Аналіз стану молочного скотарства та перспективи його розвитку
Оцінюючи загальну діяльність підприємства, неможливо проминути показники економічної ефективності роботи сільськогосподарського підприємства. Їх відображено в таблиці 2.1.5.
Аналізуючи таблицю 2.1.5, стає очевидним той факт, що за аналізований період ефективність роботи підприємства знаходиться на досить низькому рівні. За дані 3 роки, найгірша ситуація склалася в 2006 році, коли загальна сума збитку від виробництва сільськогосподарської продукції складала 424 тис. грн.. В 2007 році ця ситуація покращилась, але не на стільки, щоб говорити про вдале господарювання. На підприємстві такі негативні результати пояснюють поганими погодними умовами.
2007 рік був більш несприятливим, з точки зору погодних умов, але валового доходу отримали більше. Тут зіграли основну роль зміна структури посівних площ, підвищення товарності сільськогосподарських культур та вищі закупівельні ціни на готову продукцію.
За світовою тенденцією всі підприємства мають певну спеціалізацію, тобто переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції для якого в даному місці є відносно найкращі природо-економічні умови.
Розрахунок спеціалізації СТОВ «ім. Гагаріна» відображено в таблиці 2.1.6.
Аналізуючи дані таблиці 2.1.6, можна зробити висновок, що спеціалізація підприємства – зерновиробництво, при чому за останні 3 роки вона не змінювалася.
В структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції в СТОВ ім. «Гагаріна» у 2007 році провідне місце займає продукція рослинництва (92%), зокрема кукурудзи на зерно (38%) та озимої пшениці (37%). В 2006 році перше місце займав ячмінь (36%). Як вже вище зазначалось, така зміна структури посівних площ сприяла зменшенню збитків, а це, відповідно, підвищило економічну ефективність виробничої діяльності.
Таблиця 2.1.6
Структура грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції
| Галузі та види продукції | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. | |||
| виручка, тис. грн. | % | виручка, тис. грн. | % | виручка, тис. грн. | % | |
| озима пшениця | 230 | 32 | 241 | 27 | 514 | 37 |
| гречка | х | х | 75 | 8 | 55 | 4 |
| кукурудза на зерно | х | х | 52 | 6 | 526 | 38 |
| ячмінь | 390 | 54 | 322 | 36 | 174 | 12 |
| Всього по рослинництву | 621 | 85 | 770 | 85 | 1285 | 92 |
| ВРХ | 21 | 3 | 27 | 3 | 34 | 2 |
| свині | 21 | 4 | 8 | 1 | 11 | 1 |
| молоко | 16 | 2 | 16 | 2 | 13 | 1 |
| інша продукція тваринництва | х | х | 8 | 1 | 1 | 1 |
| Всього по тваринництву | 65 | 9 | 60 | 7 | 60 | 4 |
| Інша реалізована продукція | 42 | 6 | 71 | 8 | 53 | 4 |
| Всього по підприємству | 728 | 100 | 901 | 100 | 1398 | 100 |
2.2 Аналіз валового виробництва молока і факторів, що зумовлюють його зміну
У сільському господарстві підвищення економічної ефективності має велике значення не тільки у вирішення продовольчої проблеми, а й у підвищенні добробуту всього населення. Особливе значення набуває підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах ринкових відносин і конкуренції, коли виграє той товаровиробник, який має нижчу собівартість та високу якість продукції.
Збільшення собівартості молока в останні роки по Україні зумовило значне зменшення ефективності його виробництва. Для виходу з такої ситуації сільськогосподарські підприємства, не вдаючись до якихось радикальних змін у технології виробництва, борються із збитковістю тваринництва шляхом скорочення поголів’я. Це стосується і СТОВ ім. «Гагаріна».
Ефективність виробництва молока на підприємстві відображено в таблиці 2.2.1.
Таблиця 2.2.1
Економічна ефективність виробництва молока в СТОВ ім. «Гагаріна»
| Показник | Роки | 2007 р. у % до 2005 р. | ||
| 2005 | 2006 | 2007 | ||
| Середньорічне поголів’я корів, гол. | 20 | 8 | 7 | 35 |
| Валове виробництво молока, ц | 351 | 326 | 190 | 54 |
| Прямі затрати праці, люд.-год. | 7000 | 5000 | 5500 | 79 |
| Виробнича собівартість, тис. грн. | 63,3 | 38 | 27 | 43 |
| Середній надій молока від 1 корови, ц | 18 | 41 | 27 | 155 |
| Затрати на 1 ц молока: | ||||
| - праці, люд.-год. | 20 | 15 | 29 | 145 |
| - кормів, ц к. од. | 3,22 | 3,30 | 3,35 | 111 |
| Собівартість 1 ц молока, грн. | 180 | 117 | 142 | 79 |
| Ціна реалізації 1 ц молока, грн. | 80 | 84 | 109 | 136 |
| Прибуток (збиток) на 1 ц молока, грн. | -100 | -32 | -33 | х |
| Рівень рентабельності (збитковості), % | -56 | -28 | -23 | х |
Аналізуючи дані таблиці 2.2.1, за останні 3 роки середньорічне поголів’я корів зменшилось на 65%. Цим керівники хотіли зменшити збитки за рахунок зниження витрат на утримання корів. Це спонукало і зниження валового виробництва молока на 56%. Але з іншої сторони, на 55% збільшився середній надій на 1 корову, але він все ж залишається на дуже низькому рівні (приблизно 9 літрів від однієї корови за добу).
Дещо знизилась виробнича собівартість 1 ц молока (на 20%), а ціна реалізації зросла на 36%. Але все ж таки ця ціна не компенсовує витрат і за останні 3 роки виробництво молока було збиткове. Намітилась тенденція до зменшення збитків (рівень збитковості зменшився на 33 пункти).
Але на валове виробництво молока впливає два фактора: середньорічне поголів’я тварин та річна продуктивність однієї голови (табл. 2.2.2).
У сукупності дії факторів загальне зниження виробництва молока склало 171 ц., або 11 тис. грн., при ціні реалізації 65,57 грн. за 1 ц.. За рахунок зменшення середньорічного поголів’я валове виробництво знизилось на 351 ц., або 23 тис. грн., але за рахунок збільшення продуктивності корів відбулось збільшення валового надою на 180 ц., або 12 тис. грн..
Підвищення продуктивності худоби та впровадження досконалої технології утримання тварин забезпечать виробництво більших обсягів молока при меншому поголів’ї, здешевлення виробництва продукції за рахунок скорочення нераціональних витрат кормів та інших матеріальних ресурсів на утримання поголів’я, а отже, зниження собівартості виробництва молока.
Збільшення виробництва продукції тваринництва залежить не тільки від умов годівлі, а й від племінних якостей тварин. Удосконалення племінної роботи має проводитись у напрямі поглиблення спеціалізації тварин за характером одержуваної продукції; впровадження ефективних строків отелення корів, проведення заходів профілактики захворюваності.
Ефективність молочного скотарства значною мірою залежить і від цін реалізації молочної продукції, які визначають рівень відшкодування середніх витрат виробництва і формують відповідні умови розширеного відтворення в галузі.
Для того, щоб економічно вижити, тобто забезпечити хоча б просте відтворення у галузі молочного скотарства за рахунок одержаного прибутку від реалізації продукції, необхідно оптимізувати витрати виробничих ресурсів. Доцільно здійснити наукове обґрунтування нормативного рівня вирощування ремонтного молодняка, оновлення молочного стада, використання тварин, кормів, трудових та інших ресурсів, при якому забезпечується висока продуктивність худоби і беззбиткове виробництво продукції молочного скотарства.
Таблиця 2.2.2
Вплив основних факторів на зміну валового виробництва молока в СТОВ ім. «Гагаріна»
| Середньорічне поголів’я, гол | Річна продуктивність 1 голови, ц | Валове виробництво продукції, ц (тис. грн.) | Зміна валового виробництва продукції, ц (тис. грн.) | ||||||
| 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | умовне | 2007 р. | загальна | в тому числі за рахунок зміни: | |
| середньорічного поголів’я | продуктивності 1 голови | ||||||||
| 20 | 7 | 18 | 27 | 360 | 540 | 189 | -171 | -351 | 180 |
| 24 | 35 | 12 | -11 | -23 | 12 | ||||
Основні резерви підвищення ефективності використання виробничого потенціалу
Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується, мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також, сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект – це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві.
Ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва – узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.
Ефективність галузі оцінюють за певними показниками. Зокрема, технологічну ефективність аналізують за показниками:
виробництво продукції в натуральному виразі на 1 голову тварин, на 1 м2 виробничої площі основного приміщення, тобто тієї, яка використовується безпосередньо для виробництва продукції, на 1 ц к. од., витрати кормів на 1 голову і 1 ц продукції;
собівартість 1 ц к. од. і 1 ц перетравного протеїну;
питома вага кормів у структурі витрат на виробництво окремих видів продукції;
собівартість виробництва одиниці продукції та ін.
Економічна ефективність тваринництва означає одержання максимальної кількості продукції від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність тваринництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також, якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.
Економічну ефективність оцінюють за такими показниками, як:
виробництво валової продукції, валового і чистого доходу (прибутку) на 1 голову тварин і одиницю витрачених ресурсів та 1 м2 виробничої площі;
прибуток на 1 ц. продукції;
рівень рентабельності виробництва продукції тощо.
За динамікою таких показників оцінюють соціальну ефективність використання потенціалу галузі:
середня оплата праці працівників галузі та по окремих видах тварин;
витрати коштів на поліпшення умов праці – всього і з розрахунку на 1 голову тварин, одного працюючого;
питома вага цих витрат у структурі собівартості продукції;
умови праці (в фізичних вимірниках);
житлово-побутові умови працівників галузі та ін..
Екологічну ефективність аналізують за:
санітарним станом ферм і прилеглої території;
наявністю і станом гноєсховищ і сечозбірників (збірників гноївки);
своєчасністю очистки приміщень ферм від гною та його вивезення;
справність обладнання для прибирання гною та транспортних засобів по його відвезенню від ферм тощо.
Таким чином, тільки аналіз ефективності за системою показників дає змогу об'єктивно оцінити віддачу виробничого потенціалу галузі, намітити основні напрями зміни стратегії її розвитку.
Обґрунтування стратегії передбачає найповніше використання резервів збільшення виробництва продукції і в першу чергу внутрішніх. Ці резерви можна розподілити на дві групи: екстенсивні, що належать до кількості тварин, та інтенсивні, які забезпечують зростання продуктивності. Планове поголів'я можна отримати тільки за умови наявності належної кормової бази, відповідно обладнаних з належними санітарно-гігієнічними вимогами приміщень, забезпеченості кадрами, попиту на продукцію та ін.
Продуктивність тварин – більш синтетичний показник, який залежить від багатьох чинників, зокрема, якісного складу поголів'я, достатньої і повноцінної годівлі, забезпечення оптимальних умов годівлі й утримання та догляду, впровадження прогресивних форм організації праці і виробництва, недопущення захворювання тварин тощо. Для кожного виду тварин є, крім загальних факторів підвищення продуктивності, ще й специфічні. Наприклад, для підвищення молочної продуктивності скотарства, треба мати на увазі те, що продуктивність ялової корови становить лише 40 – 50 % від продуктивності дійної; скорочення сервіс-періоду, а саме покриття корів у перший місяць після отелення, підвищує молочну продуктивність на 10 – 15 % і т. ін.
Значним резервом збільшення виробництва продукції тваринництва, підвищення її конкурентоспроможності є якісні параметри:
поліпшення породно-племінних характеристик тварин;
забезпечення збалансованої годівлі;
зміцнення матеріально-технічної бази галузі (типові приміщення укомплектовані необхідним обладнанням);
поліпшення санітарно-гігієнічних умов утримання тварин і праці персоналу;
впровадження прогресивних систем матеріального стимулювання, які б забезпечили заінтересованість у підвищенні якості продукції, тощо.
Недопущення (скорочення) втрат тваринницької продукції на всіх етапах її проходження також можна вважати резервом збільшення її виробництва. Для цього необхідно забезпечити галузі:
відповідним обладнанням (холодильники, доїльні зали тощо);
створити потужності для зберігання, транспортування і переробки продукції;
створити дійовий механізм відповідності конкретних осіб, які допускають втрати продукції.
Зауважимо, що резервами можна вважати лише ті можливості, які є реальними для використання і вписуються в стратегію розвитку підприємства.
2.3 Аналіз витрат і собівартості продукції молочного скотарства
Тваринництво порівняно з рослинництвом стабільніша галузь з погляду того, що його результати меншою мірою пов'язані з кліматичними умовами. Це полегшує проведення аналізу собівартості тваринництва, а його результати ширше застосовуються в управлінні галуззю. Однак економічні умови в країні і, зокрема, політика цін на продукцію, тваринництва створили ситуацію, яка не сприяє розвитку галузі. В останні роки зменшується поголів'я тварин усіх видів, погіршується кормова база, знижується продуктивність, що зумовлює підвищення собівартості продукції тваринництва. У таких умовах особливо зростає роль аналізу. Його завданням є – показати, що успішний розвиток підприємства без розвитку тваринництва неможливий. Аналіз покликаний в кожному конкретному випадку оцінити стан галузі, виявити причини, що призвели до скорочення виробництва продукції тваринництва, намітити заходи щодо виходу його з кризи, а отже, підвищення ефективності за рахунок кращого використання потенціалу галузі, нарощення обсягу виробництва конкурентоспроможної продукції, зниження її собівартості.
Динаміка собівартості 1 ц. молока відображена в таблиці 2.2.1 , де видно, що за останні 3 роки вона дещо знизилась (на 21%) і за 2007 рок становила 142 грн.. Така собівартість є досить високою як по господарству, так і по країні в цілому, оскільки ціна реалізації 1 ц. молока становила 100 – 150 грн..
Основними причинами високої собівартості молока можуть бути:
низький процент породних тварин у стаді, що позначається на середній продуктивності;
перевитрата кормів на годівлю тварин, що є наслідком незбалансованості кормів за перетравним протеїном, низької якості їх та порушення норм годівлі й структури раціонів;
низький рівень спеціалізації, концентрації і механізації на фермах тощо.
Все згадане знаходить своє відображення у двох комплексних факторах: продуктивності тварин і витратах на утримання 1 голови тварин, які й зумовлюють рівень собівартості (табл. 2.3.1).
Загальне зниження собівартості 1 ц. молока склало 33 грн.. Але за рахунок збільшення річної продуктивності корів на 55 % (табл. 2.2.1) собівартість 1 ц. молока знизилась на 59 грн., а за рахунок значного зменшення середньорічного поголів’я тварин (на 65 %) та невідповідного зниження виробничих затрат (зокрема постійних витрат) відбувся ріст собівартості 1 ц. молока на 26 грн..
При постатейному аналізі можна визначити ступінь впливу кожного елемента статей витрат на зміну собівартості 1 ц. молока. Аналіз постатейного впливу на виробництво молока відображено в таблиці 2.3.2.
Загальне зниження собівартості молока за аналізований період склало 34 %.
По структурі собівартості молока у 2005 році найбільшу питому вагу займала стаття «Прямі матеріальні витрати» – 56 % (або 42 тис. грн.), а у 2007 році – 44 % (або 12 тис. грн.), що спричинило зниження собівартості молока на 26 %.
Зменшення витрат по статті «Прямі витрати на оплату праці» з 31 тис. грн. до 12 тис. грн. спричинило зменшення собівартості 1 ц. молока майже на 12 %.
Відбувся незначний ріст собівартості по статті «Інші прямі витрати та загальновиробничі витрати» на 4,72 %, що є закономірним явищем, оскільки при значному зменшенні поголів’я корів кількість працівників та приміщень значно не змінюється. Певні різні технологічні процеси один працівник виконувати не зможе, а тому потрібно тримати відповідну їх кількість. Частина приміщень не використовується, а на них нараховуються амортизаційні відрахування.
Таблиця 2.3.1
Впливу основних факторів на зміну собівартості виробництва молока
| Річна продуктивність 1 гол., ц. | Річні затрати на утримання 1 гол., грн. | Собівартість 1 ц., грн.. | Зміна собівартості 1 ц. молока, грн.: | ||||||
| 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | умовна | 2007 р. | загальна | в тому числі за рахунок зміни: | |
| річної продуктивності | затрат на утримання 1 гол. | ||||||||
| 18 | 27 | 3165 | 3857 | 176 | 117 | 143 | -33 | -59 | 26 |
Таблиця 2.3.2
Витрати на виробництво і зміна собівартості 1 ц. молока по статтях
| Елементи статей витрат | 2005 р. | 2007 р. | Зміна собівартості за рахунок кожної статті, % | ||||||
| Всього, тис. грн.. | Витрати, грн. | Структура, % | Всього, тис. грн.. | Витрати, грн. | Структура, % | ||||
| на 1 голову | на 1 ц. продукції | на 1 голову | на 1 ц. продукції | ||||||
| Прямі матеріальні витрати всього | 42 | 2100 | 120 | 56 | 12 | 1714 | 63 | 44 | -26,44 |
| корми | 21 | 1050 | 60 | 28 | 11 | 1571 | 58 | 41 | -0,91 |
| нафтопродукти | 4 | 200 | 11 | 5 | 1 | 143 | 5 | 4 | -2,87 |
| оплата послуг і робіт сторонніх організацій | 2 | 100 | 6 | 3 | - | х | х | х | х |
| решта матеріальних витрат | 15 | 750 | 43 | 20 | - | х | х | х | х |
| Прямі витрати на оплату праці | 31 | 1550 | 88 | 41 | 12 | 1714 | 63 | 44 | -11,78 |
| Інші прямі витрати, загальновиробничі витрати всього | 2 | 100 | 6 | 3 | 3 | 429 | 16 | 11 | 4,72 |
| амортизація необоротних активів | 1 | 50 | 3 | 1 | 1 | 143 | 5 | 4 | 1,13 |
| відрахування на соціальні заходи | 1 | 50 | 3 | 1 | 2 | 286 | 11 | 7 | 3,59 |
| Разом | 75 | 3750 | 214 | 100 | 27,0 | 3857 | 142 | 100 | -33,49 |
Основні резерви зниження собівартості молочного скотарства
До резервів, використання яких не потребує додаткових витрат (це по суті організаційні упущення), можна віднести втрати робочого часу, пов'язані з низьким рівнем технологічної і трудової дисципліни, не оптимальністю навантаження тварин на працівника галузі, марнотратством і безгосподарністю у витрачанні ресурсів і в першу чергу кормів, недотриманням кошторису накладних витрат тощо.
До резервів, використання яких потребує незначних інвестицій, найчастіше відносять організаційні заходи, пов'язані з ліквідацією яловості корів, із своєчасним введенням у продуктивне використання ремонтного молодняка, підвищенням інтенсивності використання тварин, скороченням до науково обґрунтованих технологічних перерв надходження продукції (наприклад, скорочення сухостійного і сервіс-періодів корів), впровадження нових прогресивніших методів організації виробництва і праці та ін.
Третя група резервів більш капіталомістка, тобто їх реалізація можлива лише при значних додаткових інвестиціях. До них можна віднести структурну перебудову тваринництва, витрати, пов'язані з поновленням стада, технологічними змінами, нарощуванням кормовиробництва і поліпшенням якості кормів, створенням належних санітарно-гігієнічних умов на фермах як для тварин, так і для обслуговуючого персоналу, реалізацією заходів екологічного характеру – придбання відповідного обладнання, будівництво гноєсховищ тощо.
Особливістю тваринництва є те, що вплив факторів має передбачуваний характер, отже, можна об'єктивніше розрахувати економічний ефект від їх реалізації.
Однак частіше собівартість формується під впливом кількох факторів, і для виявлення їх кількісного впливу застосовують виробничі функції. Результативною ознакою в них виступає собівартість одиниці продукції, а факторами можуть бути: продуктивність тварин, затрати праці і кормів на голову тварин, оплата відпрацьованої години, собівартість кормової одиниці, спеціалізація підприємства, концентрація виробництва аналізованого виду продукції тощо.
Щоб визначити зниження собівартості за рахунок виявлених резервів, у наведене рівняння підставляють очікувану величину факторів (з урахуванням можливої їх зміни, але щоб вона не виходила за межі варіації включених у рівняння відповідних факторів), а одержаний рівень собівартості порівнюють з фактичним, що покаже розмір економії.
Лише за таких умов можливе систематичне планомірне зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
2.4 Конкурентоспроможність молока українського виробництва
Сільське господарство України є технічно і технологічно відсталим. У молокопродуктовій підгалузі України відсталість наскрізна – від виробництва молока до переробки і реалізації. Аналіз свідчить, що для розвитку сфери виробництва і переробки молока повинен бути ефективним весь ланцюг "виробництво – переробка – збут".
Основними причинами стримування виробництва молока є скорочення поголів'я корів, подорожчання кормів, випереджувальні темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко. Усі ці фактори негативно позначаються на якості й конкурентоспроможності молока і молочної продукції.
Молокопереробним підприємствам сировина надходить із двох джерел – від акціонерних сільськогосподарських підприємств – 33 %, від індивідуальних власників – 67%. Розбіжностей щодо закупівельної ціни за молоко між сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення немає. У сільськогосподарських підприємствах здійснюється механічне доїння, охолодження молока, механічна очистка. Така сировина надходить переробним підприємствам першим і вищим ґатунками і, відповідно, оплачується по 1600 – 2000 гри. за тонну з дотацією, що загалом задовольняє сільгоспвиробника, але не в усіх регіонах країни.
А ось із якістю сировини, що надходить від населення, великі проблеми, У багатьох випадках молоко приймають неохолодженим з підвищеною кислотністю, забруднене, розбавлене. З такої сировини зробити високоякісну продукцію неможливо. Відповідно й оплачується вона набагато нижче – 1000 – 1500 гри, за тонну. Селянин не має ні умов, ні можливостей забезпечити механізоване доїння і відповідне охолодження молока. При дрібнотоварному виробництві, ручній праці така ціна не відшкодовує витрат селянина.
У зв’язку з невідповідною гармонізацією українського стандарту на молокопродукти з міжнародним стандартом ISO, Росія на певний період припинила поставки українських молочних продуктів від певних заводів на свою територію. Особливо відчутного удару зазнали малі приватні виробники молока. Ціна на молоко, яке приймають у населення, впала майже вдвічі. Причини такого швидкого падіння цін є різнопланові, проте основна причина – незадовільна якість молока, яке виробляється населенням.
Український стандарт на молоко самий ліберальний в Європі. Те, що в Україні вважається І сортом, в Росії – лише ІІ сорт, і це при тому, що більшість молока від населення – це молоко ІІ сорту за українським стандартом. Але чи так уже це важливо, наскільки український стандарт відрізняється від російського, якщо, за європейським стандартом, українське молоко вищого сорту не дотягує до сорту “середнє”, не кажучи вже про сорти “добре” та “екстра”. За європейським стандартом, українське молоко вищого сорту – це придатне для переробки молоко, І сорт, – непридатне для переробки молоко.
Виробництво молока за часів реформування з потужних молочних товарних ферм і молочних комплексів із можливістю застосування найновітніших промислових технологій та зооветеринарного захисту змістилося на подвір'я населення з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарних і гігієнічних умов.
Тому потрібно якнайшвидше, нарешті, подумати про те, як підняти якість молока українського виробництва.
Зменшення кількості дрібних виробників молока та збільшення кількості великих ферм – це неминуче майбутнє молочної галузі України. Це підтверджує й досвід країн-членів Європейського Союзу.
У Франції, наприклад, молоко для переробки закуповується від фермерських господарств з поголів'ям 50 корів і більше, в Польщі – при кількості 14 корів і більше. Ці господарства мають відповідні умови й дозвіл. Тому в Польщі ґатунком "екстра-клас" прийнято 95 % сировини, а в Україні вищим ґатунком – лише 48%.
Вартість переробки залежить від якості сировини та росту інфляційних процесів. Для виробництва високоякісної молочної продукції із молока другого ґатунку та неґатункового молока підприємства додатково проводять подвійну пастеризацію, охолодження й очищення на спеціалізованому обладнанні, що призводить до непродуктивного збільшення енергетичних і трудових затрат. Заводу економічно вигідніше купити сировину в підприємстві, де є механічний процес доїння та охолодження, за вищу ціну, ніж дешевше – у населення.
Молокопереробні підприємства України за рахунок низької якості сировини втрачають значні суми при реалізації молочної продукції на західному та російському ринках. На зовнішньому ринку за сухі молочні продукти українські підприємства одержують за тонну на 300–400 дол. США менше, тому що на Заході, через низькі якісні показники, ця продукція використовується на технічні й кормові цілі.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про молоко та молочні продукти", з метою стимулювання підвищення якості молока та виробництва конкурентоспроможної продукції, в проекті «Державного бюджету України» передбачено доплату до закупівельної ціни за молоко вищого та першого ґатунків, яке закуповується молокопереробними підприємствами від сільськогосподарських підприємств.
Доцільно здійснювати також інтеграцію сільськогосподарських і переробних підприємств, яка була б спрямована на використання резервів підвищення економічних показників розвитку багатогалузевого виробництва.
Особливо це спонукатиме досягненню міжнародних стандартів щодо рівня білка в молоці. Вихід на цей стандарт (3,4 %) потребує ведення селекційно-племінної роботи в скотарстві, організації моніторингу заготівлі зберігання, роздавання кормів тощо.
У нинішніх умовах посівні площі кормових культур скоротилися з 391,4 тис. га. у 1990 році до 206,8 тис га у 2004-му, мінеральні добрива вносяться в окремих агроформуваннях за залишковим принципом, а удобрюється лише 10 – 15% площі. З причин низької продуктивності й незначної частки в структурі посівних площ бобових культур формується низька якість кормів. Внаслідок цього проблема кормовиробництва потребує розв'язання на основі максимального використання біологічних факторів, включаючи потенціал рослинних ресурсів у поєднанні з економічно доцільними обсягами застосування матеріальних засобів. Тобто:
відновлення площ кормових культур у структурі посівів до рівня 30% для забезпечення виробництва 45 – 55 ц. корм. од. на умовну голову тварин;
збільшення частки бобових зернофуражних культур до 25 – 30%, багаторічних трав – до 40%, раціональне розміщення їх у системі сівозмін;
застосування ресурсозберігаючих технологій вирощування, заготівлі та зберігання кормів.
Кормовиробництво має забезпечувати високу продуктивність, конкурентоспроможність, а отже, прибутковість тваринництва.
За науково обґрунтованими даними НДІ харчування Міністерства охорони здоров'я України, за рік людина повинна спожити 390 кг. молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко). У 2004 році цей показник в Україні становив лише 226 кг. на душу населення. Лише в окремих розвинених країнах (Франція, Фінляндія, Данія, Нідерланди й деякі інші) фактичний рівень споживання молока і молокопродуктів перевищує 400 кг. [30].
Для розвитку внутрішнього ринку молока і молокопродуктів, його відродження та стабілізації необхідна пряма державна підтримка великих тваринницьких ферм і підприємств різних форм власності, а також організація на державному рівні ринків молока й молочної продукції з повноцінною відкритою інфраструктурою від виробників молока до його споживачів із належною заінтересованістю виробників у збільшенні виробництва, зокрема через пряму доплату до ціни за продане молоко. Незважаючи на рівень цін, вони не покривають витрат виробництва, транспортування і реалізації. Здебільшого ринок молока і молочних продуктів стихійний і неорганізований.
Отже, зважаючи на необхідність організації внутрішнього й зовнішнього ринку молока і молокопродуктів, поліпшення якості харчування населення та конкурентоспроможності на світовому ринку, стратегічним завданням держави має стати відродження молочного скотарства, особливо великих товарних ферм і комплексів. Для цього пропонуються наступні обсяги виробництва молока і молокопродуктів на перспективу (табл. 2.4.1).
Таблиця 2.4.1
Прогнозні показники виробництва молока і молочних продуктів в Україні
|
Показник |
Фактично |
До 2010 |
До 2015 |
|||
|
2004 |
2005 |
Повна потреба, всього |
у т. ч. експорт |
Повна потреба, всього |
у т. ч. експорт |
|
|
Обсяг виробництва молока, тис. т |
13741 |
14016 |
20000 |
1000 |
22100 |
1240 |
|
У тому числі на внутрішнє споживання населенням, тис. т |
10828 |
11045 |
16400 |
– |
18200 |
– |
|
Споживання з розрахунку на одну особу, кг |
226 |
227 |
344 |
– |
380 |
– |
|
Виробництво масла вершкового, тис. т |
152 |
156 |
225 |
50 |
340 |
70 |
|
Виробництво сирів твердих, тис. т |
222 |
250,8 |
234 |
80 |
325 |
110 |
Як видно з даних таблиці 2.4.1, за 2006 – 2010 роки має бути в основному розв'язана проблема виробництва молока на рівні, здатному розширити і забезпечити внутрішній споживчий ринок вітчизняними молокопродуктами. Експорт молока і молочних продуктів необхідно довести до 1 млн. тонн у середньому за рік, або збільшити у 6 – 8 разів.
Для цього необхідно забезпечити таку стратегію розвитку молокопродуктового підкомплексу:
підвищити рівень спеціалізації, концентрації, інтеграції та інтенсифікації виробництва;
реально забезпечити ріст поголів'я й продуктивності молочного стада на основі поліпшення племінної роботи через широке охоплення всіх підприємств селекційно-племінною справою, створення повноцінної кормової бази;
створити умови для розвитку комбікормової промисловості й виробництва кормів для збалансованого забезпечення повноцінними здешевленими комбікормами через бюджетне фінансування;
забезпечити державну підтримку товаровиробників у придбанні машин і обладнання для молочних ферм через механізми здешевлення за рахунок бюджетних коштів;
удосконалити інфраструктуру ринків молока і молокопродуктів та впровадите ефективні методи їх регулювання;
узгодити рівні нормативних витрат, цін і доходів усіх учасників ринку молокопродуктів;
Розділ 3. Обґрунтування розвитку молочного скотарства в СТОВ «ім. Гагаріна»
3.1 Обґрунтування виробничої програми в молочному скотарстві на 2009 – 2015 роки
Планування в сільськогосподарському виробництві визначає темпи і пропорції його розвитку і забезпечує найвищі показники економічної ефективності. Планування сільськогосподарського виробництва – це науково обґрунтоване встановлення рівнів економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств на певний плановий період через систему якісних і кількісних показників та визначення комплексу заходів щодо досягнення встановлених рівнів розвитку. При плануванні важливо передбачати високоефективне використання ресурсного потенціалу господарств і чітко встановлювати пропорції розширеного відтворення підприємства.
В умовах ринкової економіки планування здійснюється на підставі попиту на продукцію, інтенсифікації галузі, запровадження нових прогресивних технологій.
У кожному підприємстві розробляють перспективні, річні та оперативні плани і виробничі програми на певний період.
Основні питання розвитку скотарства, які розробляють у річному плані-це:
планування показників розвитку скотарства (поголів’я худоби, структура стада, продуктивність тварин, вихід валової і товарної продукції, її якість та ціна реалізації);
розроблення системи заходів, спрямованих на виконання запланованого рівня розвитку (норми і раціони годівлі, система утримання, поліпшення племінних якостей там ін.).
Розробленню виробничої програми розвитку скотарства на перспективу передує детальний аналіз розвитку галузі за останні роки.
При плануванні розвитку скотарства необхідно мати на меті підвищення продуктивності тварин, збільшення поголів’я худоби та зміцнення кормової бази, повніше виявляти резерви і можливості розвитку галузі. При цьому слід враховувати комплекс природних та організаційно-господарських умов відтворення стада.
Планування продуктивності тварин
Основним питанням виробничої програми з тваринництва є планування поголів’я тварин, їх продуктивності та обсягу виробництва і реалізації продукції. Природні й організаційно-господарські умови відтворення стада, які слід враховувати при цьому – це період тільності тварин, тривалість сервіс-періоду, вік першого парування, найбільш сприятливі строки одержання приплоду, період реалізації, жива маса тварин при реалізації тощо.
Планують продуктивність розрахунково-конструктивним методом. Спочатку показники продуктивності визначають приблизно, а потім у процесі розробки інших заходів уточнюють.
Для розвитку тваринництва необхідно підвищити продуктивність тварин, збільшення поголів’я худоби на основі всебічного зміцнення кормової бази.
У вирішенні питань подальшого збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції та підвищення його ефективності велику роль відіграє правильне планування розвитку тваринницьких галузей на сільськогосподарських підприємствах.
При розробці виробничої програми по скотарству, як і в і інших тваринницьких галузях, насамперед визначають продуктивність поголів'я. Плануванню продуктивності корів передує аналіз досягнутого її рівня за кілька минулих років у взаємозв'язку з рівнем годівлі та умовами утримання худоби, з'ясування причин відхилення фактичних показників від планових. На підставі такого аналізу, а також даних науково-дослідних установ і передового досвіду розробляють зоотехнічні й організаційно-економічні заходи, які забезпечили б максимальне підвищення продуктивності.
Продуктивність тварин в СТОВ ім. «Гагаріна», за даними таблиці 2.2.1, знаходиться на досить низькому рівні – 2700 л. на рік (або приблизно 9 л. на добу), тоді як в підприємствах розвинутих країн світу цей показник знаходиться в межах 7000 – 9000 л. на рік (або 20 – 30 л. на добу). Цьому пояснень є багато, але основне – застарілі технології виробництва молока та, що особливо важливо, недотримання їх в повному обсязі.
Вихід з такої ситуації – переоснащення та реконструкція молочних ферм. Це найбільш ефективний шлях розвитку скотарства.
Щодо самої продуктивності корів, то для забезпечення простого відтворення на фермі, тобто 10% рівня рентабельності, потрібна продуктивність однієї голови на рівні 5000 літрів за рік. Таку прибавку в продуктивності можна забезпечити за рахунок введення значної кількості високопродуктивних молодих корів в основне стадо.
Планування поголів’я тварин, виробництва продукції та її розподіл
Розробка виробничих програм по тваринництву ґрунтується на договірних зобов’язань господарства по продажу продукції тваринництва, а також по максимальному використанні землі, інших засобів виробництва та трудових ресурсів. При її розробці складають план парування корів і телиць в плановому році, руху поголів’я тварин (обороти стада на відповідний період), плани надою молока, приросту живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі. Крім того обґрунтовують рівень забезпечення запланованих показників системою зоотехнічних засобів та відповідним розвитком кормової бази господарства. Для цього за зоотехнічними кормами треба розрахувати потребу тваринництва в кормах та провести балансові розрахунки по забезпеченню худоби необхідними видами кормів та їх кількістю, якістю та