Xreferat.com » Рефераты по экономике » Предмет і метод економічної теорії

Предмет і метод економічної теорії

виділити у самостійні фактори виробництва. Особливої ваги набуває знання та вміння, кваліфікація людини. Тому вчені ведуть мову про людський капітал. В умовах екологічної кризи й вичерпання природних ресурсів вводиться поняття природного капіталу.

Тема 3. Економічна система суспільства


1. Сутність та типи економічних систем


Економіка потребує певної організації, яка залежить від етапу історичного розвитку, національних особливостей, тощо, тобто потребує певної системи.

Серед економістів немає єдиного тлумачення поняття економічної системи. Зазвичай під економічною системою прийнято розуміти сукупність механізмів і інститутів розвитку і функціонування національного виробництва. Економічна система - це особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Економічна система - це спосіб організації національної економіки.

Той або інший історичний або функціональний тип економічної системи визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. До основних задач функціонування економічної системи відносяться:

формування і забезпечення роботоздатності економіки;

координація усіх видів економічної діяльності;

реалізація соціальних цілей.

На розвиток економічної системи впливають ряд факторів:

існуюча в країні система прийняття господарських рішень;

структура власності;

механізми забезпечення інформацією і координацією;

механізми постановки цілей і спонукання людей до праці.

Структура економічної системи. Економічна система містить у собі три основних ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Класифікація економічних систем. Сучасний світ характеризується наявністю найрізноманітніших економічних систем, кожна з яких сформувалася в процесі тривалого історичного розвитку. Існують різні підходи до класифікації економічних систем.

Формаційний підхід. Цей підхід характерний для марксизму. У ньому виділяються суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, що розвивається на основі визначеного способу виробництва.

Спосіб виробництва - це сукупність продуктивних сил і виробничих відносин, рівень розвитку яких визначає перехід від однієї формації до іншої, більш прогресивної.

Цивілізаційний підхід припускає вивчення світової історії як єдиного планетарного цілого з поступовою зміною цивілізацій. У рамках цього підходу виділяють:

аграрну цивілізацію;

перехідне суспільство (ХVI - XVIII ст);

індустріальне суспільство (ХІХ - ХХ ст);

постіндустріальне суспільство (к. ХХ - поч. ХХІ ст);

За способом організації господарської діяльності виділяють такі типи економічних систем: традиційна економіка. У ній практика використання ресурсів визначається традиціями і звичаями; планова економіка. Координація і спрямування економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, керування і контролю; ринкова економіка. Заснована на товарно-грошових відносинах, приватній власності і конкуренції; змішана економіка. Поєднує ринкову організацію з державним регулюванням економіки; перехідна економіка. Це економіка, що знаходиться в процесі переходу від однієї економічної системи до іншої.


2. Виробничі відносини, їх сутність та види


Виробничі відносини - відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Виробничі відносини включають у себе: соціально-економічні; організаційно-економічні та техніко-економічні відносини.

Соціально-економічні - відносини, обумовлені суспільним устроєм. Соціально-економічні відносини виникають між людьми з приводу умов виробництва і визначаються власністю на фактори виробництва. Основою соціально-економічних відносин є відносини власності.

Організаційно-економічні - це відносини, які виникають з приводу організації і управління виробництвом. Організаційно-економічні відносини складаються з приводу того, як організовані виробництво, розподіл і обмін виготовленого продукту. У їхній основі лежить поділ праці, спеціалізація і кооперація, концентрація виробництва (укрупнення фірм) і його централізація (об’єднання виробництв).

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання засобів виробництва. Вони відображають технології виробництва.

Система виробничих відносин утворює економічний лад суспільства на даному етапі його існування. Виробничі відносини нерозривно пов’язані з продуктивними силами. Функціонування продуктивних сил відбувається у формі певних виробничих відносин. Розвиток продуктивних сил приводить до того, що вони переростають старі виробничі відносини і вимагають їхньої заміни на нові, які здатні забезпечити подальший розвиток виробництва. У цьому полягає суть закону відповідності виробничих відносин рівневі розвитку продуктивних сил.


3. Власність, її сутність та місце в економічній системі


Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне та юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність як соціально-економічна категорія - це система економічних відносин між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва. Вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил. Економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії „людина-людина”.

Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюються системою відповідних прав власності. Власність у юридичному розумінні відображає відношення „людина-річ”.

Економічні відносини власності - первинні. Правові самі по собі з’явитись і існувати не можуть. Вони лише закріплюють реально існуючі або потенційно можливі економічні відносини.

Власність відіграє важливу роль в житті суспільства. Власність:

є ядром системи економічних відносин;

визначає належність факторів виробництва економічним суб’єктам, а також способи поєднання цих факторів;

визначає систему розподілу суспільного продукту і доходів в суспільстві;

визначає соціальну структуру суспільства;

визначає політичний устрій суспільства;

формує систему мотивації до економічної діяльності;

формує систему економічної відповідальності за результати діяльності.

Відносини власності утворюють складну систему, яка, в економічному розумінні, складається з трьох видів відносин:

відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності (отримання від них доходу);

відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Власність передбачає реалізацію цілого комплексу прав власності. Сучасна наука говорить про наявність цілого пучка прав власності. Серед них виділяють три основних рівні прав: володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує закріплену в правових актах належність об’єкта власності певному суб’єкту.

Розпорядження - здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування (використання) - процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Суб'єкти власності - це носії і учасники відносин власності. Суб’єктами власності можуть виступати окремі люди, групи людей, держава. Відповідно до суб’єктів власність можна розрізняти індивідуальну, колективну та державну.

Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний та тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші, інформація, авторські права тощо.

Визначальною є власність на засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності. В сучасній економіці особливої ваги набуває власність на інформацію. Кваліфікований робітник є власником інформації.


4. Типи, форми і види власності


Система власності є досить складною з точки зору її організації і форм існування. Тому власність класифікують за типами, формами і видами.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва. Робітник може бути сам власником засобів виробництва або бути позбавленим них. В такому разі він може або примусово поєднуватись з засобами виробництва (раби, кріпаки), або поєднуватись шляхом найму через ринок праці.

Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарчих зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника з засобами виробництва.

Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання.

В економічній науці немає єдиного підходу і критеріїв для класифікації типів, форм і видів власності. Тим більше, що у ході суспільно-економічного розвитку сама система власності постійно розвивається і змінюється. Сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами. У цілому структуру власності можна представити таким чином.

Типи власності:

суспільна;

приватна;

змішана.

Форми власності:

державна (суспільна);

колективна (суспільна);

приватна індивідуально-трудова;

приватна з найманою працею;

змішана.

Види власності.

Види державної власності:

загальнодержавна;

муніципальна (комунальна).

Види колективної власності:

кооперативна;

акціонерна;

партнерська;

громадських організацій;

релігійних і культових організацій.

Види індивідуально-трудової:

одноосібна;

сімейна.

Види приватної з найманою працею:

індивідуальна з найманою працею;

монополістична;

корпоративна.

Види змішаної власності:

державно-колективна;

державно-приватна;

приватно-колективна;

з іноземним капіталом;

інші.

Сучасна система власності характеризується ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.

Для сучасної економіки характерна багатоманітність форм власності. Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманітності форм власності різновидів приватної власності.

Причини багатоманітності форм власності:

По-перше, на сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства залишається неоднаковим.

По-друге, науково-технічний прогрес супроводжується взаємозв’язаними процесами концентрації та диференціації. Це зумовлює перебудову структури виробництва, її ускладнення, появу нових, відносно самостійних ланок; відкриває можливість для дрібного виробництва та індивідуальної трудової діяльності, що не може не урізноманітнювати як суб’єктів так і форм власності.

По-третє, в різних галузях різні форми власності мають не однакову ефективність.

По-четверте, в суспільстві існують різноманітні інтересі, які можна реалізувати через різні форми власності.

Для сучасної економіки характерний також розвиток акціонерної форми власності, що супроводжується розпорошенням прав власності серед широких верств населення. Вирішального значення починає набувати право розпорядження.

Тема 4. Форми організації суспільного виробництва


1. Суть і риси натурального господарства


При усій різноманітності способів організації економіки, виділяють усього дві основних форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне господарство.

Натуральне господарство - це історично перший тип господарства, при якому продукт виготовляється для задоволення власних потреб, а не для продажу. Натуральне господарство характеризується такими особливостями:

замкненість. Господарська одиниця виготовляє усі необхідні види продукції, які споживаються всередині її, фактично знаходиться на повному самозабезпечення. Відносини між окремими господарськими одиницями відсутні або розвинені дуже слабко;

безпосередній зв’язок між виробництвом і споживанням, який не опосередковується обміном через ринок;

консерватизм та стійкість. Для натурального господарства характерні традиційність форм і методів виробництва, постійний характер продукції, господарських зв’язків, рутинний характер техніки, повільні темпи розвитку;

слабо розвинутий поділ праці. Поділ праці існує всередині господарської одиниці. За її межами спеціалізація відсутня;

головна мета виробництва - споживча вартість. Як наслідок - обсяги виробництва обмежені можливостями споживання.

В найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало лише у первісних народів. Панівним воно залишалось і при рабовласництві та феодалізмі. Зберігається воно й зараз, особливо в слаборозвинених країнах, а також у домашніх господарствах.

2. Товарна форма організації суспільного виробництва


Товарне виробництво розвивається як протилежність натуральному. Це такий тип виробництва, при якому продукт виготовляється не для власного споживання, а для продажу і набуває форми товару. Товарне виробництво характеризується такими рисами:

відкритість для зовнішніх зв’язків. Кожна господарська одиниця виготовляє свою продукцію для обміну, а отже вступає у відносини з іншими одиницями;

зв’язок між виробництвом і споживанням опосередковується через ринок. Це обумовлює стихійність виробництва, можливість економічних криз;

висока ступінь розвитку поділу праці та спеціалізації;

головна мета виробництва - мінова вартість, нажива. Це знімає обмеження з обсягів виробництва, стимулює підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

сприйнятливість до нововведень, прогресивність. Конкуренція й бажання збільшити доходи стимулює пошук нових технологій, впровадження нових продуктів і видів виробництва;

різноманітність форм господарювання.

Товарне виробництво зароджується ще в надрах первісного ладу. Особливий поштовх до його розвитку дав другий крупний суспільний поділ праці: відділення ремесла від землеробства, який відбувся у 2 тисячолітті до н. е. Панівним же воно стає лише з розвитком капіталізму і його проникненням у сферу виробництва.

Умовою виникнення товарного виробництва являється поділ праці. Саме спеціалізація на окремих видах діяльності створює умови для виникнення обміну. Проте сам по собі обмін праці не породжує неодмінно товарне виробництво. Поділ праці може існувати і в межах окремої господарської одиниці при натуральному виробництві.

Причиною виникнення товарного виробництва є економічне відособлення виробників. Коли виробник спеціалізується лише на виробництві окремого продукту і веде відособлене самостійне господарство, він вимушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників. Економічне відособлення пов’язане з розвитком інституту власності, перед усім приватної.

В своєму розвитку товарне виробництво пройшло два етапи:

просте товарне виробництво, засноване на особистій праці власника засобів виробництва. Це дрібнотоварне виробництво;

капіталістичне або розвинене товарне виробництво, засноване на використанні найманої праці. Для нього характерний не лише розвиток ринку споживчої продукції, а й наявність ринків факторів виробництва: праці, землі і капіталу.


3. Товар і його властивості


Основною категорією товарного виробництва є товар.

Товар - це економічне благо, яке є об’єктом купівлі-продажу. Усі блага поділяють на економічні і вільні. Вільні - блага кількість яких перевищує потребу в них. Економічні - кількість яких менша ніж потреба в них. Це означає, що на усіх їх не вистачає в достатній кількості, а отже вони набувають вартісної оцінки. Щоб стати товаром благо повинно відповідати двом умовам:

воно повинно бути обмеженим у кількості. Лише коли блага на всіх не вистачає, отримати їх можна обмінявши на інше;

воно повинно бути об’єктом власності. Якщо по відношенню до блага неможливо, з тих чи інших причин, реалізувати права власності їх або неможливо, або немає сенсу купувати-продавати. (неможливість реалізувати права власності може бути обумовлена або неможливістю обмежити для інших доступ до блага, або економічно високими витратами захисту прав власності, що робить недоцільною його купівлю.

З огляду на останню умову, не усі товари мають стовідсотково ознаки товарності. Виділять „чисті приватні” товари та „суспільні” товари. „чисті приватні” товари - товари по відношенню до яких можна реалізувати повністю усі права власності. Доступ до них можна отримати лише шляхом купівлі. Виробництво і споживання таких товарів успішно регулюється ринком а ціни на них адекватно відображають їх дійсну цінність. „Суспільні товари” мають такі ознаки: неділимість, неконкурентність споживання (тобто неможливо регулювати обсяги споживання даного товару суб’єктами у залежності від того, скільки вони заплатили); невиключеність із споживанні (тобто, незалежно від того, заплатив суб’єкт за товар і скільки заплатив, його неможливо відділити від споживання цього товару). Виробництво та споживання „суспільних товарів" не регулюється ринком тому це регулювання зазвичай здійснює держава. Однак є небезпека неадекватності цін на ці товари їх дійсній цінності. Таких товарів досить багато, наприклад послуги правоохоронних органів, діяльність уряду і т.п. багато товарів мають ознаки частково „суспільних", а частково „приватних” товарів.

Щоб стати товаром благо повинно бути наділеним двома властивостями: споживчою вартістю и міновою вартістю.

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти певні потреби людини. За способами споживання або використання людьми товари поділяють на три основних види:

предмети споживання - це товари, які задовольняють безпосередньо потреби людей;

засоби виробництва - це блага, які задовольняють потреби людей опосередковано, через використання їх для виробництва предметів споживання;

послуги - особлива споживча вартість, яка не має речової форми.

Споживча вартість - категорія вічна, однак при товарному виробництві вона набуває суспільного характеру.

Мінова вартість - здатність товару обмінюватись на інші товари у певних пропорціях. Мінова вартість, що виражена в грошах, називається ціною товару.

В основі мінової вартості лежить внутрішня властивість товару - вартість.

Товари розрізняються як споживчі вартості, але в них є спільна риса - вони є продуктом праці. Навіть якщо мова йде про продукти природи, перетворення їх на товар потребує витрат праці, тому опосередковується працею.

Праця, яка втілена в товарі має двоїстий характер: з однієї сторони її можна розглядати як конкретну працю, з іншої - як абстрактну.

Конкретна праця - це набір конкретних операцій, праця в її корисній формі. Конкретна праця створює споживчу вартість.

Абстрактна праця - праця як витати фізичної та духовної енергії людини. Саме в такому розумінні праця дозволяє порівнювати товари. Абстрактна праця створює вартість товару.


4. Величина вартості товару. Закон вартості і його функції


Величина вартості товару визначається кількістю робочого часу, витраченого на його виробництво. Однак індивідуальні витрати у різних виробників відрізняються. Тому вартість товару визначається суспільно-необхідними витратами праці. Це середні витрати праці, які необхідні для виробництва товару при суспільно-нормальних умовах виробництва, при середньому рівні умілості й інтенсивності праці.

Величина вартості залежить не лише від маси витраченої праці, але й від її складності та продуктивності. Складна (кваліфікована) праця в одиницю часу створює вартість більшу, чим проста.

Фактори, які впливають на величину вартості.

Інтенсивність праці - це напруженість праці. Вона збільшує кількість й загальну вартість виготовленої продукції, але вартість одиниці продукції залишається незмінною.

Продуктивність праці - збільшує кількість виготовленої продукції, але загальна вартість продукції залишається незмінною. При цьому ціна одиниці продукції зменшується.

Товарне виробництво підпорядковане дії закону вартості. Закон вартості - закон, який регулює розвиток товарного виробництва на основі обміну товарів у відповідності до втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці.

Закон вартості виконує такі функції:

стихійно регулює виробництво товарів та послуг, а також розподіляє ресурси між галузями.

стимулює розвиток продуктивних сил, підвищення продуктивності праці й зниження витрат виробництва.

спричиняє диференціацію виробників, забезпечує розвиток виробників, які мають витрати нижчі ніж нормальні й усуває виробників з витратами вищими ніж нормальні.


5. Теоретичні концепції вартості товару


В економічній науці немає єдиної точки зору стосовно визначення вартості товару. Існують різні теорії вартості, які або зводять вартість товару напряму чи опосередковано до витрат праці (трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва), або шукають інші альтернативні джерела вартості (теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності, неокласична теорія вартості).

Трудова теорія вартості. Це одна з перших концепцій вартості, основи якої були закладені представниками класичної політекономії В. Петі, А. Смітом, Д. Рікардо. У цій теорії вартість товару визначається витратами праці на його виробництво. Всі товари являються результатами праці, тому праця є тим спільним, що дозволяє порівнювати усі товари. Найбільшого розвитку трудова теорія вартості набула в працях К. Маркса, який усунув протиріччя що були у представників класичної школи, доповнив її вченням про двоїстий характер праці й теорією додаткової вартості.

Теорія витрат виробництва. Ця концепція розвивається на початку ХІХ століття (Дж. Миль, Дж. Мак-Куллох). Поширення її пов’язане з розвитком крупного машинного виробництва, у якому наряду з працею робітника використовуються машини. Відповідно до цієї концепції, вартість товару зводиться до витрат виробництва, тобто витрат на засоби виробництва й оплату праці. Виходячи з цього ціни товарів визначаються цінами на елементи витрат.

Теорія трьох факторів виробництва. Виникнення цієї теорії приходиться на першу половину ХІХ ст. й пов’язане з іменами французьких економістів Ж.Б. Сея й Ф. Бастіа. На їх думку, у створенні вартості приймає участь не лише праця, а й інші фактори виробництва: капітал і земля. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, земля - ренту, а капітал - процент. Тому вартість товару являє собою вартість використання трьох факторів виробництва - праці, землі і капіталу й дорівнює сумі заробітної плати, ренти і проценту.

Теорія граничної корисності. Ця теорія набуває широкого поширення у другій половині ХІХ ст. Особливо повно вона розвинена в працях представників австрійської школи: К. Менгера, Ф. Візера, Э. Бем-Баверка. У цій концепції вартість визначається не витратами на виробництво, а суб’єктивними оцінками покупців. У свою чергу суб’єктивна цінність товару залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага (рідкості) і від міри насичення потреби у ньому. Таким чином, вартість товару визначається не просто його корисністю, а граничною корисністю. Гранична корисність - це те додаткове задоволення, яке приносить споживання іще однієї, додаткової одиниці товару. Цінність товару визначається граничною корисністю останньої (граничної) одиниці товару. Із збільшенням кількості товару його гранична корисність, а значить і його цінність знижується.

Неокласична теорія. Ця теорія розроблена представниками неокласичного напрямку (А. Маршалл) й набула найбільшого поширення у сучасній західній економічній науці. Прихильники цієї теорії вважають, що не існує ніякої внутрішньої властивості товару - вартості. Існує лише зовнішня властивість - ціна, яку товари отримують на ринку в процесі обміну. Ціна товару визначається чотирма факторами: корисністю, попитом, пропозицією і витратами виробництва.

Тема 5. Гроші


1. Історичні етапи розвитку грошових відносин


Гроші - це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язують з 7-8 тис. до н. е., коли у древніх племен з’явився обмін одних продуктів на інші. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Згодом роль грошей починають виконувати дорогоцінні метали завдяки своїм властивостям:

рідкісність - забезпечувала високу і стабільну ціну;

портативність - невелика кількість втілює велику вартість;

однорідність - однакові за вагою шматки металу мають однакову вартість;

подільність - під час поділу не втрачають своєї цінності;

стійкість до впливів зовнішнього середовища - не підлягають корозії псуванню, тощо;

ковкість - легкість чеканки монет.

В економічній науці виділяються дві основні концепції походження грошей:

Раціоналістична концепція - виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу. Раціоналістичну концепцію започаткував ще Аристотель.

Еволюційна концепція - виникнення грошей є результатом розвитку товарно-грошових відносин, в процесі якого із загальної товарної маси виділяється один товар, найбільш придатний для виконання функціональної ролі грошового товару. Засновниками цієї концепції стали основоположники класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо, а розвинена вона була К. Марксом.

Процес виникнення грошей відображається у розвитку історичних форм вартості. Ці форми демонструють те, що використовувалось у процесі розвитку товарних відносин в ролі еквіваленту товарообміну. Виділяють такі чотири форми вартості.

Проста, випадкова або одинична: x товару А = y товару В. Обмін носить одиничний характер, роль еквіваленту виконують випадкові товари.

Повна або розгорнута форма вартості: x товару А = y товару В, або = z товару С, або = q товару D, або = n товару E. Еквівалентами в обміні є численні товари, мінові пропорції мають регулярний характер.

Загальна форма вартості: х товару А, y товару В, z товару С, q товару D... = n товару Е. Безлічі товарів відповідає один товар - загальній еквівалент.

Грошова форма вартості: х товару А, y товару В, z товару С, q товару D, n товару Е = гроші. Роль загального еквіваленту виконує особливий товар - гроші.

У процесі розвитку товарообміну гроші постійно еволюціонували. На перших етапах роль грошей виконували певні споживчі продукти, які мали важливе значення для населення тієї чи іншої країни. (Наприклад, в античних народів худоба, у Київській Русі хутра). Це були товарні гроші. Вони наряду з тим, що використовувались як гроші, завжди могли використані як споживчий товар за прямим призначенням.

Згодом виникають металеві гроші. Вони використовуються спочатку у вигляді зливків, а потім починають чеканити монету. Перші монети з’являються в VII ст. до н.е. у Лідії (територія сучасної Турції).

Значно пізніше виникають паперові гроші - це такі гроші, які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н. е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі й згодом стали основним замінником повноцінних грошей.

Для сучасної економіки характерні кредитні гроші. Це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою таких грошей став вексель. Згодом виникають банкноти - боргові зобов’язання (векселі) банків. Сучасні гроші - це боргові зобов’язання центрального банку.

Сучасні гроші існують переважно в безготівковому вигляді як електронні записи на рахунках. Говорять про появу електронних грошей. Носіями можуть бути пластикові картки. розрахунки можуть здійснюватись через Інтернет, мобільний зв’язок і т.п.


2. Суть і функції грошей.


Гроші - це товар особливого роду, який виконує роль загального еквіваленту. Суть грошей розкривається через їх функції. У вітчизняній економічній теорії виділяють п’ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових грошей. Західна економічна наука на сучасному етапі виділяє всього три функції: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження.

Гроші як міра вартості. Суть цієї функції полягає у тому, що в грошах вимірюються вартість інших товарів. Для виконання цієї функції не потрібна наявність реальних грошей, а використовується уявні. З цією функцією пов’язане таке явище як масштаб цін. Під масштабом цін історично розумілась певна кількість дорогоцінного металу, яка відповідала грошовій одиниці. Проте у сучасній економіці, де грошова одиниця не прив’язується до золота чи срібла, масштаб цін відображає купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів, яку можна на неї придбати.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. Для виконання цієї функції гроші обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Функція засобу платежу відображає особливості кредитного господарства: купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівнянні національних грошей - валютний курс.


3. Грошовий обіг та його закони


Грошовий обіг - це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, який обслуговує усі розрахунки в економіці.

Грошовий обіг підпорядкований певним законам. Одним за найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідну для обігу.

Закон грошового обігу виражає залежність між кількістю грошей в обігу, масою товарів, які обертаються, рівнем їх цін та швидкістю обороту грошей. Відповідно до класичного підходу кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:


Предмет і метод економічної теорії,

де КГ - кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ - сума цін товарів; К - сума цін товарів, які продані у кредит; П - сума платежів за борговими зобов’язаннями, ВП - сума платежів, які взаємно погашаються; Ш - середня кількість оборотів однієї грошової одиниці.

Сучасна західна економічна теорія при визначення кількості грошей, необхідних для обігу, у якості базового використовує рівняння Фішера:


Предмет і метод економічної теорії,


де M - кількість грошей в обігу; V - швидкість обігу грошей, P - Середній рівень цін; Q - кількість товарів та послуг на ринку.

Відповідно до цього рівняння, кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:


Предмет і метод економічної теорії.


Важливим у розрахунку кількості грошей є визначення показника і складу грошової маси. Грошова маса - кількісний показник грошей. Вона складається з кількох грошових агрегатів:

М0 - готівка в обороті;

М1 - М0 + засоби на поточних рахунках;

М2 - М1 + засоби на строкових рахунках;

М3 - М2 + крупні вклади (ощадні сертифікати);

L = М3 + високоліквідні цінні папери.

При цьому грошова маса в обороті характеризується величиною грошового агрегату М2.

Закони грошового обігу визначають кількість грошей, необхідних для нормального товарного обігу. Якщо вони порушуються, відбувається порушення стабільності цін. Якщо грошей у обігу менше ніж потрібно то виникне платіжна криза, якщо ж більше потреби - інфляція.


4. Грошова система, її структура та типи


Грошова система - форма організації грошового обігу, яка історично склалась в країні і закріплена в державному законодавстві. Елементами грошової системи є:

грошова одиниця та її складові;

масштаб цін - вагова кількість грошового металу, яка прийнята за грошову одиницю (існує в грошових системах, заснованих на металевому обігу);

емісійна система - механізм випуску грошей у обіг та установи, які його здійснюють;

види грошових знаків;

інститути грошової системи.

Історично склалось кілька основних типів грошових систем.

Металева грошова система. У цій системі в якості грошей використовуються дорогоцінні метали. За грошовою одиницею закріплюється певна кількість грошового металу. Металева грошова система існувала у вигляді біме6талевої і монометалевої.

Біметалева грошова система - в якості грошей використовувались два благородних метал: золото і срібло (XVI-XIX ст).

Монометалева грошова система - в якості грошей використовується лише один метал, у більшості випадків золото.

Різновиди золотого монометалізму:

Золотомонетний стандарт - випускались в обіг золоті монети (з 1821р. до Першої світової війни);

Золотозливковий стандарт - стабільність грошової одиниці забезпечується золотом в зливках, монети з золота не карбуються);

Золотодевізний стандарт - золотом забезпечувались лише деякі валюти (девізи), інші ж держави прирівнювали свою грошову одиницю до цих валют.

Після кризи

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: