Еколого-біологічні дослідження місцевості
Неперевершена краса седнівських краєвидів незмінно вабить митців. Тож недивно, що на сусідському з колишнім маєтком пагорбі, за старим яблуневим садом, продовжуючи давню лінію споруд над річкою, виріс 1964 року Будинок творчості і відпочинку „Седнів" Спілки художників України, в ньому можна було зупинитися і провести кілька днів, милуючись седнівською природою. А ліворуч берега р. Снов, розлогі луки, вкриті озерами-старицями, вимальовується панорама всього Седнева, біліють поміж буйною зеленню його пам'ятки й новобудови. Можна довго і з насолодою блукати кривими седнівськими вуличками, знаходити безліч цікавих та мальовничих місць, що й роблять митці. От старовинне кладовище попід віковими дубами, от гідроелектростанція на Снові, а вище за течією, за здичавілим парком, де колись бив і водограй, виглядає за садочками і городами дивна двоповерхова споруда з червоної цегли - колишній будинок купця Усатова. І на далекій горі за північною околицею Седнева біліє одноглава з прибудованою дзвіницею під шатровим завершенням церква Успіня (1860р.) [6].
Зупинка 2
„Містечко славних гончарів”
Місто Городня лежить на річці Городні. На лівому березі річки збереглися залишки міста, яке тут було ще до татарської навали. У ХVІІ тут була свобода Хвоща (прізвище шляхтича). Нове поселення відродилось на місці старого – на городищі. А городня – це укріплення з подвійного ряду колод і паль, закріплених землею або камінням [4].
Городянські козаки разом з російськими військами боролися проти шведів в часи Північної війни. Влітку 1709 року городянці дали рішучу відсіч загону шведських військ, які рухалися на Полтаву. Свідки цих подій – три чавунові пушки в центрі міста, подаровані Городні Петром І за заслуги її жителів.
У ХVІІІ ст. в Городні значного розвитку досягло народне мистецтво. На Україні та за її межами славилися мальовані кахлі городянських майстрів, виробництво яких тривало протягом всього ХVІІІ ст. Одним з видатних городянських майстрів-кахлярів був Сидір Перепілка. Високим рівнем відзначилися розписи Троїцької церкви, зроблені відомим українським художником Г.А. Стеценком (1710-1781рр.). Для змалювання пам’яток старовини до Городні в 1846 році приїздив Т.Г. Шевченко.
В 1914-1918 році в Городянській гімназії навчався український поет та учасник громадянської війни В.Г. Чумак. В цьому місті народився український хірург академік М.М. Волков, народний художник О.М. Лопух, тут жив та помер лікар, етнограф і фольклорист С.Д. Ніс.
У Городні шість братських могил радянських воїнів, в одній із них поховано Героя Радянського Союзу Г.Г. Свєтичева, братська могила жертв фашизму 1941-1943 (надгробок 1950). У 1978 році споруджено пам’ятний знак на честь воїнів-земляків, полеглих (960 чол.) на фронтах Великої вітчизняної війни 1041-1945 р.р. та Меморіал слави. Також тут є могили борців за Радянську владу – І.С. Бутько, С.А. Мазура, Х.А. Чорновуса (загинули в 1919 і 1922 роках), комсомольця С.П. Говорецького, забитого куркулями (1931) [6].
В місті діє народний історико-краєзнавчий музей, створений у 1976 році, велике місце в експозиції якого займають матеріали по участь городнянців у Великій вітчизняній війні.
На околицях Городні знайдено поселення ІІ-Vтис. до н.е. та городище 11-13 ст [25].
Зупинка 3
„Село слов’янської єдності”
За 30 км від Городні розташоване село Сеньківка. У 1962 році за ініціативою письменника-перекладача Ю.І. Назаренка створено Сеньківський музей дружби народів. Спочатку музей знаходився в одній з кімнат сільської бібліотеки. У1973 експозиція музею, що налічує понад 700 експонатів, була розміщена в трьох кімнатах Будинку культури. Найповніше в ній представлені матеріали періоду Великої вітчизняної війни. Звання народного присвоєно у 1976 році [6].
Тут на межі трьох республік – Росії, Білорусі та України в травні 1975 року було відкрито монумент Дружби народів. Сеньківка – місце традиційних зустрічей трудящих сусідніх районів.
Біля Сеньківки виявлені поселення ранньозалізного віку (1-е тис. до н.е) і давноруські курган та могильник (10-12 ст.) [24].
Зупинка 4
„Батьківщина Щорса”
На території сучасного міста Щорса після реформи 1861 року оселився селянин на прізвище Корж. Він і є засновником хутора. Привабливі тут місця поруч р. Снов, навкруги ліс. З часом став розростатися хутір, що мав назву першого поселенця – Коржівка [26]/
У ХІХ ст. поблизу хутора пролягла залізниця, заснована станція Сновська. З появою великої кількості поселенців – робітників залізничної станції – хутір став швидко розростатися. Лише при відкритті тут поштового відділення змінилася назва його – містечко стало Сновськом [4].
В цьому місті в 1895 році народився Н.А. Щорс, в домі де він родився відкрито меморіальний музей, а біля музею встановлено пам’ятник Щорсу. У липні 1935 року з метою увічнення пам’яті М. Щорса місто перейменували на Щорс.
В Щорсі багато пам’ятних місць, пов’язаних з діяльністю в роки Великої вітчизняної війни, зокрема дією підпільної комсомольської групи, членом якої була Ніна Сагайдак – комсомолка, розстріляна гестаповцями [24].
Зупинка 5
„Партизанський край”
Населений пункт Корюківка засновано 1657 року переселенцями з Правобережної України. Серед них був козак Омелян Карука, який і „поселив” Каруківку (Корюківку). Перші поселенці жили в землянках серед лісових хащ, займалися рубкою лісу, полюванням і бджільництвом. Поселення розросталося за рахунок селян, які втікали від поміщиків і оселялися під сусідками козаків [26].
Малородючі супіщані й болотисто-піщані ґрунти, примітивне знаряддя обробку землі змушували селян займатися кустарними промислами.
В 1858 році на околиці села був побудований великий цукровий завод. Підприємство діяло до початку Великої вітчизняної війни та вважалось кращим в країні [4].
В часи Великої вітчизняної війни Корюківка вважалась центром партизанської боротьби. Тут базувався партизанський загін під командуванням Ф. Короткова, якому активну допомогу надавали місцеві жителі. В березні 1943 року фашисти вчинили жорстоку розправу над жителями селища, знищили біля 7 тисяч чоловік та спалили всі жилі будинки. В пам’ять про трагедію встановлено меморіал в центрі Корюківки.
Після визволення почалося відродження селища. Нині це місто, районний центр, в районі якого діє 8 промислових підприємств: ВАТ „Корюківська фабрика технічних паперів”, „Сядринський льонозавод”, „завод продтоварів”, ЗАТ „Поліграфічна фабрика”, „Маслозавод”, „Рибинський ДОЗ”, СП „Хлібкомбінат”, Холминський спиртозавод, три підприємства лісового господарства, один з них у Корюківці. Промисловість району виготовляє шпалери, папір, концерви, паркет, спирт, льоноволокно, масло тваринне, хлібобулочні вироби, морозиво [11].
Зупинка 6
„Єдиний „районний” зоопарк”
Місто розташоване на річці Мена. Перша згадка про поселення у 1408 році. Колись тут був значний торгівельний пункт. Тут знаходили навіть римські монети [21].
Вважають, що назва Мена утворилась від слова міняти. У ХVII ст. для захисту від татар у Мені спорудили фортецю: земляний вал з дубовою стіною, трьома брамами і двома баштами.
Офіційно визнано, що назва містечка від назви річки Мени. Назва річки через те, що води Мени часто змінювали свою течію, її напрямок. Інші гадали, що на цьому місці міняли полонених. Назва зафіксована у народній промовці „Мена – столиця тютюну”, тому що тут діяв тютюново-ферментний завод.
На території Мени було знайдено поселення епохи бронзи ( 2 тис. до н.е.), юхнівської культури (6-3 ст. до н.е.), ранньослав’янські (1-5 ст.), часів Київської Русі (10-13ст.), городище 11-13 ст., а також сім курганів, серед яких „Юркова могила” (11-12 ст.) [25].
Трудящим Мени присвячені нариси в книгах В.І. Питльованого „Безбережнеє поле” (1974) і С.О. Реп’яха „Земні зорі” (1977).
Нині місто Мена – районний центр. Район розташований у межах зони мішаних лісів (Українського Полісся). В містечку діє краєзнавчий музей та зоопарк.
Зупинка 7
„Березна – місто літописне”
Серед казкових березових лісів понад рікою оселилися люди. Справді чарівний край Мабуть, милуючись величчю краси земної, перший поселенець у захваті промовив: „Беріз ой скільки”. Звідси пішла назва Березой, яка пізніше змінилася на Березне [9].
Отже, понад тисячу років стоїть на поліській землі у північній частині Чернігово-Сіверського придесення селище Березна. Перша писемна згадка про нього наведена в Літописі Руському 1152 року.
У центрі селища височить обеліск, біля підніжжя якого на трьох чавунних плитах викарбовано близько 700 прізвищ березнянців, які не повернулися з війни. У деяких родинах полягли всі чоловіки - батько, сини, брати. Сотні солдатських вдів, матерів - живий докір страшному минулому - доживають свій вік.
Важлива сторінка в історії Березни - її церковні храми. Березнянці ось вже близько тисячі років вважають себе православними християнами, хоча у народних звичаях, обрядах, традиціях і нині помітні риси дохристиянських вірувань [10].
Символом духовності завжди була церква. Скільки їх було в Березні? Називають різні цифри (4, 6, 7). Історичні джерела стверджують, що в містечку існувало 10 церков. Більшість з них збудована в козацькі часи протягом XVII-XVIII ст.
Одна з найстародавніших - церква Благовіщення (діяла до татаро-монгольської навали, була тоді спалена, тричі відбудовувалась, з дерев'яної.стала кам'яною, соборною). Руйнувати її почали перед війною, в неї попадали бомби. Та дощенту її було знищено в перші післявоєнні роки.
Пам'яткою української церковної дерев'яної архітектури є козацька Вознесенська церква, збудована 1761 року ніжинським майстром, архітектором-самоучкою Панасом Шолудьком; церква п'ятибрамна, з трьома престолами, мала висоту 36,21 м. Церква Вознесіння простояла 175 років і в передвоєнні роки була розібрана: збудований без єдиного залізного гвіздка храм почав руйнуватись. І по сьогодні ікони Вознесенського іконостасу прикрашають один із залів Національного художнього музею України в Києві.
Церква Покрови Богородиці, зведена в 1692 році, потім перебудована на початку XX ст., до нашого часу зберегла лише кам’яні стіни (нині міський будинок культури).
Про Успенську церкву 1693 р. залишилось мало згадок.
Єдиним діючим храмом є Петропавловська церква, перша згадка про яку датується 1739 роком. Сучасний кам'яний храм збудовано 1767 року. Історія храму первозванних апостолів Петра і Павла багатостраждальна. В радянські часи, його декілька разів закривали, використовували під склад, спортивний зал, під час війни тут розміщувався шпиталь.
У середині 80-х років минулого XX ст., коли почалася перебудова в суспільстві, віруючі рішуче виступили за повернення їм православного храму. Майже семирічна боротьба увінчалась успіхом, будівлю відремонтували, реставрували, з'явилися дзвони. їх голос зараз скликає березнянців до молитви.
Був також храм Живоначальної святої Трійці при церкві Покрови Богородиці; на місцевому цвинтарі стояла дерев'яна церква Всіх Святих, були ще теплі церкви Святої Варвари (1859) та Стрітення Господнього (1868).
Березна має багаторічні культурні традиції. Тут працює народний хор. Народилися композитор і диригент Г. Верьовка, лірник А. Гребінь, партійний діяч І. Товстуха, Герой Радянського Союзу П. Лишафай. Багато вихідців з Березни мають вчені звання: це доктори наук О. Сичивиця, Г. Самбур, кандидат біологічних наук, професор С. Морозюк, конструктор, кандидат технічних наук В. Корбач та інші.
У Березні проживала сім'я відомого українського поета Олексія Довгого. Його син Станіслав, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Національної Академії Наук України. Брати Довгі - Станіслав Олексійович та Тарас Олексійович - народні депутати України.
3. Економічна частина
Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Основу платежів становлять нормативи плати за забруднення навколишнього середовища [7].
Згідно з Методикою визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України нормативи встановлюються за:
- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
- розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.
Характер забруднення навколишнього середовища дуже різноманітний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний.
Економічні втрати спричиняються через погіршення виробництва певних об’єктів і втрат продукції; соціальні — як наслідок негативного впливу на здоров’я та життєдіяльність людини (хвороби, втрати працездатності, велика смертність) [25].
Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установлених лімітів корегується за регіонами України із застосуванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індексації базових нормативів плати [1].
Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої належності. Внесення плати за забруднення не звільняє підприємства від дотримання заходів по охороні навколишнього середовища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.
Викиди в атмосферу основних забруднюючих речовин відповідно становлять
| Викиди | М, т/рік | ГДВ, т/рік | ||
| 2007 | 2008 | 2007 | 2008 | |
| Чадний газ | 17 | 15 | 15 | 15 |
| Оксид азоту (ІІ) | 35 | 30 | 50 | 50 |
| Оксид азоту (ІV) | 40 | 33 | 60 | 60 |
| Кислота сірчана | 15 | 17 | 10 | 10 |