Xreferat.com » Рефераты по экономике » Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект

Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект

НАУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ СНД: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ


ЗМІСТ


ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ТА В ПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП


Сьогодні ми просинаємося кожного дня не в тому світі, який описується в підручниках, а в світі, у якому розмір прибутку його хазяїв прямо й безпосередньо залежить від рівня життя всього населення, його здатності й бажання купувати все, що виробляється. Цей світ називають суспільством споживання. Саме споживання давно стало головним стимулом роботи окремої людини, розвитку виробництва й економіки в цілому.

Класична політична економія дев'ятнадцятого сторіччя малювала картини господарства, у яких домінував гострий дефіцит споживчих благ. Головною проблемою в цю епоху недовироблення була мобілізація досить обмежених ресурсів для нарощування виробничих можливостей. Двадцяте сторіччя щодо цього було відзначено фундаментальною зміною господарської ситуації – відбувся перехід від логіки недовироблення й дефіциту до логіки надвиробництва основних споживчих благ. У цьому суспільстві достатку [affluent society] головною проблемою стає контроль не над факторами виробництва, а над купівельним попитом населення [1, С.13].

Відбулися фундаментальні якісні зрушення в господарських структурах й інститутах, що призвели до виникнення суспільства споживання [consumer society], у якому основні стимули людей й основні маркери соціальної диференціації зосереджені вже не навколо процесу праці й прав власності на виробничі активи, а притягаються до процесу споживання, де сама ідентичність людини усе більше зв'язується зі споживчими практиками. Тому об’єктом дослідження виступає споживання. Предметом дослідження є безпосередньо процес споживання, його роль в макроекономіці.

Суспільство споживання характеризується:

Поряд з масовою пропозицією споживчих благ, колосально зростає розмаїтість видів реалізованих продуктів і послуг.

Відбувається все прискорюване відновлення видів товарів. Дослідницькі й винахідницькі роботи в умовах постійного, гнучкого пристосування до споживчого попиту вже не просто передують виробничому процесу, але стають його невід'ємною частиною. У свою чергу це впливає й на принципи дії споживача.

Споживачеві пропонуються не окремі споживчі блага, а в усі більшій мірі системи об'єктів споживання, які функціонально й символічно зв'язані між собою. У результаті в споживача формуються не окремі потреби стосовно окремих споживчих благ, а відбувається "насильницька інтеграція системи потреб у систему товарів" [1, С.15].

Взаємозв'язок споживчих благ й їхнє постійне відновлення сприяють втягуванню людини в постійну й усе більше прискорювану споживчу гонку, викликувану постійною недостатністю задоволення потреб , коли в зоні споживчої уваги завжди виявляються об'єкти, більше привабливі, ніж тільки що придбані. Споживча гонка усе більше починає визначати ритм життя й характер відносин, тому на нашу думку актуальність теми визначається безпосередньо сучасністю.

Завданнями наукової роботи вважаємо дослідження основних положень теорій споживання, визначення ролі споживання на сучасному етапі розвитку суспільства, аналіз та порівняння практичної частини дослідження споживання в Україні та країнах СНД.

Новизна наукової роботи полягає в аналізі використаного методичного арсеналу для визначення конкретного стану внутрішнього попиту України, порівнянні формування і розвитку аналогічного процесу в країнах пострадянського простору. Досвід такого теоретичного та практичного аналізу допоможе висвітлити ступінь розвитку національної економіки, готовності України до світової інтеграції та прийняття світових стандартів життя.

При дослідженні ми використовуємо методи аналізу, наукової абстракції, а також метод історичного та логічного.

Результати роботи можуть бути використані як методична інформація з економічних дисциплін, зокрема економічної теорії, міжнародної економіки, макроекономіки.

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ


Дослідженням співвідношення попиту й потреб займалися представники школи граничної корисності. У своєму аналізі вони виходили з того, що вартість блага не можна зводити до витрат одного фактора (праці) і навіть витратам всіх факторів виробництва, вона повинна визначатися корисним ефектом, оцінюваним споживачем. Пріоритет конкретного індивіда привів до того, що економісти у своєму аналізі стали виходити із пріоритету споживання над виробництвом.

В основі сучасної теорії споживання лежать наступні методологічні принципи: по-перше, воля вибору й суверенітет споживача. Звичайно, з погляду виробника припустиме виробництво лише такого товару, що може бути проданий на ринку за ціною, що перевищує витрати виробництва [2, c.239-240].

Саме в цьому моменті й зміщається акцент зі сфери виробництва до сфери споживання. Споживач, віддавши за товар певну суму грошей, та ще таку, що перевищить витрати виробництва, забезпечує виробникові прибуток, через який той зможе продовжувати свою діяльність. В іншому випадку він не реалізує свій товар, зазнає збитків, і зрештою розориться. Саме із цієї причини економісти говорять про суверенітет споживача, тобто можливості впливати на обсяг і структуру виробництва за допомогою формування попиту на конкретні товари й послуги.

Необхідним моментом суверенітету споживача виступає воля споживчого вибору. У дійсності часто зустрічаються обмеження такого роду волі. Найпоширенішими способами обмеження суверенітету є товарні податки й дотації [3, c.13-14]. Якщо, наприклад, споживач заплатив за товар 10 млн гр.од., з яких 3 млн будуть вилучені в бюджет, то в цьому випадку до виробника надійде набагато менша сума грошей, чим у випадку відсутності зазначеного податку. До подібного результату приводить механізм дотацій виробникові – виробництво здійснюється на колишньому рівні або навіть на більше високому, однак це відбувається не за рішенням споживача, а за вказівкою адміністративних органів.

По-друге, принцип раціонального поводження людини в економіці. Уважається, що кожен споживач має свою суб'єктивну шкалу переваг, тобто знає, що йому подобається більше, а що менше. З безлічі товарної маси індивід прагне вибрати найкращий товар або їхній набір, а також обсяг цього вибору. Це припущення й зветься гіпотезою раціональності: при заданих цінах і доході споживач прагне розподілити свої кошти так, щоб одержати максимум корисності.

По-третє, принцип рідкості. Відповідно до нього в теорію було закладене припущення про обмежену, фіксовану величину виробництва того або іншого товару. У результаті ціна попадала в повну залежність від попиту, а останній погоджувався із суб'єктивними оцінками блага споживачами.

По-четверте, категорія “корисність”. Корисність оголошується метою споживання й розглядається як властивість економічних благ задовольняти потреби. Розрізняють загальну й граничну корисності. Корисність, що споживач витягає з кожної додаткової одиниці, називають граничною. У свою чергу сума граничних корисностей дає загальну корисність деякої кількості блага.

В-п'ятих, закони Госсена. Німецький учений описав правила раціонального поводження індивіда, що прагне витягти максимум корисності зі своєї господарської діяльності. Зміст першого закону Госсена можна сформулювати у двох положеннях. По-перше, в одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага убуває; по-друге, при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується в порівнянні з її корисністю при первісному споживанні. Значення першого закону полягає в тому, що він дозволив розрізняти загальну корисність деякого запасу блага й граничну корисність даного блага; аксіома убування граничної корисності лежить в основі досягнення споживачем стану рівноваги, тобто такого стану, при якому відбувається витяг максимуму корисності з наявних у його розпорядженні ресурсів.

Досягти ж стану рівноваги можливо, якщо суб'єкт буде використовувати другий закон Госсена. Зміст його зводиться до наступного: “Індивід, що володіє волею вибору між деяким числом різних видів споживання, але не має досить часу використати всі їх сповна, з метою досягнення максимуму своєї насолоди, яка б різна не була абсолютна величина окремих насолод, повинен, перш ніж використати повністю найбільше з них, використати всі їх частково, і при тому у такому співвідношенні, щоб розмір кожної насолоди в моменту припинення його використання у всіх видів споживання залишався рівним ” [4, c. 348]. Тобто, щоб одержати максимум корисності від споживання певного набору благ за конкретний період часу, необхідно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність всіх споживаних благ буде дорівнює однієї й тій же величині.

По-шосте, дохід споживача. Він дозволяє трансформувати потреби в попит, тобто додати їм грошову форму. Залежність між рівнем доходу й типом споживаних благ була сформульована в XIX в. німецьким економістом Э.Энгелем: при низькому доході споживачі витрачають його на придбання предметів першої необхідності, а в міру росту доходу росте споживання предметів розкоші [2, c. 242].

У сучасній науці існує два різних пояснення оцінки споживачем узагальненої корисності різних благ. У.Джевонс, К.Менгер, Е.Бем-Баверк, А.Маршалл й інші дотримувалися кардиналістской (кількісної) гіпотези. Вони припустили, що споживач може оцінювати використовувані ним товари з погляду величини корисності, принесеної цими товарами. Причому метою споживача є максимізація корисності. При цьому корисність від споживання товару залежить лише від кількості використовуваних одиниць цього товару. Це твердження можна представити в наступній формі(функція корисності):


Ui = f (xi), (1.1)


де Ui — корисність, одержувана споживачем від споживання деякої кількості товару; xi — кількість споживаних одиниць товару.

Зазначена вище функція дозволяє описати систему переваг споживача у випадку споживання одного-єдиного товару. У реальності наші можливості вибору набагато ширше. Ситуація вибору припускає, що споживач повинен визначити загальну корисність усього набору товарів і максимізувати цю загальну корисність. Засновники теорії граничної корисності представляли цю корисність як просту суму корисностей всіх товарів, що входять у набір; причому корисність, одержувана від споживання конкретного товару, як і раніше визначається лише кількістю споживаних одиниць. Дану функцію можна представити у вигляді:


U = u1(x1) + u2(x2) + ...+ un(xn), (2.1)


де U — загальна корисність від усього набору споживаних товарів; u1, u2,..., un — корисності від споживання конкретних товарів ; 1, 2,... n; x1, x2,... xn — обсяги споживання товарів 1, 2,... n.

Такий підхід був заснований на передумові, що корисності окремих товарів є незалежними. У дійсності в процесі споживання багато товарів взаємозалежні: деякі є взаємодоповнюючі, взаємозамінними або незалежними. Тобто, варто розглядати корисність не від споживання деякого окремо взятого товару, а від усього набору споживаних благ. Отже, функцію корисності в загальному виді можна представити як


U = f(x1, x2, ..., xn), (3.1)


де X = (x1, x2 ,... xn) — набір товарів 1,2,...,n.

Формулювання функції корисності в загальному виді дозволили перейти від кардиналізма до ординалізму. Справа в тому, що в теорії кардиналізма, з якої можна погодитися, була одна досить слабка ланка. Споживач може порівнювати різні набори товарів за критерієм переваги або байдужності; але припущення, що споживач може з точністю сказати, скільки одиниць корисності він одержав від того або іншого набору, виявилася нереалістичною.

Ординалістский підхід не припускав можливості виміру корисності й був заснований на простій можливості порівняння й упорядкування споживачем наборів благ за критерієм їхньої переваги. Засновниками цього напрямку були італієць В.Парето й російський економіст і математик Е.Е.Слуцький. Закінчений вид теорії ординалізму придбала в роботах англійських економістів Р.Аллена й Дж.Хікса. Основна ідея даного напрямку може бути сформульована в такий спосіб: теорія відмовляється від подання, що споживач може кількісно виміряти корисність певного набору товарів, а припускає, що він може порівнювати різні споживчі набори з погляду їхньої переваги [5, c. 413-414]. Варто помітити, що ординалізм не відмовився від можливості присвоєння корисностям товарних наборів деяких чисельних значень. Споживач на основі своєї суб'єктивної оцінки просто виносить рішення, що даний набір переважніше інших. З урахуванням взаємодоповнюваності у взаємозамінності благ функція корисності в ординалістів має вигляд:


U=f(x1,x2,...,xn). (4.1)


У моделі неокласичного синтезу теорія споживання базується на кейнсіанскій споживчій функції. Дослідженню функції споживання присвячена третя книга «Загальної теорії відсотка, зайнятості й грошей» Д. М. Кейнса. Кейнс приходить до висновку, що як об'єктивний фактор, що визначає сукупний обсяг споживання, виступає величина доходу у розпорядженні. Під доходом у розпорядженні мається на увазі той реальний доход домашнього господарства, що витрачається на споживання й заощадження.

«Основний психологічний закон, на який ми можемо покластися, виходячи з нашого знання людської природи на підставі детального вивчення досвіду, полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією самою мірою, у якій росте доход» [6, c. 28]. Ця міра, відповідно до якої доход у розпорядженні, що витрачається на споживання, визначається індивідом і виступає його поведінковою характеристикою, або суб'єктивним фактором, що визначає сукупний обсяг споживання.

Споживання, або споживчі витрати є головним компонентом сукупних витрат. Споживчі витрати – це витрати домашніх господарств на товари та послуги для задоволення поточних потреб. Вони також є найбільш суттєвим компонентом ВВП. У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює для економіки важливість прийняття рішень про споживання.

Дуже часто в короткострокових макроекономічних моделях, у тому числі в моделях неокласичного синтезу, співвідношення між споживанням і сукупним доходом уважається лінійним. Тоді найпростіша функція споживання має вигляд:


C = С + c *Y (5.1)


де С - споживчі витрати;

С- автономне споживання, тобто якийсь рівень споживання, що не залежить від рівня доходу;

c- гранична схильність до споживання;

Y- доход у розпорядженні;

Графік, що показує розміри витрат на споживчі товари при різних обсягах доходу, ми будемо називати графіком функції споживання[7, c. 367]. Він представлений на рис. 1:


Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект

Рис 1. Графік короткострокової споживчої функції.


Графік споживчої функції являє собою пряму лінію, що має позитивний нахил. Тангенс кута її нахилу до горизонтальної осі дорівнює граничної схильності до споживання с. Вона показує зміну споживання в результаті одержання додаткової одиниці доходу.

Співвідношення між споживанням і сукупним доходом у цілому називається середньою схильністю до споживання й позначається АРС.


АРС=С/Y, (6.1)


Середня схильність до споживання показує частку споживання в доході. Вона дорівнює тангенсу кута нахилу відрізка, що з'єднує початок координат з даною крапкою на графіку споживчої функції . Рис. 1. свідчить, що при лінійній функції споживання гранична схильність до споживання постійна, так само, як й автономне споживання. Реалістичною є ситуація, коли домогосподарства споживають лише частину свого доходу, а іншу після сплати податків – заощаджують[8, c. 59-60]. Якщо весь дохід у розпорядженні взяти за одиницю, при чому відомо, що він або споживається, або заощаджується, то сума спожитої і заощадженої частин повинна дорівнювати одиниці:


АРС+APS=1, (7.1)


де APS – середня схильність до заощадження.

Короткострокова функція споживання підтверджує гіпотезу абсолютного доходу Кейнса. Проте свідчення щодо довгострокової функції споживання форму показали зовсім інше. Довгострокова функція віддзеркалює залежність між споживанням і доходом за період більше, ніж 50 років. У таких дослідженнях звичайно використовують середні десятилітні значення споживання і доходу, очищенні від впливу економічних циклів. Подальші емпіричні дослідження виявили нові проблеми, і дотепер немає єдиної думки щодо їх вирішення. Головними серед них є:

На практиці дуже важко виміряти споживання. Споживчі блага довгострокового користування створюють потік послуг з моменту їх придбання, і ці послуги повинні бути включені у споживання.

Показники С і Y можуть бути виражені у фунтах стерлінгів або доларах, але їх також можна виразити у незмінних цінах за допомогою індексу споживчих цін для приведення до реального вигляду.

Можуть бути обрані сукупні, на душу населення і навіть для одного домогосподарства значення С і Y [7, c.13].

Поведінка споживання та заощадження є ключем для розуміння економічного зростання та ділових циклів, тому, розглянувши поведінку у споживанні та заощадженні домогосподарств у залежності від рівня доходу, перейдемо до більш широкого кола факторів, які умовно назвемо недоходними[8, c.279]. Серед них Кейнс виділив:

Багатство. Під цим визначенням розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, щоб нагромаджувати багатство. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання вгору, а заощадження – вниз.

Податки. Податки сплачуються частково за рахунок споживання та частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшення податків збільшує безподатковий дохід, і тому збільшує як споживання так і заощадження. І навпаки.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість деяких видів багатства, номінальна вартість якого вимірюється в грошах, а остання буде зворотною до зміни цін.

Очікування. Вони можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені збільшувати у поточному році на споживання та зменшують заощадження.

Споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домогосподарства будуть змушені зменшити споживання, аби ліквідувати минулу заборгованість.

Відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням.

Немає двох сімей, які витрачали б використовуваний дохід однаково. Проте статистика показує, що існує передбачувана закономірність , за якою люди розподіляють свої видатки між їжею, одягом та іншими важливими статтями споживання. В теорії, частіше за все, виділяють наступні компонент споживання:

Товари поточного споживання (харчування, одяг, енергія інше);

Товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби);

Послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше) [9, c. 433];

Економічну теорію не можуть влаштувати відомості споживчих мотивів до використання функціональних властивостей товарів та послуг. Коло таких мотивів значно ширше, включаючи, в тому числі, прагнення підтримки соціального статусу, входження в певну спільноту[10, c.310].

Дослідження національного споживання базується також на дослідженнях утилітаристської логіки задоволення особистих потреб. Тому тісне сполучення економічних і економіко-соціологічних підходів до аналізу споживання дасть більш об’ємне уявлення про сучасний розвиток суспільства споживання та його соціально-економічне становище для різних країн світу.

Наступний розділ ми присвячуємо дослідженню саме цих показників для України та в деякій мірі країнам СНД, з відчуженими та інноваційними практиками, з тими складностями, протиріччями та новими можливостями, яке породжує суспільство споживання.


2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ТА В ПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД


Узагальнення інформації, що характеризує споживання населення, являє собою складний процес балансових розробок, націлений на співставлення різноманітних джерел даних. На його базі будуються баланси продовольчих ресурсів, визначається фонд споживання населенням основних продуктів харчування, і розраховуються натуральні середньодушові показники споживання, вивчається динаміка споживання. У СНР на макрорівні узагальнюючим вартісним показником споживання є витрати домашніх господарств на кінцеве споживання, що відображаються на рахунку використання доходу у розпорядженні й витрати, що включають:

1) кінцеве споживання домашніх господарств (резидентів і нерезидентів) на економічній території країни;

2) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-резидентами за кордоном;

3) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-нерезидентами на економічній території країни[11,c. 75].

Однак розглянутий узагальнюючий показник не враховує вартості спожитих населенням безкоштовних послуг.

Іншим узагальнюючим вартісним показником споживання виступає фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що відображає реальну величину, що забезпечується як за рахунок доходу у розпорядженні, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, надаваних населенню органами державного управління й некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства. Величина фактичного кінцевого споживання відображається на рахунку використання скоректованого розташовуваного доходу. Даний рахунок характеризує розподіл скоректованого розташовуваного доходу на фактичне кінцеве споживання й заощадження.

Так, протягом 1999-2006 рр. кінцеві споживчі витрати коливалися в межах 71,2-76,5% від розміру ВВП. Кінцеве споживання домогосподарств склало у 2004 і 2005 році саме 52,3% та 57,2% відповідно(Додаток А). Це свідчить, що споживання домогосподарств зростає. Проте відомо, що країна, в якій споживання становить левову частку ВВП, розвивається більш повільними темпами, ніж та, в якій споживання менше заощаджень[12,c. 307].

На рівні домашніх господарств споживання вивчається на основі вибіркового обстеження їхніх бюджетів. Програмою обстеження передбачений збір інформації, що характеризує не тільки доходи, але й витрати населення. Витрати домогосподарств включають витрати на споживання й витрати, не пов'язані зі споживанням. До останнього ставляться податки, відрахування на пенсії й соціальне страхування й інші страхові внески, грошові перекази, подарунки.

Споживчі витрати охоплюють всі поточні витрати на товари й послуги незалежно від того, повністю або частково вони були оплачені протягом обстежуваного періоду й чи призначалися вони для споживання усередині домашнього господарства. Споживчі витрати складаються з витрат на покупку продуктів харчування (у тому числі витрати на харчування поза домом), алкогольних напоїв, непродовольчих товарів і витрат на оплату послуг. Безкоштовні послуги з освіти, медичні й інші послуги в споживчі витрати не включаються [13,с.7]. Споживання продуктів харчування враховується в натуральних одиницях і за вартістю.

Для вирахування показників забезпеченості населення відповідними предметами товари розбиваються на 3 групи:

товари однократного користування (продукти харчування).

товари нетривалого користування (строк використання - до 3-х років);

товари тривалого користування (строк використання - більше 3-х років) [14, c.82];

Дослідивши динаміку зміни витрат домогосподарств протягом 1999-2006 рр., наводимо наступні показники: продукти харчування та безалкогольні напої у 1999р. складали 65,2% від загальної структури сукупних витрат, тоді як за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2% відповідно. Алкогольні напої, тютюнові вироби у 1999р. складали 2,9%, 2005-2006рр. 2,9% та 2,6% відповідно. Як не прикро, але споживання «шкідливих» товарів за 7 років не скоротилося.

Вивчення споживання непродовольчих товарів по програмі вибірки бюджетів домашніх господарств здійснюється по наступних видах: витрати на одяг, білизну, взуття, тканини, меблі й предмети домашнього побуту, товари культурно-побутового призначення, транспортні засоби, гігієнічні, парфумерні й фармацевтичні кошти, будівельні матеріали й інші непродовольчі товари. Натуральні показники споживання обчислюються по споживанню взуття й тканин. По інших непродовольчих товарах розраховуються лише вартісні показники, а також структура споживання [11, c.79].

Непродовольчі товари та послуги у 1999р. складали 28,5%, а 2005-2006рр. – вже 31,6% та 34,7% відповідно, в тому числі (2005-2006рр.): одяг і взуття – 5,7% та 5,8%; житло,вода,види палива – 8,5% та 9,6%; предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла – 2,6% та 2,8%; різні товари і послуги – 1,8% для обох років.

Для ряду товарів тривалого користування, використовуваних, як правило, спільно членами домогосподарства, середній рівень споживання переважно розраховується на домогосподарство в натуральних одиницях, а забезпеченість розуміють, як ступінь поширеності даних товарів в особистому користуванні громадян. Такого роду показники лише побічно характеризують споживання. Точніше розкриває забезпеченість населення товарами тривалого користування показник, використовуваний у закордонній практиці: він визначається часток домогосподарств, що володіють як мінімум одним предметом даного виду (наприклад, одним холодильником, одним телевізором і т.д.), і обчислюється як відношення числа домашніх господарств, що мають даний вид предмета, до загального їхнього числа[11, c. 81].

Темпи споживання в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук) протягом 2001-2006рр. змінювалися досить різними темпами по окремим видам товарів [15,c.64]. 2001р. наявність телевізорів кольорових спостерігалася майже у 70% , 2006р. цей показник став дорівнювати 96%, також до 100-відсоткової наявності наблизилися такі товари, як фотоапарати, пральні машини, а мобільні телефони взагалі перестали бути предметом розкоші і 81 домогосподарство зі 100 має їх у користуванні. Протилежна тенденція спостерігається у споживанні магнітофонів, швейних машин, мотоциклів. Можливо, це пояснюється появою взаємозамінних та більш модернізованих товарів, а зменшення користування мотоциклами компенсується ростом споживання особистого авто ( Додаток Б).

Зростаючу роль у споживанні населення грають різноманітні послуги. Оцінка їх має свою специфіку. Послуги – особливий вид споживчої вартості, що існує у формі корисної діяльності для людини й суспільства[7, c.467]. Час виробництва послуг збігається з часом їхнього споживання.

У статистику споживання об'єктом дослідження виступають лише послуги, що надаються населенню і задовольняють потреби людини. Послуги ж колективного характеру, що задовольняють суспільні потреби (у сфері керування, оборони, правопорядку, науки й т.п.), до цієї групи не ставляться, хоча відповідно до міжнародних статистичних стандартів, вони включаються в обсяг валового випуску (виробництва) і споживання (проміжних і кінцевого) послуг і відображаються в рахунках виробництва й використання доходів СНР, у тому числі й сектора домашніх господарств.

Отже, за 2005-2006 рр. витрати на послуги становили: охорона здоров'я – 2,5%; транспорт – 3,0% та 3,7% відповідно; зв'язок – 2,1% та 2,6%; відпочинок і культура – 2,6% та 2,7%; освіта – 1,1% та 1,2% [16, c.111].

Дослідивши структуру витрат країни за період 1999-2006 років, можна навести наступні дані: сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у гривнях 1999 року становили 426,5, а 2005 і 2006 - 1229,4 та 1442,8 відповідно. Розрахунки у відсотках показують, що продукти харчування та безалкогольні напої за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2%, непродовольчі товари та послуги - 31,6% та 34,7%, неспоживчі витрати – 9,8% та 9,5% відповідно [17, c.24]. Важливо відмітити, що за період 1999-2006 років зменшилося споживання продуктів харчування на 12%, проте збільшилося споживання непродовольчих товарів і послуг на 6,2% у розрахунку від початкового до кінцевого терміну( Додаток Д).

З метою дослідження рівня життя різних соціальних груп населення Держкомстатом України у 2006р. проведено обстеження 10,5 тис. домогосподарств, а за І квартал 2007р. – вибірково. Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2006р. склали 1443 грн., що на 17% більше, ніж у 2005р., а у І кварталі 2007р. склали 1658 грн. За 2006 - І кв.2007рр. міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1519 грн. та 1751 грн., сільське – 1274 грн. та 1451 грн. відповідно. В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 555 грн. на місяць у 2006 та 638 грн. у І кв. 2007р, в міських домогосподарствах – 598 грн. та 689 грн., в сільських – 463 грн. та 530 грн. відповідно. Середньомісячні сукупні витрати однієї особи перевищили рівень прожиткового мінімуму на 18% у 2006р. (у 2005р. – на 11%). Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи у І кв. 2007р. майже на третину перевищив рівень встановленого на цей період прожиткового мінімуму (492 грн.)[18, c. 537-538].

Слід відзначити, що темп росту середньодушових сукупних витрат у 2006р. порівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 117,8% проти 109,1%, а темп росту середньодушових загальних доходів у І кварталі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 118,8% проти 110,2%.

Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 38%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.

Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення в порівнянні з 2005р. частки населення у групі з низькими сукупними витратами (до 420 грн. у місяць) і збільшення – в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 4 в.п. і склала 51%. Більш суттєво зменшилася частка такого населення серед міських жителів (з 50% до 45%) проти сільських (з 65% до 64%). Кожні дві особи з п’яти, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму – це працюючі (загалом – 45% усіх осіб цієї групи), кожна п’ята – непрацюючий пенсіонер (відповідно 48%), кожна четверта особа – дитина до18 років (64%). Серед домогосподарств з дітьми частка домогосподарств, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму, зменшилася на 5 в.п. і склала 60% (проти 43% – в середньому по всіх домогосподарствах).[19, c.447-448]

У І кв. 2007р. співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 6,3 раза, у тому числі серед міського населення – 5,7 раза, сільського – 6,1 раза. Найбільш заможні 20% населення отримували 37% усіх

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: