Державне регулювання зайнятості населення в Україні
Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.
РОЗДІЛ 3.
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНИ
3.1 Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення
Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).
У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.
Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.
Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.
Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.
Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.
Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.
В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.
За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.
Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.
Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5—1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.
Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.
3.2 Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні
Для подолання проблем регулювання зайнятості населення пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості населення мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття, рис. 3.1.
Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язку з цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики держави з політикою зайнятості.
До основних напрямків цієї політики в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України слід віднести наступні:
1. Підвищення інвестиційної активності у всіх секторах економіки. Державна інвестиційна політика відіграє вирішальну роль у структурній перебудові економіки та реалізації соціальних програм, виступаючи одним з головних засобів регулювання зайнятості, сприяючи модернізації виробничої бази з подальшим підвищенням якості робочих місць. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а ще й від їх розміру.

Рис. 3.1 Пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення в Україні
Сьогодні в Україні розмір інвестицій є недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці, та має тенденцію до скорочення. Так, інвестиції в основний капітал у січні-червні 2009 р. в Україні склали 54,08 млрд. грн., що на 43,3 % менше, ніж за аналогічний період 2008 р. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайнятих не тільки не зростає, а ще й зменшується. Поліпшення співвідношення розміру інвестицій та зайнятості вважається можливим за умови реформування державної інвестиційної політики у напрямку впровадження в інвестиційну сферу державних цільових програм, спрямованих на покращення інвестиційного клімату, а також проведення банківського кредитування галузей, що визначені як пріоритетні.
2. Стримування відтоку капіталів за кордон, який спричиняє вилучення інвестиційних ресурсів з вітчизняного виробництва і скорочення робочих місць, та стимулювання їх припливу. Для цього необхідно запровадити сповіщальний характер вивезення капіталу; здійснювати контроль не лише за вивезенням, а й за легальністю походження самого капіталу. Крім того слід підвищити ефективність системи валютного контролю в Україні за рахунок використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти; розробки процедури повернення незаконно вивезених коштів тощо. Стимулювати повернення капіталів в Україну доцільно шляхом проведення економічної амністії на тлі посилення економічної та політичної стабілізації.
3. Формування інституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективних форм господарювання. Для цього необхідно розробити і прийняти національну концепцію механізму банкрутства і створити відповідну економіко-правову базу та організаційну структуру; удосконалити методику проведення антикризової діагностики стану суб’єктів господарювання шляхом оцінки потенціалу запобігання банкрутству; удосконалити прогнозування та виявлення фактів неправомірного використання інституту банкрутства.
4. Реструктуризація та рекапіталізація банківської системи з метою підвищення її надійності та дієздатності відповідно до потреб реального сектору в розрахунках і кредитуванні.
5. Проведення пільгової кредитної та податкової політики щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятого населення (жінкам, молоді, інвалідам); надання дотацій підприємствам, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості.
Регулювання безробіття передбачає здійснення комплексу заходів активного (професійна підготовка; організація громадських робіт; фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу) та пасивного (допомога по безробіттю; програми дострокового виходу на пенсію) спрямування, які мають на меті збереження у безробітних і незайнятих громадян мотивації до праці та сприяють працевлаштуванню. При їх одночасному застосуванні перевагу слід надавати заходам активного спрямування, при цьому фінансова підтримка безробітних має бути помірною та стимулювати їх до вирішення проблеми працевлаштування. Тому в сучасних умовах для забезпечення стійкого економічного зростання України доцільно регулювати безробіття у таких напрямках:
1. Подовження терміну дії Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 р. № 799-VI, який набув чинності з 13.01.2009 р., в частині визначених шляхів мотивації незайнятого населення до пошуку підходящої роботи при скороченні попиту на робочу силу. Це стосується дотримання певних обмежень та санкцій до тих громадян, які не виявляли активної позиції на ринку праці і відмовлялися від пропонованого працевлаштування, професійного перенавчання чи громадської роботи.
2. Забезпечення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних шляхом спрощення процедур створення підприємств, ліквідації бюрократичних перешкод. Доцільно також на регіональному рівні створити банки даних виробничих потужностей, що не використовуються, об’єктів незавершеного будівництва, на базі яких можна організовувати малі підприємства. При прийнятті рішення про надання фінансової допомоги безробітним, бажаючим відкрити власну справу, пріоритет слід надавати тим, хто збирається створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.
3. Запровадження ідей маркетингового підходу до регулювання ринку праці та безробіття, який полягає у реалізації маркетингу праці через послуги посередників (державних і приватних), що базуються на інформації про ринок, впливі як на пропозицію, так і на попит. Для цього слід розвивати інформаційну систему ринку праці, яка об’єднала б навчальні заклади, кадрові служби підприємств, кадрові агенції, центри зайнятості регіону; розробити та впровадити правове і методичне забезпечення вивчення сегментів роботодавців з урахуванням психологічних, економічних, соціальних факторів; стимулювати попит на робочу силу шляхом підвищення якості надання послуг роботодавцям з підбору і навчання працівників.
Реалізація державної політики зайнятості у 2010–2011 роках здійснюватиметься за такими основними напрямами:
мінімізація впливу фінансової кризи на стан національного ринку праці;
розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці;
забезпечення національної економіки кваліфікованими кадрами;
підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
зміцнення позиції молоді на ринку праці;
посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;
повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;
розв’язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;
регулювання трудової міграції населення.
Розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці здійснюватиметься шляхом:
державної підтримки національного товаровиробника відповідно до визначених пріоритетів розвитку окремих галузей економіки та вимог до підвищення ефективності виробництва на інноваційній основі;
установлення сприятливого інвестиційного клімату на депресивних територіях та підприємствах, на яких створюються робочі місця з належними умовами праці;
державної підтримки фермерського, особистого селянського господарства та інших сільськогосподарських товаровиробників, сприяння розвитку несільськогосподарських видів економічної діяльності (сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, рекреаційно-туристичного підприємництва тощо);
підтримки самостійної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;
впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів, зокрема у малих містах, сільській місцевості та гірських населених пунктах;
сприяння розвитку гнучких форм організації праці.
Інтенсифікація ринку праці в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі може призвести до ліквідації як неефективних, так і конкурентоспроможних робочих місць, вивільнення працівників. Зростання попиту на робочу силу на підприємствах, в установах та організаціях може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції та/або розширення обсягів виробництва (виконання робіт, надання послуг). Прогнозовані показники розвитку ринку праці на 2010–2011 роки зазначені у додатку Б.
Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економіки з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до 20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи).
Прогнозовані показники розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць на 2010–2011 роки та прогнозовані показники надання державною службою зайнятості соціальних послуг незайнятому населенню на 2010–2011 роки (Додатки В і Д) визначені на основі пропозицій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань:
посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили;
забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями;
сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
ВИСНОВКИ
Державне регулювання зайнятості населення постає одним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.
Існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем. Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок.
За результатами аналізу рівня зайнятості в Україні можна зробити висновок, що кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7%. Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – у молоді у віці 15 - 24 років та осіб віком 60 – 70 років,
В Україні одним із головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державна служба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України.
За сприяння державної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або 32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. – 1084,0 тис. та 43,3% відповідно). Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службу зайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35 років (47,1%).
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2009р. проходили професійне навчання 157,1 тис. безробітних, що на третину менше, ніж у 2008р. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеному періоді (135,3 тис. осіб.), 76,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 16,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них (7,0%) – вперше отримали професійну освіту.
Поряд з певним поліпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребують розв’язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення (чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становить понад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуванням робочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.
Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.
Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.
Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язку з цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики держави з політикою зайнятості.
Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економіки з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до 20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи)
У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями.
Анпілогова Ж.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. - №2. – С.6-9.
Афендікова Н.О. Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільському господарстві України //Держава та регіони. – 2006. - №6. - С. 25-28.
Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27.
Большая О. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. - №1. – С 45-49.
Бондарчук В. Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. - №156. – 29.08.2006. – С3-4.
Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.: АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.
Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
Гайдуцький А.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. - №9. – С.88-92.
Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.168-172.
Ковальов П.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
Котырло Е. Региональные особенности регулирования рынка труда с позиций маркетинга / Е. Котырло // Управление персоналом. – 2000. – № 12. – С. 23-26.
Кочура І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання / І. Кочура // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 19-23.
Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М. Б. Махсма. – К. : Атіка, 2005. – 304 с.
На ринку праці – шок [Електронний ресурс] // День. – 08.12.2009. – № 222. – Режим доступу: day.kiev/288763/.
Никоненко А.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.163-167.
Петюх В. М. Ринок праці: навч. посібник / В. М. Петюх. – К. : КНЕУ, 1999. – 288 с.
Савченко А.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 2005.-288с.
Старовойтова Л. И. Занятость населения и ее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И. Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. – М. : Издательский центр «Академия», 2001. – 192 с.
Статистичний збірник «Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., - К., - 2007.
Степанова В.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / В. О. Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009. – № 2 (6). – С. 108.
Таршина О.С. Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочої сили //Економіка та держава. – 2006. - №4. – С.92-94.
Терюханова І. Н. Інваліди на ринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №7. – С.149-152.
Терюханова І.Н. Регіональні проблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їх вирішення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №10.- С.142-147.
Ушенко Н.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №11. – С.72-75.
Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.
Чернявська Ю.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №3. – С. 175-
Шебаніна О.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. - №6. – С.115-122.
Экономическая теория: учеб. для студ. вуз. обуч. по экон. напр. и спец. / под ред. А.И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. – [3-е изд.]. – СПб : Питер, 2000. – 544 с.
Офіційний сайт Державного комітету статистики України: ukrstat.gov
ДОДАТКИ
ДОДАТОК А
ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РИНКУ ПРАЦІ
| Одиниця виміру | 2008р. | 2009р. | 2009р. до 2008р., у % | |
| Економічно активне населення | тис. осіб | |||
| у віці 15-70 років | 22397,4 | 22150,3 | 98,9 | |
| працездатного віку | 20675,7 | 20321,6 | 98,3 | |
| Рівень економічної активності населення | у % до населення відповідної вікової групи | |||
| у віці 15-70 років | 63,3 | 63,3 | х | |
| працездатного віку | 72,3 | 71,6 | х | |
| Зайняте населення | тис. осіб | |||
| у віці 15-70 років | 20972,3 | 20191,5 | 96,3 | |
| працездатного віку | 19251,7 | 18365,0 | 95,4 | |
| Рівень зайнятості населення | у % до населення відповідної вікової групи | |||
| у віці 15-70 років | 59,3 | 57,7 | х | |
| працездатного віку | 67,3 | 64,7 | х | |
| Кількість населення віком 15-70 років, зайнятого у неформальному секторі економіки | тис. осіб | 4563,8 | 4469,9 | 97,9 |
| у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи | 21,8 | 22,1 | х | |
| Безробітне населення (за методологією МОП) | ||||
| у віці 15-70 років | тис. осіб | 1425,1 | 1958,8 | 137,5 |
| працездатного віку | 1424,0 | 1956,6 | 137,4 | |
| зареєстроване у державній службі зайнятості, працездатного віку | 596,0 | 693,1 | 116,3 | |
|
Рівень безробіття населення (за методологією МОП) |
у % до економічно активного населення відповідної вікової групи | |||
| у віці 15-70 років | 6,4 | 8,8 | х | |
| працездатного віку | 6,9 | 9,6 | х | |
| Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку | у % до економічно активного населення працездатного віку | 2,9 | 3,4 | х |
| у % до населення працездатного віку | 2,1 | 2,5 | х | |
| Рівень економічної неактивності населення | у % до населення відповідної вікової групи | |||
| у віці 15-70 років | 36,7 | 36,7 | х | |
| працездатного віку | 27,7 | 28,4 | х | |
| Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року | тис. осіб | 2500,7 | 2143,3 | 85,7 |
| з них | ||||
| працевлаштовано | 1084,0 | 702,7 | 64,8 | |
| Рівень працевлаштування | у % до тих, які перебували на обліку | 43,3 | 32,8 | х |
| Взяли участь у громадських роботах | тис. осіб | 428,5 | 240,9 | 56,2 |
| Проходили професійне навчання | тис. осіб | 245,2 | 157,1 | 64,1 |
| Потреба в робочій силі |
на кінець періоду, тис. осіб |
91,1 | 65,8 | 72,3 |
| Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад | на кінець періоду, осіб | 96 | 82 | 85,4 |
| Середній розмір допомоги по безробіттю | у грудні, гривень | 571,07 | 655,56 | 114,8 |
| у % до законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати | 94,4 | 88,1 | х | |
| Кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю |
на кінець періоду, тис. осіб |
652,1 | 408,6 | 62,7 |
| у % до тих, які перебували на обліку на кінець періоду | 77,2 | 76,9 | х | |
| Кількість працівників, які знаходились у відпустках з ініціативи адміністрації | у % до середньооблікової кількості штатних працівників | 1,6 | 2,6 | х |
| Кількість працівників, які з ініціативи адміністрації працювали неповний робочий день (тиждень) | у % до середньооблікової кількості штатних працівників | 10,6 | 19,4 | х |
| Рівень прийому робочої сили | у % до середньооблікової кількості штатних працівників | 28,3 | 22,5 | х |
| Рівень вибуття працівників | у % до середньооблікової кількості штатних працівників | 32,8 | 28,7 | х |
|
Середньомісячна
заробітна
плата: |
гривень | 1806 | 1906 | 105,5 |
| - реальна | у % до відповідного періоду попереднього року | 106,3 | 90,8 | х |
| Сума заборгованості із виплати заробітної плати | на кінець періоду, млн. грн. | 1188,7 | 1473,3 | х |
| у % до 1 січня | 177,8 | 123,9 | х | |
|
Кількість працівників, яким вчасно не виплачено заробітну плату |
на кінець періоду, тис. осіб | 371,7 | 325,0 | 87,4 |
ДОДАТОК Б
ПРОГНОЗОВАНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ НА 2010–2011 РОКИ
| Найменування показника | 2010 рік | 2011 рік |
|
1.
Чисельність
зайнятого
населення
віком |
20,5–20,3 | 20,6–20,4 |
| 2. Рівень зайнятості, у відсотках чисельності населення віком 15–70 років | 58–57,4 | 58,3–57,7 |
|
3.
Чисельність
безробітного
населення
віком |
1,8–1,9 | 1,7–1,8 |
|
4.
Рівень безробіття,
визначений
за методологією
Міжнародної
організації
праці, у
відсотках чисельності
економічно
активного населення
віком |
8,1–8,4 | 7,6–8,1 |
| 5. Розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць, тис. осіб | 651,9 | 683,4 |
ДОДАТОК В
ПРОГНОЗОВАНІ ПОКАЗНИКИ РОЗШИРЕННЯ СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАЦІ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ НА 2010–2011 РОКИ
(осіб)
| Найменування регіону | Кількість зайнятих громадян |
З
них зайнятих
на робочих
місцях, |
| 2010 рік | 2011 рік | 2010 рік | 2011 рік | |
| Автономна Республіка Крим | 28 960 | 29 595 | 55 | 55 |
| Області: | ||||
| Вінницька | 17 800 | 18 400 | 47 | 47 |
| Волинська | 15 035 | 15 635 | 16 | 16 |
| Дніпропетровська | 48 400 | 52 200 | 110 | 110 |
| Донецька | 56 500 | 62 200 | 69 | 69 |
| Житомирська | 21 400 | 24 500 | 13 | 13 |
| Закарпатська | 15 900 | 16 400 | 16 | 16 |
| Запорізька | 22 900 | 23 500 | 100 | 100 |
| Івано-Франківська | 26 550 | 27 100 | 12 | 12 |
| Київська | 20 500 | 21 700 | 47 | 47 |
| Кіровоградська | 14 700 | 15 000 | 32 | 32 |
| Луганська | 21 850 | 23 194 | 63 | 63 |
| Львівська | 36 000 | 38 000 | 95 | 95 |
| Миколаївська | 21 000 | 21 000 | 32 | 32 |
| Одеська | 30 200 | 31 800 | 63 | 63 |
| Полтавська | 21 300 | 21 800 | 47 | 47 |
| Рівненська | 13 300 | 14 800 | 31 | 31 |
| Сумська | 16 147 | 16 530 | 47 | 47 |
| Тернопільська | 16 000 | 16 500 | 32 | 32 |
| Харківська | 48 000 | 49 500 | 63 | 63 |
| Херсонська | 17 000 | 17 000 | 23 | 23 |
| Хмельницька | 21 000 | 21 400 | 31 | 31 |
| Черкаська | 18 500 | 20 000 | 31 | 31 |
| Чернівецька | 10 100 | 10 800 | 16 | 16 |
| Чернігівська | 14 200 | 14 400 | 32 | 32 |
| м. Київ | 53 200 | 54 300 | 284 | 284 |
| м. Севастополь | 5500 | 6100 | 16 | 16 |
|
Усього |
651 942 |
683 354 |
1423 |
1423 |
ДОДАТОК Д
ПРОГНОЗОВАНІ ПОКАЗНИКИ НАДАННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ НЕЗАЙНЯТОМУ НАСЕЛЕННЮ НА 2010–2011 РОКИ
(тис. осіб)
| Найменування регіону | Чисельність незайнятого населення, залученого до здійснення заходів щодо реалізації активної політики зайнятості |
Чисельність
населення, |
||
| 2010 рік | 2011 рік | 2010 рік | 2011 рік | |
| Автономна Республіка Крим | 40,5 | 40,6 | 66,8 | 67,1 |
| Області: | ||||
| Вінницька | 47 | 47,4 | 76,2 | 76,2 |
| Волинська | 38,9 | 39,8 | 54 | 56 |
| Дніпропетровська | 56,7 | 59,1 | 131,6 | 131,6 |
| Донецька | 81,2 | 84,5 | 140,8 | 140,8 |
| Житомирська | 36,6 | 36,9 | 78,8 | 78,8 |
| Закарпатська | 26,1 | 26,4 | 45,6 | 45,6 |
| Запорізька | 35,4 | 35,4 | 76,5 | 76,5 |
| Івано-Франківська | 35,3 | 36,1 | 49,5 | 49,5 |
| Київська | 32,7 | 32,8 | 53 | 56 |
| Кіровоградська | 42,6 | 42,9 | 57,5 | 57,6 |
| Луганська | 61,7 | 61,7 | 78,2 | 78,2 |
| Львівська | 54,4 | 56,2 | 70 | 70 |
| Миколаївська | 38,8 | 39,4 | 57 | 57 |
| Одеська | 39,1 | 40,9 | 59,7 | 59,9 |
| Полтавська | 62,8 | 65,3 | 96,1 | 96,1 |
| Рівненська | 41,5 | 41,9 | 59 | 59 |
| Сумська | 29,9 | 31,1 | 52,5 | 52,5 |
| Тернопільська | 33,8 | 34,5 | 60 | 61,8 |
| Харківська | 70,9 | 71,5 | 118,1 | 118,1 |
| Херсонська | 25,2 | 25,4 | 37,2 | 37,8 |
| Хмельницька | 48,6 | 48,7 | 69,2 | 69,2 |
| Черкаська | 48,8 | 49 | 75 | 75 |
| Чернівецька | 17,1 | 17,2 | 25 | 25 |
| Чернігівська | 27,5 | 27,7 | 53,8 | 53,9 |
| м. Київ | 50,9 | 51,1 | 71,3 | 71,3 |
| м. Севастополь | 4,1 | 4,1 | 7,8 | 8,2 |
|
Усього |
1128,1 |
1147,6 |
1820,2 |
1828,7 |
Размещено на