Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення
Курсова робота на тему:
«Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення.
Введення
Екологічні проблеми України
Загальні відомості про природні умови
Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи
Екологічний стан окремих регіонів
Екологічні проблеми найбільших рік, Чорного й Азовського морів
Донецко-придніпровський регіон
Українське ПоліссяУкраїнські Карпати
Наслідку природних і антропогенних екологічних катастроф..26
Наслідку Чорнобильської катастрофи
Шляхи рішення екологічних проблем
Висновок
Список використаної літератури
Додатка.
Рис.1. Забруднення атмосферного повітря в містах
Рис.2. Забруднення поверхневих вод стічними водами
Рис.3. Антропогенне навантаження на земельний фонд
Рис.4. Захворюваність населення
Рис.5. Смертність населення
ВВЕДЕННЯ
«Ми одержали в спадщину неимоверно
прекрасний і багатий сад, але лихо наша
у тім, що ми погані садівники,
що не засвоїли найпростіших правил
садівництва. Недбало ставлячись до цього саду,
ми робимо це з добросердим самовдоволенням
неповнолітнього ідіота,
який ріже на шматки ножицями
картину Рембранта.»
Джеральд Даррел
Смутно, правда? А у відношенні до нашого будинку, до території України, де живемо ми й наше близькі, таке висловлення особливо близько. Можна вирішувати самі різні проблеми, можна будувати грандіозні плани, але загрозливий факт залишається фактом - навколишнє середовище Землі, материка, території, на якій ми з вами проживаємо перебуває на грані здійснення необоротних і на жаль негативних змін умов існування. Людина, що сам спочатку пристосовувалася до умов життя на планеті, поступово змусив її підбудовуватися під нього. Але платить за такі вільності дуже високу ціну - ціну свого здоров'я й життя. Багато з людей не знають і не хочуть знати реальну картину що відбувається, не бажаючи розставатися з ілюзією своєї винятковості, перекладаючи відповідальність на кого завгодно - на правительство, на сусіда, на Бога зрештою. Я написала цю курсову роботу, що носить оглядовий характер, тому що хочу звернути ще раз увага оточуючих мене людей на екологічний стан навколишнього середовища. Але знаєте, коли я збирала матеріал і обробляла його... я очікувала, що все буде погано. Але щоб настільки! У цей невеликий обсяг на вийшло вмістити й половину тієї інформації, що я хотіла б представити, але навіть і ці відносно застарілі дані - кінець 1993 року однаково залишають важкі враження. Дивитеся самі:
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ
- Загальні відомості про природні умови.
Україна - одна з найбільших країн Європи по кількості населення, площі, ресурсного потенціалу. І вона одна з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні в Європі. До цього привів високий рівень концентрації промисловості й сільськогосподарських комплексів, екологічно необґрунтована, хижацька, споживча діяльність урядових структур колишнього СРСР і УРСР, і розуміє найбільша у світі техногенна катастрофа - аварія на Чорнобильської АЕС.
Територія України охоплює три фізико-географічні зони з п'ятьма провінціями ( у лісостеповій зоні) і трьома подзонами ( у степовій зоні), а також гірські райони Карпат і Криму. У порівнянні з іншими природними ландшафтами колишнього СРСР, ландшафти України найбільше страждають від наслідків людської діяльності. В 1991 році парламент України оголосив територію всього держави зоною екологічного нещастя, у наступні роки відзначене загострення екологічних проблем практично у всіх районах держави. Тому рішення екологічних проблем в Україні - одне з найбільш головних, актуальних практичних завдань.
Україна займає досить вигідне географічне положення - південний захід Восточно - Європейської рівнини, українські Карпати й Кримські гори. Частина шельфу Чорного й Азовського морів. Близько 95% території України - рівнина, близько 5% займають гірські системи Карпат і Криму. Середня абсолютна висота рівнинної частини - 170 метрів, найвища крапка - гора Говерла (2051м).
Клімат України помірно^-континентальний, вузька смужка території південного Криму перебуває в субтропічному поясі. На території України переважає північно-західний перенос повітряних мас, за рік над Україною проходить близько 45 циклонів і 35 антициклонів. Кількість опадів змінюється від 1200-1500 мм у рік у Карпатах до 300 мм у рік у південній частині степової зони ( Причорномор'я й Приазов'я). У лісостеповій зоні опадів випадає 550-760 мм у рік .
У липні температура повітря +25 – 29 є З, іноді досягає вище 30 є З, у січні-лютому в середньому температура повітря –20 – 25 є З, може досягати й значення – 30 є С. Річна сумарна кількість сонячної радіації міняється з 96 до 125 ккал/див.2
Річкова мережа України ( усього налічується близько 73 тис. рік) досить густа й розгалужена ( 0,25 км/км2). Ріки переважно належать басейну Чорного, Азовського марей, частково Балтійського. Найбільша ріка – Дніпро – третя, після Дунаю й Волги) по величині в Європі. Середній стік Дніпра становить 53,5 км3. також серед великих рік України - Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, і також припливи Дніпра - Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла.
На території України близько 3000 більших і малих озер, які займають 0,3% території держави. Найбільш і найглибшим є озеро Телемеханіка на північно-заході України.
Режим більшості рік у наш час сильно змінений господарською діяльністю людини ( водозабори для зрошення, промислових потреб і питного водопостачання, будівництво каналів, водоймищ, веслувань, ставків), що переважає більшість малих водотоків взагалі перестали існувати.
З погляду геологічної будови територія України розташована в межах південно-східного краю докембрийской Східно-європейської платформи й частини Герцинской платформи. Гірські масиви Карпат і Криму належать альпійській геосинкліналі. Основними геоструктурными елементами є: Український щит ( складений древніми докембрийскими кристалічними породами, в основному гранітами, гнейсами, лабрадоритами й гранитоидами), розташований у центральній частині України простираючись від Клесева-Овруча на півночі уздовж Правого Берега Дніпра до Азовського моря, довжиною приблизно близько 1000 км, загальною площею близько 180 тис. кілометрів; Приднепровско-Донецька западина ( Практично все лівобережжя. Складена 5-6 кілометровою товщею осадових порід, у межах Донбасу - 10-12 кілометрів); Волынско-Подільська плита ( з товщею порід 5-6 км); Предкарпатский передній прогин, складчастість Карпат, Закарпатська западина, Причорноморська западина ( 2-х кілометрова товща осадових порід) і складчастий Крим. У геологічній структурі України Державним кадастром зареєстроване близько 5,5 тис. родовищ корисних копалин. В Україні є райони підвищеної сейсмічної активності: Карпатська зона, південний захід і південний Крим (інтенсивність землетрусів - до 7 балів по 12-ти бальній шкалі).
У межах України виділяють ряд географічних ландшафтів: лесоболотные й лісостепові ландшафти Полісся, Волыно-Подільської височини й придніпровської рівнини; ландшафти Північних степів, схилів Волыно-Подільської й Среднерусской височини; ландшафти Південних степів ( Причорноморська низовина й Приазов'я); лесолуговые гірські ландшафти Криму й Карпат.
Геохімічні й екологічні умови ландшафтів України під потужним впливом техногенної діяльності істотно змінилися за останні десятиліття.
Родючі ґрунти України - найважливіший ресурсний потенціал. Найбільш родючими є ґрунти зі змістом гумусу від 3 до 7 % і товщиною гумусового шару близько 1 метра ( їх в Україні близько 10% території).
І водні, і ґрунтові ресурси України в результаті забруднення й багаторічного неправильного, нераціонального використання перебувають у критичному стані, а в багатьох районах - у катастрофічному, з погляду еколога.
Процеси ґрунтоутворення й розвитку рослинного покриву в Україні відповідають загальній географічній зональності. Для Полісся характерна наявність дерено-підзолистих ґрунтів на піщано-глинистих породах, для лісостепу - оподзоленные ґрунту з потужними чорноземами ( гумусові обрії мають потужність до 1,2-1,5 метрів), для Північних степів - чорноземи з гумусовим обрієм 80-90 див, сформовані на волого-суглинних породах; для Південних степів - каштанові ґрунти й чорноземи, значно засолені в приморській зоні.
Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Ступінь господарського освоєння території дуже висока - 90-95%. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% , а розораність становить 56%.
Загальні втрати сільськогосподарських угідь через використання їх у сфері промислової діяльності, будівництва, урбанізації, становлять більше 2 млн. га за останні 30 років.
Україна багата мінеральною сировиною - різними корисними копалинами. У першу чергу - це величезні запаси гранітів, які є чудовим лицювальним і будівельним матеріалом, а також різних вапняків, будівельного піску. Серед горючих корисних копалин - кам'яне й буре вугілля, газ, у меншому ступені нафта.
Граніти зосереджені в межах українського щита ( Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Дніпропетровська області ), піски й вапняки - на Полісся й Поділля.
Відкладення кам'яного вугілля зосереджені в Донецьком і Львівсько-Волинськім басейнах, а також Дніпровському буроугольном басейні. Родовища нафти й газу сконцентровані в трьох нафтогазоносних областях - Західно-Української (Прикарпатська зона - Борислав, Доліна, Дрогобич), Східно-Української ( Прилуцко-Шебелинскя зона), Південно-Української ( північно-західний шельф Чорного моря) перспективні ресурси нафти оцінюються майже в 125 мільйонів тонн, а її видобуток на сучасному рівні становить близько 5 мільйонів тонн у рік, запаси природного газу - більше 410 мільярдів метрів кубічних. Серед списку корисних копалин, якими володіє Україна, також горючі сланці ( близько 2 мільярди тонн - Верхньодніпровськ) і торф ( 3,5 мільярди тонн - Полісся)
З рудних корисних копалин Україна багата відкладеннями залізних руд ( Криворізька й Азово-Чорноморська провінції з балансовими запасами близько 25 мільярдів тонн) і марганцевими рудами ( у Никопольщине покладу марганцевих руд обчислюються приблизно 2 млрд. тонн, що становить 66% світових запасів). На території нашої держави є також покладу уранових, нікелевих, титанових руд, ртуті, олова, хроміту, графіту ( Український щит), родовища фосфатів, калійних солей, сірки ( Прикарпаття), каоліну ( Глухів, Пологи), солей йоду й брому ( Сиваш, Тарханкут).
Останнім часом виявлені досить значні запаси золота, але в неуважному виді, що вимагає складної технології видобутку.
Водні ресурси рік України становлять 85,8 км3; експлуатаційні запаси прісних підземних вод – 514 м3/с. Є дуже коштовні мінеральні води: сірководневі, радонові, йодо-бромисті, вуглекислі й інші.
Сумарний видобуток сирих мінеральних продуктів по 40 основних видах перевищує 1 мільярд тонн. Дуже актуальної є проблема утилізації відходів гірської промисловості, що збагачує. Щорічно кількість відходів перевищує обсяги використання майже на 200 мільйонів метрів кубічних.
Кліматичні умови України також є важливими природними ресурсами. Сприятливі кліматичні умови, богатые флорою й фауною прекрасні ландшафти - важливий рекреаційний ресурс, але ж таких районів в Україні багато.
Кращими з них ще недавно, до значного погіршення екологічних умов були: Південний ( Одеський, Миколаївський, Кримський, Херсонська, південь Запорізької й Донецької області), Кримський, Предкарпатский і Карпатський, полісся (Шацкие ліси й озера)
Близько 15% території країни займають ліси - краса й багатство, безцінний природний очисник повітряного простору, і головний хоронитель нашої держави. На жаль останнім часом і цей надзвичайно важливий природний ресурс безжалісно вирубується, гине від забруднення й пожеж ( Карпати, Полісся)
В Україні, як і на Землі взагалі залишилося небагато місць, не використовуваних людиною для задоволення своїх численних і увесь час зростаючих потреб, місць, які зберегли свій первозданний вид заповідних територій. Останні в наш час грають винятково важливу екологічну роль у житті біосфери, збереженні генофонду, биоразнообразия.
Фахівці підрахували, що для підтримки нормального функціонування экосистем будь-якого регіону, площа «диких», не ушкоджених людською діяльністю територій повинна становити не менш 12-15% загальної площі території. Багато розвинених країн ( Японія, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), надаючи великого значення цьому факту довели площі заповідних територій до 15-18%, а для України цей показник дорівнює, точніше, чотирикорпусн дотягає в середньому до 2% ( найбільш високий 4-5% - Західна Україна, найменший - Центральна й Східна Україна - 0,2-1%). Загальна площа природного заповідного фонду становить 1 млн. 293 тис. га. Заповідники на території України розташовані у всіх фізико-географічних зонах: «Поліський», «Канівський», «Розточчя», «Медоборы», «Михайлівська цілина», «Аскания нова». «Стрельцовская степ», «Кам'яні могили», «Дунайські плавні», «Карадажский», «Мисс Мартьян», Кримський, Карпатський і інші. Україна завжди була щедро обдарована багатою рослинною й тваринною розмаїтістю. Якихось 200 років тому іноземні мандрівники дивувалися її казково багатим лісам, степам, рікам і озерам. А в першому тисячоріччі площа лісів у порівнянні з ХIX сторіччям, була більше в 4,5 рази; біля Києва дрімучі ліси, величезна кількість звірини: вовків, ведмедів, росомах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів. Куниць, горностаїв, соболя, усіляких риб, у тому числі осетра, різних пернатих - орлів, шулік, сов, яструбів і багатьох інших.
В V сторіччі Геродот, подорожуючи по низов'ю Дніпра, записав у своїх записах, що спостерігав від теперішньої Каховки, до устя, а також у районі уздовж ріки Південний Буг і прилеглі райони, у балках і ярах навколо них суцільні лісові хащі, богатые дичиною. Більше пізні мандрівники й учені, які відвідували територію України в XIV, XV, XVI, XVII ст.ст. ( И.Барбаро, Виженер, Л.Мидлер, Э.Лоота, А.Вимина, М.Литвин, де Боплан) теж відзначали надзвичайні природні багатства краю, казкова родючість його земель.
Навіть сьогодні в Україні налічується близько 5000 вищих рослин, але площа лісів зменшилася до 14,3% ( проти 37% у колишньому Союзі й 29% у середньому у світі). Щорічно в Україні використовується близько 40 млн. м. куб. деревини-кругляків, хоч близько 70% необхідної для цього деревини вона змушена імпортувати.
Величезний збиток лісам України заподіяла друга світова війна.
Флора України ще нараховує близько 5000 видів вищих рослин, серед них близько 700 видів лікарських.
Фауна України нараховує близько 45 тисяч видів тварин, з них 17 - земноводних , 20 - плазуючі, більше 350 - птаха, 113 - ссавці, 200 риби, інші безхребетні. Але чисельність видів тварин, як і рослин, під впливом погіршення екологічних умов середовища й людської діяльності швидко скорочується.
Таким чином, Україна, що ще до кінця ХIVIII сторіччя ще була одним з найбагатших, красивейших і екологічно благополучних ділянкою планети, за два останніх сторіччя перетворилася в територію, що переживає найтяжку кризу я яка є одним з найбільш забруднених ділянок миру.
- Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи.
Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природної ландшафтів і навколишнього середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим тільки наскільки років тому, завдяки розсекреченню величезної кількості архівних матеріалів ( соціально-історичних. Політичних, партійних, соціально-економічних і ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрямки розвитку екологічної ситуації в межах нашої держави. Такими причинами виявилися:
Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без обліку можливостей природних регіонів до самовідновлення й самоочищення
Тривала адміністративно-командна концентрація на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів і інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація масштабних планів втручання в природне середовище.
Повна зневага традиціями господарської діяльності, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.
Перехімізація сільського господарства й нераціональні методи його організації ( наприклад величезні колгоспи й радгоспи)
Проведення меліораційних робіт у величезних обсягах без належного наукового обґрунтування й ефективних технологій. Найчастіше проведене просто халатно й недалекоглядно.
Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом післявоєнного періоду.
Використання на переважній більшості виробництв застарілих і дуже застарілих морально й технічно технологій і встаткування.
Відсутність ефективно чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їхньої ефективної реалізації.
Відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення й мер, прийнятих для поліпшення ситуації.
Надзвичайно низький рівень екологічного утворення не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.
Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною екологічною катастрофою ХХ сторіччя - аварія на Чорнобильської АЕС.
Відсутність діючих економічних стимулів ресурсо- і енергозбереження.
Відсутність діючого державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.
Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є в першу чергу все більші промислові комплекси – ненаситні споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних площ, транспорту й одночасно страшні отруйники навколишнього середовища практично всіма видами забруднення (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних. Такі комплекси сконцентровані навколо родовищ корисних копалин, більших міст, водних об'єктів: Донбас, Центральне Придніпров'я, Кривій Ріг, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами навколишнього середовища є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри й збагачувальні комбінати, деякі військові підприємства.
Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди для навколишнього середовища військова діяльність: по обсягах використання палива для техніки й забруднення від його згоряння у двигунах літаків, танків, автомобілів; по обсягах використання мінеральної сировини, необхідного для виготовлення військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на зміст армії й військових підприємств; обсягами забруднення навколишнього середовища від цих підприємств, і розуміє по розмірах збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі і атомного, а також проведення маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула весь цей букет протягом останнього сторіччя.
Найбільше всього забруднюють природу об'єкти енергетики, у першу чергу ТЭЦ і ГРЭС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів, сажі, займають сотні гектарів землі шлаками й золою.
Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомобільний, повітряний, водний, залізничний. У всіх більших містах України масова частка забруднення повітря від автотранспорту останнім часом становить 70-90 % від загальної маси забруднення.
Нарешті, для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднення природних вод і ґрунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятками років у величезній кількості використовувалися на полях. Тільки 5-10% їх використовувалося рослинами, а 90% змивалося дощовими й сніговими водами, здувало вітрами, осідало в ріках і озерах, стаючи при цьому шкідливими компонентами экосистем.
Небезпечними забруднювачами є також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові й инфразвуковые, теплові, вібраційні ( великі радіостанції, теплоцентралі, трансформаторні підстанції, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС).
Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України ( Центральне Полісся, Передкарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я й Донбас) - наслідку недбалої екологічної політики нашого правительства протягом останніх десятиліть: розвиток територіально-промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без обліку специфіки природних умов регіону, інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного приведемо деякі факти забруднення навколишнього середовища від основних видів виробничої діяльності на території України.
Підприємства металургії й енергетики щорічно викидають в атмосферу відповідно 32% і 35% всіх забруднень від стаціонарних джерел і є основними забруднювачами атмосферного простору над Україною ( міста Макіївка, Маріуполь, Коммунарск, Харцизск, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ і ін.) Підприємства металургії оснащені очисним устаткуванням усього на 30-50%, до того ж зазначене встаткування застаріло, або ж не функціонує взагалі. Додамо до цього, що керівники таких підприємств не занадто прагнуть установити в себе на виробництві очисні спорудження, і справа не тільки в економічному факторі, справа в першу чергу в недостатнім усвідомленні кошмарности що відбувається й масштабів нанесеного навколишньому середовищу збитку. З особистого досвіду спілкування з керівниками таких підприємств (Донецький Металургійний Завод, Криворізький МЗ ін.) можу зробити висновок, що керівництво таких підприємств просто не вкладає гроші в забезпечення екологічної безпеки, тому, що не вважає це необхідним. «Нехай цим займається хтось, тільки не ми. На це просто немає часу, грошей, і т.п.»
Основними забруднювачами навколишнього середовища важкими металами, особливо Аs і Pb, є кольорової металургії; вони ж забруднюють навколишнє середовище сарною й азотної кислотами ( м. Константиновка - підприємство «Укрцинк», м. Запоріжжя - Дніпровський, Никитовский ртутні комбінати й ін.)
Чорна металургія - основний забруднювач вод фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.
ТЕС в Україні виробляють близько 70% електроенергії ( близько 37,6 тис. МВт); майже всі вони розміщені містах і промислових центрах і є найбільшими джерелами забруднення навколишнього середовища серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їхніх викидів є тверді частки палива (зола, сажа), сірчаний ангідрид, оксиди азоту. Загальна кількість викидів на енергетичних об'єктах становить близько 2,3-2,5 млн. тн/рік. Іншу електроенергію виробляють ГЕС і АЕС. Найбільші наші гідроелектростанції зосереджені уздовж узбережжя Дніпра (Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Запорізька, Каховська). ГЕС уважаються найбільш безпечними з екологічної точки зору, але створення мережі водоймищ не Дніпрі, які затопили близько 7000 км2 прекрасних родючих заливних земель і за період свого існування перетворилися у водойми-накопичувачі відходів і забруднення з навколишніх регіонів, привело до значних негативних екологічних змін ( підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження активності процесів самоочищення й самовідновлення в Дніпрі, «цвітіння» водойм, а також зниження продуктивності рибних господарств.)
Украй негативно з екологічної точки зору наявність на території України п'яти АЕС ( 14 енергоблоків) - Чорнобильської, Ровненской, Хмельницької, Запорізької й Південно-Української. Зберігається не тільки більша небезпека виникнення нових аварій на АЕС, але й додається вкрай складна проблема поховання відходів ядерного палива ( про утилізацію навіть мови не йде), і в недалекому майбутньому, після відпрацьовування належного ресурсу - поховання й ліквідація самих АЕС - дуже складною, небезпечний і дорогою процес.
Загрозливої для здоров'я людей і навколишнього середовища України залишається також діяльність військово-промислового комплексу. В Україні щільність розміщення військовий частин, об'єктів, оборонних підприємств, організацій, військових навчальних закладів, полігонів, складів дуже висока. Очисні спорудження на військових об'єктах, котелень, заводах або взагалі відсутні або дуже погано забезпечують очищення промислових і побутових стоків. При цьому військові влади під приводом таємності намагаються сховати стан справ на цих об'єктах, створюють перешкоди для проведення екологічних експертиз. У найбільш важкому стані перебувають Причорноморські райони, особливо Крим. Отут протягом десятиліть об'єкти й кораблі Чорноморського флоту забруднювали води чорного моря. ( у воді тільки лише Севастопольської бухти зміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 разів!!! Фахівці затверджують, що частини й об'єкти Чорноморського флоту щодоби викидають у море близько 9000 м3 неочищених стічних вод. Також загрозливим для навколишнього середовища є порушення більшістю військових підрозділів правил зберігання ГСМ і експлуатації систем їхнього транспортування. Втрати, витоку, розливи ГСМ протягом тривалого часу навколо військових баз, аеродромів, складів на кілометри навколо забруднили нафтопродуктами поверхневі й підземні води, стали причиною появи в колодязях, ставках і річках відкладень нафтопродуктів, або ще гірше, токсичних речовин ( хром, кадмій, свинець, бензопирены й ін.). прикладами можуть служити територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин, Васильків (Київська область), Дубно ( Ровненская область) Велика Круча (Полтавська область) Озерне (Житомирщина). У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від пагубного впливу електромагнітного поля й високочастотних випромінювань від потужних радіолокаційних станцій. Гостро коштують проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, навчальні центри ( загальна площа цих земель перевищує 100 тис. га)
Одним з головних джерелом забруднення навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якого викидають у повітря сірчаний ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні. Найбільша шкода вони заподіюють Прикарпаттю ( Калушский калійний концерн, Ново-Роздольский сірчаний комбінат), на Донбасі, у Присивашье ( Красноперекопськ), Одесі, Вінниці, Сумах, Рівне ( підприємства об'єднання «Азот») - забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу хімічні підприємства, що виробляють ядохимикаты ( г.м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Хлорвініл», «Днепрошина» «Укрнефтехим» і ін.). смутним фактом є й те, що практичні всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле обладнання, порушують межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруджень, або мають неефективні застарілі зношені установки.
Найбільшим серед промислових комплексів в Україні є машинобудівний комплекс, тому, що в державі для цього зложилися досить сприятливі умови: потужна металургійна база, густа транспортна мережа, більші обсяги використання машин і пристроїв, висококваліфіковані кадри. На українських машинобудівних заводах виготовляють різноманітну продукцію від побутової техніки до наисложнейших сучасних машин - устаткування для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не мають аналогів у світі. Найбільш висока концентрація машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька.
Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їхньому екологічному стану величезними обсягами відходів, забруднення повітря й води. Так у Дніпропетровську тільки одне виробниче об'єднання «Днепртяжмаш» щорічно скидає в Дніпро 23700 тис. м3 забруднених стічних вод, завод прокатних валів - 250 тис. м3. у Запоріжжя викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35% загальміських, причому 80% з них є небезпечними канцерогенними речовинами першого класу . до речі, більше 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО « Запорожсталь» ( близько 150 тис. тонн шкідливих речовин щорічно) . електротехнічних заводів в Україні діє біля сотні. Але, не дивлячись на те, що більшість із них побудоване в останні десятиліття, на них газо й водоочистные спорудження або несправні, або неефективні ( Одеський «Автоагрегат», Миколаївський «Никонд» і ін.)
Екологічно небезпечної є й цементна промисловість. Найбільше екологічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях - забруднює навколишнє середовище пилом, сірчаним ангідридом і оксидами азоту. Саме в цій галузі виробництва на підприємствах гірше всього виконуються природоохоронні міри, тому наприклад, перевищення змісту пилу у викидах становить майже скрізь 5-10 ГДК, а разом із забрудненими стічними водами в ріки щорічно сотні тонн органічних, зважених речовин, солей і інших шкідливих з'єднань.
Величезна шкода рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам заподіюють розробки кар'єрів будівельних матеріалів - піску, граніту, лабрадориту, вапняку (у Житомирських, Вінницької, Дніпропетровський, Кіровоградської областях).
Сільськогосподарське виробництво в Україні сьогодні значно негативнее, чим кілька десятків років тому, впливає на природне навколишнє середовище, через нераціональну організацію меліоративних робіт і необґрунтоване, технологічно не витримане використання мінеральних добрив і ядохимикатов, а також недбале їхнє зберігання й транспортування. Природне середовище забруднюється з'єднаннями азоту, фосфору, калію, радіоактивними елементами ( останні є домішками у фосфорних мінеральних добривах), важкими металами ( міддю, цинком, свинцем, значні перевищення ГДК яким виявлені в 1992-93 р. в 5% сільськогосподарській продукції), залишками гербіцидів симтриазиновой групи. З 170 пестицидів, які застосовуються в Україні, 49 особливо небезпечні. Останнім часом мало місце також використання токсичних пестицидів, які завозяться в Україну західними фірмами й заборонені для використання на Заході.
Обсяги пестицидів і мінеральних добрив, які попадають на поля України становлять більше 90 000 тонн і 4,5 млн. тонн відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлорорганичными препаратами становить близько 8 мільйонів га, на декількох сотнях тисяч га їхній зміст значно перевищує ГДК.
Дуже напружена екологічна ситуація навколо ( у радіусі декількох кілометрів) більших тваринницьких комплексів України. Найбільші з них продуцируют щодоби 2-3 тис. тонн екскрементів, які ці господарства не встигають переробити. У результаті їхнього розпаду й гниття виділяються більші маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, шкідливих мікроорганізмів, які забруднюють навколишнє середовище й стають причинами хвороб, епідемій, загибелі в ґрунтових водах, ріках і ставках риби, цілих биотических груп. На