Роль добрив у системі землеробства
Вступ
Актуальність. Серед хімічних засобів інтенсифікації землеробства, підвищення його продуктивності й ефективності головними як по масштабах, так і за економічними результатами є мінеральні добрива. В даний час агрохімічна наука нараховує значну кількість фундаментальних розробок, упровадження яких з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і особливостей агротехніки створює необхідні передумови для підвищення родючості ґрунтів і одержання високих стійких врожаїв належної якості при збереженні і поліпшенні навколишнього середовища. До таких розробок відносяться, зокрема, недостатньо використовувані в господарствах раціональні системи удобрення і побудова моделей врожайності сільськогосподарських культур та родючості ґрунтів з метою розрахунку оптимальних доз добрив на запрограмований врожай для заданих значень родючості ґрунту і погодних умов.
Предмет дослідження – мінеральні добрива.
Об`єкт дослідження – вплив внесення мінеральних добрив на врожайність.
Метою нашої роботи є дослідження екологічних наслідків використання мінеральних добрив на природне середовище, якість та врожайність рослинної продукції.
Основними завданнями роботи є наступні:
розглянути роль та особливості мінеральних добрив;
проаналізувати екологічні наслідки від використання мінеральних добрив;
розглянути заходи щодо зниження екологічного навантаження від використання мінеральних добрив;
охарактеризувати особливості використання мінеральних добрив при інтенсивних технологіях вирощування озимої пшениці;
дати характеристику основних типів ґрунтів району;
проаналізувати вплив внесення мінеральних добрив на врожайність озимої пшениці.
Практична значимість: поінформованість про наслідки нераціонального використання мінеральних добрив та розробка нових технологічних схем внесення мінеральних добрив сприяє одержанню найбільш високих врожаїв. Тому дана тема досить актуальна і потребує більш детального вивчення.
1. Роль мінеральних добрив в сучасному землеробстві
1.1 Роль мінеральних добрив в сучасній системі землеробства
Фізіологічно і аміачний, і нітратний азот практично рівноцінні. Однак аміачний азот у деяких випадках може пригнічувати ріст рослин. Це відбувається тоді, коли вони ослаблені перед зимівлею, містять мало вуглеводів, що гальмує зв'язування азоту в білки, та ін. Азотні добрива взаємодіють з ґрунтом неоднаково. Аміачний і нітратний азот засвоюються рослинами з різною швидкістю. Аміачний азот міститься в ґрунті у вигляді катіону, і тому обмінно вбирається ґрунтовим вбирним комплексом. Нітратний азот, який міститься в аніонній формі, переважно залишається в ґрунтовому розчині. В результаті аміачний азот засвоюється рослинами повільніше, ніж нітратний, і значно менше вимивається з ґрунту. Тому нітратні добрива доцільніше застосовувати в тих випадках, коли рослини повинні швидко засвоїти азот, наприклад при підживленнях. І навпаки, для передпосівного внесення в ґрунт ці добрива менш придатні, бо вони вимиваються ще до сівби. В такому випадку краще застосовувати аміачні добрива, азот яких фіксується ґрунтом.
На застосування азотних добрив істотно впливає їх реакція. Внесені в ґрунт добрива помітно змінюють реакцію ґрунтового розчину. При цьому характер такої зміни не завжди однозначний з характером хімічної реакції добрива. Наприклад, нейтральна сіль NaNO3 після внесення її в ґрунт і використання рослинами значно зсуває реакцію ґрунту в лужний бік. Це відбувається тому, що рослини використовують азот, а в ґрунті нагромаджується натрій, який змінює реакцію в лужний бік. Навпаки, при внесенні NH4C1 або (NH4)2SO4 в ґрунті нагромаджуються кислотні залишки, і реакція змінюється в кислий бік. Такі зміни реакції, які відбуваються внаслідок використання рослинами компоненту добрив, називають фізіологічною реакцією. Можливу зміну реакції ґрунту в результаті внесення добрив треба враховувати при виборі добрив. Так, на ґрунтах, що мають кислу реакцію (підзолистих, болотних та ін.), краще застосовувати фізіологічно лужні, а на лужних ґрунтах – фізіологічно кислі добрива. Добрива з різною реакцією слід чергувати, щоб не відбувалося інтенсивної однобічної зміни реакції ґрунту. При значній кислотності добрив ґрунт нейтралізують вапном. Проте у всіх випадках треба враховувати і відношення до реакції середовища рослин [3].
Важливою характеристикою добрив є вміст у них поживного елемента, зокрема для азотних – азоту. Чим більший вміст елемента, тим добриво краще, в ньому міститься менше баласту. Добрива з малим вмістом баласту економічно вигідніші: їх дешевше перевозити (в розрахунку на одиницю елементів живлення), дешевше і легше вносити в ґрунт. Наприклад, щоб внести в ґрунт 33 кг/га азоту при використанні аміачної селітри (в якій міститься 33% азоту), потрібно внести 100 кг добрива, а при використанні натрієвої селітри (в якій міститься тільки 16% азоту) – 200 кг, тобто потрібно затратити вдвічі більше праці і часу. Баласт нерідко негативно впливає на ґрунт. Наприклад, іон натрію при застосуванні натрієвої селітри, поглинаючись ґрунтом, пептизує колоїди і погіршує структуру ґрунту. Отже, чим менший вміст баласту в добривах, тим вони агрономічно кращі. Однак зміна властивостей ґрунту внаслідок внесення добрив і, зокрема, його структури відбувається не лише під дією баласту, а й тієї його частини, яка використовується рослиною. Так, структуру ґрунту погіршує іон NH4. Тому аміачні добрива доцільно вносити з добривами, які містять кальцій і магній. Нітратні добрива (селітри) і особливо аміачна селітра мають високу гігроскопічність, тому вони дуже злежуються, втрачають сипкість, що утруднює внесення їх у ґрунт. Ці добрива слід зберігати в закритій тарі, в сухому приміщенні. Для збереження сипкості аміачної селітри та зниження її гігроскопічності це добриво гранулюють, тобто надають йому форми зерен (гранул).
Крім твердих азотних добрив, широко використовують рідкі азотні добрива: рідкий безводний аміак, аміачну воду й аміакати. Безводний аміак має високий тиск пари, тому на повітрі кипить і швидко випаровується. В зв'язку з цим транспортують і зберігають його в цистернах, розрахованих на високий тиск. Аміачна вода – водний розчин аміаку. Пружність пари аміаку цього добрива значно нижча, ніж у рідкого аміаку. Тому зберігати і транспортувати його значно легше. Спрощується і внесення його в ґрунт. Важливою якістю аміачної води є відносно дешеве виробництво її, порівняно просте використання і висока ефективність [5].
В рослинах фосфор зумовлює нормальний перебіг багатьох найважливіших процесів. При нестачі його порушується синтез вуглеводів (наприклад, знижується крохмалистість бульб картоплі, цукристість цукрових буряків тощо), уповільнюється розвиток рослин (дозрівання їх, розвиток кореневої системи), утворення репродуктивних органів, знижується зимостійкість озимих культур, погіршується якість урожаю та ін. Валовий вміст фосфору в ґрунтах змінюється в межах 0,1–0,25%, проте значна частина його міститься у важкорозчинних сполуках, тому рослини часто відчувають нестачу його, яка поповнюється внесенням добрив.
Важкорозчинні фосфати і, зокрема, фосфоритне борошно застосовують лише на кислих ґрунтах, де фосфор цих добрив буде досить доступний рослинам. Проте і тут їх вносять у ґрунт, як правило, задовго до сівби і глибоко загортають (звичайно восени під плуг), щоб під дією кислот ґрунту важкорозчинні фосфати частково перейшли в більш розчинну, доступну рослинам форму: Са3(РО4)2 + Н+= СаНРО4 і Са(Н2РО4)2.
На ґрунтах з нейтральною і особливо лужною реакціями застосовують більш розчинні фосфати, перш за все суперфосфат. Проте ці ґрунти, як правило, багаті на кальцій, який сполучається з іонами РО4-3 з утворенням важкорозчинних сполук: Са(Н2РО4)2 + Са2+= СаНРО4 і Са3(РО4)2. В результаті доступність фосфору рослинам зменшується. Щоб зберегти доступність фосфору суперфосфату рослинам і запобігти переходу його у менш розчинні форми, треба зменшити тривалість контакту суперфосфату з ґрунтом, багатим на кальцій, та знизити площу зіткнення з ним добрив. Тому вносити суперфосфат в ґрунт треба лише безпосередньо під час сівби рослин або після сівби. Щоб зменшити контакт суперфосфату з ґрунтом, суперфосфат гранулюють, що знижує інтенсивність вбирання іона РО4-3 і зберігає високу ефективність внесеного фосфору [2].
Гранульований суперфосфат менше пригнічує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів, зручніший для внесення, менше злежується. Гранулювання суперфосфату є важливим заходом підвищення його ефективності.
Отже, люпин, гречка засвоюють фосфор важкорозчинного фосфоритного борошна досить легко, даючи при використанні його майже такі самі надбавки, як і при внесенні суперфосфату, інші ж культури, особливо деякі злаки, майже не здатні засвоювати фосфор важкорозчинних фосфатів. Ці відмінності пояснюються рядом факторів. По-перше, значно легше засвоюють фосфор ті рослини, кореневі системи яких виділяють кислі продукти, що сприяють розчиненню важкорозчинних фосфатів. По-друге, фосфор легше засвоюють кальціелюбні (кальцієфільні) рослини, оскільки використання рослиною з добрива не тільки фосфору, а й кальцію сприяє розчиненню його. Мають значення й інші фактори (вік рослини, загальна забезпеченість її поживними елементами та ін.). Як бачимо, характер дії фосфорних добрив дуже складний, і кінцевий результат застосування їх залежить від багатьох факторів. Взаємозв'язок цих факторів та вплив їх на остаточну ефективність застосування добрива наочно ілюструються схемою Д.М. Прянишникова [2].
У зв'язку з цим калій відіграє важливу роль в процесах транспортування по рослині вуглеводів, підсилюючи їх переміщення з листя до місць нагромадження (в бульби, коренеплоди і т.д.). Калій інтенсифікує синтез вуглеводів, впливає на стан колоїдів клітини, підвищує осмотичний тиск клітинного соку, підтримує тургор. Все це полегшує використання рослинами вологи при малому вмісті її в ґрунті, підвищує зимостійкість рослин, їх посухостійкість. Калій підвищує стійкість рослин проти хвороб, сприяє нормальному розвитку рослин і, зокрема, формуванню репродуктивних органів. Істотну роль відіграє калій (особливо його радіоактивний ізотоп 40К) в процесах енергообміну. Валовий вміст калію в ґрунтах звичайно змінюється в межах 1–2%, проте доступного рослинам калію значно менше. Особливо малий вміст калію в ґрунтах легкого механічного складу (піщаних і супіщаних) з малою ємністю вбирання, в ґрунтах заплав і болотних ґрунтах. Разом з тим винос калію з ґрунту рослинами звичайно перевищує винос ними фосфору, а іноді й азоту. Тому потреба в застосуванні калійних добрив виникає дуже часто. Правда, слід мати на увазі, що потреба різних культурних рослин в калії неоднакова. Досить чітко виділяється група особливо калієлюбних рослин, таких, наприклад, як буряки, картопля, тютюн та ін. Так, зернові культури з середнім врожаєм виносять 50–60 кг/га К2О, а цукрові буряки 150–200 кг і більше. Все це слід враховувати при застосуванні калійних добрив [1].
Складні й змішані добрива. Складні добрива, порівняно з простими, мають ряд істотних переваг. Вони, як правило (за винятком змішаних), містять менше баласту, тому застосовувати їх економічно вигідно. Крім того, зменшується можлива негативна дія на ґрунт і рослини великих кількостей баласту. Проте негативною властивістю складних добрив є сталість їх складу, яка обмежує можливості застосування їх, оскільки в процесі росту і розвитку рослин елементи живлення треба вносити в різних співвідношеннях. Усі складні добрива містять елементи живлення в легкозасвоюваній рослинами формі.
Сполуки калію в золі не містять хлору, а містять переважно К2СО3. Наявність в золі вуглекислого калію і значних кількостей кальцію зумовлює зниження кислотності ґрунту. Вносять золу в кількості 8–10 ц/га, а при місцевому внесенні в борозни або лунки – 4–5, в підживленнях – 3–4 ц/га.
Останнім часом застосовують різні висококонцентровані рідкі складні і суспензовані добрива. Прикладом таких добрив є так зване РКД – 10 – 34 – 0 (рідке концентроване добриво з вмістом N – 10%, Р2О5 – 34% і без калію).
1.2 Особливості застосування добрив
Систему удобрення в сівозмінах слід планувати з урахуванням надходження і втрат елементів живлення. Для цього пропонуються такі нормативи: азотфіксація багаторічними бобовими травами – 35–40 кг азоту на 1 т сухої біомаси; однорічними бобовими культурами – 10–15 кг; асоціативна фіксація – 5–10 кг/га; надходження з опадами – 15–20 кг/га; газоподібні втрати – 10–15% внесеного з добривами; втрати внаслідок вимивання (з ґрунтів Полісся) – 10–20 кг/га.
Внесення мінеральних та органічних добрив у біологічному землеробстві повинно забезпечити позитивний баланс гумусу при нормах гною на 1 га орних земель: у степовій зоні – 8 – 10 т; лісостеповій –10 – 12; на супіщаних і суглинкових ґрунтах Полісся – 12–13, піщаних – 18 – 20 т.
У межах кожного інтервалу дозу органічних добрив змінюють з урахуванням насиченості сівозміни багаторічними травами і просапними культурами. Зменшують з розширенням посівів багаторічних трав або ж збільшують на 4–6 т/га з розрахунку на кожні 10–12% розширення площі просапних.
У ґрунтозахисному землеробстві в плакорних умовах дози органічних добрив підвищують у 1,5–2 рахунок зменшення їх доз на схилових землях. Застосування підвищених доз органіки дає можливість значно: знизити внесення мінеральних добрив [11].
Крім підстилкового гною, біологічне землеробство пропонує широке використання інших видів органічних добрив – рідкого гною, зеленого добрива, соломи, торфу, сапропелю, пташиного посліду. Технологічні особливості їх застосування викладено у відповідних рекомендаціях, а оцінку ефективності, можна провести на основі поправочних коефіцієнтів.
Водночас із посиленням ролі органічних добрив при переході на методи біологічного землеробства не передбачається повної відмови від застосування мінеральних добрив, вапна, гіпсу та мікроелементів. Стосовно до біологічного землеробства кількість внесених мінеральних добрив повинна компенсувати винос поживних речовин з урожаєм. Дози внесення їх повинні бути оптимально-мінімальними і відповідати принципу доцільної достатності, який забезпечує сталу продуктивність рослинництва, екологічно чистий стан навколишнього середовища, продуктів харчування і кормів. Цього досягають шляхом зменшення доз мінеральних добрив, рекомендованих для інтенсивного землеробства, на 30 – 40%.
Одержання біологічно чистої рослинницької продукції пов'язане з оптимізацією азотного живлення рослин. Для цього необхідно ширше впроваджувати біологічні способи його регулювання, які забезпечують максимальне нагромадження атмосферного азоту в ґрунті. Для розрахунків доз азотних добрив використовують унікальну здатність багаторічних трав і однорічних бобових культур до азотфіксації, а також нормативні показники надходження азоту з атмосферними опадами, втрати Цього елемента при денітрифікації, вимиванні та внаслідок ерозії [27].
Регулювати азотний режим можна шляхом нітрогенізації насіння ризоторфіном. Застосування цього препарату під горох підвищує врожайність і вміст білка в зерні відповідно на 2 – 4 ц/га і на 2 – 4%. Урожай сіна люцерни збільшується на 5 – 10%. Ефективність ризоторфіну підвищується при внесенні молібдену в дозах 15 – 25 г. на 1ц насіння зернобобових і 25 – 50 г. на 10 кг багаторічних трав, що забезпечує приріст урожаю зерна гороху 4 – 5, а зеленої маси люцерни – 30 – 40 ц/га. Слід мати на увазі, що використання ризоторфіну на родючих ґрунтах виключає внесення азотних добрив під горох, а на бідних та зрошуваних землях препарат досить ефективний на фоні 40 кг/га азоту.
За умов біологічного землеробства нагромадженню нітратів в урожаї запобігає обмеження доз азотних добрив: у сівозмінах Полісся – до 20 – 60 кг/га, Лісостепу – до 40 – 100 і в Степу – до 30 – 90 кг/га діючої речовини. Гранично допустима доза азоту на зрошуваних землях – 120, а в овочевих сівозмінах – 60 кг/га.
Роздрібнене внесення азотних добрив практично повністю виключає їх негативний еколого-токсикологічний ефект, а локальний спосіб дає можливість знижувати дозу мінеральних добрив на 25 – 35%. На еродованих ґрунтах схилів гній, фосфорні та калійні добрива рекомендується вносити під зяблеву оранку, азот – під культивацію перед посівом. Азотне підживлення озимих проводять після припинення стоку талих вод за методом Бузницького [21]. Під ярі культури доцільно вносити повне мінеральне добриво перед весняною культивацією. На фоні ефективно діючого комплексу ґрунтозахисних заходів змивання азотних і калійних добрив зменшується на 20 – 30%, а слаборозчинних пестицидів і суперфосфату – на 80 – 90%.
2. Екологічні насідки використання мінеральних добрив
2.1 Джерела нітратного забруднення
Основними джерелами нітратного забруднення, під яким звичайно розуміють забруднення власне нітратами, нітритами і N-нітрозоамінами, є високі дози азотних мінеральних і органічних добрив, а також пестициди при систематичному насиченні ними посівів. Потрапляння в ґрунт стоку тваринницьких комплексів ускладнює цю проблему.
Таблиця 2.1. Використання поживних речовин з мінеральних добрив
| Культура | Коефіцієнт використання, % | Культура | Коефіцієнт використання, % | ||||
| N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | ||
| Озимі пшениця | 28,7 | 11,1 | 32,6 | Цукрові буряки | 37,8 | 10,6 | 41,9 |
| Картопля | 43,9 | 10,7 | 51,8 | ||||
| Ячмінь | 28,9 | 14,1 | 30,7 | Льон | 29,3 | 4,9 | 13,7 |
| Ярий ячмінь | 27,5 | 10,9 | 28,1 | Соняшник | 33,7 | 11,5 | 77,0 |
| Кукурудза | Капуста | 33,1 | 15,7 | 77,8 | |||
| на зерно | 26,2 | 9,1 | 29,1 | Огірки при зрошенні | 24,0 | 9,4 | 33,4 |
| на силос | 29,4 | 8,2 | 24,9 | ||||
| Помідори | 43,5 | 11,8 | 65,7 | ||||
Як відомо, транспортні втрати мінеральних добрив на шляху від заводу до поля становлять 10–12%, що сприяє постійному забрудненню навколишнього середовища. Перевезення їх у тарі може докорінно поліпшити становище. Так, середні розміри втрат затареного суперфосфату в 2,5 рази менші, ніж незатареного [13].
Застосування мінеральних добрив у незбалансованому за основними елементами живлення співвідношенні також є однією з причин забруднення продукції. Для умов України оптимальним для всіх сільськогосподарських культур вважається співвідношення N: Р2О5: К2О = 1: 0,9: 0,8. По фондах мінеральних добрив, виділених сільському господарству в Україні у 1986 p., фактичне співвідношення становило 1: 0,56: 0,6, у 1988-му – 1: 0,61: 0,67, тобто відбувається поступове наближення його до оптимального. Проте й при оптимальному співвідношенні внесення підвищених і високих доз мінеральних добрив, насамперед азотних, може бути причиною екологічного забруднення. Це підтверджується численними експериментальними даними, які свідчать про те, що коефіцієнти використання фосфорних і калійних добрив різними сільськогосподарськими культурами варіюють у межах 15 – 25 і 50 – 70%, азотних – 50 – 60%. Установлено також, що в ґрунті закріплюється 20 – 40% азоту, вимивається у вигляді нітратів з кореневмісного шару – до 10%, а виділяється у вигляді газоподібних сполук (N2, NO, NO2) – 20 – 40%.
Невикористані сільськогосподарськими культурами поживні речовини за певних умов є джерелом антропогенного забруднення [13].
Екологічне забруднення значною мірою пов'язане з ущільненням ґрунту, яке відбулося в результаті впровадження в сільськогосподарське виробництво енергомістких тракторів, що призвело до зниження врожайності зернових культур у середньому на 20% і марному (до 40%) витрачанню добрив.
Негативні екологічні наслідки можуть спричиняти не лише азотні, але й фосфорні добрива. Так, нагромадження фтору в ґрунті, яке належить до явищ небажаних, пов'язують із внесенням фосфорних добрив. Зокрема, з однією тонною суперфосфату в ґрунт потрапляє до 15 кг фтору, а з тонною амофосу – до 50 кг. При цьому в ґрунті залишається до 95% фтору, що внесено з добривами, а вміст цього елемента в дерново-підзолистих ґрунтах підвищується на 5% за рік.
Відмічено нагромадження фтору в чорноземах і в рослинах при систематичному застосуванні суперфосфату, в якому фтор міститься в розчинній формі й легко засвоюється рослинами.
За даними Б.А. Ягодіна [1], надходження фтору в ґрунт при сучасному світовому виробництві фосфорних добрив (300 млн. т Р2О5 за рік) може становити 2 – 3 млн. т. Підвищення концентрації фтору порушує структуру асиміляційного апарата, що призводить до гальмування процесів фотосинтезу, дихання й росту сільськогосподарських рослин, негативно впливає на їхню продуктивність.
Забруднення рослинної продукції фтором відбувається при вмісті водорозчинного фтору в чорноземі на рівні 12,5 мг на 1 кг ґрунту. Очевидно, цей рівень його вмісту необхідно вважати гранично допустимою концентрацією цього елемента, яка на малобуферних ґрунтах, вірогідно, буде нижчою.
2.2 Наслідки застосування фосфорних та калійних добрив
Екологічні наслідки застосування фосфорних добрив пов'язані із збільшенням надходження фосфору у водні об'єкти, який викликає поряд з іншими поживними елементами посилене розкладання планктону, заболочення водойм і загибель водних організмів через дефіцит розчинного у воді кисню. За розрахунками В.М. Кудеярова та інших (1984), щорічно з 1 га орних земель вимивається до 100 кг азоту, 5 кг Р2О5 і 60 кг К2О (при змиванні з поверхні ґрунту міліметрового шару втрачається від 14 до 34 кг/га Р2О5).
Всі ці факти свідчать про те, що необхідний суворо науковий підхід до застосування не лише азотних, але й фосфорних добрив, що містять фтор, надлишок якого супроводжується флюорозом зубів, хребта, пригніченням фосфорно-кальцієвого і ферментного обміну в організмі теплокровних [10].
Особливої обережності слід дотримуватись при фосфоритуванні кислих ґрунтів високими дозами фосфоритного борошна (1–2 т/га), в якому, крім токсичного фтору, міститься ряд важких металів (кадмій, стронцій, ванадій та ін.). Вихід полягає в переході до застосування знефторених фосфорних добрив. Необхідно також враховувати, що токсичність фосфору для людини залежить від співвідношення СаО: Р2О5. Нешкідливим вважається співвідношення 1: 1 і 1: 1,5 (надлишок фосфору може викликати різні захворювання).
Калійні мінеральні добрива небезпечні насамперед вмістом хлору, який погіршує якість урожаю (картоплі, овочів, винограду, тютюну, цитрусових і прядивних культур). Підвищений вміст калію в кормових травах може призвести до отруєння тварин, а застосування високих доз калійних добрив – до забруднення водойм.
За достатнього зволоження втрати калію з фільтраційними водами становлять 10 – 20 кг/га. При підвищеній концентрації калію в ґрунтовому розчині порушується співвідношення Са: К, Mg: К, Що може призвести до витіснення з ґрунтовбирного комплексу двовалентних катіонів і проникнення їх вглиб по профілю, втрат кальцію з дренажними водами, розмір яких може досягти 1 т/га. Цей процес значно посилюється під впливом високих доз кислих добрив [13].
Щодо мікроелементів, то, як відомо, вони особливо ефективні за інтенсивної хімізації. Проте слід зазначити, що деякі з них – мідь, цинк, бор і молібден – належать до елементів, які потенційно забруднюють ґрунт, а для марганцю навіть установлена гранично допустима концентрація в ґрунті.
2.3 Нагромадження елементів мінеральних добрив рослинами та його наслідки
В екологічному відношенні найбільш небезпечні промислові азотні добрива (так званий технічний азот) – основне джерело нітратного забруднення води, продуктів харчування і кормів.
Коли говорять про небезпеку нітратів для людини, звичайно мають на увазі й нітрити, які утворюються в організмі під дією мікрофлори кишечника і тканинних ферментів, а також N-нітрозоаміни. Загальновідомо, що нітрати й нітрити – нешкідливі форми азоту для рослин, є природними компонентами рослинного організму.
За здатністю нагромаджувати нітрати всі сільськогосподарські культури можна об'єднати в три групи. Головчастий салат, кріп, шпинат, редька, буряки столові акумулюють багато нітратів. Помідори, картоплю, огірки відкритого ґрунту, перець, баклажани, цибулю виділено в групу зниженої здатності до нагромадження нітратів. Проміжне місце займають морква, петрушка, селера, капуста, парникові огірки, кабачки, патисони [21].
Польові культури нагромаджують у зерні небагато нітратного азоту. Однак за певних умов зернові культури (озимі й кукурудза на зелений корм) можуть містити його надлишкову кількість у зеленій масі, а сира речовина багаторічних злакових трав містить набагато більше нітратів, ніж бобові (наприклад, конюшина).
Проте для застосування добрив на екологічній основі цих загальних відомостей недостатньо. Необхідно мати науково обґрунтовані нормативні показники гранично допустимих концентрацій.
Нині агрохімічна служба в своїй практичній роботі по оцінці рівня нітратного забруднення рослинницької продукції використовує ГДК, які розроблені відповідними службами (табл. 2.2).
Гранично допустима концентрація нітрат-іона в кілограмі сирої речовини становить у кавунах та огірках 45 – 60 мг, у зелених кормах і столових буряках 200 – 1400 мг. Вміст нітрат-іона в кормах для сільськогосподарських тварин не повинен перевищувати 5 – 10 мг на 1 кг сирої продукції. ГДК нітратів у питній воді становить: за стандартом Всесвітньої організації здоров'я – 10 мг/л, у європейських країнах – 22, у США – 45 і в нашій країні – 10 мг/л. Максимально нешкідлива доза для людини – 5 мг на 1 кг маси тіла.
Таблиця 2.2. Допустимий вміст нітратів у продукції рослинництва відкритого ґрунту
| Продукти | ГДК, мг/кг сирої речовини (за нітрат-іоном) |
|
Картопля Капуста Огірки Томати Кавуни, дині Цибуля (перо) Буряки Морква Зелені корми |
80 300 150 60 45 400 1400 300 200 |
Ще одна з причин нагромадження нітратів полягає у низькій ефективності мінеральних добрив. Нітрати часто нагромаджуються не лише на фоні високих, але й за умов застосування низьких доз азоту. Як показала практика, це спостерігається при низькій культурі землеробства [21].
За даними Українського філіалу ЦІНАО, окупність добрив приростом урожаю зернових культур у 1988 р. становила 3,8 кг, або 81% до нормативу, по цукрових буряках – 80%, картоплі – 46, а по овочах – 37%. Низька енергетична ефективність застосування добрив. Так, по соняшнику й овочах нагромаджена приростом урожаю енергія становила лише 65 – 67% енерговитрат на застосування добрив.
Наведені дані свідчать про неповне використання внесених добрив, значна частина яких забруднює ґрунт, підґрунтові води, водойми й сільськогосподарську продукцію.
Отже, спостерігається значна взаємодія між агрохімічними нормативами, які використовують при розробці рекомендацій для господарств, та ступенем екологічної небезпеки від їх реалізації.
Українським філіалом ЦІНАО спільно з іншими науково-дослідними інститутами розроблені більш досконалі в екологічному відношенні методика й нормативи для визначення доз добрив з урахуванням зростання врожаю, який можна одержати за конкретних умов, запланованого приросту, ступеня інтенсивності вирощування культури, вмісту в ґрунті поживних речовин та післядії добрив, внесених під попередники [27].
У таблиці 2.3 наведено такі нормативи. Їх використання дасть можливість значно зекономити витрати мінеральних добрив на формування запланованого врожаю, послабити еколого-токсикологічну небезпеку застосування добрив.
Ще одна помітна особливість використання наших нормативів полягає в регламентуванні доз азотних добрив у тих випадках, якщо вони перевищують максимально припустимі.
Рекомендаціями по еколого-токсикологічному регламентуванню добрив передбачено вносити не більше 140 кг/га азоту під озиму пшеницю 120, кукурудзу 120, озиме жито і ячмінь 100, цукрові буряки 160, картоплю 120, гречку 65, просо 75, під огірки й столові буряки 60 – 90.
Таблиця 2.3. Витрачання мінеральних добрив на 1 ц приросту врожаю озимої пшениці
| Приріст урожайості, ц/га | Витрати поживних речовин на 1 ц приросту, кг | ||||||||
| Дерново-підзолисті ґрунти | Світло-сірі | Темно-cіpі лісові | |||||||
| N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | |
| До 3,0 | 5,9 | 4,5 | 5,8 | 5,1 | 4,2 | 4,5 | 6,2 | 4,6 | 4,6 |
| 3,1–5,0 | 6,3 | 4,7 | 6,3 | 5,3 | 4,4 | 4,8 | 6,5 | 4,9 | 4,9 |
| 5,1–7,0 | 6,9 | 5,1 | 6,9 | 5,7 | 4,8 | 5,1 | 7,0 | 5,2 | 5,2 |
| 7,1–9,0 | 7,7 | 5,9 | 7,8 | 5,9 | 4,9 | 5,3 | 7,7 | 5,8 | 5,8 |
| 9 1–11,0 | 8,5 | 6,5 | 8,5 | 6,5 | 5,4 | 5,9 | 9,2 | 6,8 | 6,8 |
| 11,1–13,0 | 7,3 | 6,1 | 6,7 | 10,5 | 7,9 | 7,9 | |||
Агрономічна ефективність цих доз зростає, а їх негативний вплив на навколишнє середовище зменшується при роздрібненому внесенні відкоригованих доз азоту за результатами ґрунтової та рослинної діагностики. Комплексну діагностику, крім проведення її на посівах озимих зернових культур, слід ширше застосовувати на овочевих і баштанних культурах, картоплі, цукрових буряках і кукурудзі, тобто на всіх культурах, які інтенсивно удобрюють [13].
Регламентовані дози азотних добрив при правильному їх застосуванні (в суворій відповідності з рекомендаціями науково-дослідних установ і агрохімічної служби) безпечні в еколого-токсикологічному відношенні, оскільки вони визначені з урахуванням вмісту нітратів у рослинницькій продукції, біологічних особливостей сільськогосподарських культур, забезпеченості ґрунтів азотом, погодних і кліматичних умов, збалансованості мінерального живлення рослин та інших факторів. Але, як показала практика, обмеження доз азоту не завжди буває ефективним, тому що нітрати в рослинах нагромаджуються не лише залежно від доз добрив, а й від їх форм. Доведено, що нітратні форми азотних добрив сприяють більшому нагромадженню нітратів у рослинах, ніж аміачні та амідні. Застосування фосфорних і калійних добрив знижує вміст нітратів в урожаї, оскільки фосфор і калій позитивно впливають на відновлення нітратів до аміаку. Встановлено також, що наявність у ґрунті молібдену запобігає нагромадженню нітратного азоту в рослинах у токсичних концентраціях через те, що молібден бере участь у редукції нітратів.
Нагромадженню нітратного азоту сприяє загущеність посівів, його високий вміст у ґрунті, несприятливі погодні умови. При нестачі вологи й світла, різких перепадах температури кількість нітратів збільшується.
3. Заходи, щодо зниження негативного впливу мінеральних добрив
Щоб запобігти нітратному забрудненню, в ряді випадків забороняється використання азотних добрив: на сильнокислих ґрунтах (рН = 4); на території першого поясу зони санітарної охорони джерел централізованого водопостачання; на мерзлий або вкритий снігом ґрунт [13].
Для дотримання еколого-токсикологічної безпеки застосування гранично допустимих (максимальних) доз азоту необхідно створити такі умови: збалансованість мінерального живлення рослин; роздрібнене внесення азоту; високий рівень агротехніки, який забезпечує одержання запланованого врожаю; застосування інтегральної системи захисту рослин від хвороб та шкідників.
При плануванні врожаю нижче граничного рівня максимально допустиму дозу азоту зменшують за формулою:
![]()
де Дп – відкоригована доза азоту, кг/га; Дм – максимально допустима