Методика використання опорних сигналів під час вивчення "Земельного проектування"
Викладачі навчальних закладів нового типу більше застосовують інновації, ніж їх колеги навчальних закладів старого типу. Останні лідирують лише з використання групових форм навчання (26,21% проти 22,77% у викладачів коледжів та 18,85% – технікумів), змагань, турнірів та конкурсів (16,44% проти 10,89% та 13,24%), тестових перевірок навчальних досягнень студентів (40,15%, проти 35,64% та 37,74%). За рештою показників викладачі коледжів і технікумів випереджають своїх колег, причому викладачі коледжів більше надають перевагу груповій роботі (22,77%:18,87%), використанню ТЗН (21,78%:16,98%), театралізованим та рольовим іграм (4,95%:1,89%), дискусіям (33,66%:22,64%), екскурсіям (12,87%:3,77%), семінарам (25,74%:16,95%), захисту студентських проектів (14,85%:9,43%). Викладачам коледжів більше до вподоби проблемне навчання (13,58%:72,28%), використання елементів програмованого навчання (28,30%:18,81%), змагання (13,21%:10,89%), організація студентських досліджень (15,09%:12,87%), використання опорних сигналів (39,62%:32,67%).
Використання інновацій Викладачами землевпорядкування в навчальних закладах різного типу.
Викладачі коледжів та технікумів так само, як і викладачі ВНЗ, вважають основною перешкодою у впровадженні інновацій відсутність інформації про нововведення (28,71%:28,30%:28,57%), відсутність ТЗН (15,09%:15,09%:15,72%), але більше за викладачів коледжів та технікумів покладаються на звичайні методи навчання (8,91%:7,55%:6,73% – викладачі коледжів та технікумів), скаржаться на недостатність досвіду (7,92%:9,43%:5,81%), великі витрати часу (18,81%:16,98%:11,66%), та менше нарікають на небажання студентів щось змінювати у землевпорядній системі навчання (6,93%:1,8%:7,61%). Але з деяких питань думки викладачів коледжів та технікумів розбігаються. Викладачі коледжів взагалі не помічають за собою небажання щось змінювати у навчанні, а серед студентів технікуму таких 4,95%. Викладачі коледжів гостріше відчувають відсутність підтримки з боку адміністрації (5,66%:3,96%), розбіжність поглядів у колективі (5,66%:0,99%). Викладачі технікумів частіше стикаються з протистоянням студентів змінам у навчальному процесі (6,93%:1,99%) і незадоволені результатами власної праці (7,92%:5,66%).
При визначені ініціаторів нововведень у їхніх навчальних закладах викладачі коледжів, як колеги ВНЗ, переважно називають себе. Однак відсоток таких викладачів дещо менший порівняно зі ВНЗ (23,76%:28,30%:30,73%). У викладачів ВНЗ ініціаторами назвали стільки ж, як і прибічників власної ініціативи. Другими за ініціативністю в інноваційному процесі названі методичні об’єднання (20,79% – коледжів, 24,53% – ВНЗ, 22,25% – технікумів), Наступним у рейтингу – методичні кабінети відділів освіти (викладачі ВНЗ – 10,0%, коледжів – 5,84%) та творча група викладачів (технікумів 11,32%).
У цілому результати анкетування свідчать про те, що викладачі ВНЗ більшою мірою підготовлені до впровадження і впроваджують інновації у вивченні землевпорядкування. Вони органічно поєднують власну ініціативу, прагнення своїх колег – викладачів з ініціативою студентів, у визначенні мети навчання відходять від тиску предметно зорієнтованої педагогіки і більше спрямовують навчання на розвиток особистості студента, активніше застосовують передові форми й методи, сміливіше йдуть на експеримент, але дещо ідеалізують ефективність звичайних методів навчання.
Під час обробки анкетних даних виявилося, що більше третини викладачів (761 особа) не задоволені або лише час від часу відчувають задоволення результатами своєї праці. Цей факт наштовхує на думку про можливу залежність ставлення викладачів до роботи і впровадження ними інновацій. Аналіз анкет показав, що суттєвих розбіжностей у визначенні основних завдань навчання землевпорядкування серед викладачів, задоволених і незадоволених результатами праці, немає, оскільки по всіх ціле визначеннях різниця у показниках не перебільшує 1,5%. Щодо впровадження інновацій викладачамими виявилося, що ті, хто відчувають незадоволення працею, використовують менше нововведень. Розбіжність між показниками збільшується, коли йдеться про інновації, які потребують додаткових організаційних зусиль з боку викладача: проблемне навчання (57,7%:71,96%), групові види роботи (21,02%:28,68%), використання ТЗН (15,60% 9,33%), дискусію (18,0%:25,52%), індивідуальну реєстрацію студентських досягнень (21,68%:28,54%), організацію студентських досліджень (6,57%:11,43%), і меншими, коли витрати на організацію незначні, й основна робота припадає на студентів: використання елементів програмованого навчання 19,52%:18,48%), змагання (14,19%:17,18%), семінари (15,64%:17.11%), захист студентських проектів (12,05% :13,59%)
2.3. Впровадження опорних сигналів в Землеробстві
Ідея кодування знань і методична система В.Ф.Шаталова
Ідея кодування знань з`явилась в 60-і роки. У 1965 році в Німеччині вийшов методичний посібник з історії, в якому кожна тема подавалась у вигляді умовних символів та письмових пояснень до них. У підручниках в кінці розділів розташовується умовна “аудиторна дошка” із схемами, кресленнями і записами, які при поясненні повинен відтворити викладач. Так поступово почала розвиватися ідея навчання студентів на підставі компактних опорних сигналів, які є не що інше як умовні зображення-символи історичних подій, фактів, явищ.
Отже, умовне зображення-символ є схематичним відображенням змісту чогось. У ході наукових експериментів було переконливо доведено, що сутність історичних подій і явищ, зображених схематично, краще засвоюється студентами на заняттях, вони стають опорою для студента в його інтелектуальній діяльності. Умовні знаки ніби фіксують образи, що виникають у нашій уяві.
Як відомо, добре продумана графічна схема дає можливість подати складне питання у вигляді кількох детальних пунктів, зобразити їх в умовній формі, з тим, щоб сконцентрувати увагу студентів на сутності проблеми, допомогти охопити всі виділені моменти в цілісності. Значно допомагає студентам глядацька опора в засвоєнні базових знань. Головні факти у вигляді опорних сигналів скомпоновані у блоки, у них виділено найосновніше. Такий опорний конспект являє собою умовно-графічні знакові зображення учбового матеріалу, що дозволяє звертати увагу на логіку його викладу, на головні деталі, події, явища і краще запам`ятовувати та розуміти їх.
Як відбувається підготовка опорних конспектів? Насамперед студенту слід добре вивчити зміст підручника. У процесі цієї роботи студент паралельно проводить його структурно-функціональний аналіз, а також визначає, які параграфи можна об’єднати для вивчення на одному занятті. Потім викладач переходить до створення листків з опорними сигналами. Розкриваючи тему, на одному листку він може розмістити від 1 до 4 підтем (блоків). Кількість підтем або блоків залежить від складності учбового матеріалу. На цьому ж листку слід вказати домашнє завдання, дешифровку сигналів.
Розробивши опорні сигнали викладач знімає з них копії – перетворює на роздатковий матеріал. Листки з опорними сигналами по темі заняття повинні бути однакові за змістом. Якщо цієї умови не буде дотримано, то з ними неможливо буде організувати спільну роботу студентів у аудиторії.
Найбільш дидактично опрацьованою вважається методична система викладача-новатора В.Ф.Шаталова. Вона заснована на семи принципах:
1. Прискорений рух вперед.
2. Навчання на високому рівні складності у поєднанні з посильністю
3. Провідна роль теоретичних знань.
4. Безконфліктність ситуацій.
5. Принцип відкритих перспектив.
6. Багатократне варіативне повторення матеріалу.
7. Принцип гласності.
Методична система В.Ф.Шаталова включає в себе: розгорнуте пояснення викладача; стислий виклад учбового матеріалу по плакату з опорними сигналами; вивчення опорних сигналів кожним учнем по роздатковому матеріалу; робота з підручником і листком з опорними сигналами вдома; письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці; відповіді за опорними сигналами; постійне повторення і поглиблення знань.
Опорні сигнали – це основні елементи методики В.Ф.Шаталова. Він підготував спеціальну пам`ятку по написанню листків з опорними сигналами:
1. Уважно читайте тему або розділ підручника; виділяючи при цьому основні взаємозв`язки і взаємозалежності частин тексту.
2. Коротко викладіть головні думки в тому порядку, за яким вони йдуть в тексті.
3. Зробіть чорновий накид скорочених записів на листку паперу.
4. Трансформуйте ці записи в графічні, буквенні, символічні сигнали.
5. Об’єднайте сигнали в блоки.
6. Трансформуйте блоки в контури і графічно відобразіть зв`язки між ними.
7. Виділіть важливі елементи кольором.
Робота з опорними сигналами вимагає особливої організації заняття. Насамперед проводяться чотири варіанти опитування студентів:
1) письмове відтворення по пам`яті опорних сигналів з попередньої теми;
2) усне опитування біля дошки по одному із листків з опорними сигналами;
3) поступово вводиться опитування біля столу викладача і магнітофоннє опитування. Це дозволяє у повній мірі перевірити знання студентів з попередньої теми, інтенсифікувати учбовий процес. Зазначена система роботи передбачає і взаємоконтроль, коли студенті розподіляються попарно і спільно працюють відтворюючи опорні сигнали та оцінюючи їх, тобто здійснюючи самооцінку.
Новий матеріал викладач також пояснює в кілька етапів. Спочатку це розповідь по опорному плакату або по малюнку крейдою на дошці, після цього запис в зошит опорних сигналів. Потім студенти їх вивчають. Наступний етап - їхнє відтворення по пам`яті. Поступово сигнали зростають в об`ємі, їхній зміст стає більш розгорнутим. Схематично це можна уявити при вивченні теми: “Виникнення ісламу в арабів”. Перш ніж приступити до створення опорних сигналів по цій темі визначають три загальних питання: 1) Природа і заняття жителів.
2) Передумови виникнення ісламу.
3) Мухаммед – засновник ісламу і основні особливості нового віровчення.
Приведемо короткий зміст розповіді по опорним сигналам.
Араби з найдавніших часів жили на Аравійському півострові. Більшу частину його займають пустелі і степи, і лише в окремих його частинах зустрічаються оазиси. У пустелях і степах кочували бедуїни, які займались скотарством. Вони розводили верблюдів, овець, коней. Періодично вони збирались на ярмарки в головне місто - Мекку. В оазисах вони розводили фініки, виноград, вирощували пшеницю і бавовну.
Аравійські племена мали спільні пасовища, але серед них поступово формується нерівність: знать захоплює в приватну власній головне багатство бедуїнів – худобу. Кожне плем’я мало власних богів. Спільним місцем поклоніння їм був храм Кааба у Меккі. Племена ворогували між собою. Необхідно було знайти фактор який би об`єднав арабів і припинив їхню ворожнечу. Таким чинником став іслам.
Засновником ісламу став Мухаммед. Він став пророком нового бога – Аллаха. Священною книгою всіх мусульман став Коран. Іслам визнавав справедливим існування багатих, але накладав на них особливий податок на користь бідних.
Іслам проголосив справедливою і необхідною війну з невірними – джихад. Об`єднані постулатами нової релігії араби розпочали загарбницькі походи проти сусідніх народів.
Система роботи з опорними сигналами Е.І.Пометуна і Г.А.Фреймана
Увагу викладачі і методистів привертає до себе і система роботи з опорними сигналами (блок-схемами) Е.І.Пометуна і Г.А.Фреймана. Створюючи власну систему з опорними сигналами (блок-схемами) вони ставили перед собою завдання при допомозі певних символів і знаків виявити сутність і взаємозв`язки історичних процесів і явищ, їхню відповідність певному образу. Наприклад, торгівля – це кораблик, який пливе по морю; землеробство – мотика; монархія – корона. Сукупність таких символів утворює блок-схему.
Символи Е.І.Пометун і Г.А.Фрейман поділили на дві групи – інформативні і наскрізні. До першої групи відносяться ті умовні знаки, які позначають явища, конкретно-історичні поняття, несуть в собі інформацію про якусь частину, фрагмент історичного процесу. До другої групи відносяться символи, які позначають загальні історичні поняття, закономірності, процеси.
Як вважають зазначені методисти, роботу слід починати із створення системи загальних наскрізних та інформативних символів по курсу історії. Потім починається розробка блок-схеми до конкретного заняття, визначення найголовнішого символу. Останній повинен позначати головне поняття, сутність заняття, повинен бути яскравим, образним і легко запам`ятовуватися. Так в темі “Господарство і життя стародавніх греків у ХІ-ІХ ст. до н.е.” таким наскрізним символом господарства виступає віз. В темі “Поеми Гомера Іліада і Одісея” символом культури є розкрита книжка.
У відповідності з планом зміст заняття поділяється на смислові частини. Кожна з них позначається наскрізним символом, його доповнюють інформативні символи, які відображають головні факти, явища, процеси. З допомогою стрілок і відповідного порядку їхнього розміщення розкривається взаємозв`язок історичних явищ і процесів.
Зазначені схеми можна використовувати по різному. Застосовуються вони при вивченні нового матеріалу багатократно. Перший раз викладач викладає матеріал використовуючи різні прийоми розповіді або проводячи евристичну бесіду, при цьому застосовуються різноманітне унаочнення, технічні засоби навчання. У цей час схема, намальована на дошці, прихована від студентів. Після пояснення студенти переносять схеми в зошит. Потім проводиться бесіда, в процесі якої студенти словесно відтворюють основні положення схеми, дають відповіді на питання, проводять співставлення елементів схеми з текстом підручника, документами.
Таке ж завдання вони отримують додому. Крім цього їм необхідно запам`ятати символи, вміти відтворити їх письмово і дешифрувати усно. Студентам також пропонується розфарбувати окремі частини схеми у певні кольори: явища, процеси розвитку господарства – зеленим; явища суспільного життя – блакитним; прояви соціальної боротьби – рожевим. Оскільки такі схеми дозволяють вивчати історію стисло, охоплюючи відразу зміст двох-трьох параграфів, то застосовуються вони не на кожному уроці. У цьому випадку студенти виконують традиційні завдання: заповнюють контурні карти, вирішують поставлені перед ними завдання, відповідають на питання підручника.
На початку наступного заняття студенти по пам`яті відтворюють опорні сигнали в зошиті (10 хв.). Для цього схема розбивається на смислові частини і студенти отримують завдання за якоюсь з них. Завдання по варіантах включають самостійну постановку питань по схемі і передбачають відповіді на них. Перевірка робіт ведеться відразу на парі. При необхідності такий варіант перевірки знань замінюється елементним відтворенням схеми кількома студентами біля дошки, в той час як з аудиторією проводиться вікторина, диктант понять, хронологічний диктант тощо.
Використання схем на заняттях дає бажаний ефект лише в системі, тобто тоді, коли цей вид унаочнення використовується з заняття в заняття; від вступного до повторювально-узагальнюючого.
Досвід викладання із застосуванням блок-схем на заняттях на протязі ряду років засвідчив, що цей вид навчання має важливі переваги. Застосування схем значно підвищило рівень розуміння студентами основного питання учбового змісту, складного матеріалу. Вони більш вільно оперують знаннями, краще розуміють причинно-наслідкові зв`язки.
Іконічні моделі або піктограми на парах ,Іконічні моделі або піктограми – це схеми або малюнки, які умовно позначають основні поняття або явища учбового матеріалу.
Складання проекту внутрігосподарського землевпорядкування
Мета : Скласти проект внутрігосподарського землеустрою для ведення
фермерського господарства
Завдання: навчити студентів скласти проект внутрігосподарського
землеустрою для ведення фермерського господарства
1.Вступ
Землевпорядне проектування – складова частина землевпорядної діяльності та землевпорядного процесу, що обґрунтовує методи проектування і закономірності функціонування землі, як головного засобу виробництва та просторового базису для найбільш повного науково-обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.
Результатом землевпорядного проектування є землевпорядний проект – сукупність документів (розрахунків та креслень) зі створення нових форм устрою землі, їх економічному, технічному, екологічному та правовому обґрунтуванні, які забезпечують організацію раціонального використання землі у сфері народного господарства, і в першу чергу – в сільському господарстві.
2. При складанні даного проекту я врахував такі вимоги:
Пріоритет сільськогосподарського виробництва;
Висока ефективність використання продуктивних земель;
Забезпечення кругообігу органічних речовин у ґрунті;
Охорона земель;
Поліпшення земель.
3. Виготовлення проектного плану
:
1.1. Побудова координатної сітки.
1.2. Складання плану.
1.3. Креслення і оформлення плану.
3.1. Побудова координатної сітки
Проектний. план землекористування складається в масштабі 1:10000 на аркуші креслярського паперуА1.
Координатну сітку будують з розрахунком відповідного розміщення на аркуші формату, фігури землекористування земельної ділянки, зовнішньої і внутрішньої рамок, основних надписів штампа, експлікацій, опису суміжників, умовних позначень ,та інших елементів плану.
Зовнішню рамку розміщують на віддалі 10мм від краю аркуша. Внутрішню рамку, що обмежує робоче поле аркуша, розміщують з лівого боку аркуша на віддалі 20 мм, з інших боків віддалі 5 мм від загальної рамки.
Для зручності розміщення інших елементів плану фігуру зміщують у лівий верхній кут аркуша. В верхній частині аркуша залишають приблизно одну четверту вільного місця, а в нижній частині - три четвертих. З західній частині аркуша залишають приблизно одну третину вільною, а в східній - дві третини. Але межі фігури земельної ділянки розміщують не ближче 30 мм від північної і західної внутрішніх рамок. Вільне місце в західній частині аркуша використовується для розміщення експлікації, умовних позначень.
Для побудови координатної сітки проводять розрахунок початку координат. Він включає визначення: розмірів фігури землекористування і зручного розташування її на плані з розрахунком конфігурації; вільного простору між межами фігури землекористування і рамкою плану; положення початкових осей координат або ліній, паралельних цим осям прийнятих за початкові. Наприклад, нехай аркуш паперу на якому буде розміщатися фігура землекористування, має розміри за осями ХА=80 см і Уд=60 см. Значення найбільших і найменших абсцис і ординат фігура землекористування дорівнюють:
Хmах =6235м; Хmіп=1048м; .
Уmах=5326м; Уmіп=1879м.
Максимальна протяжність фігури землекористування за осями координат з врахуванням масштабу плану визначається так:
![]()
Як видно, фігура землекористування видовжена вздовж осі абсцис. Тому її необхідно розмістити на аркуші так, щоб довший бік аркуша був лінією абсцис.
Віддалі від південної рамки аркуша до самої південної точки землекористування Ln і від західної рамки до самої західної точки землекористування Lз з врахуванням розміру робочого поля аркуша 77,0 і 55,5см визначаються так:
![]()
Якщо від одержаних значень LA і Lз відняти відповідно значення Хтіп і Утіп, то отримаємо віддалі від південної рамки до осі ординат і від західної рамки до осі з нульовим значенням. Розміри аркуша паперу не завжди дають змогу розмістити сітку з таким початком координат. В цьому випадку за початок координат Хп і Уп приймають значення кратні 1000 або 500м. Надалі визначають віддаль від прийнятого початку координат до самої південної і західної точок фігури так:
![]()
![]()
Віддаль від південної і західної точки рамок аркуша Іх іIу, до прийнятих за початкові-осі координат Хп і Уп дорівнюють:
lx = Ln – ln = 18.8-0.5 = 18.3см
lx = Lз – lз = 7.0 + 3.8 = 3.2 см
Координатну сітку будують з боками квадратів 10 см. За допомогою лінійки Дробишева . Точність побудови координатної сітки перевіряють за допомогою вимірника за діагоналями квадратів. Якщо відхилення від теоретичної довжини діагоналі /14,14см/ перевищує ± 0,2мм, то координатна сітка повинна бути побудована заново. Точність побудови координатної сітки перевіряється студентом і викладачам.
3.2. Складання плану.
Складання проектного плану розпочинають з накладення за координатами вершин кутів межі користування і діагональних теодолітних ходів, прокладених вздовж смуг відведення шосейних доріг, залізниць та інших об'єктів. Положення координатних дочок на плані контролюють за довжинами ліній між ними горизонтальним проложенням. Розходження при цьому не повинно перевищувати ± 0,2мм на плані.
Ситуацію переносять на проектний план з плану оригіналу за допомогою світлокопіювального столу або іншими способами.
При наявності значної деформації паперу - ситуацію переносять на проектний план окремими частинами або по квадратах координатної сітки .
3.3. Креслення і оформлення плану.
Складений в олівці проектний план викреслюють тушшю в умовних знаках, прийнятих в землевпорядкуванні для відповідних масштабів. Положення координатних точок на плані по межі землекористування викреслюють колами діаметром 1,2мм; з'єднують їх суцільними лініями, які викреслюють товщиною 0,2 мм , а магістрального ходу - лінійним пунктиром.
На проектному плані допускається розріджене розміщення умовних знаків угідь на невеликих ділянках в два рази, а на великих - в три-чотири рази у порівнянні з планом оригіналом.
По зовнішній межі землекористування виписують довжини ліній між координатними точками /виміряне в натурі значення і в дужках - горизонтальне проложення на віддалі 5-6мм від межі землекористування. Координатну сітку викреслюють синьою тушшю. Для меншого загромадження плану, координатну сітку викреслюють тільки в місцях перетину ліній радіусом 5 мм і в основному в межах фігури земельної ділянки.
Зовнішню рамку викреслюють суцільною лінією товщиною 0,2-0,4 мм, а внутрішню - суцільною товщиною 0,5-1,0мм.
Проектний план оформляють основними надписами, які розміщують в штампі. Нижня і права рамки штампу співпадають з внутрішньою рамкою аркуша. Товщина рамки штампа повинна відповідати товщині лінії внутрішньої рамки плану. Внутрішні лінії штампа викреслюють товщиною 0,3-0,4 мм. Взірець компаніровки плану з розшифровкою змісту штампа наведений в додатку 2.
В рядках штампа номери рядків в додатку показані в колах вказують:
в рядку 1 - назва документа; проект внутрігосподарського землевпорядкування, проект роздержавлення і приватизації земель або інше;
в рядку 2 - назва землекористувача, сільської Ради, району, області;
в рядку 3 - призначення графічного матеріалу – генеральний план організації території, робоче креслення перенесення проекту в натуру, калька контурів ;
в рядку 4 - вид роботи - лабораторна курсова робота;
в рядку 5 - підписи виконавця - прізвище та ініціали, академгрупа, підпис;
в рядку 6 - прізвище та ініціали викладача - керівника;
в рядку 7 - назва організації, де виконувалась робота 1УПР, кафедра природокористування. та кадастру ;
в рядку 8 - місце розташування організації і рік виконання роботи.
Написи цифр, літер і позначень на плані повинні бути ясними і чіткими . їх пишуть основним стандартним шрифтом з нахилом близько 75° або без нахилу та архітектурними шрифтами.
4. Обчислення площі землекористування.
4.1 Обчислення загальної площі землекористування;
Загальну площу землекористування обчислюють такими способами:
аналітичним — за лінійними та кутовими величинами, що виміряні на місцевості, або за їх функціями координатами, координатами і приростками координат, в тому числі за графічними координатами;
графічним - за лінійними вимірами на плані, а також палетками;
механічним - за допомогою планіметра.
Обчислення площ землекористувань проводять за принципом "від загального до часткового"; визначають загальну площу землекористування; контур землекористування на плані ділять на секції, обчислюють їх площу і ув'язують до загальної площі землекористування. Обчислюють площу контурів ділянок угідь окремо в кожній секції і ув'язують до площі секції, складають контурну відомість, розшифровку земель в межах сіл і зведену експлікацію за категоріями земель, землекористувачами і землевласниками.
Обчислення загальної площі землекористування аналітичним способом.
Загальну площу землекористування обчислюють аналітичним способом за параметрами фігур, що виміряні на місцевості або за координатами, координатами і приростками координат вершин кутів в, меж.
Обчислення площі ділянок за вимірами параметрів фігур на місцевості.
Для обчислення площі ділянок застосовують формули геометрії, тригонометрії. При цьому ділянки складних геометричних фігур ділять на місцевості на трикутники бажано рівносторонні, трапеції, прямокутники і загальну площу ділянки визначають як суму площ окремих фігур. Далі наведені основні формули, що часто використовуються для обчислення площ простих геометричних фігур.
Вихідні дані для визначення площі заносять в спеціальну відомість заповнюють чорнилом всі цифри повинні бути чітко записані.
Для зручності обчислень після координат останньої точки у вільний рядок виписують ще раз координати першої точки, а перед координатами останньої точки.
Загальну площу земельної ділянки обчислюють за такими формулами:
![]()
![]()
4.2 Обчислення площі секцій.
План землекористування ділять на секції площею 100 – 300см2. Границі секцій намічають по дорогах, ріках, струмках, каналах, границях угідь. Секції нумерують римськими цифрами, починаючи з Пн-Зх кута плану продовжуючи з ліва на право і зверху – вниз. Праці вираховують при 2 положеннях планіметра 2 рази. Різниця 2-3 і 3-4 ділення. Допустиме розходження зональної площі до площі секцій визначають по формулі:
f доп
= + 0.05 * М / 10000 *![]()
![]()
![]()
f доп – нев’язка;
М – знаменник масштабу;
Р – загальна площа.
4.3Обчислення площі контурів.
Вирахування площ контурів угідь.
Після ув’язки секцій приступають до вирахування площ угідь. Контури нумеруються арабськими цифрами в порядку розміщення в секції і виписуються в відомість. Площі контурів вираховуються різними способами: планіметром при одному положенні, палеткою. При вираховуванні площ менше 2 см2 кілька раз обводять і ділять на кількість обводів. Площі 1см 2 визначають палеткою.
Площі немасштабних лінійних контурів включають в площі угідь, як вкраплені контури.
Допустиме розходження площі угідь до площі секцій визначають по формулі:
f доп
= + 0.08 * М / 10000 *![]()
![]()
![]()
Складання контурної відомості.
В контурну відомість виписують з плану і відомості вирахування площ всі контури в послідовності зростання номерів по виду угідь в стовпчик, підбивають їх суму і записують під загальною рискою.
5. Складання по контурної відомості.
В контурну відомість виписують з плану і відомості вирахування площ всі контури в послідовності зростання номерів по виду угідь в стовпчик, підбивають їх суму і записують під загальною рискою.
6. Складання експлікації земель.
Під час складання експлікації земель виписують з по контурної відомості площі угідь (окремо сільськогосподарських і не сільськогосподарських ), підбивають їх суму і записують під загальною рискою.
7.Організація системи угідь і сівозмін
Використання землі , як головного засобу виробництва в сільському господарстві здійснюється у формі різних угідь і системи сівозмін. Правильна організація угідь і системи сівозмін у господарстві визначає господарське призначення і характер використання кожної земельної ділянки. Організація угідь і системи сівозмін тісно пов'язана з організацією всього виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства, оскільки воно відображає спеціалізацію господарства, рівень інтенсивності, технічні процеси в окремих його галузях, а також весь комплекс виробничих зв'язків, які існують і розвиваються в господарстві.
Завданням організації вгідь і системи сівозмін є створенням максимуму зручності для раціонального співвідношення і розвитку галузей рослинництва і тваринництва, підвищення продуктивності праці, збереження та підвищення продуктивності землі . В ринкових умовах організація угідь і системи сівозмін вирішується на основі потенційної можливості землі, можливості отримання максимального прибутку при відповідних затратах. Структура посівів має основний вплив на економічну та екологічну ситуацію в господарстві. Так, високодохідні культури, наприклад цукрові буряки, виносять з ґрунту велику частину органічної речовини. Водночас багаторічні трави, що використовуються на сінокосіння, значну частину органічної речовини залишають у ґрунті.
Таким чином, завдання полягає в тому, щоб знайти таке співвідношення культур, при якому вміст органічної речовини (гумусу) залишався б незмінним або збільшувався, а господарство отримувало високі прибутки. Розв'язання цієї проблеми можливе при використанні перспективних сільськогосподарських культур, які будуть вирощуватись в господарстві , знанні проектної урожайності , балансу органічної речовини (гумусу) в ґрунті. Товарними культурами в господарстві передбачено озиму пшеницю, ярий ячмінь, цукровий буряк, гречка. Основними кормовими культурами будуть: для концентрованих кормів - ярий ячмінь, овес, горох; для соковитих - кормові буряки, кукурудза на силос; для зелених - кукурудза на зелений корм, однорічні і багаторічні трави; для грубих кормів - однорічні та багаторічні трави.
Таблиця 5.1 – Вихід кормів з 1 гектара
|
Культура |
Прогнозна урожайність, ц/га | Вихід кормів з 1 га, к.о. |
| Ярий ячмінь |
60 |
66 |
| Овес |
50 |
50 |
| Зернобобові |
23 |
28 |
|
Кормовий буряк |
600 |
72 |
| Кукурудза
на
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.),
обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus.
Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.
Похожие рефераты: |