Xreferat.com » Рефераты по экологии » Еколого-біологічні дослідження місцевості

Еколого-біологічні дослідження місцевості


Зупинка 6

с. Мезин

 

Зупинка 7

с Радичів

 

 


Схема маршруту „Давня Сіверська земля”

Під час подорожі туристи зможуть добре відпочити, ознайомитися з історичним минулим, сучасним життям і чудесною природою Чернігівщини.

Водну подорож рекомендується розпочати в с. Гремяч.

Зупинка 1

с. Гремяч

Райський куточок - і все, і більше нічого додати не можна. Всевишній і сама природа постаралися на славу, а предки нинішніх гремячців добре знали, де село ставити. Вийдеш, ступиш на селянське подвір'я, а навколо - ліс. А там свій мікроклімат, свій таємничий світ зі співом птахів, говором квапливого джерела і тихим шелестом смерек на сам-самій верхівці. А верхівка - високо. Задереш голову так, що ледь не падаєш, щоб через пахучі гілки розглянути синє небо. Село Гремяч розкинулося на правому березі річки Судость (притока Десни). Люди живуть тут споконвіків. Поруч із селом Гремяч, на березі Судості, у 1939 році розкопані два городища, що відносяться до епохи неоліту і бронзи (5-2 тисячоріччя до н.е.), а також безліч будівель часів раннього слов'янства і Київської Русі. Навіть планували відкрити в селі археологічну філію Новгород-Сіверського краєзнавчого музею, але перешкодила війна [1].

У 1604 році Гремяч був уже великим поселенням, у всякому разі, його жителі в государеву скарбницю щорічно, відповідно до реєстру, вносили 12 унцій срібла, п'ять бочок меду, 12 корів і 20 коней.

У 1709 році в Гремячі розмістилася штаб-квартира головнокомандуючого російськими військами генерал-фельдмаршала графа Бориса Шереметєва. Це звідси він керував Полтавською битвою, що закінчилася поразкою шведської армії під керівництвом короля Карла ХІІ. Шереметєв писав Петрові I: «Потрібно ворога і лиходія Карлу привезти в кайданах у Гремяч. Нехай побачить, як добре живе тут народ, а місце це село багате і для чужоземців дивно».

Гремяч відомий ще і тим, що задовго до офіційного скасування тілесних покарань школярів тут, за наказом директора школи Богдана Сидоровича, уже з 1852 року учнів перестали „годувати березовою кашею”.

Зупинка 2

Село Мамекіно

Великий ставок на річці Смячка. Гідрологічна пам’ятка - криниця. Біля села виявлено поселення доби пізнього палеоліту, неоліту, бронзи, два городища юхнівської культури, два курганні могильники та три городища часів Київської Русі. В 1886 році біля Мамекіно знайдено скарб з гривен чернігівського типу [7].

Зупинка 3

Коли наближатися до Новгород-Сіверського по Десні, то перед очима повстає мов на п’єдесталі величезне місто. Це місто-пам’ятник величі Сіверщини, про що свідчить його історія.

Перша відома назва – Новгородок, тобто поселення, що виникло на місці старого городища. Названо Сіверським тому, що розташоване на землі, де колись жили сіверяни [4].

За деякими даними, Новгород-Сіверський виник 989 року, на місці поселення сіверян ще за київського князя Володимира Святославича. Перша згадка в літописних джерелах зустрічається під 1044 роком. 1098 року Новгород-Сіверський стає стольним містом молодшого відгалуження чернігівської династії Ольговичів. З цих берегів 23 квітня 1185 року вирушив у похід на половців новгород-сіверський князь Ігор Святославович - герой "Слова о полку Ігоревім".

У другій половині XIV сторіччя Новгород-Сіверський підпадає разом з іншими українськими містами й селами під владу литовських князів, а після російсько-литовської війни 1500-1503 років переходить на бік Російської держави. З тих часів і аж до кінця XVIII сторіччя не припинялася боротьба між Польщею й Росією за вплив на Лівобережжі.

1782 року встановлюється Новгород-Сіверське намісництво, перейменоване пізніше на губернію, що проіснувала, втім, недовго - до 1797 року. За цей період місто прикрасилося кількома громадськими спорудами, серед яких - торгові ряди на старому міському торжищі. Видовжені, приземкуваті будівлі рядів з глибокими сутеренами, з аркадною галереєю на фасаді, з міцними ґратами й кованими дверима та віконницями стоять і понині. З нагоди подорожі Катерини II через Україну в Крим у Новгороді-Сіверському, який вона проїжджала, споруджено Тріумфальну арку (1786-1787 pp.). На стінках арки, між колонами, розміщено по вертикалі геральдичні щити з гербами 10 повітових міст Новгород-Сіверського намісництва [17].

У Новгород-Сіверському засновано Спасо-Прображенський монастир, (ймовірно XII ст.), який тривалий час був осередком релігійної і духовної думки на Сіверщині. Так, 1663 року Л. Баранович заснував тут першу на Лівобережжі України друкарню, яку потім перевіз до Чернігова [7].

Про багатовікову історію міста також розповідають і експозиції районного краєзнавчого музею, який був створений у 1968 році як музей на громадських засадах, а у 1972 році перетворений на відділ Чернігівського історичного музею. Також з історією знайомлять виставки й будівлі Новгород-Сіверського філіалу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника, створеного тут 1979 року. До складу філіалу входить Замкова гора і 12 пам’яток архітектури. Серед них ансамбль споруд Спасо-Преображенського монастиря, Микільська церква, торгові ряди і торгові склади, Тріумфальна арка, Успенський собор[23].

Зупинка 4

Могилу козацького полковника Івана Богуна ми можемо побачити в селі Комань. Також тут знайдено вироби з кременю доби раннього палеоліту, виявлено поселення пізнього палеоліту, мезоліту, юхнівської культури, слов’янське городище та поселення VІІ-Х ст., поселення та курганний могильник часів Київської Русі [24].

Зупинка 5

Село Путивськ вирізняється захопливими краєвидами на заплаву р.Десни, є версія, що саме тут оплакувала князя Ігоря його дружина Ярославна [7].

Зупинка 6

Стародавнє село Мезин розкинулося на мальовничих схилах правого берега Десни, де люди жили ще 15 тисяч років тому, в кам’яному віці, про що свідчать дані численних досліджень. На території с. Мезин досліджено пізньо-палеолітичне поселення з кількома чумоподібними житлами й місцями обробки кременю та кісток. Тут знайдено всесвітньо відомі мистецькі твори прикрашені врізним та кольоровим орнаментом. На околицях села виявлено чотири поселення доби неоліту, городище юхнівської культури та періоду Київської Русі. Нині в селі діє музей „Мезинська стоянка” [24].

Зупинка 7

Давньоруське селище Радичів. Його прадавня історія губиться в глибині століть і лише за допомогою археологічних розкопок можна виявити основні етапи формування цього населеного пункту, що зберіг свою давню назву до наших днів [21].

Поміж місцевих жителів існує легенда, за якою у давнину тут мешкали племена – ради та чеви, які і дали назву населеному пунктові - Радичів. Але ж насправді корінь цього слова походить від слова „род”, а назва може означати – центр роду, племені.

Радичівський археологічний комплекс складається з п’яти з’єднаних між собою городищ, розташованих на високій терасі правого берега Десни. До дитинця, що входить безпосередньо до ріки примикає торговельно-ремісничий посад, який складається з трьох частин. Поряд із посадом знаходиться курганний могильник [5].

В 1991 році в Радичеві почала працювати археологічна експедиція Чернігівського обласного археологічного центру. Перш за все вдалося з’ясувати, що перші укріплення Радичівського городища з’явилися приблизно в середині І тисячоліття до нашої ери і були зведені так званими юхнівськими племенами. Після того, як перші мешканці покинули це городище, воно тривалий час лишалося незаселеним. І лише у VIII столітті тут з’являються племена.

З цього часу й розпочинає свою історію Радичів - як ранньослов’янський „град”.

Серед численних об’єктів, які були досліджені цього літа, необхідно відзначити житла IX-XII століть.

В цілому за конструкцією вони аналогічні житлам інших регіонів Південної Русі цього ж часу. Це землянки, заглиблені в материк на 1,5 метра, які мали одно- чи двоскатний дах, У кожній із них, в одному з кутків, знаходилися печі для приготування їжі і які водночас були опалювальними спорудами. Печі були складені з каміння і обмазані глиною. Така конструкція печей характерна в основному для північних та західних районів Давньої Русі.

Великий інтерес являють собою горни (печі) для випалювання посуду. Найдавніші з них датуються X століттям. Горни мали двоярусну конструкцію і складалися з двох камер - нижня, в яку закладали дрова, та верхня, в яку ставили глиняні горщики, і в яку крізь спеціальні канали (продухи) потрапляв вогонь і створювалась необхідна для випалювання температура. Окрім гончарного виробництва, в Радичеві були також розвинені й інші ремесла: виплавлення заліза, ковальство, ткацтво, деревообробне та інші. Серед промислів, вочевидь, мали перевагу рибальство та мисливство.

Вже - сьогодні можна сказати, що Радичів є одним з найзначніших родоплемінних сіверянських центрів, що не поступається, принаймні на ранніх етапах свого існування, таким містам, як Новгород-Сіверський, Путивль, Сновськ. Оточений з усіх боків глибокими ярами і невеликими річками, маючи потужні укріплення, Радичів був практично неприступний.

Окрім того, хотілося б відмітити важкодоступність регіону. До міста можна було потрапити тільки по Десні та її притоках. При цьому звертає на себе увагу розташування Радичева на ділянці після впадіння в Десну річок Івотка та Шостка, безпосередньо при впадінні озера Хотинського, до якого в давнину також вели дрібніші водні артерії. Таким чином Радичів замикав на собі іфактично здійснював контроль за досить довгим відрізком Десни й цілою серією водних магістралей. Цілком логічно, що все це робило небажаними, а то й неможливими сутички ворогів з цією міцною фортецею, в тому числі й у період міжусобиць.

Ймовірно, що саме ці обставини по збавили Радичів можливості потрапити на сторінки літопису. Але не виключено, що в Новгород-СІверському літописі, що не дійшов до нас (якщо взагалі такий існував), Радичів стояв серед перших.

Зупинка 8

Села Черешеньки та Вишеньки. У Вишеньках, на підвищенні, край вікового парку, біліє дивної архітектури палац із зубчастими вежами – це палац генерал-фельдмаршала Румянцева-Задунайського. Також цікавою є Успенська церква, ровесниця палацу, що збереглася в первісному вигляді [7].

Зупинка 9

Сосниця виросла в глухому сосновому лісі, частина якого є ще й тепер (відома під назвою Бір). Селище міського типу розташоване за 90 кілометрів від Чернігова, неподалік від злиття рік Десни та Сейму. Вперше згадана в документах 1234 року. Тут багато пам’ятників та пам’ятних місць. В Сосниці народився співак, диригент та музикальний діяч М.Ф. Полторацький та доктор медицинських наук А.Ф. Шафонський, жила Ганна Керн – внучка М.Ф. Полторацького, яка залишила для нас цікаві спогади про О.С. Пушкіна, М.І. Глінку та деяких інших видатних діячів культури [21].

Сосниця – батьківщина українського кінорежисера та письменника О.П. Довженка, його творчість ввійшла яскравою сторінкою в історії мистецтва. В 1960 році відкрито літературно-меморіальний музей О.П. Довженка. Тут можна побачити білостінну хатину, де родився та виріс письменник, його особисті речі, документи, книги, фотоматеріали, які розповідають про життя та діяльність Олександра Петровича. Фільмотека музею вміщає плівки майже всіх кінофільмів, які створив Довженко, вони демонструються в кінозалі музею [6].

В центрі міста, де збереглось чітке планування початку ХІХ ст., багато старовинних будинків, облицьованих рельєфною керамікою. В сквері знаходиться меморіал, присвячений загиблим в часи війни.

Недалеко від скверу розміщений краєзнавчий музей. В його залах можна побачити дуже цікаві експонати – грамота Петра І менському сотнику Сахновському, Литовський статут 1744 р., біломраморний бюст Віри Богдановської – однієї з перших в Росії жінок-хіміків, документи про героїв сосничан. Поряд з музеєм знаходиться пам’ятник дерев’яного культового зодчества ХІХ ст. – колишня Покровська церква.

Маршрут „Північними дорогами Чернігівщини”

Цей маршрут проходить такими місцями: Чернігів – Седнів – Городня – Сеньківка – Щорс - Корюківка – Мена – Березна – Чернігів.

Зупинка 1

„Натхненні Седнівські краєвиди”

Виріс Седнів на місці міста-фортеці чернігівської землі Сновейки. Тут в 1068 році трьохтисячна рать чернігівського князя Святослава Ярославовича розгромила половецьке військо. В ХVІ в Сновейськ було переіменовано в Седнів. В XVІІ в Седнів стає помістям Лизогубів. В цей час була збудована кам’яниця, яка після реконструкції в ХІХ в. набула обрису мініатюрного замку, завдяки прибудованим зі сходу вежі з зубцями зверху [21].


 


 


Схема маршруту „Північними дорогами Чернігівщини”

Седнів надихав на творчість і геніального Кобзаря і прекрасного художника Л. Жемчужникова і поета Казку та інших митців.

В 1846 та 1847 роках в Седнів приїздив Т.Г. Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку. Тут він написав пейзажі „Біля Седніва”, „В Седневі”, „Чумаки серед могил”, замалював історичні та архітектурні пам’ятки, серед яких Георгіївська дерев’яна церква ХVII-XVIII ст. та Благовіщенська кам’яна церква – зразок культової архітектури так званого тетраконтового типу.

У садибі Лизогубів у Седневі росла розкішна липа. Л.М. Жемчужников писав: „Говоря о седневском саде нельзя не упомянуть о красавице

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: