Економіка України на сучасному етапі: проблеми та перспективи її розвитку
План
Вступ
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
1.1 Сутність економічної системи та основ регулювання економікою країни в системі господарського механізму
1.2 Основні показники, що характеризують ступінь розвитку економіки країни
1.3 Економічне зростання як основа розвитку економіки країни
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ ІІ . ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
2.1 Сучасний стан економічного розвитку України та регіонів
2.2 Аналіз вагомих чинників негативного впливу на економічні процеси в країні
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1 Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації
3.2 Основні напрямки перебудови економіки України для забезпечення подальшого її економічного зростання
Висновки до третього розділу
Висновки
Список літератури
ДОДАТКИ
Вступ
Економічний розвиток держави є основою розробки стратегії управління країною. Розвиток ринкової економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного простору в глобальному світовому ринковому середовищі. Стратегічна мета соціально-економічного розвитку держави обґрунтовує вибір курсу на економічне зростання основних макропоказників. Необхідність проведення аналізу економічної ситуації в країні та визначення перспектив подальшого розвитку економіки України визначає актуальність теми дослідження.
Метою даної курсової роботи є аналіз економіки України на сучасному етапі, визначення проблем та перспектив її розвитку. Відповідно до цього були поставлені наступні завдання:
визначити сутність та загальні засади економічного розвитку держави;
- дослідити явище економічної системи та основ регулювання економікою країни в системі господарського механізму;
визначити основні показники, що характеризують ступінь розвитку економіки країни;
дати характеристику економічному зростанню як основі розвитку економіки країни;
здійснити аналіз сучасного стану економічного розвитку України та регіонів;
провести дослідження вагомих чинників негативного впливу на економічні процеси в країні;
визначити заходи держави щодо вирішення проблем розвитку економіки України;
дати характеристику кон’юнктурної політики державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації;
навести основні напрямки перебудови економіки України для забезпечення подальшого її економічного зростання.
Об’єктом в даній роботі виступає економіка країни та її основні складові. Предметом дослідження є економічна ситуація в Україні та подальші перспективи її розвитку.
Під час дослідження в роботі були використані загальнонаукові методи, такі як статистичний, графічний, аналітичний, вербальний, індуктивний та інші. Використовувались також наукові праці та дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, періодичні видання, законодавча база, а також ресурси мережі Інтернет.
РОЗДІЛ І
СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
1.1 Сутність економічної системи та основ регулювання економікою країни в системі господарського механізму
Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об’єктивних економічних законів і суб’єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання .
Структурні елементи економічної системи являються наступними виробничі відносини; продуктивні сили суспільства та механізм господарювання. Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності, виступають суспільною формою продуктивних сил. Виробничі відносини і продуктивні сили — це форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою — формації .
Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Третій структурний елемент економічної системи — механізм господарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини — відносини власності і поверхневі — організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності.
Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини — правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання — це механізм дії та використання економічних законів .
Економічна система кожного способу виробництва породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійки, повторювані, причинно-наслідкові зв’язки і залежності. Саме вони визначають магістральні напрями розвитку будь-якої ділянки народного господарства країни. На відміну від юридичних законів, схвалюваних парламентом, економічні закони об’єктивні. Багато вчених об’єктивність виникнення й існування економічних законів пояснюють тим, що вони не залежать від волі й свідомості людей. Причина об’єктивності економічних законів полягає в тому, що вони випливають з умов матеріального та нематеріального буття суспільства і пануючих у ньому виробничих відносин .
Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови: ієрархічність; рухомість та суперечливість. Суперечність поміж виробничими відносинами і продуктивними силами розв’язується за допомогою змін насамперед у царині власності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Окрім найважливішої ділянки — відносин власності, є ділянка розподілу, де також спорадично виникають проблеми і суперечності, які потребують якнайшвидшого розв’язання, інакше спонукальні мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивності, що недавно діяли безвідмовно, починають не спрацьовувати
Джерела руху економічної системи, як і принципи її побудови, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи суспільства. Джерелами руху економічної системи можна визначити наступні: суперечності; зміни характеру економічних зв’язків і потоків між суб’єктами економічної діяльності; інтереси людей .
Категорія “суперечності” – одне з джерел руху економічної системи суспільства – дещо відрізняється від категорії “суперечливість”, яка є принципом побудови такої системи. Ще одним джерелом руху економічної системи є зміни характеру економічних зв’язків і потоків між суб’єктами економічної діяльності. Суб’єкти економічної системи суспільства – промислові, сільськогосподарські, будівельні і транспортні підприємства, різні організації, установи та заклади, окремі індивіди – обмінюються між собою горизонтальними – матеріальними, інформаційними і грошовими потоками, з одного боку (тобто як партнери, як рівні сторони виробничого або іншого процесу), і вертикальними, насамперед інформаційними – з іншого (йдеться не про партнерські відносини, а навпаки, про відносини, пов’язані з управлінням народним господарством). Економічна система кожного суспільства має відповідний саме їй характер економічних зв’язків і потоків. Останнім за рахунком, але не за значущістю джерелом руху економічної системи суспільства є інтереси людей. Саме інтереси спонукають людину до тих або інших дій, вони фактично є відображенням у свідомості будь-яких об’єктивних потреб .
Існує декілька видів економічних систем. У загальній класифікації слід виокремити три основні критерії: домінуюча форма власності; технологічний спосіб виробництва; спосіб управління і координації економічної діяльності. Власність розрізняють за типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.
Другим критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва; йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів .
Третій критерій класифікації економічної системи суспільства — спосіб управління і координації економічної діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами тощо. Разом з тим за технологічним способом виробництва, тобто за рівнем розвитку продуктивних сил, економічні системи поділяються на такі підсистеми: доіндустріальне суспільство; індустріальне суспільство та постіндустріальне суспільство .
Насамкінець розглянемо типи економічних систем суспільства. Нині налічується чотири типи економічних систем суспільства: адміністративно-командна економіка; перехідна економіка; ринкова економіка та змішана економіка. Категорія адміністративно-командна економіка була введена у науковий обіг економістом Г. Поповим. Ця модель заснована на соціалістичній ідеї необхідності панування державної власності на засоби виробництва, одержавлення всього народного господарства і централізованого планування. За цієї моделі існує затратний механізм, а також дисбаланс між платоспроможним попитом і наявністю товарної маси, дефіцит продовольчих і непродовольчих товарів. У країнах з перехідною економікою відбувається трансформація адміністративно-командної системи в ринкову. Перехідний стан економіки можна аналізувати з позицій системи категорій і законів його функціонування або вивчаючи шляхи, програми і системні заходи з послідовної трансформації централізованої планової економіки у ринкову. Змішана економіка склалася у високорозвинених країнах, де крім пануючої приватної капіталістичної власності досить значною є частка державного сектору в народному господарстві.
Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
1.2 Основні показники, що характеризують ступінь розвитку економіки країни
Найбільш узагальненим показником створення благ в суспільстві є валовий випуск. Валовий випуск – (ВВ) – сукупна ринкова вартість продукції, товарів і послуг, вироблених в країні протягом року в базових цінах. При цьому базова ціна представлена лише як сума витрат і прибутку. В неї не входять продуктові податки – акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін. Валовий випуск має охоплювати результати всіх форм і видів діяльності в економіці країни. Однак реально здійснити це дуже важко і практично не можливо. Особливо це стосується доходів тіньового бізнесу, бартерного обміну, оплати у вигляді чайових, роботи домогосподарок в своєму домашньому господарстві і т.п.
Валовий внутрішній продукт (ВВП), або кінцевий продукт - це різниця між валовим випуском і проміжною продукцією суспільства. Валовий внутрішній продукт – це узагальнюючий макроекономічний показник, що виражає сукупну вартість кінцевого продукту, створеного в середині країни, в ринкових цінах за рік. Він складається лише з товарів і послуг, проданих на ринку; а продукти ж, які не перетворилися в товар, тобто не продані – в нього не включаються. В нього не входять також непродуктивні угоди, до яких відносяться суто фінансові угоди і продаж уживаних товарів .
Валовий внутрішній продукт обчислюється трьома методами (способами): виробничим, методом витрат, методом доходів.
Виробничий метод обчислення ВВП зводиться до визначення валової доданої вартості у всіх галузях економіки. Валова додана вартість визначається як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням. Сюди додаються податки за відрахуванням субсидій на продукти і послуги, включаючи імпортні. Сума доданої вартості всіх галузей і є ВВП .
Метод витрат обчислення ВВП полягає в підрахунку всіх витрат на придбання (споживання) кінцевого продукту. Сюди включаються: споживчі витрати населення (С), валові (приватні і державні) інвестиції в національну економіку (Іq), державні закупки товарів і послуг (G). Формула ВВП за методом витрат має наступний вигляд:
ВВП=С+Іq+G (1.1)
Метод розрахунку ВВП за доходами – це підсумок доходів фізичних і юридичних осіб, інституційних одиниць. ВВП тут обчислюється як сума винагороди власникам чинників виробництва (заробітна плата, процент, прибуток, рента). Сюди також включаються непрямі податки на підприємства, амортизація, доходи від власності .
На основі ВВП розраховуються багато інших показників системи національних рахунків. Серед них виділяють: валовий національний дохід (ВНД), валовий національний наявний дохід, особистий дохід, безподатковий дохід. Валовий національний дохід (ВНД) – це грошова оцінка товарів і послуг, які стають доступними для країни внаслідок здійснення економічної діяльності. Він визначається як сума ВВП в цінах кінцевого використання (споживання) і сальдо первинних доходів (Xn), отриманих із-за кордону .
Формула валового національного доходу має такий вигляд:
ВНД=ВВП+Xn=C+Iq+G+Xn. (1.2)
В системі національних рахунків окремо виділяється показник валовий національний наявний дохід (ВННД), який визначається як сума валового національного доходу і сальдо поточних трансфертів, отриманих із-за кодону. Сальдо поточних трансфертів – це різниця між поточними платежами, які перерозподіляються на міждержавному рівні .
Найбільшу частину валового національного доходу складає особистий дохід (ОД), який є доходом громадян, отриманим до сплати ними податків державі. Особистий дохід складає основу попиту на кінцеві товари і послуги особистого споживання, якщо попередньо “очистити” його від податків. Особистий дохід після сплати податків стає доходом, яким розпоряджаються громадяни, або безподатковим доходом. За допомогою нього обчислюється величина фактичних доходів сімей і індивідів. Цей дохід використовується не тільки на споживання, а й на заощадження.
Загальноекономічні показники держави динамічні, вони можуть змінюватися як за рахунок збільшення (зменшення) маси товарів і послуг, так і за рахунок підвищення (зниження) їх цін. Ступінь впливу цінового чинника на ВВП можна визначити, використовуючи показники номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП – це сукупна вартість вироблених товарів і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений. Розрахований на основі поточних цін, він не враховує зміни в рівні цін, нескоригований на інфляцію (підвищення цін) або дефляцію (зниження цін). Реальний ж ВВП – вартість вироблених товарів і послуг, яка враховує зміни в рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію. Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін. Формула його обчислення має такий вигляд :
(1.3)
Індекс цін – показник динаміки (рівня) цін, їх загального збільшення або зменшення за певний період часу. Він показує, яким чином змінився рівень цін протягом аналізованого нами періоду, чи відбувалися інфляція або дефляція та які їхні розміри. Індекс цін є вимірником співвідношення між сукупною поточною ціною певного набору товарів і послуг, який називається ринковим кошиком і сукупною ціною ідентичних або схожих груп товарів і послуг в базовому періоді. Формула індексу цін має такий вигляд :
(1.4)
Індекс цін за умов інфляції називається дефлятором. Дефлятор – коефіцієнт, який використовується для переобчислення економічних показників, виміряних в грошах, з метою приведення їх до рівня цін попереднього періоду. Дефлятор ВВП розраховується на основі співвідношення між номінальним і реальним валовим внутрішнім продуктом:
(1.5)
Для аналізу динаміки реального ВВП застосовують такі показники, як абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту. Абсолютний приріст реального ВВП показує, на скільки його обсяги в поточному періоді відрізняються від обсягів базового періоду. Темп (індекс) зростання (Тзр) показує, у скільки разів (чи %) реальний ВВП поточного періоду відрізняється від ВВП базового періоду :
(1.6)
Якщо одержаний коефіцієнт темпу зростання (% зростання) буде більшим від одиниці, це означає, що відбулося зростання ВВП за цей період; коли ж він дорівнює одиниці, то не відбулося ані зростання, ані спаду, тобто обсяги ВВП не змінилися; якщо ж цей коефіцієнт буде меншим від одиниці, то це свідчить про наявність економічного спаду. Темп приросту (Тпр.) показує, на скільки разів чи % змінюється обсяг ВВП за період, який аналізується .
Таким чином, різноманітність основних показників розвитку країни дозволяє зробити реальний висновок щодо загального розвитку економічних процесів в державі та основних можливостей її економічного зростання.
1.3 Економічне зростання як основа розвитку економіки країни
Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі). Головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її авторитету .
Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу .
Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення:
Е =
(1.7)
Коефіцієнт показує, з якими витратами отримано той чи інший обсяг відповідного макроекономічного показника .
Суспільне виробництво перебуває в постійному русі, але він відбувається не просто по замкненому колу, а по висхідній лінії, хоча й не завжди рівномірно. Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю.
Джерелом економічного прогресу, як і кожного іншого динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток має діалектичний характер, тому відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню розвитку явища чи процесу, припиненню самого життя. Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням.
Політекономічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об’єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. У загальному вигляді структуру названих факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 1.1). Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному відрізку часу .
На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв’язання таких проблем економічного зростання : визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання; забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі; вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку; визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства; окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

Рис. 1.1. Структура факторів економічного зростання
Таким чином, забезпечуючи економічне зростання, люди повинні вдосконалювати економічні процеси, які характеризують згадані показники. Усі вони врешті-решт «фокусуються» в показнику продуктивності праці, комплексним фактором зростання якого є НТП. Відповідно економічне зростання є додатковим показником динамічного розвитку економіки країни та раціональної політики управління господарським механізмом державного апарату.
Висновки до першого розділу
Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об’єктивних економічних законів і суб’єктивних чинників. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Найбільш узагальненим показником створення благ в суспільстві є валовий випуск. ВВП відноситься до найважливіших показників системи національних рахунків, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності інституційних одиниць країни, широко використовується в макроекономічному аналізі і міжнародних порівняннях. Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. Це поняття пов'язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання є однією з головних цілей будь-якої країни, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні. Головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
2.1 Сучасний стан економічного розвитку України та регіонів
Проведемо аналіз сучасного стану економічного розвитку України за основними макроекономічними показниками, а саме – за ВВП. Так, динаміка реального валового внутрішнього продукту (ВВП) у 2008 році характеризувалась нерівномірним розвитком. За січень - вересень 2008 року темпи економічного зростання становили 106.3 проти 107.7% за відповідний період 2007 року. Наприкінці року за умов погіршення кон'юнктури на зовнішніх ринках, зниження споживчого та інвестиційного попиту спостерігалось суттєве уповільнення темпів зростання реального ВВП, які за 2008 рік становили 102.1 проти 107.9% у 2007 році (Рис. 2.1) .

Рис. 2.1 Динаміка реального ВВП України, у % до попереднього року
Номінальний ВВП за 2008 рік становив 949.9 млрд. грн. і збільшився на 31.8% порівняно з попереднім роком. Індекс-дефпятор зріс до 129.1 порівняно з 122.7% в 2007 році. У 2008 році несприятливий економічний розвиток позначився на динаміці всіх видів економічної діяльності, крім сільського господарства (Рис. 2.2). Різке скорочення внутрішнього та зовнішнього попиту спричинило стагнацію промислового виробництва. "Перегрів" ринку нерухомості у попередніх роках, зменшення темпів фінансування будівництва з боку інвесторів та недостатність оборотних коштів в будівельних компаніях були основними причинами кризових явищ в будівництві .

Рис. 2.2 Валова додана вартість за основними видами діяльності, %
Спад в будівництві та промисловому виробництві зумовив уповільнення активності в оптовій і роздрібній торгівлі. Єдиним видом економічної діяльності, за рахунок якого підтримувалось зростання ВВП, було сільське господарство. Завдяки високому врожаю зернових культур в 2008 році сільське господарство в II півріччі розвивалось прискореними темпами та забезпечило значний позитивний внесок у приріст ВВП за підсумками року .
Суттєве зростання сільськогосподарського виробництва забезпечило 1.1 процентного пункту загального приросту ВВП (Рис. 2.3). Крім того, третій рік поспіль чисті податки на продукти забезпечували істотний внесок у приріст ВВП. Аналіз структури ВВП за методом кінцевою використання засвідчив про те, що споживання в 2008 році, як і в попередні роки, було основним чинником економічного зростання. У структурі ВВП за категоріями використання найбільшою була питома вага кінцевих споживчих витрат - 79.2%, або на 1.7 процентного пункту менше порівняно з 2007 роком . Однак ускладнений доступ суб'єктів економічної діяльності до фінансових ресурсів та уповільнення зростання реальних наявних доходів населення призвели до уповільнення темпів зростання цього компонента - зміна за рік становила 9.0 проти 13.6% у 2007 році. Зростання рівня збитковості підприємств за рік та, як наслідок, зростання рівня їх заборгованості, уповільнення надходжень іноземних інвестицій зумовлювали зниження інвестиційної активності. Темпи зростання валового нагромадження за 2008 рік значно уповільнилися - до 105.1 проти 125.8% у 2007 році .

Рис. 2.3 Внески у приріст ВВП
економічний політика країна
У 2008 році обсяги імпорту товарів та послуг продовжували перевищувати обсяги експорту, що відповідним чином вплинуло на збільшення від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами. Звуження внутрішнього попиту спричинило суттєве уповільнення імпорту товарів та послуг. Позитивний внесок у приріст реального ВВП забезпечили кінцеві споживчі витрати (7.0 процентного пункту) та валове нагромадження (1.4 процентного пункту), частки яких зменшилися порівняно з 2007 роком (див. графік 4). Негативно вплинув на приріст реального ВВП чистий експорт товарів та послуг, який становив "мінус" 6.3 процентного пункту і був менший, ніж у 2007 році на 2.8 процентного пункту .
У структурі ВВП за доходами відбулися зміни в бік зменшення валового прибутку та змішаного доходу (на 0.5 процентного пункту) через скорочення фінансового результату діяльності підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування. При цьому збільшилися частки оплати праці найманих працівників та чистих податків на виробництво - на 0.2 та 0.3 процентного пункту відповідно.
Щодо основних галузей виробництва, то варто відмітити, що обсяги промислового виробництва у 2008 році зменшилися порівняно з 2007 роком на 3,1 % (Рис. 2.4).

Рис. 2.4 Динаміка розвитку промислового виробництва
Зниження обсягів промислового виробництва мало місце у 12 регіонах, в тому числі найбільше у Івано-Франківській (на 21,5 %), Полтавській (на 14,1) та Волинській (на 10,3 %) областях. В той же час у 15 регіонах зафіксовано приріст обсягів виробництва, в тому числі найбільше у Черкаській (на 33 %), Одеській (на 27,6) та Тернопільській (на 10,4 %) областях .
У 2008 році загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007 роком зросло на 17,5 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах на 35,2 %, у господарствах населення – на 5,8 % (Рис. 2.5) Приріст виробництва продукції сільського господарства мав місце у 24 регіонах. Найбільший приріст – у Миколаївській (на 73 %), Одеській (на 61,1) та Кіровоградській (на 51,3 %) областях. Зниження обсягів мало місце у Івано-Франківській (на 6,8 %) області. У 2008 році виробництво продукції тваринництва зросло порівняно з 2007 роком на 1 %, у тому числі в аграрних підприємствах – зросло на 6,6 %, у господарствах населення – скоротилося на 2,4 %.

Рис. 2.5 Динаміка розвитку сільського господарства
За 2008 рік підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 64,4 млрд. грн., що на 16