Xreferat.com » Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству » Екокономічна ефективність виробництва картоплі

Екокономічна ефективність виробництва картоплі

видів. Основними елементами інтенсивної технології в усіх галузях тваринництва є створення оптимальної кормової бази для забезпечення раціональної годівлі тварин, поліпшення їх племінних і продуктивних якостей, впровадження комплексної механізації виробничих процесів тощо.

Стан і рівень кормової бази — фактори, що визначають напрям тваринництва й продуктивність тварин. Тому створення відповідної кормової бази, забезпечення поголів'я протягом року різноманітними та якісними кормами — важливі умови підвищення продуктивності тварин.

Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.

Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки.

Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.

Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур і продуктивних тварин. У свою чергу високий рівень продуктивності праці при виробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства.

На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення мате­ріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці. На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Призводитимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.

Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці — один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.

Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.

В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з III до І класу продуктивність його праці зростає на 25—30%.

Продуктивність праці тісно пов'язана з поліпшенням й умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її про­дуктивності.

Важливим чинником для ефективного виробництва є ефективне використання трудових ресурсів, яке визначається показниками продуктивності праці.

Ці показники поділяють на вартісні, натуральні і нормативні.

Розрахуємо продуктивність праці в картоплярстві за такими показниками:

Вартісні: вартість валової продукції в розрахунку на 1 люд-год., затрат праці по картоплярству.

Натуральні: затрати праці в картоплярстві на 1ц. картоплі, на 1га посіву картоплі.


Таблиця 8.

Продуктивність праці в картоплярстві в ЗАТ «Інтерагросистема»

Показники 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2004р. в % до 2002р.

Затрати праці на 1ц картоплі, люд-год:

Виробництво картоплі:

на 1 люд-год, кг

на 1 середньорічного працівника, ц

4,2


23,7

569,7

3,04


32,92

714,22

2,8


35,7

830,7

66,7


150,6

145,8


Аналізуючи показники продуктивності праці в галузі картоплярства в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002-2004 роки, ми бачимо, що підвищення продуктивності праці в галузі сталось через зниження затрат праці. Оцінка показників продуктивності праці в картоплярстві свідчить про зменшення затрат праці та збільшення загальної продуктивності. Це пояснюється високим рівнем комплексної автоматизації виробничих процесів та малим обсягом ручних робіт.


2.4 Собівартість рентабельності виробництва картоплі


Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.

Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Отже, зниження собівартості продукції має велике на­родногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК. селянських (фермерських) господарств

Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу робленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та збут продукції.

Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Основними шляхами підвищення рівня рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції є зниження її собівартості та підвищення реалізаційних цін.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність її виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість виробництва картоплі може бути знижена завдяки раціональному й економному викори­станню насамперед садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, палива та мастильних матеріалів, зменшенню собівартості насіння та скороченню витрат по організації виробництва й управління. За 1990—1995 рр. в структурі собівартості картоплі витрати на оплату праці становили 16.2%, роботи і послуги—3.9, утримання основних засобів — 6.2, по організації виробництва й управління — 10.4, страхові платежі — 6.7, інші основні витрати — 1.6%.

Слід відзначити, що структура собівартості картоплі дуже відрізняється від структури собівартості інших сільськогосподарських культур. Близько половини витрат у колективних підприємствах України припадає на садивний матеріал, що зумовлено великими потребами в ньому для садіння (до ЗО ц/га) та високою його собівартістю. Один з головних резервів скорочення витрат на садивний матеріал — удосконалення системи насінництва в місцях вирощування картоплі для періодичного оновлення та поліпшення якості власного насіння й зниження його собівартості.

Собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1 ц бульб — на Поліссі, дещо вища — в зоні Карпат і значно вища — в Степу. Для її зниження, крім зменшення витрат на садивний матеріал і матеріаломісткості, велике значення мають підвищення врожайності картоплі, механізація виробничих процесів, організація орендних колективів та фермерських господарств.

Собівартість картоплі постійно зростає. Протягом і 1992 р. повна собівартість 1 ц картоплі підвищилась в 11.3 рази і становила 421.84 грн. У структурі собівартості картоплі в господарствах частка витрат на оплату раці становила 26.2 %. При цьому витрати на оплату праці порівняно з 1991 р. значно зросли і з розрахунку на 1 ц картоплі становили відповідно 6.92 і 89.94 грн. В умовах значного підвищення цін реалізації продукції росла маса прибутку в картоплярстві. З розрахунку на 1 ц картоплі в сільськогосподарських підприємствах було одержано 978.47 грн. прибутку, а на гектар насаджень — 32.4 тис. грн. Це зумовило досить високий рівень рентабельності виробництва картоплі — 232%.

Рівень рентабельності вирощування картоплі у колективних підприємствах України зріс від 16% в 1999 р. до 26.6 % — в 2000 р. У державних господарствах воно було збитковим, і лише 1989 р. виробництво картоплі досягло рівня рентабельності 10,8, а 1995-го — 30,1 %. У межах країни цей показник виробництва картоплі значно коливається. В окре­мих регіонах (Степ, частина Лісостепу) воно збиткове, а на Поліссі та в зоні Карпат — високорентабельне. Такі області Полісся, як Чернігівська, Житомирська, виробляють картоплю при рівні рентабельності 50—150 % і більше.


Таблиця 9

Собівартість і рентабельність виробництва картоплі

Показники 2002рік 2003рік 2004рік

2004р. в %

до 2002р.

Реалізовано картоплі, ц 95682 136847 159783 167
Собівартість 1ц реалізованої продукції, грн. 32,8 23,07 23,63 72
Ціна реалізації 1ц, грн. 38,49 33,52 31,07 81
Прибуток, збиток (-) на 1ц картоплі, грн. 3,39 6,66 6,97 206
Рівень рентабельності, % 10,34 28,87 29,50

Ч

Отже, аналізуючи показники собівартості і рентабельності виробництва картоплі, можемо сказати, що собівартість одного центнера картоплі в порівнянні 2002 року з 2004 роком зменшилась на 38%.

Розділ 3. Шляхи збільшення виробництва картоплі і підвищення її економічної ефективності


3.1 Інтенсифікація картоплярства


Інтенсифікація це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково – технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективному використанні землі чи тварин, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впроваджені нових організаційних форм господарювання, нових технологій та ін.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – процес динамічний, бо пов'язаний з біологічними та економічними процесами в галузі. Правильна методика дослідження дає змогу виявити най раціональніші та ефективніші шляхи збільшення виробництва картоплі, знайти невикористані резерви та обґрунтувати напрями інтенсифікації галузі картоплярства.

Так характеризуючи інтенсифікацію картоплярства в господарстві, потрібно сказати що виробничі витрати на 1га посіву збільшились у 2004 році порівняно з 2002 роком на 80%, а з 2003 року зменшились на 17%. Збільшення виробничих витрат свідчить про великі грошові затрати на техніку, можливе збільшення ціни насіннєвого матеріалу та інше, спостерігається зменшення затрат праці на 1га посіву у 2004році порівняно з 2002 роком на 1.6%, а з 2002 року на 16% (більше використання техніки для виконання робіт).

Таблиця 10

Інтенсифікація картоплярства

Показники 2002 2003 2004 2004р в % до 2002р
Виробничі витрати на 1га посіву, грн. 9376,6 10609,3 10580,5 112,8
Затрати праці на 1га посіву, тис. люд/год. 0,6 0,6 0,7 116,7
Урожайність ц/га 148,7 210 256,0 172,2
Затрати праці на 1ц люд/год 4,2 3,04 2,8 66,7

Собівартість 1ц, грн.:

- виробнича

- реалізаційної продукції


35,1

32,8


26,86

23,07


24,10

23,63


68,7

72,0

Ціна реалізації 1ц, грн..

38,49 33,52 31,07 80,7

Прибуток /збиток (+,-) грн.

- на 1ц картоплі

- на 1га посіву


3,39

2210


6,66

2369


6,97

2485


205,6

112,4

Рівень рентабельності, збитковості (+,-), % 0,1
0,29

Ч

Окупність додаткових витрат, грн. -
1,7

Ч


Отже за даними таблиці ми бачимо, що тут спостерігається прибуток на 1ц картоплі та на 1га посіву.

Важливе значення для інтенсифікації господарства має виведення та впровадження у виробництво більш нових урожайних сортів сільськогосподарських культур. Тривале вирощування в господарстві одного й того ж сорту картоплі, без зміни насіння призводить до зниження його продуктивних якостей. Низький рівень агротехніки, засміченість в процесі вирощування іншими низьковрожайними нестійкими до хвороб і шкідників сортами, вегетативний спосіб розмноження з допомогою насичених поживними речовинами і вологою бульб – все це сприяє сильному пошкодженню хворобами і шкідниками, негативно позначаються на врожайності.

Цінні властивості сорту в колгоспах і радгоспах підтримують за рахунок своєчасного сортооновлення. Селекціонери регулярно виводять і передають у виробництво нові, більш високоврожайні сорти.

Нині діюча система насінництва картоплі складається з трьох ланок:

  1. Елітні господарства, які спеціальними прийомами і методами, прийнятими для даної зони чи області, вирощують елітну;

  2. Господарства які розмножують еліту до репродукції, прийнятої в даній області чи зоні для видачі на сортооновлення;

  3. Насінницькі ділянки колгоспів і радгоспів, насінницькі господарства району, які розмножують одержаний на сортооновлення насіннєвий матеріал і видають його на всю площу товарних посівів господарства.

Важливе значення для одержання високих врожаїв картоплі має внутрігосподарське насінництво. Підраховано, що для нормальної щорічної забезпеченості високоякісним насінням кожне господарство повинно відводити під насінницькі посіви 30-30% картопляних плантацій.

Насіннєву картоплю садять, як правило на най родючіших ґрунтах і створюють умови для її вирощування.

Доручають вирощування насіннєвої картоплі бригадам чи ланкам, які з року в рік домагаються високих врожаїв, вміло запроваджують площі, техніку та добрива.

На насінницьких ділянках застосовують залущене садіння з тим, щоб коефіцієнт розмноження був чим вищий. Використовують для цього і дрібні бульби (25г), одержані від здорових рослин високих репродукцій. Цим самим знижуються витрати садибного матеріалу.

Вибір кількості сортів та подія їх за строками дозрівання залежить від характеру ґрунтів господарства та завдань по виробництву і реалізації картоплі. Здебільшого в одному господарстві рекомендується вирощувати 2-3 сорти з різними строками дозрівання. Під ранні середньоранні сорти найчастіше відводять 40-50%, під середньопізні та пізні 15-30%.

Велику увагу приділяють підготовці садивного матеріалу. Насіння обов’язково пророщують і протруюють. Пророщення насіння оцінюють за кількістю і товщиною паростків, що дозволяє правильно спланувати густоту садіння. Різати садибний не рекомендується. Якщо ж така потреба і виникає, то ножі, якими ріжуть бульби, дезинфікують розчином перманганату калію.

Хімізація сільськогосподарського виробництва – один з основних напрямів його інтенсифікацій. Вона забезпечує підвищення врожайності культур, продуктивності праці.

Для підвищення ефективності хімізації важливо раціонально використовувати добрива. При цьому слід пам’ятати про те, що мінеральні добрива дають найвищий економічний ефект в поєднанні з органічними, передусім з гноєм. Самі менші мінеральні добрива не можуть замінити гній. Ефективність застосування добрив знижується недостатньою їх забезпеченістю.

Основним критерієм внесення добрив під картоплю є розрахунок оптимальних доз на запланований урожай. При цьому враховують запаси поживних речовин у ґрунті і кількість органічних залишків після попередника, забезпеченість господарства органічними добривами, коефіцієнти засвоєння картоплею елементів живлення із внесених добрив у перший рік, винос основних макроелементів на одиницю продукції. При рахуванні коефіцієнта засвоєння картоплею елементів живлення мінеральних добрив слід мати на увазі необхідність оптимального розпушення ґрунту на протязі вегетаційного періоду та збереженні посівів у чистому від бур’янів, хвороб і шкідників стані. Фактичні врожаї в сприятливі у кліматичному відношенні роки будуть тоді близькі до розрахункових.

Для формування 100 – центнерного врожаю картопля виносить з ґрунту 40-60кг азоту, 15-25кг фосфору, 80-100кг калію, 25кг кальцію. Один міліграм поживних речовин на 100г ґрунту відповідає 30кг їх в орному шарі 1га. В середньому картопля засвоює з ґрунту 10-15% Р2 О5, 30-50% К2О. З органічних добрив у першій рік вона використовує 25% азоту, 40% фосфору і 70% калію. Вміст азоту в 1кг гною становить 5Кг, фосфору 2.5кг, калію 6кг. Із мінеральних добрив картопля засвоює 60% азоту, 20% фосфору, 70% калію.

Враховуючи ці приблизні дані, тип ґрунту і характер його обробітку та інші особливості вирощування картоплі, планують рівень урожайності, дози добрив, строки і способи їх застосування.

