Проектний аналіз
Прямі канали руху товару пов'язані з переміщенням товарів від виробника до споживача без використання незалежних посередників. Способи організації прямих каналів руху товару такі: торгівля розносом, посилкова торгівля, торгівля через власну торговельну мережу. Здійснюючи проект, прямі канали руху товару слід використовувати в таких випадках: коли ринок споживачів є сконцентрованим; продукція потребує організації спеціалізованої служби сервісу; продукція є вузькоспеціалізованою за призначенням; ціна на ринку нестабільна і цінові зміни слід вносити оперативно; специфіка продукції проекту потребує внесення оперативних змін до конструкції за умовами експлуатації; існує широка мережа власних складів.
Непрямі канали руху товару пов'язані з переміщенням товарів від виробника до незалежного учасника руху товару, а потім до споживача. Непрямий канал характеризується рівнем та шириною каналу і використовується в тих випадках, коли продукція проекту виводиться на недостатньо вивчений ринок або коли продукція поставляється без передпродажної підготовки, а післяпродажний сервіс не є складним.
При виборі типів каналів руху товару проекту беруться до уваги такі фактори: характеристики споживачів (кількість, концентрація, потреби, мотивація); потенціал організації виробника товару (цілі, стан ресурсного забезпечення, досвід); характеристики товарів (споживчі показники, включаючи умови зберігання, вартість, потенційний обсяг випуску); характеристики організацій-конкурентів (споживчі показники товару, потенційний обсяг випуску, вартість, показники каналів руху товару). Треба врахувати, що у відносинах між виробниками та учасниками збуту наголос робиться на ціновій політиці, умовах продажу, територіальних правах, структурі послуг (відповідальність, тривалість контракту й умови його припинення).
Цінова політика пов'язана зі знижками, що їх одержують учасники збуту за виконання торговельних функцій, масові закупівлі, оплату готівкою, а також з розмірами комісійних. Умови продажу визначають ціну і гарантії якості, умови оплати й транспортування, компенсацію за непродану продукцію та знижки за повернення. Територіальні права визначають географічні райони, де можуть діяти учасники збуту і цільові ринки. Структура послуг характеризує роль кожного учасника каналів збуту. Вона визначає, хто навчає торговельний персонал, поставляє товари. проводить рекламні заходи, зберігає запаси.
Організація руху товару характеризується такими показниками: оперативністю виконання замовлень; здатністю термінової поставки продукції на спецзамовлення; можливістю заміни товару на якісний; забезпеченням різних партій товару; наявністю ефективної служби сервісу; рівнем цін надання послуг; якістю складської мережі; рівнем запасу товару та запасних частин; координацією асортименту; стабільністю поставок.
25.Цілі екологічного аналізу. Основні етапи його проведення. Методики екологічного аналізу
Метою екологічного аналізу є встановлення впливу проекту на навколишнє природне середовище, оцінка всіх вигід і витрат, понесених внаслідок цього впливу, та формування заходів, необхідних для пом’якшення або запобігання шкоди довкіллю під час здійснення проекту.
Незалежно від категорії проекту його екологічний аналіз проводиться за визначеною схемою:
Першим етапом є характеристика та аналіз екологічних умов, в яких виконуватиметься проект, що потребує від аналітика дати опис природно-географічного середовища проекту, його фізичного та біологічного балансу, всіх аспектів, безпосередньо пов’язаних з реалізацією проекту.
Наступним кроком досліджень є визначення позитивних і негативних наслідків, які матимуть місце у разі здійснення проекту, а також розробка заходів щодо усунення негативних наслідків, які неможливо ліквідувати. На цьому етапі розробляються заходи, спрямовані на охорону навколишнього середовища.
Третій етап передбачає визначення та аналіз альтернативних можливостей реалізації проекту, наприклад місць розташування, використання технологій проекту тощо. Для кожної альтернативи необхідно визначити вигоди та витрати із застосуванням економічних співвідношень, інституційної придатності місцевим умовам і вимогам.
Після визначення альтернатив здійснення проекту необхідно розробити заходи, спрямовані на зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. План дій має визначати економічно обґрунтовані з точки зору витрат заходи, що можуть зменшити негативні наслідки до припустимого рівня. Цей план також передбачає заходи з компенсації, якщо виявлено, що зменшення негативного впливу є неможливим або надто дорогим з огляду на витрати.
Важливим кроком екологічного аналізу проекту є підготовка керівництва та спеціалістів, які відповідали б за екологічну безпеку проекту, здійснювали заходи з охорони та контролю стану навколишнього середовища. На цьому етапі можливо створення окремих екологічних відділів на місцях у тих агенціях та установах, що зацікавлені у реалізації проекту в умовах безпеки для навколишнього середовища.
Заключним етапом екологічної діагностики проекту є розробка плану моніторингу (поточного контролю) стану навколишнього середовища і впливу проекту на нього. У плані конкретизується вид поточного контролю, визначаються особи та установи, які мають його здійснювати, оцінюється вартість заходів контролю.
Для вартісної оцінки наслідків проекту, а також порівняння впливу на навколишнє середовище кількох проектів використовують методи ранжирування, бальної оцінки на інші способи експертної оцінки.
В умовах наявної альтернативи практичної реалізації проекту та при порівнянні можливих варіантів на стадії формулювання проекту, коли підприємство ще не функціонує, використовують кілька методів оцінки впливу проекту на навколишнє середовище: метод контрольних списків; метод матриць; метод діаграми потоків; метод сумісного аналізу карт. Сучасна міжнародна практика оцінки екологічних наслідків проектів найчастіше застосовує методи, побудовані на визначенні ринкової ціни виробництва товарів і послуг (відповідно до таких трьох підходів: визначення продуктивності ресурсів, принцип втраченої вигоди (доходу), альтернативна вартість) та безпосередніх витрат, пов’язаних з реалізацією проекту, до яких насамперед належать методи аналізу ефективності витрат та оцінки превентивних витрат.
26. Мета, завдання та методи інституційного аналізу проекту
Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступеня впливу зовнішніх (політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх (рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект, та ін.) факторів на можливість успішної реалізації проекту.
Як основні завдання інституційного аналізу можна виокремити такі:
· аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду;
· ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріоритетних;
· оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації;
· характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання;
· аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;
· діагностика організаційної структури і міри її відповідності досягненню результатів проекту.
Проведення інституційного аналізу потребує використання особливого методологічного апарату та інструментарію. Так, поряд з методами і моделями кількісних оцінок (описові моделі, які визначають взаємозв’язки між кількома змінними; аналітичні моделі, що характеризують можливі динамічні відхилення; моделі прийняття рішень та ін.) інституційний аналіз вимагає використання методів якісних оцінок і ситуаційного аналізу. Важливе значення для прийняття проектного рішення при проведенні інституційного аналізу проектів мають методи експертних оцінок. Тому аналітики, які використовують методики багатоступінчастих опитувань (метод Дельфі, Кутурова та ін.), повинні прагнути до зниження ступеня суб’єктивізму експертизи та надавати експертним оцінкам кількісних характеристик, що дозволяли б оцінити міру впливу тих чи інших факторів на ефективність проекту.
27. Фактори, що впливають на організацію проекту
Фактори, що впливають на організацію проект, поділяють на зовнішні та внутрішні.
Оцінка зовнішніх факторів передбачає вивчення політичних і правових умов реалізації проекту, державної політики з питань інвестування, оподаткування, регламентації імпортно-експортних операцій та зовнішньоторговельної діяльності, а також законодавчої бази про працю. При розгляді великомасштабних проектів аналітику слід визначити можливість державної підтримки проекту, що розглядається, та необхідність бюрократичних узгоджень.
Аналіз внутрішніх факторів містить оцінку рівня менеджменту команди проекту, можливість ефективного управління проектним циклом. Цей етап підготовки передбачає розгляд відповідності рівня кваліфікації та досвіду управлінської команди, ступінь її мотивації, спільність їх корпоративної культури з цілями та цінностями проекту і компанії, що його реалізує. Важливим також є аналіз трудового потенціалу персоналу, який планується залучити для реалізації проекту, та організаційної структури управління.
Внутрішнє організаційне середовище. Принципи внутрішньої організації. Узгодження цілей проекту та цілей організації проекту
Аналіз внутрішнього середовища проекту ґрунтується на основних принципах правильної організації, за допомогою яких можна зробити висновок про здатність організації реалізувати проект. Якщо цих принципів дотримано, здатність визнається досить високою.
Організаційна діяльність – це процес згрупування різних видів діяльності, необхідних для досягнення поставлених цілей, підпорядковування кожної групи керуючому (менеджеру), наділеному необхідними для керівництва даною групою повноваженнями, та забезпечення вертикальної і горизонтальної координації в структурі підприємства. Організаційна структура повинна забезпечити:
розподіл обов’язків, щоб кожен знав, хто і що робить і за одержання яких результатів відповідає;
усунення перешкод для нормальної діяльності, які виникають через нечітке визначення кола обов’язків;
створення комунікаційної мережі для забезпечення процесу прийняття рішень, які відповідають цілям підприємства.
Цілі організації засновані на таких принципах, за якими відбувається узгодження цілей проекту та цілей організації проекту:
Принцип єдності мети. Структура організації є ефективною, якщо вона допомагає кожному внести свій вклад у досягнення цілей підприємства.
Принцип ефективності. Організація є ефективною якщо її побудовано таким чином, щоб сприяти досягненню цілей підприємства з мінімальними небажаними наслідками або витратами
Вибір бажаного критерію ефективності може спричинити певні труднощі. Так, один менеджер визначає ефективність розмірами прибутку, другий - конкурентоспроможністю і престижем у діловому світі, третій – низькою плинністю кадрів. Утім, хоч би якими критеріями вимірювалась ефективність, цей принцип лежить в основі будь – якої організаційної структури.
Група принципів внутрішньої організації проекту, що стосуються оцінки рівня та діапазону управління
Тим часом, як основною причиною організаційної діяльності є прагнення зробити співпрацю людей ефективною, причина багатоступеневості організації полягає в обмеженості діапазону управління. Наявність організаційних рівнів викликана тим, що існує кількісна межа числа співробітників, діяльність котрих менеджер може належним чином контролювати. Кожна організація повинна визначити, яку кількість підлеглих може мати керівник.
Принцип діапазону управління. Для кожної управлінської посади існує граничне число співробітників, яким спроможна ефективно керувати одна людина.
Французький вчений Грайкунас 1933 р. Виразив принцип діапазону управління у вигляді математичної формули, яка виходить з того, що складність управління зростає в геометричній прогресії із зростанням числа підлеглих. За його теорією, існує три види посадових зв’язків “підлеглий – керівник ”:
1) прямий одиничний зв’язок;
2) прямий груповий зв’язок;
3) перехресний зв’язок.
Прямий одиничний зв’язок прямо і особисто зв’язує керівника з його безпосередніми підлеглими. Так, якщо у А є троє підлеглих – Б,В і Г, то маємо три прямі одиничні зв’язки.
Прямий груповий посадовий зв’язок існує між керівником і кожною можливою комбінацією підлеглих. Так, керівник може працювати з одним з підлеглих у присутності іншого, з усіма підлеглими відразу і т.д. Якщо у А троє підлеглих, то всі посадові зв’язки включають зв’язок Б з В, Б з Г, В з Б, В з Г, В з Г, Г з Б, Б з В і Г, В з Б і Г, Г з Б і В.
Перехресні посадові зв’язки виникають, коли підлеглі працюють одна з одним. Для Б, В і Г існує шість перехресних зв’язків: Б-В, Б-Г, В-Г, В-Б, Г-Б, Г – В.
На основі аналізу цих зв’язків Грайкунас вивів свою формулу, яка має такий вигляд:
D = n{2 n-1 +(n-1)}, Де D – можлива кількість посадових зв’язків, n – кількість підлеглих.
Група принципів внутрішньої організації проекту стосовно структурного поділу організації, який зумовлений обмеженістю підлеглих у одного керівника
Обмеженість числа підлеглих, якими можна безпосередньо керувати, зумовлює необхідність структурного поділу організації. Згрупування видів діяльності й працівників у структурні підрозділи дає можливість необмеженого розширення організації. Структурні підрозділи розрізняються залежно від використовуваних для угрупування видів діяльності базових схем, основні з котрих наведено нижче.
Під функцією підприємства розуміється те, чим воно займається. Основними функціями виробничого підприємства, базову схему для якого наведено нижче, є виробництво, збут і фінансування, торговельного – закупівля, продаж і фінансування, транспортного – експлуатація, рух, фінансування і т.д.
Головні переваги функціонального групування видів діяльності полягає у логічності даного способу, врахуванні фактора професійної спеціалізації співробітників та підвищенні відповідальності вищого управлінського персоналу за кінцеві результати виконання тієї чи іншої функції. Втім, якщо підприємство випускає широкий асортимент продуктів, веде свою діяльність на різних територіях або має відмінні ринки збуту, застосовуються інші схеми організаційних угрупувань.
Основою
організаційної
структури є
повноваження.
Повноваження
– це засіб, за
допомогою якого
групи, впорядковані
за видами діяльності,
можуть бути
підпорядковані
одному менеджеру,
завдяки чому
здійснюється
координація
організаційних
підрозділів.
Повноваження
забезпечують
наявність
первинної
комунікації
на підприємстві,
оскільки пов’язані
з тими повідомленнями,
які стосуються
ухвалених
рішень.
Соціальний аналіз: його призначення, цілі, завдання та методи проведення
Проектний аналіз розглядає зовнішнє середовище проекту не тільки з точки зору екології, а й соціального середовища. Метою соціального аналізу є визначення прийнятності варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення регіону, де здійснюється проект, розробка стратегії реалізації проекту, що дає змогу отримати підтримку населення, досягти цілей проекту та поліпшити характеристики його соціального середовища.
Аналіз проекту передбачає визначення впливу проекту на людей, що беруть у ньому участь, користуються його результатами, одержують відповідні вигоди, на виробників, постачальників та інших учасників проекту.
Основними компонентами соціального аналізу є: оцінка населення, що проживає в зоні реалізації проекту, з погляду етнічно-демографічних та соціокультурних особливостей, умов проживання, зайнятості, відпочинку та визначення ступеня впливу проекту на ці параметри; встановлення рівня адекватності проекту культурі та організації населення в районі його здійснення; розробка стратегії забезпечення підтримки проекту на всіх стадіях підготовки, реалізації та експлуатації з боку населення району.
При аналізі соціального середовища проекту аналітик повинен провести сегментування, визначити цільові групи населення, на які спрямоване проектне рішення, виявити зміни, які можуть відбутися в соціальній організації та способі життя проектного населення в результаті реалізації проекту.
Важливим аспектом вивчення соціального середовища є характеристика демографічних процесів та етнографічної структури населення, яку звичайно подають за статтю, віком, належністю до певної етнографічної групи, станом здоров’я, рівнем освіти та територіальним розподілом населення. При дослідженні демографічної ситуації розглядаються культурні традиції, структура зайнятості, рівень доходів, житлові умови
При проведенні соціального аналізу проекту аналітики повинні прогнозувати соціальний розвиток регіонів, яких стосується проект. На підставі вивчення державної політики, пріоритетних напрямів розвитку регіонів та критеріїв підтримки проектів соціологи проектують соціальне оточення проекту.
Однією з умов досягнення успіху проекту є завоювання прихильності, підтримки активного населення та організацій з експлуатації та обслуговування проекту. Їх участь може мати різні форми: консультації по відбору і плануванню інвестицій, надання робочої сили, матеріалів або фінансових вкладень, моніторинг проекту тощо.
При проектуванні соціального середовища проекту необхідно визначити систему показників, яка відтворює розвиток регіону проекту. Найбільш поширеною є система соціальних індикаторів, які відображають демографічний стан, зайнятість, соціальну структуру, житлові умови, громадське життя, охорону здоров’я та рівень злочинності регіону проекту.
Фінансовий аналіз. Показники рівня інфляції. Капітальні витрати проекту. Віднесення капітальних витрат до активів. Джерела фінансування проекту. Ціна акціонерного капіталу проекту. Плановий баланс грошових потоків проекту
Фінансовий аналіз проекту здійснюється з метою визначення фінансової життєздатності проекту для прийняття рішення про доцільність його інвестування та фінансування.
Аналітична робота з оцінки фінансових аспектів проекту потребує встановлення найбільш привабливих з можливих альтернатив проекту в умовах невизначеності, а також розробки стратегії управління чи контролю за критичними параметрами проекту.
Дуже важливою часткою фінансового обґрунтування проекту є прогнозування балансового звіту документа, в якому відображені накопичені активи компанії та джерела їх фінансування, що базується на оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміни пасивів. Прогноз балансового звіту відображає припустимий розвиток накопичуваних активів і джерела їх формування.
Показники інфляції
Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %). Найбільш поширеним показником є зміна індекса споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI - commodity price index) - споживча інфляція, індекса цін виробників (ІЦВ) та дефлятора ВВП. Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, який однак охоплює більшу кількість товарів, доступні лише щоквартально.
Індекс цін (I) - це відношення ціни в період t (Pt) до ціни базового періоду (Pb), тобто:
![]()
Темп інфляції визначається як відношення різниці індексу цін поточного періоду та індексу цін попереднього періоду до індексу цін попереднього періода:

Річні темпи інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник - рівень інфляції) відображають зміну інфляції за рік. Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки за виразом, що отримав назву формула Фішера:
i = r + n,
де: n - рівень інфляції, r - реальна процентна ставка, i - номінальна процентна ставка.
Знаючи майбутню грошову суму і відсоткову ставку щорічного доходу, можна розрахувати сьогоднішню вартість цієї грошової суми, виходячи із формули компаудинга:
Р= С/(1+h)n,
де С - майбутня сума з приростом, Р - першопочаткова інвестована сума, h - відсоткова ставка, n - кількість періодів, за які проводиться сумування доходу.
Такий фінансовий еквівалент майбутньої грошової суми стає тим нижче чим більший строк її отримання, і чим вища норма доходності.
Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:
власні;
залучені;
позичкові.
Ціна акціонерного капіталу (ЦАК) розраховується за такими формулами:
для простих акцій -
,
де Дп - прогнозне значення дивіденду на певний період; Цза - ринкова ціна простої акції;
п - прогнозований темп приросту дивідендів;
для привілейованих акцій -
,
де Д - фіксований дивіденд у грошовому виразі; Цпа - ринкова ціна привілейованої акції.
Економічний аналіз. Матриця економічної привабливості та ефективності на різних етапах реалізації проекту
Економічний аналіз проекту проводиться з метою встановлення його національної привабливості, оцінки економічної ефективності на підставі альтернативної вартості ресурсів, які використовуються у проекті, і продукції проекту та визначення можливості сприяння проекту національному добробуту країни.
Визначення економічної привабливості проекту пов’язане з оцінкою його з точки зору можливості досягнення певних економічних цілей розвитку країни. Оцінка економічної ефективності проекту проводиться з метою встановлення результативності використання ресурсів суспільства в межах проекту.
На практиці аналітики досить часто користуються методом позиціювання проектів за критеріями економічної привабливості й ефективності, для чого відносять проект до одного з квадратів матриці (рис.), яка відображає позицію уряду щодо підтримки тих чи інших проектів.
Найпривабливішим у цій матриці є верхній правий квадрат, в якому і привабливість, і ефективність проектів є вищими. Це - проекти з розвитку нових ринків, поліпшення конкурентних позицій країни, випуску нових продуктів. Як правило, вони реалізуються в приватному секторі, оскільки економічно ефективні проекти практично завжди привабливі і з фінансового погляду.
Економічно привабливі проекти (лівий верхній квадрат), які не є економічно ефективними, потребують підтримки уряду для підвищення своєї ефективності. Тому активна роль держави при ідентифікації проектів, просуванні кращих з них, їх частковому фінансуванні надає можливості для реалізації даних проектів. Це - проекти, які забезпечують розвиток інфраструктури регіонів і країни в цілому (транспортні комунікації, зв’язок, морські порти та аеропорти тощо), а також проекти, спрямовані на соціальний розвиток. Характерною особливістю таких проектів є необхідність їх державної фінансової підтримки. Для підвищення ефективності проекту держава може підтримати ініціативу приватних інвесторів і донорів.
Непривабливі з погляду вигід для суспільства проекти (нижній правий квадрат) мають здійснюватися виключно за рахунок приватних інвестицій. Участь суспільних коштів у таких проектах може бути виправдана лише в разі можливості одержання солідних фінансових вигід.
Поняття тіньового утворення, механізм визначення тіньових цін для окремих ресурсів проекту
Суспільну цінність ресурсів визначають на базі тіньових цін. Тіньова ціна - це суспільна оцінка продукту або ресурсу, виражена у грошовому вимірі та сформована на базі:
- граничних витрат виробництва необхідного ресурсу;
- вартості імпортних аналогів на основі еквівалента світових цін;
- величини альтернативної вартості ресурсів, витрачених на виробництво даного продукту.
Перший підхід передбачає оцінку граничних (маржинальних) витрат виробництва необхідного ресурсу, які відображають необхідні видатки виробника при виробництві додаткової одиниці продукції. При недозавантажених потужностях граничні витрати менші, ніж собівартість одиниці продукції, що робить випуск додаткових обсягів вигідним як для підприємств, так і для суспільства в цілому. Якщо ж економічна система збалансована, то залучення до виробництва нових ресурсів вимагає великих витрат і граничні витрати починають перевищувати собівартість продукції.
Для визначення еквівалента світової ціни експортних та імпортних товарів використовують паритетні ціни, які відображають еквівалент ціни світового ринку, виражений у місцевій валюті.
Розрізняють імпортний (порівняльні місцеві ціни за імпортні товари) та експортний паритет (порівняльні ціни, сплачені за експортні товари).
При визначенні світових цін звичайно використовують умови експортування франко-борт (free on board - FOB), які відображають умови оплати з великого експортного порту, або умови імпортування «вартість-страхування-фрахт» (cost, insurance, freight - CIF) у великому імпортуючому порту традиційного ринку.
Для оцінки економічної вартості імпортозаміщуваних товарів або товарів, які можуть імпортуватися, розраховується ціна імпортного паритету. Економічна величина імпортного паритету розраховується переведенням валютної вартості імпорту в національний еквівалент за офіційним обмінним курсом, а потім позиції проекту, що не є імпортозаміщуваним (транспортування на території країни, витрати на маркетинг і збут), коригують на коефіцієнт переводу, який відображає викривлення економічної вартості цих послуг.
Коефіцієнт переводу (або коефіцієнт перерахунку) використовується також для визначення економічної вартості на товари й послуги, якщо фінансові показники проекту розраховані. Цей коефіцієнт відображає ступінь викривлення суспільної цінності продукту шляхом державного регулювання економічних процесів.
Чим вищий цей показник, тим більш викривлені на даному ринку ціни порівняно з конкурентним ринком.
Товари, не залучені до зовнішньоторговельного обігу, - це ті товари, імпорт та експорт яких економічно недоцільний (через великі транспортні витрати або властивості, що мають схильність до швидкого псування) або для яких існують обмеження ввезення і вивозу з боку держави, а також вартість яких менша за ціну CIF і більша за ціну FOB.
Усі вищезгадані методичні підходи для встановлення тіньових цін мали в основі при визначенні економічної вартості даних товарів і ресурсів світові ціни на них або їх аналоги. Однак існують ресурси, для яких немає світової ціни, - земля, робоча сила, різноманітні послуги. До них застосовують третій спосіб визначення тіньової ціни - визнання їх альтернативної вартості.
Проектний аналіз - це методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування альтернативних управлінських рішень і проектів, що дозволяє, в свою чергу, здійснювати вибір і приймати вивірені рішення в умовах обмеженості ресурсів.
Основні складові проектного аналізу:
- концепція проекту, що визначає його основні особливості як об’єкта дослідження;
- фази та стадії життєвого циклу; принципи, на яких базується проектний аналіз;
- критерії відбору й оцінки проектів,
- аспекти проектного аналізу: аналіз ринку, технічний, інституційний, екологічний, соціальний, фінансовий та економічний аналіз.
Концепція проектного аналізу - набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до прийняття рішень про реалізацію проекту.
Одним з головних завдань ПА є встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його позитивних результатів та негативних наслідків.
Методологія проектного аналізу ґрунтується на системі таких принципів:
- альтернативність (вибор найкращого варіанта з наявно можливих),
- обумовленість (чітке розмежування вигід і витрат, які зумовлені рішенням про реалізацію проекту чи відмову від нього),
- маржинальність (розгляд кількісного значення впливу змін, які безпосередньо співвідносяться з прийняттям проекту чи його відхиленням),
- порівняння ситуації «з проектом» та «без проекту» (врахування очікуваних з часом змін у потоках вигід й витрат як для ситуації з проектом, так і без проекту),
- визначення строку початку і завершення проекту.
Проект - одноразовий комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямований на досягнення конкретних результатів при встановленому матеріальному (ресурсному) забезпеченні з чітко визначеними цілями протягом заданого періоду часу.
Мета проекту – бажаний та доведений результат, досягнутий у межах певного терміну при заданих умовах реалізації проекту.
Проект відрізняється від поточної діяльності тимчасовістю, унікальністю, цільовою спрямованістю.
Інвестиції – вкладення коштів, майнових та інтелектуальних цінностей в матеріальні та нематеріальні активи.
Інвестиційний проект - це пакет інвестицій і пов’язаних з ними видів діяльності, які характеризуються:
певною метою (цілями), вирішенням проблеми досягнення результатів;
обмеженістю фінансових ресурсів і періоду від початку до завершення проекту;
наявністю певних зовнішніх умов (інституційних, економічних, правових тощо);
взаємозв’язаністю процесів вкладення ресурсів (грошових, фінансових, інтелектуальних) та отримання результатів.
Функціонування організації та проекту значною мірою відрізняються один від одного за такими критеріями, як тип вирішуваних проблем, характер діяльності, ступінь інтенсивності використання ресурсів, можливості використання накопиченого досвіду, ціна помилок і т. ін.
Головними властивостями проекту є масштаб, складність, якість та тривалість. За характером та сферою діяльності виділяють промислові, організаційні, економічні, соціальні та проекти розвитку.
Основні ознаки проекту: кількісна вимірюваність, часовий горизонт дії, цільова спрямованість, життєвий цикл, системне функціонування проекту, його елементний склад, існування в певному зовнішньому середовищі та ін.
Додаткові ознаки проекту: ресурсні обмеження; неповторність, новітність поставлених задач і проблем; комплексність;необхідність правового й організаційного забезпечення та ін.
Залежно від того, як реалізація одного проекту впливає на результати іншого, розрізняють проекти: незалежні; взаємовиключаючі; умовні; заміщуючі; синергічні. Проекти класифікуються ще й за такими критеріями: клас, тип, вид, масштаб, складність, тривалість.
Здійснення проекту проходить в оточенні динамічного зовнішнього та під впливом внутрішньогосередовищ. До факторів найближчого оточення проекту належать сфери фінансів, збуту, виробництва, матеріального та кадрового забезпечення, інфраструктури, а також керівництво підприємства; до внутрішнього середовища - економічні та соціальні умови реалізації проекту, його організаційна структура, учасники, стиль керівництва проектом, методи та засоби комунікації. До факторів зовнішнього середовища належать: політичні, економічні, соціальні, правові, науково-технічні, культурологічні, природні та екологічні, інфраструктурні
Учасники проекту: ініціатор(автором ідеї), замовник (майбутній власник та користувач результатами проекту), інвестор(вкладає інвестиції в проект), керівник проекту (юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту - планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту), команда проекту ( специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту), контрактор (учасник проекту, що вступає до відносин із замовником та бере на себе обов’язок за виконання робіт по контракту), субконтрактор (вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня), проектувальник (виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту), генеральний підрядник, постачальники, лі цензори (виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг), органи влади, власник земельної ділянки, виробник кінцевої продукції проекту, споживачі кінцевої продукції, інші учасники проекту.
До етапів управління проектом відносяться:
• початок та побудова проекту;
• поточне управління та узгодження;
• криза проекту;
• завершення проекту.
|
1. Етап початку та побудови проекту 1.1. Стратегічне управління проектом |
Аналіз зовнішнього оточення проекту,аналіз учасників, визначення мети та ієрархії цілей, обмежень та складності, аналіз беззбитковості проекту, вибір критеріїв ефективності проекту, оцінка ризиків проекту, розгляд альтернатив них варіантів проекту |
| 1.2. Оперативне управління проектом | Аналіз проекту по аспектах, розробка проектної документації, скринінг, розробка календарного плану робіт |
| 1.3. Інструментальне управління проектом | Організація проекту та визначення його команди, форм зв'язків, матеріального та нормативно-методичного забезпечення, прогнозування продажу і розрахунок витрат проекту, пошук джерел фінансування |
|
2. Етап поточного управління та узгодження |
|
| 2.1. Стратегічне управління проектом | Паблік рілейшенс, специфікація продукції, управління організаційною структурою, управління укладанням контрактів, ревізія |
| 2.2. Оперативне упр. проектом | Планування та контроль |
| 2.3. Фінансове планування | Управління ресурсами, управління ризиком |
| 2.4. Контроль | Моніторинг та оцінка, регулювання коригуючих впливів, контроль виконання робіт, контроль витрат, контроль якості |
| 2.5. Інструментальне управління проектом | Керівництво проектом, техніка спільної роботи, підвищення кваліфікації кадрів, запровадження певних культурних та етичних норм |
|
3. Етап кризи проекту |
|
| 3.1. Стратегічне упр. проектом | Зміна цілей, зміна вимог до проекту, управління змінами |
| 3.2. Оперативне упр. проектом | Покращення проекту (нові цілі - нові результати), аналіз покращеного проекту |
| 3.3. Інструментальне упр. | Підтримання консенсусу або усунення конфлікту, зміна або переміщення персоналу |
|
4. Етап завершення проекту |
|
| 4.1. Стратегічне упр. проектом | Скорочення проекту, завершення справ |
| 4.2. Оперативне упр. проектом | Оцінка стану проекту, розробка документації для завершення проекту, передача досвіду |
| 4.3. Інструментальне управління проектом | Управління переходом права власності, здійснення заходів щодо скорочення проекту, оцінка персоналу |
Життєвий цикл проекту - період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом (поява проекту) і отриманням останньої вигоди (ліквідація проекту).
За класифікацією UNIDO виділяють три фази ЖЦП: передінвестиційна, інвестиційна та експлуатаційна, які, в свою чергу, розгалужуються на стадії.
Передінвестиційна фаза стадії: преідентифікація; ідентифікація; підготовка; розробка та експертиза; детальне проектування. На передінвестиційній фазі проводяться дослідження по визначенню інвестиційних можливостей, здійснюється аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір проекту, а також підготовка проекту: попереднє обґрунтування і детальна розробка, висновки щодо проекту та рішення про його інвестування.
На інвестиційній фазі проводяться такі роботи: встановлення правової, фінансової, організаційної засад для здійснення проекту; придбання та передача технології, а також основні проектні роботи; придбання землі, будівельні роботи й встановлення обладнання; передвиробничий маркетинг, а також забезпечення постачання та формування адміністрації фірми; набір і навчання персоналу; здача в експлуатацію підприємства.
Експлуатаційна фаза розглядається як з точки зору короткотермінових, так і довготермінових засад. Перші стосуються початку виробництва, коли можуть виникати проблеми чисто технічні й виробничі, а довготерміновий підхід має відношення до обраної стратегії і загальних витрат на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажів. Основними стадіями експлуатаційної фази є здача в експлуатацію; заміна і оновлення; розширення та інновації; заключна оцінка проекту.
Тривалість проектного циклу залежить від великої кількості обставин, в першу чергу від виду проекту та його учасників. Вартість передінвестиційних досліджень перебуває у взаємозв’язку з такими чинниками: масштаб і природа проекту; вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень; категорія замовника та підрядника досліджень; час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації.
Підхід Всесвітнього банку до класифікації стадій проекту полягає в поділі циклу проекту на 6 стадій: ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка; перші три складають фазу проектування, останні – фазу впровадження.
Ідентифікація –