Рух людського капіталу. Основи інтерналізації ринку праці і закономірності міграції робітників
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі
1.1 Сутність міжнародної міграції
1.2 Види міграції в європейському просторі
1.3 Функції та регулювання міжнародних міграційних процесів
Розділ 2. Аналіз міграції в європейському просторі
2.1 Показники, характеризуючі міграцію
2.2 Європейські міграційні потоки
2.3 Рух людського капіталу та його показники
Розділ 3. Тенденції та перспективи міграційних процесів
3.1 Інтернаціоналізація світового ринку праці
3.2 Закономірності міграції робітників
Висновок
Список літератури
Додаток
Вступ
Міжнародна міграція - явище далеке не нове. В умовах нерозвиненості статистики і прикордонна система потоки міжнародних мігрантів узагалі не фіксувалися державними органами. Та й сьогодні визначити точно обсяги міжнародного переміщення цього найважливішого фактора виробництва представляється таки складною справою.
Проблема міграції в західноєвропейському просторі дуже актуальна зараз, тому що в багатьох є можливість безперешкодного в'їзду на територію іноземних держав. По більшій частині люди виїжджають на територію іншої країни у спробах знайти хоча б тимчасову або більш високооплачувану роботу. Активно відбувається в усім світі процес інтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочої сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційні потоки спрямовуються з одних регіонів і країн в інші. Породжуючи визначені проблеми, трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги країнам, що приймають робочу силу.
Інтенсифікація процесів, що спостерігається в останні десятиліття, міграції виражається як у кількісних показниках, так і в якісних: змінюються форми і напрямки пересування трудових потоків.
Ціль курсовій роботі - поглиблення теоретичних знань щодо руху людського капіталу та інтернаціоналізації ринку праці та визначення закономірностей міграції робітників.
Одним із проявів інтернаціоналізації і демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також наслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між країнами і народами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрікраїнові і міжкраїнові переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це - добровільні мігранти, що користуються правами і можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання і роботи. Це - біженці і змушені мігранти, що залишають отчий дах не по своїй волі, а під тиском "обставин".
Світове співтовариство, ще недавно не визнавало, особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні, зштовхнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з дозволу гострих ситуацій і колективному регулюванню міграційних потоків.
Задачі, поставлені в курсовій роботі:
розглянути теорії міжнародної міграції;
визначити напрямки та проаналізувати показники міграції в європейському просторі;
охарактеризувати тенденції та перспективи міграційних процесів в європейському просторі.
Розділ 1. Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі
1.1 Сутність міжнародної міграції
Міжнародна міграція - це переміщення населення з однієї країни в іншу. Під цими поняттями розуміють:
міграція (від лат. migratio - переселення, переміщення) - переміщення через кордон;
імміграція від лат. immigrare - це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
еміграція (від лат. emifrare - виселення) - переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;
реміграфія - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
В якості основних форм міграційних процесів звичайно виділяють:
постійну міграцію. Ця форма переважала до І світової війни і характеризувалась тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;
тимчасову міграцію, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;
нелегальну міграцію, котра надто вигідна підприємцям країни-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.
Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:
зростання масштабів міграції;
збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;
розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;
формування нових центрів залучення робочої сили;
зростання нелегальної імміграції;
посилення “відпливу інтелекту”;
ротаційний характер міграції.
На початок 00-х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 5% усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції.
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції 2-х ринків праця - для робітників - громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн.
Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям.
В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо).
Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.
Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є “відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
бажання покращити своє матеріальне становище;
більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
національна та релігійна нетерпимість;
зростання безробіття в країні. Навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.
Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції.
1.2 Види міграції в європейському просторі
Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбуває між регіонами європейського співтовариства, і зовнішню міграцію, що торкається кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили і її економічних причин. Основні поняття, використовувані при вивченні проблем міжнародної міграції, що випливають:
Міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.
Імміграція - в'їзд працездатного населення в дану країну через її межі.
Еміграція - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.
Міграційне сальдо - різниця імміграції з країни й еміграції в країну.
"Витік мозків" - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.
Реєміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.
Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч назад і за минуле з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного росту, її причиною є міжкраїнові розходження в рівні оплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, не погіршується.
Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на "витік мозків", доходи від якого пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на нестатки розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним з пояснень розходжень у темпах економічного росту між країнами. [8. c.32]
У залежності від часу перебування на території іншої країни (іншого регіону однієї країни) виділяють постійну, тимчасову і маятникову міграцію.
Постійна (довгострокова) міграція характеризується чисельність прибулих або вибулих на постійне місце проживання. При цьому в деяких країнах іноземець починає вважатися іммігрантом (емігрантом) якщо він присутній (або відсутній) у країні протягом визначеного періоду часу.
Тимчасова (короткострокова) міграція являє собою в'їзд або виїзд, зв'язаний з поточними потребами без зміни громадянства і постійного місця проживання. Однак у багатьох країнах з числа тимчасових мігрантів виключають число сезонних працівників (іноді досить значне).
Маятникова міграція є особливим видом міграції в залежності від часу і являє собою пересування працюючих до місця роботи з одного регіону в інший і назад до місця свого проживання у випадку, якщо термін відсутності особи на постійному місці склав менш одного тижня. [9. c.13]
Міжнародна міграція робочої сили може здійснюватися як по економічним, так і по позаекономічних причинах. У число останніх включаються політичні і релігійні причини, об'єднання і розпад держав, природні нещастя, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру. Кожна з цих і багато інших неекономічних причин здатні привести, і приводять до великих державних переміщень робочої сили, що будуть мати ті ж економічні наслідки, що і міжнародна міграція робочої сили, по економічних причинах, під якими розуміються головним чином міжстранові розходження в оплаті праці. Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.
У результаті міжнародної міграції трудових ресурсів за рубіж переміщається товар особливої властивості - робоча сила. Його принципова відмінність від інших товарів полягає в тім, що сама робоча сила є чинником виробництва інших товарів. Країна, що експортує робочу силу, тобто відкіля емігрують працівники, звичайно одержує своєрідну оплату за такий експорт у виді перекладів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В умовах відносної надмірності трудових ресурсів у багатьох країнах вивіз робочої сили допомагає знизити безробіття, забезпечити приплив грошових надходжень з-за кордону. Але, з іншого боку, відливши висококваліфікованої робочої сили приводить до зниження технологічного потенціалу країн, що експортують, їх загального наукового і культурного рівня. [17,22]
1.3 Функції та регулювання міжнародних міграційних процесів
Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, котрі беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю та регулюванню підлягають соціальний, віковий, т професійний склад мігрантів, рівень в'їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішнього розподілу робочої сили: визначення обсягу та структури міграційних потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.
Вербування іноземної робочої сили здійснюється нині, як правила, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, до функцій яких входить ретельний відбір кандидатів для роботи на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації.
Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих - мігрантів, який визначає їх соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів в приймаючій країні.
Різноманітні аспекти трудової міграції і статус іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядових постановок. Засоби і методи реалізації держаної міграційної політики змінюються в залежності від конкретної ситуації на ринку праці.
Регулювання міжнародної міграції робочої сили займається також Міжнародна організація праці (МОП).
Вона функціонує у складі ООН і включає понад 150 держав, у тому числі і Україну.
Цілі МОП: сприяти забезпеченню повсюди соціальної справедливості для трудящих; розробляти міжнародну політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці і життя; встановлювати трудові стандарти; здійснювати широку програму технічного співробітництва з метою надання допомоги урядам в ефективному проведенні такої політики на практиці; здійснювати професіональну підготовку й навчання та проводити дослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих умов. [1,22]
МОП є унікальною серед всесвітніх організацій у тому відношенні, що при розробці її політики представники трудящих і підприємців володіють рівною кількістю голосів з представниками урядів. Однією з її найбільш важливих функцій є прийняття конвенцій та рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти у таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата тривалість робочого дня та умови праці, винагорода трудящих за працю, соціальне страхування, оплачувана відпустка, охорона праці, служба наймання робочої сили та робоча інспекція.
З часу заснування МОП було схвалено понад 300 конвенцій та рекомендацій. МОП контролює застосування конвенцій, ратифікованих їх державами і використовує спеціальну процедуру для розслідування скарг про ущемлення професійних прав.
Шенгенська угода - це багатостороння угода, з регулювання в'їзду та виїзду працівників, та про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу і соціального забезпечення, тобто принцип “вільного переміщення". [1,62]
Ленінська угода укладена в березні 1995 р. Бельгію, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австралія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.
Розділ 2. Аналіз міграції в європейському просторі
2.1 Показники, характеризуючі міграцію
Найбільш прийнятними кількісними показниками міжкраїнового переміщення трудових ресурсів є показники, фіксуємі в платіжному балансі. Нерезидентом у цьому випадку вважається приватна особа, що знаходиться в країні менш року. Якщо людина перебуває в країні більш року, то з метою статистичного обліку він перекласифікується в резиденти. У статистику платіжного балансу показники, зв'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по трьох статтях:
Трудовий доход, виплати зайнятим - зарплати та інші виплати наявними або натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і усі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, зв'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менш року, у тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.
Переміщення мігрантів - оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючи в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - по даній статті.
Переклади працівників - пересилання грошей і товарів мігрантів своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їхня оцінна вартість.
Принципова різниця між статтею "трудові доходи" і статтями "переміщення мігрантів" і "переклади працівників" полягає в тім, що в статті "трудові доходи" враховуються доходи нерезидентів, тобто тимчасово знаходяться в даній країні. У той же час у статтях "переміщення мігрантів" і "переклади працівників" показуються доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали з батьківщини і залишилися за рубежем принаймні терміном більш ніж на рік. Ці дві статті поєднуються в рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених перекладів.
Приватні неоплачені переклади - це оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їхнього від'їзду за кордон і наступні посилки товарів на батьківщину. Включає статті "переміщення мігрантів" і "переклади працівників".
На практиці точно визначити, по якій саме статті повинні фіксуватися ті або інші міжнародні переклади, досить складно. Людина споконвічно може поїхати за рубіж просто на тимчасові заробітки, але потім за якимись причинами затриматися там більш ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, люди, що збираються емігрувати за рубіж назавжди, чиє майно були зареєстровано як переклади працівників, раптом вирішують повернутися на батьківщину, не проживши за рубежем і року. Загальне правило, що діє в даному випадку, полягає в тім, що облік ведеться за станом на момент перетинання границі, і якщо навіть пізніше з'ясується, що запис зроблений невірно, її, проте, звичайно не переглядають.
2.2 Європейські міграційні потоки
За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо в європейських країнах складало приблизно 1 млн. чоловік, тобто в приймаючі країни приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше. Чим їхало.
Табл. 2.0
Міграційне сальдо в європейських країнах в 2004-2006 р. млн. чол
| Показник | 2004 | 2006 | Прогноз на 2007 |
| Сальдо | 1,4 | 1,1 | 0,97 |
Як показує наступна таблиця, за прогнозами, у найближчі роки в зв'язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватися.
Обсяги щорічних грошових потоків, зв'язаних з міжнародною міграцією, виміряються сотнями мільярдів доларів і цілком порівнянні по масштабах із щорічними прямими закордонними інвестиціями.
На розвиті країни приходиться приблизно 9/10 усіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і 2/3 усіх приватних неоплачених перекладів, тоді як на всі країни, що розвиваються - тільки, відповідно, 1/10 і 1/3. Це означає, що в розвитих країнах зосереджена основна частка тимчасових робітників-мігрантів, і що саме туди емігрують працездатні працівники з країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, що стають там резидентами. У рамках грошових потоків, зв'язаних із трудовою міграцією, переклади працівників займають близько 62%, трудові доходи - близько 31% і переміщення мігрантів - близько 7%.
Найбільш великі виплати трудового доходу приватним особам-нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія, Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силу використовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Найбільш великі переклади приватного характеру здійснюються з основних розвитих країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн, що розвиваються, (Кореї, Саудівської Аравії і Венесуели). Основними одержувачами перекладів з-за кордону є розвиті країни, в основному за рахунок перекладу частини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців, розміщених за рубежем, співробітників загранапарату. У багатьох країнах, що розвиваються, масштаби перекладів приватного характеру складають 25-50% доходів від товарного експорту (Бангладеш, Буркіна-Фасо, Єгипет, Греція, Туреччина й ін). У Йорданії, Лесото, Ємену переклади досягають 10-50% ВНП.
З теоретичної точки зору доходи країни-експортера робочої сили далеко не обмежуються перекладами емігрантів з-за кордону, хоча вони і складають їхню основну частку. У числі інших доходів, що збільшують сукупний ВНП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, - податки, що накладаються на фірми по працевлаштуванню за рубежем, прямі і портфельні інвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення витрат на навчання, охорону здоров'я й інших витрат соціального характеру, що покриваються для емігрантів іншими країнами. Повертаючи на батьківщину, мігранти, по оцінках, привозять із собою ще стільки ж нагромаджень, скільки ними було переведено через банки. Більш того, мая досвід роботи за рубежем і підвищивши кваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, у результаті чого країна безкоштовно одержує додаткові кваліфіковані кадри.
Еміграція робить досить відчутний позитивний вплив на економіку країн, оскільки від'їзд працівників за рубіж скорочує масштаби безробіття. Так, у 70-і роки єгипетський уряд, приймаючи програми по боротьбі з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції в стани Перської затоки. У Пуерто-Рико закон про мінімальну зарплату виходив з того, що щонайменше третина робочої сили переїде в США.
"Витік мозків" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр, Замбія). Однак "витік мозків" у більшості випадків припиняється, коли економічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, що повернулися на батьківщину після того, як вони кілька років працювали у високотехнологічних американських корпораціях у районі Силіконової долини, стали основоположниками розвитку індійської промисловості по створенню нових комп'ютерних програм.
Табл. 2.1
Нелегальна міграція, тис. чол.
| 2004 | 2005 | 2006 | |
| Європа | 2004 | 2500 | 2400 |
| Росія | 400 | 500 | 500 |
| Україна | 100 | 110 | 100 |
Як показує таблиця, на сучасному етапі розвитку суспільства значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, що перетворилася на світову проблему. На початку 00-х років в Європі перебувало близько 2 млн нелегалів, у США - 6 млн (а за деякими джерелами - 13 млн), в Японії - менше 300 тис., у Малайзії - близько 500 тис., у Росії - від 500 тис. до 1 млн, в Україні - до 100 тис. [табл. .2.1].
Міграційні переміщення, процеси, міграційний простір, еміграція, імміграція, депортація, нелегальна міграція - ці поняття все більше входять до наукової термінології практичного використання. Вони відображають складні та болісні процеси, що забарвлені темними кольорами трагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Можливо, саме з цієї причини міграційні процеси перебувають у центрі уваги європейського співтовариства і національних урядів демократичних країн, а їх вирішення є дуже актуальним.
Соціальним двигуном і рушійною силою міграції є боротьба особистості за власне самоствердження в житті, що гарантується, захищається та охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими є принципи, що забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальній декларації прав людини (1948 р), Міжнародному пакті про громадські й політичні права (1966 р), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р) і т. ін.

Рис1. Нелегальна міграція в європейському просторі
Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак, відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада, Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлю, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів - гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.
Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням у результаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів - іммігрант.
2.3 Рух людського капіталу та його показники
![]()
![]()
Механічний
рух - переміщення
людей через
кордони регіону,
яке пов'язане
із зміною їх
місця проживання.
У результаті
переміщення
змінюється
чисельність
населення на
території
прибуття або
вибуття мігрантів
та його структура.
Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів:
Внутрішня міграція - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Внутрішня міграція поділяється на:
внутрішньорегіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим);
міжрегіональну (переміщення з області в область).
Зовнішня міграція (міждержавна) - міграційні потоки перетинають державні кордони: країн близького зарубіжжя (країни СНД та країни Балтії) і країн далекого зарубіжжя.
Кожний із зазначених видів міграції розподіляється на короткострокову та довгострокову. Джерелом інформації про механічний рух населення є матеріали переписів населення та дані поточного обліку.
Міграційні процеси характеризуються показниками обсягу міграції, її інтенсивності, розміру та напряму міграційних потоків.
Абсолютними показниками обсягу міграції є валова міграція та сальдо міграції.
Валова міграція (ВМ) - характеризує обсяг міграційних потоків за рік і розраховується як сума чисельності прибулих (II) та вибулих (В).
Сальдо міграції (Ам) - характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху і розраховується як різниця між чисельністю прибулих і вибулих.
Ступінь поширення міграційних процесів оцінюють показники інтенсивності міграції, що розраховуються по відношенню до середньорічної чисельності наявного населення S і подаються в проміле.
Загальні коефіцієнти міграції (прибуття і вибуття; рухомості та механічного приросту) обчислюють до загальної чисельності населення.
Таблиця 2.2
Показники міграції населення
| Коефіцієнт,%о | Зміст | Формула |
| Прибуття |
Кількість прибулих у середньому на 1000 населення |
Кп= (K/S) *1000 |
| Вибуття |
Кількість вибулих у середньому на 1000 населення |
Кв = (B/S) *1000 |
| Рухомості (валової міграції) |
Кількість мігрантів у середньому на 1000 населення |
кР = (П+B) /S*1000 |
| Механічного приросту | Інтенсивність зміни чисельності населення за рахунок міграції | км = (П-В) /S*1000 |
Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.
Обчислюється також середній вік мігрантів у цілому та в межах статі, за видами поселень та видами міграції.
Міждержавна міграція населення України за 2004 рік характеризується даними, наведеними в табл.2.3:
Таблиця 2.3
Міждержавна міграція населення України
| Країни | Чисельність, тис. осіб | |
| Прибулих | Вибулих | |
| СНД і Балтії | 49,3 | 55,2 |
| Далекого зарубіжжя | 4,4 | 45,1 |
| Разом | 53,7 | 100,3 |
Відомо, що середньорічна чисельність наявного населення становила 49246 тис. осіб.
Протягом року спостерігалась помітна зовнішня міграція. В цілому валова міграція склала 154 тис. осіб = 53,7 + 100,3, а коефіцієнт рухливості Кр = (154: 49246) 1000 = 3,1%о, тобто на кожну тисячу населення в середньому за рік припадало близько трьох зовнішніх мігрантів.
Загальна рухливість характеризується здебільшого виїздом громадян, про що свідчить від'ємне сальдо Лм = 53,7 - 100,3 = = - 46,6 тис. осіб, в якому левову частку посідають вибулі до країн далекого зарубіжжя (-40,7): (-46,6) = 0,873, або 87,3%. В країни далекого зарубіжжя Кв = (45,1: 49246) 1000 = 0,9%о, а інтенсивність прибуття лише 0,1%о.
У цілому коефіцієнт механічного приросту становить (-0,95) проміле: Км = (-46,6: 49246) ■ 1000 і свідчить про незначну від'ємну рухливість зовнішніх мігрантів.
Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються для окремих контингентів або груп населення, наприклад окремо для чоловіків та жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського населення.
Розділ 3. Тенденції та перспективи міграційних процесів
3.1 Інтернаціоналізація світового ринку праці
У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основних напрямків міграції досить складно.
Можна виділити наступні країни і регіони, що є крапками притягання мігрантів з інших країн.
США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Приплив іммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік у рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік.
Західна Європа. Найбільш розвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки і Близького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювалися на