Xreferat.com » Рефераты по экономике » Господарська діяльність судобудівного підприємства

Господарська діяльність судобудівного підприємства

Зміст


Вступ

1. Коротка характеристика галузі промисловості, до якої належить підприємство та його місце в галузевій структурі країни

2. Оцінка виробничої програми підприємства

2.1 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства

2.2 Моніторинг діяльності підприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва – прибуток»

3. Обґрунтування вдосконаленого стану досліджуваного підприємства

3.1 Зіставлення основних економічних показників ефективності чинного та удосконаленого економічного стану підприємства

Висновок

Список використаних джерел


Вступ


Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Машинобудування є матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, що в свою чергу сприяє підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини й устаткування. Одним із наслідків науково-технічної революції є швидке моральне зношування засобів виробництва.

Технічний прогрес спонукає дедалі частішу зміну типів та моделей виробів. Моделі продукції старіють та змінюються значно раніше, ніж зношуються Знаряддя праці, спеціально спроектовані для виготовлення цього виробу. Істотно зростає питома вага серійного, а часом і дрібносерійного випуску.

Велике значення у сучасній промисловості – і насамперед у машинобудуванні – має проблема гнучкості, яку можна зарахувати до першорядних економічних проблем технічного прогресу.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються у двох напрямах. По-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей машинобудування внаслідок розвитку науки. Змінився характер продукції у давніх галузях машинобудування (у верстатобудуванні, у випуску рухомого складу для залізниць тощо). По-друге, розвиваються нові наукомісткі галузі машинобудування (автоматика, радіоелектроніка, устаткування для атомної промисловості, верстатів з ЧПУ, робототехніка тощо).

Отже, тривалими пріоритетами у структурній політиці машинобудування мають стати:

– прискорений розвиток наукомістких машинобудівних виробництв;

– соціальна переорієнтація комплексу, передбачуване пришвидшене нарощування випуску продукції для споживчого сектора (включно з технічно складними виробами народного споживання, що є одним з найперспективніших напрямів та вузьким місцем у задоволенні споживчого попиту; обладнання для сфери послуг);

– екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсозбережних видів техніки, застосування ресурсозбережних технологій машинобудівного виробництва, розширення використання прогресивних конструкційних матеріалів.

Такі зрушення у машинобудуванні треба трактувати як закономірні, і це підтверджується світовим досвідом. У машинобудівному комплексі розвинутих країн протягом тривалого часу спостерігається тенденція відносно зменшувати питому вагу старих, традиційних і збільшувати частку нових, наукомістких виробництв, що викликано, насамперед, істотними змінами у структурі кінцевого продукту у бік електронної техніки, засобів автоматизації, приладів та іншої наукомісткої продукції.

Прогресивні структурні зміни здатні незабаром істотно знизити навантаження на машинобудування і, що важливо, знизити потребу в залученні нових інвестицій для нарощування й оновлення створеного виробничого апарату.

Машинобудівна промисловість має складну територіальну організацію виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що в процесі науково-технічного прогресу. Поділ праці в цій галузі (включаючи територіальний) динамічно поглиблюється і розширюється, що стає основою інтеграції окремих виробництв. Концентрація, спеціалізація і кооперування набувають великих масштабів, які якісно різняться між собою. Виробничі зв'язки між підприємствами дуже різноманітні. Елементарні територіальні машинобудівні системи часто охоплюють велику кількість підприємств, які мають не тільки компактну, а й районну, міжрайонну і навіть міждержавну територіальну спільність.

Спеціалізація, концентрація і кооперування машинобудівних підприємств, їх виробничо-територіальні зв'язки і комплексотворення є основними організаційними чинниками. Ці чинники і раціональне управління відіграють важливу роль у підвищенні ефективності виробництва. Тільки науково обґрунтована, поглиблена спеціалізація підприємств може дати близько 1/3 всього приросту продуктивності праці у машинобудуванні. Навіть часткова по детальна спеціалізація в районі дає змогу подвоїти випуск продукції і на 40–50% скоротити чисельність допоміжного персоналу. Використання організаційних чинників у підвищенні ефективності машинобудування потребує в 1,5–2 рази менших витрат, ніж впровадження однакових за кінцевими наслідками інших технічних і організаційних заходів.

Машинобудування України характеризується високим рівнем концентрації виробництва. Багато машинобудівних підприємств є гігантами, на яких працюють десятки тисяч робітників. Разом з цим функціонують і невеликі вузькоспеціалізовані заводи. Разом з цим за останні десятиріччя у зв'язку з прискореними темпами розвитку галузі машинобудівними центрами і вузлами стали середні міста і навіть малі. У них відкривалися філії підприємств, розташованих у великих містах, будувались вузькоспеціалізовані заводи, продукція яких (у вигляді комплектуючих виробів) надходила на великі підприємства.


1. Коротка характеристика галузі промисловості, до якої належить підприємство та його місце в галузевій структурі країни


Машинобудуванням – сукупність підприємств, які характеризуються єдністю визначення продукції з однорідними технічною базою, технологічними процесами і особливим професійним складом кадрів. Комплексні та спеціалізовані галузі мають свої напрямки – спеціалізовані виробництва, які мають такі самі ознаки, як і галузь, але є більш вузько спрямовані і випускають більш однорідну продукцію порівняно з галуззю та мають у своєму складі меншу кількість підприємств.

Машинобудування України складається з 18-ти великих комплексних галузей та близько 100 спеціалізованих галузей та виробництв. Класифікація галузей машинобудування:

1. Важке, транспортне і енергетичне машинобудування;

2. Електротехнічна промисловість;

3. Хімічне та нафтогазове машинобудування;

4. Верстатобудівна та інструментальна промисловість;

5. Приладобудування;

6. Автомобільна промисловість;

7. Тракторне та сільськогосподарське машинобудування;

8. Будівельне, шляхове та комунальне машинобудування;

9. Машинобудування для легкої та харчової промисловості та виробництво побутових приладів;

10. Виробництво санітарно-технічного обладнання та виробів;

11. Авіаційна промисловість та ракетобудування;

12. Суднобудування;

13. Телекомунікації та радіопромисловість;

14. Електронна промисловість;

15. Оборонна промисловість;

16. Виробництво виробів з металу;

17. Виробництво металевих конструкцій для будівель та споруд, мостів, ангарів, гідротехнічних споруд тощо;

18. Виробництво обладнання для кольорової металургії;

19. Інші виробництва машинобудування.

У машинобудівній галузі України налічується 2,1 тисяча підприємств і наукових організацій, в яких працює майже 1,7 мільйонів чоловік. Обсяги виробництва продукції машинобудування протягом 2003 року зросли на 16,8%. Питома вага галузі у структурі промисловості – 13,2%. Зовнішньоторговельні операції зменшуються, в 2003 сальдо зовнішньої торгівлі продукції машинобудування було від'ємним – $648 мільйонів.

В нашому випадку нас цікавить судобудівництво як одна з головних галузей машинобудівництва. Судобудівна галузь, яка повинна закладати основу конкурентоспроможності українських кораблів на світовому ринку, відноситься до пріоритетних. Акумулювавши результати роботи підприємств різних галузей промисловості (металургії, машинобудування, радіоелектроніки, електротехніки, хімічної та ін.), судобудівництво здатне забезпечити зайнятість багатьох тисяч громадян України та суттєві валютні припливи.

В радянські часи судобудівні підприємства України працювали в основному на військові потреби. Після 1992 р. будівництво суден практично завершилось і заводи почали конверсію виробництва з ціллю переходу на випуск громадських комерційних суден. Відсутність необхідного фінансування не дозволило виконати конверсію в повному об’ємі. В той же час українські судовласники не мали засобів для заказу нових суден.

Виходом з такого положення могло б бути будівництво суден на експорт, хоча іноземні заказчики занижували ціну на 15–20% проти світової, пояснюючи це ризиков вкладу засобів в промисловість України. Однак інфляційні процеси 1993–1994 рр. повністю залишили заводи без оборотних засобів; із-за цього та інших причин виробництво суден на експорт стало збитковим. Крім цього, фактично не проводився маркетинг: його схема і методи не розроблялися, дослідженням потреб ринку ніхто не займався, багато судобудівників навіть не підозрювали, що будь-яка угода не можлива без участі спеціальних брокерських організацій.

Судобудівництво України опинилось в катастрофічній ситуації. Щоб вийти з неї, необхідно розібратись в ситуації і визначити генеральний шлях виходу галузі на сучасний рівень. Такий шлях повинна визначити Національна програма судобудівництва України, розробка якої завершується.

З економічної точки зору, продукція судобудівництва являється специфічним товаром, що стає на заваді дослідженню її руху на ринку традиційними методами, які широко використовуються в маркетингу товарів масового виробництва.

Основні відміні ознаки судна як товару такі: висока вартість; довгий строк проектування; довгий життєвий цикл; значно обмежена серійність. Ці ознаки визначають взаємозв’язок виробника і покупця: по-перше, висока вартість суден обумовлює процедуру продажу, неможливої без фінансового посередника – банку, агентом якого виступає судовий брокер; по-друге, оскільки з-за довгого строку виготовлення судна методи маркетингу товарів масового виробництва не підходять, значно зростає роль стратегічних рішень по розробці товару; по-третє, значний строк експлуатації судна відповідає розвитку суміжного виробництва – судоремонту, в ході якого збільшується життєвий цикл товару, розширюється чи змінюється його функціональні можливості; в-четвертих, обмежена серійність має своїм наслідком те, що кожен слідуючий зразок продукції, як правило, відрізняється від попереднього змістовністю обладнання.

Комерційний успіх на ринку в багатому залежить від тих рішень, якими керувалися, створюючи даний товар, тобто мова йде про рішення стратегічного рівня.

Вибираючи з усіх можливих рішень стратегію диферентизації, беруть на увагу ряд факторів. До них належать:

– високі технічні характеристики судна при низьких експлуатаційних затратах;

– передова технологія створення (проектування);

– нові способи організації і планування виробничого процесу;

– передова технологія будівництва;

– виробництво високоякісної продукції з використанням передових технологій і матеріалів;

– будівництво суден в короткі строки;

– кредитування на пільгових умовах або в особливо крупних розмірах;

– забезпечення високої надійності і ремонтопринадобності судна;

– сервісне обслуговування на протязі життєвого циклу судна, а також надання послуг, які не забезпечуються конкурентами;

– підготовка спеціалістів для обслуговування техніки, інші види інжинірингу (проекти модернізації, ремонту);

– особливо вигідні форми контракту.

Таким чином, стратегія дифферентизації заключається в тому, що виробник виробляє різноманітні види товарів, відрізняючихся споживацькими властивостями в залежності від умов ринку, де передбачається реалізація. Особливість використання цієї стратегії в судобудівництві полягає в великих затратах і, як наслідок, великому ризику в визначенні виду товару та його споживацьких властивостях. Однак практика показує, що без цього створити конкурентоспроможний товар і продвинути його на ринку неможливо. Відомо, наприклад, що фірма, що займається розробкою суден, випускає в рік до 100 техніко-комерційних пропозицій, з яких судобудівні заводи вибирають не більш ніж три, чотири розробки.

Стратегія низьких затрат передбачає забезпечення конкурентоспроможної продукції завдяки удешевленню виробництва шляхом збільшення його об’ємів. Сьогодні судобудівництво України не може використати цей принцип, бо з падінням виробництва зростають затрати на одиницю продукції.

Стратегія вузької спеціалізації не являється альтернативною, може базуватися і на диферентизації продукції, і на низьких затратах, передбачає використання переваг продукції фірми в відносно вузьких ринкових секторах.

Судобудівництво минулого СССР характеризувалася вертикальною інтеграцією, тобто в рамках одної галузі були об’єднані виробники продукції і комплектуючого обладнання. В наш час Державний комітет промислової політики України більше віддає перевагу диверсифікації. З цією ціллю виникає розширення діяльності фірм завдяки випуску нової продукції, виготовлення якої не пов’язано з основним виробничим напрямком. Об’єктивно це визвано орієнтацією основного виробництва на випуск оборонних заказів (до 70–80% об’єма) і практичною відсутністю їх сьогодні.

В перспективі політиці диверсифікації повинна прийти на зміну політика вертикальної інтеграції як більш ефективна для судобудівної галузі.

Криза суднобудівної галузі України зівпав зі складною ситуацією, виникшої на світовому судобудівному ринку. В наш час виникає черговий циклічний рост портфеля заказів, визваний необхідністю заміни застарілих суден. До 70–80% світового портфеля заказів приходиться на судобудівництво Південно-Східної Азії (Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань). Продукція європейських судобудівників на 15–20% дорожче, ніж Південної Кореї та Китаю, котрі формують рівень світових цін на ті чи інші види суден. Слідує також відмітить збитковість потужностей світового судобудівництва (около 40%) при дефіциті верфей, здатних будувати значно крупніші судна.

Цікаво прослідкувати маркетингові стратегії, обрані ведучими судобудівними країнами. Японське судобудівництво, багато років превіліювавше в світі, в умовах збільшеної конкуренції обрало головним напрямком високоскладні, високоякісні і дорожчі судна. Судобудівники Південної Кореї спеціалізуються на випуску менш складних і не таких дорогих суден, котрі відрізняються високою якістю теж. Китай виробляє менш якісні, але ще дешевші судна, використовуючи при цьому свою перевагу в дешевій робочій силі. Європейські країни знайшли свою нишу в судобудівництві більш складних, унікальних суден (науководосліджуючих, пасажирських, швидких та ін.). Висока вартість цієї продукції компенсується державною дотацією, як правило, косвеної – в вигляді податкових пільг, кредитів, законодавчих актів, направлених на підтримку національних транспортних компаній. Величина такої підтримки компенсує диспропорцію в вартості європейського і азіатського судобудівництва. Але в ряді країн (Бельгія, Швеція) судобудівництво все ж скоротилося.

Для України є цікавою стратегія виходу із кризи раніше ведучих судобудівних країн США і Росії, де ці галузі по закінченню «холодної війни» практично перестали отримувати державні закази для ВМС і внаслідок цього опинилися в глубокій кризі.

В 1993 р. в США прийнята Програма відродження національного судобудівництва, котра отримала статус закону. Вона заключає 5 основних складових: закінчення субсидій для судобудівництва в других країнах через ОЕСР; перегляд «закону Гіббона»; ревізія програми кредитування судобудівників; забезпечення гарантій для кредитів на будівництво суден в об’ємі 2 млрд. Дол. На 10 років; прискорений трансферт технологій.

Програма кредитування забезпечує гарантії під комерційні ссуди. Гарантії кредиту надаються під боргові зобов’язання судовласників (фінансування суден, плаваючих під американським флагом чи побудованних, модернізованих на верфях США) і судобудівних фірм (розвиток виробництва). Звичайною формою боргових зобов’язань при фінансуванні суден являється випуск акцій, при фінансуванні розвитку виробництва – це банківські ссуди. В будь-якому випадку джерелом фінансування являється приватний сектор. Всього планується забезпечити гарантії кредиту на суму 12 млрд. дол. Сума на черговий фінансовий рік визначається Конгресом.

В Росії теж затверджена в 1995 р. програма «Російські верфі». Її завданням являється збереження і розвиток научно-технічного потенціалу судобудівничої промисловості; забезпечення умов для створення сучасних конкурентоспроможних суден; суттєве звільнення російських судобудівників і судовласників від імпортної залежності у відношенні комплектуючого обладнання. Програма передбачає роботи з комплексних програм НІР і ОКР, направлених на забезпечення конкурентоспроможності продукції, реструктуризацію галузі, технічне переоснащення і перестройка технологічних циклів судобудівних заводів (див. схему 1).

Не маючих вільних засобів та потужних підприємств для крупнотонажного надводного судобудівництва, Росія направила свої зусилля на пошук власної ниші шляхом збереження і розвитку научно-технічного потенціалу галузі. Задачі модернізації і реконструкції судобудівничого виробництва відкинуті на більш пізню перспективу, коли, як очікується, прийдуть інвестиції для цих цілей.

На основі аналізу ситуація в світовому судобудівництві, кон’юктури світового ринку та стану флоту українських судовласників (транспортного, промислового, воєнного), а також накопиченого міжнародного досвіду при розробці змін до Національної програми судобудівництва України були прийняті головним стратегічним напрямком, а саме:

– збереження виробничого і кадрового потенціалу галузі;

– створення умов для нормального фінансування вітчизняних підприємств;

– реструктуризація судобудівних підприємств;

– приорітетний розвиток і захист національних судоходних і риболовних компаній;

– розвиток маркетингової діяльності та наукових розробок.

Така послідовність стратегічних пріоритетів в розвитку судобудівництва дозволяє виходячи з економічних можливостей держави направити зусилля на збереження його промислового потенціалу і рішення соціальних задач цілих регіонів, не закликаючи значних засобів з державного бюджету.

Держава надає певну економічну допомогу українським підприємствам, які знаходяться в критичному стані з-за невиконання російськими заказниками фінансових зобов’язань або внаслідок змін на фінансовому ринку, а також кредитує будівництво суден і створює необхідні правові основи для розвитку галузі. По ініціативі Управління судобудівництва Державного комітету промислової політики тільки в 1998–1999 рр. були видані постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, котрі забезпечили матеріально-технічну допомогу судобудівним підприємствам на суму вище 200 млн. грн. Прийняті закон «Про державну підтримку судобудівній промисловості України» (від 27 грудня 1997 р.), Наказ Президента України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв» (від 28 липня 1999 р.), закон «Про міри по державній підтримці судобудівної промисловості в Україні» (від 18 листопада 1999 р.). Розробка нормативних документів, котрі стануть основою (базою) для розвитку судобудівництва України, продовжуються.


2. Оцінка виробничої програми підприємства


Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма, тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно. Так

Підприємство «Океан» спеціалізується на виробництві якорів, які використовуються в судобудівництві.

Для того, щоб оцінити відповідність виробничої програми (Qф) наявним на підприємстві потужностям по виготовленню обумовленого виду продукції, необхідно віднайти потужність за показниками роботи підприємства за формулою (3.1):


Пв = N x P x Тр (шт.), (3.1)


де N – кількість верстатів, які беруть участь у виготовленні цільової продукції, одиниць;

P – паспортна продуктивність одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції (шт./год.);

Тр – річний фонд робочого часу одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, год.


Тр = nзм x Td x Tзм x Господарська діяльність судобудівного підприємства, год.


де nзм – кількість змін;

Td – кількість робочих днів на рік, дні; Тзм – тривалість зміни, год.; Ттп -% технологічних перерв;

Тпр -% планових ремонтів.

Вихідні дані для обчислення потужності та ступеня збалансованості виробничої програми підприємства наступні: N = 15 од; Р = 24 шт./год.; Господарська діяльність судобудівного підприємства = 1 зміна; Тd = 250 днів; Тзм = 7,9 годин; Ттп = 7%; Тпр = 4,1%

Використовуючи ці дані маємо:

Тр = 1 x 250 x 7,9 x Господарська діяльність судобудівного підприємства (год.);Господарська діяльність судобудівного підприємства Пв = 15 x 24 x 1755,78 = 632079 (шт.)Господарська діяльність судобудівного підприємстваГосподарська діяльність судобудівного підприємстваГосподарська діяльність судобудівного підприємства

Для оцінки ефективності використання виробничого обладнання при виготовленні певного виду продукції необхідно обчислити коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Кекс), коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кінт), інтегральний коефіцієнт (Кінтегр) та резерв потужності (Rn) за такими формулами (3.2 – 3.5):


Кекс = Господарська діяльність судобудівного підприємства, (3.2) Кінт = Господарська діяльність судобудівного підприємства, (3.3)


Кінтегр = Кекс x Кінт, (3.4) Rn = 1 – Кінтегр, (3.5)

де Тк – календарний фонд робочого часу за рік, який дорівнює 2041 годин.

РФ – фактична продуктивність 1 верстата/год., яка дорівнює 20 шт./год.

Отже, Кекс = Господарська діяльність судобудівного підприємства; Кінт =Господарська діяльність судобудівного підприємства; Кінтегр =0,86 Господарська діяльність судобудівного підприємства 0,83 = 0,72; Rn = 1 – 0,72 = 0,28.

На основі отриманих даних коефіцієнтів екстенсивного використання обладнання (Кекс = 0,86) та інтенсивного використання обладнання (Кінт = 0,83) визначений коефіцієнт інтеграції (Кінтегр = 0,72), який показує наявність запасів на підприємстві. Так як інтегральний коефіцієнт менше 1, то це означає, що підприємство недовикористовує запаси своїх ресурсів. З цього випливає, що підприємству потрібно вдосконалювати свою виробничу програму.


2.1 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства


Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами оцінюється шляхом розрахунку чисельності персоналу, для цього попередньо складають баланс робочого часу одного облікового працівника, виходячи з графіка його роботи, тобто розраховують ефективний фонд роботи одного облікового працівника (Теф) за формулою (4.1):


Теф = (Дк – Дс – Дв – Двідп – Дхв – Ддо – Дцп – Дхв) x Тзм, (4.1)


де Дк – календарний період, днів; Дс – кількість часу, який припадає на святкові; Дв – кількість часу, який припадає на вихідні дні; Двідп – тривалість відпустки працівника; Дхв – відсутність працівника через хворобу; Ддо – виконання державних обов’язків; Дцп – цілодобові простої; Дув – період навчальної відпустки.

Вихідні дані для розрахунку робочого часу наступні: Дк = 366 днів; Дс = 9 днів; Дв = 104 днів; Двідп = 27 днів; Дхв = 2 дня; Ддо = 3 день; Дцп = 1 день; Дхв = 2 год.

З цього випливає, що:


Теф = (366 – 9 – 104 – 27 – 2 – 3 – 1 – 2) x 7,9 = 1722,2.

За результатами обчислення ефективного річного фонду роботи облікового працівника складається баланс робочого часу у вигляді таблиці:


Таблиця 2. Баланс робочого часу одного облікового працівника

Показники Днів

Календарний фонд:

– вихідні;

– святкові


104

9


2. Номінальний фонд робочого часу.

Планові невиходи по причинах:

– основні відпустки

– хвороби

– виконання державних обов’язків

– цілодобові простої

– навчальна відпустка

Разом невиходів


27

2

3

1

2


35

3. Ефективний фонд робочого часу:

– в днях

– в годинах


218

1722


Розрахунки облікової чисельності основних виробничих робітників (Чпр), їх заробітної плати (ЗПпр) та загальнорічного фонду зарплати виконуються за формулою (4.2) обчислюється штат основних виробничих працівників (їх облікова чисельність):


Чпр = Господарська діяльність судобудівного підприємства, (4.2)


де ТМ – повна трудомісткість виробничої програми, норма/год; Квн – коефіцієнт виконання норм виробітку.

Вихідні дані для розрахунку чисельності та заробітної плати виробничих працівників наступні:

ТМ = 571210 чол/год.; Квн = 1,15.

Використовуючи ці дані маємо: Чпр = Господарська діяльність судобудівного підприємства(осіб)

Обчисливши потрібну чисельність основних виробничих працівників, їх необхідно розподілити на погодинників, відрядників та розрахувати чисельність допоміжних працівників за такими даними: частка працівників відрядників дорівнює 35%; частка погодинників – 65% та допоміжних – 28%.

Чпр.п = Господарська діяльність судобудівного підприємства 188 (осіб); Чпр.в = Господарська діяльність судобудівного підприємства 101 (осіб); Чпр.д = Господарська діяльність судобудівного підприємства 81 (осіб).

Заробіток виробничих працівників з погодинною оплатою слід розрахувати за формулою (4.3):


ЗПпр.п = Теф x Тст, грн.,


де Тст – годинна тарифна ставка за виконану роботу, яка для погодинників дорівнює 1,5 грн./год, а для допоміжних – 1,1 грн/год.; Теф – річний ефективний фонд роботи працівника, годин. Отже,

ЗПпр.п = 1722 x 1,5 = 2583 (грн/год.) ЗПпр.д = 1722 x 1,1 = 1894,4 (грн/год.)

Заробіток виробничих працівників-відрядників розраховується за формулою (4.4):


ЗПпр.в = N x R, грн.,


де N – виробнича програма, яка дорівнює 620880 шт.; R – відрядна розцінка за одиницю продукції, яка дорівнює 0,01 грн. Отже,

ЗПпр.в = 620880 x 0,01 = 6208,8 (грн/год.)

Допоміжні робітники оплачуються за погодинною формою оплати.

Таблиця 2.1. Розрахунок річного фонду заробітної плати основних та допоміжних робітників

Групи робітників наявна чисельність

Т

ставка

Теф R-розцінка

Тариф-

ний заробіток

Роз-

мір пре-

мії, %

Сума премії Річний фонд заробітної плати

за зміну на добу






Основні робітники в

т. ч.

– погодин-ники


– відряд-ники


188


101


188


101


1,5


-


1722


1722



-


0,01


48560,4


627088,8


12


12


5827,9


75250,6


491488,3


702339,4

РАЗОМ 289 289


1112749,2
81078,5 1193827,7
Допоміжні робітники 81 81 1,1 1722 - 153448,1 12 18413,7 171861,72
РАЗОМ








Всього робітників 370 370


1266197,3
99492,2 1365689,4

Для розрахунку загальної чисельності керівників, спеціалістів і службовців (Чк) необхідно скористатись формулою (4.5):


Чк = 0,33 x Чр, осіб,


де Чр – загальна чисельність основних та допоміжних робітників.

Чк = 0,33 x 370 = 122 (осіб)

Обчисливши загальну чисельність керівників, спеціалістів і службовців, їх необхідно розподілити на відповідні категорії, скориставшись наступними даними: частка керівників дорівнює 10%; частка спеціалістів – 70% та частка службовців – 20%.

Чк = Господарська діяльність судобудівного підприємства12 (особа); Чсп = Господарська діяльність судобудівного підприємства 85 (особи); Чсл = Господарська діяльність судобудівного підприємства 25 (особам).

Заробітну плату керівників, спеціалістів і службовців (ЗПк) розраховують використовуючи формулу (4.6):


ЗПк = О x Тм, грн.,


де О – місячний оклад керівника, спеціаліста чи службовця, грн/міс.; Тм – кількість відпрацьованих за рік місяців (Тм = 12).

Місяцний оклад для керівника дорівнює 805 грн., для спеціаліста – 505 грн., для службовця – 316 грн.

Використовуючи ці дані маємо: ЗПк = 805 x 12 = 9660 (грн.); ЗПсп = 505 x 12 = 6060 (грн.);

ЗПсл = 316 x 12 = 3792 (грн.).

Результати розрахунків занесені до таблиці 2.3:


Таблиця 2.3. Розрахунок річного фонду заробітної плати керівників, спеціалістів і службовців.

Посада Кількість осіб Місячний оклад Тарифний фонд заробітної плати, грн. Розмір премії, % до окладу Сума премії Річний фонд заробітної плати, грн.
керівники 12 805 115920 25 28980 144900
спеціалісти 85 505 515100 25 128775 643875
службовці 25 316 94800 25 23700 118500
Всього 122 1626 725820
181455 907275

Наявність основних виробничих фондів підприємства досліджується шляхом розрахунку середньорічної вартості основних фондів на підставі наступних даних за формулою (4.7):


Фср = Фпр + Фвв x Господарська діяльність судобудівного підприємства – Фвиб x Господарська діяльність судобудівного підприємства, грн.,


де Фпр – вартість основних виробничих фондів підприємства на початок року по групах;

Фвв – вартість введених у виробництво протягом року основних виробничих фондів по групах, грн;

Фвиб – вартість вилученних з виробництва протягом року основних виробничих фондів по групах, грн;

Господарська діяльність судобудівного підприємства – термін залучення основних виробничих фондів по групах у виробництво, місяців;

Господарська діяльність судобудівного підприємства – термін вилучення основних виробничих фондів по групах з виробництва.

Вихідні дані для обчислення середньорічної вартості основних виробничих фондів наступні:

Господарська діяльність судобудівного підприємства= 2500 тис. грн.; Господарська діяльність судобудівного підприємства= 750 тис. грн.; Господарська діяльність судобудівного підприємства= 740 тис. грн.; Господарська діяльність судобудівного підприємства= 245 тис. грн.; Фвв = 125 тис. грн. (по Господарська діяльність судобудівного підприємства); Господарська діяльність судобудівного підприємства – березень; Господарська діяльність судобудівного підприємства – травень.

Використовуючи ці дані маємо:

Фср =Господарська діяльність судобудівного підприємства (тис. грн).

Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства також включає оцінку ступеня витратності виробництва за показниками собівартості виробленої продукції. Розрахунки виробничої собівартості обсягу товарної продукції та одиниці продукції здійснюються сумуванням всіх витрат, які виникають в ході її виготовлення і заносяться до таблиці 2.4:


Таблиця 2.4. Калькуляція собівартості продукції

№

з/п

Калькуляційні статті

Ціна за одини-

цю продук-

ції

Витрати



на одиницю продукції на річний обсяг



у натур. вимір.

сума,

грн

у натур.

вимір.

сума,

грн

1 Основні матеріали 3,10 1,4 4,34 869232 2694619,2
2 Допоміжні матеріали 4,3 0,3 2,29 186264 800935,2
3 Напівфабрикати 1,34 1 1,34 831979,2 831979,2

Разом (ст. 1–3)



4327533,6
4 Електроенергія 0,2 5 1 3104400 620880

Разом (1–4)



4948413,6
5 Зарплата основних робітників

1,9
1193827,7
6 Додаткова зарплата

0,23
143259,32
7 Відрахування від зарплати

0,81
501407,62
8 Витрати на підгот овку та освоєння виробництва

0,33
207405
9 Витрати на утримання та експлуатацію устаткування

1,2
756326,51
10 Цехові витрати

2,1
1399323,1

Цехова собівартість

14,59
9059962,8
11 Загальновиробничі витрати

1,13
706620

Виробнича собівартість

15,7
9766582,8

Для того, щоб знайти загальні витрати на основні матеріали, допоміжні, напівфабрикати в собівартості продукції (Ссм), необхідно скористатися формулою (4.8):

Ссм = Qф x

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Подробнее

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: