Аудит
Тема 2. Предмет і методи аудиторської діяльності.
Предмет та об’єкти аудиторської діяльності.
Методичні прийоми аудиту.
2.1. Предмет аудиту – це система взаємопов’язаних контрольних дій незалежних суб’єктів аудиторів, що здійснюються на договірній та платній основі з метою діагностування та оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності з точки зору доцільності і достовірності здійснюваних господарських операцій, відображених в обліку і звітності, ступені відповідності їх діючому законодавству.
Аудиторська діяльність трактується ширше ніж аудит, так як охоплює методичне та організаційне забезпечення цього процесу і широкий спектр послуг.
Аудитори виконують такі роботи:
перевірку достовірності бухгалтерської звітності, законності та доцільності господарських операцій, стан системи обліку;
проводять аналіз фінансово-господарської діяльності, виявляють сильні та слабкі сторони діяльності підприємства, дають оцінку та пропозиції по підвищенню її ефективності;
консультують з питань податків, правомірності та доцільності окремих господарських операцій, вдосконалення бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю та управління підприємством, форм і методів управління інформаційною технологією;
захищають фінансові інтереси клієнтів;
проводять наукові дослідження і проектування з питань організації та методів обліку, контролю;
приймають участь в розробці проектів, планів (бізнес-планів), моделей та іншої документації щодо перспективної діяльності підприємства або окремих його підрозділів, дають їм оцінку та допомагають менеджерам приймати управлінські рішення щодо можливих альтернативних варіантів;
надають допомогу в веденні обліку, складанні звітності та перевіряють правильність складеної фінансової звітності підприємства.
Під об’єктами аудиторської діяльності слід розуміти окремі або взаємопов’язані економічні, інформаційні, організаційні або інші сфери діяльності системи, стан яких може бути оцінено кількісно і якісно. Їх можна розподілити на такі групи:
господарські засоби (засоби праці, предмети праці, трудові ресурси, фінансові і нематеріальні активи);
господарські процеси (виробництво, впровадження нової техніки та технологій, забезпечення робочою силою, забезпечення сировиною та іншими ресурсами, збут продукції тощо);
управління виробництвом (планування, прогнозування, нормування, облік, контроль, аналіз, стимулювання виробництва тощо).
2.2. Для отримання доказів аудитор застосовує певні методи і прийоми. Використовуються загальнонаукові та специфічні методичні прийоми дослідження.
До загальнонаукових слід віднести:
- аналіз - вивчення окремих фактів господарської діяльності, щоб проникнути в глибину явища чи процесу;
- синтез - узагальнення виявлених фактів, відмежування типових від випадкових, основних від другорядних, щоб зробити остаточні висновки;
- індукція - перебіг думок від окремого до загального, тобто знання окремих фактів та явищ дає можливість переходити до загальних положень;
- дедукція - перебіг думок від загального до конкретного, коли із загального правила виводять знання про окремі предмети та явища;
- аналогія - схожість між фактами і явищами на різних об’єктах чи в різних періодах вивчення;
- моделювання - заміна конкретного об’єкта досліджень іншим, подібним до нього;
- абстрагування - виділення з усіх ознак, властивостей і зв’язків конкретного факту основних, найзагальніших;
- конкретизація - уточнення, наведення конкретного прикладу;
- системний аналіз - певний порядок вивчення окремих фактів, явищ;
- функціонально-вартісний аналіз - вивчення об’єктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження функціонування їх.
Крім загальнонаукових, застосовуються і специфічні для аудиту методи отримання аудиторських свідчень, до яких відносяться: інспекція, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунки, аналітичні процедури, вивчення, сканування, тестування.
Зміст наведених прийомів полягає в наступному.
Під інспекцією розуміють перевірку документів, що належать до господарських операцій та залишків на рахунках бухгалтерського обліку. Прикладом інспекції може бути перевірка записів операцій із виробничими запасами за допомогою рахунків-фактур, накладних, карток складського обліку та інших документів.
Спостереження – це безпосереднє візуальне спостереження аудитора за процедурами, процесами, огляд цінностей, приміщень тощо. Під час його проведення аудитор не здійснює підрахунків, записів чи інших дій.
Опитування (інтерв`ю, анкетування) – дуже поширений прийом аудиту, який полягає в усному чи письмовому опитуванні компетентних осіб як на самому підприємстві, так і за його межами. Це можуть бути анкети, які застосовуються для вивчення і оцінки структури внутрішнього контролю на підприємстві, бесіда з представниками керівництва клієнта, яка може бути також записана на диктофон, тощо.
Підтвердження – це отримання письмових відповідей від третіх сторін щодо здійснення певних господарських операцій, залишків на рахунках бухгалтерського обліку та іншої інформації.
Підрахунок полягає в перевірці арифметичної точності джерел інформації або у виконанні аудитором незалежних розрахунків.
Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших співвідношень та тенденцій і проводяться у разі надходження додаткової інформації, яка не узгоджується з очікуваною.
Вивчення – це дослідження документів, записів, певних активів.
Сканування – це вивчення нетипових статей звітності, господарських операцій. Аудитор виписує відомості про такі об`єкти перевірки і проводить необхідне опитування керівництва, консультується з фахівцями.
Прийом тестування є найбільш розповсюдженим в закордонній практиці аудиту, при цьому аудитор сам дає відповіді в формі “так” чи “ні” по визначеному переліку питань на кожному етапі або по кожному об`єкту аудиту.
Крім цих прийомів слід застосовувати традиційні для України контрольно-ревізійні прийоми. До того ж деякі з вищеназваних прийомів дублюються в контрольно-ревізійних прийомах, але мають іншу назву, структуру класифікації або інші особливості. Слід також пам`ятати, що контрольно-ревізійний процес повинен бути направлений на збір та виявлення доказів, які свідчать про порушення, зловживання, розкрадання і т.п. Аудитори ж збирають як докази, які підтверджують правильність складання звітності, так і ті, що свідчать про відхилення.
Важливо і те, що аудитор повинен вміло та доречно застосувати загальнонаукові та специфічні методи і прийоми, тому що від цього в повній мірі залежить правильність формулювання думки аудитора про фінансову звітність, а застосування невідповідних методичних прийомів взагалі може привести до протилежних фактичному стану справ висновків.
Звісно, що аудитор проводить аудит, використовуючи вибірковий або суцільний спосіб перевірки. Вибірковий спосіб застосовується в більшості випадків. Суцільний же спосіб слід використовувати в зонах підвищеного ризику, тобто в тих місцях, де найбільш висока вірогідність виникнення помилок чи шахрайства, або при виявленні грубих порушень, зловживань і т.п. Практикою аудиту і ревізії до зон підвищеного ризику відносять перевірку операцій з грошовими коштами, операцій по нарахуванню та сплаті податків, перевірку правильності визначення фінансових результатів та інші.
Тема 3. Організація підготовчих робіт аудиту.
Аудиторський ризик.
Відбір клієнтів на проведення аудиту.
Лист-пропозиція аудитора клієнту. Договір на проведення аудиторської перевірки.
Попереднє обстеження підприємства клієнта. Оцінка аудиторського ризику і внутрішнього контролю підприємства клієнта.
Оцінка обсягів і вартості аудиторських робіт.
Планування аудиту.
Етика аудитора.
3.1. Переговори з потенційними клієнтами – найбільш відповідальний етап взаємовідносин з клієнтами. На цьому етапі з`ясовуються проблеми та причини звернення потенційних клієнтів, їх уявлення про роль та задачі аудиту, побажання клієнтів, оцінюються можливості аудиторської фірми в допомозі клієнту та її подальші дії. Особливо уважним треба бути при проведенні аудиту (аудиторської перевірки). Для того, щоб знизити ризик невдачі аудиторської фірми при проведенні аудиту, слід проводити попередній відбір потенційних клієнтів, в протилежному випадку можуть бути значні фінансові та моральні витрати, заподіяно шкоду репутації фірми та аудитора. Тому потрібно мати надійні критерії оцінки клієнтів. Для цього визначають такі процедури відбору клієнтів на даному етапі, в результаті яких необхідно:
оцінити характер галузі, в якій працює клієнт;
з`ясувати мету аудиту у клієнта та можливість використання його результатів;
з`ясувати особливості керівництва;
попередньо з`ясувати трудомісткість та складність аудиту, а також аудиторський ризик;
оцінити причини зміни аудиторської фірми (аудитора);
з`ясувати характер та проблеми відносин з податковими органами, банками, партнерами, акціонерами та іншими користувачами фінансової звітності;
отримати рекомендації від інших організацій стосовно цього клієнта;
оцінити власні здібності аудиторської фірми з точки зору наявності персоналу, знання галузі та особливостей клієнта.
Враховуючи таку відповідальність при попередніх переговорах, слід визначити посадових осіб аудиторської фірми, на яких покладається ця відповідальність. Ці особи повинні мати високі професійні якості, вищу спеціальну освіту, достатній практичний досвід в аудиторській діяльності, бути комунікабельними, вміти вести розмову з клієнтом та доступно пояснювати ті чи інші особливості аудиторської діяльності фірми, мати достатні аналітичні здібності та високорозвинену інтуїцію, вміти моментально оцінювати ситуацію і клієнта та зважено приймати рішення, вміти тактовно відмовити в наданні аудиторських послуг, якщо наміри або репутація потенційного клієнта викликає сумніви. В розвинутих країнах попередні переговори з клієнтом та укладання договору на аудиторські послуги ведуть партнери.
Клієнтів в залежності від взаємовідносин клієнт - аудитор можна умовно розділити на два типи: 1) формально-офіційний – коли клієнти не збираються встановлювати тісні контакти, потребують якнайскорішого надання аудиторських послуг з мінімальними затратами часу та коштів; 2) неформальний – коли клієнти встановлюють тісні контакти, покладають надію на допомогу та продовження контактів. Тип клієнта потрібно визначити до укладення договору, тому що від цього залежить, чи включати в нього додаткове консультування, практичну допомогу, проведення аналізу та іншу допомогу.
Перед укладанням договору на аудит клієнту пропонують заповнити заявку на проведення аудиту та (або) інших аудиторських послуг, анкети опитування керівника та головного бухгалтера перед проведенням аудиту (додатки №№2,3,4).
В заявці замовник вказує свої основні реквізити, основні види діяльності, кількість працівників підприємства, які види послуг замовник хоче отримати, яка мета, задачі, масштаб аудиту та які питання його цікавлять. В заявці бажано, щоб клієнт вказав, чи обслуговувався він у інших аудиторів та причини зміни аудиторської фірми. Заявка дозволяє особі, яка представляє аудиторську фірму, мати загальне уявлення про замовника, причини, які його привели до аудиторської фірми та основні реквізити клієнта, які дозволяють укласти договір, виписати рахунок та інші документи.
Анкета опитування керівника підприємства-замовника дозволяє виявити проблеми, які є на підприємстві і привели до аудиторської фірми, мати уявлення про форми контролю, дає можливість замовнику виявити джерела інформації про аудиторську фірму і аудиторів, пов`язаних з замовником аудиторів та умови, які можуть вплинути на незалежність аудиторів, а також дає загальне уявлення про керівника підприємства-замовника.
Анкета опитування головного бухгалтера підприємства-замовника частково дублює анкету опитування керівника, що дає можливість їх зіставити та виявити нові обставини, а також встановити, які труднощі має бухгалтерія у відносинах з іншими працівниками підприємства, дає загальне уявлення про головного бухгалтера підприємства-замовника.
Визначивши уявлення клієнта про аудиторські послуги, а особливо при нерозумінні чи неправильному розумінні функцій та завдань аудиту, слід тактовно та доступно пояснити клієнту його оману і роз`яснити реальні можливості аудиторської фірми.
3.2. Згідно з міжнародним нормативом аудиту №2 “Лист-зобов’язання аудитора перед клієнтом” передбачено складання аудитором листа-зобов’язання, яким аудитор документально підтверджує клієнту свою згоду зі встановленою задачею та масштабами аудиту, ступінь відповідальності перед клієнтом і форму подання звіту. Лист-зобов’язання повинен бути посланий перед початком аудиту, що попереджує непорозуміння після закінчення перевірки.
За національним нормативом №4 “Договір на проведення аудиту” (пунктом 3 нормативу) передбачено, що укладанню договору може передувати обмін листами між аудитором і клієнтом. Лист клієнта може замінити заявка на проведення аудиту, а лист-пропозиція аудитора про згоду з поставленими клієнтом завданнями та відповідальністю перед клієнтом. Лист-зобов’язання є зайвим, дублює зміст договору та може бути надісланий клієнту після попереднього обстеження. Безкоштовне ж обстеження підприємства-клієнта є розкішшю для багатьох вітчизняних аудиторських фірм (в випадку незгоди клієнта таке обстеження виявиться безкоштовним, до того ж попереднє обстеження вітчизняних підприємств, як правило, потребує досить багато часу), а сплачувати за нього без договору, зважаючи на законодавство України, для клієнта є досить ризиковано.
Таким чином, після переговорів з клієнтом, щоб остаточно визначитись в можливих взаємовідносинах, йому пропонують ознайомитись зі зразками договорів, які можуть більше всього підійти до даної ситуації, пояснюють всі пункти зразків договорів і, якщо виникають якісь незгоди чи розбіжності з цими пунктами у клієнта, ці зауваження записують та враховують при складанні проекту договору.
Договір – це, в першу чергу, згода двох або більше підприємств (сторін, контрагентів), акт, в якому відображається їх взаємна згода діяти спільно та в інтересах взаємної вигоди. Договір на проведення аудиту має багато особливостей, насамперед, тому, що при його укладанні аудиторській фірмі невідомо ні про стан об`єктів аудиту, про який треба висловити думку, ні про кінцеві результати аудиту, які залежать від цієї думки аудитора; напевно, невідомо навіть про обсяги робіт, які потрібно провести. Крім того, договір на проведення аудиту передбачає негласний облік інтересів третьої сторони – користувачів інформації та фінансової звітності учасників (акціонерів), інвесторів, банківських установ, податкової служби та інших. Аудиторська фірма несе відповідальність як перед клієнтом, так і перед користувачами інформації. Тому є ще одна особливість – результати наданих аудиторських послуг можуть не тільки не задовольнити клієнта, але і нанести йому шкоди, хоча при цьому аудитори виконають свої обов`язки відповідно до договору, діючого законодавства, стандартів та нормативів аудиту. Так, при відмові дати аудиторський висновок з вагомих причин або наданні негативного висновку репутація клієнта може бути підірвана серед користувачів інформації і внаслідок цього він понесе збитки.
Питання укладання договорів регулюються діючим законодавством України:
Цивільним кодексом України (загальні положення про зобов`язання, договір, зобов`язання, які випливають з договорів);
Законом України “Про підприємства в Україні” (ст.21), в якому передбачається, що відносини підприємств в усіх випадках господарської діяльності здійснюються на підставі договорів; деякими законами України про окремі види діяльності, в яких регулюється порядок укладання господарських договорів (Закон “Про аудиторську діяльність”).
Що стосується форми договору, то, згідно ст. 154 Цивільного кодексу України, конкретна (обумовлена) форма договору визначається згодою сторін. Крім того, виходячи зі змісту ст. 44 Цивільного кодексу України та ст. 10 і 11 Арбітражного процесуального кодексу України випливає, що кожний господарський договір повинен бути укладений в письмовому вигляді. Частиною 2 ст. 154 Цивільного кодексу України передбачено, що, коли згідно закону або за згодою сторін договір повинен укладатись в письмовому вигляді, він може бути укладений як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами (договір, угода, контракт), так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами і т.п., підписаними стороною (підприємством), що їх надсилає (скорочена письмова форма). Але скорочена письмова форма в аудиторській діяльності може використовуватись тільки при наданні деяких інших аудиторських послуг, наприклад, разових консультацій з конкретно визначених питань. На проведення ж аудиту повинен укладатись договір, який є підставою для його проведення (ст. 20 Закону України “Про аудиторську діяльність”).
Нормативом №4 “Договір на проведення аудиту” визначено порядок укладання договору, його зміст та структура. Згідно п. 1 цього нормативу “договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки”, а п. 2 “договір документально засвідчує, що сторони прийшли до угоди з усіх моментів, обумовлених у договорі. Для того, щоб уникнути неправильного розуміння сторонами узятих на себе обов`язків, умов їх виконання та прийнятого ступеню відповідальності, необхідно максимально ясно обумовити в договорі усі суттєві аспекти взаємовідносин, які виникають у зв`язку з його укладанням.” Це важливо в зв`язку з особливостями аудиту, крім того, аудиторські послуги дуже тяжко, якщо взагалі можливо, оцінити. Тому треба бути дуже уважним при укладанні договору та, по можливості, передбачити всі випадки і наслідки від тих чи інших обставин та дії сторін при них.
При укладанні договору дуже важливо, щоб він мав юридичну силу і, відповідно, міг бути визнаним судовими органами. Для цього важливо, щоб він не суперечив діючому законодавству України та був підписаний уповноваженими на це посадовими особами. Уповноваженими на укладання договору вважаються особи, на які покладені такі повноваження статутом підприємства, при цьому слід враховувати обмеження, наприклад, суми, на яку має право укладати договори ці особи, або дорученням на певні повноваження такої особи.
В випадках, коли особа, яка підписує договір, діє на підставі доручення, слід перевірити правильність оформлення доручення (додаток №5). Доручення повинно бути оформлено на фірмовому бланку підприємства або в лівому куті повинен бути проставлений кутовий штамп підприємства; воно повинно мати номер, дату видачі, строк дії (оскільки доручення – терміновий документ). Якщо номер або дата відсутні, доручення не дійсне. В дорученні повинні бути вказані конкретні повноваження особи; формулювання ж типу “представляти інтереси фірми” не тягне за собою ніяких юридичних наслідків і договір, підписаний особою, яка діє на підставі такого доручення, є недійсним. Доручення підписується виключно керівником підприємства, при цьому засвідчується підпис особи, на яку видано доручення. Доручення повинно бути завірене круглою печаткою підприємства (печатка повинна мати ідентифікаційний код підприємства) і назва фірми на ній повинна відповідати назві фірмового бланка та назві фірми в договорі.
Підписи представників сторін в договорі повинні бути проставлені власноручно тими особами, які вказані у вступній частині договору. Крім того, договір повинен бути завірений круглими печатками сторін по договору (за виключенням випадків, коли представник сторони по договору діє на підставі одноразового доручення, прикладеного до договору).
3.3. Попереднє обстеження, звичайно, проводиться до проведення аудиту. Метою попереднього обстеження є ознайомлення з особливостями підприємства-клієнта, визначення ризиків і оцінка обсягів аудиторських робіт та планування для ефективного проведення аудиту. Тому його повинен проводити досвідчений аудитор, який досконало знає методику оцінки аудиторських ризиків, планування, а також добре знає особливості галузі, в якій працює клієнт. Таким аудитором може бути особа, яка укладала договір, або та, яка буде відповідати за організацію аудиту на підприємстві. В останньому випадку ця особа буде краще уявляти, як організувати аудит та як до нього підготуватись, на що в першу чергу треба звернути увагу; але слід враховувати можливу необ`єктивність щодо завищення спланованих обсягів робіт. Попереднє обстеження слід проводити лише в тому випадку, коли підприємство-клієнт підготовлено до цього, в противному разі воно може тривати більше, ніж заплановано або будуть відсутні необхідні умови для його проведення. Тому строк його проведення, як і строк проведення аудиту, слід попередньо узгодити з клієнтом (бажано шляхом обміну листами).
При попередньому обстеженні вивчається, насамперед, законність господарської діяльності підприємства-клієнта, організація бухгалтерського обліку та її відповідність Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідним Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, наявність і ефективність внутрішнього контролю, кваліфікація працівників бухгалтерії, документація, складена органами зовнішнього контролю (іншими аудиторами, податковими органами тощо), обсяги первинної документації та складність обліку господарських операцій.
При дослідженні законності господарської діяльності вивчаються статутні та установчі документи, документи про державну реєстрацію підприємства-клієнта та державні дозволи на проведення окремих видів діяльності (ліцензії, сертифікати, патенти тощо) в періоді перевірки.
При вивченні організації бухгалтерського обліку встановлюється, чи є розпорядчий документ керівника підприємства-клієнта про організацію бухгалтерського обліку на звітний рік та чи належно він оформлений; досліджуються облікові регістри і встановлюється форма бухгалтерського обліку та її відповідність встановленим формам; додержання основних принципів бухгалтерського обліку: незмінність на протязі звітного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій і оцінку майна, повноту відображення в обліку за звітний період всіх господарських операцій і результатів майна та зобов`язань, тотожність даних аналітичного обліку і залишків по рахунках синтетичного і аналітичного обліку тощо.
Для оцінки системи внутрішнього контролю слід, в першу чергу, переконатись в її наявності та функціонуванні. Треба встановити, на які відділи чи посадових осіб покладені контрольні функції, чи чітко знають вони свої функції та які саме ці функції і як виконуються, чи здійснюється фактично внутрішній контроль та якими документами підтверджується його проведення. Уважно вивчаються документи, складені при виконанні контрольних функцій (інвентаризаційні описи, акти, порівняльні відомості тощо) встановлюється своєчасність їх складання відповідно до діючих нормативних актів і розроблених на підприємстві планів, по можливості виясняється, чи не є вони формальними та які міри прийняті по виявлених недоліках. Виясняється також кваліфікація осіб, які виконують контрольні функції та сумісність обов`язків, які ними виконуються.
Необхідно також встановити, чи проводився зовнішній контроль на підприємстві, якщо проводився, то якими органами, та уважно ознайомитись з документацією, якою він оформлений. Особливу увагу слід приділити грубим порушенням законодавства і нормативних актів, а також повторному виявленню порушень та недоліків при наступних перевірках; та які заходи прийняті підприємством по ліквідації і недопущенню цих порушень в подальшому.
Слід також встановити кваліфікацію працівників бухгалтерії, рівномірність розподілу обов`язків серед працівників бухгалтерії. Необхідно з`ясувати, чи своєчасно подаються первинні документи до бухгалтерії, чи своєчасно і якісно вони обробляються та як складаються регістри бухгалтерського обліку і звітність; чи своєчасно та повно складаються регістри аналітичного обліку; як часто працівники бухгалтерії самі знаходять помилки, допущені в обліку.
Особливу увагу при проведенні обстеження слід приділити тим випадкам та обставинам, при яких згідно діючих нормативів аудиту дається відмова від надання аудиторського висновку або негативний висновок (коли відсутні необхідні документи, показники річної звітності суттєво суперечать регістрам бухгалтерського обліку та первинним документам тощо).
Попереднє обстеження дуже обмежене в часі (як правило від 0,5 до 2-х днів), тому аудитор його проводить дуже поверхово, вибірково, але достатньо, щоб мати належне уявлення про особливості діяльності, організацію та стан обліку підприємства-клієнта.
В процесі проведення попереднього обстеження визначаються “сильні “ та “слабкі” сторони підприємства-клієнта, проводиться оцінка суттєвості і аудиторських ризиків.
Велике значення при попередньому обстеженні має оцінка суттєвості (матеріальності) і аудиторських ризиків, поняття та порядок оцінки яких даються в нормативах (по міжнародних стандартах): №25 “Матеріальність і аудиторський ризик”, №6 “Оцінка ризику і внутрішній контроль” а також №29 “Оцінки власного і контрольного ризиків та їх вплив на незалежні процедури”.
За національними нормативами питання суттєвості та аудиторських ризиків розглядаються в №№ 11 “Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком аудиторської перевірки”, 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування”, 32 “Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки”.
Суттєвість (матеріальність) – це максимально допустимий розмір помилкової чи пропущеної суми у фінансовій звітності, якою аудитор може знехтувати, тому що вона не вплине на рішення користувачів цієї звітності. Аудитор проводить аудиторську перевірку для того, щоб мати обгрунтоване уявлення про виявлення недостовірності інформації, яка є суттєвою в фінансовій звітності, що перевіряється. Оцінка того, що є суттєвим, має бути визначена аудитором. Хоча аудитор планує аудит для виявлення кількості суттєвої недостовірної інформації, він одночасно оцінює розмір (кількість) і суттєвість (якість) любих виявів помилкової інформації; при дослідженні потенційно неправильної інформації аудитор розглядає матеріальність одночасно на загальному рівні та по окремих залишках рахунків.
Серед кількісних підходів до оцінки суттєвості найбільшого поширення набуло застосування відносних показників: в відсотках до прибутку, валового доходу чи обсягу реалізації, загальної суми активів тощо. Розрахунки суттєвості проводять по відношенню до усієї звітності в цілому (загальна суттєвість) і щодо певного показника (статті) звітності на етапі планування, при цьому вони допомагають встановити обсяги аудиту (кількість необхідних процедур, обсяг генеральної сукупності).
Слід пам`ятати, що витрати, пов`язані з пошуком дрібних помилок, можуть значно перевищувати ефективність їх усунення. Тому аудитор повинен постійно шукати баланс між обсягом перевірки, витратами на неї та ймовірністю не виявлення суттєвих помилок у фінансовій звітності. Отже, суттєвість необхідно розглядати разом з аудиторським ризиком.
Аудиторський ризик – це побоювання, що аудитор може виразити думку про фінансову звітність та бухгалтерський облік, яка не відповідає дійсності. В процесі аудиту завжди є неминучий ризик того, що деяка суттєва недостовірна інформація залишиться невиявленою. Аудиторський ризик вивчається з урахуванням фінансового стану підприємства. Виходячи з того, що більшість аудиторських процедур виконується на рівні залишку та класу операцій, аудиторський ризик повинен бути досліджений і на цьому рівні з урахуванням оцінки загального аудиторського ризику.
Слід розрізняти три компоненти загального аудиторського ризику:
властивий ризик – являє всі можливі ризики порушення нормальної роботи підприємства, які можуть статися при допущенні помилок, неточностей внаслідок діяльності підприємства; при оцінці властивого ризику аудитор повинен звертати увагу лише на ті моменти, які можуть вплинути на якість бухгалтерської звітності (зокрема на те, що бухгалтерській облік і, відповідно, звітність містять неточну або викривлену інформацію, або звітність складена з порушенням відповідних вимог до її складання);
ризик, пов’язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю – це ризик того, що система внутрішнього контролю клієнта не зможе виявити, виправити або попередити допущені помилки; при відсутності оцінки такого ризику аудитор повинен вважати, що ризик контролю достатньо високий;
ризик невиявлення помилок – це ризик того, що суттєві помилки залишаться невиявленими у ході аудиту; деякий ризик не виявлення буде присутній завжди, навіть якщо аудитор буде досліджувати 100% залишків по рахунках та по видах операцій, оскільки аудитор може застосовувати невідповідну аудиторську процедуру, неправильно застосовувати аудиторську процедуру або невірно зробити висновки по результатах аудиту.
Перші два компоненти загального аудиторського ризику не залежать від аудиторів, а останній залежить від компетентності аудиторів, обсягу, глибини, та якості аудиту, кількості застосованих процедур та методів. Чим вищі оцінки властивого ризику та ризику неефективності внутрішнього контролю, тим більше гарантії повинен отримати аудитор від виконання незалежних процедур і нижчий ризик невиявлення слід встановити. За ризик не-виявлення аудитор несе повну відповідальність.
Задача аудитора полягає в тому, щоб дати оцінку властивому ризику та ризику контролю і в залежності від них, встановити необхідний рівень вимог до аудиту, тобто, запланувати необхідний обсяг підтверджуючих та незалежних процедур. При високому ризику невиявлення тривалість перевірки, в порівнянні з нормальною тривалістю при тих же обсягах інформації, скорочується; при низькому ризику невиявлення – збільшується. Аудиторські ризики слід визначити по кожному напрямку аудиторських робіт (додаток №6).
Дуже важливим питанням для аудитора є методика визначення аудиторського ризику. Така методика розробляється кожною аудиторською фірмою чи аудитором з урахуванням умов конкретної перевірки.
Система контролю аудиторського ризику передбачає фактори, на які аудитор може вплинути і які обумовлюють наявність помилок, та які повністю залежать від аудитора, його професійного рівня.
Структуру аудиторського ризику більш детально можна зобразити на схемі:
Структура аудиторського ризику
![]()
На підставі цих залежностей була розроблена модель аудиторського ризику:
DAR = IR x CR x DR,
де DAR – прийнятний аудиторський ризик (Desired audit risk),
IR – властивий або внутрігосподарський ризик (Inherent risk),
CR – ризик контролю (Control)
DR – ризик невиявлення (Detection risk).
Модель аудиторського ризику по-різному використовується на практиці. Деякі аудиторські фірми здійснюють кількісну оцінку значень складових цієї формули. Зрозуміло, що аудитори зацікавлені у найнижчих значеннях прийнятного аудиторського ризику, тобто DAR 0. Отже, чим вищий властивий ризик (IR 0) та ризик контролю (CR 0), тим нижчим повинен бути ризик невиявлення помилок (DR 0). Це означає, що аудитор повинен прикласти максимум зусиль, щоб винести правильний висновок щодо достовірності звітності.
При застосуванні кількісної оцінки компонентів ризику потрібно дотримуватись наступних правил:
- аудитори не можуть повністю покладатись на ефективність системи внутрішнього контролю та обліку клієнта, щоб не виконувати необхідні процедури, тобто IR та CR ніколи не можуть дорівнювати нулю (IR 0, CR 0);
- деякий ризик невиявлення помилок завжди присутній навіть при перевірці усіх залишків на рахунках та господарських операцій, бо аудитор може обрати невідповідні процедури або неправильно їх виконати чи невірно тлумачити результати, тому DR теж ніколи не дорівнює нулю (DR 0);
- навіть в умовах високого властивого ризику та ризику контролю аудитор, завдяки ретельному виконанню обов`язків, має значні шанси зробити правильний висновок.
Ця модель має ще кілька ступенів деталізації, яка враховує методику і техніку, що використовує аудитор:
DAR = IR x CR x AP x TD,
де AP – ризик застосування аналітичних процедур;
TD – ризик тестування деталей.
В свою чергу, ризик тестування деталей складається ще з двох елементів – ризику вибірки (SR) та ризику, не пов`язаного з вибірковим дослідженням (NSR). Отже, остаточний вигляд моделі аудиторського ризику такий:
DAR = IR x CR x AP x SP x NSP.
На практиці подібна модель може допомогти аудитору отримати прийнятний рівень аудиторського ризику, але він неефективний, тому її застосовують переважно в теорії для розуміння аудиторами взаємозалежності між різними ризиками. Щоб скласти ефективний план для визначення прийнятного рівня аудиторського ризику аудитори нерідко застосовують інший підхід.
Спочатку приймається рішення щодо рівня загального аудиторського ризику. Він, як правило, знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,05 (від 1% до 5%). Останнє значення традиційне для аудиторських фірм Великобританії. Отже, DAR = 0,05. Далі оцінюється властивий ризик та ризик контролю підприємства-клієнта. Припустимо, що аудитори визнали повну недовіру до системи внутрішнього контролю та обліку клієнта і встановили властивий ризик та ризик контролю на максимальному рівні (IR = 1, CR = 1). Ризик невиявлення при цьому визначається на підставі формули:
DAR .
IR x CR
У наведеному прикладі ризик невиявлення складає DR = 0,05/1 x 1 = 0,05, а це означає, що для підтримання 5%-го рівня прийнятного аудиторського ризику необхідно провести фактично суцільну перевірку (що є неефективним), або згодитись на вищий рівень прийнятного аудиторського ризику, що може привести до значних фінансових збитків. Тому аудитору при цьому слід вирішити, чи згоджуватись на проведення аудиту.
При цій формі моделі ризику на перший план виноситься ризик невиявлення, тому що він визначає необхідну кількість доказів. Необхідна кількість доказів обернено пропорційна рівню ризику невиявлення. Чим менше рівень ризику невиявлення, тим більше необхідно свідчень.
Крім кількісної оцінки аудиторського ризику