Аудит

застосовується більш обережний підхід: компоненти ризику визначаються як “низький”, “середній” і “високий”. Це пов`язано також з тим, що кількісна система досить відносна, суб`єктивна і в кращому випадку лише наближено відображає дійсність. До того ж більшості досвідчених аудиторів набагато легше визначити, відповідає стан обліку і внутрішнього контролю середньому рівню, чи є відхилення в кращу чи гіршу сторону, чим встановлювати для них конкретну оцінку в відсотках чи коефіцієнтах. Таблиця №1 показує, як аудитори можуть використати інформацію, щоб прийняти рішення про кількість належних збору доказів.


Таблиця №1

Залежність між рівнем ризику і кількістю доказів


Властивий ризик


Ризик контролю


Ризик невиявлення

Кількість необхідних доказів

Високий Високий Високий Висока
Середній Високий Високий Висока
Низький Високий Середній Середня
Високий Середній Високий Висока
Середній Середній Середній Середня
Низький Середній Середній Середня
Високий Низький Середній Середня
Середній Низький Середній Середня
Низький Низький Низький Низька

Аудиторський ризик та його компоненти можуть оцінюватись не лише по відношенню до усієї звітності, але і до окремих її елементів – напрямків перевірки або навіть рахунків бухгалтерського обліку. В останньому випадку ризик є індивідуальним, тобто аудитор намагається передбачити, на яких ділянках перевірки найбільш імовірні відхилення.

Крім того, на практиці властивий ризик і ризик контролю можуть об`єднуватись. Причиною цього є те, що більшість фахівців вважає, що розділити фактори властивого ризику і ризику контролю дуже важко, і тому їх оцінюють разом.

Звичайно, застосування моделі аудиторського ризику не забезпечує абсолютної гарантії його уникнення. Але вона допомагає систематизувати фактори, що впливають на рівень ризику, більш обгрунтовано визначити обсяг перевірки, побудувати план і програму аудиту.

Зважаючи на суб`єктивність оцінок компонентів ризику, аудитор на стадії планування навмисно встановлює трохи занижене значення невиявлення помилок, щоб мати певний запас безпеки.

В процесі аудиту можливі зміни складових оцінки ризиків. При цьому обсяги необхідних свідчень та, відповідно, час перевірки можуть змінюватись.

За результатами попереднього обстеження складається звіт попереднього обстеження, в якому наводяться основні особливості діяльності клієнта та виявлені недоліки, дається попередня оцінка стану обліку і звітності. Якщо виявлені недоліки, які є підставою для надання негативного висновку, то це обов`язково вказується в звіті. При виявленні суттєвих обставин, які є підставою для відмови від надання висновку, складається обгрунтована відмова від надання висновку та негайно подається для ознайомлення клієнту, а звіт попереднього обстеження при цьому може не складатись.


3.4. Оцінка вартості аудиторських послуг – дуже важливий момент при укладанні договору. Важливо не завищити ціну робіт, щоб не відштовхнути клієнта; з іншої сторони - не можна занижувати ціну, щоб не насторожити клієнта (низька ціна асоціюється з низькою якістю послуг), до того ж може викликати відтік хороших фахівців з аудиторської фірми, тому що оплата праці буде також нижчою, ніж у конкурентів. Отже, при оцінці аудиторських послуг слід враховувати можливості аудиторської фірми (кваліфікацію персоналу): чим вище кваліфікація аудиторів, тим вище вартість, і навпаки. Крім того, слід враховувати, що в зв`язку з низькою платоспроможністю підприємств та заниженою оцінкою любої інформації у більшості клієнтів, вони будуть звертатись до “дешевих” аудиторських фірм. До “дорогих” же аудиторських фірм можуть звертатись клієнти за допомогою легального ухилення від податків або приховування прибутку, для розгляду “скандальних” справ тощо.

Важливим є також вибір системи оплати аудиторських послуг: виходячи з затраченого часу – погодинної; за заздалегідь визначеною сумою – акордної; виходячи з фактичного обсягу виконаних робіт (кількості перевірених операцій) – відрядної; виходячи з результатів (отриманої клієнтом користі) або комбінації вищевказаних систем оплати. Систему оплати слід вибирати в залежності від конкретної ситуації та побажань клієнтів, але в світовій практиці найбільш розповсюдженою є погодинна оплата.


3.5. Наступним етапом є планування аудиту. Планування аудиту – це розроблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Порядок планування визначено в нормативі № 09 “Планування аудиту”. Метою планування є звернення уваги аудиторів на найважливіші напрями аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найбільш ретельно. Планування допоможе належним чином організувати роботу аудиторів та здійснити контроль за ходом аудиту.

Для цього складається загальний план аудиту (додаток №7). При розробці загального плану визначаються в залежності від видів діяльності підприємства-клієнта основні напрями аудиту, обсяги документації по них, необхідний термін перевірки по них при середніх умовах аудиту. При відхиленнях аудиторських ризиків від середнього робиться коригування термінів перевірки по основних напрямах аудиту.

Складений загальний план аудиту, в якому вказаний перелік основних напрямів аудиту і їх тривалість, та звіт попереднього обстеження подається клієнту для ознайомлення. Якщо клієнт не згоден з загальним планом аудиту, то виясняються причини і при необхідності в план вносяться корективи. З клієнтом також узгоджується необхідність та тривалість інших супутніх аудиту робіт, після чого складається протокол узгодження договірної ціни на аудиторські послуги (додаток №8). Якщо при попередньому обстеженні виявлені недоліки, які можна або необхідно усунути до проведення аудиту, то ці питання також узгоджуються.

Якщо клієнт готовий до проведення аудиту, то він надсилає листа та вказує в ньому бажані терміни проведення аудиту. Аудиторська фірма виясняє свої можливості, визначає осіб, які будуть здійснювати аудит. При цьому в склад аудиторської бригади слід включити достатню кількість осіб, що добре знають особливості галузі, в якій працює клієнт, і здатні належно організувати та провести аудит. Кожен аудитор повинен досконало знати свою ділянку роботи та доповнювати інших аудиторів; асистенти повинні мати наставників. Бажано, щоб члени бригади мали психологічну сумісність. До того ж необхідно поставити на чолі аудиторської бригади особу, яка має авторитет у аудиторів і клієнтів, зможе керувати аудиторською бригадою та належно узагальнити і оформити результати аудиту (бажано сертифікованого аудитора). Слід також встановити, чи є в складі аудиторської бригади особи, які мають якусь зацікавленість чи залежність від клієнта, що може вплинути на результати їх роботи. Можна запропонувати заповнити анкету (додаток №9).

Після укомплектування аудиторської бригади бригадир спільно з іншими членами бригади на підставі загального плану аудиту складає програму аудиту з зазначенням в ній конкретних строків перевірки кожного напрямку аудиту та осіб, які будуть його здійснювати (додаток №10). При цьому роботи серед аудиторів розподіляються рівномірно з урахуванням трудомісткості, кваліфікації, важливості і обсягів з таким розрахунком, щоб робота була виконана в максимально стислі строки. Після цього аудиторська фірма надсилає листа-пропозицію клієнту зі згодою проведення аудиту і вказує конкретні строки та кількість осіб, які будуть проводити аудит.

При підготовці до аудиту аудитори уважно вивчають результати попереднього обстеження, публікації в пресі по торгових та фінансових проблемах, пов`язаних з економічною діяльністю підприємства-клієнта, роблять помітки про те, на що потрібно звернути першочергову увагу, та розробляють індивідуальні програми в розрізі визначених основних напрямів перевірки (додаток №14). Більш досвідчені аудитори проводять інструктаж та діляться досвідом з асистентами щодо складання індивідуальних програм та методики перевірки доручених питань. Після цього підбирається та вивчається нормативно-правова інформація, яка стосується клієнта в періоді перевірки. Від підготовки до аудиту залежить якість та своєчасність проведення аудиту, тому їй необхідно приділити належну увагу.


3.6. Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, за національним нормативом № 2 “Основні вимоги до аудиту” поділяються на дві основні групи: етичні та методологічні. Дотримання етичних вимог, що визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі “Про аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. До них належать: незалежність, об’єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість. Міжнародним нормативом аудиту №3 “Основні принципи, що регулюють аудит” передбачені такі основні принципи професійної етики: цілісність, об’єктивність і незалежність; конфіденційність; майстерність і компетентність. Це значить, що аудитор повинен бути прямолінійним, чесним і щирим відносно професійної роботи. Він повинен бути правдивим, не проявляти упередженого відношення чи намагатись не перекручувати об’єктивність. Інформацію, отриману під час своєї роботи, аудитор не має права передавати третій стороні без особливого дозволу або якщо нема такого юридичного чи професійного зобов’язання. Аудит повинен бути виконаний з професійним умінням особами, які мають відповідну підготовку, досвід і компетентність в проведенні аудиту. Аудитору необхідні спеціальні знання, здобуті в результаті вивчення загальних та спеціальних дисциплін, що завершується здачею кваліфікаційного екзамену, а також практичний досвід. Якщо клієнту необхідні послуги, що потребують спеціальних знань, якими аудитор не володіє, він може звернутись за допомогою до колег або передати замовлення другому аудитору.

Статтею 24 “Спеціальні вимоги” Закону України “Про аудиторську діяльність” вказано на заборону проведення аудиту:

аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором - членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється”.


Тема 4. Організація технології процесу аудиту.


Система внутрішнього контролю підприємства, можливість її використання в процесі аудиту.

Довіра до висновків інших аудиторів та спеціалістів.

Аудиторські докази: види доказів, методи одержання.

Помилки та шахрайство. Основні види помилок та процедура їх виявлення.

Аналітичні процедури. Аудиторське вибіркове обстеження.

Документація аудитора.

Контроль якості роботи аудитора.


4.1. Система внутрішнього контролю підприємства – це всі процедури і політика підприємства, що направлені на упередження, виявлення та виправлення суттєвих помилок і викривлень інформації. Вона включає контрольні процедури, план організації і методи управління об’єктом в цілях ефективного ведення бізнесу, захисту активів, запобігання помилок, акуратності облікових проводок та своєчасного надання фінансової інформації.

Система обліку, яка супроводжується ефективним внутрішнім контролем, може забезпечити керівництво певною гарантією, що активи будуть охоронятись від незаконного використання. Працівники, що ведуть облік на підприємстві, в певній мірі повинні виконувати контрольні функції і своєчасно інформувати керівництво про відхилення в діяльності підприємства чи окремих його підрозділів.

Внутрішній контроль направлений на досягнення наступних цілей:

виконання угод у відповідності з законодавством;

виконання планів та програм діяльності і розвитку підприємства, запобігання негативним явищам та діям, які суперечать цілям та завданням діяльності підприємства;

відображення правильних підсумків по операціях і на рахунках у відповідному звітному періоді;

правильний доступ до активів, забезпечення їх збереження та доцільного використання;

зіставлення записів по рахунках активів з фактичною їх кількістю.

Внутрішній контроль має певні обмеження:

вимоги керівництва, що контроль повинен бути ефективним по витратах;

великий потенціал помилок із-за неуважності або нерозуміння (у працівників різних підрозділів підприємства);

можливість ухилення працівників від відповідальності;

можливість неадекватності процедур в нових, змінених умовах;

необ’єктивність працівників, які здійснюють контроль, їх залежність від керівництва.

На середніх і великих підприємствах керівництво, як правило, створює окремі підрозділи (контрольно-ревізійний відділ, відділ аудиту) або вводить посади осіб (аудиторів, ревізорів), яким керівництво передає окремі функції внутрішнього контролю та які безпосередньо здійснюють цей контроль за діяльністю підприємства. Їх робота повинна бути чітко організована та спланована, а підпорядковані вони повинні бути безпосередньо керівнику підприємства. Результати їх роботи повинні бути належно документально оформлені та своєчасно подані керівнику для оцінки і прийняття відповідних заходів по виправленню та недопущенню недоліків і порушень.

Масштаб та задачі внутрішнього аудиту залежать від розміру і структури підприємства та вимог його керівництва. Як правило, внутрішній аудит діє в одній з наступних областей:

аналіз системи обліку та супутніх видів внутрішнього контролю;

вивчення фінансової і операційної інформації для керівництва підприємства та може включати аналіз коштів, специфічне дослідження по окремих статтях (докладна перевірка процедур та операцій, залишків по рахунках);

вивчення економічності та ефективності операцій, включаючи нефінансовий контроль організації.

Функція внутрішнього аудиту є частиною системи управління підприємства і незалежно від ступеня її автономії і об’єктивності не може відповідати критерію незалежності, який є основним для незалежного аудиту.

Враховуючи, що роль внутрішнього аудиту визначається керівництвом підприємства та його першочергова задача відрізняється від задачі незалежного аудиту, деякі засоби досягнення їх специфічних задач часто є однаковими, робота, яку проводить внутрішній аудит чи інший відповідний контролюючий підрозділ підприємства, може бути корисною для незалежного аудиту при вивченні фінансової інформації.

Аудитор повинен дослідити та оцінити не тільки фактичну роботу та її результати, які проводять особи, що здійснюють внутрішній контроль, але і як керівництво підприємства прореагувало на них, які заходи фактично здійснені. Насамперед, оцінюється об’єктивність дій та висновків осіб, які здійснюють внутрішній контроль, та керівництва, яке реагує (чи не реагує) на результати їх роботи.

Робота, яка проводиться внутрішнім контролем, може бути використана аудиторами при проведенні аудиту. Її оцінка проводиться ще при попередньому обстеженні, при оцінці контрольного ризику. В процесі аудиту при виявленні відповідних обставин вона може переоцінюватися. Якщо ризик контролю низький, і, відповідно, довіра до внутрішнього контролю висока, то докази та результати дослідження, які добуті внутрішніми аудиторами (ревізорами), можуть бути використані і зовнішніми (незалежними) аудиторами з певною обережністю при умові, що вони відповідають цілям аудиту.

Якщо робота внутрішнього контролю неефективна, контрольні функції проводяться формально, то довіра зовнішнього аудитора до такого контролю буде низька і можливість використання результатів цієї роботи обмежена.

Таким чином, важливими критеріями при оцінці функції внутрішнього аудиту є:

Організаційний статус, незалежність від управлінського персоналу, свобода в стосунках з зовнішнім аудитом.

Масштаб функцій. Необхідно упевнитися в глибині робіт, які виконує внутрішній аудит для управлінського персоналу та чи користується керівництво рекомендаціями внутрішнього аудиту і наскільки вони корисні.

Професійна компетентність, адекватна професійна підготовка та досвід осіб, які здійснюють внутрішню аудиторську роботу.

Належна професійна увага. Внутрішня аудиторська робота повинна виглядати правильно спланованою, контрольованою, аналізованою та оформленою документально.

Отже, виходячи з національних нормативів №№ 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування”, 24 “Врахування роботи фахівців внутрішнього аудиту” та міжнародного нормативу №10 “Використання результатів роботи внутрішнього аудиту” зовнішній аудитор повинен оцінити внутрішню функцію аудиту таким чином, як він вважає за доцільне.

Якщо є достатня довіра до внутрішніх аудиторів (ревізорів), зі згоди керівництва підприємства їх можна використовувати на окремих ділянках при зборі доказів та виконанні інших аудиторських процедур в процесі аудиту. При цьому необхідно узгодити обсяг робіт і термін їх виконання, процедури, які будуть виконуватися, форми та зміст документів, якими вони будуть оформлюватися. Співпраця між внутрішнім та зовнішнім аудитом повинна бути достатньо тісною. При необхідності робота внутрішніх аудиторів контролюється, а при її використанні – перевіряється. Відповідальність же за висновки несе незалежний аудитор.


4.2. В процесі проведення аудиту аудитор вивчає документи, якими оформлялись результати зовнішнього контролю різних організаційних форм (акти, висновки, звіти, довідки тощо). При цьому звертає увагу на суттєвість порушень та недоліків, їх вплив на результати діяльності підприємства. Важливо дослідити і порядок їх виправлення та прийняті заходи щодо їх недопущення, а також можливе повторення в періоді, за який проводиться аудит.

Слід зауважити, що коли органами зовнішнього контролю проводились перевірки з певних питань в періоді, що перевіряється аудитором, та застосовувались необхідні процедури, методи і прийоми, то аудитор може ці питання в даному періоді не перевіряти або скоротити час на їх перевірку при умові достатньої довіри до компетентності та об’єктивності тих осіб, які здійснили перевірку (ревізію), і використати виявлені ними свідчення та висновки.

Освіта та досвід аудитора дозволяє йому знати про діяльність компанії в цілому, але не очікується, що аудитор має знання та досвід особи, підготовленої та кваліфікованої в практиці з іншого фаху. Якщо в процесі аудиту аудитор відчуває недостатню компетентність з окремих питань або в нього виникає необхідність провести дослідження іншими спеціалістами, то він може залучати на договірних засадах до участі в перевірці інших аудиторів чи спеціалістів відповідного фаху.

Відповідно до національного нормативу № 25 “Залучення експертів” та міжнародного нормативу №18 “Використання роботи експерта” в процесі аудиторської перевірки аудитор може намагатися отримати разом з клієнтом або окремо аудиторські докази в формі звітів, оцінок, положень експерта. Експерт – це фізична особа або фірма, яка має спеціальні знання та досвід в окремій області, відмінній від обліку та аудиту. Експерт може бути найнятий (запрошений) аудитором або клієнтом.

Нормативом наведені приклади, в яких найчастіше виникає необхідність використання експерта:

для оцінки деяких видів активів (землі, будівель, споруд, обладнання);

визначення фізичного розміщення активів (мінералів, які зберігаються у підвалах, а також підземних мінеральних та нафтових резервів) або залишкового строку експлуатації обладнання;

виміру обсягів робіт по незавершених контрактах з метою відображення доходу;

коли необхідна думка юриста щодо статутів, положень тощо.

При визначенні того, чи необхідно використовувати роботу експерта, аудитор повинен вивчити:

суттєвість статті, досліджуваної в зв’язку з фінансовою звітністю;

складність статті, включаючи ризик помилки по ній;

інші аудиторські докази по даній статті.

Якщо аудитор планує використовувати роботу експерта як аудиторські докази, він повинен переконатися в його знаннях та компетентності а також об’єктивності. Ризик того, що експерт буде необ’єктивним, збільшується в тих випадках, коли він найнятий (запрошений) клієнтом або пов’язаний з клієнтом. Аудитору обов’язково необхідно узгодити з експертом умови експертизи, обов’язки експерта та такі питання:

задачі роботи експерта;

загальні вказівки по особливих статтях, які за сподіваннями аудитора повинні бути викладені в звіті експерта;

передбачене використання аудитором роботи експерта, включаючи можливий зв’язок з третіми сторонами;

можливість доступу експерта до відповідних записів та файлів;

з’ясовування відносин експерта з клієнтом;

конфіденційність інформації клієнта;

інформацію по методах, передбачених до використання експертом та, якщо це прийнятно, по їх відповідності методам, використаним в попередньому періоді;

документацію або відповідну інформацію, необхідну як аудиторські докази.

Аудитор повинен мати обгрунтовані гарантії того, що робота експерта дозволяє отримати відповідні аудиторські докази в підтримку фінансової інформації, завдяки вивченню:

використовуваних даних;

застосовуваних принципів і методів, їх зіставленню з попереднім періодом;

результатів роботи експерта і можливості їх використання, виходячи з обізнаності аудитора про діяльність компанії та результатів проведених аудиторських процедур.

Для оцінки результатів роботи, яка проведена експертом, аудитор повинен вивчити можливість використання вихідних даних, що відповідають даним обставинам. При цьому застосовуються процедури:

проведення опитування експерта для визначення того, чи упевнився він в достатності отриманих даних, їх доречності та достовірності;

проведення аудиторських процедур даних, наданих клієнтом експерту для того, щоб отримати обгрунтовану гарантію того, що дані є відповідними.

Відповідність і обгрунтованість використаних при експертизі принципів, методів та їх застосування належить до відповідальності експерта. Аудитор же зобов’язаний здобути поняття вказаних методів для того, щоб визначити, що вони засновані на знаннях аудитором діяльності клієнта та результатах виконаних аудиторських процедур.

Якщо робота експерта не підтверджує відповідні показники в фінансовій звітності, аудитор зобов’язаний спробувати вирішити непослідовність, використовуючи дискусії з клієнтом та експертом. Сприяти аудитору в вирішенні непослідовності може також застосування додаткових процедур, включаючи можливе запрошення іншого експерта.

Якщо після виконання вказаних процедур аудитор установив, що результати роботи експерта не відповідають інформації в фінансовій звітності, або що робота експерта не надає необхідні відповідні аудиторські докази, він повинен відобразити змінену думку (відмова від висновку або негативний висновок).

Виражаючи незмінену думку про фінансову звітність, аудитор не повинен посилатися в своєму звіті на роботу експерта, оскільки таке посилання може бути сприйняте як зміна аудиторської думки або розподіл відповідальності. Навпаки, якщо за результатами роботи експерта аудитор вирішує змінити свою думку, таке посилання може бути належно сприйняте читачем його звіту. При цьому аудитор, пояснюючи сутність невідповідності, повинен посилатися на експерта (включаючи масштаб участі експерта) за умови отримання дозволу експерта до підготовки такого посилання.


4.3. Для досягнення мети аудитор повинен збирати інформацію (аудиторські докази), які допоможуть йому обгрунтувати свою думку щодо достовірності фінансової звітності.

Аудиторські докази – це відомості, одержані аудитором під час перевірки. Аудитор має зібрати достатню кількість доказів для того, щоб зробити обгрунтовані висновки, за якими складається аудиторський висновок та інші документи (звіт, акт, рекомендації тощо). Аудиторські докази грунтуються на первинних документах та облікових записах, за якими складена звітність, а також на додатковій інформації з інших джерел.

Аудиторські докази є результатом поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість.

Тести систем контролю – це перелік питань і методика їх застосування аудитором для оцінки структури та ефективності функціонування системи обліку і внутрішнього контролю.

Процедури перевірки на суттєвість – сукупність прийомів виявлення суттєвих викривлень фінансової звітності. Вони бувають двох типів: докладні перевірки операцій та залишків і аналітичні процедури.

У процесі аудиту нагромаджуються не лише докази достовірності фінансової звітності, але і якості його здійснення. Ці докази, оформлені документально, як і основні докази достовірності звітності, називаються робочими документами аудитора. Але традиційно аудиторськими доказами вважають лише інформацію відносно достовірності фінансової звітності.

Аудиторські докази повинні відповідати певним вимогам щодо їх кількості та якості.

Основними факторами, які формують вимоги до аудиторських доказів, є необхідність належної обгрунтованості аудиторського висновку та дотримання економічності аудиту. Ці факти мають протилежний вплив. Чим більше доказів буде зібрано, тим більш обгрунтований буде висновок, але не слід забувати, що аудитор завжди працює в умовах обмеження часу перевірки та її вартості. Досягнення певної рівноваги між вказаними факторами можливе лише при врахуванні як кількісних, так і якісних характеристик доказів.

Кількість доказів з точки зору можливості обгрунтувати висновок на підставі вибіркової перевірки визначається поняттям достатності.

Якість же аудиторських доказів не залежить від їх кількості і характеризується їх достовірністю та доречністю. Достовірність доказів пов`язується з незалежністю джерела інформації. Найбільш надійними є докази, отримані в результаті виконання тестів безпосередньо аудитором і ним документовані. Якщо аудитор не буде контролювати процес отримання інформації від третіх сторін (дебіторів, кредиторів, банку тощо), то вона буде менш достовірною. Документація, яка має внутрішнє джерело походження (складена в самому підприємстві), ще менш надійна, ніж отримана з зовнішніх джерел. Усні свідчення і пояснення найменш надійні, а випадково почуті, як правило, взагалі не приймаються до уваги аудитором. Аналогічно оцінюється достовірність даних, отриманих в результаті інвентаризації майна. Якщо аудитор не присутній під час інвентаризації, то рівень довіри до її результатів суттєво знижується, адже це основний прийом підтвердження існування активів.

Ще однією важливою якісною характеристикою доказів є їх доречність. Як правило, її асоціюють з відповідністю між завданням аудиту та процедурами, що виконує аудитор. Наприклад, здійснення інвентаризації дає можливість переконатись в реальній наявності тих чи інших цінностей, але не може підтвердити їх оцінки, відображення та повноти обліку, права власності тощо. Крім того, отримані докази втрачають свою цінність, якщо вони стосуються іншого звітного періоду, ніж той, що перевіряється, а також у залежності від часу їх отримання. Так, для підтвердження статей балансу більш важливо отримати свідчення ближче до дати балансу. Тому вважається, що інвентаризація перед складанням річної звітності не може проводитись раніше 1 жовтня звітного року.

Що стосується звіту про фінансові результати та інших форм звітності, то вони складаються за звітний період, і підтвердження їх достовірності вимагає формувати вибірку з даних за весь звітний період.

Крім того, аудитор повинен брати до уваги лише суттєву інформацію, тому суттєвість також є критерієм доречності. Під час оцінки отриманих доказів щодо їх суттєвості слід одночасно враховувати їх кількісні і якісні характеристики.

Отже, на підставі нормативу № 14 “Аудиторські докази” їх можна розподілити на такі види:

зовнішні докази, добуті від третіх сторін (підтвердження заборгованості, залишків на рахунках в банках тощо);

внутрішні докази (документи, складені на підприємстві, пояснення його працівників);

докази, отримані самим аудитором (підрахунки, зроблені аудитором, свідчення про залишки цінностей, добуті в результаті участі аудитора в інвентаризації і т.п.).

В залежності від форми, в якій вони добуті, докази поділяють на письмові, усні, записані за допомогою різних технічних засобів (відеозапис, аудиозапис тощо).

Відповідно до нормативу № 14 для отримання доказів аудитор використовує такі методи: перевірка, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунки та аналітичні процедури (див. тему 2 питання 3 лекцій).


4.4. Визначення помилки та шахрайства, процедури виявлення та відповідальність аудитора за суттєві відхилення, які є їх результатом при проведенні аудиту, встановлені нормативом № 07 “Помилки та шахрайство” .

Термін “шахрайство” стосується навмисно неправильного показу інформації однією або декількома особами зі складу керівництва, службовців підприємства. Шахрайство може передбачати:

маніпуляцію, фальсифікацію або зміну записів чи документів;

навмисно неправильне віднесення до активів;

знищення документів або не оформлення окремих операцій документами;

не відображення певних операцій чи записів у документах (регістрах);

відображення операцій без зазначення їх змісту;

невірне застосування прийнятих на підприємстві облікових рішень.

Термін “помилка” відноситься до наступних ненавмисних помилок в фінансовій інформації:

арифметичні або граматичні помилки в основних записах облікових даних;

недогляд або неправильне уявлення та відображення фактів;

неправильне застосування облікових рішень.

Відповідальність по запобіганню шахрайству та виявленню помилок покладено на керівництво підприємства завдяки постійному функціонуванню адекватної системи внутрішнього контролю. В той же час слід зауважити, що така система зменшує, але не усуває можливості шахрайства або помилки.

Ступінь гарантії виявлення помилок буде більш високий, ніж при виявленні шахрайства, оскільки шахрайство, як правило, супроводжується діями, спеціально підготовленими для викривлення визначеної інформації. В зв’язку з обмеженням аудиту є можливість того, що суттєве викривлення фінансової інформації в результаті шахрайства може бути не виявлене. Ризик невиявлення суттєвого викривлення в результаті шахрайства є більш значним, ніж ризик невиявлення матеріального викривлення в результаті помилки, оскільки шахрайство звичайно грунтується на таких діях, як таємна змова, умисне невиконання відображених операцій, підробка або невірні показання, складені для аудитора. Люба система внутрішнього контролю також може бути неефективна проти шахрайства, при умові змови між службовими особами підприємства або шахрайства, яке здійснює керівництво. Тому рекомендується, щоб листи-пропозиції або договір на проведення аудиту включали посилання на власні обмеження аудиту і факт того, що матеріальне викривлення може залишитись нерозкритим. Аудитор же має право приймати показання як достовірні, а документи і записи – як справжні, якщо аудиторське дослідження не виявляє зворотного.

Якщо обставини вказують на можливе існування шахрайства чи помилки, аудитор повинен розглянути їх потенційний вплив на фінансову інформацію і виконати такі додаткові процедури, які вважає прийнятними. Обсяг додаткових процедур залежить від аудиторського міркування по відношенню до:

видів шахрайства чи помилки, які можуть виникнути;

відносного ризику їх виникнення та повторення;

ймовірності того, що шахрайство чи помилка можуть вплинути на зміст фінансової інформації.

Виконання додаткових чи змінених процедур дозволяє аудитору підтвердити або відхилити підозру шахрайства чи помилки, але він не завжди може отримати достатні докази цього. В любому випадку він повинен повідомити про можливі чи явні шахрайство та суттєві помилки керівництво, а якщо є докази про участь в шахрайстві керівництва, то переглянути достовірність інших даних, отриманих від цих осіб та повідомити про це власників підприємства чи їх представників.

При наявності достатніх доказів шахрайства або помилки аудитор визначає, чи повинні вони бути попереджені системою внутрішнього контролю. Якщо так, то встановити, чому не попереджені, та переглянути свою попередню оцінку цієї системи, а при необхідності, виправити суттєвість і обсяги охоплення інформації незалежними процедурами.

Отримання достатніх доказів про наявність шахрайства та помилок може бути ускладнено в результаті таких обставин, як:

неадекватні записи, наприклад, неповні записи, надмірні виправлення в документах і регістрах, невідображені операції;

неадекватне документальне оформлення операцій, відсутність підтверджуючих документів тощо;

значна різниця між обліковими записами і підтвердженнями третьою стороною, суперечні аудиторські докази і безпідставні зміни в показниках операцій фінансово-господарської діяльності;

несуттєві або необгрунтовані відповіді керівництва при аудиторських опитуваннях.


4.5. Для планування аудиту, отримання аудиторських доказів а також для складання загального огляду всіх перевірок необхідно проведення аналітичних процедур. Згідно з ННА № 16 “Аналітичні операції” та МНА №12 “Аналітичні процедури” їх суть полягає в порівнянні фінансової інформації з попереднім періодом (періодами), з очікуваними результатами, з аналогічною інформацією на інших підприємствах тощо.

Аналітичні процедури включають вивчення співвідношень: між елементами фінансової інформації (обсяги реалізації і доходи від реалізації, прибуток від діяльності підприємства і оподатковуваний прибуток та інші); між фінансовою та нефінансовою інформацією (витрати на оплату праці і кількість працюючих тощо).

На стадії планування аналітичні процедури сприяють аудитору в вивченні діяльності підприємства та визначенні ланок потенційного ризику.


4.6. Узагальнення результатів аудиту включає комплекс методичних прийомів групування і систематизації його результатів, необхідних для прийняття рішень щодо відхилень та формування думки про фінансово-господарську діяльність клієнта, стан бухгалтерського обліку і внутрігосподарського контролю та достовірність звітності. Зокрема, складаються робочі та підсумкові документи аудитора. Однорідні недоліки узагальнюють у таблицях, графіках, відомостях та інших документах за допомогою таких методичних прийомів: групування недоліків, документування результатів проміжного аудиторського контролю, аналітичне групування, систематизоване групування недоліків в довідках та аудиторському звіті і висновку тощо.

Так, виявлені аудитором суттєві недоліки та відхилення у діяльності підприємства-клієнта, заносяться у групувальний журнал аудитора або інший робочий документ, в якому аудитори систематизують однорідні недоліки відповідно до питань, які перевіряються. При цьому вказують звітний період, за який виявлено недоліки, реквізити документа, де зафіксовано цю операцію, методи і процедури, які при цьому застосовувались, зміст недоліків та порушені при цьому законодавчі і нормативні акти, суму відхилення або матеріального збитку, примітки. Робоча документація повинна містити опис усіх важливих моментів і обставин, з якими аудитору довелося мати справу під час проведення аудиту. Робоча документація повинна бути досить повною та докладною настільки, щоб дати змогу досвідченому аудитору, який не мав зв`язку з попереднім аудитором, визначити за нею, яка робота була проведена, та обґрунтувати зроблені висновки. Робочу документацію слід складати у міру просування процесу аудиту з тим, щоб деталі та проблеми не були упущені. Робочі документи мають бути професійно складені; їхнє оформлення повинно забезпечувати доступність для читання. Однак конкретні форми використаних робочих документів визначаються аудиторами (аудиторськими фірмами). Тому конкретній аудиторській фірмі рекомендується додержуватись уніфікованої форми ведення робочої документації з метою

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: