Xreferat.com » Рефераты по экономике » Економіка міського господарства

Економіка міського господарства

органи в межах своєї компетенції:

здійснюють керування і контроль за використанням і охороною й атмосферним повітрям, поверхневих і підземних вод, земель, надр, лісів;

видають дозволу на спеціальне використання природних ресурсів;

установлюють ліміти і видають дозволу на викиди в атмосферу, скидання стічних вод і поховання відходів;

обмежують ліміти і видають дозвіл на викиди в атмосферу, скидання стічних вод і поховання відходів;

чи обмежують припиняють діяльність підприємств і організацій, їли їхня експлуатація ведеться з порушенням природоохоронного законодавства;

застосовують адміністративні санкції у відношенні облич, винних у порушенні природоохоронного законодавства.

У містах функціонують керування і відділи (інспекції) спеціально уповноважених державних органів в області природо використання , підлеглих відповідним міністерством і відомством України. Координація діяльності всіх органів в області природо використання здійснюється органами екологічної безпеки Міністерства охорони навколишньої природної і ядерної безпеки України.


6.3 Економічний моніторинг природо використання.


Економічні заходи, спрямовані на охорону навколишньої природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, включає:

визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишньої природного середовища;

установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів в атмосферне повітря, скидань стічних вод у водяні об'єкти і розміщення відходів;

установлення нормативів і розмірів скидань за використання природних ресурсів, викиди забруднюючих речовин у навколишню природне середовище, розміщення відходів і інші види шкідливого впливу;

збори за погіршення якості природних ресурсів;

надання суб'єктам підприємницької діяльності податкових кредитних і інших пільг при впровадженні ними енерго- і ресурсосберегаючих процесів, маловідходних і безвідхідних технологій, розвитку нетрадиційних джерел енергії, здійсненні інших ефективних заходів по охороні навколишній природному середовищу і заощадженню природних і енергетичних ресурсів;

відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства;

стимулювання діяльності по охороні навколишній природному середовищу й економії природних і енергетичних ресурсів.

Фінансування природоохоронних заходів здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів, засобів підприємств і організацій, фондів охорони навколишньої природного середовища, добровільних внесків і інших засобів.

На підставі встановлених лімітів і нормативів зборів визначаються розміри платежів (зборів) за спеціальне природокористування. При дотриманні лімітів ці платежі (збори) відносять на витрати виробництва, а при порушенні встановлених лімітів збори за погіршення якості природних ресурсів стягують за рахунок прибутку підприємств і організацій.

Засобу від зборів за використання природних ресурсів надходять у державний і місцеві бюджети і направляються на виконання робіт з відтворення і підтримки цих ресурсів у належному стані. Засобу від зборів за забруднення навколишньої природного середовища направляються в місцеві обласні і державний фонд охорони праці. Розподіл засобів між місцевими, обласними і державними природоохоронними фондами виробляються в співвідношенні: 20, 50 і 30% відповідно, а між Київським і Севастопольської міськими і державним природоохоронними фондами відповідно 70 і 30%. Крім зборів за забруднення навколишньої природного середовища, до складу природоохоронних фондів включається частина коштів, стягуваних за порушення норм і правил природокористування, збиток, заподіяний порушенням природоохоронного законодавства в результаті господарської й іншої діяльності, а також добровільні внески і пожертвування.

Засобу місцевих, обласних і державних фондів охорони навколишньої природного середовища можуть витрачатися тільки на цільове фінансування природоохоронного і ресурсосберегаючих заходів, включаючи наукові дослідження, заходи для зниження впливу забруднення навколишньої природного середовища на здоров'я населення, а також на стимулювання працівників органів по охороні природи і суспільних інспекторів охорони природи. Розподіл засобів фондів на здійснення тих чи інших природоохоронних заходів і стимулювання співробітників виробляється по представленню місцевих органів охорони природи.

Кошти, стягувані з підприємств і організацій, посадових осіб і окремих громадян, у тому числі іноземних, за порушення природоохоронного законодавства, зараховуються на окремий рахунок місцевих органів по охороні природи і можуть витрачатися на заохочення особливо відрізнилися співробітників цих органів і суспільних інспекторів по охороні природи (табл.6.1). Ці ж засоби можуть витрачатися на різні і зміцнення матеріально-технічної бази органів по охороні природи.


Таблиця(6.1). Засоби, що надходять на рахунок місцевих органів по охороні природи в результаті виконання ними функцій по контролі за дотриманням природоохоронного законодавства.

Джерела надходження засобів Відрахування на поточний рахунок органів по охороні природи, %

1. Штрафи, стягувані з громадян за порушення природоохоронного законодавства.

2. Те ж з посадових осіб

3. Засобу, стягувані з громадян у відшкодування збитку, нанесеного природними ресурсами

4. Те ж із суб'єктів підприємницької діяльності

5. Засобу від реалізації незаконно добутих природних чи ресурсів продукції виготовленої з них

6. Засобу від реалізації конфіскованих знарядь незаконного видобутку природних ресурсів.

100


50

50


50

50


20


Тема 7. Місцевий бюджет


7.1 Історія виникнення і визначення місцевого бюджету


Місцеві бюджети є органічною складовою частиною єдиної бюджетної системи країни. Зміст і внутрішня структура цих бюджетів цілком відбивають основні сторони бюджету держави. Їхнє формування відбувається в тісному зв'язку з розвитком державного бюджету України в цілому. Разом з тим, виникнення і розвиток місцевих бюджетів тісно зв'язано із системою місцевих рад, з розширенням і поглибленням їхніх функцій у керівництві господарським і соціально-культурним будівництвом..

В історії розвитку і становлення місцевих бюджетів виділяють 5 основних етапів:

1-й етап охоплює відрізок часу від прийняття першої Конституції РСФСР (1918 р.) до прийняття Конституції СРСР – 1936 р. Державний устрій СРСР і відповідне йому бюджетний пристрій був закріплений Конституцією СРСР, затвердженої другим З'їздом рад у січні 1924 р. Було визначено, що бюджет СРСР складається з загальносоюзного державного бюджету, державних бюджетів автономних республік і бюджетів місцевих органів влади. Перший бюджет був складений на 1924 – 1925 року, а в його основі лежали неподаткові джерела. Основна сума витрат місцевих бюджетів покривалася місцевими джерелами. Реформа 1930 – 1931 років установила платежі з прибутку і податок з обороту, що стали основними дохідними джерелами.

2-й етап – з 1937 р. по 1965 р. У цей період відзначається стабільний ріст економіки, концентрація засобів під час війни, мобілізація засобів на післявоєнне відновлення народного господарства. Важливим законодавчим актом, що регламентує бюджетне право є Закон «Про бюджетні права СРСР і союзних республік», прийнятий у 1960 році, а в республіках – у 1961 році. Ці Закони встановлювали доходи і витрати місцевих бюджетів і бюджетний процес.

3-й етап проходив з 1965 року по 1980-і роки. У цей період приймається багато законодавчих актів по місцевих радах, спрямованих на зміцнення їхньої фінансової бази і розширення їхньої функції.

4-й етап охоплює вісімдесяті-дев'яності роки двадцятого сторіччя. У 1981 році була прийнята Постанова «Про розширення дохідної бази місцевих бюджетів», а в 1984 р. – Постанова «Про залежність дохідної бази місцевих бюджетів від підприємств і організацій, розташованих на їхнє території». Ці постанови були спрямовані на зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів.

5-й етап: дванадцята п'ятирічка дев'яностих років. У СРСР прийнятий Закон «Про загальні початки місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР». Усі ради підрозділені на два рівні:

первинний: селищні, сільські, районні в містах, міські;

вторинний: місцеві ради району, міста, обласні.

У 1992 році в Україні виданий Закон України «Про місцеве і регіональне самоврядування», що був перевиданий у 1997 році. Статті 60 і 61 нового закону сформували визначення місцевих бюджетів, їхні доходи і витрати. Стаття 65 визначає використання вільних бюджетних засобів.

Поняття «місцеві бюджети» уперше пролунало в 1926 році в Положенні про місцеві фінанси. У ньому місцеві фінанси представлені як складова частина єдиної системи фінансів СРСР і складаються в безпосереднім веденні місцевих рад і їхніх виконавчих комітетів. Пізніше місцеві бюджети розглядаються як спосіб задоволення потреб відповідних територій за рахунок дохідних джерел наданих відповідним місцевим радам.

Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальні принципи, розглядаючи їхній як бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Існує думка, що місцеві бюджети – це сукупність економічних відносин, що забезпечують у плановому порядку фінансову базу місцевих рад .

Зокрема Ширкевич Н. А. вважає, що «Місцеві бюджети – це реальні ресурси, що знаходяться в безпосереднім розпорядженні місцевих рад для здійснення ними господарської і соціально-культурної функції. У них органічно сполучаються дві категорії. З одного боку, місцеві бюджети – це основні фінансові плани місцевих рад, з іншого боку – відчутні ресурси, реальна економічна категорія, що сприяє всебічному розвитку даної адміністративно-територіальної одиниці».

Останнім часом місцеві бюджети розвиваються швидкими темпами в зв'язку з підвищенням ролі і впливу місцевих органів влади: ростуть масштаби місцевого господарства, розширюються й ускладнюються функції місцевих органів влади. Місцеві бюджети усе більше використовуються для регулювання економічних процесів, впливають на розміщення продуктивних сил, сприяють підвищенню конкурентноздатності продукції, що випускається місцевими підприємствами, створенню територіальної інфраструктури, фінансуванню витрат по відтворенню трудових ресурсів. Важливу роль грають місцеві бюджети в реалізації соціальних програм, фінансування зростаючого обсягу соціальних витрат, обумовлених підвищенням вимог до росту якості життя.


7.2 Функції і сутність місцевих бюджетів


Місцеві бюджети категорія дуже динамічна, тому їхнє дослідження необхідно здійснювати з урахуванням великого числа факторів, що впливають на економічне життя держави. Цьому насамперед сприяє розвиток демократичних принципів у керуванні державою, зміни в структурі економіки, рівень соціальних гарантій населення, зміни вікової і професійної структури населення. Великий вплив на формування і використання засобів місцевих бюджетів роблять розходження в економічному розвитку окремих регіонів.

Місцеві бюджети мають свою внутрішню структуру і характерні відмінності. Так, незважаючи на те, що на сьогоднішній день нараховується місцевих бюджетів усього більш 14 тисяч, а саму численну групу складають сільські і селищні бюджети – більш 10 тисяч, понад 72 відсотків усіх витрат місцевих бюджетів здійснюються через обласні бюджети (їхній 24) і бюджети міст загальнодержавного й обласного підпорядкування (їхній 223).

Основною ланкою в системі місцевих бюджетів є бюджети міст, через які мобілізується і використовується майже половина всіх ресурсів місцевих бюджетів. Однак сьогодні саме в цій ланці місцевих бюджетів існує безліч питань, що вимагають свого якнайшвидшого рішення. Насамперед, це питання закріплення за ними постійних джерел доходів. Вважається, що в перспективі бюджети повинні регулюватися окремо, тобто мати прямі зв'язки з Державним бюджетом.

Місцеві бюджети мають триєдину сутність. Це – частина централізованого фонду коштів держави. Це – економічна категорія. І, нарешті, це – фінансовий план місцевих рад.

По економічній сутності місцеві бюджети – це грошові відносини, що виникають у місцевих рад з фізичними і юридичними особами, що функціонують на території цієї ради. З приводу розподілу і перерозподілу частини національного доходу в зв'язку з утворенням і використанням бюджетного фонду, призначеного на фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, керування та інші витрати.

Завдяки бюджету місцеві ради мають можливість зосереджувати фінансові ресурси. Це – перший аспект сутності місцевих бюджетів.

По-друге, місцеві бюджети – це економічна категорія, оскільки в ході формування доходів місцевих бюджетів і фінансуванні витрат виникають економічні відносини.

Ця категорія є частиною місцевих фінансів. Характеризується тими ж рисами, що належать місцевим фінансам, але мають і специфічні особливості. До них відносяться:

Місцеві бюджети є особливою економічною формою перерозподільних відносин, зв'язаних з відокремленням частини національного доходу в руках місцевих рад, її використання з метою задоволення потреб окремих територіальних формувань.

За допомогою місцевих бюджетів відбувається перерозподіл національного доходу і національного багатства між сферами суспільної діяльності, галузями народного господарства окремих територіальних формувань держави.

Пропорції бюджетного перерозподілу вартості в більшій мері, чим в інших ланок місцевих фінансів визначаються потребами розширеного виробництва в цілому і задачами, що коштують перед суспільством на кожнім історичному етапі його розвитку.

Область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі місцевих фінансів, що обумовлено ключовим положенням місцевого бюджету в порівнянні з іншими ланками місцевих фінансів.

Сутність місцевих бюджетів виявляється через функції місцевих бюджетів: розподільну і контрольну.

Завдяки розподільній функції відбувається концентрація коштів у руках відповідного ради і їхнє використання для задоволення суспільних потреб окремих територіальних формувань. Функція характеризується втручанням місцевої ради в процес розширеного відтворення через використання фінансових інструментів (наприклад, місцеві податки і збори), а також через здійснення місцевими радами на підвідомчій території проведеній державою соціальної політики.

Контрольна функція дозволяє довідатися на скількох вчасно і повно фінансових ресурсів надходять у розпорядження місцевої ради, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних засобів, чи ефективно вони використовуються. Ця функція реалізується завдяки тому, що формування і використання грошового фонду представляє свого роду механізм, що сигналізує, що показує як надходять фінансові ресурси і як вони використовуються. На основі цієї інформації фінансові органи регулюють відносини між господарськими органами, фізичними особами, державою – суб'єктом економічних відносин, і дають рекомендації з удосконалюванню цих відносин.

Зміст функцій місцевих бюджетів характеризується визначеною специфікою. Так, зміст розподільної функції місцевих бюджетів визначається процесом перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Сфера діяльності розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва, що знаходяться на підвідомчій території місцевої ради.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є чистий доход, а іноді і частина вартості необхідного продукту і національного багатства.

Контрольна функція полягає в тім, що місцеві бюджети об'єктивно, через формування і використання фонду коштів місцевої ради відбивають економічні процеси, що протікають у структурних ланках економіки і сигналізують як надходять фінансові ресурси в розпорядження відповідного місцевої ради від різних суб'єктів, і як ефективно вони використовуються.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, відбиваний у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Місцеві бюджети як основні фінансові плани відповідних місцевих рад тісно зв'язані з фінансовими планами підприємств, що знаходяться на території ради, і організацій, з кошторисами бюджетних установ у процесі формування доходів і витрат місцевих бюджетів.


7.3 Законодавча база й основні терміни складання бюджету


В даний час процес формування і виконання бюджетів усіх рівнів регулюється наступними законодавчими і нормативними актами.

Бюджетний Кодекс – визначає основи бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові початки функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин і відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним Кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, твердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їхнє виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Закон про бюджет – визначає параметри бюджету планованого міста, розміри міжбюджетних трансфертів, нормативи відрахувань і інші показники на конкретний період.

Бюджетна резолюція – передує Закону про бюджет, ставить задачі і визначає основні параметри на майбутній рік.

Постанова КМУ від 29.12.2000 № 1932 “Про твердження порядку розрахунку міжбюджетних трансфертів і нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів”. Постанова КМУ від 05.09.2001 № 1195 “Про твердження формули розподілу величини міжбюджетних трансфертів”.

Для детального розгляду механізму формування місцевих бюджетів необхідним є знання термінів, що стосуються процесу складання, розгляди і твердження бюджетів, основними з який є наступні.

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, зв'язана зі складанням, розглядом, твердженням бюджетів, їхнім виконанням і контролем за їхнім виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний запит – документ, підготовлений розпорядником бюджетних засобів, що містить пропозиція з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних засобів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Головні розпорядники бюджетних засобів – бюджетні установи в особі їхніх керівників, що у відповідності зі ст. 22 Бюджетного Кодексу України одержують повноваження шляхом установлення бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних засобів – бюджетні установи в особі їхніх керівників, уповноважені на одержання бюджетних асигнувань, прийняття бюджетних зобов'язань і здійснення витрат з бюджету.

Бюджетне асигнування – повноваження, дане розпоряднику бюджетних засобів відповідно до бюджетного призначення на прийняття бюджетного зобов'язання і здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне призначення – повноваження, дане головному розпоряднику бюджетних засобів Бюджетним Кодексом України, законом про Державний бюджет чи України рішенням про місцевий бюджет, що має кількісне і тимчасове обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Формування місцевих бюджетів – це процес, що включає складання, розгляд і твердження місцевих бюджетів. Кожний з цих етапів має визначену послідовність дій, завдань і процедуру:

Прогноз доходів і витрат.

Визначення границь обсягів витрат.

Розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних засобів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Розробка бюджетних запитів для надання місцевим фінансовим органам.

Аналіз показників бюджетного запиту.

Включення бюджетного запиту в запропонований проект місцевого бюджету.

Надання на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад.

Схвалення проекту рішення про місцевий бюджет Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією і виконавчим органом відповідного ради.

Розгляд і твердження місцевих бюджетів представницьким органом.


Тема 8. Аналіз існуючих методів оцінки земельних ділянок


8.1 Вітчизняний і закордонний досвід оцінки міських земель


Встановлення плати за землю дозволяє виявити фактори, що визначають розмір плати; вивчити динаміку росту цін на землю, установити питома вага плати за землю і загальну структуру витрат на міське будівництво; вплив плати за землю на політику і характер землекористування в містах. Виявлення й оцінка факторів, що впливають на ціну землі, має важливе значення для прогнозування її зміни і встановлення більш гнучкої політики оподатковування.

Найбільш відома теорія цін на землю У.Алонсо стосується співвідношення попиту та пропозиції на міські земельні ділянки. В основі цієї теорії лежить економічна концепція витягу чи населенням підприємством максимальної вигоди в рамках розташовуваних ними доходів. У.Алонсо графічним способом розрахував криві платоспроможності родин, що характеризують у залежності від відстані до центра міста ті ціни на землю, що та чи інша родина в стані сплатити, зберігаючи колишній життєвий рівень. Аналогічно він розглянув розміщення підприємств щодо відстані від центра відповідно до цін на землю за умови збереження ними максимального прибутку. Цей прибуток являє собою різницю між сумарною вартістю реалізованої продукції, з одного боку, і витратами на виробництво і ціною землі, з іншої. Земля, що примикає до сформованого міській території, може бути придбана під забудову за ціною, що лише небагато перевершує ціну тієї ж землі у випадку використання її під сільськогосподарські нестатки. У дійсності ціни в зазначених районах перевищують сільськогосподарські земельні розцінки в кілька разів. Алонсо вважає, що критерієм оцінки ділянки є максимальний прибуток, що він може дати. При цьому орендна плата за землю розраховується як капіталізований доход (прибуток) шляхом множення прибутку, одержуваної за визначений ряд років, на процентну норму.

Французький дослідник Дютайн, вивчаючи механізм формування цін у Паризькій агломерації, прийшов до наступного висновку: ціна ділянки коливається між двома межами – мінімальною ціною, обумовленої фактичним доходом ділянки, і максимальною ціною, що потенційний користувач готовий заплатити виходячи з умов забудови, передбачуваних доходів від нових споруджень, мінус витрати на їхнє будівництво і різні додаткові витрати.

Викладені вище основні моделі механізмів утворення цін на міські землі в капіталістичних країнах дозволяють зробити наступні основні висновки:

основним фактором, найбільшою мірою визначальним ціну землі, є приступність ділянок території до загальноміського центра, вторинним центрам культури, побутового тяжіння, місцям додатка праці; ця приступність багато в чому залежить від рівня розвитку і якості транспортної мережі;

у практиці землекористування в капіталістичних країнах ринкова ціна на землю в значній мірі формується під впливом попиту та пропозиції;

ціни на землю часто ростуть швидше, ніж загальний рівень цін на інші товари. У середньому ціна на землю складає 20—30% від вартості возводимого на ній будинку; однак мається ряд прикладів, коли плата за ділянку дорожче возводимого на ній об'єкта;

загальною тенденцією є зниження ціни на землю від центра до периферії міста, причому в центральних районах міст вона в середньому в 4—5 разів вище, ніж на периферії. У передмістях міст ціна землі складає 10% від вартості будівлі, але поблизу станції швидкісного транспорту вона може збільшуватися в 2 рази і більш;

ціни на землю ростуть у міру збільшення чисельності населення міст.

У містах Нової Зеландії при збільшенні чисельності населення в 20 разів ціни на землю зросли в 10 разів. Особливо швидко збільшуються ціни на землю у великих і малих і середніх містах, розташованих у районах перспективного промислового освоєння, досягаючи росту 100% у рік.

На думку фахівців США, частка землі в оцінній вартості нерухомості складає 30—40%, тобто сумарна оцінна вартість міської землі в США на 1981 р. досягала приблизно 520 млрд. дол. При площі міських земель 20 млн. га і кількості окремих ділянок 98,4 млн. шт. середня вартість 1 га склала 26 тис. дол., а вартість окремої ділянки — 5,2 тис. дол. В даний час середня норма числення оцінної вартості складає 30—40% від ринкової вартості. Можна припустити, що в цьому випадку повна ринкова вартість 1 га міської землі досягає 50—55 тис. дол.

Розходження в оцінній вартості й у ціні на землю існують як між окремими регіонами країни, між містами і їх пригородами, так і усередині самих міст і відбивають їхню різну суспільну чи корисність споживчу вартість. Якщо середню вартість 1 га міських територій у США прийняти за 1, то в північно-східному районі країни (Нова Англія) вона дорівнює 2,04, у штатах (Нью-Йорк, Нью-Джерсі і Пенсільванія) – 2,47, у штатах північно-східного центра – 1,87, у штатах північно-західного центра – 0,94, у штатах тихоокеанського узбережжя (Каліфорнія, Флорида) – 1,32.

Ціна на землю впливає на вид її використання. Як правило, значні території в центрах американських міст зайняті торговими установами, будинками контор, фірм. Висока ціна землі веде до інтенсифікації її використання, сприяє перенаселеності найбільш коштовних територій, їх транспортному перевантаженню. Це у свою чергу приводить до зниження цінності території окремих районів для визначених функцій. До основних категорій землекористувачів, з якими зв'язують найбільш інтенсивне використання міських територій, відносять, зокрема, урядові заклади, приватні контори, видовищні об'єкти, спеціалізовані магазини, університети, науково-дослідні інститути, культурно-побутові центри, готелі і мотелі.

Високі ціни на землю приводять до непропорційних потреб розподілу міських територій між окремими функціональним і зонами, утрудняють проведення реконструктивних робіт. Закордонний досвід свідчить: у центральних районах найбільших міст розмір компенсації за землю і будинку, намічені до зносу, складає до 80—100% затративши нове будівництво.

Переваги і доходи населення. Опитування виявляють стійку орієнтацію значної частини населення на проживання:

1) у власному будинку;

2) на відособленій ділянці;

3) поза містом.

У США у великих містах хочуть жити лише 13% населення, у пригородах – 31, у малих містах – 32, у сільської – місцевості 23%.

Узагальнені дані по європейських країнах показують, що близько 80% жителів нових кварталів зволіли б жити в індивідуальному будинку на своїй ділянці, якби він був доступний за ту ж вартість, що і квартира в багатоповерховому будинку. На кінець 60-х рр. населення, що проживає в приватних односімейних будинках, складало в США – 50%, у Канаді – 60, у Швейцарії – 44, у Фінляндії – 68, у Великобританії – 63, у Швеції – 43, в Ісландії – 79, у Бельгії – 56, в Австрії – 69%.

Підвищення житлових стандартів. З підвищенням житлових стандартів збільшується "землеемкость" міського будівництва. До складу житлових стандартів звичайно включаються структура домоволодінь і квартир, співвідношення забудовників, житлова забезпеченість, склад елементів житлового комплексу (площадки ігрові і спортивні, суспільні об'єкти й ін.), поляризація структури родин (збільшення частки родин, що складаються з 1—2 чіл.), демографічні зрушення.

Вартість земельних ділянок. Вартість земельних ділянок у містах стабільно росте. Ріст вартості землі в більшості країн вище темпів росту інфляції. За останні 25 років вартість міських земель у США зросла в 10 разів. Оцінна вартість усієї нерухомості (включаючи землю) США, що підлягає оподатковуванню, склала в 1981 р. 2,5 трлн. дол. Велика частина цієї суми (1,52 трлн. дол.) приходилася на райони, забудовані односімейними житловими будинками, у тому числі на райони, забудовані односімейними котеджами, – 1,33 трлн. дол. У Японії також спостерігається зростання вартості землі. У житлових зонах пригорода Токіо вартість землі збільшилася з I960 по 1980 р. у 20 разів, у той час як національний доход збільшився приблизно в 4 рази, а ціни на споживчі товари в 3 рази. У цілому по Токійському регіоні вартість земельних ділянок на видаленні 10 - 20 км від центра міста зросла в 2-3 рази, а на видаленні 30-40 км 6-7 разів, тобто спостерігалося визначене вирівнювання рельєфу вартості. У той же час завдяки методам контролю у Швеції ріст вартості земельних ділянок за десятиліття 1970-1980 р. склав лише 9%.

У росту вартості землі звичайно відзначаються дві обставини. По-перше, циклічний характер росту вартості; по-друге, взаємозалежність впливу росту вартості землі на містобудівні процеси і ріст цін і доходів населення.

В даний час повсюдно вирішені питання про введення плати за міські землі. Перший досвід розгляду на засіданнях виконкомів міських Рад народних депутатів питань оцінки міських земель як елементів територіального госпрозрахунку відноситься до м. Києва. Виконком ухвалив, що оформлення ділянок при їхньому відводі під нове чи будівництво реконструкцію виробляється тільки після виплати засобів у порядку відшкодування витрат міста на розвиток соціальної інфраструктури, інженерно-транспортної облаштованості території.

Явне неблагополуччя склалося з використанням земель при забудові житлових районів і мікрорайонів, де щільність виходу житлового фонду в мікрорайоні складає в середньому 5,1 тис. кв. м загальної площі, проти 6,7 тис. по нормативах генерального плану.

У період 1960-1990 р. це привело до втрат землі, на якій при нормальній щільності могло б бути побудовано 10-12 млн. кв. м загальної площі житлових будинків.

Кілька тисяч гектар у Києві зайнято коридорами високовольтних ліній електропередач, смугами відводу залізниць, газопроводів високого тиску, ярами й іншими "незручними" землями.

Унаслідок неефективного використання міських земель промисловістю, об'єктами транспорту й інженерних комунікацій, а також завзятого небажання міністерств, відомств і міських органів керування широкої комплексно використовувати підземний простір, місто випробує постійну і всі зростаючу нестаток у територіях, необхідних для подальшої забудови і реконструкції Києва.

Закордонні дослідження в області економіки розвитку міст показали, що причина всіх лих у складності рішення проблеми використання міських земель.

У дослідженнях С. И. Кабаковой і А.А. Сегединова розглянуті принципи і критерії економічної оцінки землі як природного ресурсу і просторової бази для розміщення будівництва. Земля, як найважливіший природний ресурс служить, на думку цих авторів, не тільки основним засобом виробництва в сільському господарстві, вона "являє собою простір, який необхідно як умова усякого виробництва і всякої людської діяльності". В умовах соціалістичної власності земля, не будучи результатом праці людини, не мала вартості, але землі, що піддавалися впливу людини, у тому числі в містобудуванні, здобували вартість у міру витраченої праці на їхнє освоєння. Однак при оцінці земель, що відводяться під міську забудову, не можна виходити тільки з трудової вартості, тому що в цьому випадку найбільш сприятливі ділянки будуть оцінюватися менше, ніж ті, для яких необхідно здійснювати великий комплекс інженерних заходів щодо підготовки території для будівництва. Представляється, що вартість, що відбиває витрати праці по освоєнню ділянки під забудову, і народногосподарська цінність земельної ділянки відбивають різні поняття. Мова йде про порівняльну економічну оцінку території, що відбиває величину суспільно необхідних витрат як у період будівництва, так і в період експлуатації, а також враховуючу величину ефекту, що досягається за допомогою цих витрат при різних способах використання міських земель. Така оцінка є економічним важелем для раціонального використання земель в умовах уже діючих підприємств і інших госпрозрахункових об'єктів. Більш того, вона дозволяє створити умови для найбільш ефективної забудови з погляду характеру об'єктів будівництва, економії засобів на будівництво інженерних комунікацій, доріг, транспорту, а також поліпшення умов проживання. Беручи участь нарівні з основними фондами в створенні національного доходу, земля повинна підлягати всебічній оцінці з обліком усіх властивих їй особливостей. Оскільки фактор цінності землі не враховувався до

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: