Демографічні передумови розміщення РПС України
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “РПС”
на тему “Демографічні передумови розміщення РПС України”
Зміст
Вступ
1.Роль демографічних передумов в розміщенні та
розвитку продуктивних сил
2.Демографічна ситуація України: сучасні проблеми та перспективи
2.1 Динаміка чисельності та складу населення
2.2 Густота та розміщення населення територією країни
2.3 Зміни якісних характеристик населення
2.4 Характеристика природного руху
2.5 Міграційні процеси
3 Демографічні перспективи України
3.1 Очікувані тенденції народжуваності та смертності
3.2 Прогноз чисельності та складу населення
3.3 Основні напрями національної демографічної політики
4. Практична частина: Вплив факторів РПС на розміщення підприємства
Висновки
Література
Вступ
Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.
Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. За оцінками експертів, перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 30-50-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х рр. вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х рр. це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що врешті-решт призвело до високого рівня старіння і депопуляції.
На відміну від економічно розвинених держав в Україні (як і в колишньому СРСР) з кінця 60-х рр. тривалість життя населення зазнавала хвилеподібних змін - періоди зниження смертності змінювалися її зростанням.
На якісний склад населення негативно вплинули міграційні процеси. Хоча впродовж 70-80-х рр. сальдо обміну населення України з іншими республіками СРСР не перевищувало 100 тис. осіб на рік, але той факт, що виїжджали на роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери - істотно посилював процес старіння. Внаслідок постійного відбору фахівців і їхньої концентрації в столиці Союзу знижувався професійний та освітній потенціал України.
Зазначені процеси розвивалися і впродовж 90-х рр. Йдеться про бурхливі міграційні процеси, викликані розпадом єдиної держави і появою можливостей вільного переміщення населення у межах і за межі території країни; зниження народжуваності внаслідок передусім економічних і соціо психологічних чинників; зростання смертності населення працездатного віку при стагнації показників у після працездатному віці і зниженні у до працездатному. Проте, починаючи з 2001 р., зростає середня тривалість життя.
Водночас, оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. - дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. - дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це знижує загальний коефіцієнт народжуваності і збільшує коефіцієнт смертності населення.
Таким чином перед Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України стоїть завдання опрацювати та затвердити вже у поточному році Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 р. Реалізація цієї програми має стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд із створенням необхідних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів (вітальних, репродуктивних, міграційних) до духовної сфери суспільства. У ранг державної політики потрібно поставити проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.
1. Роль демографічних передумов в розміщенні та розвитку продуктивних сил
У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
· чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
· розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
· статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;
· структура зайнятості населення;
· національний склад населення;
· демографічна політика держави.
У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.
Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або реґіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).
Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.
На початок 2001 року населення світу перевищило 6,2 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджувалось більше половини всього світового населення. Населення України становило 49,3 млн. чол.
Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно – за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були співставні за різними реґіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти: коефіцієнт народжуваності , коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту.
Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (‰). Народжуваність – найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчислення, проте вони не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно – від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворення населення розглядається у курсі демографічної статистики). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба, аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути вищий, у країнах з низькою смертністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижується. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтворення.
Найвищі показники народжуваності – у країнах, що розвиваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де сумарний коефіцієнт народжуваності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі – 7,2, у Мексиці – 6,2. Найнижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина – 1,8, Австрія – 1,4, ФРН – 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США – 1,8. Тобто, у розвинутих країнах світу склалась дуже напружена демографічна ситуація.
Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. У сторіччі, що минає, показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у випадку країн, що розвиваються. Однак, протягом останніх десятиріч у високорозвинутих країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.
Одним з показників, що найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності немовлят, цебто кількість дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чол. І тут виявляється, що він найнижчий в економічно розвиненіших країнах.
Показники народжуваності й смертності, як вже йшлося, визначають динаміку природного приросту населення. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6‰) у другій половині шістдесятих років. Потім він почав знижуватись і наприкінці вісімдесятих років становив 16,1‰.
Найнижчі показники природного приросту властиві європейським країнам. У деяких країнах (як-от Латвія, Болгарія, Німеччина, Росія) показник від’ємний. В 2001 р. коефіцієнт приросту для України становив –7,5‰.
Найвищі коефіцієнти природного приросту спостерігаються у країнах Африки й Близького Сходу, перевищуючи де-не-де 35-40‰.
Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статевовікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку.
Частка осіб працездатного віку в економічно розвинутих країнах вища, ніж у тих, що розвиваються. Щодо економіки – це позитивний факт. Демографічне навантаження на працездатне населення тут менше, бо менша частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки. Висловлюючись мовою статистики: якщо в Україні на одного працюючого припадає 0,6 утриманців, то у Кенії – 1,2.
В Україні визначено вік початку трудової діяльності – 16 років, а виходу на пенсію – 56 років для жінок і 61 років для чоловіків. Практично у трудовій діяльності бере участь трохи інший контингент, бо продовжує працювати частина осіб пенсійного віку, але деякі категорії (наприклад, військовослужбовці) до трудових ресурсів не зараховуються.
Територіально розміщення населення тісно пов’язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, – тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.
До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: східні райони Китаю, Індія, Південно-Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи, Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки тощо. І нині щільність населення там достатньо висока.
З розвитком промислового виробництва, особливо обробної промисловості, залежність розселення від природних умов почала слабшати. Лише добувна промисловість концентрує населення у місцях видобутку корисних копалин: Донбас і Криворізький басейн, Урал, Рурський басейн тощо. У другій половині XX ст. населення економічно розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м’яким кліматом, проте це вже пов’язано не з рільництвом, а з тяжінням до комфорту. Слідом за населенням пересувається й виробництво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений розвиток штату Каліфорнія в США.
Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших – міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.
За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє Придніпров’я, Харківська область. Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактору сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений.
Розселення тісно пов’язане з міграціями. Основні види міграцій – зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять – іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії – до країн Західної Європи, з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії – до США, з України, Білорусі, Росії – до США, ФРН та Ізраїлю. З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста. В зовнішніх міграціях Україна в другій половині 90-х років мала від’ємне сальдо.
Поняття урбанізації тісно пов’язане з системами розселення населення – територіально цілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень – міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення – це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.
За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (в Україні – звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв’язкам між об’єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять в систему, також ранжуються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).
Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні.
Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її «галявини» можуть бути зайняті селами, рекреаційними об’єктами тощо. Найбільші мегаполіси світу: «Босваш» – між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; «Чипітс» – між Чикаго й Піттсбургом; «Сансан» – між Сан-Франциско й Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо й Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерланди–Німеччина).
Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв’язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовлювало певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста «притягують» виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємних виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на «міста-спальні», чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр «розвантажується» від надмірної кількості виробничих об’єктів і населення. Проте посилюються його зв’язки із іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.
Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у певних економічних ситуаціях. До них відносяться: ступінь етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.
Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.
В усіх країнах Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. Як правило, в економічно розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15–20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою.
У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Тут пільги надаються сім’ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім’ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.
У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
2.Демографічна ситуація України: сучасні проблеми та перспективи
2.1 Динаміка чисельності та складу населення
За період між двома переписами загальна кількість населення України скоротилася на 3291,2 тис. осіб, або на 6,3% (з 51706,7 тис. до 48415,5 тис. осіб). Найбільша чисельність населення в Україні фіксувалася на початку 1993 р. - 52244,1 тис. осіб. Від того часу і до 5 грудня 2001 р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб; 72% цих втрат становить природне зменшення населення.
Рис. 2.1 Загальна чисельність населення, тис. осіб на початок року
За даними переписів, з 1989 до 2001 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає у міських населених пунктах. До найбільш урбанізованих регіонів належать Донеччина (90%), Луганщина (86%) та Дніпропетровщина (83%). Низький ступінь урбанізації (менше 50%) притаманний Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областям (в останній питома вага міського населення менше 40%).
Поліпшилася статева структура сільського населення (якщо у 1989 р. на 1000 жінок припадало 830 чоловіків, то у 2001 р. - 869). Натомість через міграційний відплив молоді погіршилося співвідношення чоловіків і жінок серед городян, в результаті чого зміни статевої структури всього населення виявилися мінімальними: у 1989 р. на 1000 жінок припадало 860 чоловіків, а в 2001 р. - 863.
У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.
Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська, для 2,9% - інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8% (російськомовного - 9,5%), у міських поселеннях відповідно 58,5% і 39,5%. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.
Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміни самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.
Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох - четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті регіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших регіонах не перевищує 6%).
2.2 Густота та розміщення населення територією країни
Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв. км. Більші показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км2), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).
В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міського типу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 міст досягали 100-тисячного рубежу протягом 90-х років). У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних регіонах (7 - у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 - у Луганській, 3 - у Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5 міст-мільйонерів - Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ (1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).
2.3 Зміни якісних характеристик населення
Тенденції рівня освіти
Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 26 %) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати дальші зміни.
Рис. 2.4 Структура населення віком 25 років і старше за рівнем освіти, %
Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, питома вага осіб з вищою (включаючи базову та початкову вищу) освітою серед міського населення становить 37,9% (у 1989 р. - 34,5%), а серед сільського - 17,7% (у 1989 р. - 13,3%). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти серед міського населення становить 26,7%, а серед сільського - 47,3% (у 1989 р. - 35,8 % та 60,4% відповідно).
Від рівня освіти значною мірою залежать і доходи населення, а отже, і можливості задовольняти основні життєві потреби, зберігати здоров'я та життя, ухвалювати та реалізовувати рішення щодо репродуктивної та міграційної активності. Найвагоміший вплив має наявність повної вищої освіти.
Зміни стану здоров'я
Істотне зростання захворюваності населення обумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку - з другого. Кількість уперше зареєстрованих хвороб (в розрахунку на 100000 населення) збільшилася: системи кровообігу - в 2,1 рази, новоутворень - на 29%, органів травлення - на 26%, інфекційних і паразитарних - на 13%, у т. ч. активного туберкульозу органів дихання - вдвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, - чоловіки, 80% - особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996-2001 рр. кількість осіб, чия інвалідність пов'язана з її наслідками, зросла більше ніж в 1,6 раза і становить майже 100 тис. осіб.
Загальна захворюваність населення, на 100 тис. осіб.
Рис. 2.5. - Загальна захворюваність населення, на 100 тис. осіб
За даними 2001 р., лише 60% населення вважаються умовно здоровими. Решту становлять інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку.
Поглиблення демографічного старіння
Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.
Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом до працездатних, працездатних і після працездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи - покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому.
Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24 %) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9 %) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш "молодим" (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.
2.4 Характеристика природного руху
Процес депопуляції
Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених характерно для багатьох країн світу. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного приросту населення мали 5 країн. Багато країн перебувають на межі переходу до "нульового приросту". В Україні впродовж 90-х рр. спостерігалося перевищення смертності над народжуваністю. Внаслідок цього чисельність населення скоротилася на 2880,7 тис. осіб.
Інтенсивність природного зменшення сільського населення значно вища, ніж міського. У 2001 р. при загальному природному зменшенні населення України на 7,6% у містах воно становило 6,5, а в селах - 9,8%. У містах більші масштаби природного скорочення характерні для чоловіків, а в селах - для жінок.
Рис. 2.6 - Загальні коефіцієнти народжуваності та смертності населення, %
Загальна чисельність народжених зменшилася з 691,0 тис. у 1989 р. до 390,7 тис. у 2002 р. (у містах відповідно з 471,1 тис. до 248,9 тис., у селах - з 219,9 тис. до 141,8 тис.). Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3% у 1989 р. до 8,1% у 2002 р. (у містах з 13,6% до 7,7, в селах - з 12,9% до 9,0).
Переважна більшість дітей (82,6% у 2001році) народжуються жінками віком до 30 років. Через зниження показників шлюбності населення і поширення незареєстрованих шлюбів (шлюбів де-факто) зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У 1989-2001 рр. вона зросла на 66,7% і становила 18%, причому якщо в 1989-1992 рр. ця частка була вищою в селах, то з 1993 р. - у містах.
Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж всього життя) зменшився з 1,9 в 1989 р. до 1,1 у 2001 р. (у т.ч. у міських поселеннях - з 1,8