Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)
Також на основі даної таблиці можна сказати, що найбільшу питому вагу в структурі посівних площ займає озима пшениця. Це пояснюється тим, що вона краще використовує вологу весняно – літнього періоду і дає високий урожай, що забезпечує більш стійкі валові збори зерна. Також зерно пшениці має високі продовольчі якості і широко використовується для виробництва різноманітних продуктів. В даному господарстві слід збільшити посівні площі зернобобових , оскільки ці культури є основним джерелом кормового білка.
Одним з найважливіших показників рівня ведення зернового господарства є врожайність і валові збори зерна. При вищій врожайності потрібну кількість зерна можна одержати з меншої площі. Це дуже важливо зараз, коли посівні площі сільськогосподарських культур зменшуються. По Україні найвища врожайність у озимої пшениці, в останні роки вона перевищує 30 ц/га. Таку ж саму ситуацію можна побачити і у ТВ “Поділля”. З таблиці 18 можна побачити, що найвищу врожайність і найбільш валові збори має озима пшениця. Але негативним є те, що з кожним роком спостерігається зниження врожайності, а отже, і валових зборів у цієї культури. Найнижча врожайність у круп’яних культур – гречки, особливо в 1999 році та у 2000 році.
У цієї культури урожайність в межах 4,35 – 9,5 ц/га, це більше як у тричі менша, ніж у пшениці. Дальше підвищення врожайності зернових культур у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур [2].
Що стосується валових зборів зернових культур, то тут теж спостерігається з кожним роком зменшення валових зборів зерна. Це має великий мінус для розвитку даної галузі. У 2000 році, порівняно з 1999 роком, валовий збір зернових знизився аж на 3469 ц, а порівняно з 1998 роком на 4365 ц. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін; перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, бур’янами і хворобами до інтегрованих систем боротьби з ними і багато інших заходів.
Поряд із збільшенням виробництва зерна в даному господарстві особливе значення має підвищення його якості. Питання якості зерно продукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж державними хлібоприймальними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно [14].
У підвищенні економічної ефективності виробництва зерна велику роль відіграє організація виробничих процесів (таких як підготовка ґрунту, сівба, догляд за посівами і збирання урожаю). Вони є складовою частиною технологічних карт по вирощуванню кожної культури. Розглянемо види робіт, які виконуються при вирощуванні озимої пшениці, попередник – багаторічні трави.
Розрізняють основний і передпосівний обробіток ґрунту, який включає в себе лущення стерні, оранку, передпосівне боронування і культивацію.
Оранка призначена для того, щоб створити сприятливі умови для накопичення вологи, поживних речовин в ґрунті тощо. До оранки застосовують такі агротехнічні вимоги: дотримання заданої глибини, проведення її в кращі для культури строки, якісна заробка на дно борозни органічних і мінеральних добрив, якісний обробіток поворотних смуг.
Передпосівний обробіток ґрунту під зернові культури складається з боронування, шлейфування та культивації. Боронування і шлейфування проводять з метою вирівнювання поля, знищення ґрунтової кірки, рихлення поверхневого шару ґрунту і закриття вологи. Культивацію виконують також для вирівнювання поверхні ріллі, рихлення ґрунту і знищення бур’янів. Сівба – одна з найбільш відповідальних і складних робіт в сільському господарстві. Від її якості великою мірою залежить майбутній урожай. Затрати праці на свбу у загальних затратах складають 10-15 %. Збирання урожаю – найбільш складний і відповідальний виробничий процес [20;237].
В Товаристві власників “Поділля” зернові культури збирають частково роздільним способом (якщо добра погода) і прямим комбайнуванням.
Перед збиранням зернових культур проводять певну підготовчу роботу. Приблизно за місяць до початку жнив перевіряють технічний стан збиральної техніки, закріплюють техніку і поля за загонами і ланками збирального комплексу і визначають орієнтовний урожай з одного гектара і валові збори зерна по культурах; визначають по кожному полю способи збирання і плани-маршрути руху агрегатів, готують складські приміщення, зерноочисні токи.
Оплата праці в ТОВ “Великоглибочецьке” на збиранні врожаю зерна проводиться слідуючим чином:
Оплату праці комбайнерів проводять за кожну намолочену тонну зерна. На комбайні СК-5 по 48 коп.; на комбайні СК-5 з подрібнювачем по 50 коп. Крім того за кожну намолочену тонну зерна по 3 кг безплатно.
Оплата праці шоферів проводиться за кожну перевезену тонну зерна. Від комбайна на тік, на комбінат хлібопродуктів, комбікормовий завод по 30 коп. Зерно шоферам, зароблене під час жнив – видається безплатно.
Оплата праці жаткарям на косінні зернових проводиться грішми за норму виробітку, виходячи з існуючих тарифних ставок і підвищення їх в перші 10 днів на 60% і наступні 5днів на 30%. Зерно жаткарям на косінні зернових колосових нараховується і видається безплатно по 4 кг за 1га скошеної площі, на косінні гороху по 10 кг за 1га скошеної площі.
Оплата слюсарів зерноочисних машин на тоці проводиться погодинно в залежності від присвоєного розряду.
IV розряд за 1 год. по 55 коп.; V розряд за 1 год. по 58 коп.; VI розряд за 1 год. по 62 коп.;
Оплата працівників току по обслуговуванню зерноочисних машин і на всіх інших роботах з зерном нараховується погодинно з розрахунку за 1год. по 46коп.
Працівникам, зайнятим безпосередньо на скирті видавати без оплати по 15 кг за кожний заскиртований гектар.
Крім того, встановлена надбавка до тарифної ставки механізаторам в розмірі 50% при роботі на гусеничних тракторах та виконанні колісними тракторами просапних робіт, оранки та посівів.
Механізаторам, іншим працівникам на виконанні робіт, пов’язаних з підготовкою і внесенням отрутохімікатів встановлюють надбавку до тарифу в розмірі 50%; на агрегатах по поверхневому розсіванні мінеральних добрив – 30%;та на роботах з аміачною водою – 50%. [7:2].
Еефективність виробництва зерна
Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції Зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників: продуктивність праці, собівартість продукції ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.
Зернове господарство – високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів продуктивність праці на сьогоднішній день підвищується, хоч і малими темпами.
Разом продуктивність праці і собівартість зерна в свою чергу впливають на рентабельність зернового виробництва. [14]
У даному господарстві одержано всього грошей від реалізації зернової продукції 1млн 137 тис. грн., а собівартість цієї продукції становить 1млн 12 тис. Отже, ми бачимо що ТВ ”Поділля” має незначний прибуток від виробництва цього виду продукції. Він становить 125 тис. грн. Тобто ця галузь є рентабельною.
Виробництво зернової продукції носить сезонний характер, а тому її реалізація відбувається в господарстві в основному після збирання врожаю, про що свідчать дані в таблиці.
Табл. 20[8]
Реалізація зернової продукції
Вид продукції |
Роки | Всього цнт / % | в т. ч. поквартально | |||
| І | ІІ | ІІІ | IV | |||
| Зерно | 2002 | 15120 | 510 | 210 | 7900 | 650 |
| 100% | 3,3 | 1,3 | 52,2 | 42,9 | ||
| 2003 | 12144 | 490 | 200 | 6540 | 4914 | |
| 100% | 4,03 | 1,6 | 53,8 | 40,4 | ||
| 2004 | 10256 | 150 | 100 | 6200 | 4106 | |
| 100% | 1,5 | 1 | 60,5 | 40 | ||
Показники таблиці говорять про те, що зерно реалізується в господарстві в основному в третьому і четвертому кварталах.
В зв’язку з відсутністю коштів на придбання запасних частин, мінеральних добрив, пального та ін. господарство заключає з відповідними організаціями бартерні договори
І тому, як тільки почнеться збирання зерна, то одразу його віддають за отримані раніше цінності. Одночасно з тим і покривають окремі борги перед державою теж зерном.
Така масова реалізація зерна в третьому і четвертому кварталах призводить до більшої появи зерна на ринку, біржі і, як наслідок, низька реалізаційна ціна і, відповідно, низькі прибутки.
Якби господарство мало можливість “притримати” зерно і реалізувати його в першому і другому кварталах, то мало б можливість отримувати на 25-30 % більші прибутки від реалізації зерна.
Велика кількість зерна реалізується даним господарством на “Тернопільський комбінат хлібопродуктів”.
Найбільший процент реалізації займає зерно пшениці (85%), а всі інші зернові використовуються в основному як корми.
Враховуючи державні замовлення на продаж зерна та ринкові відносини його реалізації дане господарство планує розміри посівних площ під кожну зернову культуру з урахуванням економічної ефективності її виробництва. Що стосується економічної ефективності виробництва будь-якої с/г продукції, то ця категорія означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Підвищення економічної ефективності с/г виробництва сприяє зростанню доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва.
Підвищення ефективності виробництва с/г продукції є вирішальною передумовою прискореного розвитку АПК і дальшого зростання результативності економіки країни.
Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарства і значною мірою визначає рівень його доходності. Собівартість продукції с/г складається з витрат, пов’язаних із використанням у процесі виробництва землі, с/г машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних виробничих ресурсів.
Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення ефективності с/г виробництва і зміцнення економіки господарств. Проте за останні десятиріччя намітилася тенденція до зростання собівартості основних видів продукції. [17;130].
На прикладі таблиці проаналізуємо рівень і структуру собівартості 1ц зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”.
Таблиця 21 [8]
Рівень і структура собівартості зернових культур у ТОВ “Великоглибочецьке”за 2004 р.
|
Р о к и |
Культури | Оплата праці з нарахува- нням | Насіння і посадковий матеріал | Органічні і мінеральні добрива | Роботи і послуги | Затрати на утримання основних засобів (А) | Інші витрати | Загальна сума витрат |
|
2 0 0 2 |
Озимі зернові, грн. | 17550 | 18993,6 | 23200,1 | 593 | 610 | 13956,7 | 80393,4 |
| % | 21,8 | 236 | 28,8 | 0,7 | 7,5 | 17,3 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 6954,1 | 39100,7 | 12158,2 | 302 | 2956 | 6144 | 67615 | |
| % | 10,3 | 57,8 | 17,9 | 0,4 | 4,3 | 9,1 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 24504,1 | 58094,3 | 35358,3 | 895 | 9056 | 20100,7 | 148008,4 | |
| % | 16,5 | 39,2 | 23,8 | 0,6 | 6,1 | 13,5 | 100 | |
|
2 0 0 3 |
Озимі зернові, грн. | 17553 | 19520,2 | 23545,7 | 600 | 6550 | 14750,2 | 82518,8 |
| % | 21,2 | 23,6 | 28,5 | 0,7 | 7,9 | 17,8 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 7013,2 | 39532,7 | 12959,3 | 393 | 3569 | 6959 | 70426,1 | |
| % | 9,9 | 56,1 | 18,4 | 0,5 | 5,1 | 19,8 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 24566,2 | 59052,9 | 36504,6 | 993 | 10119 | 21709,2 | 152944,9 | |
| % | 16,0 | 38,6 | 23,8 | 0,6 | 6,6 | 14,1 | 100 | |
|
2 0 0 4 |
Озимі зернові, грн. | 18665 | 20524,2 | 25549,1 | 693,4 | 7875 | 15847,6 | 88154,6 |
| % | 21,1 | 23,2 | 27,8 | 0,7 | 8,9 | 17,9 | 100 | |
| Ярі зернові, грн. | 7615,3 | 40671,8 | 13959,4 | 423 | 4788 | 7057 | 74514,5 | |
| % | 10,2 | 54,5 | 18,7 | 0,5 | 6,4 | 9,4 | 100 | |
| Зернові: всього, грн. | 26280,3 | 61196 | 38508,8 | 1962,4 | 12663 | 22904,6 | 162669,1 | |
| % | 16,1 | 37,6 | 23,6 | 1,2 | 7,7 | 14,0 | 100 | |
| Відхилення (+,-) 2004 до | ||||||||
|
2 0 0 2 |
Озимі зернові, грн. | +1115 | +1530,6 | +1349 | +100,4 | +1775 | +1890,9 | +7761 |
| Ярі зернові, грн. | +661,2 | +1571 | +1801,2 | +121 | +1832 | +913 | +6899 | |
| Зернові: всього, грн | +1776 | +3101,6 | 3150,2 | +221,4 | +3607 | +2803,9 | +14660 | |
|
2 0 0 3 |
Озимі зернові, грн. | +1112 | +1004 | +1003,4 | +93,4 | +1325 | +1097,4 | +9635 |
| Ярі зернові, грн. | +602,1 | +1139,1 | +1000,1 | +30 | 1219 | +98 | +4088,4 | |
| Зернові: всього, грн | +1714,1 | +2143,1 | +2003,5 | +123,4 | +2544 | +1195,4 | +13723,4 | |
У господарстві і структурі затрат на виробництво зернової продукції найбільшу питому вагу займають такі статті, як оплата праці з нарахуваннями, витрати на насіння і посадковий матеріал, витрати на органічні і мінеральні добрива.
З кожним роком у даному господарстві зростають витрати на оплату праці з нарахуваннями (саме перевищення темпів зростання оплати праці працівників порівняно з її продуктивністю є основною причиною зростання собівартості продукції). Так у 2004 р. порівняно із 2002 р. та 2003 р. в загальному по зернових культурах витрати на оплату праці з нарахуваннями зросли на 1776 грн. та 1714,1 грн.
Інша справа, що працівники Товариства з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” не вчасно отримують свій заробіток і не завжди в грошовій формі.
Продовжують також зростати витрати на утримання основних засобів та їх експлуатацію (підвищення амортизаційних відрахувань та витрат на ремонт і придбання засобів виробництва): на придбання паливно-мастильних матеріалів, ціни на які постійно зростають. З інтенсифікацією зернового господарства вони зростають, це пов’язане із збільшенням кількості використовуваних добрив, а також їх значним подорожчанням.
Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що зернова галузь у господарстві “Великоглибочецьке” попри всі труднощі є однією з небагатьох прибуткових галузей даного господарства. Але у зв’язку із тим, що урожайність зернових культур постійно зменшується, а собівартість одиниці продукції зростає дана галузь, це за умови, що в господарстві не буде впроваджено кардинальних заходів по підвищенні її економічної ефективності, через деякий час може стати збитковою. І тому зараз, коли ще не зовсім пізно, спеціалісти ТОВ “Великоглибочецьке” повинні працювати над тим , що уникнути такого становища.
Найбільш узагальнюючим показником економічної ефективності є рентабельність виробництва зернових культур.
Таблиця 22 [8]
Рентабельність виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” в 2002 – 2004 рр. (в %)
|
Культури |
2002 р. | 2003 р. | 2004 р. |
| Озимі зернові | 11,8 | 26,5 | 34,4 |
| Ярі зернові | 9,1 | 20,3 | 37,5 |
| Зернові - всього | 10,1 | 23,2 | 36,2 |
З таблиці видно, що рентабельність виробництва зернових культур в 2004 році порівняно з іншими роками зросла і становила 36,2 %, в т.ч. озимі зернові – 34,4 %, ярі зернові – 37,5 %. Такі зміни відбуваються за рахунок того, що зросли реалізаційні ціни на зернову продукцію.
Розділ 3. Державне регулювання, як необхідна умова розвитку зернової галузі.
3.1. Роль держави у розвитку зернового виробництва.
Однією з ключових галузей агропромислового комплексу України є зернове виробництво, де виробляється один з найважливіших базових харчових продуктів гарантування продовольчої безпеки країни. Про велике значення виробництва зерна для соціально-економічного розвитку держави свідчить те, що протягом тривалого історичного періоду зернові культури займають майже 50% у структурі посівних площ сільськогосподарських культур.
Проте криза, яка охопила економіку агропромислового комплексу, призвела в останні роки до значного зменшення обсягів виробництва зерна, що в свою чергу негативно позначилось на розвитку тваринницьких галузей, на зниженні ефективності агропромислового виробництва. Якщо у 1986-1990 роках середньорічне виробництво зерна в Україні становило 47,4 млн. тонн, то в 1991-1995 роках - 38,5, а в 1999 і 2000 роках - відповідно лише 24,6 і 24,4 млн. тонн. Це ставить під загрозу продовольчу безпеку країни, тому що хліб і хлібопродукти споживає все населення України. Крім того зерно є предметом виробничих відносин цілого зернопродуктового підкомплексу. До таких відносин належать відносини, пов'язані із заготівлею, зберіганням і переробкою зерна.
До підприємств зернопродуктового підкомплексу належать підприємства, які виробляють зерно, а також заготівельні компанії, зернозберігаючі та зернопереробні підприємства, підприємства хлібопекарської промисловості та торгівлі. Зменшення обсягів виробництва зерна порушує економічні пропорції між ланками зернопродуктового підкомплексу, а через нього виникають певні диспропорції у всьому народному господарстві.
В зв'язку з цим виникає гостра необхідність державного регулювання ринку зерна.
Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого; розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.
Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994 рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна більшість яких за своїм юридичним статусом впродовж довгого періоду були державними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важелів породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім — того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд використовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфляційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.
Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти. Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність у такому регулюванні найрельєфніше виявилася ще під час світової кризи в 1929 - 1933 рр.
Для того, щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб'єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція — нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво державного регулювання економікою — це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.
Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство, в тому числі і зернове господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.
В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати.
Держава через різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країнах конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання ринку зерна повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності, а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких перевірених світовою практикою економічних і правових важелів, як ціни і тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, державне замовлення і контракт, резерви, субсидії субвенції, державне мито. Вони використовуються як прямі й опосередковані регулятори розвитку ринку зерна, забезпечують умови для його саморегуляції в бажаному напрямі.
Як бачимо державне регулювання, економіки - це складне і багатоаспектне явище Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування ринку зерна. Державному регулюванню виробництва зерна також притаманні такі регулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку виробництва зерна та повного забезпечення населення якісним хлібом та хлібопродуктами за прийнятними ринковими цінами.
У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.
Державне регулювання виробництва зерна здійснювалося як складова частина державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.
З кінця 1991 р. в Україні розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до формування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, не комплексно, без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів [6, с.594].
Заходи що вживалися державою, нерідко були спрямовані не стільки на перспективу, скільки на ліквідацію або пом'якшення негативних явищ, що виникали через розбалансованість економіки.
Найбільших втрат сільськогосподарські товаровиробники почали зазнавати через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (пальне мастила, техніку, запасні частини, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо) Оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами, ніж на ресурси, що поставлялися селу, то це призвело до істотного зростання кредиторської заборгованості аграрних підприємств, багато з них опинилися на межі фінансового краху. Адже лібералізація цін на ресурси при збереженні монополії їх виробників призводить до встановлення не ринкових, а монопольних цін, що супроводжується значним погіршенням економічного стану споживачів і новими витками інфляції.
В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр. оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. грн. Отаке, ситуація склалася таким чином, що сільське господарство довгі роки, і особливо останнє десятиріччя ( 1991-2000рр.) було головним донором інших галузей народного господарства, що призвело до виснаження його ресурсного і фінансового потенціалу. Стало очевидним, що без радикального втручання державою в процес формування доходів аграрних підприємств неможливо буде досягти в найближчій перспективі істотних зрушень у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а отже, розв'язати проблему задоволення потреб населення у продовольстві.
За вказаний період державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головним чином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшої самостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності і лише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств. Проте вони не мали системного характеру і не відзначалися глибиною впливу на стан їх економіки. Так, у 1991р. держава частково компенсувала збитки аграрних підприємств від реалізації продукції, в 1992 р. через гіперінфляцію здійснювалася доплата на тваринницьку продукцію за кожну тонну її реалізації державі, в 1994 р. підприємствам АПК передбачалося надавати пільговий кредит. Усі ці роки були збережені, хоч у надто звуженому обсязі, традиційні важелі державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників: селекція і насінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля, підготовка і перепідготовка кадрів тощо. Проте в цілому масштаби економічної підтримки сільськогосподарського виробництва були надзвичайно малі і не йшли в ніяке порівняння з тими колосальними втратами, що понесло сільське господарство за роки економічної кризи.
Заради справедливості зазначимо, що економічна підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників, у цей період була неефективною не лише через її малі обсяги і недостатню гнучкість, але й через відсутність справжнього господаря на землі. Адже КСП, що були_ тоді домінуючою організаційною формою господарювання на селі, об'єктивно не могли адаптуватися до вимог ринку, а тому переважаюча більшість з них відзначалася низьким рівнем господарювання. В цих умовах досягти належної віддачі від державної економічної підтримки сільськогосподарського виробництва було дуже важко або неможливо взагалі.
Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 р. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 р. фіксованого сільськогосподарського податку.
Для зміцнення економіки аграрних підприємств важливе значення має Указ Президента України «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» (грудень 1998 р.), згідно з яким сільськогосподарські товаровиробники — платники податку звільняються до 1.01.2004 р. від сплати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій за продаж товарів (послуг, робіт) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, за виключенням операцій з продажу переробним підприємствам молока та живої маси тварин.
Методика визначення суми податку на додану вартість, на яку аграрне підприємство звільняється від її сплати державі, полягає в наступному. Спочатку розраховується грошова виручка підприємства без грошових надходжень від реалізації молока і живої маси тварин. Далі визначається сума ПДВ у складі цієї виручки, а також сума ПДВ в складі сукупної ціни на придбання ресурсів. Для цього потрібно почергово грошову виручку і суму виплат підприємства на закупівлю ресурсів помножити на 16,67 % і одержаний результат поділити на 100. Звідси сума податку на додану вартість, від сплати якої до державного бюджету звільняється аграрне підприємство, визначається як різниця між сумою ПДВ, нарахованою на сільськогосподарську продукцію, і сумою ПДВ у складі сукупної ціни на закуплені ресурси (за умови, що перша з них перевищує другу).
Кошти, що залишаються аграрним підприємствам від несплати ПДВ, повинні бути використані ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. В разі нецільового використання їх вони стягуються до державного бюджету).
Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського виробництва значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.). Зернова проблема - це надзвичайно важлива не тільки економічна, а й політична проблема, розв'язання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.
Головна мета державного регулювання ринку зерна - оптимізація сезонних коливань, обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення завдяки цьому економічної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, продукуючих товарне зерно. Сезонне коливання цін - це, об'єктивне явище, характерне для багатьох видів продукції, в тому числі і для зерна. Світова практика показує, що сезонні коливання цін на цей вид продукції знаходяться в межах 20 % і досягають максимум 30%. Проте на ринку зерна України вони перевищували цю норму у декілька разів. Досить сказати, що під час жнив 1999 р. Ціна на зерно становила в середньому 240 грн. за тонну, а навесні і влітку 2000 р. - 600 і більше гривень. Така різниця в цінах супроводжувалася різкими перепадами в обсягах продажу зерна. За даними П. І. Гайдуцького, з 10 млн. т зерна урожаю 1999 р., реалізованого на внутрішньому ринку, понад 8 млн. т було продано зразу ж після жнив і восени за цінами 200-250 грн. за 1 т і лише 10 % (приблизно 1 млн. т зерна) було реалізовано весною і на початку літа за ціною від 450 до 700 грн. Внаслідок такого перепаду цін і обсягів продажу сільськогосподарські товаровиробники, втратили близько 300 млн. дол. США, які осіли у посередників. Різке підвищення цін на зерно призвело до істотного зростання цін на хліб і хлібопродукти а це, в свою чергу, підштовхнуло зростання інфляції (за перше півріччя 2000 р індекс інфляції зріс на 18,7 %), викликало соціальну напругу в суспільстві, оскільки хліб є основним продуктом харчування для великої частки населення України.
Саме з метою недопущення таких різких коливань у цінах та в обсягах продажу і впроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна. При цьому в широкому трактуванні під фінансовими інтервенціями розуміють виплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, що пов'язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метою недопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходів сільськогосподарських товаровиробників. Фінансові інтервенційні закупки за заставними цінами виконують стабілізуючу функцію, оскільки не дають змоги ринковій ціні на зерно падати нижче рівня заставної ціни. Водночас це і гарантує певну доходність сільськогосподарським товаровиробникам від виробництва і продажу зерна (рівень заставної ціни встановлюється в розмірі 50% середньої біржової ціни, що склалася на момент укладання угоди). Але особливо важливим є те, що оскільки сільськогосподарський товаровиробник має право забрати заставлене зерно протягом восьми місяців і продати його на ринку в разі підвищення ринкової ціни над заставною, то стає зрозумілим, що економічну вигоду від перепаду цін отримуватимуть переважно аграрії, а не посередники.
Прийняті заходи щодо регулювання ринку зерна направлені також на врівноваження внутрішнього і зовнішнього ринків з тим, щоб не допустити ситуації, яка склалася в 1999 р., коли було зібрано один з найнижчих за останні 15 років