Підприємство та підприємництво
Але можна зробити висновок про те, що при загальній несприятливій обстановці для малого бізнесу рівень розвитку даного сектора економіки значно варіюється по областях (див. табл. 1).
Таблиця 1. Показники розвитку малого бізнесу по областях.
|
Показник |
Київська обл. |
Україна |
Максимум |
Мінімум |
|
Населення (млн. чол.) |
4.5 |
50.6 |
5,3 |
0,9— Чернівецька обл. |
|
Кількість діючих МП і кооперативів |
11221 |
84940 |
11170— Донецька обл. |
1013— Чернівецька обл. |
|
Розподіл числа МП і кооперативів (тис. чол.) |
159,3 |
1231 |
156,5— Донецька обл. |
12.1— Чернігівська обл. |
|
Частка працездатного населення, зайнятого в МП і кооперативах(тис. чол.) |
6.6— Київ, 4,8-область |
4,3 |
6,9— Харківська обл. |
1,8— Чернігівська обл. |
|
Кількість МП і кооперативів на 10 тис. чол. |
32,9-Київ.12,7-область |
16,4 |
26,4-Харківська обл. |
7,0-Вінницька обл. |
|
Частка в сумарному виторзі МП України (%) |
11,8-Київ, 5,5-область |
100 |
13,3— Донецька обл. |
0,7— Закарпатська обл. |
|
Середній виторг на 1 МП (млн. крб 1996 р.) |
252-Київ, 423-область |
216 |
344-Запорізька обл. |
95-Закарпатська обл. |
Дані таблиці 1 демонструють не найбільшу різницю в показниках розвитку малого бізнесу між областями України. Цей факт дозволяє зробити висновок про те, що при тих самих законах, правилах оподатковування й інших факторів, віднесених нами до групи базисних, котрі діють на всій території країни, різниця в рівні розвитку малого бізнесу в окремих областях може досягати двох-, триразової амплітуди. І цю різницю варто віднести на рахунок дії інших факторів — доповнюючих і внутрішніх.
Друге розходження, внутрішньообласної властивості, існує між обласними центрами й іншими населеними пунктами даної області. Це розходження ще більш контрастне, ніж перше, особливо в областях-аутсайдерах. У більшості районних і більш дрібних населених пунктів початківець і діючий бізнесмен позбавлений якого-небудь сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ні навчальних служб. Через слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортних труднощів периферійні підприємці знаходяться в інформаційному вакуумі.
Зі сказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвитку малого бізнесу в Україні бажано направляти диференційовано, із пріоритетами для менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже утворилося підприємницьке середовище, мають кращі умови для підприємництва і мають у своєму розпорядженні потенціал (критичну масу) для саморозвитку. Якщо надалі більш активно допомагати саме цим містам і регіонам, то ще більше збільшиться розрив між лідерами й аутсайдерами. Можлива, щоправда, і альтернативна стратегія, коли підтримують уже просунуті регіони, а через них розширюється зона охоплення.
Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора малого і середнього бізнесу: зародження; бурхливий ріст; насичення; саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази; Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази; Румунія, Болгарія, Албанія, Росія знаходяться на різних ділянках другої фази. За усередненими оцінками, перша фаза займає 1 рік, друга — 2—3 роки, третя — менше року. Звідси випливає, що якби процеси перетворень в Україні йшли оптимальним чином, то вже наприкінці 1999 року сектор малого бізнесу повинен був би досягти 3-ї фази насичення. У цій фазі, відповідно до масштабів України, чисельності населення, кількісті зайнятих у суспільному господарстві, повинне бути приблизно 2.5 млн. МП, на яких було б зайнято 10 млн. чоловік. Зараз 700 000 суб'єктів, що хазяюють, яких можна зарахувати в сектор малого бізнесу, зайнято ж у цьому секторі 2 млн. чоловік.
Таким чином, і по кількості МП і по чисельності зайнятих у них ми в 4-5 разів відстаємо від орієнтирів фази насичення. Варто підкреслити масштабність задачі, що стоїть перед Україною: у малий бізнес повинні в найближчі роки прийти, щонайменше 6-7 млн. чоловік, а загальне число власників-підприємців досягти 2-3 млн.
Але як уже говорилося, головна причина скорочення числа малих підприємств - низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств унаслідок труднощів з первісним нагромадженням капіталу, неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах, неефективність податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого бізнесу в сфері матеріального виробництва роблять нерозвиненість виробничої інфраструктури, недостача спеціалізованого устаткування, слабість інформаційної бази.
Ще один дуже важливий фактор негативного впливу на малий бізнес - глибокий спад виробництва.
Усе це приводить до того, що тільки частина зареєстрованих підприємств малого бізнесу знаходяться в стані, здатному приступити до реального виробництва продукції.
Висновок
До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін.
Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.
Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.
Пріоритетні задачі реформи підприємств:
- забезпечення інвестиційної привабливості підприємств
- захист прав акціонерів (для акціонерних товариств)
- розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвиток механізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства
- удосконалювання механізмів виконання судових рішень
- забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств
- створення ефективного механізму керування підприємством.
Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.
Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво (численні податки і побори нерідко залишають підприємству лише 5-10% отриманого прибутку). Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей.
В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворенних малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств. Комплекс першочергових заходів для розвитку малого підприємництва в Україні, повинний здійснюватися в наступних напрямках:
- нормативно-правове;
- інформаційно-технічне;
- фінансово-кредитне;
- організаційне;
- кадрове і консультаційне забезпечення;
- зовнішньоекономічна діяльність.
Також у державній програмі повинні бути відбиті механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, що забезпечували б створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності.
У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, а також створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активних шарів населення. Варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва.
Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, скільки можливості частки - вітчизняного, а при необхідності й іноземному капіталі. Основним же напрямком використання державних ресурсів повинний стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.
Література:
Абаджи А.Р., Черняк В.І, Жуковський А.Г. Підприємництво в Україні. Юридичесий і економічний аспекти. Одеса, 1995р.
Агєєв А. И. Підприємництво: проблеми власності і культури. -М., 1991.
Бусигін А. Підприємництво: Основний курс - М.,1997
Грузинов В., Грибів В. Підприємництво: форми і методи організації підприємницької діяльності - М., 1996
Котлер Ф. Основи маркетингу. - М" 1990.
Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л.Брю - Экономикс, М, 1996р.
За редакцією Булатова А.С. - Підручник за курсом Економічна теорія, 2-і видання, М., 1997р.
За редакцією Осипова Ю.М. - Основи підприємницької діяльності, - М., 1992
Грузинов В.П., Грибів В.Д. Економіка підприємства. - М.,1996
Зайцев Н.Л. Економіка промислового підприємства. - М.,1996
Курс предпринимателства / Під ред. В.Я.Горфинкеля, В.А.Швандара. - М.,1997
Малов А., Майн Е. Економічне становище підприємства // Економіст. - 1997. - N 8. -С. 30-41
Половцева Ф., Власова А. Кадрова політика - основа маркетингу підприємства // Маркетинг. - 1996. - N 2. - С. 50-52
Ремізів К.С. Керування кадрами підприємств в умовах ринку // Вісник МГУ. - 1995. - N 4. - С. 74-79
Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Менеджмент персоналу. - Ростов- на-дону, 1997
Фінанси / Під ред. А.М.Ковальової. - М.,1997
Економіка / Під ред. А.С.Булатова. - М.,1997