Xreferat.com » Рефераты по экономике » Особливості економіки сучасного підприємства

Особливості економіки сучасного підприємства

обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

підготовку і освоєння нової продукції;

виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробицтво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість уї, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.


Нематеріальні ресурси і активи підприємства

Крім матеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничі фонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такі чинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.

До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству. Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності.

До об'єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, товарні марки та товарні знаки, гудвіл.

Винаходом називається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства.

Промисловий зразок — це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, який буде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним, плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукції на презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету.

Риціоналізаторська пропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки та технології, які використовуються на даному підприємстві. На відміну від винаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в інших галузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше. Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, що використовується, ноліпшепні якості продукції, способів контролю, умов праці, техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо.

Ноу-хау втілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності: науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та ін. Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вони мають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі "ноу-хау" означає "знати, як зробити".

Товарні знаки та товарні марки — це оригінальні символи, якими товар даної фірми відрізняється від товарів конкурентів.

Гудвіл означає сформований імідж фірми, складовими якого с досвід, ділові зв'язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

До об'єктів інтелектуальної власності в широкому розумінні належить інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх опрацюванням, зберіганням, використанням та поширенням; програмне забезпечення; банк даних, який характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та використання інформації; бази даних; бази знань, а також твори літератури та мистецтва.

Права на використання об'єктів, промислової та інтелектуальної власності називаються нематеріальними активами підприємства. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.

Патентом називається документ, яким держава (державний орган) надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патен-товласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.

Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство.

Дозвіл па використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).

Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (паушальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію.


Склад і класифікація витрат на виробництво

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати виробництва — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх величина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто


Сі=DС/DN


де DС — приріст загальних витрат;

DN — приріст обсягу продукції па одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати — це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за певними принципами. Основні з них такі:

— економічний;

— виробничий;

— відповідно до способів віднесення на собівартість;

— залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизаційні відрахування;

— інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування. Усі матеріальні витрати мають матеріальну основу, тобто це витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів, сировини. Витрати на оплату праці — це ті витрати, що по’зані з вітворенням робочої сили. Втрати на соціальні заходи (відрахування в пенсійний фонд, соц. Страх). Амортизаційні відрахування – кошти, які використовуються на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно від виробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, але загалом можна виокремити такі елементи витрат:

1) сировина і матеріали;

2) енергія технологічна;

3) основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;

4) утримання та експлуатація машин і механізмів;

5) загальновиробничі (накладні) витрати;

6) підготовка й освоєння виробництва;

7) позашвиробничі витрати.

За ступенем однорідності статті собівартості поділяються па прості та комплексні.

Прості витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на сировину і матеріали або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні витрати різняться за своїм складом і охоплюють кілька елементів витрат.

За способами віднесення на собівартість розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути обчислені на одиницю цієї продукції прямо.

Непрямі витрати — це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо.).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні – це витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні, у свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.


Структура собівартості продукції

Собівартість - це частина вартості продукту праці, сукупність витрат, витрат у грошовій формі, яка використовується на відновлення спожитих засобів виробництва й оплату праці

Спожиті засоби виробництва мають багато видів витрат, а оплата праці поділяється на основну і додаткову. Тому структуру собівартості можна продемонструвати на основі структури калькуляції собівартості одиниці продукції.

Розрізняють виробничу собівартість, пов'язану із виробництвом продукції, і повну собівартість, до складу якої, крім виробничої собівартості, входять ще й позавиробничі видатки (головним чином витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

Види собівартості

Існує багато видів собівартості. їх можна класифікувати за місцем здійснення витрат, економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат (планова, фактична).

Залежно від галузі виробництва виокремлюють також специфічні форми собівартості. Наприклад, у сільському господарстві крім індивідуальної собівартості обчислюють також зональну, яка дає можливість правильно визначити спеціалізацію сільськогосподарських зон.

Аналіз собівартості одиниці продукції дає можливість виявити її зміни і напрями зниження.

Зниження собівартості продукції має винятково велике значення для розвитку виробництва. Воно залежить від економії живої та уречевленої праці.

Однак зниження собівартості не завжди є доцільним. Якщо це призводить до погіршення якості продукції, то такий захід є економічно не виправданим.

Наприклад, при виробництві меблів іноді застосовують дешеву тканину для оббивання. Це зменшує собівартість продукції, проте період амортизації цих меблів коротший. Такий шлях зниження собівартості не можна вважати доцільним.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: