Сучасні напрямки природоохоронної пропаганди
Вступ
Всім добре відомо, що таке реклама. Її вплив на свідомість окремих осіб та суспільну свідомість в цілому останнім часом стає все помітнішим. Не важко помітити, що реклама стосується речей. Пропаганда являє собою ту ж саму рекламу, але вона стосується ідей.
Очевидно, для того щоб ідея, зокрема і ідея охорони та раціонального використання природи, заволоділа масами необхідне застосування всіх останніх досягнень в галузі пропаганди (реклами).
Пропаганда в галузі екології повинна сприяти забезпеченню населення достовірною інформацією стосовно стану довкілля. При цьому власники підприємств, органи місцевого самоврядування та центральні органи влади будуть змушені під тиском громадськості приймати рішення про зменшення шкідливих викидів та скидів і про раціональне використання природних ресурсів.
Якщо підприємства та органи влади будуть змушені письмово гарантувати конкретні заходи з захисту і раціонального використання навколишнього природного середовища мільйонам «споживачів» довкілля, вони зроблять все, щоб діяти у відповідності зі своїми заявами.
Отже, проблема налагодження інформаційного сповіщення є надзвичайно актуальною. Адже без такої інформації суспільство буде не в змозі визначити природоохоронні пріоритети. Необхідне відслідковування ситуації пресою. Від якості і своєчасності поданих пресою даних у великій мірі може залежати дієвість заходів з охорони природи і з раціонального природокористування. Сьогодні в нашій країні в більшості випадків кошти спрямовуються на ліквідацію наслідків екологічних проблем, і лише в дуже невеликій мірі на їх попередження. Таку ситуацію можна подолати, якщо органи масової інформації своєчасно інформуватимуть громадськість про пріоритети в галузі охорони природи і її раціонального використання.
Екологічна пропаганда здатна зробити життя мільйонів людей більш комфортним і приємним, якщо інформуватиме їх про те як необхідно відноситись до природи, якщо у суспільну свідомість буде впроваджене екологічне мислення. Коли кожний дбатиме про природу виграють всі.
Пропаганда «з вуст у вуста» (лекції, різноманітні екологічні курси в учбових закладах, короткотермінові заходи громадськості з охорони довкілля і т. п.), яка широко застосовувалась раніше і застосовується зараз є малоефективною. Необхідне залучення всіх засобів інформації, щоб якнайширше і якнайправдивіше висвітлювати екологічний стан в регіонах, країні в цілому, в світі.
Метою курсової роботи є дослідження проблем і перспектив розвитку екологічної пропаганди в світі.
Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити наступні завдання:
визначити поняття «екологічна пропаганда» та прослідити історію його виникнення;
дослідити місце і роль екологічної пропаганди в світі на сучасному етапі;
охарактеризувати теоретичні аспекти і засоби природоохоронної пропаганди.
проаналізувати тенденції розвитку і останні розробки в галузі екологічної пропаганди в світі.
Об’єкт дослідження – принципи і методи екологічної пропаганди.
Предмет дослідження – тенденції розвитку і останні розробки в галузі екологічної пропаганди.
1. Теоретичні аспекти природоохоронної пропаганди
1.1 Поняття екологічної пропаганди
1.1.1 Загальні засади пропаганди
З пропагандою, як сферою людської діяльності, ми зустрічаємося ще в давнину. Войовничі греки і римляни чудово володіли цією зброєю. З часів першої світової війни пропаганда все частіше стала вигравати битви, роззброювати флот, перетворювати нейтральні країни на воюючі. Пропаганда, подібно до бомб, скидалась на бойові зони, на міста і селища. Артилерія вимагала снарядів, пропаганда – паперу і чорнила, будучи все більш витонченою. На голодуючі японські війська в Північній Бірмі скидалися барвисті листівки, що зображають різні японські страви і делікатеси. Німці у війні з Францією посилали французьким солдатам фальшиві листи з рідних міст, що розповідають про те, що їх дружини нібито перелюбствують або що вони хворіють на венеричні хвороби; японці під час другої світової війни поширювали серед американських солдатів фотографії голих жінок, це приводило солдатів в таке сильне збудження, що вони були готові втратити голову і здатися в полон.
Під час війни у В'єтнамі американці транслювали вночі на позиції в'єтнамців записані на плівку несамовиті стогони, крики, відчайдушний плач матері і дитини, буддійську похоронну музику, гарчання диких звірів [1].
Цікавий пропагандистський досвід польської «Солідарності», так швидко на початку 80-х такою, що оволоділа розумом і серцями поляків. 70% активістів «Солідарності» займалися пропагандою, 70% засобів йшло на пропаганду. Була розроблена спеціальна програма – «Доступ до засобів масової інформації». Окрім цього використовувалися наступні ефективні пропагандистські способи:
1) пропаганда стереотипами (наші – не наші, СРСР – царська Росія);
2) політичні мітинги були схожі на ярмарки, маскаради, карнавали;
3) використовувалися гасла, що не вимагають від аудиторії розумової напруги;
4) застосовувалися релігійні, робітники, національні символи з метою викликати у людей несвідому реакцію.
Пропагандистська робота з психологічної точки зору помітно відрізняється від просвітницької діяльності, направленої на отримання знання: вона більшою мірою пов'язана з вихованням [2].
Пропаганда має наступні види: усна пропаганда, наочна пропаганда, засоби масової інформації.
До засобів (формам) наочної пропаганди відносяться – плакат, листівка, гасло, фотогазета, стінгазета, карикатури, ілюмінація, парад, виставка, меморіальна кімната, ювілейне оформлення.
До засобів (формам) масової інформації відносяться: кіно, газети, журнали, радіо, телебачення, цирк, естрада, театр, магнітофон, програвач, народне свято, художня самодіяльність.
До засобів (формам) усної пропаганди – доповідь, виступ, лекція, звіт, повідомлення, бесіда, зустріч, дискусія, розмова, чутки, фольклорні форми (пісня, частушка).
Пропагандистську дію можна виразити формулою AIDA: 1) attention (увага), 2) interest (інтерес), 3) desire (збудження, бажання що-небудь зробити), 4) action (дія).
В цілому дію пропаганди можна звести до двох основних завдань:
1. Освіта і закріплення тих або інших бажаних і корисних уявлень, понять, поглядів, звичок і переконань і т. п.
2. Руйнування, придушення і зміна небажаних уявлень, понять переконань.
Обидва ці завдання можуть виконуватися пропагандою як за допомогою навіювання, так і за допомогою переконання [3].
Ефективність пропагандистської дії складається з престижності і сили джерела, цікавого змісту, інформації, захованої в привабливу пропагандистську упаковку, вдало підібраного засобу інформації, знання потреб і підготовленості аудиторії і вивчення успіху акції.
Успіх пропагандистської дії залежить і від багатьох психологічних чинників. Один з них – першість в повідомленні інформації. Причому людина в першу чергу сприймає інформацію, відповідну його думці. Іншу інформацію люди уникають одержувати.
Часто інформація, що йде із засобу комунікації, залишає людей байдужими. Щоб цього уникнути, пропагандистська продукція повинна викликати декілька ефектів. Один з них – утилітарний ефект, шуканий слухачем або читачем для дозволу своїх особистих проблем. Далі, престижний ефект, який дає задоволення при сприйнятті інформації, в якій з повагою мовиться про групу, до якої належить слухач або читач. Ефект посилення позиції задовольняє прагнення людей знайти підтримку в думці з якого-небудь спірного питання. Слід згадати також ефекти задоволення пізнавального інтересу, естетичного збагачення, розваги і емоційної розрядки [4].
Для успішності пропагандистської діяльності необхідно мати довіру до органу пропагандистських виступів, його авторитету і компетентності. Повторення одного і того ж пропагандистського повідомлення потрібно проводити в різних формах і за допомогою різних засобів. У певних умовах пропагандистську діяльність слід планувати так, щоб аргументування безперервно посилювалося з перебіг деякого часу. Для ефективності пропаганди потрібне не тільки передавати якісь відомості, але і активно залучати людей до пропагандистської діяльності [1].
Доведено, що люди з високим рівнем освіти віддають перевагу газетам, і навпаки, з низьким – телевізору. Що стосується міжособового спілкування, то жінки віддають перевагу бесідам в сім'ї, а чоловіки – з колегами на роботі. Більш того, бажання одержати інформацію підвищується з рівнем освіти, професійної кваліфікації і підготовки [5]. Чим вищий інтелект, тим більше критичне відношення до пропагандистського матеріалу.
На людей з високим інтелектуальним потенціалом логічний і аргументований пропагандистський матеріал надає набагато більш сильну дію, чим емоційно забарвлений. У аудиторії з низькими інтелектуальними можливостями, або байдужої до даної теми, емоційний виклад матеріалу має більший ефект.
Пропагандистська дія посилюється: в кінці або на початку виступу; з подачею нового; у престижному, значущому місці; при приємних переживаннях. І навпаки, неприємні переживання гальмують пропаганду. Якщо потрібно досягти швидкого результату, краще діяти на емоції. Стабільна пропаганда більше діє на розум. Причому нейтральні люди більш переконливі, ніж з крайніми поглядами [2].
На думку психолога В. Куніцина, засвоюється лише та інформація, що відповідає думці індивідуума. Всього лише близько 4% людей (з тих, хто мав до цього протилежний погляд), під впливом пропаганди можуть змінити свій світогляд, і близько 14% з тих, хто займав нейтральну позицію.
Переконання потрібно використовувати в інтелігентній аудиторії. Навіювання ж краще діє в неінтелігентній аудиторії і під час кризових ситуацій. Жіноча аудиторія краще піддається переконанню, ніж чоловіча.
Ідеї часто переходять від засобів масової інформації до лідерів думок, а від них – до менш активних груп населення. Тому в США, в 20-і роки деякі сільськогосподарські коледжі, що займалися пропагандою сільськогосподарських знань, мали справу не зі всіма фермерами, а тільки з фермерами – лідерами в певних питаннях сільського господарства.
В цілях підвищення ефективності пропаганди можна використовувати наступне: прийом новизни, коли в матеріал вводиться невідома аудиторії інформація; прийом здивування; прийом проблемної ситуації, коли перед аудиторією ставиться проблема; прийом взаємодії інтересів, коли людині показують, що його особисті інтереси пов'язані з даною темою.
Крім усього іншого, пропагандистський матеріал повинен виділятися серед інших подразників, що діють зараз, наступним – володіти достатністю тривалості дії; достатньою інтенсивністю і новизною. Великий вплив на запам'ятовування робить сам матеріал: чим він більш осмислений, логічний, емоційно забарвлений, тим краще закріплюється в пам'яті [3]. Проте немає сенсу перевищувати «природний об'єм інформації», тобто, максимальний об'єм інформації, який може засвоїти аудиторія.
Аналіз експериментальних даних, пов'язаних з інформаційною стороною процесів ухвалення рішень показав, що для зміни ухваленого рішення, потрібно в п'ять разів більше інформації, ніж для формування первинної концепції. Неправильне рішення переглядається частіше в тих випадках, коли одержувана інформація свідчила про незначні помилки в позиції, і якщо пройшло небагато часу з моменту ухвалення рішення [6].
При повідомленні певної інформації у слухачів найчастіше не міняються установки і орієнтації відносно якої-небудь теми. Єдиний ефект, окрім загально просвітницького значення такий, що ця інформація підсилює установки і переконання, що є у слухачів. Факти ж, що суперечать їх переконанням, аудиторія або ігнорує, або вважає тенденційними. Тому при пропаганді поглядів, що різко відрізняються від позиції аудиторії, пропагандист сам створює собі штучні труднощі і перешкоди.
1.1.2 Визначення поняття «екологічна пропаганда»
Охорона природи з чисто біологічної переросла в даний час в соціальну проблему і не може бути дозволена без природоохоронної пропаганди [7]. Тільки добре інформоване суспільство може зрозуміти і вирішувати питання охорони природи.
Під природоохоронною пропагандою розуміється вплив на світогляд, орієнтацію, мотивацію, поведінку і настрій населення з метою ослаблення дій, направлених на знищення природи, а також формування і підтримки природоохоронних переконань, знань, навиків, соціальної активності людей для дій, направлених на захист природи.
Часто поняття «природоохоронна пропаганда» замінюють поняттям «екологічна пропаганда». Як синонім при популярному викладі це, напевно, можливо, проте при строгому науковому підході така заміна нерівноцінна. Пропаганда не може бути екологічною, як не буває біологічною, зоологічною і т.п. Якщо екологію розуміти як науку про взаємостосунки в природі, то екологічним може бути освіта, навчання, популяризація, освіта, тобто дія на розум людини, при яких відбувається передача знань і навиків.
Пропаганда ж, як рід діяльності, впливає більш на психіку людини, викликаючи у нього бажання що-небудь робити, зокрема, особисто охороняти природу. (Якщо пропаганду назвати «екологічною», то в цьому випадку довелося б, напевно, зрештою займатися зміцненням «взаємостосунків в природі»).
Природоохоронна пропаганда еволюціонувала в спеціальний напрям, що вимагає від практиків-пропагандистів професіоналізму. Цей напрям знаходиться на стику охорони природи, філософії, соціології, психології, педагогіки, логіки, історії, журналістики, теорії масових комунікацій, етнографії, теології, філології і ін.
Природоохоронна пропаганда – самостійний спосіб захисту природи, деколи економічно вигідніший і ефективніший, ніж інші. Бувають випадки, коли природоохоронна пропаганда стає єдиним способом охорони природи.
Згідно поглядам багатьох фахівців у області пропаганди, наприклад, авторитетного французького дослідника Жака Эллюля, пропаганда як така розділяється на дві фази:
1) неінтенсивна попередня пропаганда (підпропаганда);
2) активна пропаганда (агітація) [7].
Активна, інтенсивна пропаганда не може бути постійною, оскільки для цього у неї не вистачає ресурсів. Інша справа – менш інтенсивна підпропаганда, направлена на освіту і освіту людей. Ясно, що не можна примусити людину діяти без жодної підготовки, не мобілізувавши його психічно і не зробивши його сприйнятливим.
Сутнісною метою підпропаганди є підготовка людини до певної дії, тобто вироблення в ньому того стану, коли він, будучи схильним до якоїсь дії, готовий ефективно і без коливань брати участь у дії. Підпропаганда, що розглядається з цієї точки зору, не має точної ідеологічної мети.
У її сферу входять психологічні маніпуляції, перетворення характеру, створення відчуттів і стереотипів, корисних в потрібну годину. Підпропаганда є такою, що продовжується, поступовою, непомітною. Вона примушує людину жити в певному психологічному кліматі. Тому підпропаганда повинна бути постійною, тоді як активна пропаганда (агітація) може бути тимчасовою, недовгою, якщо метою є конкретна дія.
Сказане можна виразити наступною формулою:
Природоохоронна пропаганда = Екологічна освіта (підпропаганда) + Природоохоронна агітація (активна пропаганда).
З цієї точки зору екологічна освіта відповідає даній ідеї підпропаганди. Ідея екологічної освіти – створення в людині нового екологічного світогляду, в межах якого активна пропаганда (агітація) буде дієвою. Дійсно, де немає екологічної культури, де не ведеться екологічна освіта, активна пропаганда (агітація) не діє.
1.2 Історія виникнення «екологічної пропаганди» в нашій країні
Український дослідник історії природоохорони та природоохоронної пропаганди В.Є. Борейко зазначає [8], що «першою в Україні з 1959 року звернула увагу на природу республіканська «Робітнича газета», яка стала флагманом охорони природи в українській пресі майже на 30 років. Екологічну тему в ній вів журналіст Н.В. Якименко. За три перші роки (1959–1961) він використав у статтях близько п'яти тисяч листів трудівників, яким було не байдуже торкалися теми охорони довкілля.
З початку 60х років до природоохоронної теми долучаються журнал «Перець», газети «Радянська Україна», «Правда Украины», «Киевская правда», деякі обласні партійні газети. З початку 1960 року «Робітнича газета» перша в Україні почала випускати щомісяця природоохоронну сторінку (6 колонок). 29 жовтня 1960 року в ній виступив зі статтею «Боротьба за красоту» Максим Рильський».
У 1971 році в Києві починає виходити науково-популярний бюлетень «Рідна природа», який згодом отримав статус журналу. Для початку сімдесятих років окремі його виступи були досить сміливими. Але значного впливу на розвиток подій у природоохоронній справі вони не мали. Сьогодні це «товстий» кольоровий журнал, проте з реальною періодичністю лише два рази на рік. Аналогічні тенденції розвитку можна простежити і в інших країнах СНД. Зокрема, дослідники з Росії вважають: «екологічну пресу Радянського Союзу до кінця 1980х років разом з натуралістичними, мисливськими та науковими виданнями царської Росії можна віднести до предтечі екологічної преси. Справжній прорив у екологічній гласності зробила не спеціальна екологічна, а саме звичайна преса, зчинивши галас з приводу перекиду північних річок, наслідків Чорнобилю, проблем збереження Байкалу та деяких інших». Відлига в розвитку екопреси починається лише наприкінці 1980х років. Але сприяє цьому не поступова зміна свідомості людей і державних структур, а різка переоцінка цінностей після подій 26 квітня 1986 року. Населення шукає правди. Та навіть головна газета тих часів «Правда» пропонувала лише спів «прип'ятських солов'їв» власного кореспондента Одинця. Проходить ще кілька років після атомної трагедії, поки під час всезагальної екологізації громадської думки настає пом'якшення секретного режиму щодо екологічної інформації. Демократизація суспільства сприяє довгоочікуваним «пологам». У березні 1988 року науково-виробниче об'єднання «Прип'ять» створює газету «Вестник Чернобыля». Тематика її перших виступів мало чим відрізняється від публікацій звичайної районної газети. «Спочатку ніхто не думав, що ми займатимемось екологією, – стверджує редактор цього видання Микола Лябах, – але оскільки ми були в самісінькому пеклі, у нас не було іншого виходу. Наша газета на сто відсотків екологічна». На жаль, погодитися зараз із такою думкою важко. Бо більшість матеріалів газети нині має виключно проатомний характер і відбиває інтереси атомного лобі в Україні. Хоча варто зазначити, що в перших випусках газети досить об'єктивно висвітлювалися події в 30 кілометровій зоні відчуження та за її межами. Конфедерація Спілок журналістів нагородила колектив редакції премією «За мужність і професіоналізм» [8].
Аналізуючи процес екологізації преси, Микола Лябах в інтерв'ю газеті «Спасение» сказав: «Тут є прямий зв'язок між екологією і політикою. Якщо уряди в Україні, Білорусі, Росії визнають, що ці країни знаходяться в стані екологічної катастрофи, вони повинні турбуватися про екологічну пресу. І якщо говорити про премію, то це символічно, що наш колектив помітили. Справа врятування Землі виходить зараз на головне місце, і добре, що це розуміють хоча б наші колеги з Конфедерації Спілок журналістів». Першим демократичним виданням стає газета «Зелений Світ», нульовий презентаційний номер якої виходить у 1989 році. Хоча офіційно вона починає своє літочислення з квітня 1990 року. Газета відображає історію «зеленого» руху й зміни, які відбуваються в ньому. Тому спочатку в ній переважали матеріали, які стосувалися політичної екології, а зараз пріоритет надається загально екологічним проблемам, моральним аспектам взаємодії людини й природи. Редакція «Зеленого Світу» випустила спеціальні номери, які присвячені етнографії, народній медицині, репресованим за радянської доби діячам природоохоронного руху, екологічним злочинам військових тощо. У газеті ведеться рубрика з екологічного виховання дітей «Зелений клас». Зараз зроблено акценти на передрук інформаційних повідомлень інших ЗМК.
1990 рік став роком народження багатьох екологічних видань. У березні у Львові вийшов перший номер вісника Товариства Лева, дружин охорони природи й екологічного відділу Львівського міськкому комсомолу «Зелений Дзвін» з періодичністю один раз на місяць. Незважаючи на погане поліграфічне оформлення, матеріали газети були гострими, різноманітними й вельми актуальними. «Зелений Дзвін» інформував про екологічні проблеми західного регіону України, вів хроніку акцій «зелених», висвітлював чорнобильську проблематику, знайомив з міжнародними природоохоронними організаціями. Спеціальна рубрика «Джерельце» була присвячена екологічному вихованню. Через невирішені економічні проблеми видання змушене було припинити своє існування. У березні ж виходить і тернопільська газета «Екологічний сполох», яка висвітлює регіональні екологічні проблеми, діяльність Українського товариства охорони природі (УТОП) на місцях. Квітень – вийшов перший номер республіканського вісника УТОП під назвою «Голос товариства». Але така назва не була вдалою, тому надалі газета стала називатися «Трилисник». Видання, в основному, розповідає про роботу УТОП. У травні побачив світ екологічний вісник Миколаївської області «Рідна природа», який присвячується місцевим проблемам охорони довкілля. Нарівні з природоохоронним активом області, участь у роботі газети беруть і члени секції пропаганди екологічних знань обласної організації журналістів. Червень – починає видаватися вісник Вінницької обласної Ради УТОП «Природа і люди». Видання друкує звіти природоохоронних організацій, інформує про екологічну ситуацію в області.
З червня 1990 року на базі газети профспілок Чернівецької області «Практика» видавалась газета «Джерела Буковини». Але нині вихід її припинено. Проте з'явилась газета «Зелена Буковина» Грудень – на базі газети «Радянська Україна» виходить газета «Екологія і здоров'я», засновниками якої виступає Український державний акціонерний консорціум «Екологія і здоров'я». Газета об'єднала зусилля вчених, медиків, фінансистів, забезпечила інформування роботи консорціуму, розповідала про сорбенти, які він виробляє. Не дивлячись на те, що газета мала фінансування, її видання було короткочасним. Аналогічну назву отримала дніпропетровська обласна газета з щомісячною періодичністю та вдалим дизайном, газетою в газеті «Народна медицина», матеріалами російською та українською мовами. За редакцією науково-технічної Ради Шацького національного парку, відділу екології й охорони природи Любомльської районної газети в 1990 році виходив екологічний альманах «Озерний край». Видання містило різноманітну інформацію, присвячену орнітології, дендрології, гідрології, фітології, іхтіології та іншим наукам. З 1991 року альманах перетворився на журнал. Однак при цьому дещо змінилася тематика видання, після чого воно почало адресуватися рибалкам та мисливцям. Останнім часом журнал не видається.
У 1991 році починає виходити екологічний вісник Національної Академії наук України, Інституту клітинної біології й генетичної інженерії «Ойкумена». Видання публікує наукові статті, публіцистичні та інформаційні матеріали, вміщує резюме англійською мовою. Нині існування вісника припинено.
З вересня 1991 і до кінця 1993 року виходить газета «Эхо Чернобыля». Видання розповідало про реальні масштаби наслідків Чорнобильської катастрофи, уміщувало резюме окремих матеріалів англійською мовою. У вересні 1992 року на базі газети створено інформаційне агентство, яке зареєстроване як екологічний видавничий центр «ЭхоВосток». Сьогодні його колектив випускає новий кольоровий журнал «Зелена енергетика». Чорнобильську тематику висвітлював журнал «Заложники Чорнобиля», що видавався в 1992 році в Житомирі й був заснований газетою «Житомирський вісник». З грудня 1991 року виходить екологічний вісник Луганської області «Криница». Видання відзначається стабільною періодичністю й різноманітною тематикою, широкою читацькою аудиторією в Україні й Росії. У 1992 році видається перший номер газети «ДніпроСлавута». Але періодичний випуск її починається лише з 1993 року. Із січня 1994 року – це екологічний вісник України. Виходив у Дніпропетровську, а потім у Києві на базі Інституту журналістики. Зараз видання припинило своє існування.
З 1993 року в Одесі видається популярний природоохоронний журнал «Все живое», заснований Одеським державним зоологічним парком. Зараз виходить у світ чотири різні журнали, які виникли на його базі: «Все живое», «Жизнь птиц», «О кошках», «О собаках».
З лютого 1992 й до 1993 року під назвою «Все живое» двічі на місяць виходить газета Одеського зоопарку. З грудня 1993 року виходить бюлетень Товариства охорони й вивчення птахів України під назвою «Crex crex». Екологічні видання є також у Сумах – «Джерела», у Карпатському біосферному заповіднику – «Зелені Карпати», у Вінниці – «Екологічний вісник Вінниччини», «Екологія – здоров'я – життя» – у Черкасах, «Еко – Сумщина» – у Сумах, «Свята справа» ДніпровськоОрільського заповідника, журнал «Технополіс» тощо. На жаль, немає природоохоронної газети в Харкові, хоча випуски «Озону», що видавався тут на базі обласної молодіжної газети з 1989 року, користувалися популярністю в читачів. Екологічний журналіст Микола Морохін так змалював тоді ситуацію в Харкові: «Тут близько десятка дружин більше ніж у будь-кому іншому місті. Склався й обласний молодіжний госпрозрахунковий центр «Озон». А це цікаві міські виставки, проекти, пов'язані з охороною природи. Це навіть своя газета – додаток до обласної молодіжки. До речі, харків'яни одні з перших в Україні навчилися працювати з газетою, а отже, із сотнями тисяч людей, що її читають. У середині 80х тут випробували, так би мовити, екологічну «швидку допомогу»: зателефонувавши чи написавши в газету, можна було в будь-який кінець області викликати студентів біологів ХДУ, а вони старалися розібратися в проблемі, знайти винуватого, виправити».
З 1994 року свій бюлетень випускає неурядова екологічна організація «Екоправо». Зараз редакція значно поліпшила оформлення видання. Центр громадської екологічної адвокатури у Львові видає «Вісник екологічної адвокатури». У Харкові виходить «Экологоправовой вестник». У 1995 році в Києві почали виходити одразу кілька нових журналів, необхідність яких давно відчувалась різними категоріями читачів. Від масової аудиторії було здійснено перехід до конкретних одержувачів екологічної інформації. Виданням, що використовувало такий принцип, був журнал для неурядових організацій «Екологічний Експрес». Ураховуючи великий інтерес до розвитку природоохоронного руху в Україні з боку зарубіжних партнерів, «Екологічний Експрес» мав паралельний переклад своїх матеріалів англійською мовою. На жаль, журнал виходив лише рік. Великий успіх має кольоровий дитячий журнал «Паросток». З'явившись у 1995 році, він упевнено тримається на ринку преси.
З березня 1995 року в Донецьку стала видаватися газета «Наш край». Вона розрахована на широке коло читачів й пропонує найрізноманітнішу інформацію: від телепрограми до серйозних аналітичних статей спеціалістів у галузі охорони довкілля. З держав, що утворилися на пострадянському просторі, в Україну надходять видання «Белорусский климат», «Бумеранг», «Выживем вместе», «Заповедный вестник», «Зеленый крест», «Зеленый Луч», «Зеленый мир», інформаційний бюлетень Центру охорони дикої природи СоЕС для державних заповідників та національних парків, «Набат», «Природа», «Свет», «Спасение», «Третий путь», «Хранители радуги», «ЭкоХроника» та інші. В Україні є й видання міжнародних організацій. У Львові, зокрема, виходить друком дайджест екологічної інформації з питань довкілля міжнародної організації «World Information Transfer» (WIT) «Світовий екологічний журнал». У Києві за участі ЮНЕСКО видавався бюлетень ЮНЕП «Контакт». Екологічний видавничий центр «Юнікорн» випускав бюлетень Всесвітньої інформаційної служби з енергетики «WISE Україна». Періодичні випуски про свою діяльність з аналогічною назвою видавав «Грінпіс Україна». Відчутну інформаційну підтримку екологічним організаціям надають «Последние Новости». Це брошури, що видаються Європейським офісом «Friends of the Earth» («Друзі Землі»). Вони розповсюджуються серед лідерів природоохоронного руху. Кожна з них присвячена актуальним для країн Центральної та Східної Європи проблемам і, крім інформаційної, виконують також методологічну функцію. Офіційний інформаційний бюлетень «Рятування Чорного моря» видає Екологічна програма по Чорному морю при глобальному фонді з охорони довкілля (GEF). Виходить у Стамбулі й перекладається, крім інших, і українською мовою. Кольоровий екологічний бюлетень «Жива Україна» заснували УкрЮНЕПКОМ, Головне управління національних природних парків та заповідної справи Мінекобезпеки України, товариство «Зелена Україна» Національного екоцентру та редакційний колектив. Під рубрикою «Екополітика» вміщуються актуальні повідомлення про всеукраїнські та міжнародні проекти, насамперед, з питань збереження біологічного різноманіття. Цікавим явищем є поява політичних екологічних видань. Партія Зелених України видає інформаційний бюлетень «Зелений вісник». З екологічних організацій України, що займаються не тільки екожурналістикою, але й підготовкою майбутніх спеціалістів у цій галузі, варто відзначити київську студію екологічної журналістики «Зелене досьє». Її завданням є виховання людей, що розповсюджують правдиву інформацію про стан природи та місце в ній людини. Благодійний інформаційно-видавничий центр «Зелене досьє», на базі якого діє студія, видавав навчальну газету з однойменною назвою й бюлетень «Діти просто неба». Це був орган міжнародної конференції, яку організовано для здійснення інформаційного зв'язку й координації дій у період між пленарними засіданнями конференції. У рамках програми Тасіс, а зараз за підтримки Британської Ради, видається друкований та електронний «Екотиждень», в якому містяться екологічні повідомлення з України та світу. Національним екологічним центром України засновано інформаційно-видавниче агентство «Довкілля», що займається, крім указаної діяльності, екологічною освітою й вихованням. Значний вплив на активізацію громадськості має інформаційний бюлетень ISAR «Єднання». Його друкована версія надходить до близько тисячі адресатів, понад 300 ще отримують електронний варіант. Видання вміщує інформацію про різноманітні екологічні заходи, конкурси, дослідницькі та освітні програми, нові публікації, джерела екологічної інформації в Інтернеті та по електронній пошті. У 1996 році в Горлівці почав виходити журнал «Экология промышленных регионов» російською та англійською мовами. З метою пропаганди екологічно безпечних видів відпочинку створено журнал «Туризм сільський зелений». «Вісник» – таку назву має бюлетень, який висвітлює діяльність нового регіонального екологічного центру в Україні. Київський еколого-культурний центр спільно з Центром охорони дикої природи Соціальноекологічного Союзу (Москва) видає науково-популярний бюлетень «Збереження біорізноманіття та заповідна справа в Україні» та «Экологический гуманитарный журнал». 1999 року в Києві засновано журнал «ЭСТА (энергосберегающие технологии и автоматизация)» російською та українською мовами. Він виходить за сприяння Держкомітету України з енергозбереження та Комітету промислової політики України. Статті мають прикладний характер і сприяють практичним заходам з охорони довкілля. 1999 року видано перший номер бюлетеня «Системи якості та управління навколишнім середовищем». У бюлетені подається інформація про останні законодавчі акти й нормативні документи, прийняті державними установами України, Російської Федерації (Президентом, урядом, Державним комітетом з охорони навколишнього середовища, Державним комітетом із стандартизації та сертифікації), виконавчими органами Європейського Співтовариства (Радою Європи, Європейською Комісією) у галузі управління навколишнім середовищем, зокрема у сферах систем управління навколишнім середовищем, стану повітря, води та ґрунту, екологічного маркування. У бюлетені також висвітлюються останні публікації з обраної тематики офіційних міжнародних та європейських організацій (Міжнародної організації зі стандартизації ISO, Європейського комітету зі стандартизації CEN, Європейського агентства з питань навколишнього середовища EEA, Європейського бюро з питань навколишнього середовища EEB, Європейської організації із співпраці в галузі акредитації EA, Європейського партнерства з навколишнього середовища EPE, Ініціативи кліматичної технології СТІ, директоратів управління Європейської Комісії та інші), національних інститутів із стандартизації та сертифікації та засобів масової комунікації України. У травні 1999 року відбулася презентація журналу «Перехід IV. Український вибір в епоху планетарної кризи». На думку головного редактора Ігоря Каганця, це видання можна вважати й екологічним, адже проблеми виживання та збереження довкілля посідають тут значне місце. Цікавою особливістю є поява різноманітних публікацій, котрі не відповідають ознакам класичної преси, але теж мають вплив на громадськість. На широке коло читачів була розрахована популярна серія брошур «Оповідання про воду». Тиражем 5 тисяч екземплярів її видав Комітет врятування Дніпра й малих річок України. Просвітницьку серію «Екологія і здоров'я» за підтримки посольства Королівства Нідерландів опубліковано протягом 2000 та 2001 року