Xreferat.com » Рефераты по химии » Методи аналізу рідких, твердих і газоподібних речовин

Методи аналізу рідких, твердих і газоподібних речовин

одиницях — градусах твердості. Останнім часом її визначають в умовних одиницях — градусах твердості. Нині твердість визначають у міліграм-еквівалентах на літр води. Один міліграм-еквівалент твердості відповідає наявності 20,04 мг Са або 12,16 мг Мg у літрі води (де 20,04 і 12,16 — еквівалентні маси Са і Мg, рівні половині їх атомних мас). Твердість доброї води має відповідати 7 мг-екв./л, іноді допускається до 14-18 мг-екв./л.

Вода з твердістю до 10° м'яка, від 10 до 20' — помірно тверда, понад 20° — тверда. Твердість питної води повинна становити не більше 30-40', для тварин можна використовувати і твердішу воду.

Окиснюваніеть води. У воді з різних джерел можуть міститись різні органічні речовини рослинного і тваринного походження, а також мікроорганізми. Наявність у воді великої кількості органічних речовин свідчить про забрудненість води в санітарному відношенні. Кількість органічних речовин у воді визначають непрямим методом за потрібним для окиснення киснем. Звідси, чим більше у воді органічних речовин, тим більше кисню витрачається на окиснення, тим більша окиснюваніеть води. Але слід зазначити, що при аналізі не повністю окиснюють-ся органічні речовини, водночас можуть частково окиснитися деякі мінеральні сполуки (нітрати, сульфати І закис заліза). У зв'язку з цим окиснюваніеть води дає тільки уявлення про наявність у ній легко окиснюваних речовин, не вказуючи на їхню природу.

Окиснюваніеть води коливається у великих межах. Так, у глибоких підземних водах (артезіанських свердловинах, джерелах і глибоких шахтних колодязях) окиснюваніеть становить 1-2 мг/л. У воді неглибоких шахтних колодязів і відкритих проточних водойм окиснюваніеть може сягати 4 мг/л, а у воді непроточних водойм (озера, ставки) — 6-8 мг/л. У болотних водах окиснюваніеть зазвичай становить 8-20 мг/л. Окиснюваніеть доброї питної води не повинна перевищувати 2-5 мг/л кисню.

Розчинений кисень. До складу води входять розчинений кисень, який потрапляє з повітря. За кількістю розчиненого у воді кисню можна визначити наявність у ній органічних речовин. Чим чистіша вода, тим більше в ній кисню. У воді відкритих водойм кисень постійно використовується на окиснення органічних речовин. Через це у дуже забрудненій воді розчиненого кисню може не бути зовсім. У воді відкритих водойм при середній температурі (10-20'С) кисню міститься 5-20 мг/л. Глибокі підземні води кисню не мають, але дуже швидко збагачуються ним на повітрі. Під час оцінки води часто з'ясовують біохімічне використання кисню (БВК). З цією метою визначають зменшену кількість розчиненого кисню після п'ятидобового зберігання проби води при температурі 20'С. Чим більше досліджувана вода містить органічних речовин, тим меншою буде концентрація розчиненого кисню.

Аміак, нітрити (солі нітритної кислоти) і нітрати (солі нітратної кислоти). Альбуміноїдний аміак є продуктом розпаду білкових речовин тваринного походження. Сольовий аміак може бути і мінерального походження як продукт відновлення азотнокислих солей під впливом денітрофікуючих бактерій. Його знаходять у воді, де є гумінові кислоти і в незабрудненій воді. Нітритна кислота є продуктом початкової стадії окислення аміаку.

Нітрити і нітрати. Деяка кількість нітратної кислоти може уворюватись у дощовій воді під дією електричних розрядів під час грози. В цьому разі наявність у воді нітритної кислоти не є показником її забруднення. Вміст у воді альбуміноідного аміаку, а також солей аміаку та нітритної кислоти свідчить про забруднення її органічними речовинами тваринного походження (гній, сеча тощо) і робить таку воду дуже шкідливою в санітарному відношенні. Велика кількість аміаку та нітратної кислоти в питній воді може бути причиною отруєння тварин, особливо молодняку. Описано багато випадків водно-нітритної метгемаглобінемії у дітей, особливо там, де концентрація нітритів у питній воді перевищує ЗО мг/л. У доброякісній питній воді аміаку і нітритної кислоти не повинно бути зовсім або тільки у вигляді залишків. Наявність солей не тільки нітратної кислоти (за відсутності аміаку і солей нітритної кислоти) свідчить про те, що процес окиснення (мінералізація) завершився і така вода не шкідлива. Якщо водночас з солями нітратної кислоти у воді є аміак і солі нітритної кислоти, то де джерело забруднення.

Хлориди. У воді хлор трапляється у формі хлоридів (КаСІ, К.С1, МgСІ2, СаСІ2). Велика кількість хлоридів у воді буває в разі забруднення її сечею, гноївкою, стічними водами або у воді, що тече по солончакових ґрунтах, багатих на хлористі сполуки. Так, є місцевість з солончаковою водою, яка містить 300-500 мг/л хлоридів. Така вода не шкідлива і придатна для господарсько-питного використання. Якщо велика кількість хлоридів не пов'язана з солончаковим Грунтом, супроводжується великою окиснюваністю, присутністю аміаку і солей нітритної кислоти, така вода недоброякісна і непридатна для напування тварин. Допустиму кількість хлоридів у питній воді встановлюють залежно від походження хлориду — тваринного або мінерального.

Сульфати, або солі сульфатної кислоти, з'являються у воді під час окиснення білкових речовин, які мають сульфур. Але сульфати можуть бути у великій кількості в незабрудненій воді, наприклад, якщо вона містить гіпс. Наявність сульфатів у воді непостійна, їхня кількість значно коливається, що залежить від біологічних умов окремих районів держави. Наприклад, у деяких районах вміст сульфатів у воді буває 2000-3000 мг/л. Санітарне значення сульфатів таке само, як і хлоридів. Вода з великим вмістом сульфатів натрію (Ш28О4) і магнію (М&804) гірка на смак і має послаблювальну дію, спричиняє розлад діяльності шлунково-кишкового тракту у тварин.

Ферум (залізо). Наявність великої кількості феруму в воді не є показником забруднення, але це різко змінює її органолептичні показники.

Вода з великим умістом феруму непридатна для використання в молочному виробництві, так як вона надає молоку, вершкам і маслу поганого присмаку, а у виробах утворюються Іржаві плями. При пранні такою водою білизни на ній також залишаються іржаві плями. У водопровідних трубах ця вода сприяє розмноженню залізобактерій, що може призвести до закупорювання просвіту труб.

Дослідженнями встановлено важливу роль для організму тварин мікроелементів, які є в воді. Це стосується фтору, вміст у воді якого (1,5-2 мг/л) призводить до захворювання людини і тварин, яке називають флюорозом. З іншого боку, дуже низький вміст фтору б питній воді (менше 0,4 мг/л) спричиняє карієс зубів, особливо у дітей. Доведено, що нестача йоду в питній воді є основною причиною виникнення ензоотичного зобу у тварин. Дослідами встановлено токсичну дію води, в якій у великій кількості є плюмбум, арсен, меркурій, барій та інші речовини внаслідок потрапляння їх у відкриті водойми зі стічними водами промислових підприємств. У воді відкритих водойм і шахтних колодязів інколи знаходять залишкову кількість гербіцидів групи сечовини, гептахлору та пестицидів. Тож необхідно досліджувати воду на наявність і цих речовин.

Отже, показники хімічного аналізу можуть свідчити про безпечну або шкідливу питну воду в санітарно-токсикологічному відношенні, а також про її фізіологічну цінність. Шкідливу дію на людей і тварин має вода, забруднена радіоактивними речовинами. З метою дотримання норм і правил радіоактивної гігієни відповідні лабораторії повинні здійснювати дозиметричні дослідження води.


Вимоги до питної води


Основні вимоги щодо питної води:

Показник

Норма

Калорійність, не більше 20
Присмак і запах при температурі 20°С, балів 2
Прозорість, см, не менше 30
Загальна твердість, мг-еке./л 7
Окиснюваність, мг/л 5
Сухий залишок, мг/л 1000
Вміст, мг/л, хлоридів 350
сульфатів 500
феруму 0,3
купруму 1
цинку 5
мангану 0,1
аміачного нітрогену Сліди
нітрогену нітритів Сліди
нітрогену нітратів 10
Колі-титр 300
Колі-індекс 3
Кількість бактерій у 1 мл (мікробне число) 100

До джерел водопостачання належать різні природні води.

Атмосферні води — це дощова і снігова вода. Атмосферні води утворюються в результаті конденсації парів. Ця вода близька до дистильованої. Вона має дуже мало солей і розчинених газів, м'яка, без смаку. В атмосферній воді є органічні речовини, мінеральний пил і мікроорганізми, які потрапляють із повітря під час проходження її через атмосферу. Дощова вода, зібрана над лісовими масивами і полями, має менше пилу, мікроорганізмів і різних хімічних домішок. Снігова вода часто буває поганої якості, оскільки внаслідок тривалого лежання сніг дуже забруднюється. Атмосферні води використовують для напування тварин тільки у безводних районах.

Наземні води. До наземних або відкритих водойм належать: річки, озера, ставки, лимани, водосховища, моря, болота.

Річкова вода бере початок від атмосферних, болотних, озерних і джерельних вод, а також від розтавання снігу і льоду.

Озера — водойми зі стоячою водою.

Водосховища — це штучні водойми великих розмірів, утворені внаслідок зарегулювання греблями долин річок, виходів із озер, гірських потоків і щілин. Водою вони поповнюються насамперед у період весняних повеней.

Вода боліт повністю непридатна для напування тварин і для іншого вжитку у зв'язку з великою забрудненістю її органічними речовинами, а також мікроорганізмами і яйцями гельмінтів. Така вода загниває, «цвіте» і, як засвідчує ветеринарна практика, спричинює різні захворювання тварин.

Підземні води — це води, які залягають на різних глибинах земної кори. Вони утворюються внаслідок фільтрації атмосферних і поверхневих вод у глиб землі.

Урок № 119-120 тема : Аналіз газів. Значення аналізу газів в різних галузях промисловості. Методи аналізу газів. Характеристика абсорбційного методу аналізу. Газоаналізатори, принцип їх роботи. Схема газоаналізаторів. Приготування поглиначів. Хроматографічний метод аналізу газових сумішей


Методи аналізу газів різноманітні і основані на хімічних чи фізичних властивостях газів:

Термохімічний метод газового аналізу – оснований на вимірюванні теплового ефекту хімічної реакції;

Віскозиметричний метод оснований на вимірюванні в’язкості газів (прилад віскозиметр);

Денсиметричний метод – оснований на вимірюванні густини газів (прилад денсиметр);

Волюмометричний метод (газооб’ємний) – оснований на скороченні об’єму газової проби при поглинанні окремих газових компонентів рідкими чи твердими поглиначами. Його використовують при відносно великих концентраціях компонентів газової суміші;

Конденсаційний метод – оснований на конденсації аналізуючої газової суміші, при низьких температурах, його використовують для аналізу багатокомпонентних газових сумішей;

Сорбційні методи – до них належать хроматографічні, які основані на абсорбції компонентів газової суміші;

Інтерферометричні – оснований на різниці коефіцієнтів заломлення газів.

Промислові гази поділяються на 4 групи:

горючі газові суміші – природний газ, бензол, аміак, генераторні гази, колошниковий газ (газ доменних печей);

гази які використовують як хімічну речовину – етилен, кисень, азот, газ колчеданих пече, азотоводнева суміш;

відпрацьовані гази – димові гази різних промислових печей, хімічних та інших виробництв (димові гази – це продукти згоряння палива, вони містять азот, кисень, вуглекислий газ, водяні пари, які викидаються в атмосферу);

повітря промислових приміщень (атмосферне повітря).


Газоаналізатор Орса (ГХП-3М)


Робота цього приладу основана на явищі абсорбції, тобто поглинання із газової суміші компонентів рідкими чи твердими поглиначами, в результаті взаємодії між ними з утворенням нових речовин. Для кожної складової частини газової суміші застосовується специфічний поглинач. В якості твердого поглинача вуглекислого газу натронне вапно, рідким поглиначем цього газу застосовують 20-30% гідроксид калію. Для поглинання СО (чадного газу) застосовують мідно-аміачний (250гр NH4Cl розчиняють в 750мл води і добавляють 200гр CuO2). Рідким поглиначем для кисню є лужний розчин пірогалолу (C6H3(OH) 3 10гр його розчиняють у 30мл дистильованої воді і розбавляють до 200мл гідроксидом калію).

Перед початком роботи в урівнюючи склянку 6 наливають запираючу рідину (запираюча рідина – це слабкий розчин хлоридної кислоти в якому є індикатор метилоранж, тобто розчин рожево-червоного кольору). Запираючу рідину насичують аналізуючим газом, для цього аналізуючий газ набирають в бюретку і видалять з приладу, поглинаючі розчини об’ємом до 200мл наливають через відростки 8 у відповідні поглинаючі посудини. В сорочку бюретки 3 наливають розчин лугу, у другу наливають пірогалол, а в третю нітроаміачний розчин. Перед початком роботи необхідно перевірити герметичність частин приладу і щільність кранів. Для цього вхідний кран відкривають і піднімаючи зрівнювальну склянку 6 заповнюють бюретку 14 запираючою рідиною до мітки у верхній частині бюретки. Закривають вхідний кран і спускають склянку 6. Якщо рівні рідин в поглинаючих склянках і бюретці спочатку трішки спустяться, а потім залишаються постійними – прилади герметичні. Якщо не герметичні - то вхідний кран чистять і змазують вазеліном, або замінюють.

Перед аналізом рівні рідин в поглинаючих склянках потрібно доводити до мітки, які знаходяться у капілярах. Для цього поглинаючу посудину в якому має бути піднятий рівень розчину поворотом крана з’єднують з бюреткою при закритих інших кранах. Опусканням склянки 6 в бюретці утворюється вакуум в результаті чого рівень розчину в посудині 12 починає підніматися, і коли він дійде до мітки кран закривають. Після підготовки поглинаючих посудин відкривають вхідні крани і піднімають урівнювальну склянку 6 на таку висоту, щоб рідина у бюретці 14 досягла верхньої мітки (100).

Для відбору проби газу прилад через у подібну трубку 1 з фільтруючим матеріалом з’єднують із джерелом газу, трьохходовий кран 3 ставлять у положення «закрито» і продувають фільтр аналізуючим газом, потім кран відкривають і опускають в зрівнювальну склянку затягуючи у бюретку 100мл затягую чого газу. Закривають кран із суміщенням рівнів замираючої рідини в склянці і бюретці зрівнюють тиск газу з атмосферним, після цього записують початковий об’єм газу V1. Спочатку поглинають вуглекислий газ, для подачі газу в поглинаючу посудину 3 з розчином лугу, піднімають склянку 6 на стільки, щоб рівень рідини в ній перевищував рідини в бюретці, відкривають кран 11 поглинаючої посудини 3 і підйомом зрівнювальної склянки 6 переводять пробу газу в поглинаючу посудину. Для повноти поглинання вуглекислого газу, газ декілька разів повертають в бюретку і переводять знову в поглинаючу посудину, після декількох перекачувань газ залишають в бюретці, вимірюють об’єм V2 , різниця об’ємів (V1- V2) відповідає об’єму вуглекислого газу. Далі в такій же послідовності поглинають кисень в другій поглинаючій посудині 2 з пірогалолом V3 і СО чадний газ в першій посудині мідно аміачним розчином V4.

Xco2 = (V1- V2)*100 / V1

Xo2 = (V2- V3)*100 / V1

Xco = (V3- V4)*100 / V1

Урок № 121-122 тема : Аналіз твердого палива. Склад палива. Вміст баласту в різних видах палива. Приготування аналітичних проб. Визначення вмісту вологи, зовнішньої і аналітичної. Визначення вмісту золи. Визначення вмісту загальної сірки. Визначення виходу летючих речовин. Визначення теплотворної здатності палива за даними елементного аналізу та колориметричним методом. Сутність колориметричного методу. Обладнання колориметричної установки, виконання аналізу


До твердого палива відносять вугілля, торф, горючі сланці і дрова. Тверду частину палива без вологи називають органічною масою палива. Вона включає в себе карбон, водень, кисень, азот, частину сірки. Мінеральна частина палива – це суміш неорганічних речовин (силікатів лужних і лужноземельних металів, залізо-амонію, сульфатів і сульфідів цих металів). Робоче паливо – це паливо в якому стані воно поступає. Воно складається із горючої і негорючої маси, негорюча називається баластом – це мінеральні речовини, волога, кисень, азот все це називається золою.

Визначення вологи. Вона є зовнішня і аналітична. Зовнішня волога у вигляді тонкої плівки, яку можна виділити підсушуванням речовини до температури 50˚С в сушильній шафі до постійної маси. Аналітична волога складається із адсорбційної вологи (називається гігроскопічною) і визначається висушуванням повітряної сухої наважки до постійної маси в сушильній шафі при температурах 100-110˚С. Зважену наважку з точністю 0,1 г (500 г вугілля), 200-300 г торфу, чи дров у вигляді стружок. Поміщуємо в сушильну шафу нагріту до 50˚С. Пробу бурого вугілля і торфу сушать на протязі 5 год, а кам’яне вугілля 3 год. За час сушіння пробу перемішують 3-4 рази. Пробу торфу після сушки витримують 6 год на повітрі, потім знову сушать і зважують. Сушку всіх видів палива проводять до тих пір поки різниця двох послідовних зважувань буде не більше 1 г. Розрахунок:

W(палива) = g1-V2 / g *100

V(палива) = g1-V2 / g *100


Визначення золи. Золою називаються негорючі залишки палива після спалювання. При спалюванні палива відбуваються такі перетворення: силікати втрачають свою кристалогідратну воду, солі оксидів заліза перетворюються у Fe2O3, карбонати розкладаються з виділенням вуглекислого газу, пірит окислюється до SO2, гіпс втрачає кристалогідратну воду.

Метод полягає в оголенні проби палива в муфельній печі при 850˚С. Пробу вугілля з масою 1г (точно)поміщають у фарфорову лодочку і прожарюють в муфельній печі при 850˚С протягом 2 год, охолоджують на повітрі 5 хв, а потім в ексикаторі і зважують, проводять контрольне прожарювання протягом 30 хв, до тих пір поки різниця двох послідовних зважувань буде не більше як 0,0004 г. Для розрахунків беруть останній результат і вміст золи визначають за формулою:


X = Q1 / Q *100


Q1 – маса зольного залишку,

Q – наважка палива.

Визначення теплотвірної здатності палива. Теплотвірна здатність – це тепло, яке виділяється при згорянні 1 кг палива. Це тепло затрачається на нагрівання води колориметричної бомби, мішалки та інших частин колориметра. Чим більша ця здатність тим краща якість палива.

Визначення сірки. Метод полягає в спалюванні наважки палива і суміші Елека (MgO + Na2SO3) розчиненні утворених сульфатів і осадження їх хлоридом барію у вигляду сульфату барію, який фільтрують, зважують, прожарюють і проводять розрахунки.

Урок № 123-124 тема: Аналіз металів та сплавів. Характеристика основних сплавів. Загальні методи аналізу металів і сплавів. Легуючі домішки. Методики аналізів на вміст основних легуючих елементів у сплавах на основі титану, нікелю, вольфраму, кобальту, молібдену і ніобію


До металів відносять речовини, які мають такі характерні властивості: висока теплопровідність і електропровідність, металевий блиск, непрозорість, пластичність, ковкість.

Розрізняють чорні метали (залізо і його сплави), кольорові (алюміній, срібло, магній). Технічно чисті метали містять домішки. Кольорові метали в більшості випадків використовують у вигляді сплавів. Найбільш поширеними є латунь, бронза, дюралюміній, меркурій.

Сталь - це сплав заліза з вуглецем в якому вуглецю міститься 1,7%. Залежно від вмісту вуглецю розрізняють такі марки сталей. Сплав заліза з вуглецем з вмістом більше 1,7 називається чавуном. Чавун - твердий, але крихкий і не піддається куванню, чи прокату. Для покращення властивостей чавуну його легують додаючи добавки кольорових металів, які покращують якість чавуну.

Визначення вмісту вуглецю у сплаві. Присутність вуглецю погано впливає на якість сплавів. Вуглець в сплавах може знаходитися в чотирьох формах:

у вигляді вільного вуглецю (графітового чи аморфного вуглецю)

у в’язкому стані у вигляді різних карбідів

у вигляді твердого розчину

у вигляді газоподібної форми (оксид вуглецю, водню)

Загальний вміст вуглецю визначають методом спалювання на важки металу чи сплаву в атмосфері киснем, в трубчастих печах при температурі 1250-1400˚С. При цьому весь вуглець окислюється до вуглекислого газу, який визначають газооб’ємним, об’ємним, або потенціометричним методом.

Суть газооб’ємного методу полягає в тому, що утворений вуглекислий газ направляють у газо-вимірювані бюретки, де вимірюється об’єм газу. Далі газ пропускають через розчин лугу, де проходить його поглинання:


2KOH + CO2 = K2CO3 + H2O


Після цього знову вимірюють об’єм газу, по різниці визначають об’єм вуглекислого газу, по якому обчислюють вміст вуглецю в сплаві.

Об’ємний метод використовують для визначення загальної кількості вуглецю. Утворений вуглекислий газ після його спалювання поглинають титруванням розчину лугу:


Ba(OH)2 + CO2 = BaCO3↓ + H2O


Надлишок розчину гідрооксид барію відтитровують янтарною, оцтовою, соляною кислотою по фенолфталеїну:


Ba(OH)2 + 2CO3COOH = Ba(CH3COO)2 +H2O


Потенціометричний метод дуже подібний до об’ємного і дає точні результати.

Ваговий метод полягає в тому, що рідкі поглиначі вуглекислого газу замінені на тверді (гідрооксид калію поміщають в дугоподібну трубку, яку зважують до поглинання і після поглинання, різниця мас дає вміст вуглекислого газу за яким визначають вміст вуглецю в сплавах):


KOH + CO2 = KHCO3

2KOH + CO2 = K2CO3 + H2O


Методи визначення сірки. Сірка шкідливо впливає на якість сталі, визиває її красну ломкість, підвищує здатність до корозії, понижує кислотостійкість. Вміст сірки в чавуні 0,02-0,08%, в сталях ще менше. Для визначення сірки існує кілька методів:

метод відгонки – пробу розчиняють в спеціальній склянці з хлоридною кислотою, при цьому виділяється сірководень, який кількісно поглинають аміачним розчином, хлоридом кадмію або сульфідом цинку. Одержані сульфіди обробляють хлоридною кислотою при цьому виділяється сірководень який титрують розчином йоду в присутності крохмалю:


FeS + 2HCl = FeCl2 + H2S

H2S + I2 = S + 2HI


фотолометричний метод є найбільш точний, полягає в розчиненні наважки у фосфатній кислоті в присутності метилового хрому для відновлення SO4, S яку фотометрують на фотоколориметрі

Визначення фосфору. Він негативно впливає на якість сплавів надаючи їм крихкість. Визначення полягає в окисленні фосфору до фосфатної кислоти сильним окисником (нітратна кислота, царська водка), яку можна визначити ваговим або коло метричними методами.

Ваговий метод оснований на осадженні фосфору у вигляді нерозчинного фосфорно- молібденового комплексу жовтого кольору. Аналіз закінчують осушуванням осаду при 110˚С і зважуванням.

Об’ємний метод полягає в розчиненні осаду у надлишку лугу, який відтитровують кислотою. Цей метод використовують для прискореного і маркерувального аналізу.

Колориметричний метод оснований на відновленні основної жовтої фосфорнр-молібденової кислоти в комплексну сполуку синього кольору – молібденову синь. Інтенсивність забарвлення фотокориметрують на фотоколориметрах, визначають оптичну густину, а по калібрувальному графіку знаходять концентрацію розчину.

Визначення легуючих елементів. Нікель, хром, кобальт, манган додають до сталі, щоб покращити її якість. Концентрацію 3,4,8% нікелю в сплавах визначають об’ємним, ваговим, колориметричним і електро-ваговим методами.

Кобальт – придає сталям високу твердість і кислотостійкість. Ваговий метод полягає в осадженні кобальту органічним осаджувачем, утворений осад прокалюють при температурі 780-850˚С, зважують у вигляді CO3O4, проводять розрахунки. Його можна визначити об’ємним, фото колориметричним, полярографічним і потенціометричним методами.

Хром – визначають персульфатним, колориметричним, потенціометричним та іншими методами аналізу.

Визначення міді – є багато методів визначення міді, найголовнішими є електрохімічні, йодометричний, колориметричний, комплексонометричний, спектральний і полярографічний, найбільш поширений електро-ваговий метод аналізу.


Урок № 125-126 тема: Аналіз змащувальних матеріалів. Основні показники які характеризують склад і властивості мастил. Визначення низькотемпературних властивостей: температури застигання, помутніння, початку кристалізації. Визначення в’язко-температурних характеристик. Поняття динамічної, кінематичної і умовної в’язкості. Типи віскозиметрів. Визначення температур спалаху і займання, прилади. Аналіз нафти і нафтопродуктів. Нафта, її склад. Основні продукти нафтопереробки: паливо, змащувальні масла, сажа, бітуми та інші. Основні показники, які характеризують склад і властивості нафти і нафтопродуктів


Нафтопродукти розділяють на три основні класи:

І – паливо рідке і газоподібне;

ІІ – мастила;

ІІІ – нефтяні продукти промислового і побутового призначення.

Моторне паливо розділяють на три групи:

карбюраторне (бензин, керосин);

дизельне (для двигунів внутрішнього згоряння, керосин, солярка);

котельне паливо для спалювання (мазут).

Кожен вид палива поділяється на марки властивості, яких повинні відповідати вимогам стандартів, в якому вказані числові значення основних фізико-хімічних властивостей: в’язкість, фракційний склад, кислотність, механічні домішки, вміст вологи і сірки, коксованість, температура самозаймання і застигання. За цими даними встановлюють сорт палива і його якість. Якість палива встановлюють за антидетонаційними властивостями, що оцінюють октановим числом.

Мастила. Вони виконують такі функції: зменшують тертя між поверхнями, які рухаються, знижують їхній знос, безперервно очищають поверхню від різних механічних домішок, відводять тепло від деталей, що нагріваються, захищають від корозії, ущільнюють в циліндрах.

Щоб мастило могло виконувати такі функції воно повинно мати високу маслянистість, певну в’язкість, бути стабільним при зберіганні, бути термічно стійким не реагувати з киснем повітря, мати низьку температуру застигання і високу температуру спалаху, містити найменшу кількість органічних кислот, сірчистих сполук, механічних домішок і води при спалюванні утворювати мало золи. Залежно від умов роботи масла поділяються на:

індустріальні;

турбінні (компресорне, циліндрове, для підшипників) температура 150-200˚С;

масла для двигунів внутрішнього згоряння (авіаційні, автотракторні) температура 300˚С і більше;

трансформаторні масла;

трансмісійні (в коробках передач);

масла для холодильних машин;

спеціальні захисні масла.

До нафтопродуктів відносять густі масла ( більше 60 марок), універсальні (У) – вони є низько плавкі та високо плавкі.

Парафін – це суміш твердих вуглеводнів від С19Н40 до С35Н72, використовуються в текстильній і паперовій промисловості, для ізоляції, в медицині, парфумерії, в кондитерських виробах. Він випускається різних сортів: високоочищений марки А і Б, медичний, очищений, не очищений.

Асфальти – це нефтяні бітуми чорного кольору, тверді, добуваються із перегонки мазуту. Використовують для будівництва доріг, як покрівельний матеріал, електрохімічний матеріал. Найважливіший показник – температура розм’якшення.

Аналіз мастил. В мастилах визначають густину (ареометром і пікнометром), в’язкість (віскозиметром), температура спалаху, температура застигання, температура самозаймання, вміст води (по методу Діна і Старка та методом відгонки), механічних домішок (фільтруванням), золи, мінеральних кислот чи лугів (титруванням).

Урок № 127-128 тема: Аналіз у виробництві неорганічних продуктів. Постадійний контроль виробництва. Точки контролю. Аналіз сульфатної кислоти і олеума. Визначення вмісту сульфатної кислоти. Визначення вмісту вільного сірчаного ангідриду


На кожній стадії виробництва ведеться контроль сировини, напівпродуктів, готового продукту. Для цього є точки контролю де відбирається проба для аналізу.

Аналітичний контроль виробництва H2SO4

1 стадія виробництва кислоти

спалювання сірки чи випалювання колчедану:

контактне окислення SO2 до SO3 на каталізаторі:

абсорбція SO3 кислотою з утворенням олеуму:


Визначення сірки в сировині


Визначення вологи визначають по зменшенню маси після висушування:


W = m–m1*100% / m


Визначення золи 20 г сірки точно зважують поміщають в попередньо прокалений до постійної маси тигль, сірку повільно спалюють, залишок прокалюють в муфельній печі при 800˚С до постійної маси і зважують. Розраховують: W = m1 / m


Визначення діоксину сірки йодометричним методом


При пропусканні газу, який містить діоксин сірки через розчин йоду проходить окислення діоксину сірки до H2SO4:

SO2 + I2 + 2H2O = H2SO4 + 2HI


По кількості взятого йоду і по кількості газу пропущеного через розчин визначають вміст діоксину сірки в газі, розрахунок вмісту діоксину сірки в газі визначають у об’ємних долях чи у відсотках по рівнянні:


SO2 = 10*K*1.095*100 / V0+10*K*1.095


Vg – об’єм витікшої води, приведеної до мілілітрів

V0 – об’єм 0,1 н розчину йоду взятого для аналізу

K – поправочний коефіцієнт, для приведення концентрації йоду до точно 0,1 н

1.095 – об’єм SO2, який відповідає 1 мл 0,1 н розчину йоду

Визначення ступеня контактування. Це відношення SO2 до SO3. Для цього визначають вміст SO2 до контактного апарату і після нього йодометричним методом. Проводять розрахунки.

Аналіз готового продукту. Визначення вмісту моногідрату – метод оснований на титруванні контактної сульфатної кислоти розчином гідрооксиду натрію в присутності метилового оранжевого:


H2SO4 + 2NaOH = Na2SO4 + 2H2O


Мірну колбу на 250 мл вливають 150 мл дистильованої води 5-6 г кислоти зваженої в бюксі з точністю до 0,0022, переносять в колбу, охолоджують до 20˚С і доводять до мітки. Перемішують відбирають піпеткою 20 мл цього розчину в конічну колбу і титрують 0,1 н розчином гідрооксиду натрію в присутності метилового червоного до переходу червоного забарвлення в жовте. Вміст сульфатної кислоти обчислюють за формулою:

W = V*K*0.025*250*100 / 25*m


V – об’єм гідрооксиду натрію витрачений на титрування

K – поправочний коефіцієнт

m – маса кислоти

0.025 – маса кислоти, яка відповідає 1 мл 0,5 н розчину NaOH


Аналіз олеуму. Визначення вільного SO3 в олеумі


Олеум чи димлячи H2SO4 являє собою розчин газу SO3 в 100% H2SO4. Склад олеуму характеризується вмістом вільного SO3 (більш 100%, яка

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: