Xreferat.com » Рефераты по экологии » Основні типи забруднювачів повітряного басейну та методи його очищення

Основні типи забруднювачів повітряного басейну та методи його очищення

великих об'ємів газів, що очищаються, використання термокаталітичного методу вимагає високих енерговитрат, а також великої кількості каталізатора.


3.5 Озонні методи


Озонні методи застосовують для знешкодження димових газів від SO2(NOx) і дезодорувань газових викидів промислових підприємств. Введення озону прискорює реакції окислення NO до NO2 і SO2 до SO3. Після утворення NO2 і SO3 в димові гази вводять аміак і виділяють суміш комплексних добрив, що утворилися (сульфату і нітрату амонію). Час контакту газу з озоном, необхідне для очищення від SO2 (80-90%) і NOx (70-80%) складає 0,4 – 0,9 сек. Енерговитрати на очищення газів озонним методом оцінюють в 4-4,5% від еквівалентної потужності енергоблоку, що є, мабуть, основною причиною, стримуючою промислове застосування даного методу.

Застосування озону для дезодорування газових викидів засноване на окислювальному розкладанні речовин з неприємним запахом. У одній групі методів озон вводять безпосередньо в гази, що очищаються, в іншій гази промивають заздалегідь озонованою водою. Застосовують також подальше пропускання озонованого газу через шар активованого вугілля або падаючого на каталізатор. При введенні озону і подальшому пропусканні газу через каталізатор температура перетворення таких речовин як аміни, ацетальдегід, сірководень і ін. знижується до 60-80 °C. Як каталізатор використовують як Pt/Al2O3, так і оксиди міді, кобальту, заліза на носієві. Основне застосування озонні методи дезодорування знаходять при очищенні газів, які виділяються при переробці сировини тваринного походження на м’ясо- (жиро-) комбінатах і в побуті.


3.6 Біохімічні методи


Біохімічні методи очищення засновані на здатності мікроорганізмів руйнувати і перетворювати різні з'єднання. Розкладання речовин відбувається під дією ферментів, що виробляються мікроорганізмами в середовищі газів, що очищаються. При частій зміні складу газу мікроорганізми не встигають адаптуватися для вироблення нових ферментів, і ступінь руйнування шкідливих домішок стає неповним. Тому біохімічні системи понад усе придатні для очищення газів постійного складу. [8]

Біохімічну газоочистку проводять або в біофільтрах, або в біоскруберах. У біофільтрах газ, що очищається, пропускають через шар насадки, зрошуваний водою, яка створює вологість, достатню для підтримки життєдіяльності мікроорганізмів. Поверхня насадки покрита біологічно активною біоплівкою (БП) з мікроорганізмів.

Мікроорганізми БП в процесі своєї життєдіяльності поглинають і руйнують речовини, що містяться в газовому середовищі, внаслідок чого відбувається зростання їх маси. Ефективність очищення значною мірою визначається масопереносом з газової фази в БП і рівномірним розподілом газу в шарі насадки. Такого роду фільтри використовують, наприклад, для дезодорування повітря. Газовий потік, що в цьому випадку очищається, фільтрується в умовах прямотоку із зрошуваною рідиною, що містить живильні речовини. Після фільтру рідина поступає у відстійники і далі знов подається на зрошування.

В даний час біофільтри використовують для очищення газів, що відходять, від аміаку, фенолу, крезолу, формальдегіду, органічних розчинників фарбувальних і сушильних ліній, сірководню, метилмеркаптану й інших сіркоорганічних сполук.

До недоліків біохімічних методів слід віднести:

низьку швидкість біохімічних реакцій, що збільшує габарити устаткування;

специфічність (високу вибірковість) штамів мікроорганізмів, що утрудняє переробку багатокомпонентних сумішей;

трудомісткість переробки сумішей змінного складу.

Плазмохімічні методи.

Плазмохімічний метод заснований на пропусканні через високовольтний розряд повітряної суміші зі шкідливими домішками. Використовують, як правило, озонатори на основі бар'єрних, коронних або ковзаючих розрядів, або імпульсні високочастотні розряди на електрофільтрах, що проходять низькотемпературну плазму повітря з домішками та бомбардується електронами і іонами. В результаті, в газовому середовищі утворюється атомарний кисень, озон, гідроксильні групи, збуджені молекули і атоми, які і беруть участь в плазмохімічних реакціях з шкідливими домішками. Основні напрями по застосуванню даного методу йдуть по видаленню SO2, NOx і органічних сполук. Використання аміаку, при нейтралізації SO2 і NOx, дає на виході після реактора порошкоподібні добрива (NH) 2SO4 і NH4NH3, які фільтруються.

Недоліком даного методу є:

недостатньо повне розкладання шкідливих речовин до води і вуглекислого газу, у разі окислення органічних компонентів, при прийнятних енергіях розряду

наявність залишкового озону, який необхідно розкладати термічно або каталітично

істотна залежність від концентрації порошку при використанні озонаторів із застосуванням бар'єрного розряду.


3.7 Плазмокаталітичний метод


Це досить новий спосіб очищення, який використовує два відомі методи, – плазмохімічний і каталітичний. Установки, що працюють на основі цього методу, складаються з двох ступенів. Перша – це плазмохімічний реактор (озонатор), друга - каталітичний реактор. Газоподібні забруднювачі, проходячи зону високовольтного розряду в газорозрядних осередках і взаємодіючи з продуктами електросинтезу, руйнуються і переходять в нешкідливі з'єднання, аж до CO2 і H2O. Глибина конверсії (очищення) залежить від величини питомої енергії, що виділяється в зоні реакції. Після плазмохімічного реактора повітря піддається фінішному тонкому очищенню в каталітичному реакторі. Синтезований в газовому розряді плазмохімічного реактора озон потрапляє на каталізатор, де відразу розпадається на активний атомарний і молекулярний кисень. Залишки забруднюючих речовин (активні радикали, збуджені атоми і молекули), не знищені в плазмохімічному реакторі, руйнуються на каталізаторі завдяки глибокому окисненню киснем.

Перевагою цього методу є використання каталітичних реакцій при температурах, нижчих (40-100 °C), ніж при термокаталітичному методі, що призводить до збільшення терміну служби каталізаторів, а також до менших енерговитрат (при концентраціях шкідливих речовин до 0,5 г/м3).

Недоліками даного методу є:

велика залежність від концентрації порошку, необхідність попереднього очищення до концентрації 3-5 мг/м,

при великих концентраціях шкідливих речовин(понад 1 г/м3) вартість устаткування і експлуатаційні витрати перевищують відповідні витрати порівняно з термокаталітичним методом.

Зараз широко вивчається і розвивається фотокаталітичний метод окислення органічних сполук. В основному при цьому використовуються каталізатори на основі TiO2, які опромінюються ультрафіолетом. Відомі побутові очищувачі повітря японської фірми "Daikin", що використовують цей метод. Недоліком методу є засмічення каталізатора продуктами реакції. Для вирішення цього завдання використовують введення в суміш, що очищається, озону, проте дана технологія застосовується для обмеженого складу органічних сполук і при невеликих концентраціях.


4. АПАРАТИ ДЛЯ ЗНЕШКОДЖЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ГАЗОВИХ ВИКИДІВ


Для очищення промислових газових викидів від шкідливих газоподібних компонентів можна використовувати різні процеси: абсорбцію, адсорбцію, хімічне перетворення шкідливих газоподібних компонентів на нешкідливі сполуки.

Абсорбція є процесом поглинання пари або газів рідким поглиначем. Абсорбція відноситься до масообмінних процесів. В даному випадку маса передається від газу до рідкого поглинача. При очищенні промислових викидів підбирають поглинач, що абсорбує небажані в газах один або декілька компонентів.

Адсорбція - процес поглинання газу поверхнею твердої пористої речовини. Цей процес також відноситься до масообмінних. Підбором адсорбенту, що поглинає шкідливі газоподібні компоненти, можна досягти високого ступеня очищення газів.

Хімічне перетворення шкідливих газоподібних компонентів на нешкідливе з'єднання проводиться або відновленням, або (частіше) окисленням, причому як окислювач зрештою переважно застосовується кисень повітря, іноді хлор й інші речовини. [9]


4.1 Апарати для абсорбції газових викидів


Для поглинання газоподібних домішок слугують, як правило, водні розчини хімікатів, використовуваних в циклі виробництва, в деяких випадках - чиста вода, а іноді інші поглиначі.

Вибір поглинача у кожному конкретному випадку визначається властивостями по відношенню до компоненту, що абсорбується, і в основному - умовами рівноваги компоненту над поглиначем. Остаточно поглинач вибирають після рішення питання рекуперації уловленого компоненту і регенерації поглинача.

1. Поверхнева (плівкова) абсорбція. Поверхнею розділу фаз є або дзеркало рідини, або поверхня поточної плівки рідини. Ця плівка утворюється на різного роду насадках (трубках, пластинах, кільцях, сідлоподібних тілах, на механічно рухомих лопатях та ін.).

2. Барботажна абсорбція. Поверхня розділу фаз утворюється під час руху газу крізь рідину. Газ вдувається в шар рідини за допомогою різних пристроїв, з яких найбільш простий, - трубка з відкритим кінцем, занурена в рідину. Промислові барботажні абсорбери забезпечені перфорованими трубами для подачі газу, перфорованими днищами (тарілками), під які подається газ.

3. Краплинна абсорбція. Поверхня розділу фаз утворюється розпилюванням рідини в рухомому газі на дрібні краплі (різного роду розпилювачами, або розбризкуванням з шару рідини механічними пристосуваннями).

Кожному виду абсорбції відповідають певні апарати, які у свою чергу діляться по конструкції або типу дії. Проте існує маса прикладів, коли один і той же апарат залежно від режиму може бути віднесений до різних видів систем абсорбції. Найбільш наочним прикладом може служити абсорбер насадки, який залежно від режиму може працювати і як плівковий і як барботажний. [10]


4.1.1 Поверхневі (плівкові) абсорбери

До цього класу відносяться абсорбери поверхневі, плівкові і насадки.

Прикладом колосального поверхневого абсорбера можуть служити водні басейни, що поглинають газові компоненти повітря. Поверхнею масообміну в поверхневих абсорберах слугує дзеркало рідини. Інтенсивність масопередачі при поверхневій абсорбції мала, тому в даний час апарати, засновані на поверхневій абсорбції, застосовуються рідко.

Плівкова абсорбція протікає в тонкій плівці рідини, рухомої по твердій інертній поверхні. Найчастіше перебіг рідини відбувається під дією сили тяжіння і плівка утворюється на вертикальних поверхнях.

Відомо три типи плівкових абсорберів: трубчасті (рідина у вигляді плівки стікає по внутрішній поверхні труб); з листовою плоскопаралельною насадкою і з висхідним рухом плівки.

Трубчасті плівкові абсорбери є вертикальними кожухотрубчастими теплообмінниками (Рис. 4.1, а).


а - трубчастий; б - з листовою насадкою;

в - одноступінчаті з висхідним рухом плівки

Рисунок 4.1 - Плівкові абсорбери


По внутрішній поверхні труб зверху стікає поглинач, газ рухається від низу до верху. У міжтрубний простір подається охолоджуючий або нагрітий агент для підтримки необхідної температури при абсорбції.

Необхідна умова нормальної роботи трубчастих абсорберів - рівномірний розподіл рідини по трубах, для чого необхідна ретельна установка апарату по вертикалі. Для подачі рідини на внутрішню поверхню труб використовують спеціальні пристосування.

Абсорбери з листовою насадкою (Рис. 4.1, б) представляють колону, в якій вертикально закріплена листова насадка із сталі, асбоцементних плит, дерева, пластмас, тканини. Листи можуть бути суцільними гладкими, перфорованими, гофрованими впоперек і вздовж. Необхідна умова нормальної роботи абсорберів цього типу - ретельна установка пластин і рівномірний розподіл рідини.

Абсорбери трубчасті і з листовою насадкою можуть працювати як при прямотоку, так і при протитечії. Швидкість газів у вільному перетині підтримується в межах 2-3 м/с. Рідина стікає по насадці під дією сили тяжіння.

Абсорбери з висхідним рухом плівки так само, як і трубчасті, виконується у вигляді кожухотрубчастих теплообмінників і складаються з пучка труб, закріплених в трубних дисках (Рис. 4.1, в).

Принцип дії цих апаратів полягає в тому, що газ, рухаючись від низу до верху з великою швидкістю (від 10 до 40 м/с), захоплює рідку плівку вгору. Рідина поступає через щілини в трубах. При виході з трубок рідина відділяється у верхній частині апарату, використовуваній як сепаратор.


4.1.2 Насадочні абсорбери

Вони являють собою колони, заповнені насадкою з тіл різної форми. Рідина в основному у вигляді плівки стікає під дією сили тяжіння по поверхні насадки і стикається з газом, рухомим від низу до верху (протитечія) або, рідше, зверху вниз (прямоток). Основна відмінність абсорберів насадок від розглянутих раніше плівкових полягає в тому, що при перетіканні рідини з одного елементу насадки на інший, плівка рідини порушується і на нижче лежачому елементі утворюється нова плівка. У плівкових же абсорберах, як правило, плівка постійна по всій висоті апарату. [10]

Насадка підтримується решіткою з великим живим перетином. Зрошуюча рідина подається на насадку спеціальним зрошувальним пристроєм. Над шаром насадки часто передбачається пристрій сепаратора для запобігання бризковіднесення.

Як насадка, найчастіше використовуються хордова (з дерев'яних дошок, поставлених на ребро, із зазорами для проходу газу) і кільця Рашига. Такі кільця невеликих розмірів (діаметром до 50 мм) укріплюють в навалювання, а великі (діаметром від 50 мм і вище) укладають рядами в так звану "регуляторну насадку".

Окрім цих насадок, часто зустрічаються ще насадки з металевих сіток, спіралей, стружки. За кордоном застосовується сідлоподібна керамічна насадка (з сідел "Берля" і пристроїв "Інталокс").

Зрошувальні пристрої повинні забезпечувати рівномірний розподіл рідини по поперечному перетину колони. Рідина може подаватися струменями і краплями.

Із зрошувачів, що подають рідину у вигляді струменів, найчастіше застосовують: дірчасті труби, дірчасті (розподільні) плити, розподільні жолоби, "павуки", бризкалки, сегнерові колеса.

До розбризкуючих зрошувачів, що подають рідину у вигляді крапель, відносяться тарілчасті і багатоконусні зрошувачі, а також розбризкувачі, що обертаються.

Рідина стікає по насадці у вигляді плівки, а також частково провалюється у вигляді крапель і струменів. Газ рухається по звивистих каналах, утворених порожнечами між тілами насадок. Гідродинаміка руху рідини і газу в абсорберах насадок так само як і в плівкових, визначає значення коефіцієнтів масовіддачі.


4.1.3 Барботажні абсорбери

Барботажні абсорбери підрозділяються на три основні групи: з суцільним барботажним шаром; із ступінчастим контактом тарілчастого типу; з механічним перемішуванням рідини.

Абсорбери з суцільним барботажним шаром. Конструкція простого абсорбера цього типу показана на рис.( 4.2.)

Рисунок 4.2 - Абсорбер з суцільним барботажним шаром


У апаратах цього типу спостерігається перемішування рідини по висоті і рушійна сила по висоті апарату практично однакова. Тому при високих коефіцієнтах масопередачі і розвиненій поверхні контакту фаз ефективність апарату низька і мало залежить від висоти шару піни. Підвищення ефективності спостерігається при зростанні висоти барботажного шару тільки до 50 мм.

Абсорбери із ступінчастим контактом. Такі абсорбери мають в одному корпусі декілька тарілок, розташованих один над одним. На кожній тарілці утворюється барботажний шар і таким чином здійснюється ступінчастий контакт.

Тарілки можна підрозділити на три основні типи:

1. Перехресного типу; у них напрями руху газу і рідини перехрещуються. Ці тарілки мають спеціальні переливні пристрої для проходу рідини з однієї тарілки на іншу.

2. Провального типу, в яких переливні пристрої відсутні, а газ і рідина одночасно проходять через одні і ті ж отвори. На кожній тарілці контакт газу і рідини відбувається по схемі повного перемішування рідини.

3. З однонапрямленим рухом газу і рідини (прямоточні). Такі тарілки мають спеціальні отвори, що додають газу направлений рух. Газ виходить з отворів у напрямі руху рідини по тарілці; це сприяє руху рідини і зменшує подовжнє перемішування рідини. Тарілки описаного типу зазвичай мають переливні пристрої, але існують і конструкції без переливів.

Підвищена швидкість газу сприяє інтенсифікації процесу і зменшенню габариту апарату, проте дуже висока швидкість призводить до бризковідносу. Відстані між тарілками, а отже, габарит апарату при підвищених швидкостях доводиться збільшувати.

Число тарілок визначають після розрахунку коефіцієнта масопередачі і числа одиниць перенесення на тарілку. Визначити число тарілок можна графічно або аналітично.


4.1.4 Розпилюючі абсорбери

Масопередача в них відбувається при русі крапель в потоці газу. Поверхня контакту фаз утворюється внаслідок розпилювання рідини на краплі. Розпилюючі абсорбери можна підрозділити на порожнисті, швидкісні, прямоточні і механічні. [10]

Підвищення швидкості газів призводить до віднесення крапель поглинача. Швидкісні прямоточні розпилюючі абсорбери працюють при швидкості газу від 20 м/с і вище, причому вся рідина несеться з газом і відділяється в спеціальному сепараторі. Основний апарат цієї групи - абсорбер Вентурі і його модифікації.

Абсорбер розпилюючого типу (APT) представляє одну або декілька горловини Вентурі без дифузорів. Рідина розпилюється потоком газу на краплі, які, пройшовши реакційний об'єм, відділяються в сепараторові. Швидкість газу в горловині APT підтримується приблизно 30 м/с, гідравлічний опір через відсутність дифузора зазвичай вище, ніж у TAB при тих же режимах.

Безфорсунковий абсорбер Вентурі дозволяє обходитися без насоса для подачі рідини на зрошування. Газ всмоктується в зазор між краєм конфузора і поверхнею рідини, захоплюючи рідину в апарат.

Ударно-розпилюючий абсорбер є колоною з трубами Вентурі, оснащеними внутрішніми перегородками. Такий абсорбер є апаратом із ступінчастим контактом з протитечією газу і рідини по ступенях.

Струменевий газопромивач ефективно застосовується як абсорбер. Він займає проміжне положення між порожнистими і швидкісними прямоточними розпилюючими абсорберами. По інтенсивності процесу він ближче до швидкісних прямоточних абсорберів, а за принципом організації зрошування (форсунка) - до порожнистих.


4.2 Апарати для адсорбції газових викидів


Поглинаюча здатність компоненту поверхневим шаром твердого поглинача – адсорбенту, обумовлена неоднаковим перебуванням молекул речовини на поверхні і всередині адсорбенту. Неврівноваженість молекул на поверхні адсорбенту створює надлишок вільної енергії, що зменшується при адсорбції різних речовин.

Розрізняється адсорбція фізична і активована. При фізичній адсорбції речовина на поверхні утримується молекулярними силами або силами Вандер-Ваальса. Фізична адсорбція відрізняється великою швидкістю, екзотермічністю, оборотністю, неспецифічністю.[10]

При активованій адсорбції на поверхні адсорбенту утворюється так зване поверхневе з'єднання з компонентом, що поглинається. Молекули компоненту впроваджуються в кристалічну решітку адсорбенту, утворюючи завжди тільки один шар. Активована адсорбція відрізняється: невеликою швидкістю, великою екзотермічністю (на рівні хімічної реакції), в більшості випадків безповоротністю, специфічністю. Для початку активованої адсорбції необхідна активація (підвищення температури, опромінювання і т. д.), а для підвищення швидкості - висока температура.

Швидку адсорбцію з одночасним протіканням хімічної реакції на поверхні і утворенням нової хімічної сполуки називають хемосорбцією.

При адсорбції пари, в порах крупніших розмірів спостерігається конденсація, що називається капілярною.

Характеристика адсорбентів.

Активність адсорбентів характеризується кількістю речовини, що поглинається одиницею маси, або об'ємом адсорбенту, і виражається у відсотках.

Розрізняють активність:

а) рівноважну статичну;

б) максимальну, таку, що досягається в умовах рівноваги при постійній температурі і концентрації компоненту в газі;

в) динамічну, визначувану як час, протягом якого при даних концентраціях, температурі і швидкості газу після шару адсорбенту з'являється непоглинений компонент, тобто спостерігається явище "проскакування".

Найбільш поширені адсорбенти: активне вугілля, силікагель, алюмогель, цеоліти, мінеральні адсорбенти.

Активація є обробкою, що збільшує адсорбуючу поверхню і що звільняє пори від сторонніх речовин. Адсорбційна питома поверхня активного вугілля складає від 600 до 1700 м2 на 1 г адсорбенту.

Вугілля володіє здатністю поглинати пари органічних рідин, води й інші речовини. Застосовується активне вугілля у вигляді зерен розміром від 1 до 7 мм.

Існують декілька марок вугілля, переважних для тієї або іншої мети. Вугілля мазкі АР застосовують для поглинання органічних газів і пари. Вугілля мазкі АГ, АР і СКТ застосовують для адсорбції низькомолекулярних газоподібних компонентів.

Силікагель — продукт зневодненого гелю кремнієвої кислоти. Обезводнення проводять сушкою при температурі 100-150° С до вологості 5-7%. При цій вологості силікагель найбільш активний. Залежно від методу обробки виходять дрібнопористі, середньопористі і великопористі сорти силікагелю (відповідно діаметром пір 20-30; 40-70 і 90-200А).

Розмір зерен силікагелю коливається від 0,2 до 7 мм, форма зерен близька до кульової. Силікагель поглинає вологу, активність, що зменшує його. Він застосовується для поглинання органічних речовин і газів, вологи при осушенні газів і т.д.

Алюмогель виходить при термічній обробці гідрату оксиду алюмінію. Середній діаметр пір 10-20А. Застосовується для осушення газу, а також у ряді спеціальних випадків (хроматографії, каталізі).

Цеоліти - мінерали, що є водними алюмосилікатами натрію або кальцію. Вода цеолітів дуже рухома, легко віддаляється при нагріванні і легко поглинається.

Цеоліти характерні малими розмірами пор (діаметром 3-5 А). У такі пори можуть проникати тільки дрібні молекули, для великих вони непрохідні, тому цеоліти називають "молекулярними ситами".

Цеоліти володіють великою статичною і динамічною активністю при поглинанні води. На цеолітах можна проводити селективну адсорбцію, виходячи з розмірів молекул різних речовин.

Адсорбери. Розрізняються адсорбери періодичної і безперервної дії.

Адсорбери періодичної дії працюють по циклу: адсорбція - десорбція (регенерація), як це видно на (рис. 4.3).


1 - адсорбер; 2 - центральна труба для подачі парогазуватої суміші в адсорбер; 3 - колосники; 4 - колосникові грати; 5 - завантажувальний люк; 6 - люки для вивантаження вугілля і гравію; 7 - опорне кільце; 8 - патрубок кришки, сполучений з центральною трубою; 9 - барботер для подачі пари;

10, 11 - патрубки для манометра і запобіжного клапана; 12, 13 - штуцера для відведення пари з адсорбера при десорбції і виходу повітря, звільненого від пари, що поглинається; 14 - гільза термометра; 15 - відбійник;

16 - штуцер, заглушений свинцевою мембраною;

17 - збірка для конденсату пари; 18, 19 - штуцера для відведення конденсату і подачі води

Рисунок 4.3 - Схема адсорбера періодичної дії


Адсорбер має зверху трубу для введення пароповітряної суміші. Між циліндровою частиною адсорбера і днищем приварені колосники, на які покладена розбірна чавунна колосникова решітка; на неї кладуть або дві металеві сітки, або поміщають шар гравію з розмірами шматків від 5 до 50 мм. При укладанні гравію безпосередньо на решітку поміщають шар кусків найбільших розмірів, в подальших шарах куски поступово зменшуються. Загальна висота шару гравію біля 100 мм. На гравій занурюють адсорбент і зверху покривають металевою сіткою. В апаратах великого діаметру металева сітка, що лежить на шарі вугілля, притримується зверху вантажем (зазвичай чавунними відливами). Іноді між шарами гравію і вугіллям також кладуть металеву сітку. Гравій і вугілля завантажують вручну через завантажувальні люки на кришці адсорбера. На рівні колосникової решітки розташовані люки для вивантаження гравію і вугілля. Пару подають в адсорбер знизу через патрубок в барботер, розташований кільцем в сферичному днищі. [10]

Адсорбційні установки безперервної дії бувають з рухомим поглиначем і з нерухомим його шаром.

Адсорбційна установка з рухомим поглиначем складається з адсорбера і виносного або вбудованого десорбера, через які здійснюється циркуляція адсорбенту за допомогою газу або механічних пристроїв (підйомників).

Адсорбер безперервної дії є колоною, в якій зверху вниз під дією сили тяжіння рухається адсорбент. Він проходить зони охолоджування (холодильник), поглинання, нагріву і десорбції (Рис. 4.4).


I - зона абсорбції; II - зона підігріву; III - зона десорбції; 1, 2, 11 - штуцери; 3 - холодильник; 4, 5 - труби; 6 - сепаратор; 7 - газодувка; у - труба; 9 - приймач; 10 - теплообмінник; 12 - регулятор витрати; 13 - гідрозатвір; 14 - труба для подачі адсорбенту вгору

Рисунок 4.4 - Адсорбційна установка безперервної дії


Початкова суміш потрапляє в адсорбційну колону через штуцер 1 і проходить через першу зону в протитечію адсорбенту, що рухається вниз. Основну частину не поглиненого в першій зоні газу видаляють з колони через штуцер 2, інша частина йде по трубах холодильника 3 в протитечію, що охолоджується тут вугіллям. У холодильнику 3 газ також адсорбується вугіллям. Одну частину непоглиненого в холодильнику газу видаляють з колони по трубі 4 (верхній продукт), інша йде в трубу 5 і прямує потім в сепаратор для відділення від захоплених потоком частинок адсорбенту. Після сепаратора газ газодувкою по трубі 8 подають в нижню частину приймача 9. Після другої зони (нагріву) в третій, десорбції, адсорбент обробляється гострою парою і додатково підігрівається, проходячи по трубах теплообмінника. Основна частина продуктів десорбції видаляється з колони через штуцер 11. З підігрівача через регулятор 12 витрати і гідро затвору 13, адсорбент потрапляє в приймач 9, звідки струмом газу, що поступає по трубі 8, підіймається по трубі 14 у верхню частину адсорбційної колони.

Адсорбери з шаром адсорбенту (рис.4.5) бувають періодичної і безперервної дії.


1 - обичайка; 2 - люк для завантаження адсорбенту; 3 - сітка;

4 - труба для входу газу

Рисунок 4.5 - Адсорбер з псевдозрідженим шаром


Конструкція адсорбера має просту будову. Обичайка має люк 2, через який поглинач завантажують на гофровану сітку 3. Газ, що очищається, подають в адсорбер по трубі 4. Проходячи через отвори сітки 3, газ підтримує поглинач в псевдозрідженому стані. Габарит адсорбера з псевдозрідженим шаром поглинача втричі менше габариту адсорбера з нерухомим шаром. Опір адсорбера з псевдозрідженим шаром поглинача в 5 разів менше, ніж у разі нерухомого шару. Витрата металу менше в 2,5 рази, а витрата електроенергії — в 5 разів.


4.3 Установки термічного методу знешкодження газоподібних відходів


Для знешкодження газових промислових викидів використовують термічні методи прямого і каталітичного спалювання. Метод прямого спалювання застосовують для знешкодження промислових газів, що містять органічні домішки, що легко окислюються, наприклад пари вуглеводнів. Продуктами згорання вуглеводнів є діоксид вуглецю і вода, а органічних сульфідів — діоксид сірки і вода. [11]

Гази спалюють на установках з відкритим факелом або в печах різних конструкцій. Пряме спалювання здійснюють при температурі 700—800 °С з використанням газоподібного або рідкого палива. Для спалювання необхідний надлишок кисню на 10—15% більше стехіометричної кількості. Якщо теплота згорання вуглеводнів перевищує теплоту реакції на 1,9 МДж/м, то гази спалюють у факелі. Щоб полум'я факела було таким, що не коптить, додають воду у вигляді пари. В цьому випадку відбувається реакція водяної пари з вуглеводнями, що супроводжується утворенням водню і оксиду вуглецю. Кількість пари залежно від концентрації вуглеводнів коливається від 0,05 до 0,33 мг/кг.

Якщо концентрація горючих газів мала і тепла, що виділяється, недостатньо для реакції згорання, то гази заздалегідь підігрівають. [11]

Такі допалювачі застосовують в тих випадках, коли концентрація кисню в спалюваних газах мала (<15%), а об'ємна швидкість газів змінюється в широких межах.

Простішим є допалювач, що має камеру згорання і насадку з вогнетривких матеріалів. Час перебування газу в камері 0,05 з, температура 800—1000 °С, що дозволяє досягти високих ступенів окислення вуглеводнів. Гази, що виходять з камери згорання, або викидаються в атмосферу, або пропускаються через теплообмінник для рекуперації тепла.

Для знешкодження рідких відходів використовують:

1) концентрацію стічних вод з подальшим виділенням розчинених речовин;

2) окислення органічних речовин у присутності каталізатора при атмосферному або підвищеному тиску;

3) рідиннофазне окислення органічних речовин;

4) вогняний метод;

5) виділення розчинених речовин.


ВИСНОВКИ


Отже, слід відзначити, що атмосферне повітря певним чином завжди може мати непостійний відсотковий склад, зазнаючи впливу на нього факторів навколишнього середовища, зокрема різного типу забрудників, а в даному конкретному випадку – промислових газових викидів. В роботі, певним чином, було розглянуто методи процесу очищення повітря, на основі представлених різного типу процесів, а також декілька представлених апаратів стосовно функціонування їх по знешкодженню промислових газових викидів, пріоритети і шляхи застосування цих апаратів. Певним чином, типи забруднювачів окласифіковано: за походженням, за основними групами , за агрегатним станом, за станом аерозольних частинок, за характером впливу на живі організми.В роботі були представлені основні методи стосовно очистки промислових газових викидів, і було розглянуто ряд мегодів: абсорбційний, адсорбційний, каталітичний, термічне допалювання, озонні методи, біохімічні, плазмокаталітичні., термокаталітичні. Стосовно методів, були представлені апарати, такі як: абсорбційні, адсорбційні апарати, їх переваги й недоліки, їх різновиди. Тут методами вирішення проблеми постають технології і апаратне забезпечення підприємств промисловості, методика найоптимальнішого і найефективнішого виявлення і локалізації різних типів забруднюючих повітря речовин, промислових газових викидів і безпосереднього практичного застосування цих процесів.

В майбутньому, пріоритетно якісним буде відзначатись подальше вдосконалення очисних систем і апаратів, винайдення і застосування більш нових і сучасних методів, з якомога меншою собівартістю і максимальною ефективністю в сфері газоочистки.


ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ


Берлянд Л.Е. Прогноз и регулирование загрязнения атмосферы. – Л.: Гидрометеоиздат, 1992 – 272 с., ил., 22 см.

Жицька Л.І., Босецька М.П. Аналіз формування складу атмосферного повітря// Раціональне використання природних ресурсів: Тези доп. 2-ї Між. наук. конф. – Черкаси, 2003 – с. 13-14.

Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. - Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.—К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 394 с.

Шейкіна О.Ю. Екологічні аспекти забруднення атмосферного повітря// Забруднення: екологічні аспекти. – К, 2007. – груд. (№12). С. 32-33.

Курик Н.В. Экология воздушной среды – основа здоровья человека// Женское здоровье. – 2002 - №3-4 с. 28-30.

Морачова В.И. Проблемы организации государственного санитарного надзора в крупном промышленном центре в современных условиях// Довкілля та здоров’я. – 2003. - №3 – с. 46-48.

Токсичні відходи та поводження з ними// Довкілля Черкащини: - Черкаси, 2003. – с. 83-100.

http : // www.air-cleaning/d_method_rev.php

9. Оборудование, сооружения, основы проектирования химико-технологических процессов защиты биосферы от промышленных выбросов/Родионов А. И., Кузнецов Ю. П., Зенков В. В., Соловьев Г. С. Учебное пособие для вузов. - М., Химия, 1985. – 352 с., ил.

10. http : // www.air-protection/uog/5_hi.htm

11. http : // www.uberemmusor/index.php?page=content&subpage.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: