Xreferat.com » Рефераты по экономике » Науково-технічний прогрес - основа розвитку виробництва

Науково-технічний прогрес - основа розвитку виробництва

і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше – розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях, гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін.


На початку ХХ ст. набула поширення організація виробництва за методом американського інженера Ф.Тейлора, що грунтувалася на функціонуванні робітника як простого додатка до машини, який у виконанні певної операції досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання продуктивності праці. Суть її полягала в тому, що поєднувались в одне ціле людина і машина. Досягалося це насамперед раціоналізацією та прискоренням рухів людини, приведенням її дій у відповідність з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система “людина – машина”.


За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася, усувалася від виробничого процесу, оскільки була непотрібною. Це неминуче призводило до зниження ролі професійних знань виробників, їх інтелектуального рівня, було реальним підпорядкування праці капіталу, спотворення особистості людини.


У другій половині нинішнього століття можливості зростання продуктивності праці за рахунок найбільш раціонального використання фізичних можливостей людини були вичерпані. Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливості розуму і духу людини. У зв’язку з цим виникло багато теорій “людських відносин”, “соціального партнерства” та інших, спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники через купівлю акцій та участь у розподілі прибутку є рівноправними соціальними партнерами. В ряді країн (Японії, США та інших, особливо в Скандинавських) ці теорії вдалося реалізувати на практиці.


Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від рівня її овіти, культури, професійної майстерності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знаряддь виробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні. Тому, наприклад у США, мінімальна тривалість освіти виробників (враховуючи різного роду курси без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б підкреслити, що в нашій країні асігнування на освіту не відповідають вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на якості підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.


Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, комп’ютерізації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи персональних комп’ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно змінюється взаємодія нових поколінь техніки і нових поколінь людей. Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 раза перевищують попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників. Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей.


Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чотири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.


Це свідчить про те, що не фізично старіння машин, а моральне викликас заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.


Старіння знань з науки і техніки відбувається нерівномірно. Воно коливається в межах 5—7 років у галузях, що швидше розвиваються, 10—12 років у інших і 10—15 років у деяких науково-прикладних та інженерно-технічннх галузях.


Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період її трудової діяльності знань, здобутих під час загального та професійного навчання. НТР змінила ситуацію докорінно.


Все ширшим стає коло професій і спеціальностей, знання у яких швидко старіють, а набу­та кваліфікація знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфіка­цію. Система освіти перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разі потреби дає можливість підвищувати або змінювати кваліфі­кацію працівників з відривом і без відриву від виробництва: вихо­вує в людині потяг до постійного здобугтя нових знань, уміння оволодівати інформацією, сприймати соціально-економічні, науково-технічні нововведення.


Поряд з традиційною освітою поширюється "електронна" гра­мотність людей, яка поступово, але невпинно охоплює все більше коло професій. Вона має стати обов'язковою для всіх, оскільки ви­значає кваліфікованість спеціалістів, їх здатність обробляти і вико­ристовувати інформацію.


Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження, ніби стрімко і масштабне зростання знарядь виробни­цтва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у жи­вій праці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океан­ських супертанкерів, велетенських аеробусів, комп'ютерів четвер­того покоління, що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного робіт­ника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.


Якщо враховувати кошти, які держава виділяє на навчання у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на виробниче навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівни­ків (до них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплату періодичних видань, оплату навчання тощо), на вихо­вання дітей, охорону здоров'я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки порівнянними з вартістю матеріально-речо­вого багатства суспільства. До того ж хоч яким величезним є останнє, людина — головне багатство суспільства.


На основі зростання суспільного виробництва змінюється спів­відношення між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвинених краї­нах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це пов'язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і дає можливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше праців­ників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовні пот­реби людей.


Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного суспільно­го працівника включалися лише робітники, службовці, інженерно-технічні працівники, які безпосередньо брали участь у створенні матеріальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на суспільне виробництво — майже непо­мітним. Сьогодні у зв'язку із зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економіки і культури країни. Тому не можна не відносити до сукупного суспільного працівника вчителів, лікарів, працівників культури, побутового та житлово-ко­мунального господарства, пасажирського транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку економіки і суспільст­ва. Ось чому нині при визначальній ролі матеріального виробни­цтва треба забезпечувати пріоритетний розвиток соціальної сфери.


Водночас треба зазначити, що в країнах, які розвиваються та переходять до ринкових відносин, зростання зайнятих у сфері об­слуговування відбувається за рахунок роздрібної торгівлі, надання різних побутових послуг тощо, а не за рахунок обслуговування матеріального виробництва. Це наслідок не прогресу, а відсталості, форма прихованого безробі'ггя.


На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, органічного поєднання науки і виробництва. У сфері науки та наукового обслуговування в Україні зайнято понад 1,5 мли чол.


Наукові дослідження, а також інформатика впливають на зрос­тання суспільного продукту. Результати наукових досліджень є про­міжним, а нерідко кінцевим продуктом суспільного виробництва. У загальному обсязі виробництва швидко зростає наукоємна про­дукція, яка є результатом втілення наукових розробок. Якість та­ких товарів, їх асортимент, техніко-економічні показники визнача­ють нині науково-виробничий потенціал країни.


Врешті-решт істотно змінюється співвідношення між галузями самого матеріального виробництва, насамперед між промисловіс­тю і сільським господарством.


Щодо промисловості, то тривалий час частка зайнятих у ній зрос­тала. Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже не спостеріга­ється. Наблизилась до цього і більшість східноєвропейських країн, коли весь приріст промислової продукції досягається за рахунок підвищення продуктивності праці при абсолютному скороченні чи­сельності працівників.


Важливим напрямом якісного вдосконалення сукупного суспіль­ного працівника є швидке підвищення загальноосвітнього рівня працівників, інтелектуалізація праці.


Останнім часом в Україні в зв'язку із структурною трансфор­мацією істотних змін зазнала мережа вищих та професійних нав­чальних закладів. Перепрофільовапо 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженер­них спеціальностей і збільшено (на 15 відсотків) з економічних, юридичних та інших спеціальностей. Здійснюється перехід на бага­торівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні роз­роблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей та кваліфікаційних рівнів.


Все більшого значення набуває підвищення кваліфікації та пе­репідготовки кадрів. Наприклад, у Франції лише 20 відсотків квалі­фікованих робітників одержують підготовку на виробництві, у Ні­меччині ж — 90 відсотків. Аналогічна ситуація в Японії, де кваліфі­кованих робітників навчають в основному фірми.


Такі відмінності у формах професійної підготовки робітників у зарубіжних країнах свідчать, що обидві мають свої переваги. За­вдання в тому, щоб раціонально їх поєднувати і використовувати. Це тим більш важливо, що за рівнем професійної підготовки ро­бітників Україна значно відстає від розвинутих країн. Так, строк навчання безпосередньо на виробництві у нас становить 3—6 міс., а в розвинутих країнах — 3—4 роки.


Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких галузях економіки кількість їх значно перевищувала реальні потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного персоналу використовувалася не за призна­ченням. Нарешті, масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив до зниження якості їхньої підготовки.


Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих нав­чальних закладів України від міжнародних вимог. Все це познача­ється на якості підготовки фахівців. Тому реформа системи освіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного підвищення його ефективності. Необ­хідно встановлювати тісніші безпосередні зв'язки навчальних закла­дів з підприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу організувати підготовку кадрів за цільовим призначенням з опла­тою витрат на це самими замовниками.


Істотною рисою сукупного суспільного працівника на сучасно­му етапі є зростання значення управлінської праці. В умовах на­уково-технічного прогресу техніка і технологія висувають високі вимоги до професійних знань і вмінь людини-виконавця, до її за­гальної та спеціальної освіти. Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які управляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна; вона пов'язана з прийнят­тям рішень, які потребують знання не тільки техніки і технології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець — це керівник високої компетенції та культури.


Перебудова економіки, перехід від адміністративних до еконо­мічних методів управління передбачають істотне підвищення ква­ліфікації управлінського персоналу. Чиновників адміністративної системи повинні замінити енергійні люди, які компетентні самостій­но приймати рішення і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході до нової системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільнені або самі залишили свої пос­ти, оскільки не відповідали підвищеним вимогам. Проте така ре­форма проводилась розсудливо, поступово, порайонно, з улашту­ванням звільнених, в тому числі через перепідготовку.


У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітко не розумі­ють суті ринкових методів господарювання. Кожний другий інже­нерно-технічний працівник не володіє необхідним обсягом еконо­мічних знань. Особливо негативно позначилася багатолітня ізоля­ція нашої економічної освіти від світової у таких напрямах, як ме­неджмент, маркетинг, основи бізнесу, пов'язаних з оволодінням законами ринку.


Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень науки і техніки. Науково-технічний прогрес як фундаментальний закономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничі можливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.


4.НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА І ЗНИЖЕННЯ ЙОГО ПОТЕНЦІАЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕКИ


4.1.Екологічне становище України.

Загострення проблем безпеки навколишнього середовнща і населен­ня стало відмітною рисою сучасного етапу розвитку науково-технічного прогресу. Розмір антропогенного впливу на природне середовище, ур­банізація території, зростання обсягів штучних елементів середовища (техносфери) —усі ці фактори справляють потужне зворотнє діяння на населення. Ускладнення техногенного середовища проживання створює якісно нову ситуацію: відносини людини з середовищем набувають ха­рактеру антагоністичної суперечності. Причому в її основі лежать ві­домчі інтереси, які будуються на екстенсивній ресурсомісткій та багато­відхідній технології виробництва, шо працює саме на себе.


Недооцінка такого фактора, як структура промислового виробницт­ва, що склалася в Україні, є причиною важкої екологічної обстановки в багатьох промислових центрах і густонаселених районах. Розвиток ви­робництва, у свою чергу, викликає необхідність подолання або запобі­гання назріваючим, а в деяких випадках вже різко виявленим суперечностям між рівнями виготовлення знарядь праці, створенням нових (з меншою кількістю відходів або взагалі безвідхідних) технологічних про­цесів та засобів, які забезпечують екологічну безпеку життєдіяльності людини від негативних наслідків функціонування промисловості.


Розв'язання цих завдань значною мірою залежить як від об'єднаних зусиль окремих галузей економіки, так і від форми впровадження до­сягнень науково-технічного прогресу, розвиток якого можливий за дво­ма напрямами. Перший— це створення очисних споруд для запобігання забрудненню повітря, води, грунту, флори і фауни на базі нових меха­нізмів очищення. Другий—впровадження якісно нових технології, які дадуть можливість поступово перейти до замкнутого технологічного циклу з мінімальним використанням ресурсів і обмеженою кількістю відходів. При цьому ресурси повинні йти на виготовлення багатьох ви­дів продукції, хоча у зв'язку із зміною технології змінюється і саме уяв­лення про відходи.


«Конфлікт» між економічним зростанням і навколишнім природним середовищем, що посилюється, спонукав уряди держав усього світу зо­середити увагу на теорії «сталого, розвитку». Ця теорія полягає в тому, що процвітання (розквіт) у майбутньому залежить від збереження «природного капіталу»—повітря, води та інших екологічних багатств. Для досягнення цієї мети потрібно збалансувати діяльність людини з швидкістю природи відтворюватися.

Економічна теорія вказує на чотири головні джерела, фактори, за рахунок яких відбувається розвиток країни: праця, капітал, науково-технічний прогрес і земля з її надрами, природою. Прогрес є біологіч­ною особливістю людини, пов'язаною з характеристиками її мозку і пси­хіки. Тому він супроводжуватиме людину завжди. Тільки прогрес забез­печує дедалі «витонченіші» технології використання природних ресурсів. Однак практично не існує технологій, які б не деформували природу. Ви­никнення у світовому суспільстві нового напряму сталого розвитку — результат професіоналізації механізмів управління державами, регіона­ми, міждержавними утвореннями. Головний інтегральний показник, який відповідає ідеї сталого розвитку,—збільшення тривалості жит­тя населення країни. Тому екологізація НТГІ у рамках ринкової еконо­міки—це та передумова, яка повинна забезпечити підвищення тривалості життя як функцію, залежну від якості середовища проживання, рівня задоволення потреб населення.


Таким чином, перехід до сталого розвитку в Україні можливий при переорієнтації науково-технічного прогресу на створення ресурсо-, енерго- і водозберігаючих технологій. Основним пріоритетом має стати використання наукомістких технологій з поступовим витісненням ресур­сомістких; а також з відповідною зміною пріоритетів у структурі зов­нішньої торгівлі—від переважання експорту природних ресурсів у бік його збільшення щодо високоякісної наукомісткої продукції.


Управління науково-технічним прогресом як вирішальним факто­ром розвитку потенціальне небезпечного виробництва та його інтенси­фікації має передумовою наукові знання про закономірності змін потреб у засобах виробництва. Технологічний прогрес, спрямований на забез­печення безпеки, змінює комплекс потреб у засобах виробництва, робить нові висококорисними і позбавляє корисності застарілі. Економічно зу­мовлені технологічні зрушення, зміни в структурі потреб у засобах ви­робництва та їх екологосуспільної корисності складають систему факто­рів розвитку потенціальне небезпечного виробництва. Відповідно до цього засоби виробництва мають корисність остільки, оскільки вони створю­ють умови для організації та застосування досконаліших. Однак поши­рення технологічних нововведень у галузі, скажімо, атомної енергетики або хімічного виробництва та витіснення ними традиційних технологій — процес, який відбувається у взаємодії та зіткненні з інтересами населен­ня. Отже, він є соціальне конфліктним за своєю суттю. Саме розуміння технології, потенціальне небезпечної для людини і навколишнього сере­довища, як результату соціальної дії, врахування впливу від її виник­нення і поширення на суспільні відносини певною мірою робить їх об'єк­том економічної науки.


Висока природомісткість і ресурсно-сировннний генезис економіки України визначають особливі вимоги щодо урахування впливу науково-технічного прогресу при проведенні економічних реформ. Нині ніхто докладно не уявляє поєднання розміру ресурсокористування і рівня нау­ково-технічного прогресу, необхідного для сталого .розвитку України, однак ясно, що сьогоднішні тенденції цьому не сприяють. Тим більше, що в рамках СНД відсутні оцінки впливу господарської діяльності, ви­значення екологічних загроз з транскордонним діянням, немає докумен­тів щодо координації спільних дій у зонах екологічних стихійних лих.


4.2.Безпека життєдіяльності населення в умовах НТП.


Безпека життєдіяльності населення як упорядкований за певних умов етап територіальної організації суспільства у поєднанні з раціо­нальним формуванням територій для сучасних і майбутніх потреб жи­телів України та їх господарювання—одна з вузлових проблем еконо­міки. Сучасні тенденції її розвитку—широке використання потен-ціально небезпечних технологій і виробництв, істотне погіршення еколо­гічних характеристик окремих регіонів, господарське освоєння територій з ухилом до природних катастроф. Переважання доцентрових тен­денцій у розміщенні виробництва й розселенні, у свою чергу, призводить до концентрації економічного і соціального життя у великих містах і по­роджує соціально-територіальні відмінності в умовах життя міського і сільського населення, наростаючу заміну природних компонентів се­редовища проживання техногенними. Виробництво і споживання, замк­нуті одне на одному, зумовлюють територіальну організацію суспільст­ва, яка призводить до глибоких змін у середовищі життєдіяльності лю­дини на всіх рівнях: регіон, країна, континент. Таким чином, процес формування середовища життєдіяльності на всіх рівнях .розгортається на основі того чи іншого розміщення виробництва, розселення і створен­ня техносфери. Життєдіяльність постійно зростаючої чисельності міських жителів дедалі більшою мірою залежить від техногенного впливу висококонцентрованих об'єктів промисловості. Прагнення зробити техноло­гічний прогрес відповідальним за нерозв'язані економічні проблеми пе­ребуває у безсумнівному зв'язку з наростанням суперечностей у забез­печенні безпеки розвитку промисловості, особливо її техногенне небез­печних галузей.


Власне рівень безпеки чітко виявив неспроможність технологічного прогресу забезпечити належне середовище проживання людей. Еколого-економічна неспроможність промислової безпеки постала реальністю і перетворилася на одне з уразливих місць технологічного прогресу. Якість нових тенденцій нагромаджувалася поступово. Міста, розростаючись, зу­мовили особливу форму розміщення виробництва і розселення, коли про­мислові підприємства—основні джерела забруднення—опинилися всередині жилої забудови. Це, природно, змінило характер концентрації промисловості, дозволивши утворити принципово нову форму терито­ріальної організації. Безпосереднім середовищем життєдіяльності є вже не окреме поселення, а певний регіон у цілому. Слід зазначити і той факт, що у плановий період розвитку економіки спеціалізація регіонів зміню­валася дуже повільно. Процес зміни функціональної структури, госпо­дарського профілю старих, у недалекому минулому ще швидко зростаю­чих промислових центрів, проходив повільно. Справа в тому, що підпри­ємства масового серійного виробництва розміщені у старих промислових районах і не передислоковувалися на нові території. Одночасно продовжу­валися відплив населення з сільської місцевості і просування техносфе­ри—штучного середовища—у нові райони, що потребує великих ре­сурсів. Однак при цьому слід вказати на односторонність іі формування. Цілеспрямовано і прискорено розвивалися воєчно-промислова і електронно-обчислювальна техніка, зв'язок і автоматизація, виробництво син­тетичних і штучних матеріалів, автомобілебудування. Тільки в останнє десятиріччя почався розвиток наукових розробок у галузі безвідхідної технології та промислової безпеки, але не спостерігалося їх широкого впровадження у практику. В міру зростання та розвитку міст і концент­рації в них населення, будівель, машин, комунікацій, а також відходів, які викидаються у навколишнє середовище, відбувається трансформу­вання території; виникає новий «рельєф». Підвищення природної по­верхні складає від 0,5 до 100 м. Під впливом підземного будівництва, статичних ти динамічних навантажень міста підвищується температура гірських порід, різко змінюються їх властивості і структура, навіть ха­рактер і швидкість геологічних процесів. Під усіма містами спостері­гається термічне забруднення надр Землі. Внаслідок того, що міста спо­живають велику кількість води на промислові та комунально-побутові потреби, під ними істотно змінюється підземна гідросфера, якісний склад. Виснаження підземних вод спричиняє споживання більшої кіль­кості поверхневих, забруднених викидами промисловості. Головним дже­релом забруднення атмосфери міст є автотранспорт і ТЕС: один автомо­біль за тисячу кілометрів пробігу забирає річну, норму кисню однієї лю­дини, а кожна тонна спаленого вугілля — фактично річний запас кисню 10 чол.


Розвиток техносфери, формування специфічного середовища життє­діяльності людини у регіонах стали суттєво позначатися на соціально-економічному житті населення, оскільки екологічна якість навколишньо­го середовища стає дедалі менш сумісною з біологічними потребами лю­дини. Саме територіальне регулювання рівня безпеки, незважаючи на наявність концепції регіонального розвитку, яка декларує завдання усунення соціально-економічної нерівності життєдіяльності: населення між територіями, все ще залишається складовою економічної політики. На практиці вона пов'язується з успіхом у розвитку економіки, але ж не тоді, коли територіальні суперечності починають загрожувати полі­тичній стабільності (боротьба населення проти будівництва .потенціаль­но небезпечного об'єкта), тобто коли складається напружена обстановка окремих регіонах. Однак значна частина капіталовкладень, призначе­них для периферії, як завжди, залишається у великих центрах.


4.3.Техногенна структура.


Технологічна структура—ключова характеристика рівня, розвит­ку потенціальне небезпечного виробництва. Разом з набором і масшта­бами використання вона визначає його галузеву структуру, види та кіль­кість використовуваних засобів праці, сировини та. матеріалів, форм енергії, характер обміну речовин з навколишнім середовищем. Засоби ви­робництва пристосовані до умов їх використання в певних, технологіях. (Система машин, устаткування, будівель та споруд створює внробничий апарат технології. Раціоналізація структури виробництва не зводиться тільки до зниження кількості техногенне небезпечних об'єктів. Вона по­винна передбачати підвищення ролі як галузей, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, так і галузей, які використовують технології із замкнутим циклом, коли сировина переробляється, а відходи повер­таються у новий виробничий процес. При цьому виготовляється тільки екологічно чиста продукція, яка має попит.


Кінцевим результатом змін у регіональній структурі техногенне не­безпечного виробництва повинні бути усунення і заміна виробів і ма­теріалів, шкідливих для середовища. Важливою складовою такої раціо­налізації є забезпечення екологічної безпеки проживання населення Ук­раїни і суміжних країн. У дослідженнях, які проводяться у Раді по вив­ченню продуктивних сил України НАН України, багато уваги приділя­ється вивченню закономірностей функціонування промислового вироб­ництва як єдності ного економіки і сфери життєдіяльності населення їх основу складає налагодження взаємозв'язку між технологічними і антропогенними процесами, які зумовлюють і змінюють якість навко­лишнього середовища, а також підвищують ступінь негативного діяння техногенних факторів на життєдіяльність людини.


4.4.Техногенні фактори.


Техногенні фактори—продукт розвитку суспільства, передусім— продуктивних сил. Територіальна структура техногенних факторів, які інтенсифікують взаємодію суспільства і природи, характеризує рівень розвитку виробництва. Так, видобуток корисних копалин, скажімо, ву­гілля детермінований геологічними факторами. Тип взаємозв'язку і від­носин у системі «навколишнє середовище—техногенні фактори» у рам­ках певної території визначається наявністю шахт, підприємств, ТЕС, сільськогосподарських земель, міст і транспортних комунікацій. У про­цесі індустріалізації техногенні фактори змінюють вигляд природного комплексу території. Так, у Донбасі на особливу увагу заслуговують гігантські терикони—відвали порожньої породи. Шляхом інфільтрації забрудники потрапляють з них у поверхневі і підземні води, що використовуються не тільки для промислових, а й для комунально-побутових по­треб. Терикони безперервно зростають угору і вшир, стаючи серйозною загрозою для водопостачання міст, для грунтів і рослинності. В цілому обсяг речовин та енергії, що повертається в результаті вуглевидобуван­ня у природне середовище, істотно менший від обсягу, що вилучається з нього. Таким чином, можна говорити про від'ємний баланс речовин та енергії у межах даної території.


Усі види використання територій, навантаження на них окремих по­тенціальних властивостей являють собою втручання в структуру гео-системи, що реагує як єдине ціле. Вимоги, які ставляться суспільством до території, є суттєво диференційованими залежно від мети використан­ня діючих підприємств і потреб суспільства. Об'єктивна диференціація останніх зумовлена технічними і соціальними передумовами. Вихідним положенням для розрахунків повинна стати визнана система соціальних пріоритетів, до якої слід включити формування навколишнього середо­вища певної якості. Труднощі в його оцінці або у визначенні витрат на поліпшення і відтворення внаслідок надзвичайних ситуацій не можуть бути перешкодою для включення проблем формування екологічної рів­новаги до системи кількісних показників при регулюванні господарської діяльності на регіональному рівні.


Нині промислове виробництво і умови життя настільки наблизилися одне до одного, що треба постійно враховувати потенціал навколишньо­го середовища, а також потенціал окремих регіонів з точки зору можли­востей їх використання. Антропогенний вплив набув небувалих масшта­бів інтенсивності. Поряд з позитивними результатами технологічного прогресу (залучення до процесу виробництва нових матеріалів і техно­логій), зростає небезпека порушення природних екосистем у сфері жит­тєдіяльності людини внаслідок ризику техногенних аварій і катастроф. Серед видів діяльності людини, яка викликає зміни, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім —добув­ну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.


4.5.Нова концепція промислового виробництва.


Вихідними положеннями, принципами нової концепції промислово­го виробництва мають стати: по-перше, визнання абсолютної цінності всіх природних об'єктів; по-друге, недопустимість будь-якого техногенного втручання у життя природних об'єктів; по-третє, оцінка вилучення твер­дих, рідких і газоподібних тіл із земельних надр за тими наслідками, які виникають при надзвичайних ситуаціях. Побудована на цих принципах структура промислового виробництва, яка може бути реалізована і оптимізована на основі економічних критеріїв, дозволить скасувати супереч­ності між необхідними темпами розвитку технічного прогресу та ного руйнівним впливом на природу. На наш погляд, увагу дослідників тре­ба зосередити на таких напрямах:

— оцінка ефективності галузей промисловості з точки зору якості життя включаючи позиції, прийняті міжнародними організаціями при 00Н;

— розробка керованої структури виробництва і співвідношення різномасштабних підприємств в одній галузі, комплексних і автономних, вузько- і широкоспеціалізовапих виробництв, темпів оновлення ОВФ, а також тих, хто активно працює, і людей пенсійного віку;

---пошук засобів підтримки нових структур самоорганізації вироб­ництва для забезпечення його мобільності та здатності до перебудови як окремих галузей, так і економіки в цілому з урахуванням техногенного впливу на сферу життєдіяльності населення.


Перед Україною постає завдання—формувати нові економічні умо­ви так, щоб вони не знизили існуючої ефективності територіальної структури господарства. Позиція, згідно з якою економіку можна вивес­ти з кризи без урахування вимог екології, на практиці призведе до згуб­ної економічної та технічної політики, бо прирече Україну на подаль­ше порушення оптимальної взаємодії економіки з природою і соціаль­ним середовищем. Тому за усіх труднощів перехідного періоду необхід­ною є підтримка стратегічних наукових програм, пов'язаних з створенням енсрго- і ресурсозберігаючих технологій. Йдеться не про заборону тієї чи іншої технології, а про її організацію. Вже є тенденція до переходу на безвідхідні технології. Але обов'язок держави полягає в організа­ції надійного, вірогідного і оперативного екоконтролю.


У технології виробництва виділяються три напрями розвитку: базові технології виготовлення або конкретні засоби впливу на об'єкт праці відповідними знаряддями виробництва; технічна реалізація економічно ефективних умов виробництва або застосування устаткування, яке об­слуговує базові технології; організація умов, які забезпечують стійкість функціонування виробництва та його промислову безпеку. Третій на­прям — це різні види контролю за ходом виробничого процесу: діагнос­тика машин та устаткування, вимірювальний контроль.


4.6.Зниження потенційної небезпеки виробництва.


Забезпечення збалансованості та порівнянності усіх складових цих напрямів на високому технічному та оптимальному економічному рівні є головною умовою поєднання досягнень НТП з розвитком потенціально небезпечного виробництва, яке дозволяє знизити ступінь його техно­генної небезпеки. Недостатній розвиток хоча б одного з цих напрямів не тільки не компенсується розвитком двох інших, але й знецінює всю су­купність. Саме послідовність у реалізації цього принципу є найважливі­шою обставиною, яка зумовлює ефективність НТП як бази подальшого економічного зростання потенціальне небезпечного виробництва взагалі.


Вплив на навколишнє середовище технологічного процесу кожного окремого виробництва у зв'язку з використанням ним первинних ресур­сів неоднаковий. Саме від технології залежить рівень досягнутої про­мислової безпеки життєдіяльності населення. Розширення інформатизованих технологій, на базі яких формується живий тип взаємодії вироб­ництв, значно підвищує їх інформаційний потенціал і забезпечує ефек­тивніші методи управління промисловою безпекою. Надані інформацій­но-обчислювальною технікою можливості надзвичайно активізують пе­ребудову виробничого апарату підприємств, сприяючи забезпеченню від­повідного рівня безпеки процесу виробництва. Головні напрями такої перебудови: розвиток автоматизації, розширення масштабів виробницт­ва із

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: