Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Розробка програмно-цільового бюджету Менського району на 2009 рік

Розробка програмно-цільового бюджету Менського району на 2009 рік

міжнародних стандартів (нових стандартів статистики державних фінансів МВФ).

Функціональна класифікація – це групування видатків бюджету за функціями, які виконує держава при здійсненні цих видатків, наприклад, освіта, охорона здоров'я, оборона.

Хоча введена у грудні 1997 року бюджетна класифікація України у значній мірі була наближена до міжнародних стандартів, проте за багатьма параметрами вона вже на той час їм не відповідала. Зокрема, діюча функціональна класифікація до 2002 року складалася з 25 розділів (новими міжнародними стандартами передбачено 10 розділів), серед яких окремі розділи взагалі не визначали загальні функції держави (наприклад, КФКВ 240000 "Цільові фонди", КФКВ 250000 "Видатки, не віднесені до інших категорій"). Підрозділи функціональної класифікації вміщували елементи відомчої класифікації (наприклад, КФКВ 020002 "Верховний Суд України", КФКВ 061001 "Управління державної охорони України"), економічної класифікації (наприклад, КФКВ 150101 "Капітальні вкладення") та інколи безпосередньо назви програм (приклади наведено вище). А враховуючи, що назви кодів функціональної класифікації використовуються для затвердження бюджетних призначень у Законі "Про Державний бюджет України", вони часто змінювалися, у тому числі за поданням Верховної Ради України, і зрештою все менше узгоджувалися з вимогами міжнародних стандартів і не відповідали призначенню функціональної класифікації.

Прийнята нова функціональна класифікація була створена на основі загальноприйнятої міжнародної класифікації, розробленої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Вона складається із розділів, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення загальних функцій, та підрозділів і груп, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів. Наприклад, розділ – "Економічна діяльність", підрозділ – "Транспорт," група – "Автомобільний транспорт." Ця класифікація складається із десяти загальних розділів:

загальнодержавні функції;

оборона;

громадський порядок, безпека та судова влада;

економічна діяльність;

охорона навколишнього середовища;

житлово-комунальне господарство;

охорона здоров'я;

духовний та фізичний розвиток;

освіта;

соціальний захист та соціальне забезпечення.

Україна є однією із перших країн, яка запровадила нову функціональну класифікацію видатків [40]. Оскільки ця класифікація відповідає міжнародним стандартам, вона дозволяє робити порівняння державних видатків між різними країнами. Після впровадження програмно-цільового методу до формування бюджету функціональна класифікація видатків бюджету буде застосовуватися виключно в аналітичних та статистичних документах (складання показників зведеного бюджету, макроекономічний аналіз тощо). Аналіз видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для формуванням галузевої політики на рівні держави. Таким чином, залишивши роль головної класифікації бюджетних видатків, у форматі якої затверджувався бюджет до 2002 року, функціональна класифікація буде використовуватися для:

здійснення міжнародних порівнянь видатків за функціями;

формування показників зведеного бюджету;

макроекономічного аналізу;

формування державної політики у різних галузях економіки.

Економічна класифікація – це групування видатків за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки, наприклад, зарплата, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ. Як відомо, економічна класифікація поділяється на такі головні категорії: поточні видатки, капітальні видатки та кредитування з вирахуванням погашення. При підході до формування бюджету за функціональної класифікацією, який існував до 2002 року, саме економічна класифікація була головним предметом аналізу. При впровадженні програмно-цільового методу акцент аналізу повинен зміститися на програмні категорії (цілі, завдання та показники результативності). Наприклад, якщо дотепер робився акцент на тому, що певна бюджетна установа має визначену кількість працівників, яких необхідно забезпечити зарплатою, то при програмному підході до формування бюджету наголос повинен ставитися на тому, як найефективніше використати обмежені ресурси для досягнення поставлених програмою цілей та завдань, тобто, мабуть, треба поставити питання: "А чи необхідна нам ця кількість працівників? Чи є менш затратний спосіб досягнення цілі?"

Разом з тим економічна класифікація є основою для ведення бухгалтерського обліку та звітності бюджетної установи. Також економічна класифікація є потужним інструментом контролю за використанням коштів, оскільки саме на її основі складається розпис видатків, який не дозволяє бюджетним установам спрямовувати всі кошти на зарплати або перевищувати обсяг капітальних видатків, або вимагає, щоб відповідні кошти спрямовувалися на оплату енергоносіїв, тобто контролює, щоб не накопичувалася заборгованість по енергоносіям. Таким чином, можемо виділити дві головні функції, які виконує економічна класифікація:

основа ведення бухгалтерського обліку та звітності;

інструмент адміністративного контролю за використанням коштів.

Відомча класифікація – це групування головних розпорядників бюджетних коштів [3]. На її основі Державне казначейство та місцеві органи влади ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до формування бюджету. Саме вона встановлює структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм. Як уже говорилося, існування одного відповідального виконавця програми є ключовою вимогою застосування програмно-цільового методу до формування бюджету. В той же час один організаційний підрозділ головного розпорядника може відповідати за здійснення кількох програм, що дозволяє здійснювати групування споріднених програм. Таким чином, відомча класифікація виконує такі головні функції:

забезпечує ведення реєстру усіх розпорядників бюджетних коштів;

дозволяє групувати споріднені програми в межах одного розпорядника коштів;

дозволяє чітко розподілити відповідальність за виконання програм.

Отже, із впровадженням програмно-цільового методу формування бюджету класифікація видатків набуває нового змісту, і розуміння її призначення є суттєвим для цілісного сприйняття цього методу.

Важливими елементами складання бюджету є стратегічне та середньострокове планування.

Стратегічне планування – це процес встановлення стратегічних цілей та завдань, визначення стратегічних напрямків діяльності, спрямованих на раціональне використання людських та фінансових ресурсів головних розпорядників бюджетних коштів [40].

Стратегії – це методи досягнення цілей та завдань. Стратегія, сформульована на основі цілей та завдань, – це засіб для перетворення витрат на результати з оптимальним використанням ресурсів, це план, який показує використання бюджетних та інших ресурсів.

Стратегічний план – це план, який визначає місію головного розпорядника бюджетних коштів (тобто головну мету його діяльності), цілі, завдання, курс дій та очікувані результати у довгостроковій перспективі, зазвичай на період від 3-5 і до 10 років у відповідності до встановлених пріоритетів уряду, які відображаються у програмних документах, наприклад, у програмі діяльності уряду.

Стратегічні плани головних розпорядників повинні висвітлювати ключові моменти, на яких їм необхідно зосередитися для впровадження пріоритетів державної політики, та шляхи їх досягнення. Це суттєвий інструмент, що дозволяє головним розпорядникам бюджетних коштів досягти поставлених завдань, вирішити проблеми фінансового управління та надання державних послуг і впевнитись, що послуги надаються найбільш ефективним шляхом. Стратегічний план забезпечує можливість розвитку та вдосконалення організаційної структури розпорядника бюджетних коштів, та його діяльності в цілому.

Стратегічні плани повинні:

вказувати на основні завдання міністерства, які зазначені у відповідних нормативних документах;

покривати період принаймні від трьох років і бути сумісними із середньостроковою оцінкою видатків бюджету;

описувати основні і допоміжні види діяльності, що необхідні для виконання цих завдань (при цьому слід уникати дублювання функцій);

вказувати на внутрішні функції головного розпорядника, а також на ті функції, що розпорядник виконує за контрактом;

описувати загальні та конкретні цілі, яких необхідно досягти у середньостроковій перспективі;

відображати перелік програм, що виконуються для досягнення загальних та окремих цілей;

включати вимірювані завдання і результати від здійснення бюджетних програм;

включати пропозиції щодо збільшення (або зменшення) постійних та змінних капітальних активів, запланованих інвестицій і відновлення та утримання матеріальних активів, а також плани щодо управління фінансовими активами та зобов'язаннями;

відповідати вимогам, визначеним відповідними нормативними документами.

Якісний стратегічний план для окремого головного розпорядника має бути:

комплексним та всеохоплюючим, тобто повинен охоплювати всі аспекти діяльності міністерства або відомства та враховувати всі їх можливості;

довгостроковим, тобто здійснюватись протягом декількох років для того, щоб визначити головний напрям розвитку розпорядника бюджетних коштів;

цілеспрямованим, тобто таким, що робить цілі головного розпорядника зрозумілими;

аналітичним, тобто таким, що подає дані та приводить необхідне тлумачення інформації;

обґрунтованим, тобто наводить факти та обґрунтування пропозицій;

орієнтованим на конкретні дії, тобто спрямованим на виконання конкретних завдань у конкретний термін;

лаконічним, тобто достатньо коротким для того, щоб керівники високого рівня могли швидко з ним ознайомитися, але в той же час містити достатньо інформації, щоб бути зрозумілим.

Стратегічний план не містить інформації щодо оцінки діяльності. Однак всі стратегічні плани повинні містити стратегічні орієнтири, що виражаються у вимірних показниках, тобто стратегічні цілі та завдання, що дозволять у майбутньому оцінювати досягнуті результати.

При впровадженні стратегічного плану керівник розпорядника бюджетних коштів повинен сприяти ефективному, економічному та продуктивному використанню ресурсів для того, щоб покращити виконання відомством своїх функцій; використовувати з цією метою такі методи організації праці, як перерозподіл, спрощення, координація роботи, позбавлення розпорядника коштів зайвих функцій [25].

Стратегічні плани відомств знаходять своє відображення у плануванні (прогнозуванні) видатків у середньостроковій перспективі. Як свідчить зарубіжний досвід, середньострокові прогнози видатків складаються на основі пріоритетів уряду, прогнозів надходжень до бюджету, а також виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників. Цей процес називають середньостроковим плануванням.

Зміцнення системи державних фінансів є необхідною умовою створення сталого ринкового середовища та досягнення економічного зростання у довготривалому періоді. Тому перехід до середньострокового бюджетного планування дозволить учасникам цього процесу узгодити політику розвитку в сфері державних фінансів безпосередньо, як в рамках підготовки бюджету на відповідний рік, так і на наступні три роки, перейшовши до формування довготермінової бюджетної політики.

Розпорядники бюджетних коштів, бюджетні установи і організації та громадськість повинні бути поінформовані про бюджетну стратегію уряду та добре знати, на які напрями та заради досягнення яких цілей уряд планує у майбутньому витрачати кошти платників податків. Знаючи державні пріоритети та завдання і володіючи інформацією щодо планових обсягів видатків не тільки на наступний рік, а ще на три роки вперед, галузеві міністерства, зможуть краще планувати свій розвиток. Потрібно встановлювати довго- та середньострокові цілі, завдання, а також визначати обсяг видатків на перспективу, щоб кожний розпорядник бюджетних коштів мав чіткий план своєї діяльності на декілька років.

Середньострокове бюджетне планування – це визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, плану своєї діяльності на середньостроковий період та обсягу необхідних коштів для досягнення цілей у середньостроковій перспективі. Обов'язковою вимогою середньострокового планування бюджету є відбір відповідних напрямів діяльності і завдань, виходячи з фінансових можливостей.

Основною метою запровадження середньострокового планування бюджету є підвищення дисципліни державних видатків, а також забезпечення процесу аналізу використання коштів, що буде стимулювати прийняття більш ефективних рішень щодо використання бюджетних коштів на всіх рівнях та планування головними розпорядниками коштів своєї діяльності.

Середньострокове бюджетне планування є необхідним елементом впровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Перехід до середньострокового бюджетного планування дасть учасникам бюджетного процесу можливість узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами як у рамках підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довгострокової бюджетної політики.

Цілі середньострокового планування:

поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених та реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості у їх досягненні впродовж багатьох років;

визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення стратегічних пріоритетів, як за функціями, так і між відповідними функціями;

підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне використання бюджетних коштів;

посилення загального бюджетного контролю.

Характерні риси системи середньострокового планування:

Прогнозні оцінки розробляються у два етапи:

прогнозування, під час якого складаються технічні оцінки поточних витрат, виходячи з існуючих умов;

програмування, на якому визначається та аналізується вартість кількох можливих змін політичного курсу.

Зосередження уваги на змінах та пріоритетах політики Уряду.

Прогнозний бюджет не відображає збільшення тих видатків у наступні роки, які потрібні для виконання нових бюджетних програм (хоча у ньому може закладатися певний резерв для покриття таких витрат).

Прогнозний бюджет деталізовано до такої ж міри, що і бюджет поточного року, але для заохочення використання коштів з найвищою ефективністю щодо питання перерозподілу коштів між програмами, головним розпорядникам надається в межах їхньої компетенції певна свобода дій.

Оцінки витрат є реалістичними.

Середньострокові прогнози повинні відображати:

поточний стан видатків;

додаткові видатки, необхідні для забезпечення однакового рівня та якості послуг у майбутньому (наприклад, для збереження відношення кількості учнів на одного вчителя у навчальних закладах);

додаткові витрати або економію коштів, якщо передбачається змінити рівень або вид послуг.

У зв'язку з тим, що середньострокове планування охоплює три наступні за бюджетним роки, воно дає можливість:

посилити загальний бюджетний контроль;

встановити більш чіткі пріоритети у сфері державних видатків;

розробити більш стабільну бюджетну політику;

підвищити відповідальність головних розпорядників щодо розподілу та використання бюджетних коштів;

передбачати поточні видатки, які виникнуть у зв'язку із завершенням проектів бюджетних капіталовкладень (наприклад, оцінити, які будуть поточні видатки на утримання нової дороги після завершення її будівництва).

З метою розробки нових підходів до формування багаторічної бюджетної стратегії необхідно визначитися з переліком проблемних питань, які існують в галузях, з оцінкою вартості витрат на їх вирішення, та часом, протягом якого ця проблема може бути вирішена. Необхідно також визначити, які з проблем є найбільш нагальними, потребують першочергового вирішення та можуть бути вирішені в більш короткі терміни за менші кошти.

Передумовою ефективного середньострокового планування є запровадження суворих бюджетних обмежень через встановлення граничних розмірів видатків для всіх головних розпорядників бюджетних коштів [41]. Основу розподілу граничних розмірів повинні складати попередні прогнози вартості існуючих бюджетних програм з урахуванням прийнятих урядом політичних рішень. Перевагою існування середньострокових граничних обсягів є те, що головні розпорядники коштів будуть показувати не бажаний ними обсяг видатків, який не підтверджений наявними ресурсами, а більш реальну картину видатків у середньостроковій перспективі. Саме існування таких обмежень, що виходять із прогнозованих ресурсів та середньострокової політики уряду, змусить головних розпорядників коштів виділити найбільш пріоритетний напрям своєї діяльності. Разом з тим слід зазначити, що граничні обсяги на середньострокову перспективу є умовними, оскільки вони будуть коригуватися щороку, виходячи із зміни економічної ситуації, зміни політики уряду, а також залежатимуть від пріоритетів і структурних змін у видатках головних розпорядників та якості обґрунтування ними оцінок своїх прогнозних видатків.

Загалом, для забезпечення передбачуваності багаторічні оцінки слід розподіляти по функціях, розпорядниках бюджетних коштів та поміж програмами. Сильною стороною орієнтовних обсягів видатків головних розпорядників є те, що вони заохочують установи до коригування видатків бюджетної програми з огляду на граничні обсяги видатків протягом середньострокового періоду.

Процес підготовки середньострокового бюджету повинен поєднувати три підходи:

Підхід зверху – вниз, який складається з таких етапів:

визначення попередніх граничних обсягів видатків для головних розпорядників у відповідності із пріоритетами, визначеними урядом на основі прогнозу ресурсів;

доведення до головних розпорядників коштів граничних обсягів видатків та інструктивних матеріалів щодо заповнення бюджетних запитів на відповідний рік.

Підхід знизу – вверх, який передбачає формування бюджетних запитів головними розпорядниками коштів в рамках визначених для них граничних обсягів видатків. На цьому етапі головний розпорядник із залученням розпорядників нижчого рівня (відповідальних виконавців) та отримувачів коштів державного бюджету повинен визначити свої пріоритети, і тим самим здійснити найефективніший розподіл бюджетних коштів.

Механізм узгодження, який передбачає взаємодію між Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів та головними розпорядниками.

Загальноприйнятою практикою є підготовка проекту бюджету зверху – вниз, з переходом на подальших стадіях бюджетного процесу до застосування другого та третього підходів.

Прогноз видатків, розроблений на основі даних попереднього року, є відправним пунктом процесу складання бюджету на наступний рік. Але в той же час, як вже згадувалося раніше, Міністерство фінансів разом з іншими головними розпорядниками може коригувати середньорічний прогноз, складений попереднього року, беручи до уваги очікувані зміни у структурі видатків, виконання бюджету та аналіз видатків. Необхідно також провести попередню оцінку можливої економії коштів, якої можна досягти протягом запланованого періоду за рахунок існуючих програм.

Потрібно також відзначити, що граничні обсяги можуть бути перевизначені на наступний рік для того, щоб відобразити макроекономічні зміни та пріоритетні напрямки політики.

Робота щодо запровадження середньострокового прогнозування видатків бюджету була розпочата в 2001 році. При підготовці бюджетних запитів на 2002 рік були застосовані елементи середньострокового бюджетного планування.

При визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожен головний розпорядник повинен був оцінити необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від впровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди. При цьому видатки на наступні роки повинні були розраховуватися, виходячи з існуючих умов та наявних ресурсів з урахуванням можливих структурних змін в діяльності головного розпорядника.

Проте деякі головні розпорядники сприйняли запропоноване нововведення щодо прогнозування видатків на середньострокову перспективу як можливість завчасно показати свою потребу у бюджетних коштах на виконання програм. Таким чином, вони не врахували необхідності визначення та забезпечення пріоритетів серед своїх бюджетних програм.

З урахуванням досвіду минулих років пропонується наступний план дій впродовж бюджетного періоду щодо реалізації поставленої мети:

підготовка разом з Мінекономіки, Національним банком, іншими центральними органами державної влади прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку України на відповідний бюджетний рік, а також на наступні три роки;

внесення головними розпорядниками пропозицій стосовно очікуваних структурних змін проти поточного року у прогнозних обсягах видатків на наступний рік та пропозицій щодо змін до програмної класифікації видатків державного бюджету;

розробка граничних обсягів видатків загального фонду на наступний рік в розрізі головних розпорядників на основі одержаних макроекономічних показників, розрахованого прогнозного обсягу бюджетних ресурсів на наступний рік та наступні три роки; доведення їх до відповідних головних розпорядників разом з прогнозним обсягом видатків на три роки, що слідують за плановим;

заповнення головними розпорядниками бюджетних запитів в межах доведених граничних обсягів видатків на наступний бюджетний рік та прогнозних обсягів видатків на три наступні роки;

подання прогнозних обсягів видатків державного бюджету на три наступні після бюджетного роки у переліку матеріалів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України разом з проектом Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.


1.4 Нормативно-правова база


В основі правової системи України знаходиться Конституція, в ній визначені основні положення діяльності всієї держави і бюджетних відносин зокрема.

Конституція України охоплює та закріплює основи суспільного та державного устрою, визначає напрямки розвитку суспільства та держави, основи організації та діяльності державних органів місцевого самоврядування, встановлює конкретні гарантії прав та свобод людини. Конституція прийнята 28 червня 1996 року і являється Основним Законом нашої держави [1].

Конституція України визначає характер держави, її атрибути, конституційно-правовий статус та основні принципи організації та діяльності.

В статті 92 Конституції України вказується, що Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи встановлюється виключно законами України.

Статтею 95 визначається, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України, тому регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

В першій частині статті 96 визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Також в цій же статті, частині другій затверджено порядок подачі проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік Кабінетом Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Згідно статті 97 Конституції України Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України, який має бути оприлюднений.

Бюджетний кодекс України прийнятий 21 червня 2001 року.

Сфера його дії та основні засади бюджетного процесу визначені у “Загальних положеннях” Кодексу. Кодексом врегульовуються правові відносини, що виникають у процесі підготовки, складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, підготовки та розгляду звітів про їх виконання.

Кодекс також регулює відносини, що виникають між учасниками бюджетного процесу під час контролю за дотриманням бюджетного законодавства, та встановлює відповідальність за бюджетні правопорушення.

Бюджетний Кодекс встановлює конкретний перелік нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні (рисунок 1.1).


Розробка програмно-цільового бюджету Менського району на 2009 рікРозробка програмно-цільового бюджету Менського району на 2009 рік


Рисунок 1.1 – Склад бюджетного законодавства України


У статті 2 наведено основні бюджетні терміни, поняття та їх визначення, які дозволяють однозначно сприймати і тлумачити бюджетний процес, а також формувати і виконувати бюджети на єдиних методологічних засадах та принципах.

Окремі поняття розкриваються безпосередньо у статтях Бюджетного кодексу. Наприклад, поняття захищених статей видатків розкрито у статті 55, міжбюджетних відносин – у статті 81, бюджетних правопорушень – у статті 116 тощо.

У загальних положеннях Кодексу встановлена тривалість бюджетного періоду. Проблема законодавчої невизначеності у разі, якщо Верховна Рада України не приймає до кінця року закон про державний бюджет на наступний рік, врегульована у статті 3.

Бюджетне законодавство України до свого оформлення у Бюджетному кодексі пройшло десятилітній шлях розвитку. Закон “Про бюджетну систему України”, прийнятий у 1991 році, із внесеними до нього змінами був першим правовим актом у бюджетному законотворенні незалежної держави. Через свою недосконалість і невідповідність бюджетної системи вимогам часу він суперечив ряду законодавчих актів, ухвалених з часом Верховною Радою України, і в першу чергу Конституції України та Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Неузгодженість та невідповідність законодавства постійно були предметом дискусій учасників бюджетного процесу при формуванні, розгляді, затвердженні та виконанні закону про державний бюджет. Ці проблемні питання щорічно вимагали відповідного законодавчого врегулювання.

Кодексом встановлюється верховенство бюджетного законодавства, тому усі нормативно-правові акти мають застосовуватися в частині, що не суперечить йому та закону про Державний бюджет України. Для практичної реалізації цієї норми Кодексом передбачена процедура відстеження Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету всіх законопроектів, що подаються суб’єктами права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України, з метою визначення їх впливу на доходну чи видаткову частину бюджету у процесі формування та недопущення його розбалансування при виконанні.

У Бюджетному кодексі визначено відношення українського законодавства у цій сфері до міжнародного. Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, то такі положення потребують розгляду та прийняття окремих рішень по внесенню змін до українського законодавства у разі ратифікації міжнародного договору України. Такі зміни набирають чинності на термін дії міжнародного договору.

Положення, які мають концептуальне і практичне значення для забезпечення ефективності бюджетного процесу викладені у главі 2 "Бюджетна система України та її принципи" Кодексу, яка включає 9 статей (з 5 по 13). Насамперед визначено, що структурно бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів: бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань, бюджетів районів у містах, районних, обласних бюджетів. Зазначені бюджети є окремими ланками бюджетної системи (рисунок 1.2).

Характерною ознакою та перевагою бюджетної системи, закріпленою Бюджетним кодексом, є те, що на відміну від попередньої системи трансфертні платежі з державного бюджету розраховуються та надаються обласним бюджетам, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетам районів та міст обласного значення. З прийняттям Бюджетного кодексу районні бюджети, бюджети міст обласного значення та обласні бюджети набули адекватного статусу у відносинах з Державним бюджетом України.

Показники Державного бюджету та місцевих бюджетів України у своїй сукупності виступають як показники зведеного бюджету України. Показники зведеного бюджету використовуються органами законодавчої та виконавчої влади для прийняття управлінських рішень в процесі виконання бюджетів, а також для оприлюднення інформації про використання публічних фінансів.


Розробка програмно-цільового бюджету Менського району на 2009 рік


Рисунок 1.2 – Структура бюджетної системи України


На основі перелічених нормативно-правових документів був затверджений бюджет Менського району на 2008 рік.

Поряд з відповідними нормами Конституції джерелом бюджетного права є Закон України “Про бюджетну систему України” від 05.12.1990 року із наступними змінами та доповненнями.

Складається Закон України "Про бюджетну систему України" із 5 розділів присвячених загальним положенням про бюджетну систему, доходам бюджету, видаткам бюджетів, основам бюджетного процесу, загальним принципам складання, розгляду і затвердженню проектів бюджетів, а також виконанню бюджетів.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” прийнятий 28.12.2007 року № 107-VI , регламентує доходи і видатки Державного бюджету у відповідному році.

В статті 1 першого розділу встановлено доходи Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 215359392,3 тис.грн., у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України – у сумі 168965709,3 тис.грн. та доходи спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 46393683 тис.грн.

Також затверджено видатки Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 232372003,8 тис.грн., у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України – у сумі 186738567,2 тис.грн. та видатки спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 45633436,6 тис.грн.

Установлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 18822212,1 тис.грн., у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України – у сумі 17922651,9 тис.грн. та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 899560,2 тис.грн.

Частиною ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” затверджено доходи Державного бюджету. Доходи, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і за рахунок яких здійснюються видатки Державного бюджету не призначені на конкретну мету складають загальний фонд, доходи Державного бюджету призначені на конкретну мету і видатки, які провадяться за рахунок цих доходів входять до спеціального фонду.

В статті 2 вказані податки, що зараховуються до загального фонду Державного бюджету в 2008 році. А саме:

податок на додану вартість (крім податкової заборгованості минулих років з податку на додану вартість житлово-комунальних підприємств, підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і паливно-енергетичного комплексу та розстрочених податкових зобов'язань Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з податку на додану вартість, термін сплати яких наступає у 2008 році, які є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету за відповідними напрямами, визначеними у цьому Законі);

податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності, податкової заборгованості минулих років з податку на прибуток житлово-комунальних підприємств, підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і паливно-енергетичного комплексу та розстрочених податкових зобов'язань Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з податку на прибуток підприємств, термін сплати яких наступає у 2008 році, які є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету за відповідними напрямами, визначеними у цьому Законі);

збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

платежі за користування надрами загальнодержавного значення (крім розстрочених податкових зобов'язань Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з платежів за користування надрами загальнодержавного значення, термін сплати яких наступає у 2008 році, які є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету за відповідними напрямами, визначеними у цьому Законі);

акцизний збір із вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

ввізне мито (крім ввізного мита на нафтопродукти і транспортні засоби та шини до них);

рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні (крім розстрочених податкових зобов'язань Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з рентної плати за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні, термін сплати яких наступає у 2008 році, які є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету за відповідними напрямами, визначеними у цьому Законі);

надходження від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування; штрафних санкцій за порушення законодавства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів), а також за рішеннями судів, прийнятими за зверненнями уповноважених підрозділів органів виконавчої влади; штрафних санкцій внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів угод з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів державного бюджету;

80 % коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 % коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України згідно із статтею 2 ЗУ “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та статтею 29 Бюджетного кодексу України.

До доходів спеціального фонду державного бюджету відносяться надходження, перелічені у статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, що мають цільове призначення, в тому числі власні надходження установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також субвенції, одержані з бюджетів інших рівнів.

До доходів загального фонду місцевих бюджетів належать податки і збори, перелічені в статті 38 ЗУ “Про державний бюджет України на 2008 рік”, а саме:

податок

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: