права на користування або розпорядження майном за договорами оперативної оренди (лізингу), операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
б) імпорту (ввезення, одержання пересланих) товарів на митну територію України та одержання результатів робіт, послуг від нерезидентів, місце виконання, надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави (іпотеки);
в) експорту (вивезення, пересилання) товарів за межі митної території України, включаючи виконання робіт, надання послуг, допоміжних експорту (вивезенню, пересиланню), вартість яких включається до митної вартості таких товарів, а також надання послуг, результатів робіт нерезидентами, місце надання, виконання яких знаходиться за межами митної території України.
3. Принципово введений термін важливий для операцій між платниками податку ПДВ та неплатниками податку :
Особливості визначення бази оподаткування у разі продажу товарів, робіт, послуг в окремих випадках
У разі продажу товарів, робіт, послуг без оплати, з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів, робіт, послуг, натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів, робіт, послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва та обігу і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі, суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, чи фізичній особі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
4. Суттєво зменшені розміри ставок податку. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах:
а) 17 процентів, з яких 15 процентів для формування доходів бюджету та 2 проценти для формування бюджету розвитку;
б) нульова ставка.
Зауважимо, що ставки податку на додану вартість становлять: у Данії – 25 відсотків, Австрії та Росії – 20, Бельгії – 19, Франції – 18,6, Великобританії – 17,5 відсотка. Таким чином, ставка податку на додану вартість у розмірі 17 відсотків, запропонована урядом у проекті Кодексу, також одна з найнижчих у Європі.
Операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою
За нульовою ставкою оподатковуються операції з:
а) продажу товарів, що експортуються (вивозяться, пересилаються) платником податку за межі митної території України, якщо їх експорт (вивезення, пересилання) підтверджений належним чином оформленою митною вантажною декларацією
5. Уточнені податкові періоди . Для платників податку встановлюється податковий період, що дорівнює календарному місяцю.
Платники податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів, робіт, послуг за попередній календарний рік менший ніж 122 тисяч гривень, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає органу державної податкової служби за один місяць до початку календарного року.
3.3.2 Напрямки реформування акцизного збору
На сьогодні акцизний збір є одним із стабільних джерел наповнення державного бюджету. Цей непрямий податок встановлюється на високорентабельні та монопольні товари, що мають високу ліквідність [22].
Соціальна спрямованість регулювального впливу акцизного оподаткування охоплює низку найважливіших аспектів людської діяльності, що загалом визначають статус громадянина як активного суб’єкта ринку. Такими головними аспектами є:
рівень платоспроможного попиту в сегментах підакцизних груп товарів;
зміна структури витрат громадянина та вплив її на рівень загальної платоспроможності;
рівень зайнятості у сферах, що формують технологічний ланцюг