Xreferat.com » Рефераты по экономике » Національна і регіональна економіка України

Національна і регіональна економіка України

є розрахунки потреб у послугах відповідного типу. В їх основу покладаються нормативи надання послуг на одного мешканця у грошовому вимірі та прогнозна чисельність населення.

Норматив послуг — це відношення обсягів коштів, одержаних за надані послуги кожною галуззю (підприємствами побутового обслуговування, пасажирського транспорту, зв'язку, житлово-комунального господарства, об'єктами культури, фізичної культури і спорту, санаторно-курортними та оздоровчими закладами, банками, організаціями правового характеру та іншими) від населення, до чисельності останнього. Прогнозний норматив визначається як середній за кілька попередніх років з урахуванням розвитку мережі об'єктів обслуговування, підвищення добробуту населення та інших чинників.

Потрібний обсяг реалізації платних послуг (ОПн) розраховується за формулою:


Національна і регіональна економіка України


де Ні — норматив платних послуг на душу населення і-ої галузі сфери обслуговування;

Чн — чисельність населення.

Одержаний таким чином показник повинен балансуватися з показником реалізації населенню усіх видів послуг, визначеним у загальному балансі попиту населення і пропозиції товарів та послуг на регіональному споживчому ринку.

Розвиток сфери обслуговування характеризують не тільки кількісні, але й якісні показники. Якість обслуговування характеризує відношення кількості видів потрібних населенню послуг до числа видів послуг, що надаються діючою мережею об'єктів. Більшість послуг надають підприємства побутового обслуговування населення. Тому у програмах соціально-економічного і культурного розвитку регіонів окремо визначаються завдання по реалізації побутових послуг. Потреби в них спеціально розраховуються у залежності від видів послуг — виробничого і невиробничого призначення.

До виробничих послуг відносяться послуги підприємств по ремонту й індивідуальному пошиттю одягу та взуття, ремонту побутової техніки і приладів, виготовленню меблів, хімічній чистці та фарбуванню тощо.

До невиробничих належать послуги прокатних пунктів, ритуальних установ, довідкових бюро та інші, не пов'язані із створенням матеріальних цінностей.

При визначенні потреб населення у послугах по ремонту побутових машин і приладів слід використати дані вибіркових спостережень за експлуатацією окремих предметів після досягнення гарантійного терміну їх служби та очікуваної кількості у прогнозному періоді. На основі таких обстежень встановлюються коефіцієнти ремонтів, за допомогою яких визначається попит населення на послуги по ремонту побутової техніки. Розрахунки проводяться за формулою:


О с.п.р.= П п.т. • Кр • Вр,


де О с.п .р. — обсяг споживчого попиту, грн;

П п.т. — очікуваний парк побутових машин та приладів;

Кр — коефіцієнт ремонту (відношення числа ремонтів по обстежуваному парку до його загального складу);

Вр — середня вартість одного ремонту (грн.).

Наприклад, протягом року велися спостереження за 1000 холодильниками, 100 з яких попали в ремонт; середня вартість ремонту становила 90 грн, очікуваний парк холодильників у прогнозному році — 350 тис. шт. Тоді обсяг споживчого попиту на ремонт холодильників складатиме 3150 тис. грн (350000 • 100/1000 • 90).

Споживчий попит на інші виробничі послуги визначається за допомогою нормативів їх надання у розрахунку на одну особу або сім'ю, а також проведенням спеціальних розрахунків.

Обсяг споживчого попиту на побутові послуги невиробничого призначення залежить від особливостей кожного населеного пункту, чисельності і структури населення, міського планування та інших чинників і встановлюється за нормативами на 1000 мешканців.

Визначені таким чином потреби населення у побутових послугах слугують основою для прогнозування розвитку мережі та потужності підприємств і установ відповідних галузей у міській та сільській місцевостях. Показники галузевих програм можуть уточнюватися при затвердженні комплексної програми соціально-економічного і культурного розвитку регіону.

4.Головними завданнями управління системою освітніх і культурних закладів в регіоні є:

•створення умов, за яких відповідно до Конституції України обов'язково забезпечувалися повна загальна середня освіта та культурний розвиток усіх членів суспільства;

•прогнозування розвитку освіти й культури, мережі загальноосвітніх та культурних закладів відповідно до потреб громадян;

•комплектування системи загальної середньої освіти педагогічними кадрами, закладів культури — відповідними кадрами.

Основним засобом реалізації вказаних завдань є галузеві програми розвитку освіти та культури — складові частини програми економічного і культурного розвитку регіонів.

Освітня сфера інтегрує всі ланки навчання та виховання молоді, серед яких центральне місце належить загальній середній освіті, її систему становлять загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади першого—другого рівня акредитації, що надають повну загальну середню освіту. Найбільш масові послуги освіти надають дошкільні заклади та середня загальноосвітня школа.

Розвиток дошкільних закладів у міських поселеннях та сільській місцевості характеризують такі показники: число дітей та кількість місць у постійних дошкільних закладах; охоплення дітей постійними дошкільними закладами; введення в дію останніх за рахунок усіх джерел фінансування.

Кількість дітей дошкільного віку визначається за даними перепису населення та демографічних розрахунків.

Охоплення дітей постійними дошкільними закладами прогнозується у відсотках до числа дітей відповідного віку на основі аналізу динаміки цього показника за попередні роки та обліку чинників, що її зумовлюють (наявність місць у постійних дошкільних закладах, розмір плати за утримання дітей, грошові доходи батьків тощо).

Формування завдань по введенню в дію дошкільних закладів спирається на додаткову потребу у місцях в них, котра розраховується за формулою:


Національна і регіональна економіка України


де Національна і регіональна економіка України— додаткова потреба введення в дію місць у дошкільних закладах;

Мн.д. — кількість місць у дошкільних закладах на початок прогнозного року;

Ма.д. — вибуття місць через амортизацію та з інших причин протягом року;

Дп — чисельність дітей дошкільного віку, чол;

К о.д. - охоплення дітей постійними закладами, %.

Величезне значення для розвитку суспільства має освіта. Право громадян на загальну середню освіту реалізують загальноосвітні навчальні заклади. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів І, II, III ступенів. І ступінь — це початкова школа, II — основна, III — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Основними показниками розвитку загальноосвітніх навчальних закладів є кількість учнів у денних та вечірніх (змінних) школах, гімназіях, школах-інтернатах, ліцеях, колегіумах та спеціальних загальноосвітніх закладах для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового виховання; випуск з 9-х та 12-х класів; прийом у 10-і класи; число учнів у —12-х класах; чисельність вихованців у дитячих будинках та школах-інтернатах для дітей-сиріт; введення в дію загальноосвітніх навчальних закладів, дитячих будинків і шкіл - інтернатів (кількість місць).

Чисельність учнів загальноосвітніх навчально-виховних закладів визначається на основі демографічних показників про загальну кількість дітей шкільного віку, відомостей про народжуваність та смертність дітей віком шести — семи років, наслідків навчання в школах у минулому навчальному році, матеріалів шкільних мікрорегіонів.

Кількість дітей в інтернатних закладах освіти встановлюється на основі статистичної звітності, персонального обліку дітей-сиріт та дітей з вадами фізичного і розумового розвитку, реальних можливостей їх проживання в інтернатних закладах.

Контингент учнів, розподілений по типах загальноосвітніх навчальних закладів і групах класів (1-й — 2-й класи, 3-й — 4-й, 5-й, 6-й — 7-й, 8-й — 9-й, 10-й — 12-й класи) є відправним показником для визначення потреби в педагогічних працівниках та прогнозування розвитку шкільної мережі.

Потреба в педагогічних працівниках визначається освітянськими органами управління за галузевою методикою.

Розвиток шкільної мережі спрямовується на досягнення відповідності між кількістю учнів та учнівських місць з урахуванням коефіцієнта змінності роботи шкіл. Загальна потреба в шкільних приміщеннях (кількість класів) розраховується за формулою:


Національна і регіональна економіка України


де Ккл — число класів у прогнозному періоді;

Упр— чисельність учнів у прогнозному періоді;

Нкл — наповнюваність класів, чол.;

Кзм— коефіцієнт змінності роботи шкіл.

Управління розвитком культури в регіонах спрямовується на забезпечення потреб населення послугами її закладів — масових бібліотек, клубів, кінотеатрів, парків культури і відпочинку, театрів, концертних залів тощо. Прогнози розвитку їх мережі розробляються, виходячи з нормативів забезпечення потреб населення та фінансових можливостей органів влади, профспілкових організацій, творчих спілок й інших структур.

Основними прогнозними показниками розвитку культури є кількість об'єктів і місць в них та завдання по їх приросту за рахунок централізованих капітальних вкладень та інших джерел фінансування.

В сучасних умовах фінансування культури із державного і місцевого бюджетів здійснюється за залишковим принципом і вкрай недостатнє навіть для утримання ще діючих об'єктів, кількість яких фіксується у регіональних програмах.

Однією з ланок соціальної інфраструктури, що серйозно потерпає в умовах ринкових реформ, є охорона здоров'я населення. ЇЇ загальний стан характеризують середня тривалість життя людини, смертність дорослого населення, материнська та дитяча смертність, захворюваність працюючого населення, пов'язане з тимчасовою втратою працездатності, та інші параметри.

В Україні останнім часом склалася стійка негативна тенденція динаміки цих показників, яка супроводжується перевищенням смертності над народжуваністю та щорічним скороченням чисельності населення на 400 — 500 тис. осіб. Критична ситуація в галузі охорони здоров'я населення свідчить про невідповідність соціальної політики Уряду положенням ст. 49 Конституції України: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності».

Практична реалізація цих положень — важливе завдання відповідних органів державного регіонального управління. Вони мають створити умови для своєчасного і повного надання медичної допомоги людині і забезпечення здорового способу життя.

Основою для обґрунтування завдань у галузі охорони здоров'я населення регіону є визначення його потреб у всіх видах медичної допомоги та фінансові можливості їх забезпечення. Потреби встановлюються у розрізі медичних спеціальностей окремо по стаціонарній та амбулаторно-поліклінічній допомозі за затвердженими Міністерством охорони здоров'я нормативами кількості лікарів усіх спеціальностей та середнього медичного персоналу, а також лікарняних ліжок у розрахунку на 10 тис. чоловік населення. При цьому враховуються особливості потреб місцевих мешканців у медичних послугах та специфіка організаційних форм їх надання.

У програмах соціально-економічного і культурного розвитку регіонів встановлюються також завдання по розширенню мережі установ соціального забезпечення, зокрема будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів. Кількість, обсяги будівництва, реконструкції та технічного переобладнання цих установ визначаються на підставі потреб населення та фінансових можливостей регіонів. Для встановлення потреб використовуються дані персонального обліку цієї категорії населення, який здійснюється місцевими органами управління.

Найважливішим елементом управління закладів охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення є залучення фінансових ресурсів. Обсяги фінансування встановлюються при затвердженні регіональних бюджетів, виходячи з їх наповнюваності та можливостей залучення коштів з інших джерел, включаючи медичне страхування та комерційні установи.

Тема 9

"Проблеми міста як сучасної агломерації"


1. Місто як об'єкт управління

2. Державні перспективні програми розвитку міст

3. Генеральні плани і районні планування

4. Проблеми функціонування організаційно-економічного механізму управління містом в сучасних умовах

1. Важливою складовою системи адміністративно-територіального устрою держави є міста — населені пункти, жителі яких зайняті головним чином у промисловості, торгівлі, на транспорті, в адміністративних установах, навчальних закладах.

Розвиток міста має величезне значення в економічному, політичному та культурному житті суспільства і як процес потребує державного регулювання. Воно повинно забезпечити ефективне функціонування існуючих міст як ключової ланки територіального поділу праці та реалізації загальнодержавної концепції містобудування. Кожне місто є цілісною динамічною соціально-економічною системою, структуру якої складає населення, містоутворюючі галузі, містообслуговуюча сфера, територіально-плануюча організація та навколишнє середовище. Місто як вид поселення створює кращі, ніж село умови життя і діяльності завдяки концентрації продуктивних сил, інтеграції виробництва та виробничої і соціальної інфраструктури.

Головною містоутворюючою галуззю є, як правило, промисловість, для розвитку котрої складаються тим кращі умови, чим більше місто. Нові промислові підприємства тяжіють до розміщення там, де вже існують відповідні галузі та розвинута містообслуговуюча сфера: житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, організації та установи освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва, підприємства виробничої інфраструктури та інші обслуговуючі заклади.

Проте різке зростання промисловості міста викликає і негативні явища: збільшення витрат на виробництво і транспортування продукції, підвищення рівня концентрації населення та погіршення умов його проживання, надмірне використання природного потенціалу тощо. У зв'язку з цим виникає необхідність регулювання процесів розвитку міст з урахуванням взаємостосунків між ними і чинників економічного, соціального та екологічного характеру.

Містоутворюючими галузями є також будівництво, наука і наукове обслуговування, освіта та деякі інші.

У структурі міста як системі важливе значення має територіально-плануюча організація — виділення виробничих, торговельних та інших зон і територій та плануючих елементів міста, а також навколишнє середовище.

Управління кожним містом має на меті насамперед забезпечення належних умов для життєдіяльності і відтворення населення. Її досягнення потребує вирішення таких завдань:

раціональне використання обмежених матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та зосередження їх на пріоритетних напрямках міського будівництва;

створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва з одночасним розвитком конкурентних відносин у сфері використання земельних ресурсів та об'єктів комунальної власності міста;

узгодження на рівні міста інтересів різних органів господарського керівництва, бізнесових кіл і населення та отримання обопільної вигоди;

здійснення заходів щодо досягнення оптимальних пропорцій у розвитку міського господарства в перспективі та отримання додаткового економічного, екологічного і соціального ефекту;

удосконалення територіальної організації та поліпшення архітектурного вигляду міста, збереження природного середовища та його раціональне використання;

збереження і відновлення пам'яток матеріальної і духовної культури.

Реалізацію вказаних завдань здійснюють органи міського управління, структура та функції яких залежать від рангу міста. Він встановлюється при їх класифікації за однією або кількома ознаками: адміністративним статусом, чисельністю та демографічною структурою населення, народногосподарським профілем, наявністю та перспективами зміни виробничого потенціалу, регіональним положенням тощо.

За адміністративним статусом в Україні виділяються міста республіканського, обласного і районного підпорядкування. До міст республіканського підпорядкування відносяться Київ та Севастополь. Вони мають спеціальний статус, визначений законами про ці міста.

Містами обласного підпорядкування є обласні центри, а також міста з чисельністю населення більш 50 тисяч осіб, а містами районного підпорядкування — не менше 10 тисяч жителів.

Серед міст республіканського та обласного підпорядкування виділяються міста, що мають адміністративні райони, управління якими здійснюють районні у містах державні адміністрації та районні ради, а також територіальні громади відповідно до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

У відповідності з такою класифікацією визначається рівень управління та структура його апарату, встановлюються джерела фінансування та диференціюються показники програм розвитку міст, узгоджуються управлінські рішення міської влади та органів опосередкованого управління містом у вигляді вищестоящих структур державного керівництва.

Становлення міста як об'єкта, завдання по розвитку якого встановлюються на двох рівнях управління, зумовлює необхідність законодавчого розмежування повноважень цих органів та забезпечення системного підходу до організації їх діяльності .

В умовах реформування економіки загострюється проблема поєднання інтересів територіальних громад міста та бізнесових інтересів. Причиною цього є невизначеність економічного механізму, функціонування якого сприяло б узгодженню вказаних інтересів та досягненню так званого агломераційного ефекту. Він полягає в економії окремого капіталу за рахунок зменшення загальних сукупних витрат на розвиток міста, що принаджує інвесторів і сприяє розвитку підприємництва до тих пір, поки не наступить зворотний ефект — падіння переваг міста в отриманні додаткового прибутку та зростання витрат на виробництво товарів і послуг. Тоді, як показує досвід розвинутих країн (США, ФРН, Японія) спостерігається відтік виробництва та населення з великих міст в інші міста даної агломерації або взагалі за її межі. Наслідком цього є скорочення зайнятості, посилення нерівності розподілу доходів та загострення соціальної проблеми бідності.

Таким чином виникає нагальна потреба управління процесами розвитку міста як окремої територіальної системи, що має певні перспективи розвитку в залежності від місця розташування, або, що одне й теж, регіонального положення та розвитку і розміщення продуктивних сил.

У залежності від регіонального положення те чи інше місто має бути віднесено до таких груп:

1) самостійний регіон,

2) частина агломерації,

3) міста-супутники.

У містах першої групи всі процеси життєдіяльності замкнені, тобто звернені на самовідтворювання міста як системи, управління якою здійснюється автономно.

Міста другої групи характеризуються лише частиною процесів, притаманних містам першої групи, і потребують у своєму розвитку узгодженості управлінських рішень на рівні всієї агломерації.

До міст третьої групи відносяться ті, більшість процесів життєзабезпечення яких залежить від основного міста. Це зумовлює специфіку управління містом-супутником як підсистемою основного міста, виходячи насамперед з інтересів останнього.

З позиції розвитку і розміщення продуктивних сил міста можна поділяти на ті, що розвиваються і мають передумови для нарощування виробничого потенціалу в перспективі, стаціонарні міста, у яких не передбачається природних та економічних передумов для розширення виробництва в найближчі роки, та «затухаючі» міста, природні та екологічні чинники яких будуть вичерпані протягом наступних 10—15 років. Така класифікація — необхідний елемент державної містобудівної політики.

Для характеристики міста як системи використовуються численні показники. Умовно їх можна поєднати в окремі групи, котрі відображують:

географічне положення і природне середовище;

територію;

населення;

екологічний стан;

історичні тенденції розвитку і традиції побуту та культури;

економічний потенціал і структуру міського господарства;

містобудівне планування.

Зазначені чинники аналізуються при опрацюванні концепції розвитку сучасних міст, розробці їх генеральних планів і програм соціально-економічного розвитку. Разом ці документи утворюють систему передпланових програмних розробок, котра слугує головним організаційно-економічним засобом управління сучасним містом.

2. У здійсненні загальнодержавної соціально-економічної політики важливу роль відіграють державні програми розвитку міст, розраховані на 10—15 років. Як правило, вони стосуються міст республіканського підпорядкування, а також найбільших промислових, науково-освітніх і культурних центрів країни. Основні положення державних програм соціально-економічного розвитку таких міст ухвалюються постановами Кабінету Міністрів України. Програми розвитку інших міст входять до програм соціально-економічного розвитку адміністративних областей і районів і затверджуються у їх складі в установленому законодавством порядку.

4 грудня 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року». Схвалені нею «Основні положення» формують структуру програми, котру утворюють:

загальна характеристика міста;

мета і основні завдання програми;

система підпрограм з окремих питань соціально-економічного розвитку міста;

фінансове забезпечення програми;

організація управління реалізацією програми;

очікувані результати реалізації програми.

Таку структуру можна вважати типовою і використовувати для розробки державних програм соціально-економічного розвитку міст обласного підпорядкування.

Як засіб управління вказані програми спрямовуються на досягнення його цілей і завдань. Їх реалізація здійснюється за допомогою системи підпрограм, котра складається з двох розділів: життєзабезпечення населення як основний пріоритет соціально-економічного розвитку міста ( підпрограми: «Соціальний захист населення, соціальне забезпечення», «Трудові ресурси та ринок праці», «Охорона здоров'я населення», «Охорона навколишнього середовища», «Забезпечення громадського порядку, боротьба зі злочинністю», «Житло», «Комунальне господарство», «Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування населення», «Освіта», «Культура і мистецтво», «Фізкультура і спорт», «Імміграційна політика», «Стабілізація демографічної ситуації») і механізм забезпечення функціонування міста (підпрограми: «Розвиток виробничого потенціалу міста. Промислова політика», «Науково-технічний розвиток та інноваційна діяльність», «Енергозабезпечення та енергозбереження», «Міський транспорт та зв'язок», «Сприяння розвитку підприємництва та сучасної ринкової інфраструктури. Конкурентна політика», «Фінансове забезпечення соціально-економічного розвитку міста. Фінансова політика»).

Для реального виконання цільових завдань програми використовується система механізмів організаційно-економічного та нормативно-правового характеру. Одним із них є фінансовий механізм, за допомогою якого здійснюється фінансове забезпечення програми. У прогнозі передбачається загальний обсяг фінансування реалізації передбачених заходів та джерела надходження коштів. Прогнозними джерелами фінансування програм є кошти Державного і місцевого бюджетів, кошти підприємств, кошти населення, іноземні інвестиції та інші залучені кошти. Виходячи з головної мети програми, прогнозовані обсяги фінансування спрямовуються на реалізацію заходів, передбачених програмами на кожен рік прогнозного періоду.

Система управління реалізацією програми включає:

органи управління та організаційне забезпечення програми;

інформаційне забезпечення управління;

науково-технічне забезпечення управління;

нормативно-правове забезпечення управління;

фінансове забезпечення виконання програми.

Для управління реалізацією програми з числа керівних працівників міської державної адміністрації та керівників відповідних служб міста створюється спеціальний орган — програмний комітет, який очолює заступник голови міста. До основних функцій цього комітету належать:

сприяння організації фінансового забезпечення програми;

організація створення системи інформаційного забезпечення контролю за виконанням заходів програми і ходом робіт з використання програмних завдань;

організація моніторингу виконання програми з аналізом одержаних результатів на кожному етапі роботи, позитивних та негативних наслідків реалізації програмних цілей і обгрунтуванням пропозицій щодо оперативного корегування програмних завдань;

погодження перспективних та поточних завдань, включення конкретних заходів, передбачених програмою до складу річних програм соціально-економічного розвитку міста та організація їх виконання;

організація взаємодії підприємств, установ і організацій, розташованих у місті, з центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

налагодження зовнішньоекономічних зв'язків і сприяння залученню іноземних інвестицій.

Рішення програмного комітету, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими для розгляду всіма учасниками виконання програми.

Реалізація програми потребує відповідного інформаційного забезпечення. Воно має включати спеціалізовані бази даних, що охоплюють усі програмні завдання, їх адресну прив'язку до виконавців і термінів. На цій основі мають бути сформовані нормативно - методичні матеріали стосовно реалізації програми, її ефективності, необхідності розробки інших програм, важливих для розвитку міста.

Науково-технічне забезпечення управління реалізацією програми повинно передбачати своєчасні наукові дослідження та обґрунтування шляхів реалізації програми, а також координацію наукових розробок, які можуть бути застосованими під час виконання програмних завдань.

Реалізація програми в повному обсязі можлива лише при адекватному нормативно-правовому забезпеченні, котре потрібно коригувати відповідно до соціально-економічних перетворень у місті та країні в цілому. Тому після затвердження програми повинен складатися перелік законодавчих і нормативних актів, які потрібно прийняти або уточнити в ході виконання програми на кожному рівні управління.

3. Світовий досвід містобудівництва підтверджує виключно важливе значення довгострокових прогнозів розвитку міських поселень. За їх допомогою вирішуються такі завдання:

визначення оптимальної величини міста для конкретних умов;

вибір місця розташування нових міських поселень;

визначення основних напрямків розвитку існуючих міст;

вибір найзручніших зв'язків місць проживання і праці, виходячи з мінімізації витрат часу на переїзди працівників.

Розв'язання цих завдань потребує, зокрема, розробки Генеральних планів — основних документів, в яких визначаються перспективи забудови і розвитку міст. Генеральні плани складаються на 20—ЗО років на основі схем районних планувань, котрі розглядаються нижче, і прогнозів населення і трудових ресурсів, матеріальних і духовних потреб мешканців, галузевої структури господарства міста, виробничої і соціальної інфраструктури та інших.

До складу Генерального плану міста належать: ескіз генерального плану (основне креслення), план існуючого міста (опорний план) та план проектованих обмежень; ескіз центральної частини міста; схеми інженерного обладнання території — транспорту і зв'язку, водо-, тепло- та енергопостачання, каналізації тощо. Він є архітектурно-планувальним документом, котрий передбачає комплекс заходів щодо розвитку житлового будівництва, промисловості, комунального господарства, освіти і культури, які спрямовуються на створення найсприятливіших умов життя, праці, культурного розвитку і відпочинку населення. У ньому містяться також настанови щодо забезпечення високого технічного та архітектурного рівня забудови міста.

Генеральний план є обов'язковим документом для організацій, котрі розміщують усі види будівництва на території міста. Нагляд за його здійсненням покладено на міську державну адміністрацію через відділи міського архітектора.

У загальному комплексі Генерального плану виділяються першочергові заходи на найближчі 5—7 років, виходячи із завдань державної програми соціально-економічного розвитку міста, генеральних планів первинних промислових комплексів та регіональних програм.

На основі Генерального плану міста розробляються проекти детального планування окремих міських районів, проектні завдання забудови мікрорайонів, проекти міського транспорту, інженерних мереж, озеленення, благоустрою тощо.

У великих містах водночас зі складанням Генерального плану розробляються проекти планування приміської зони, а у містах з чисельністю населення менш як 250 тис. чоловік — схеми планування прилеглого до міста району.

Різноманітністю довгострокового прогнозу, що передбачає найдоцільніше розміщення на території певного регіону, зокрема міста, всіх об'єктів будівництва, є районне планування. На відміну від економічних територіальних прогнозів районне планування здійснюється методом перспективного проектування території, котрий дозволяє враховувати не тільки соціально-економічні, демографічні та екологічні умови, а й архітектурно-ландшафтні, санітарно-гігієнічні, технічні, інженерно-геологічні і будівельні чинники. Воно здійснюється проектними організаціями і складається на 20 — ЗО років.

Головна мета районного планування полягає у прогнозуванні всіх видів будівництва на конкретній території з урахуванням найефективнішого використання продуктивних сил території та оптимального розселення населення.

Завдання районного планування полягає в організації території, розвитку транспорту, систем інженерного устаткування, водного і лісового господарства та розробці заходів по охороні природи, поліпшенню санітарно-гігієнічних умов проживання, розвитку системи комунального і культурно-побутового обслуговування та відпочинку населення. Характер цих завдань зумовлює необхідність комплексного підходу до проектних рішень. Проектна організація, що розробляє схему (проект) районного планування, координує роботу інших проектних організацій щодо поліпшення об'єктів забудови і комунікацій у цьому регіоні.

Проекти районного планування великих та курортних міст затверджуються Кабінетом Міністрів України, а інших міст та адміністративних районів — обласними радами народних депутатів.

Затверджена в установленому порядку схема (проект) районного планування є обов'язковим документом, яким мають керуватися місцеві державні адміністрації, підприємства та організації при проектуванні і розміщенні всіх видів будівництва на відповідній території.

4. Зростання крупних міст, зростання їхньої ролі в соціально-економічного, науково-технічного, суспільно-політичного і культурно-духовного життя країни обумовлюють необхідність удосконалювання організаційно-економічного механізму управління цими великими господарськими комплексами. Мова йде не просто про поліпшення окремих елементів системи управління, а про виробіток нових підходів до розвитку їхніх основних підсистем, що дозволить сформувати організаційно-економічний механізм керування, що ефективно реагує на всі істотні зміни в соціально-економічній сфері значних міст.

Якщо в 1966 р. в Україні було два значних міста (Київ і Харків), і їхнє населення складало 2459 тис. чоловік, те зараз число значних міст збільшилося до п'ятьох (Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Харків), а їхнє населення -до 7672 тис. чоловік, тобто за 50-літній період число значних міст зросло в 2,5 разу, а їхня сумарна чисельність населення - у 3,1 разу. За цей період частка населення значних міст у складі міського населення України підвищилася з 10,4 до 21,7 % або на 11,3 пункту.

Україна стала незалежним у політичному й економічному відношенні державою. У умовах демократизації суспільно-політичних і соціально-економічних процесів створюються нові можливості розвитку системи керування значними містами й у той же час виникає настійна потреба в науково-обгрунтованих рекомендаціях, що дозволяють ці можливості практично реалізувати.

Розробка теоретико-методологічних основ і методичних рекомендацій, що створюють умови для удосконалювання системи управління соціально-економічними процесами значних міст, містить у собі:

• критичне осмислення сформовані практики управління крупними містами;

• розробку концепції системного удосконалювання організаційно-економічного механізму управління крупним містом;

• визначення комплексу методичних рішень, необхідних для втілення цієї концепції в практику управління при переході до ринкових відносин;

• розробку класифікації соціально-економічних процесів, що дозволяє характеризувати їх як об'єкти управління;

• виділення пріоритетів соціально-економічного розвитку значного міста як господарського комплексу;

• розвиток методичних підходів до формування організаційної структури управління крупним містом і позначення основних напрямків її удосконалювання;

• обгрунтування нових підходів і основних принципів формування бюджету значного міста, що визначають можливості його комплексного цілеспрямованого соціально-економічного розвитку й ефективні напрямки використання нетрадиційних джерел фінансових ресурсів;

• формулювання організаційно-економічних передумов істотного поліпшення системи управління крупним містом.

Тільки розв'язавши подібного роду задачі, можна надалі розраховувати на одержання позитивних результатів. Мова йде про такі з них:

• в області теорії - розробити цілісну концепцію формування ефективного організаційно-економічного механізму управління розвитком продуктивних сил крупного міста в умовах становлення ринкової економіки, а також визначити шляху її реалізації в сучасних умовах; розкрити сутність, склад і структуру механізму управління крупним містом; визначити й обгрунтувати критерії класифікації соціально-економічних процесів життєдіяльності крупних міст; запропонувати класифікацію, що характеризує соціально-економічні процеси як об'єкт управління по сукупності необхідних ознак; визначити можливості використання кожного групування в вирішенні завдань управління крупним містом; розробити основні принципи формування бюджету й організаційних структур управління крупним містом; розробити й обгрунтувати модель системного підходу до удосконалювання організаційно-економічного механізму управління містом;

• в області методики - розробити методичні підходи до формування організаційних структур управління об'єктної і функціональної орієнтації; визначити методичні основи формування бюджету міста в режимі «нагору»; розробити й обгрунтувати методичні аспекти оцінки ефективності удосконалювання системи управління містом;

• в області практики - виконати аналіз і виявити недоліки функціонування традиційного, уже сформованого управління крупним містом, визначити шляхи його корінної реконструкції; запропонувати нові класифікації організаційних структур управління крупним містом; визначити основні напрямки удосконалювання організаційно-економічного механізму управління крупним містом в умовах переходу до ринкових відносин.

Розробка концепції удосконалювання організаційно-економічного механізму управління крупним містом в умовах переходу до ринкових відносин припускає також трактування системи управління соціально-економічним розвитком міста, визначення соціально-економічних пріоритетів, обгрунтування ефективних організаційних структур керування, економічних важелів і стимулів.

Дуже важлива розробка і комбінування організаційних структур. Для розв'язання завдання необхідно:

• відібрати структуроутворюючі класифікації ланцюгів і програм, грузнути їх із класифікацією самих структур, одержати на цій основі уявлення про такі змістовні характеристики структур, як призначення, тип, характер спеціалізації і впливи на керовані об'єкти й ін.; це робить ефективним використання визначених організаційних структур у вирішенні окремих груп управлінських проблем;

• розробити організаційну структуру, орієнтовану на управління стабільної програмної діяльності в ключових сферах; розробити методику формування організаційних структур, розрахованих на управління програмами періодичної і разової дії;

• здійснити доцільне комбінування структур із різноманітними змістовними характеристиками для того, щоб одночасно вирішувати управлінські задачі різноманітних класів, що мають як програмну, так і функціональну орієнтацію.

Що стосується розробки економічного механізму управління, то в цьому блоці дві групи питань потребують особо глибокої пророблення. Одна з них пов'язана з удосконалюванням планування соціально-економічних процесів, інша - із формуванням бюджету крупного міста.

вирішення першої групи питань повинно бути спрямоване на розширення самостійності міста в розробленні планів соціально-економічного розвитку, наближення функцій планування і прогнозування до центрів прийняття управлінських рішень в основних сферах життєдіяльності, посилення зв'язку функцій планування з іншими функціями управління.

Все це має не тільки чисто теоретичне значення, як може показатися на перший погляд. Чимало (якщо не більшість) практичних моментів забезпечення життєдіяльності міст щиро зв'язані з більш жорстким «ув’язанням» функцій планування з іншими функціями управління, із максимальним наближенням зазначених функцій до центрів прийняття рішень. І тут, до речі, важливо не тільки розширення самостійності значних міст на законодавчому рівні, але і прояв ініціативи і підприємливості самих міст.

Рішення другої групи питань повинно бути спрямоване на створення обгрунтованої методики розрахунку необхідних місту коштів, визначення й обгрунтування реальних джерел і механізмів їхній формування. Проблема формування бездефіцитного бюджету міста принципово нове. Тому спочатку варто здійснити проробку найбільше важливих питань на концептуальному рівні, а потім відпрацювати кожний із них у методичному відношенні. Складність і новизна проблеми потребує проведення ряду самостійних наукових досліджень, ув'язаних, проте, між собою в рамках загальної концепції удосконалювання системи управління містом.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: