Xreferat.com » Рефераты по экономике » Державна політика забезпечення економічної трансформації

Державна політика забезпечення економічної трансформації

Реферат

з дисципліни: Державне регулювання економіки


на тему:

”Державна політика забезпечення економічної трансформації”

Зміст


1. Зміст і структура ринкової трансформації економіки України та функції держави в цьому процесі

2. Державна політика забезпечення економічної трансформації

2.1. Трирівнева модель ринкової трансформації

2.2. Центри економічної влади в Україні

2.3. Поточні складові політики трансформування економіки

2.4. Реструкторизація підприємств – шлях до подолання фінансової

кризи

3. Державна власність та державне регулювання - найважливіші макроекономічні ознаки трансформаційних процесів економіки

Список використаної літератури


1. Зміст і структура ринкової трансформації економіки України та функції держави в цьому процесі


Трансформаційні процеси в різних країнах світу відбуваються нині під впливом науково-технічного і суспільного прогресу та створювальної і регулюючої функції держави. При цьому враховується мінлива кон'юнктура ринків, аналіз їх прогнозування та моніторингу. В дев'яностих роках у розвитку світової економіки превалювала негативна тенденція, що призвела до зниження темпів зростання. Так, якщо за період 1986-1990 рр. середньорічний темп приросту ВВП становив 3,6%, то в 1991-1995 рр. він знизився до 2,7%. Найбільший темп спаду (до 1,6%) мав місце у групі економічно слаборозвинутих країн Африки. Водночас країни Азіатського континенту, так звані "азіатські тигри", в результаті ефективного використання дешевої робочої сили і сировинних ресурсів та залучення іноземного капіталу домоглися підвищення середньорічних темпів зростання ВВП до 8,1%, серед них Китай - до 11,7%.

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свої напрями майбутнього соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, зокрема моделі економічних реформ, що відома як "вашингтонський консенсус", на жаль, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами ВПК наукомісткої і високотехнологічної продукції (конкурентоспроможних систем озброєнь). Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.

У новому Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України" (другому його розділі - "Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001рік") зазначено, що "за роки економічної кризи (1990-1999 рр) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.

Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише в 1994 р. падіння ВВП становило 22,9%, промислового виробництва - 27,3%, в тому числі непродовольчих товарів - 37,5%, сільськогосподарського - 16,5%. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова системи. Особливо відчутними були наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця до долара знизився у 8,3 рази.

Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки в мирний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.

Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Слід також поновити державне планування розвитку економіки, як це робиться і тепер у ряді країн. У Посланні Президента України до Верховної Ради на 2000 р. наголошувалося, що "утвердження в Україні моделі економічного зростання, заснованої на активному використанні державно-регулюючих механізмів трансформаційних процесів, є однією з базових позицій нової економічної стратегії".

У Посланні намічено курс на формування соціальне орієнтованої моделі ринкових реформ, накреслено шляхи виведення української економіки на магістральний напрям сталого розвитку. Стратегічна мета розвитку, як визначено у Посланні, полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціальне орієнтованої, екологобезпечної моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації. (2)

Україна здійснила свій стратегічний вибір, зафіксований у статті 1 Конституції, де записано, що вона є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Економічною основою такої держави є змішана система, яка функціонує на ринкових засадах.

Але такий вибір існує лише як ідеал, до якого потрібно наближатися. Життєва практика не тільки не відповідає цьому ідеалу, але в багатьох випадках навіть протилежна йому. Тому потрібно розрізняти вибір як ідеал і як реальність.

Зараз Україна переживає глибоку трансформаційну кризу, яка охоплює також і економічну теорію. Проте криза економічної теорії не є простим відображенням економічної кризи. Криза теорії є необхідною умовою і вихідним пунктом теоретичного розвитку.

Після розпаду СРСР з початком переходу до ринкового господарства економічна парадигма, що панувала, неминуче мала змінитися на нову. Але на яку? Це не могла бути теорія, що перенесена до нас з країн Заходу і задовольняє там зовсім інші потреби. В нашій економічній ситуації вона виявляється такою ж безпомічною, як і економічна теорія соціалізму. Ясно, що нова парадигма повинна адекватно відображати перехідну економіку, якою і виступає економіка країн, що утворилися після розпаду СРСР. Але саме в цьому і полягають основні труднощі.

Якою була економіка, яку необхідно перебудовувати? Соціалістичною? Адміністративно-командною? Змішаною? Чи якоюсь ще? Що являє собою ринкова економіка? Це така економіка, якою вона є нині в розвинутих країнах Заходу? Чи така, якою вона була на початку століття? Переходити треба до ринкової чи, все ж, до змішаної економіки? Але й одразу відповісти на всі ці запитання не можна.

Перш за все потрібно відповісти на питання про те, чи відповідають зміни в Україні загальним тенденціям розвитку суспільства? Аналіз історичного процесу показує, що закономірним є підвищення ступеня свободи людини як в економічній, так і в інших сферах суспільного життя. Підвищується також і ступінь свободи різноманітних об'єднань людей.

Для того, щоб більш грунтовно з'ясувати ці питання, необхідно спочатку уточнити зміст переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це досить груба і однобічна характеристика. По-перше, на Заході, який завжди мається на увазі, коли йдеться про ринкове господарство, вже давно існує не суто ринкова, а змішана економіка. І цього ніхто з серйозних дослідників не заперечував. По-друге, в СРСР теж існувала не суто адміністративна, а змішана економіка, що включала в себе товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв'язки.

Це означає, що реальний перехід здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної одного типу до змішаної іншого типу, точніше - від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі.

Основний зміст перехідного процесу в Україні можна уточнити як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Оскільки йдеться не про знищення однієї системи і побудову зовсім іншої, а про зміну основи, переструктурування і створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати "трансформаційним".

Складність полягає в тому, що структура економіки України повинна бути орієнтована на ринкові потреби, але останні виявляються лише об'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не має ринкового характеру.

Тому необхідною є активна роль держави саме в структурній перебудові економіки, в стимулюванні та підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для здійснення нормального відтворювального процесу в самостійній державі. З програми такої структурної перебудови слід було починати, і вона має бути в центрі уваги. На жаль, Уряд України подав таку програму до Верховної Ради тільки на п'ятому році нашої незалежності та ринкових перетворень, та й документ цей більше схожий на декларацію про напрями структурної перебудови економіки, ніж на конкретну програму роботи в даному напрямі.

Три основні трансформаційні потоки, будучи відносно самостійними, в той же час тісно взаємопов'язані. Вони можуть посилювати негативні наслідки один одного, але можуть і нейтралізувати їх. Так, негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані з соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок соціалізації, якщо нею розумно управляє держава. Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення.


2. Державна політика забезпечення економічної трансформації


Аналіз функцій уряду щодо перерозподілу доходів, ресурсів і стабілізації економіки на основі моделі економічного обігу в державі дає змогу визначити напрямки, завдання, форми і методи впливу держави, що зумовлюють певні економічні наслідки.

З метою виконання своїх функцій і завдань держава використовує різні форми й методи впливу на економічні процеси.

До основних форм державного регулювання належать комплексне (індикативного характеру) планування економічного та соціального розвитку; прогнозування розвитку народного господарства та кон'юнктури ринку; реалізація національних і цільових комплексних програм; керування господарською діяльністю державних підприємств; бюджетно-податкова, грошово-кредитна та амортизаційна політика; система соціального захисту населення.

Необхідність і межі використання окремих форм державного регулювання в господарській практиці визначаються обраною концепцією державного втручання в економіку, а також конкретними умовами й цілями соціально-економічного розвитку кожної країни.

У країнах, де дотримуються концепції економічного лібералізму (наприклад, у США, Англії, Канаді), держава спирається здебільшого на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форми регулювання.

Найбільше засобів державного регулювання економіки застосовується у країнах, де дотримується концепція економічного диригування. При цьому бюджетно-податковий, грошово-кредитний і ціновий механізми держава використовує дуже активно, але поряд із цим важливу роль відіграє індикативне планування.


2.1. Трирівнева модель ринкової трансформації


На основі Конституції України Верховна Рада затверджує засади внутрішньої і зовнішньої політики, а також загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони зовнішнього середовища. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природовикористання (ст.116 Конституції України).

Соціально-ринковий вибір реалізується також в створенні і функціонуванні ринкових інститутів, відповідній зміні структури економіки і соціально-економічної поведінки виробників і споживачів.

Найскладніше завдання полягає в тому, щоб на кожному етапі перехідного процесу створити адекватний об'єктивним обставинам і поточній ситуації механізм здійснення соціально-ринкового вибору. А оскільки змінюються об'єктивні обставини і поточна ситуація, то цей механізм також потребує постійних відповідних коректив.

Якщо аналізувати перехід до ринкової економіки з самого початку, то треба сказати, що модель переходу була вибрана недостатньо обгрунтовано. Власне кажучи, Україна самостійного вибору моделі і не здійснювала. Вибір в напрямку здійснення перш за все політики лібералізації зробила Росія, а Україна в силу пов'язаності своєї економіки з економікою Росії змушена була слідувати нав'язаним їй курсом, послідовно реалізуючи й інші складові політики лібералізації економіки: приватизацію, демонополізацію і лібералізацію зовнішніх стосунків, дерегуляцію тощо.

Об'єктивним закономірностям прогресу могла б відповідати трирівнева модель ринкової трансформації.

Перший рівень - це рівень соціально-економічних гарантій, який би включав у себе забезпечення мінімальних споживчих і виробничих потреб населення і підприємств на основі директивного регулювання економічних відносин нормативів і показників.

Другий рівень - це рівень лібералізованої економіки з вільним ціноутворенням, приватизацією і відповідною економічною свободою.

Третій рівень - рівень високих технологій, передових напрямків розвитку науки і техніки, які підтримуються державою для вирішення задач поступового перетворення України на високорозвинену державу.

Ці рівні не співпадають з секторами економіки. Вони могли б існувати і на окремому підприємстві.

Поступово другий рівень міг би розширюватися, а перший - скорочуватися відповідно до розширення ринкового сектора. Такий механізм дав би змогу уникнути глибокого спаду (хоча певний спад був би через структурні зміни), зубожіння широких верств населення і невиправданого розшарування суспільства.

Функціонування третього рівня забезпечувалося б на основі науково-технічних програм з відповідними фінансовими механізмами.

Така модель з певними модифікаціями могла б бути використана і на пізніших етапах, коли вже працювала, даючи збої, інша модель.

Зараз Україна має певну ринкову інфраструктуру, досвід макроекономічного регулювання ринкових процесів, ринкове орієнтованих суб'єктів економічної діяльності. Тому корекція механізму реформування повинна здійснюватися з урахуванням цих обставин.


2.2. Центри економічної влади в Україні


Через те, що у ринковій економіці визначальну роль відіграють фінансова, особливо бюджетно-податкова (фіскальна), і грошово-кредитна політика та її інститути, то доцільно перш за все зосередити увагу на цій сфері. У свою чергу зміни в статусі і функціях інститутів фінансової та грошово-кредитної політики торкаються проблем адміністративної реформи в Україні, необхідність якої вже достатньо усвідомлена в суспільстві та владних структурах. Разом з тим слабкість перш за все інститутів фінансової та банківської системи України не дозволила поки що перебороти ці труднощі, а фінансові кризи 1997 - 1998рр. висвітлили справжній стан справ, загальмувавши процеси перетворень принаймні на 1,5 - 2 роки.

Складовою частиною адміністративної реформи в Україні є найгостріше - визначення статусу і оптимізація функцій інститутів фінансової та грошово-кредитної політики, через які реалізується економічна влада. В Україні зараз існує 4 центри економічної влади: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів і Національний банк. Кожний з них повинен мати чітко окреслені статус і повноваження, нести відповідальність за свої рішення і приводити їх у дію в рамках єдиної економічної політики держави. На жаль, ми не маємо ні чітко визначеного статусу інститутів економічної влади, ні скоординованої економічної політики. Навпаки, існує протистояння різних гілок влади, яке завдає економіці значної шкоди.

На конституційному рівні певні функції щодо визначення і забезпечення фінансової та грошово-кредитної політики закріплені за основними суб'єктами економічної політики взагалі Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України.

В галузі фінансів і грошово-кредитної політики Верховна Рада України має наступні повноваження:

- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п.4 статті 85);

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14 статті 85);

- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України (п.18 статті 85);

- призначення половини складу Ради Національного банку України (п. 19 статті 85);

- прийняття законів (п.3 статті 85); при цьому виключно законами України визначаються засади митної справи (п.9 статті 92), встановлюються Державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів і порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1 частини другої статті 92).

В Конституції України також визначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування видатків визначається виключно законом. Встановлено, що держава прагне до збалансованості бюджету України. Строки і загальний порядок подачі у Верховну Раду Кабінетом Міністрів України Державного бюджету і звіту про його виконання також являються конституційною нормою.

Важливе значення мають конституційні положення, якими визначено грошову одиницю України, встановлено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України. Рада Національного банку, правовий статус якої визначається законом, розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, призначає половину складу Ради Національного банку.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, податкової політики, розробляє проект Закону України про Державний бюджет України, забезпечує виконання і подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету України.

На другому (законодавчому) рівні функції інститутів фінансової і грошово-кредитної політики повинні бути визначені законами. Це перш за все закони України про Кабінет Міністрів України, про Національний банк України, про Бюджетну систему України, про Державну податкову службу в Україні та ін.

Кабінет Міністрів України реалізує державну фінансову та податкову політику, сприяє стабільності грошової одиниці України, розробляє кожного року проект закону про Державний бюджет України та забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету, приймає рішення про використання резервного фонду Кабінету Міністрів України, здійснює контроль за обслуговуванням державного боргу України, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речової лотереї, організує державне страхування, складання платіжного балансу і зведеного валютного плану України, забезпечує використання державних валютних коштів, виступає гарантом щодо кредитів для здійснення державних програм, які в дозволених законом межах надаються іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Кабінет Міністрів України взаємодіє також з Національним банком України з питань, що належать до його компетенції. Він і Національний банк України у разі потреби можуть приймати спільні акти. Статус і повноваження Національного банку України визначаються Законом України "Про Національний банк України".

Діяльність Міністерства фінансів України регулюється затвердженим Постановою Кабміну Положенням, в якому зафіксовано, що Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює керівництво у сфері державних фінансів. Серед основних завдань Міністерства є розробка основних напрямів державної фінансової політики.

Серед фінансових інститутів важливе значення має Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка призначається Президентом за згодою Верховної Ради України. До завдань Комісії належить формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні.

Державна митна служба України забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи. Це є важливий інститут фінансової політики Голова Держмитслужби призначається Президентом України і несе відповідальність перед ним та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань.

До фінансових інститутів необхідно також віднести Комітету справах нагляду за страховою діяльністю, який забезпечує реалізацію державної страхової політики, здійснює державний нагляд за страховою діяльністю. Він підпорядкований Кабінету Міністрів України.

Схематично зв'язки найбільш важливих інститутів фінансової і грошово-кредитної політики зображені на рис.1.


Державна політика забезпечення економічної трансформації

Рис.1. Схема взаємозв'язків інститутів фінансової та грошово-кредитної політики.

Аналіз взаємодії зазначених вище інститутів показує, що до цього часу відсутня достатня ступінь визначеності їх статусу і функцій. Це пов'язано з тим, що українська держава ще досить молода, і всі її структури формувалися без досконалого плану і узгодженості.

Розглянемо ступені формування, визначення і реалізації фіскальної політики. Вона включає в себе податкову і власне бюджетну. В Україні історично склалося так, що Міністерство фінансів в значній мірі втратило вплив на формування податкової політики. Це пов'язано з тим, що податкова інспекція, яка була підрозділом Мінфіну, перетворена на самостійну структуру: Державну податкову адміністрацію. Остання бере участь у формуванні і реалізації податкової політики: готує проекти законодавчих актів, які потім Кабінетом Міністрів як суб'єктом законодавчої ініціативи вносяться на розгляд Верховної Ради України, видає накази, інструкції та інші підзаконні нормативно-правові акти, здійснює на практиці податкову політику. На жаль, в Україні склалося так, що Державна податкова адміністрація більше всього турбується про доходну частину Державного бюджету, використовуючи для цього всі заходи, часто не звертаючи уваги на їх макроекономічні наслідки. Така функція не повинна бути властивою податковій службі. Головне її завдання полягає в тому, щоб всі суб'єкти сплачували податки згідно з законом. А вишукувати шляхи для збільшення доходної частини бюджету - це справа Міністерства фінансів. Реальний статус Державної податкової адміністрації, який склався практично, не відповідає її правовому статусу, закріпленому в законі, не говорячи уже про те, що в діючій редакції закону про державну податкову службу останній надано надто широкі повноваження.

Міністерство фінансів розробляє основні напрями державної фінансової політики і забезпечує її реалізацію. Воно діє в правовому полі законів України і рішень Уряду. Серцевиною його роботи є складання й виконання Державного бюджету, який приймається Верховною Радою України як закон. Касове виконання Державного бюджету здійснюється Казначейством, яке входить як структурний підрозділ до Міністерства фінансів. Важливим напрямком діяльності Міністерства фінансів є робота з облігаціями державної позики. В цій роботі Міністерство фінансів тісно взаємодіє з Національним банком України, але політика розробляється саме Міністерством фінансів, а визначається Кабінетом Міністрів, через те що останній приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик. Національний банк піклується про узгодженість цієї політики з монетарною політикою.

Суттєве значення має скоординованість фіскальної політики Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів з монетарною політикою, яка є серцевиною грошово-кредитної політики Національного банку України. Згідно з Конституцією основні засади грошово-кредитної політики розробляє Рада Національного банку. Закон України "Про Національний банк" передбачає, що до Ради Національного банку входять за посадою Голова Національного банку та його заступники, Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністр фінансів України та Міністр економіки України. Очолює Раду Голова Національного банку. Є також інші законодавчі пропозиції. Згідно з однією з них до складу Ради повинен входити також Віце-прем'єр-міністр України з питань економіки, який і очолив би цю Раду. Але в будь-якому варіанті в Раді Національного банку повинні існувати можливості для погодження грошово-кредитної політики Національного банку з політикою Уряду.

Принципово важливим є склад Ради Національного банку. Це повинно бути зібрання професіоналів, які краще за всіх інших знають цю справу. Сюди повинні увійти і теоретики, і практики, і банкіри, і макроекономісти. Тільки за цих умов Рада Національного банку може стати органом, який визначає основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням. Діюче законодавство передбачає затвердження Основних напрямів грошово-кредитної політики Верховною Радою України.

Згідно з проектом Закону України "Про Національний банк України" відповідальність за грошово-кредитну політику несе Національний банк. Це положення чітко визначено: НБУ відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку визначає та проводить державну грошово-кредитну політику

На жаль, цього не можна сказати стосовно фіскальної політики Міністерства фінансів. Його повноваження не визначені так чітко. Вони розчиняються в повноваженнях Кабінету Міністрів. Принцип реалізації розділено-сумісної фінансової влади в цьому випадку не реалізовано. Міністерство фінансів повинно мати право приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність в рамках затвердженої Верховною Радою економічної політики Уряду.

Таким чином, необхідно дещо змінити статус Міністерства фінансів в напрямку розширення його самостійності у прийнятті рішень і відповідальності за них. В цьому аспекті заслуговує на увагу пропозиція щодо об'єднання Міністерства економіки і Міністерства фінансів в єдину структуру, яка б могла забезпечувати розробку і реалізацію фінансово-економічної політики і нести повну відповідальність за неї. Світовий досвід дає різні приклади вирішення таких чи подібних питань і показує, що велике значення мають не тільки формально-юридичні основи, а й традиції, неписані закони тощо. Деколи останні мають більше значення, ніж юридичне зафіксовані норми. Але в Україні, як в молодій державі, де традиції владних державних органів ще не склалися, а навпаки, все перебуває в потоці змін, чітка юридична визначеність повноважень і функцій кожної з владних структур має суттєво більше значення у порівнянні з країнами з розвиненою ринковою економікою. Доцільно також переглянути взаємовідносини Державної митної служби з Державною податковою адміністрацією, а останньої - з Міністерством фінансів України з метою узгодженості їх статусу, функцій і політики. Це дасть змогу проводити Міністерству фінансів єдину, розділену між відповідними структурами, тобто розділено-сумісну фінансову політику і нести за неї повну відповідальність в рамках законів України і схваленої Верховною Радою Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Головним принципом у вирішенні конкретних питань статусу і функцій інститутів фінансової і грошово-кредитної політики повинна бути повна відповідальність за скоординованість і ефективність реалізації фінансової політики Міністерства фінансів, а грошово-кредитної політики - Національного банку України. Фінансова криза в Україні чітко висвітлила недоліки існуючих статусу і функцій НБУ, Уряду, Міністерства економіки і Міністерства фінансів і необхідність їх корекції.

Потрібно перш за все змінити пріоритети. Це пов'язано з тим, що через цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин в Україні була неадекватно оцінена економічна ситуація, вибрані помилкові орієнтири в макроекономічній політиці, в результаті чого маємо цілий ряд вимушених економічних рішень, які тільки відтягують гострі кризові прояви, але в цілому сприяють поглибленню кризи.

Порівняно з 1991 р виробництво скоротилося більше ніж у два рази. Зовнішній державний борг перевищив 10 млрд. доларів США. Погіршилася структура виробництва. Сформувалося аномальне співвідношення реального і фінансового секторів економіки. Занадто високі доходи по облігаціях ОВДП, високі процентні ставки по банківських кредитах існують поряд із зростаючою кількістю збиткових підприємств і пригніченістю виробництва, що говорить про поглиблення кризи і можливі періодичні її загострення.

В макроекономічній політиці можна виділити цілий ряд періодів і етапів. Найбільш важливими є два періоди. Перший почався з 1992 р і продовжувався до жовтня 1994 р. Другий розпочався в жовтні 1994 р., коли Президент України Л.Д. Кучма проголосив свій економічний курс, і продовжується по теперішній час. Перший період характеризувався стихійністю в макроекономічній політиці, відсутністю необхідної законодавчої бази, апробованих механізмів прийняття макроекономічних рішень. На другому етапі макроекономічна політика була підпорядкована досягненню визначених економічних цілей і хоча політика також проводилася безсистемно, основні пріоритети витримувались. Саме на цьому етапі меморандуми, підписані МВФ і Урядом України, стали основними документами, на які орієнтувалися Уряд і Національний банк України в макроекономічній політиці.

Саме в цей час Національний банк почав проводити в значній мірі незалежну від Уряду грошово-кредитну політику. Це нормальна ситуація для збалансованої ринкової економіки. Але в умовах трансформаційної кризи особливого значення набувають механізми координації грошово-кредитної політики Центрального банку і Уряду. В Україні такі механізми до цього часу були відсутні.

Реальним найбільш важливим пріоритетом в макроекономічній політиці була стабілізація грошової одиниці, яка видавалася за фінансову стабілізацію. В цьому напрямку були дійсно досягнуті успіхи, інфляція була знижена з 401% у 1994р. до 10,1% у 1997р., але здійснено це було за рахунок зростання фінансово-бюджетних диспропорцій, перш за все - покриття дефіциту державного бюджету за рахунок випуску високодоходних ОВДП, що в перспективі тільки поглиблює бюджетну кризу.

Якщо виділити реальні, а не проголошені в макроекономічній політиці пріоритети в Україні, то першим із них буде зниження інфляції, другим - забезпечення податкових надходжень до бюджету, третім - утримання заданого рівня бюджетного дефіциту. Всі вони відносяться головним чином до фінансового, а не реального сектору. Перший забезпечується надмірним обмеженням попиту з відповідним пригніченням виробництва, другий - за рахунок посилення і без того непосильного податкового тиску, третій - за рахунок зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Така система пріоритетів неадекватна економічній ситуації в Україні. Саме тому потрібна модель ринкової трансформації, в якій поєднується подальший рух у напрямку конкурентних ринкових засад і лібералізації економіки з державним патерналізмом у відношенні до реалізації важливих інноваційних проектів,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: