Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)
Друге питання, яке постало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупок зерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн.. здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агента під гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування в розмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказаних цільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.
Що таке заставна закупка зерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.
Кабінет Міністрів України до 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно, які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відома сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.
Для здійснення заставних закупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений) укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерно Державному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну ціну зерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державного агента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом у межах виділених коштів та визначених обсягів.
Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) із забезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.
Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячи з встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.
Десяте. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. На зерновому ринку їх здійснює державний агент із проведення інтервенційних операцій. Мета діяльності останнього - стабілізація ринку зерна : захист доходів товаровиробника.
Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційне ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.
Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.
Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту або уповноваженому, який протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.
При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду-Державний агент або уповноважений у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.
Одинадцяте. Експорт та імпорт зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна має сприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник - висока конкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та висока якість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і Європі. Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку, закріпитися за них і створити відповідну інфраструктуру для масштабного експорту вітчизняного зерна. Для цього Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах визначається Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, якому передаються на виконання всі міжнародні договори по експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, підписані на урядовому рівні. Це означає, насамперед, намір держави стати суб'єктом світового ринку зерна.
3.3 Проблеми державного регулювання зернового ринку в Україні
Основу сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні складають зернове виробництво і зерновий ринок. Нестабільність зернового виробництва і зернового ринку призводить не тільки до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й до підвищення соціальної напруги у суспільстві, як це мало місце у другій половині 2003 року. Не сприяє розв'язанню цих проблем відсутність єдності серед науковців і представників владних структур стосовно необхідності державного регулювання зернового ринку, його обсягів, методів, механізмів здійснення, рівня ціни рівноваги тощо.
Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення й ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва та соціальної сфери. З усіх галузей народного господарства сільське господарство вимагає найбільш радикального і дійового регулювання та підтримки для свого нормального розвитку. На необхідність державного регулювання аграрного ринку вказують провідні вчені України.
У країнах з розвинутою ринковою економікою накопичено багатий досвід застосування різноманітних методів регулюючого впливу держави на ринок і його учасників. До таких методів слід віднести, насамперед, товарні та грошові інтервенції, заставні закупівлі, пільгове кредитування виробників продукції, податкові знижки та ін. В Україні також здійснюються певні кроки в напрямі регулювання аграрного ринку. Так, ще 24 вересня 1997 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" і відповідно до неї створено інтервенційний фонд зерна обсягом 600 тис. т за рахунок зерна державного резерву. Діяло Положення про державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку. Однак менше ніж через рік інтервенційний фонд зерна було повністю ліквідовано, а зерно використано для розрахунків з Туркменістаном за одержаний газ. Відмова від функціонування інтервенційного фонду призвела до істотного посилення коливань цін на зерно в наступні роки, до великих втрат для сільськогосподарських товаровиробників, до підвищення напруги на продовольчому ринку в певні періоди.
З теоретичної точки зору ринковий механізм через балансування попиту і пропозиції сам веде до встановлення рівноваги на відповідному сегменті ринку. Але згідно з теоремою Павутини можливий й інший варіант розвитку подій, коли з плином часу ринкова ціна дедалі більше відхиляється від ціни рівноваги. У такому випадку рівновага між попитом і пропозицією досягається шляхом руйнування, знищення частини національного багатства, стагнації продуктивних сил. У зв'язку з цим виникає потреба у державному регулюванні ринку.
Посилення коливань ринкової кон'юнктури змусило владні структури України в останні роки активізувати роботу щодо стабілізації аграрного ринку, зокрема зернового. Про це свідчить чимала кількість законодавчих і нормативних актів: Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", прийнятий Верховною Радою України 4 липня 2002 року; Програма "Зерно України 2001—2004", схвалена постановою КМ України від 27 листопада 2000 року; постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном" від 27 червня 2003 року, "Про встановлення рівня заставних цін на зерно" від 3 липня 2003р., "Про порядок використання коштів Державного бюджету України на 2003 рік, що спрямовуються для закупівлі зернових культур, вирощених українськими товаровиробниками" від 16 вересня 2003 року та інші. В останні роки з боку Уряду з метою регулювання зернового ринку особлива увага приділяється здійсненню заставних операцій. Але заставні операції регулюють лише мінімальну ціну продажу зернових і не можуть запобігти стрімкому зростанню цін, наприклад, як це мало місце у 2003—2004 роках, коли ціна продовольчої пшениці зросла з 300—350 грн. за тонну до 1500 грн.
Абсолютно очевидним є той факт, що одна з основних причин нестабільності зернового ринку криється в нестабільності валових зборів зернових по Україні.
А нестабільність ринку ще більше посилює нестабільність виробництва. Чому саме посилює, а не зумовлює? Тому що однією з головних особливостей сільськогосподарського виробництва є його істотна залежність від погодних умов з їх циклічними коливаннями. Отже, природою закладено основу для певної нестабільності сільськогосподарського виробництва, зокрема зернового.
У плановій економіці для узгодження попиту та пропозиції широко застосовувався балансовий метод. Баланси зерна традиційно складаються й тепер. Але бракує механізмів ефективного впливу на „розриви" в балансах, насамперед між виробництвом і споживанням.
Відносно механізму впливу на ринкову ситуацію слід звернути увагу на таку обставину. В економічній теорії використовують такі поняття, як еластичність попиту та еластичність пропозиції, які відображають рівень змін відповідно попиту та пропозиції за умови зміни ціни на товар. І такий вплив існує. Але в реальній практиці сільськогосподарських ринків, особливо ринків рослинницької продукції, де основну частину її збирають раз на рік (за винятком вирощування продукції в захищеному ґрунті), не тільки ціна впливає на формування попиту та пропозиції, а й пропозиція впливає на формування ціни, особливо якщо йдеться про аналіз ситуації в короткостроковому періоді. Це і є основою для здійснення інтервенційних заходів з боку держави: збільшуючи обсяг пропозиції сільськогосподарської продукції на ринку за рахунок власних ресурсів або, навпаки, викуповуючи певну частину продукції у власні резерви, держава може сприяти стабілізації цінової ситуації на ринку сільськогосподарської продукції. Такий підхід ставить закономірні запитання: наскільки істотним повинно бути втручання держави на ринку сільськогосподарської продукції, що вважати стабільною ціною, яку слід підтримувати?
Почнемо зі стабільної ціни. По-перше, очевидно, що в умовах інфляції та нерівномірного зростання цін на окремі види сільськогосподарської і промислової продукції навряд чи буде правильним вести мову про значення стабільної ціни на зерно, яка б діяла протягом кількох років. По-друге, як свідчать наші попередні дослідження та дослідження інших учених, важливіше значення з точки зору стабілізації сільськогосподарського виробництва має не динаміка цін на сільськогосподарську продукцію, а динаміка доходів сільськогосподарських товаровиробників.
Отже, стабільна ціна повинна забезпечувати стабільний рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників.
Але знову виникає запитання: по відношенню до чого повинен бути стабільним рівень доходів: незмінним у часі, незмінним з розрахунку на одного працівника чи власника, на одиницю витрат чи капіталу, чи за іншим критерієм?
Незмінний рівень доходів за номіналом протягом тривалого часу в умовах інфляції (хоч і незначної) не можна вважати стабільним. Стабільний рівень доходів з розрахунку на одного працівника протягом тривалого часу буде стримуючим фактором для подальшого підвищення продуктивності й ефективності праці. Сталий дохід з розрахунку на одного власника може теж певною мірою знижувати підприємницьку ініціативу власників, спрямовану саме на підвищення свого добробуту шляхом збільшення доходів.
Найбільш прийнятним критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників є стабільність по відношенню до авансованого капіталу, оскільки з точки зору ринкової економіки однією з основних передумов стабільного розвитку є стабільність доходів на вкладений капітал. Це створює умови для розширеного відтворення капіталу, а відповідно — й усього виробництва. Але практичне використання даного критерію пов'язане з певними труднощами. Щодо сільськогосподарських підприємств, то до складу їх активів і капіталу не включається основний засіб виробництва у цій галузі — земля. Але навіть без простого відтворення сільськогосподарських угідь і особливо їх родючості практично неможливо забезпечити стабільність сільськогосподарського виробництва. Тому з певним застереженням критерієм стабільності доходів сільськогосподарських товаровиробників може вважатися рівень рентабельності галузі, який, з одного боку, відображає обсяг спожитих за певний час активів, сформованих за рахунок авансованого капіталу, з іншого, за умови стабільності забезпечує розширене відтворення галузі. Але такий висновок викликає нове запитання: яким повинен бути рівень рентабельності, наприклад, зернового виробництва, щоб його можна було використати для регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників?
Аналіз коливання рівня рентабельності виробництва зерна в цілому по Україні за останні роки показав, що цей рівень змінювався від 1,9% у 1998 році до 64,8% у 2000 році.
Міністерство аграрної політики України, обґрунтовуючи рівень заставних цін, пропонує враховувати мінімальну рентабельність. Але цей показник може становити 10—15%, що забезпечить просте відтворення виробництва. На нашу думку, такий рівень рентабельності зернового виробництва є недостатнім. По-перше, з досвіду останніх років, лише в 2001 році сільськогосподарське виробництво одержало реальні стимули у вигляді доходів для подальшого розвитку, і обсяги виробництва валової продукції зросли на 10% до попереднього року. Цьому сприяв перш за все високий рівень рентабельності зернового виробництва в попередньому році — 64,8%. У 2002 році внаслідок погіршення цінової кон'юнктури рентабельність зернового виробництва знизилася до 23%, а приріст валової продукції становив лише 2%. По-друге, ще за часів Радянського Союзу визнавалося, що для забезпечення самофінансування виробництва, тобто розширеного відтворення за рахунок власних коштів, рівень рентабельності галузі повинен бути 35—40%, але ж рівень інфляції у ті часи був значно нижчим, ніж тепер. По-третє, як зазначалося вище, однією з умов розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва є відтворення сільськогосподарських земель та їх родючості, що в свою чергу вимагає включення землі до складу капіталу та в процес відтворення. Але, як свідчить досвід розвинутих країн світу, наприклад США, питома вага землі складає 75—85% у структурі капіталу фермерських господарств. Отже, можна стверджувати, що розрахунок норми прибутку на авансований капітал з урахуванням землі призведе до зменшення цього показника у п'ять—шість разів від рівня рентабельності, який відображає тільки вартість спожитих активів. По-четверте, оскільки, з одного боку, Україна поки що не може забезпечити стабільність на зерновому ринку, який є основою всього аграрного ринку та виробництва, а на інших сегментах аграрного ринку ситуація ще стихійніша, з іншого — сільськогосподарські виробники внаслідок специфічних особливостей галузі не можуть займатися виробництвом лише зернових культур (необхідно дотримувати сівозмін, забезпечувати відтворення родючості ґрунтів шляхом внесення органічних добрив, дбати про рівномірне надходження коштів протягом року, що знову-таки пов'язано з диверсифікацією виробництва та ін.), — то держава, підтримуючи стабільність зернового ринку, фактично підтримує стабільність усього сільськогосподарського виробництва.
Тобто рівень рентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу для регулювання, повинен бути не нижче 50%.
Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках, середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі по роках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).
Таблиця 1
Динаміка фактичних розрахунків цін на зерно в Україні
| Показники | 1998р. | 1999р. | 2000р. | 2001р. | 2002р |
| Фактична середня ціна, грн../т | 157,02 | 205,70 | 458,09 | 383,42 | 313,64 |
| Рівень рентабельності галузі,% | 1,9 | 12,0 | 64,8 | 43,3 | 19,3 |
|
Розрахункова ціна (грн../т), яка б забезпечила рентабельность: 50% |
231,14 |
275,49 |
416,95 |
401,35 |
394,35 |
| 40 % | 215,73 | 257,12 | 389,15 | 374,59 | 368,06 |
| 25 % | 192,61 | 229,58 | 347,46 | 334,46 | 328,62 |
Розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, у таблиці 1 обчислена діленням фактичної ціни на коефіцієнт, обчислений додаванням показника рентабельності, вираженого десятинним дробом, до одиниці та множенням одержаного результату на 1,5, що відповідає рентабельності 50%. Аналогічно обчислено й інші значення розрахункових цін.
Як видно з даних таблиці, у більшості випадків розрахункова ціна вище фактичної. Це пояснюється тим, що фактична рентабельність у відповідному році була нижче нормативної, для якої обчислено розрахункову ціну. Фактичні ціни мають значно вищий рівень коливань, ніж розрахункові. Коефіцієнт варіації розрахункових цін для рівня рентабельності 50% становить у досліджуваному періоді 0,241, а фактичних середніх цін — 0,425. Отже, можна стверджувати, що регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників через рівень цін сприятиме їх стабілізації.
Але визначити рівень стабілізуючих цін на зерно — це лише перший і один із найлегших кроків на шляху регулювання зернового ринку. Складнішим є питання про розміри втручання держави з метою стабілізації цього сегмента аграрного ринку, зокрема визначення та кількісна оцінка факторів, які впливають на зміну цін на зерновому ринку.
Як неодноразово зазначалося, обсяги пропозиції зерна на зерновому ринку України визначаються перш за все обсягами внутрішнього його виробництва. Виходячи з цього, було проведено кореляційний аналіз залежності рівня цін на зерно від обсягів валових зборів за 1998—2003 роки. У результаті математичної обробки даних установлено таку залежність:
У = 426,91 - 2,93х,
де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — валовий збір зернових у цілому по Україні, млн. т.
Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,165, коефіцієнт детермінації — 0,027. Тобто зв'язок між обсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Це значною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товарності зернового виробництва коливається навколо позначки 50%, з іншого, зерно є продуктом тривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінці року. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна в більшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієї залежності дозволив установити такі параметри функції:
У = 617,38 - 19,87 х,
де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — обсяг проданого зерна в цілому по Україні, млн. т.
Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,592, коефіцієнт детермінації — 0,291. Ці дані підтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна більшою мірою впливають на формування середньої ціни на зерно, ніж обсяги валового виробництва, хоч тіснота цього зв'язку може бути визнана як середня, чого замало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеної функції маємо підтвердження закономірності про зниження рівня цін у міру збільшення обсягів продажу зерна.
Не викликає сумнівів той факт, що загальна тенденція до підвищення цін на зерно склалася в Україні перш за все внаслідок інфляції. Тому нашим наступним кроком став аналіз комплексного впливу на зміну цін — обсягів продажу зерна та індексу споживчих цін в Україні. У результаті математичної обробки статистичних даних установлено таку залежність:
У = - 69,08 + 366,54 х, - 15,70 х2,
де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х, — базисний індекс споживчих цін (1997 = 1); х2 — обсяг продажу зерна в цілому по Україні, млн. т.
Коефіцієнт кореляції для даної функції становив 0,983, коефіцієнт детермінації — 3,965. Тобто включені в модель фактори на 96,5% визначають динаміку цін на зерно на внутрішньому ринку України. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, що збільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін на зерно на 366,54 грн., а підвищення обсягів продажу зерна на І млн. т, навпаки, веде до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв'язок між розглянутими факторами та результативним показником, можна скористатися цією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна на внутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно, а відповідно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників (табл. 2).
Розрахунковий обсяг продажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягів продажу та базисного індексу інфляції, а також розрахункової ціни (табл. 1), яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні. Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002 році порівняно з 1997 роком становив 1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, — 394,35 грн. за 1 т зерна. Підставивши ці дані в останнє рівняння, одержимо такий вираз:
394,35 = - 69,08 + 366,54x1,898 - 15,70 х2,
де х2 — обсяг продажу зерна, млн. т.
Розрахунковий обсяг продажу має становити 14,8 млн. т. Аналогічно обчислено розрахункові обсяги продажу зерна для інших років і рівнів рентабельності.
За даними таблиці 2, у 1998—2000 роках розрахункові обсяги продажу зерна, які з забезпечували стабільні доходи сільськогосподарських товаровиробників, зростали, що свідчить перш за все про формування ринку зерна в Україні, а в останні три роки цей показник стабілізувався. Але якщо для забезпечення рентабельності на рівні 25% в останні три роки треба було продавати на внутрішньому ринку 18,9-19,2 млн. т зерна, то для підтримки рентабельності на рівні 50% — відповідно 14,6—14,9 млн. т (ці цифри досить близькі до середніх обсягів проданого зерна на позабіржовому ринку України в останні роки — 13,96 млн. т за останні шість років).
Таблиця 2
Фактичний і розрахункові обсяги продажу зерна в Україні, які б забезпечили стабільний обсяг доходів сільськогосподарських товаровиробників
| Рік | Фактичний обсяг продажу зерна, млн.т | Розрахунковий обсяг продажу зерна, млн.т, який би забезпечив рентабельність зернового виробництва |
Перевищення “+”, нестача “-” Фактичного обсягу над розрахунковим при рентабельності |
||||
| 50% | 40% | 25% | 50% | 40% | 25% | ||
| 1998 | 14,5 | 8,9 | 9,9 | 11,3 | + 5,6 | + 4,6 | + 3,2 |
| 1999 | 13,7 | 11,4 | 12,6 | 14,4 | + 2,3 | + 1,1 | - 0,7 |
| 2000 | 10,7 | 11,1 | 12,8 | 15,5 | - 0,4 | - 2,1 | - 4,8 |
| 2001 | 17,0 | 14,6 | 16,3 | 18,9 | + 2,4 | + 0,7 | - 1,9 |
| 2001 | 19,0 | 14,8 | 16,5 | 19,0 | + 4,2 | + 2,5 | 0,0 |
| 2003 | 8,3 | 14,9 | 16,6 | 19,2 | - 6,6 | - 8,3 | - 10,9 |
Цікаві висновки можна зробити стосовно обсягів втручання держави в зерновий ринок з метою підтримки стабільних цін на зерно та стабільних доходів товаровиробників. Якби держава підтримувала ціну, яка б забезпечила рентабельність галузі на рівні 50%, то доводилося б періодично викуповувати зерно з ринку, а потім його продавати. Причому, якщо взяти до уваги наявність чотирирічної циклічності в динаміці валового виробництва зернових в Україні, то досить логічним буде припущення, що за чотири роки кількість викупленого зерна має приблизно дорівнювати кількості проданого зерна з інтервенційних фондів. Така умова практично повністю виконується саме для ціни, яка забезпечує рентабельність 50%. Складність реалізації цього варіанта стабілізації зернового ринку полягає в тому, що у 2001 та 2002 роках треба було б знайти кошти для викупу з ринку 6,6 млн. т зерна. Але, по-перше, стабілізація ціни та доходів у 2001 році сприяла б стабілізації виробництва у наступні роки, по-друге, продаж усього цього зерна у 2003 році за вищими цінами дозволив би практично в повному обсязі повернути витрачені кошти з урахуванням витрат на зберігання.
Здавалося б, значно легше можна було розв'язати проблему стабілізації цін на зерно на рівні 25% рентабельності. Але, як свідчать дані таблиці 2, для цього треба було б в останні п'ять років додатково продати на внутрішньому ринку понад 17 млн. т зерна з інтервенційного фонду, створення якого лише обговорюється. Тобто така задача взагалі не могла бути виконана.
Отже, прийнятнішим є варіант стабілізації цін на зерно на рівні 50% рентабельності. За умов реалізації цього варіанта у 2001—2003 роках сільськогосподарські товаровиробники додатково одержали б 1149,4 млн. грн. виручки.
Проведені нами дослідження дозволяють зробити такі висновки. Для стабілізації зернового ринку та зернового виробництва в Україні необхідно здійснювати інтервенційні операції. Механізм інтервенційних операцій на зерновому ринку базується на Законі України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та постанові Кабінету Міністрів "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном". Обсяги таких інтервенцій в останні роки повинні були б коливатися від 5,6 млн. т закупівлі у 1998 році до 6,6 млн. т продажу у 2003-му. Чергування надлишку та нестачі пропозиції зерна на внутрішньому ринку дозволяє вести мову про створення певного інтервенційного фонду, який зможе майже повністю функціонувати за принципами самоокупності. Як орієнтир державного регулювання доцільніше використовувати розрахункову ціну, яка б забезпечувала рентабельність галузі на рівні 50%.
VІ. Проектування виробництва зерна і його ефективності.
4.1. Проектування сівозмін, посівних площ окремих зернових культур.
Економічною основою сівозмін є науково обґрунтована структура посівних площ, яку розробляють відповідно до спеціалізації та концентрації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням природних умов і біологічних особливостей культур. Проектуючи планові завдання і структуру посівних площ для господарства, необхідно враховувати можливість забезпечення правильного чергування культур і пару. Оскільки ключовою проблемою в сільському господарстві і надалі залишається виробництво зерна, в структурі посівних площ переважають зернові культури.
При розробці проекту сівозміни треба підібрати найбільш цінні культури в межах кожної групи і визначити оптимальне співвідношення між ними. Для оцінки культур використовують дані про фактичну врожайність їх у даному господарстві. Найістотнішим при встановленні структури посівних площ в сівозміні є відповідність її науковим вимогам правильного чергування культур, оскільки порушення цієї вимоги призводить до зменшення їх врожайності та валових зборів продукцій. Так, якщо питома вага озимої пшениці в сівозміні буде надмірною, доведеться частково вирощувати її повторно, внаслідок чого поширюватиметься врожайність така хвороба, як коренева гниль, і помітно знижуватиметься врожайність пшениці. При запровадженні сівозміни, складеної на основі правильної структури посівних площ, забезпечується рівномірніше використання протягом року робочої сили, механізмів тощо. Запровадження сівозміни підвищує ефективність усіх агрозаходів (удобрення, застосування засобів механізації, знищення бур’янів, шкідників і хвороб тощо). Все це свідчить про те, що організаційне значення сівозмін не менше, ніж агротехнічне. [14;95].
Проектування сівозмін – надзвичайно складна і відповідальна справа, від якої залежить рентабельність всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Розпочинати її слід після визначення загального напряму господарства, його спеціалізації.
Кількість сівозмін залежить і від розмірів земельних площ господарства: чим вона більша, тим більшою може бути і кількість сівозмін. На основі структури посівних площ для кожної сівозміни розробляють схему чергування культур. Перед цим визначають кількість полів у сівозміні, яка має бути такою, щоб зручно було вирощувати всі культури.
Останнім часом науково обґрунтовано впровадження сівозмін з невеликою кількістю полів. Це забезпечує оптимальну концентрацію культур і підвищує ефективність використання техніки. Після вирішення питання про кількість полів починають розробляти схеми чергування культур у сівозміні. На основі принципів побудови сівозмін насамперед розміщують найбільш цінні, основні та вимогливі до попередників культури.
Запровадження сівозмін – перенесення розробленого проекту сівозміни на територію землекористування господарства. Встановлюються межі сівозміни і окремих її полів. Щодо конфігурації полів, то краще, щоб вони нагадували прямокутник, довша сторона якого розміщувалася д упоперек схилу або по горизонталях [14; 95].
У перший рік освоєння сівозміни, розміщуючи культури по полях, насамперед враховують культури, які на даний час вже посіяні (багаторічні трави і озимі). Цього ж року треба передбачити вирощування попередників для озимих та інших основних культур, що сприятиме швидкому освоєнню сівозміни. В перший рік переходу допускається деяке відхилення від запланованої структури посівів. Так, якщо в минулому році не висівали багаторічні трави, то замість них сіють однорічні, замість озимих – ярі зернові. На другий рік необхідно додержуватися запланованої структури посівних площ, згрупувати культури по полях і по можливості розмістити їх після передбачених попередників. Якщо в перший рік переходу відхилення від запроектованої сівозміни були незначні і культури згрупували по полях, то другий рік може бути роком освоєння сівозміни. В інших випадках сівозміни освоюють за три роки. ( див. табл. 23)
Таблиця 23 [2] Структура посівних площ в освоєній та запроектованій сівозмінах в ТОВ “Великоглибочецьке” в 2004 р.
|
Культури |
Освоєна сівозміна | Запроектована сівозміна | Схема сівозміни | |||
|
Номер поля |
Культура |
|||||
| га | % | га | % | |||
| Зернові | 414 | 59 | 400 | 56,9 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 |
Конюшина на один укіс, викоовес. Озима пшениця Цукрові буряки, кормові буряки Кукурудза на з/м Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.),
обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus.
Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.
Похожие рефераты: |