Особливості економіки сучасного підприємства
Слід наголосите, що чинна в Україні методика оцінки вартості об'єктів приватизації не передбачає визначення вартості земельної ділянки, на якій розташований об'єкт приватизації, вартості надр та інших складових природного Середовища. Це є очевидною вадою практики оцінки об'єктів, яка призводить, зокрема, до стримування іноземних інвестицій на приватизацію. Але чинний порядок продажу об'єктів приватизації на конкурсах, аукціонах, продаж акцій відкритих акціонерних товариств певною мірою сприяє встановленню більш-менш об'єктивних ринкових цін на об'єкти приватизації. Вони виставляються на продаж за стартовою ціною, складеною за методикою стандартизованої оцінки, а кінцева їхня ціна, ринкова вартість залежать від ринкових механізмів, що вільно спрацьовують.
Суть і види планування
Планування є процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.
За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.
Поряд із загальними принципами управління та планування існують і специфічні принципи планування, а саме: цільова напрямленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета планування.
1)Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей, кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Виокремлюють 5 основних цілей підпр: господарсько-економічну; виробничо-технологічну; науково-технічну; соціальну; екологічну.
2)Принцип системності - передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.
3)Принцип безперервності означає: підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування; взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів; своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх та внутрішніх змін умов господарювання.
4)Принцип оптимального використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень НТП, максимально повну реалізацію наявних резервів.
5)Принцип збалансованості — це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.
6)Принцип адекватності системи планування.
Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне й поточне. Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту планування перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.
Поточне планування – розробка планів на всіх рівнях управління підприємства та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць)
Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів:
1.Вихідна позиція для розробки плану: Ресурсний (за можливостями); Цільовий (за потребами).
2.Принципи визначення планових показників: Екстраполяційний; Інтерполяційний.
3.Спосіб розрахунку планових показників: Експериментально-статистичний (середніх показників); Факторний; Нормативний.
4.Узгодженість ресурсів та потреб: Балансовий; Матричний.
5.Варіантність планів: Одноваріантний (інтуїтивний); Полі варіантний; Економіко-математичної оптимізації.
6.Спосіб виконання розрахункових операцій: Ручний; Механізований; Автоматизований.
7.Форма подання планових показників: Табличний; Лінійно-графічний; Логіко-структурний (сітьовий).
Виробнича потужність підприємства
Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за видами продукції; у знаменнику — загальний грошовий показник.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;
прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).
Існує три види потужності підприємства: проектна, поточна (фактично досягнута), резервна.
Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства
Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.
Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудівній та ін. галузях.
Показники якості продукції
Показники якості продукції можна поділити на дві групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники; друга – загальні показники якості всього обсягу продукції яку виробило підприємство. В свою чергу диференційовані діляться на:
-одиничні (характеризують будь яку одну властивість одиниці продукції).
-комплексні (характеризують декілька властивостей одиниці продукції одночасно).
Для визначення рівня якості виготовлених або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів:
об’єктивний (означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та приборних вимірювань, лабараторного аналізу).
органоліптичний метод (ґрунтується на наслідках аналізу сприймання органами почуттів людини (зором, нюхом, слухом, смаком, дотиком) без застосування технічних вимірювальних та регестраційних засобів).
диференційований метод (оцінка рівня якості передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж з базовими показниками стандартів (технічних умов)).
комплексний метод (полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу).
Показники використання основних виробничих фондів і виробничих потужностейВиготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва.
Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами.
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами по мірі спрацювання.
Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється.
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни.
Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали — мастила, фарби тощо; тара).
Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.
Наука та практика господарювання виокремлюють 3 види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.
Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, бо склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.
Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.
Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці, газовій промисловості.
Методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:
1.Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою пробільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
2.Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.
3.У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
4.Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва.
5.Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування.
6.Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
7.Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність.
8.Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв.
У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:
1)коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);
2)коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).
Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються. Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства.
Дохід, прибуток і рентабельність
Доходи (відповідно до Стандартів бух. обліку) - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменьшення зобов"язань, які призводять до зростання власного капіталу крім зростання капіталу за рахунок внесків вкладників
Дохід (за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами від 24.12.2002р.) – це сума віх доходів платника податку від усіх видів діяльності.
Прибуток – це частина доходу (виручки від реалізації, що залишається після відшкодування витрат , пов’язаних з отриманням таких доходів.
Схема розподілу доходів (за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами від 24.12.2002р.)
Загальний дохід — Непрямі податки = Скоригований дохід
Скоригований дохід — Валові витрати = Балансовий прибуток
Балансовий прибуток — Податок на прибуток = Чистий прибуток
Чистий прибуток розподіляється на фонд накопичення ( розвитку ) і фонд споживання (виплати дивідендів, стимулювання працівників, соціального розвитку).
Загальна величина прибутку підприємства утворюється з (станд бух. обліку):
прибутку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
прибутку від іншої операційної діяльності;
фінансового прибутку;
іншого прибутку;
надзвичайного прибутку
Також існують наступні види прибутку:
балансовий ( прибуток від реалізації продукції + приб. Від іншої операційної діяльності + фін. прибуток + інший приб.)
номінальний ( фактичний ); реальний ( купівельна спроможність, з урахуванням інфляції )
мінімальний (розмір якого, після сплати податків задовольнить уявлення власника підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал )
цільовий ( дозволяє здійснювати поточну діяльність та підтримувати виробництво та соціальний розвиток)
максимальний ( досягнення цілей підприємства на ринку )
Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробництво і комерційну діяльність підприємства.
Рентабельність — це показник ефективності діяльності підприємства і, в залежності від виду показника, який використовується характеризує ефективность використання виробничих фондів підприємства, показує рентабельність продукції підприємства, рентабельність сукупних активів та власного капіталу підприємства.
— Рентабельність= прибуток/ суму витрат
Це загальний показник рентабельності підприємства. Він показує скільки прибутку припадає на одну гривню витрат. Він характеризує ступінь використання чи ефективності витрат підприємства та їх окупність.
— Рентабельність виробничих фондів=прибуток/С,о.ф. + С н.о.з.
С.о.ф. — середньорічна вартість осн. виробничих фондів
С.н.о.з. — середньорічна вартість нормованих оборотних засобів
Показує ефективність використання виробничих фондів
— Рентабельність продажу (чистої виручки від реалізації)= прибуток / валовий дохід
Показує ефективність продажу, частку прибутку у валовому доході
— Рентабельність трудових ресурсів = прибуток/середньорічна чисельність працюючих, або прибуток/середня з/п
Характеризує ефективність витрат на утримання робочої сили на підприємстві
— Рентабельність сукупних активів на підприємстві= прибуток/сума вартості активів
Характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства
— Рентабельність власного капіталу= чистий прибуток/ сума власного капіталу.
Основні фактори підвищення рентабельності:
оптимізація витрат виробництва (раціоналізація управління виробничими запасами та джерелами постачання);
зниження матеріаломісткості та енергомісткості виробництва багатьох видів продукції;
застосування новітніх технологій та високопродуктивного устаткування у виробничому процесі;
підвищення якості і конкурентоспроможності продукції та послуг;
підвищення продуктивності праці працівників
Суть оборотних фондів і фондів обігу, їх склад і структураОборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).
Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.
Суть і порядок розробки бізнес-плану
Методика розроблена відповідно до Положення про Реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. N 1403, для надання методичної допомоги спеціалістам підприємств, Агентства, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторів при складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільш ефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств.
Бізнес-план (далі - план) - це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат.
Короткий зміст основних розділів плану
1. Резюме
Резюме складається в самому кінці роботи над планом і відтворює його основний зміст та його переваги.
В резюме в стислій формі вказується:
- основна мета плану; наявні засоби та можливості для здійснення плану відповідно до загального плану реструктуризації; строк реалізації плану; джерела інвестування; сума необхідних коштів; строк погашення наданої фінансової підтримки;
- висновки маркетингових досліджень;
2. Загальна характеристика підприємства
Повне найменування Номер та дата державної реєстрації підприємства Назва органу, який здійснив реєстрацію
3. Історична довідка Дата заснування, перепідпорядкування підприємства..
5. Характеристика продукції, ринків збуту, маркетинг
6. План виробництва
7. Організаційний план
8. Фінансовий план та програма інвестицій
9. Аналіз можливих ризиків та їх страхування
10 . Охорона навколишнього середовища
Джерела і основні напрями економії матеріальних ресурсів на підприємстві
У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.
Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру мета-лоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.
Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія.
Шляхи (напрямки) економії — це способи, заходи з допомогою яких може бути досягнута економія.
Основними джерелами економсировини та матеріалів є:
• зниження ваги виробів;
• зменшення питомих витрат матеріалів;
• скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;
• використання відходів;
• використання вторинної сировини;
• ліквідація браку.
Залежно від характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні шляхи(напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.
До виробничо-технічних напрямківвідносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідної технології.
До основних організаційно-економічних напрямківекономії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення науково го рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обгрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.
Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.
Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників.
Методичні основи комплексної оцінки економічної ефективності науково-технічного прогресу
Для визначення доцільності впровадження заходів НТП, прийняття рішень про надання кредитів підприємствам і організаціям на проведення науково-технічних заходів, при техніко-економічному обґрунтуванні заходів, що виконуються по договорам і встановленні цін на науково-технічну продукцію, повинна здійснюватись комплексна оцінка заходів направлених на прискорення НТП. На її основі з'являється можливість вибору найкращого із можливих варіантів реалізації заходів і відображення економічного ефекту заходів в планових показниках, що характеризують результати виробничо-господарської діяльності підприємств.
Заходи НТП повинні забезпечувати випуск продукції (виконання робіт і послуг), що дає можливість найбільш повно і якісно задовольняти суспільно необхідні потреби, сприяти досягненню найвищого техніко-економічного рівня виробництва, вирішенню соціальних, екологічних та ін. задач розвитку народного господарства і забезпечувати одержання економічної ефективності.
Показник економічної ефективності відображає окремі показники ефективності: продуктивність праці і фондовіддача, матеріаломісткість і енергоємність виробництва, показники технічного рівня виробництва і якості продукції.
Вихідні показники комплексної оцінки заходів НТП повинні відповідати загальноприйнятим у світовій практиці методам економічного обґрунтування прийняття рішень.
До заходів НТП відносяться створення, виробництво і використання нових, реконструкція або модернізація існуючих засобів і знарядь праці (машин, обладнання, будівель і споруд, передаточних пристроїв) предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія) і споживання (продукція для задоволення потреб населення), технологічних процесів в тому числі вміщуючі винаходи, а також способів і методів організації виробництва, праці і управління.
Показник економічної ефективності на всіх етапах реалізації заходів НТП визначається як перевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних затрат ресурсів на весь строк існування заходу НТП.
На стадіях техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), вибору найкращого варіанту при формуванні планів НДДКР (науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт) повинен спостерігатися народногосподарський підхід, який передбачає:
1. Оцінку ефективності заходів НТП по умовам використання продукції з урахуванням всіх супутніх позитивних або негативних результатів в інших сферах народного господарства, включаючи соціальну, екологічну і зовнішньоекономічну.
2. Розрахунок економічної ефективності по всьому циклу розробки і реалізації заходів НТП за встановлений для кожного заходу період, включаючи проведення НДДКР, освоєння і серійне виробництво, а також період використання результатів здійснення заходу в народному господарстві.
3. Застосування в розрахунках системи економічних нормативів та інших установлюваних обмежень, облік економічної нерівноцінності витрат і результатів, що здійснюються і отримуються в різні моменти часу і приводяться до єдиного розрахункового року.
4. Застосування кошторисної вартості, тарифів, цін (діючих і перспективних), відображаючи якість і ефективність продукції для споживання.
Економічний ефект, що визначається по умовам використання продукції, відображає сумарний вклад всіх стадій циклу “НДДКР – виробництво – використання” і розраховується до встановлення цін на науково-технічну продукцію і продукцію виробничо-технічного призначення.
Величина економічного ефекту, що визначається по умовам використання продукції, повинна враховуватися при установленні цін на відповідну продукцію. Якщо в умовах використання підвищується якість продукції, то розрахунок економічного ефекту проводиться по цінам, що враховують зміну ефективності використання цієї продукції у споживачів.
Після прийняття рішень про ціни на продукцію по всьому циклу здійснення заходу НТП визначається величина економічної ефективності по умовам виробництва кожного виду продукції.
При визначенні економічної ефективності за умовами виробництва використовуються: діючі оптові (відпускні), роздрібні ціни і тарифи на продукцію і послуги; діючі нормативи відрахувань від прибутку підприємств в державний і місцевий бюджети, вищестоящим організаціям для формування централізованих галузевих і інших фондів і резервів, правила і норми розрахунків підприємств з банком за наданий кредит або зберігання особистих коштів, нормативи перерахунку валютної виручки і т.д.
Оплата праці в ринкових умовах господарювання
Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів і його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.
Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.
Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави.
Механізм державного регулювання:
1. ОПЛАТИ ПРАЦІ через встановлення: * мінімальної зп; * інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні та за час виконання державних обов'язків тощо); * умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці; * міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; * умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах; * максимальних розмірів посадових окладів керівників держ підпр; * рівня оподаткування підприємств і доходів працівників.
2. СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ з допомогою: * бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров'я і фізичної культури (на базовому рівні надання послуг); * участі у формуванні фондів соц страх(пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття тощо); * обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебувають під державним контролем; * запровадження допомоги сім'ям з низькими доходами; * застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індексації; * забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги безробітним.
Політика оплати праці підприємств, організацій та інших суб’єктів господарювання формується і реалізується відповідно до ЗУ «Про оплату праці».
Практична організація оплати праці базується на державному й договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення індивідуальної заробітної плати всіх окремих категорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників) підприємств та установ різних форм власності. Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.
Форми і системи заробітної платиЗаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Витрати на заробітну плату складаються з:
основної з/п
додаткової з/п
інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Основна з/п - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов"язків ). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції, робіт, послуг.
Додаткова з/п - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премій, пов"язані з виконанням виробничих завдань та функцій.
До фонду додаткової з/п входять:
Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:
- за високу кваліфікаційну майстерність;
- за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань;
- за знання іноземної мови;
- за суміщення професій;
- за роботу у важких, шкідливих умовах праці, за роботу у вихідні дні, у нічний час тощо.
Премії робітникам, спеціалістам, керівникам, службовцям за виробничі результати, в тому числі за:
- за підвищення продуктивності праці;
- за перевиконання виробничих завдань;
- за економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностей тощо.
Винагороди ( процентні надбавки ) за вислугу років, стаж роботи;
Суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник продовжує працювати на підприємстві;
Оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв"язку з роботою понад тривалість робочого часу;
Оплата щорічних відпусток тощо.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Мінімальна з/п - це законодавчо встановлений розиір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. (185 грн. станом на 2003р.)
Система оплати з/п - це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці та мірою винагороди працівників. При почасовій оплаті праці працівника її розмір залежить від тривалості відпрацьованого часу, а відрядній - від кількості виробленої продукції.
Проста почасова оплата праці провадиться лише на основі почасової ставки ( розцінки ).
При застосуванні почасово-преміювальної оплати праці працівник понад основний почасовий заробіток одержує додаткову винагороду за виконання заздалегідь встановлених господарських показників.
Пряма індивідуальна відрядна оплата праці провадиться за однаковими відрядними розцінками незалежно від рівня виконання норм виробітку. Заробіток працівника пропорційний фактичному виробітку.
Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників за виготовлення продукції понад встановлену норму. Прицьому вироблена в межах норми продукція оплачується за основними розцінками, а вироблена понад норму - за збільшеними розцінками.
Відрядно-преміювальна оплата праці передбачає додаткове заохочення працівників шляхом нарахування премій за виконання норми та виготовлення продукції понад встановлену норму.
Непряма відрядна оплата праці застосовується для оплати праці допоміжних і підсобних працівників, і нараховується за результатами їх роботи.
Акордна оплата праці встановлю.ться в цілому за певний обсяг робіт.
Тарифна система - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечу.ться порівняльна оцінка праці в залежності від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення об"єктів підприємницької діяльності та інших факторів. Складовими тарифної системи оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифна сітка - це шкала, яка визначає співвідношення оплати праці працівників за одиницю робочого часу в залежності від складності, значення та умов виконання певних робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник - це перелік професій, видів робіт та їх кваліфікаційних характеристик.
Тарифна ставка - це розмір оплати праці працівника за просту некваліфіковану працю за певну одиницю часу - годину, день, місяць
Виробнича програма підприємствНайважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років).
Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша - обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга - вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.
Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.
Загальна характеристика собівартостіСобівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.
При