Одним із головних напрямів інтенсифікації сільського господарства, необхідною умовою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь є меліорація земель. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами не тільки в посушливій зоні, а й у зоні недостатнього зволоження підвищує їх урожайність в 1.5-2 рази і більше. Воно дозволяє інтенсивніше використовувати землю адже відпадає потреба у паровому полі і виникає можливість збирати 1.5 – врожаю за рік шляхом післяжнивних та повторних посівів.

Для виконання робіт по меліорації земель створено необхідну виробничу базу. Водогосподарські організації оснащені землерийною технікою, тракторами, автомобільним транспортом, спеціальними машинами і механізмами.

Важливою умовою високоефективного використання зрошувальних земель є впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, які враховують грунтово – кліматичні та економічні умови господарств районів і областей України з розвинутим зрошенням.

Багато передових господарств, запроваджуючи інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, одержують на зрошувальних землях високі врожаї 80-100ц/га і більше зерна кукурудзи, 60-80 озимої пшениці, 130-150 сіна люцерни, 25-30 зерна сої, 130-150 ранньої картоплі, 500-600 ц/га помідорів.

Важливу роль у здійсненні програми меліорації земель відіграє науково-технічний прогрес. Сучасні меліоративні системи, інженерні споруди, закрита трубчаста зрошувальна і осушувальна мережа, автоматизація і телеуправління, досконала техніка створюють умови для високопродуктивної праці трудівників сільського господарства.

3.2 Комплексна механізація та вдосконалення технології вирощування картоплі


У комплексі заходів щодо підвищення ефективності виробництва картоплі важливе значення має впровадження прогресивної технології її вирощування. Добрі результати одержують при застосуванні інтенсивної технології, за якою необхідно підтримувати культуру землеробства, використовувати нові форми організації праці, орендний підряд. Органічні добрива дають високий ефект при внесенні їх разом із мінеральними. Важливими елементами інтенсивної технології є садіння картоплі у заздалегідь нарізанні гребені з одночасним вживанням мінеральних добрив, а також дотримання оптимальних строків і густоти садіння. Дані науково – дослідних установ і практика передових підприємств свідчать, що вищі врожаї забезпечують ранні посади.

У дослідах проведеною Чернігівською обласною дослідною станцією в середньому з 1984 – 1987 роки, найвищий урожай (337 ц/га) було одержано при садінні картоплі 20 – 30 квітня, що збігається з масовою сівбою ярих зернових. При знижені густоти насаджень багато підприємств щороку недобирають 20 – 30% можливого врожаю. Тому залежно від розмірів насінної картоплі й умов її вирощування необхідно висаджувати на 1 га 55 – 60 тис. бульб.

Гребеневий спосіб садіння картоплі сприяє швидкому прогріванню ґрунту й дає змогу провести 2- 3 разовий до сходовий обробіток площі, що стимулює проростання рослин та забезпечує приріст врожаю до 25 – 30 ц/га.

Значно підвищити врожайність картоплі та збільшити валові її збори можна за рахунок раціонального використання осушених земель. На таких землях урожайність бульб на 10 – 15% вища, ніж на богарних.

Важливим заходом підвищення економічної ефективності картоплярства є подальша комплексна механізація вирощування культури з використанням інтенсивних технологій і нових організаційних форм виробництва.

Механізація – це комплекс технічних, організаційних, економічних та інших заходів, що забезпечують широку заміну ручної праці машинною.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально – економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та розгляду за посівами, ясному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.


3.3 Удосконалення способів зберігання та поліпшення якості картоплі


Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, сприятливі на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання культури.

Підвищення якості садивного матеріалу – важлива умова одержання високих врожаїв. Сорт має певну тривалість продуктивного життя. Високу врожайність, стійкість проти захворювань він зберігає до десяти років після районування, потім ці якості поступово знижуються. Тому сорти картоплі замінюють через кожних 8 – 10 років.

Найбільшої шкоди картоплярству завдають фітофтороз, колорадський жук, гнилі бульб, а також міль, рак. Внаслідок недостатньої забезпеченості хімічними засобами боротьби з хворобами і шкідниками, сільськогосподарські підприємства щороку недодержують та втрачають 25 – 30%уроржаю. Ще більші втрати спостерігаються при вирощуванні картоплі на присадибних ділянках, індивідуальних та колективних городах населення.

Для ефективного використання пестицидів, одержання екологічної продукції та запобігання забрудненню навколишнього середовища посіви повинні обробляти спеціальні підрозділи під контролем держави.

Задоволенню потреби населення в картоплі та підвищенню ефективності її виробництва сприяє поліпшення умов зберігання бульб. В Україні значна їх кількість ще зберігається у полі в бортах. Картоплесховища для продовольчої картоплі будують переважно у містах, а в сільськогосподарських підприємствах їх споруджують в основному для зберігання насінної. За даними наукових установ і торговельних організацій, втрати картоплі, завезеної у міста сягають 50%. При зберіганні бульб безпосередньо в місцях їх вирощування втрати значно зменшуються. За розрахунками спеціалістів, до 70% зібраної картоплі вигідніше зберігати в місцях вирощування і 30% в місцях споживання, але для цього необхідно розширити будівництво сховищ у місцях вирощування культури. Про надійне зберігання картоплі слід дбати ще при її вирощуванні, здійснювати контроль за захворюваністю бульб, внесенням добрив та пестицидів.

Підвищення якості картоплі та скорочення її втрат залежать також від способу реалізації. Більшість підприємств реалізує продукцію через заготівельні пункти, оптові бази, які потім відправляють її в торговельну мережу. Широкого використання повинна набути завантажування товарної картоплі в контейнери з механізованим її навантаженням її в полі, вивантаженню і навантаженню у вагони на приймальних пунктах. Контейнерний спосіб перевезення та зберігання не тільки зменшує втрати продукції і витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, а й прискорює вантажооборот транспорту, скорочує строки збирання культури. Прямі зв’язки сільськогосподарських, заготівельних і торговельних підприємств, закупівлі на місці вирощування з вивезенням продукції транспортом заготівельних організацій дозволять підвищити якість продукції, скоротити витрати на вантажно-розвантажувальні роботи й повніше задовольнити попит населення в картоплі.

Висновки і пропозиції

1. Виробництво картоплі є надзвичайно важливим для будь-якого господарства. Тому необхідно, щоб воно було ефективне. Для цього треба мати сприятливі природно – кліматичні умови, а також господарство має бути забезпечене всіма необхідними ресурсами для вирощування і реалізації картоплі.

2. Розглянувши виробництво цієї культури в ЗАТ «Інтерагросистема» ми бачимо, що загалом підприємство має сприятливі природно – кліматичні умови і вигідні умови для реалізації своєї продукції та закупки сировини.

3. Виробничими ресурсами підприємство забезпечене лише частково. Так земельних ресурсів і основних фондів господарству вистачає, але відчувається нестача трудових ресурсів. Основні фонди в господарстві є застарілими і потребують оновлення.

4. Щоб покращити ситуацію, необхідно вжити ряд заходів, які допоможуть не тільки покрити, а й отримати достатній прибуток.

5. Основою підвищення ефективності галузі картоплярства повинен бути комплексний підхід, який охоплює насінництво, технологію і зберігання. Головним також є інтенсифікація галузі, яка вимагає ефективного поєднання всіх ресурсів та застосування досягнень науково – технічного прогресу для скорочення витрат.

Список використаної літератури


  1. Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства в період 2001 – 2004 рр.» // Урядовий кур’єр – 2001.- 20 лютого

  2. Господарський кодекс України // Голос України. – 2003 – 14 березня

  3. Батюта В.Г. Інтенсифікація колгоспного виробництва на Поліссі. – К.: Урожай. 1982 – 96с.

  4. Географічна енциклопедія, 1т. // Українська енциклопедія ім.. Бажана. – к., 1980

  5. Дієсперов В.С. Економічна робота в господарстві. К – 2002 – 2004рр.

  6. Економіка сировини і матеріальних ресурсів у сільському господарстві / В.В. Брей. – К.: Урожай 1986 – 96с.

  7. Економічна ефективність виробництва картоплі в сільському господарстві А.О. Погорілий // Економіка АПК, 2002, №4 – ст. 90 – 92.

  8. Ефективність виробництва картоплі. Ю.Б. Білан // Економіка АПК, 2001, №2г ст.. 106 – 109.

  9. Здоровцев О.І. Економіка сільського господарства. – К.: Урожай 1996

  10. Мацебора В.І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа. – 1994. – 415с.

  11. Руснак П.П. Економіка сільського господарства. – К.: Урожай, 1998. – 320с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: