Екологічна оцінка стану довкілля Коростишивського району та розробка заходів з його поліпшення
Аналіз практики вживання діючого економічного механізму управління природокористуванням показує, що потрібне його вдосконалення на основі розробки економічних і організаційних заходів, які дозволять досягти реальних результатів в рішенні проблеми раціонального природокористування. На це направлені зусилля багатьох економістів.
ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.
Ефективність економічного механізму комплексного використання природних ресурсів в багатьох галузях зараз знижується через відсутність стрункої системи стимулювання підвищення комплексності освоєння ресурсів.
У гірничорудній промисловості до складу статі при регулюванні собівартості продукції виходячи з доходів від збагачення включаються наступні статті: при виробництві щебеня. що виробляється з скельних порід -сировина (вартість витраченої на виготовлення щебеня, виходячи з середньорічної планової собівартості 1 м2), собівартість переділу переробки щебеня, загальнокомбінатські і позавиробничі витрати; при реалізації відходів збагачення, піску - витрати по підготовці до реалізації; позавиробничі витрати.
Додатковий прибуток від зниження проти встановлених норм втрат корисної копалини при переробці і збагаченні визначається на основі оцінки заощадженого об'єму сирої руди за плановою собівартістю здобичі.
У розвиток цього підходу в розроблена методика стимулювання комплексного і раціонального використання корисної копалини, що дозволяє більшою мірою економічно зацікавлювати трудові колективи підприємств в ефективному використанні сировини. При визначенні ступеня виконання реалізації товарної продукції з урахуванням зобов'язань по ставках пропонується попутну продукцію враховувати по номенклатурі і в об'ємах, розподілюваних в централізованому порядку.
ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЇ СИРОВИННИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ [16].
Витрати на заходи щодо економії матеріальних ресурсів на виробництві в цілому зводяться до обмеження здобичі палива, сировини і інших матеріальних ресурсів. Причому ефективність таких витрат зростає. До основних напрямів організації роботи по ресурсозберіганню в промисловості відносяться економічне стимулювання раціонального використовування матеріальних ресурсів, розробка прогресивної нормативної бази, створення системи управління матеріальними ресурсами розробка і упровадження науково-технічних заходів регулювання.
У сучасних умовах істотно зростає роль економічного стимулювання в забезпеченні процесу ресурсозберігання. Розширення господарської самостійності основної ланки промисловості - підприємства - відкриває принципово нові можливості для підвищення дієвості економічного стимулювання на зниження матеріальних витрат. В даний час конкретні види матеріальних ресурсів, на економію яких можуть виплачуватися премії, визначаються безпосередньо на підприємствах і об'єднаннях.
У цілях підвищення зацікавленості робочих, керівних працівників, фахівців і підприємств і організацій, що служать, в ефективному використанні ресурсів в промисловості застосовується система матеріального заохочення за економічно раціональне використання сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів. Робітництво, майстри, технологи, конструктори і інші фахівці преміюються за економію конкретних видів матеріальних ресурсів проти встановлених технічно обґрунтованих норм витрати. Дозволяється виплачувати премії в розмірі до суми економії матеріальних ресурсів залежно від вигляду і вартості. Премії робітництву за економію матеріальних ресурсів виплачуються понад граничні премії. При цьому зберігається діючий порядок преміювання за економію палива, енергії і інших ресурсів у випадках, коли встановлені вищі розміри заохочення.
Економія матеріальних ресурсів конкретних видів визначається за підсумками роботи за квартал в порівнянні з теоретично обґрунтованими нормами витрати, затвердженими в установленому порядку. Сума економії, одержана в на наголошеному періоді, зменшується на суму допущеної перевитрати в попередньому періоді календарного року по тому ж виду матеріальних ресурсів, але не більше ніж на 50 %.
Найважливіша умова дієвості системи економічного стимулювання -- достовірна оцінка трудового внеску кожного працівника в забезпечення економії матеріальних ресурсів. При організації преміювання необхідно точно виділити круг осіб, від яких залежить зниження витрат матеріалів, палива і енергії.
Сума премії за економію матеріальних ресурсів по ділянці, агрегату розподіляється керівником структурного підрозділу за узгодженням з профспілковою організацією між робітництвом і фахівцями з урахуванням їх особистого внеску в здійснення заходів щодо економії.
Існує спеціальна шкала розмірів частки економії або перевитрати) матеріальних витрат, на яку збільшуються (або зменшуються) фонди заохочення. Шкала дозволяє нівелювати різну вартість матеріальних ресурсів на неоднакову суму економії, що доводиться на 10 грн. заробітної платні. При такому преміюванні великі вимоги пред'являються до наукової обґрунтованості витрати матеріальних ресурсів, забезпеченню їх систематичного оновлення, а також стає неприпустимим вживання технічно необґрунтованих норм.
У цілях посилення економічних стимулів для підприємств і підвищення матеріальної зацікавленості їх колективів в повнішому використовуванні виробничих відходів, вторинних ресурсів встановлено, що прибуток практично одержаний від реалізовуваних товарів і виробів виробничо-технічного призначення, виготовлених з відходів виробництва, залишається у розпорядженні підприємств незалежно від їх форми власності. Розмір відрахувань залежить від рівня рентабельності (до витрат виробництва при рентабельності до 25 % - повністю, а в частині, що перевищує 25 %,- у розмірі прибутку при умові, якщо вартість відходів, витрачених на виробництво вказаних товарів і виробів, складає 50 % від вартості всієї сировини і матеріалів, не рахуючи допоміжних матеріалів).
Окрім фонду зацікавленості існують і інші спеціальні фонди преміювання, наприклад, за збір, зберігання, і відвантаження лому, відходів чорних і кольорових металів.
Результативність матеріального стимулювання залежить від достовірності первинної інформації. Один з прогресивних напрямів рішення цієї задачі - упровадження на підприємствах нормативного методу обліку витрат на виробництво.
Виплату премій можна проводити тільки у разі зменшення фондів, що виділяються підприємству, на матеріальні ресурси. Дана вимога справедлива за інших рівних умов. Так, деяке збільшення фондів допустиме при випереджаючому зростанні об'єму виробництва, зміні асортименту і ін. Подібний підхід спонукає підприємства до розробки цільових програм ресурсозберігання, орієнтує на поліпшення кінцевих результатів матеріалопотреби.
Разом з розробкою і впровадженням системи матеріального стимулювання економії сировини, палива, матеріалів і енергії передбачені санкції за нераціональне їх використання. Так введена майнова відповідальність підприємств за перевитрату сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів і за використання їх не за призначенням.
Під перевитратою матеріально-технічних ресурсів розуміється споживання їх у виробничих цілях і розмірах, що перевищують потребу по нормах, встановлених галузевими міністерствами або відомствами, а також самими підприємствами. До перевитрати не відноситься підвищена витрата матеріальних ресурсів, викликана проведенням заходів щодо підвищення технічних характеристик продукції, що випускається.
На підприємства, що допустили перевитрату матеріалів (природних ресурсів), покладається обов'язок перерахувати до бюджету двократну вартість витрачених ресурсів в місячний термін після закінчення кварталу, в якому допущена перевитрата. З моменту здійснення платежу до бюджету підприємство має право зажадати відшкодування збитків постачальниками і постачальницько-збутовою організацією, поставка продукції якої з відступами від умов договору послужила причиною допущеної перевитрати і вживання заходів господарської відповідальності.
При використанні підприємством виділених йому матеріальних ресурсів не за призначенням воно сплачує до бюджету триразову вартість.
ПЛАТА ЗА ПРиРОДНі РЕСУРСИ, СТИМУЛЮЮЧА ФУНКЦІЯ
У умовах ринку, коли робота підприємства оцінюється по показниках прибутковості і рентабельності, безкоштовність природних ресурсів дуже часто породжує безгосподарне відношення до них. До теперішнього часу практично немає платежів за природні ресурси виключення складає платня за забирану воду для промислових цілей, по пінна платня при відпустці лісозаготівельникам запасів лісу. В гірничодобувній промисловості для часткового погашення витрат на геологорозвідувальні роботи встановлені ставки відшкодування витрат на ці роботи, які можна розглядати як різновид платні за природні ресурси. При цьому по більшості корисної копалини не забезпечується повне відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи.
Проведення геологорозвідувальних робіт, будівництво і експлуатація гірського підприємства можливі лише за умови надання спеціалізованим організаціям і підприємствам відведення земельних ділянок. В даний час порядок встановлення компенсаційних виплат регламентується ухвалою Про відшкодування збитків землекористувачам від втрат сільськогосподарського виробництва при відведенні земель для державних або суспільних нужд. В ньому указується, що підприємства, організації, установи, яким відводяться для будівництва і несільськогосподарських потреб земельні ділянки, за сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують (крім відшкодування збитків землекористувачам) втрати сільськогосподарського виробництва, пов'язані з вилученням цих ділянок у розмірі вартості освоєння рівновеликої площі земель з урахуванням проведення робіт на знов освоюваних землях: заходів щодо їх окультурення і підвищення родючості ґрунтів.
У компенсаційних ставках не враховуються втрати, що виникають при вилученні земельних ділянок в інших сферах народного господарства (витрат, пов'язаних з відтворюванням лісу, дичини, грибів, ягід, води, звірів і ін.).
У основі встановлення всіх цих платежів (окрім процентної ставки) лежить затратний метод, тобто принцип заповнення витрат держави на відтворювання відповідних природних ресурсів. Це дозволяє уловити лише частину приношуваної диференціальної ренти (витрат їх заміщення).
Один з головних принципів початкового етапу ринкової системи -- рівні умови роботи для всіх підприємств, що розрізняються географічним положенням, технічним рівнем виробництва і рядом інших чинників. Відмінність в об'єктивних чинниках, що визначають рівень виробництва, приводить до різних трудових і матеріальних витрат на виробництво продукції, і отже, до різного прибутку підприємств.
Таким чином, рентабельність і можливість самофінансування підприємств залежить від об'єктивних (природно-географічних) і суб'єктивних чинників, що характеризуються рівнем суспільного розвитку (попитом на продукцію, об'єми виробництва продукції, рівень технічного оснащення, рівень технології і т. д.). В цих умовах необхідно розв'язати проблему усунення впливу природних чинників на показники підприємства, щоб гарантувати їм рівні економічні можливості соціального і технічного розвитку. Проте в промисловості немає єдиної системи обліку і оцінки природного чинника, що дозволяє методично правильно вилучати у привилегировані підприємств диференціальну ренту, в результаті стійких і значних діференцьованій індивідуальних витрат, обумовлених різними природно-географічних умовами виробництва.
Окрім розглянутих природних ресурсів є деяка кількість природних ресурсів, що використовуються підприємствами і організаціями безкоштовно. До них відносяться сільськогосподарські землі, запаси вугілля і горючих сланців, навколишнє середовище як місце для розміщення виробничих відходів і ін.
Платня за природні ресурси повинна відповідати величині економічного ефекту, одержуваного від експлуатованого природного ресурсу на народногосподарському рівні, забезпечувати можливість вилучення диференціальної ренти, що виникає через відмінності в природній продуктивності цих ресурсів.
Для реалізації такого підходу необхідно вирішити наступні задачі: подолати заніженность оптових і закупівельних цін на продукцію природо експлуатуючих галузей з метою регулювання ресурсозберігання в народному господарстві; забезпечити розширене відтворювання природно-ресурсного потенціалу на основі повного госпрозрахунку; здійснити вирівнювання умов господарювання при формуванні госпрозрахункового доходу нормально працюючих підприємств, що використовують природні ресурси різної якості і місцеположення.
Платня за ресурси призначена для регулювання взаємостосунків держави і госпрозрахункового підприємства з приводу конкретного природного чинника. Мета її введення полягає в створенні економічних умов для функціонування окремих підприємств природо експлуатуючих галузей і стимулювання раціонального використання природних ресурсів, тобто створення такого механізму економічного стимулювання їх використання, який забезпечить підвищення ефективності всього суспільного виробництва шляхом переходу на інтенсивний шлях розвитку і зниження ресурсоємкості національного доходу.
Платежі підприємств за використання природних ресурсів, встановлювані на основі диференціальної ренти повинні розглядатися як економічні нормативи довготривалої дії, що характеризують дохід, одержуваний підприємством на основі використовування їм природних багатств знаходяться в державній власності.
У зв'язку з тим, що цей дохід одержаний не за рахунок зусиль трудового колективу підприємства, а шляхом використання наданого йому природного джерела підвищеної продуктивності, він повинен вилучатися у підприємства і використовуватися на регіональні і загальнодержавні цілі.
Стимулююча функція введення платні за користування, зокрема на охорону і відновлення природних ресурсів за допомогою вилучення у підприємств рентних доходів через систему платежів за природокористування реалізується державна форма власності на природні ресурси і своєчасно забезпечується вирівнювання умов господарювання підприємств, що використовують природні ресурси різного багатства і місцеположення.
У економічній літературі рекомендується визначати додатковий дохід (диференціальну ренту) від використання природного ресурсу даної якості, місцеположення і продуктивності (цінності), одним з двох способів: як різниця між оптовою ціною продукції і нормальними витратами на її отримання при використанні даного природного ресурсу; величиною суспільно необхідних витрат, що вимагаються для відтворювання корисного результату, приношуваного даним природним ресурсом, у міру його вичерпання або виснаження.
На основі цих способів визначення диференціальної ренти запропоновані конкретні методи встановлення ставок платежів за природокористування, що враховують специфіку окремих видів природних ресурсів.
Виходячи з ролі в забезпеченні виробничого процесу пропонується розділити всі експлуатовані природні ресурси на дві групи: природні ресурси універсального значення і спеціалізовані природні ресурси.
Для промислових підприємств до природних ресурсів універсального призначення відносяться водні ресурси, що використовуються для розміщення в них відходів виробництва.
Природні ресурси спеціалізованого призначення використовуються при отриманні конкретних видів продукції обмеженим кругом галузей, спеціалізованих на виробництві відповідної продукції. До них відносяться корисна копалини по їх видах, службовці матеріальною основою промисловості, сільськогосподарські землі, лісові ресурси.
Для природних ресурсів універсального призначення диференціальну ренту і відповідно платежі за їх використання доцільно встановлювати у вигляді витрат заміщення цих ресурсів. Вони можуть бути прийняті рівними нормам витрат на збільшення забезпеченості народного господарства відповідними видами ресурсів. Наприклад, диференційовані по районах і якісних характеристиках республік нормативи низ освоєння нових земель, збільшення водовідстою, нормативи витрат на охорону навколишнього середовища і т.п.
Встановлення платежів за природні ресурси універсального призначення повинне передувати розробці прейскурантів нових цін, оскільки платня за ці види ресурсів враховується при формуванні цін практично на всі ці види продукції і послуг і включається в собівартість їх виробництва.
При розробці системи платежів за спеціалізовані види природних ресурсів зберігаються платежі, що забезпечують формування фондів відтворювання цих ресурсів в необхідних випадках вводяться рентні платежі з прибутку підприємств, що експлуатують спеціалізовані природні джерела.
У основі формування платежів за відтворювання природних ресурсів лежать наступні принципові положення: слід забезпечити максимально можливий повний возвратрат на відтворювання найважливіших видів природних ресурсів при визначенні сум платежів по видах ресурсів, зокрема необхідно ввести також платежі при використанні сільськогосподарських земель (виходячи з різних бюджетних асигнувань на їх якісне поліпшення і охорону); джерелом відшкодування витрат на відтворювання природних ресурсів є приношувана ними диференціальна рента.
При встановленні нових цін необхідно мати на увазі середній рівень оптових цін на мінерально-сировинні ресурси: він повинен бути достатній як мінімум для формування ціни відтворювання даного спеціалізованого природного ресурсу за рахунок виручки від реалізації всього об'єму проведеної (що здобувається) продукції даного вигляду. Необхідна сума в цілому по галузі (під галузі) повинна бути включена в проектований рівень ціни. При цьому її розподіл підприємствам-виробникам слід не включати в нормативну собівартість, як це робилося раніше, а визначати по підприємствах диференціальному рентному доходу, що пропорційно утворюється у них. В цих умовах підприємства, використовуючи відносно гірші спеціалізовані ресурси частково або повністю звільняються від платежів за їх відтворювання з перерозподілом недобираемої частини фонду на підприємства, що використовують відносно кращі джерела природних ресурсів.
Для забезпечення функціонування такого механізму, по-перше, необхідно починати визначення платежів за відтворювання природних ресурсів із зіставлення розрахункової виручки від реалізації даного виду мінерально-сировинних ресурсів в цінах, що розробляються, з сумою нормативних витрат на здобич (переробку) і нормативних накопичень, що включаються в систему. У величину нормативних накопичень включають всі дорожчання (здешевлення) в установленому порядку, а також проектовані платня за природні ресурси універсального призначення, окрім платежів за відтворювання відповідного спеціалізованого ресурсу.
Якщо розмір диференціального доходу від експлуатації даного спеціалізованого галузевого ресурсу, розглянутий при проектованому рівні оптових цін, недостатній для відшкодування в повному об'ємі витрат на його відтворювання на величину різниці повинен бути підвищений проектований середній рівень ціни.
По-друге, слід розглядати як нижню межу рівня оптових цін (розрахункової виручки