Міжнародний фондовий ринок
Висновки: Отже, банк виплатить клієнту 20.05.2007 суму 1804,0459 дол. США.
Варіант № 7, задача 3
Умова задачі:
| Показник | Значення варіанту № 6 |
| Умовна сума опціону, млн. дол. США | 170 |
| Максимальна КЕП ставка, % | 11,4 |
| Найближча довідкова дата | 01.12. |
| Наступна довідкова дата | 01.03. |
| ЛІБОР на 1- шу довідкову дату | 10,32% |
Розв’язання:
РС = (0,1032 – 0,114) * 90 * 170000000 : 360 = -459000 ( дол. США) – розрахункова сума.
Висновки: Так як на найближчу довідкову дату ставка ЛІБОР менша за КЕП ставку, то розрахунки і виплати не проводять.
Варіант № 7, задача 4
Умова задачі:
| Показник | Значення варіанту № 6 |
| Розмір кредиту, млн. дол. США | 1,5 |
| Дата видачі кредиту | 01.12.07 |
| ФЛОР, зафіксована в угоді, % | 6,4 |
| Ринкова ставка 01.01.08,% | 6,3 |
| Ринкова ставка 01.04.08, % | 6,1 |
Розв’язання:
РС 1 = (0,064 – 0,063) * 30 * 1450000 : 360 = 120,83328 ( дол. США)
РС 2 = (0,064 – 0,061) *30 * 1450000 : 360 = 362,49985 ( дол. США)
РС = РС 1 + РС 2 = 120,83328 + 362,49985 = 483,33313 ( дол. США).
Висновки: 483,33313 ( дол. США) виплатить продавець угоди ФЛОР банку, так як ринкова ставка менша за ставку ФЛОР.
Варіант № 7, задача 5
Умова задачі:
| Показник | Значення варіанту № 6 |
| Розмір депозиту, тис дол. США | 35 |
| Контрактний період, місяців | 3 |
| Середньорічна ставка за євро дол.аровим депозитом, % | 6 |
| Дохід за ОВДП, % | 24 |
| Спот-курс на дату інвестування, грн. за 1 дол. | 5,35 |
Розв’язання:
35000 * 0,06 *90 : 360 = 525 ( дол. США) – ефективність євро доларового депозиту.
35000 * 5,35 * 0,24 * 90 : 360 = 11235 (грн.) - ефективність ОВДП.
5,35 * (1 + 0,24 * 90 / 360): (1 + 0,06 * 90 / 360) = 5,5871917 (грн. / дол.)- форвардний курс, тобто курс, що фіксує банк у форвардному контракті
35000 * 5,35 + 11235 = 198485 (грн.) – сукупний дохід від облігацій після їх повернення (6 місяців)
198485 : 5,5871917 = 35525,002 ( дол.)
35525,002 – 35000 = 525,002 ( дол.) – проценти за облігаціями по форвардному курсу
525 ( дол. США) – проценти за євро доларовим депозитом
Висновки: краще вкласти 35000 ( дол. США) у облігації, бо трошки більше наростуть процентів доходу.
Варіант № 7, задача 6
Умова задачі:
| Показник | Значення варіанту № 6 |
| Розмір дивідендів на акцію | 2 |
| Тривалість, років | 3 |
| Щорічний приріст дивідендів за простими акціями, % | 16 |
| Рівень стабілізованих дивідендних виплат, % | 6 |
| Необхідна ставка доходу, % | 10 |
Розв’язання:
| Рік | Дохід (дивіденди), грошових одиниць | Процентний фактор теперішньої вартості | Приведена вартість доходу, грошових одиниць |
| 1 | 2 * (1 + 0,16)= 2,32 | 1 : (1 + 0,10) = 0,9 | 2,32 * 0,9 = 2,088 |
| 2 | 2* (1 + 0,16)2= 2,6912 | 1 : (1 + 0,10)2 = 0,8264462 | 2,6912 * 0,8264462 = 2,224132 |
| 3 | 2* (1 + 0,16)3= 3,121792 | 1 : (1 + 0,10)3 = 0,7513147 | 3,121792 * 0,7513147 = 2,3454482 |
| Ціна акції = | 3,3090995 : (0,10 - 0,06) = 82,727487 , де 3,3090995 = 3,121792 * (1 + 0,06) | Ціна акції сьогоднішня (із дисконтуванням) = | 2,3454482 : (0,10 - 0,06) = 58,636205 |
Ціна акції сьогоднішня (із дисконтуванням) = 58,636205.
Варіант № 7, задача 7
Умова задачі:
| Показник | Значення варіанту № 6 |
| Ставка доходності облігації, % | 12 |
| Термін інвестування коштів, років | 3 |
| Номінальна вартість облігації, грн. | 1300 |
| Дисконтна ставка для подібних облігацій на ринку, % | 7,6 |
Розв’язання:
Річна дохідність облігації = 0,12* 1300 = 156 (грн.)
| Рік | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 |
| Сума доходу по облігації за рік, грн. | 156 | 156 | 156 + 1300 |
Теперішня вартість майбутніх грошових надходжень = 156 : (1 + 0,076) + 156 : (1 + 0,076) 2 + (1300 + 156) : (1 + 0,076) 3= 1448,4789 (грн.).
156 : (1 + 0,076) = 144,98141
156 : (1 + 0,076) 2 = 134,74108
(1300 + 156) : (1 + 0,076) 3 = 1168,7579
ТЕОРІЯ
Предмет та учасники торгівлі на фондовому ринку
Учасники фондового ринку:
Емітенти цінних паперів
Рiчнi звiти акцiонерних товариств
Власники крупних пакетiв акцiй емiтента
Зареєстрованi випуски цiнних паперiв емiтента
Публiкацiї емiтентiв в офiцiйних виданнях ДКЦПФР
Правопорушення на ринку цiнних паперiв
Торговцi
цiнними паперами
Реєстратори
цiнних паперiв
Зберiгачi
цiнних паперiв
Депозитарiї
цiнних паперiв
Компанії
з управління
активами
ЄДРПОУНазва
підприємстваТериторія(область)Саморегулiвні
органiзацiї
14281095 Закрите акцiонерне
товариство
"Українська
фондова бiржа"
м. Київ 20064500 Відкрите
акціонерне
товариство
"КИЇВСЬКА
МІЖНАРОДНА
ФОНДОВА БІРЖА"
м. Київ 22877057 Закрите
акціонерне
товариство
"Українська
міжбанківська
валютна біржа"
м. Київ23152037 Українська
асоціація
інвестиційного
бізнесу м. Київ
23425110 Закрите акціонерне
товариство
"Фондова біржа
"ІННЕКС" м. Київ
24258921 Асоціація
"Перша Фондова
Торговельна
Система" м. Київ
24382704 Професійна
асоціація
реєстраторів
та депозитаріїв
м. Київ 25535920 Закрите
акціонерне
товариство
"Придніпровська
фондова біржа"
Дніпропетровська
30058919 Асоціація
учасників
фондового ринку
України м. Київ
30554892 Закрите акціонерне
товариство
"Українська
Мiжнародна
Фондова Бiржа"
м. Київ 33338204 Асоціація
"Регіональний
фондовий союз"
Дніпропетровська
Основні сегменти міжнародного фінансового ринку:
міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;
міжнародний ринок банківських кредитів;
міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:
міжнародний ринок боргових цінних паперів;
міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок);
міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти, процентної ставки);
євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті.
Механізм депозитарних розписок, коли розміщуються не самі акції, а права володіння ними, з успіхом використовують багато країн світу.
Депозитарна розписка (depositary receipt) — це сертифікат, який випускають депозитарні банки США або Західної Європи. Він засвідчує володіння іноземними цінними паперами, які, своєю чергою, емітовані на внутрішньому ринку відповідної країни у вигляді простих акцій, тобто іноземний інвестор дістає можливість стати власником акцій будь-якої країни, отримавши розписки на них.
Перші депозитарні розписки (DR) з’явилися в 1927 р. внаслідок того, що, відповідно до законодавства Великої Британії того часу, англійські цінні папери не могли залишати меж країни, а попит на ці цінні папери з боку американських інвесторів був великий. Саме для розв’язання цієї проблеми був створений новий фондовий інструмент — американські депозитарні розписки (ADR).
Уже у 1950-х роках котирування депозитарних розписок у США здійснила низка великих міжнаціональних корпорацій. Починаючи від 1980-х років надзвичайно збільшилися пропозиції та продаж DR на ринку цінних паперів.
Останніми роками почали активно застосовувати глобальні та європейські депозитарні розписки. Перші, крім доступу до ринку США, уможливлюють також вихід на фондові ринки Європи, натомість останні — лише на ринок Європи.
Великі українські компанії намагаються вийти на західний фондовий ринок, і, передусім, американський. Процедура допуску акцій іноземних компаній на ринок США доволі складна. Тому в багатьох випадках у США обертаються не акції іноземних компаній, а так звані американські депозитарні розписки (ADR).
У 1995 р. найбільше залучення капіталу через механізм ADR, яке сягнуло 332 млн. дол.., здійснив Голдман Сакс для італійської компанії «Peпсол Ec», а корпорація «Ейша Палп енд Пейпер» у квітні 1995 р. через розміщення розписок залучила 310 млн. дол..
У тому самому році почали продаж своїх цінних паперів через механізм АDR російські емітенти. У проектах випуску було задіяно 15 російських компаній, серед яких 12 приватизованих підприємств, в тому числі АТ «Мосенерго», НК «Лукойл», РАТ «ЄЕС Росії», АТ «Ростелеком» і 3 комерційні банки — «Інкомбанк», «АвтоВАЗбанк», банк «Менатеп». Найвдалішим прикладом виходу на західний ринок капіталу є розміщення ADR на Нью-Йоркській фондовій біржі New York Stock Exchange (NYSE) Московським ВАТ «ВимпелКом» у листопаді 1996 р. Загальний обсяг реалізації ADR при початковому розміщенні становив 127,4 млн. дол.., у тому числі чисті надходження «ВимпелКому» — 63,3 млн. дол..
Наприкінці червня 2000 р. на NYSE пройшли торги цінними паперами російської компанії — стільникового оператора стандарту GSM «Мобільні Телесистеми» (МТС). МТС стала першою після кризи 1998 р. російською компанією, що вийшла на цю біржу. Довіра біржі до російських компаній невелика, однак під час торгів вдалося продати 15,4 % акцій компанії. Виручка після сплати податків становила майже 305 млн.. дол..
За рахунок отриманих коштів російські підприємства змогли погасити заборгованість перед бюджетом, залучити великі інвестиції, поліпшити позиції на внутрішньому ринку цінних паперів, хоча Росія вже зіткнулася з проблемою міграції своїх акцій за кордон. Сьогодні обсяги торгів російськими депозитарними розписками у 2,5 рази перевищують обсяги торгів на російському ринку цінних паперів.
Загалом кількість програм з випуску депозитарних розписок та загальний обсяг їх у світі зростає. На початок 1999 р. у світі було реалізовано близько півтори тисячі програм з випуску DR, а обсяг торгів лише на американському фондовому ринку перевищив 500 млн. дол.. Крім приватних компаній, програми з випуску DR були реалізовані Великою Британією для приватизації своїх державних підприємств.
На сучасному етапі в Україні теж спостерігається зростання інтересу до зарубіжних фінансових ринків, водночас існує інтерес з боку іноземних інвесторів до українських підприємств. Наскільки узгодженими будуть інтереси обох сторін, залежить від політики держави в цьому напрямі.
На підтвердження зазначеного, 21 липня 1999 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про забезпечення продажу пакетів відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках», що затверджує порядок продажу пакетів акцій. Згідно з Постановою, рішення щодо продажу акцій приймає Фонд державного майна України (ФДМУ) за згодою Кабінету Міністрів України, причому пакет акцій не має перевищувати 10 % статутного фонду відкритого акціонерного товариства.
За чинним законодавством депозитарна розписка є документом, який випускає іноземна депозитарна установа згідно із законодавством відповідної держави на акції товариства. Постанова затверджує алгоритм продажу пакетів акцій ВАТ за участю зберігача, агента з розміщення, уповноваженої особи (радника) та іноземної депозитарної установи. Кожен учасник розміщення розписок виконує певні функції.
Зберігач. До початку здійснення продажу акцій товариств у вигляді DR на міжнародних фондових ринках зазначені акції перебувають на обліку у зберігача, який може бути комерційним банком або торговцем цінними паперами, які мають ліцензію зберігача. Його визначають на конкурсних засадах у порядку, встановленому ФДМУ за умови, що зберігач працює на фінансовому ринку не менше двох років.
Радник. Він є юридичною особою й обирається за конкурсом. Функціональним призначенням радника є побудова схеми реалізації конкретного проекту розміщення DR на замовлення ФДМУ. Він також має проводити Road show («дорожні шоу»), метою яких є презентація емітента потенційним інвесторам. Міжнародні інвестори, як правило, спочатку «відкривають» для себе певний регіон чи країну загалом, а потім приймають рішення про інвестування коштів. Саме радник визначає, на якому ринку, через який вид DR краще продавати акції, визначає орієнтовне співвідношення цін між DR та акцією, витрати на реалізацію проекту. За українським законодавством, витрати на підготовку розміщення акцій у вигляді розписок покриваються з позабюджетного Державного фонду приватизації. Радник визначає іноземного депозитарію, українського зберігача й агента з розміщення.
Агент з розміщення акцій — фінансова установа (група фінансових установ), яка, відповідно до угоди з ФДМУ, бере на себе зобов’язання щодо розміщення депозитарних розписок. До його функцій належить знайти покупця. Він, власне, є андерайтером, тобто інвестиційною фірмою або банком, що купує або організовує розміщення депозитарних розписок. Агентом з розміщення найчастіше є нерезидент.
Іноземна депозитарна установа. Це фінансова установа, що здійснює випуск DR на акції товариства.
Як уже зазначалося, депозитарні розписки можуть бути глобальними, європейськими та американськими. Саме ADR є найпривабливішими для українських емітентів, бо стали універсальним інструментом, що полегшує рух капіталу і його доступ до цінних паперів емітентів, під які ці розписки випущено.
Про можливість розміщення ADR свідчить той факт, що нині Комісією з цінних паперів і бірж США (SEC) уже затверджено програми випуску DR на акції 14 українських емітентів, якими є «Азовсталь», «Дніпроенерго», «Укрнафта», «Стірол», Нижньодніпровський трубний завод, «Центренерго», Полтавський ГЗК, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, «Запорожтрансформатор», ММК ім. Ілліча, «Азот» (Черкаси), Сумське НВО ім. Фрунзе, «Запоріжсталь», «Укррічфлот», що має забезпечити посилення позиції цих товариств на ринках капіталу і диверсифікацію кола інвесторів.
Розглянемо, яким чином може випустити ADR українська компанія.
Спершу визначають американський банк — депозитарій. Сьогодні з українськими підприємствами працює лише The Bank of New York (BNY). BNY надає список призначених ним локальних зберігачів, зареєстрованих в Україні. На сьогодні це ING Barings, «Приватбанк», ПУМБ. На їхніх рахунках депонуються цінні папери, під які в подальшому випускаються ADR. При цьому відношення однієї ADR до кількості цінних паперів чітко фіксується.
Далі документи для випуску ADR подають до Комісії з цінних паперів і фондових бірж США (SEC).
Негативним є той факт, що процедурно в Україні існує лише реєстраційний порядок. Іншої процедури наразі не існує. Але така практика поширена у світі, адже допущення на інші ринки, як правило, регулюють комісії, де розписки розміщені. Тобто первинним є ринок, а не емітент. Практика показує, що навіть емітенти інколи не знають, що на їхні акції випущено депозитарні розписки, які обертаються.
Залежно від того, хто є ініціатором випуску, розписки поділяють на спонсоровані й неспонсоровані, що є суттєвим у разі вибору процедури емісії ADR.
Спонсоровані розписки випускають за згодою між емітентом і депозитарієм. Банк, який випустив ADR, гарантує американському інвестору виплату у доларах США всіх дивідендів компанії. Крім того, він надає інвестору одержані ним від компанії звіти. За свої послуги банк вимагає певну плату, яка покривається за рахунок компанії, якщо ADR є спонсорованими. Наголосимо, що з точки зору американського інвестора депозитарні розписки повинні мати більшу дохідність порівняно з національними цінними паперами.
Неспонсоровані АDR випускають з ініціативи інвесторів, і згода емітента цінних паперів, під які випускають розписки, не потрібна. Як зазначалося вище, у цьому разі первинним є саме ринок. За послуги банку платить сам інвестор з отриманих дивідендів.
На американський ринок капіталу можна вийти з ADR І рівня, ІІ рівня, ІІІ рівня. Всі ці рівні потребують реєстрації, але при цьому різними є форма та якість наданої у SЕС (Комісія з цінних паперів і бірж США) інформації.
Програма першого рівня найпростіша й найдешевша. Ці розписки обертаються на позабіржових ринках США (NASDAQ). Інформація, що надається SEC, — мінімальна, вона містить річний звіт і подібна до тієї, що поширюється на внутрішньому ринку емітента. З українських компаній саме цю програму реалізує ВАТ «Укрнафта» спільно із BNY. На жаль, ADR інших українських емітентів на американському ринку не купують.
Емісія ADR ІІ рівня має відповідати певним положенням SEC щодо реєстрації та звітності. Щорічний звіт складається у цілковитій відповідності до загальноприйнятих принципів і правил бухгалтерського обліку в США (GAAP). Реєстрація дає змогу компанії-емітенту котирувати ADR на одній з трьох головних американських фондових бірж: Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE), Американській фондовій біржі (АМЕХ), де виникли ADR, або на біржі NASDAQ. Очевидно, емітент у цьому разі стає відомішим на ринку цінних паперів і, як наслідок, його цінні папери мають більшу привабливість для інвесторів. В Україні програму ADR ІІ рівня поки що ніхто не відкривав, серед російських компаній можна назвати лише «Ростелеком».
ADR І та ІІ рівня мають певні недоліки, адже продаються лише наявні акції без проведення додаткової емісії, тобто залучити новий капітал емітент не може. Можна сказати, що ці ADR створюють емітенту позитивний імідж, але реальних грошей не приносять.
Саме ADR ІІІ рівня дають можливість залучити капітал шляхом додаткової емісії акцій компанії. Емісію розміщують за вищою ціною, тож емітент може залучити більше коштів. Умови випуску таких ADR є найжорсткішими. По-перше, для реєстрації розписок у SEC подають детальну інформацію про емітента, включно із фінансовими звітами за останні три роки, різні форми бухгалтерської звітності у стандартах GAAP. По-друге, вартість публічного розміщення таких ADR приблизно 500 тис. дол.. Тому такі програми мають можливість здійснювати лише компанії зі світовим ім’ям.
Вигода емітенту від розміщення розписок є очевидною. По-перше, це підвищує імідж підприємства. Про нього дізнаються на західних фінансових ринках. По-друге, продаж депозитарних розписок є серйозним сигналом для стратегічного інвестора. Якщо підприємство продає депозитарні розписки, воно на голову вище тих, хто цим не займається. Саме у нього й потрібно вкладати кошти. По-третє, розписка на західному ринку коштує більше, ніж акція на внутрішньому. Якщо починають продаватися розписки, це автоматично зумовлює зростання цін на акції. Акціонери у цьому разі мають певні вигоди для себе. Звичайно, сьогодні потрібно усвідомити, що не можна продати на Заході те, що не купується або не користується попитом на внутрішньому ринку.
Взагалі причина зростання інтересу американських інвесторів до іноземних ринків пояснюється вищими показниками дохідності впродовж останніх років порівняно з американським фондовим ринком. Міжнародні інвестори прагнуть диверсифікувати свої портфелі як у географічному відношенні, так і в галузевому, водночас знижуючи показники ризику.
Переваги для інвесторів:
депозитарні розписки є зручною формою здійснення інвестицій в акції іноземних компаній;
депозитарні розписки спрощують здійснення операцій і розрахунків за акціями іноземних компаній. Процедура проведення операцій і розрахунків за ними нічим не відрізняється від американських і європейських цінних паперів;
рівень витрат, пов’язаний з торговими операціями та зберіганням, нижчий, ніж у разі прямої купівлі акцій на іноземних ринках;
установчими документами багатьох американських банків та пенсійних фондів передбачена заборона придбання іноземних цінних паперів. Разом з тим ADR визначаються національними цінними паперами США;
ADR і, як правило, глобальні та європейські розписки номіновані у доларах США. Виплати дивідендів за базовими акціями конвертуються у долари банком-депозитарієм. Ця властивість депозитарних розписок практично позбавляє інвесторів проблем, пов’язаних з валютним обміном;
інвестиції у депозитарні розписки зазвичай знижують ризик і збільшують дохідність;
власнику депозитарних розписок не потрібна реєстрація в іноземного реєстратора, бо всі операції з перереєстрації здійснює банк-зберігач, який виступає номінальним утримувачем акцій, на які було випущено депозитарні розписки;
власник депозитарних розписок може укладати угоди купівлі-продажу за межами країни емітента, що звільняє їх від сплати місцевих податків;
необхідність реєстрації деяких видів ADR у SEC і, як наслідок, зростання цін на них забезпечує інвестиційну привабливість емітента;
депозитарій допомагає інвесторові підготувати й надіслати в податкові органи країни компанії-емітента необхідну документацію для запобігання подвійному оподаткуванню відповідно до двосторонніх міжнародних угод;
у випадках, коли інвестор володіє правом голосу, він приймає участь у зборах акціонерів, перебуваючи у своїй країні.
Фактично всі сучасні інструменти фондової торгівлі походять зі США. Та це й не дивно, адже саме американський ринок виступає традиційним лідером фондової торгівлі та місцем найвищої концентрації фінансових ресурсів.
Історично, поява депозитратних розписок пов’язана із законодавчою забороною у 30-х роках американським кредитним організаціям розміщувати свої активи в акції зарубіжних компаній. У відповідь на цю заборону було створено альтернативний похідний фінансовий інструмент — Американські депозитарні розписки (ADR) — цінні папери у формі сертифікатів, випущених американським банком, що засвідчують право покупця депозитарних розписок на відповідну кількість акцій компанії, яка розмістила частину своїх акцій на зберігання в депозитарій американського банку. ADR перебувають в обігу лише на біржовому та позабіржовому ринку США.
Згодом, у зв’язку з обмеженнями інших країн на вивіз акцій національних корпорацій за кордон, з’явились інші види розписок: Глобальні депозитарні розписки (GDR) — депозитарні розписки, що можуть продаватись як на фондовому ринку США, так і Європи та Європейські депозитарні розписки (ЄDR) — депозитарні розписки, що перебувають в обігу на фондових ринках Західної Європи (випущені у 1999 році Citibank та Паризькою фондовою біржею, деноміновані у євро).
На практиці американські депозитарні розписки часто називають глобальними, оскільки до цього часу не склалось єдиної думки про чіткий розподіл їх особливостей та випадків використання. Хоча навіть по визначенню ринок GDR є ширшим, ніж ринок ADR, однак за обсягом обороту вони значно поступаються, оскільки вперше почали активно використовуватись на фондовому ринку лише у 90-х роках.
Однією із запорук успішної реалізації програми випуску депозитарних розписок є обґрунтований вибір банку-депозитарію. Традиційним лідером серед банків-депозитаріїв є The Bank of New York. Саме він одним із перших почав обслуговувати випуски ADR компаній із країн Східної Європи (зокрема, колишнього Радянського Союзу). Крім нього, успішно реалізують програми випуску депозитарних розписок Citibank, JP Morgan Chase, Deutsche Bank та інші банки, що мають сьогодні міжнародне ім’я.
За оцінками фінансистів, сьогодні депозитарні розписки різних видів використовуються компаніями-емітентами у більш ніж 45 країнах світу. Ринки депозитарних розписок цих компаній умовно поділяють на три групи: традиційні; ті, що розвиваються; перспективні.
До основних традиційних ринків депозитарних розписок відносять Австралію, Гонконг, Ізраїль, Австрію, Бельгію, Данію, Великобританію, Німеччину, Францію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Норвегію, Португалію, Японію, Мексику. Загалом на традиційні ринки припадає більше 60% програм депозитарних розписок. Решта випусків депозитарних розписок припадає на ринки, що розвиваються, основними з яких є: Аргентина, Бразилія, Чилі, Венесуела, Колумбія, Китай, Турція, Індія, Малайзія, Греція, Угорщина, Чехія та Росія. До перспективних ринків депозитарних розписок відносять Польщу, Румунію, Україну, Марокко, В’єтнам та інші країни.
Слід зазначити, що найбільш відомими є випуски депозитарних розписок (ADR і GDR)саме на розвинених ринках. Менш відомим є досвід випуску та обігу депозитарних розписок на ринках, що розвиваються. В літературі такі депозитарні розписки отримали назву місцеві депозитарні розписки. Так, якщо ADR і GDR дозволяють емітентам із країн, що розвиваються, виходити на розвинені фондові ринки США та Європи, то місцеві депозитарні розписки розширюють можливості інвесторів із країн, що розвиваються, дозволяючи їм вкладати кошти в цінні папери іноземних емітентів. При цьому, на ринках, що розвиваються, виникає конкуренція за капітал внутрішніх інвесторів, яка стимулює підвищення якості корпоративного управління та покращання інформаційної прозорості компаній-емітентів.
Характерні риси біржової торгівлі
Типи і види бірж. Залежно від масштабів державного втручання у біржову торгівлю можна визначити три основні типи бірж:
1. Приватні біржі, їх членами є вільні акціонерні товариства та приватні компанії, які мають право зі свого середовища обрати адміністративні та виконавчі органи. Прикладом може бути Амстердамська біржа. Такого типу біржі діють і в Україні. Зокрема, з 10 діючих у Києві товарних і фондових бірж до типу приватних можна цілковито віднести Києво-Печерську товарну біржу, яка заснована 1992 р. з ініціативи Спілки незалежних бірж і діє на засадах приватного капіталу. Вона розпочала регулярне співробітництво більш як із 20 біржами країн СНД. На перспективу ця біржа передбачає проведення об'єднаних регіональних торгів за єдиним лотом, вдосконалення структури брокерської мережі та ін. Право участі в торгах Києво-Печерської біржі може отримати кожен підприємець, який зробив відповідний місячний внесок і взяв участь у створенні страхового фонду біржі. Держава не втручається в діяльність таких бірж. Сьогодні значна частина бірж є приватними. Вони краще задовольняють потреби у веденні торгових операцій і обмежують спекуляцію.
2. Публічні товарні біржі - це державні організації оптової торгівлі. Управління ними здійснюється особливими бюро, які обираються маклерами й затверджуються урядом. Відвідувачі тут являють собою лише публіку, яка не бере ніякої участі в управлінні. Такою, приміром, є Паризька біржа. Управляє нею синдикативна камера, яка складається з синдика та його помічника.
3. Переважає нині такий тип біржі, коли держава здійснює лише обмежене втручання, розробку законодавства, яким регламентується біржова торгівля, прийняття інших законодавчих актів. Через них, прямо не втручаючись у внутрішні справи та функції бірж, Держава підтримує їхню діяльність, гарантує виконання умов біржових угод, а також забезпечує уніфікацію правил торгівлі.
Становлення організованого ринку товарів і капіталів в Україні гальмується, зокрема, тим, що більшість угод на прямий товарообмін і договорів поставок укладається безпосередньо агентами підприємств з постачання та збуту на регіональних ярмарках. Хоч оборот ярмаркової торгівлі зростає, і ця форма товарообміну має велике значення, проте тут укладаються переважно угоди про закупівлю партій товарів і на довгострокові періоди. Водночас у товаровиробників виникає досить часто потреба у продажу чи закупівлі малих партій товарів, причому оперативно.
Для задоволення таких потреб функціонує розгалужена мережа підприємств, що спеціалізується на дрібнотоварній торгівлі. Однак пропоновані в них товари, як правило, не є дефіцитними, а часто й застарілими. З середини 1990 р. єдино можливим місцем для вільного придбання дефіцитних товарів стали аукціони. Аукціон - публічний продаж товарів, де речі купуються тією особою, яка запропонувала за неї найбільшу суму грошей. До участі в діяльності аукціону допускаються всі ті, хто своєчасно подали заявку на участь та інші необхідні документи і внесли в установленому порядку суму застави у 10% від початкової ціни об'єкта продажу. Особам, допущеним до участі в аукціоні, видається квиток учасника, який включає номер лота і основні умови аукціону. Для осіб, які не є учасниками аукціону, продаються вхідні квитки, ціна яких встановлюється продавцем. Аукціонна торгівля дещо поліпшила можливості підприємств задовольнити свої поточні потреби, але вона проводилася безсистемне, часто за відсутності достовірної інформації про асортимент, стандарти та технічні характеристики товарів. Про стан аукціонної торгівлі свідчить і те, що її загальний обсяг досяг лише 0,1% загальної безлімітної торгівлі. В умовах масового переходу підприємств до вільної господарської діяльності й розвитку бартерних відносин гостро постало питання про негайне відкриття бірж як демократичних швидкодіючих торгово-посередницьких інститутів ринкової економіки. Щоб стати членом біржі, слід лише подати заяву до біржового комітету, дотримуватися вимог