Економічна ефективність виробництва молока та шляхи її підвищення
Господарство спеціалізується на виробництві продукції сільськогосподарських культур, деяких галузях тваринництва – скотарства, свинарства і бджільництва та реалізації іншої продукції, робіт і послуг. В таблиці 1 наведено дані про витрати виробничих ресурсів, урожайність, ціну реалізації та собівартість виробництва продукції, а також вміст поживних речовин в 1 ц продукції, що виділяється на годівлю худоби.
При формуванні обмежень необхідно врахувати, що кожен працівник може відпрацювати в середньому за рік 280 днів, на одному тракторі в середньому за рік може бути відпрацьовано 210 машино-змін.
Продуктивність луків та пасовищ – 90 ц/га, а природних сінокосів -15 ц/га. В 1 ц зеленої маси трави пасовищ 0,19 кг кормових одиниць, 22 гр протеїну і 3 гр каротину, а в 1 ц сіна природних сінокосів відповідно 0,32; 0,043; 1,5. В 1 ц соломи відповідно 0,2 ц.к.од., 0,008ц. протеїну; 0,8 гр. каротину.
Згідно із нормативами витрат кормів на 1 голову поголів’я із звичайною технологією виробництва та згідно надою молока від корови на 1 корову в рік потрібно 31,1 ц.к.од., 3,11 ц перетравного протеїну і 210 гр каротину; на 1 ц приросту свиней відповідно 7,28 ц.; 8,4 гр.
Для годівлі худоби виділяється 1% валового збору пшениці, 5% проса, 25% овса, 15% збору овочів та картоплі, цукрового буряку та врожай кукурудзи, ячменю, багаторічних трав та інших культур. Крім того, господарство може виготовити комбікорм, в 1 ц якого міститься 0,9 ц.к.од., 0,11 ц. перетравного протеїну та 0,2 гр. каротину.
Посівна площа зернових культур не повинна перевищувати 50% від загальної площі всіх посівних культур, а площа багаторічних трав на сіно - не менше 60% від загальної площі багаторічних трав, по соняшнику не більше 12%.
При визначенні потреби в кормах господарство враховує допустимі границі вмісту окремих груп кормів у відсотках від загальної річної потреби в кормових одиницях для кожної з тваринницьких галузей.
|
Таблиця 3 Потреба в кормах, % |
||
| Показники | Для ВРХ | Для свиней |
| Концентрати | 19-25 | 78-83 |
| Грубі | 20-24 | |
| Зелені | 26-30 | 5-7 |
| Соковиті та коренеплоди | 23-24 | 10-31 |
Потреба в кормах для ВРХ приведена згідно нормативам структури витрат кормів на 1 корову по рівням молочної продуктивності і по продукції вирощування в молочному і молочно-м’ясному скотарстві, а для свиней – по природно-кліматичній зоні Степу.
А тому оптимальна виробнича структуру господарства для двох критеріїв оптимальності посівної площі, при якій загальний прибуток від реалізації всієї продукції буде максимальний буде виглядати так:
1. Економіко-матиматична модель:
х1- посівна площа озимої пшениці, га;
х2- посівна площа ячміня ярого, га;
х3- посівна площа кукурудзи на зерно, га;
х4- посівна площа овса, га;
х5- посівна площа соняшника, га;
х6- посівна площа гречки, га;
х7-посівна площа сої (проса), га;
х8- посівна площа цукрового буряка (фабричного), га;
х9- посівна площа картоплі, га;
х10- посівна площа під овочі відкритого грунту, га;
х11- посівна площа під багаторічні трави на зелений корм, сінаж, силос, га;
х12- посівна площа під однорічні трави на зелений корм, сіно і випас, га;
х13- посівна площа під чорний пар, га;
х14- кількість корів, гол;
х15- кількість приросту живої маси свиней, гол;
х16- кількість кілограмів кукурудзи в раціоні, кг;
х17- кількість ячменя, кг;
х18- кількість овса, кг;
х19- кількість проса, кг;
х20- кількість картоплі, кг;
х21- кількість буряку, кг;
х22- кількість сіна люцерни, кг;
х23- кількість сіна суданки, кг;
х24- кількість соломи озимої пшениці, кг;
х25- кількість соломи ячмінної, кг;
х26- кількість соломи овсяної, кг;
х27- кількість просяної, кг;
х28- кількість кукурудзи, кг;
х29- кількість овса, кг;
х30- кількість озимої пшениці, кг;
х31- кількість макухи, кг;
х32- кількість молока цільного, кг;
х33- кількість кабачків кормових, кг;
х34- кількість гички цукрового буряку, кг;
х35- допоміжна змінна.
2. Систему обмежень:
1) Використання виробничих ресурсів:
а) По ріллі:
х1+х2+х3+х4+х5+х6+х7+х8+х9+х10+х11+х12+х13 <=4594;
2) По технологічній структурі сівозміни:
а) по площі озимої пшениці та ячменя:
х1 + х2<=0,8*4594,
х1 + х2<=3675,2;
б) по площі соняшнику:
х5<=0,12*4594,
х5<=551,28;
в) по площі багаторічних трав на зелений корм, сінаж, силос :
х11<=0,2*4594,
х11<=918,8;
3) По використанню трудових ресурсів:
8,2х1+3,84х2+7,8х3+2,8х4+1,1х5+1,5х6+6,9х7+6,25х8+46,8х9+125х10+
+82,05х11 +4,5х13=<12040;
Загальна кількість кормових одиниць в раціоні
1,33х16+1,18х17+1х18+0,94х19+0,31х20+0,14х21+0,48х22+0,53х23+0,2х24+0,34х25+
+0,32х26+0,48х27+0,2х28+0,22х29+0,16х30 +1,8х31+0,34х32+0,06х33+0,16х34 >=х35,
х35 >=8,6;
Загальна кількість перетравного протеїну в раціоні
73х16+85х17+79х18+67х19+15х20+11х21+102х22+51х23+5х24+11х25+14х26+17х27+
+13х28+2,1х29+21х30+324х31+33х32+8х33+19х34 >=897,8;
Визначаємо загальну кількість жиру в раціоні
42х16+22х17+40х18+32х19+2х20+3х21+19х22+18х23+13х24+18х25+18х26+16х27+
+5х28+11х29+8х30+77х31+37х32+1х33+7х34 >=225;
Загальна кількість сухої речовини в раціоні
0,85х16+0,861х17+0,878х18+0,862х19+0,247х20+0,143х21+0,852х22+0,953х23+
+0,846х24+0,866х25+0,876х26+0,823х27+0,212х28+0,279х29+0,245х30+0,9х31+
+0,15х32+0,066х33+0,175х34 >=10,7;
Загальна кількість клітковини в раціоні
38х16+49х17+97х18+80х19+8х20+12х21+287х22+282х23+334х24+366х25+350х26+
+312х27+54х28+82х29+73х30+129х31+11х33+27х34 >=3000;
Загальна кількість кальцію в раціоні
0,9х16+2х17+1,7х18+1,4х19+0,3х20+0,6х21+18,4х22+5,5х23+2,6х24+4,9х25+3,0х26+
+3,4х27+1,08х28+1,4х29+0,9х30+5,9х31+1,3х32+0,3х33+2,9х34 >=55,6;
Визначаємо загальну кількість фосфору в раціоні
2,4х16+3,8х17+2,9х18+5,1х19+0,6х20+0,3х21+1,7х22+1,6х23+0,9х24+0,7х25+0,8х26+
+1,6х27+0,68х28+0,9х29+0,6х30+12,9х31+1,2х32+0,2х33+2х34 >=38,5;
Загальна кількість каротину в раціоні
0,3х16+0,5х17+0,2х18+2х19+12х22+15х23+4х24+4х25+2х26+8х27+54х28+
+53х29+31х30+2х31+х32+0,3х33+38х34>=384,8;
Фактична вага концентрованих кормів
х16+х17+х18+х19<=3,8 – по max концентрованих кормів;
х16+х17+х18+х19>=1,8 – по min концентрованих кормів;
Фактична вага грубих кормів
х22+х23+х24+х25+х26+х27<=12 – по max грубих кормів;
х22+х23+х24+х25+х26+х27>=5 – по min грубих кормів;
В соковитих кормах
а) всього кормових одиниць
0,48х22+0,53х23<= 0,5х35– по max грубих кормів;
0,48х22+0,53х23<= 0,4х35– по min грубих кормів;
б) питома вага буряку
х21<=0,24(х20+х21);
х>=1
І тому
3. Цільова функція:
Z=(45-44.01)*0.9*22.9х1+(33,33-45.00)*0.75*12х4+(98.74-75.48)*1.4х5+(133.58-44.71)*2.5х6+(59.72-37.10)*21.1*0.75х7+(12.69-24.97)*0.85*130х8 +(54.54-70)*0.85*7.5х9 +(59.68-96.15)*0.85*150х10+(56,63-75,13)*11,84х20+(345,56-888,89)*1,37х20+(860,47-1119,05)х21→ max
Z=0,21х1-105,03х4+32,56х5+222,18х6+357,96х7-1356,9х8-98,56х9-4649,93х10-219,04→ max
Тому на сьогоднішньому етапі розвитку, господарству необхідно провести заходи по удосконаленню структури посівних площ. Необхідно звернути увагу на розв'язанні проблеми кормового білка, насамперед за рахунок збільшення виробництва рослинного білка.
Широкий набір кормових культур і високий рівень їх урожайності в свою чергу висувають необхідність вирощування польових культур у науково - обґрунтованих сівозмінах, де створюються найбільш сприятливі умови для високої ефективності добрив, вапнування, травосіяння, обробітку ґрунту, тощо. Тому систему сівозмін слід розглядати, як основу організації створення сталої та міцної кормової бази.
2.4. Економічна ефективність виробництва молока у господарствах
Показники ефективності виробництва молока залежать від застосування способів удосконалення організації і технології виробництва. Істотно впливають на них наслідки виробничої діяльності господарства в цілому, що й треба врахувати при розробленні заходів для підвищення ефективності роботи ферм і комплексів.
Важливим показником ефективності виробництва є собівартість 1 центнера продукції. Проаналізуємо собівартість 1 центнера молока у господарстві (додаток ).
Основним резервом для зниження собівартості молока є підвищення продуктивності праці при одночасному підвищенні заробітної плати обслуговуючого персоналу і зменшення витрат, пов'язаних з виробництвом та використанням кормів. Вплив собівартості одного центнера продукції можна розрахувати за допомогою кореляційно-регресивного аналізу. При цьому розраховують рівняння прямої лінії:
Собівартість продукції – важливий узагальнюючий економічний показник виробничо – фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. Зниження собівартості продукції має велике народногосподарське і економічне значення в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва.
Вплив на їх собівартість можна прослідковують за допомогою кореляційно – регресійного аналізу.
При цьому використовують лінійне рівняння регресій:
де
-
значення
собівартості;
а0 – початок
відліку або
значення
при х = 0;
а1 – коефіцієнт регресії ;
х – значення факторного признаку.
Для розрахунку параметрів а0 і а1 складають систему рівнянь:

![]()
Економічний зміст регресії показує, що в досліджуваній сукупності господарств при зростанні надою на 1 ц собівартість молока зменшується. Для кількісної характеристики цільності зв’язку між продуктивністю корів і собівартістю молока визначається перший лінійний коефіцієнт кореляції :

Отже, коефіцієнт кореляції обернений і характеризує середній зв’язок.
Визначають коефіцієнт детермінації :
![]()
![]()
Коефіцієнт детермінації показує, що з усієї сукупності факторів, що впливають на формування і відхилення собівартості молока, вплив продуктивності копів оцінюється в 37 %, а 63 % - це вплив інших факторів.
Знаходять середню помилку вибіркового коефіцієнта парної кореляції за формулою :
,
де r – коефіцієнт кореляції,
n – вибіркова сукупність.
![]()
За допомогою цього значення знаходять ймовірність або надійність коефіцієнта кореляції, яка визначається за формулою :

В нашому прикладі відношення коефіцієнта кореляції до його середньої помилки більше 3. Отже, коефіцієнт кореляції є вірогідним, тобто зв’язок між досліджуваними явищами є доведеними.
Кореляційний аналіз – це метод кількісної оцінки взаємозалежності між статистичними ознаками, що характеризують окремі суспільно – економічні явища і процеси.
Залежно від форми зв’язку між факторною і результативною ознаками вибирають тип математичного рівняння, за допомогою якого визначають характеристики кореляційного аналізу. Прямолінійну форму зв’язку визначають рівнянням прямої лінії:
Ух=а0+а1х , де
Ух - теоретичні значення результативної ознаки;
а0 – початок відліку;
а1 – коефіцієнт регресії;
х – значення факторної ознаки.
Параметри а0 і а1 рівняння регресії обчислюють способом найменших квадратів. Цей спосіб зводиться до складання і розв’язування системи двох рівнянь з двома невідомими:
![]()
![]()
де n – кількість спостережень.
Розв’язавши цю систему рівнянь, дістанемо:
;
;
При від’ємному значенні а1 означає, що розв’язок між собівартістю і продуктивністю корів зворотній. Тобто, чим більша продуктивність, тим менша собівартість і навпаки.
Завданням кореляційного аналізу є визначення щільності зв’язку між корелюючими величинами. Кількісним показником щільності прямолінійного зв’язку є коефіцієнт парної кореляції, який обчислюється за формулою:

де
r
–лінійний
коефіцієнт
кореляції;
- середнє
значення відхилення
факторної
ознаки;
-
середнє значення
відхилення
результативної
ознаки.
Отже, для підвищення продуктивності корови необхідно, насамперед знизити собівартість 1 центнера молока. Для цього необхідно впроваджувати комплексну механізацію виробничих процесів, які в свою чергу сприятимуть зменшенню витрат заробітної плати на центнер молока, або зменшенню собівартості центнера молока на 13-14%.
У господарстві у 2006 році надій молока склав у кількості 11169 цнт і середньорічний надій на 1 корову склав 3838 кг. Собівартість 1 цнт молока у 2006 році склала 99,47 грн за 1 цнт в той час як у 2005 році даний показник становив 83,77 грн за 1 цнт. хоча середньорічний надій склав 3743 кг. При виробництві 1 цнт молока продуктивність праці склала 5,5 люд-год проти 6,4 люд-год у 2005 році.
Значним резервом зниження собівартості молока є зменшення витрат на корми. Для цього потрібно значно підвищити урожайність культур, які використовують для годівлі; істотно поліпшити зберігання та підготовку кормів до згодовування. Одночасно треба враховувати не тільки зоотехнічну але й економічну оцінку кормових раціонів. Під час економічної оцінки кормів враховувати не лише середню багаторічну урожайність, але і можливі її підвищення.
Амортизаційні відрахування, вартість поточних ремонтів, електроенергії, пального, транспортних витрат та інших, зниження цих витрат, залежить не тільки від здійснення режиму економії, але і від наслідків виробничої діяльності всього господарства. Найбільш помітний вплив на цю групу витрат має рівень середньорічної продуктивності корів. Розмір окремих частин цих витрат залежить від інтенсивності виробництва, рівня спеціалізації та концентрації. Наслідки узагальнення досвіду, показують, що при більш інтенсивному веденні скотарства амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт та інші витрати помітно зростають. Одночасно, з використанням більш досконалої технології виробництва, економія фонду заробітної плати помітно перевищує їх зростання.
Найбільш наочні наслідки господарювання підприємств одержують при зіставленні витрат на виробництво продукції з результатами її реалізації. Велике значення для підвищення ефективності роботи молочних комплексів має товарність продукції та її якість. Чим вища питома вага реалізованої продукції по відношенню до валової, а також її якість (в першу чергу вміст жиру в молоці, та його відповідність до сорту), тим більше грошових надходжень, а також вищий прибуток.
Значним резервом зниження собівартості молока є підвищення продуктивності праці.
Для вивчення динаміки явищ, ступенів виконання плану застосовують: індексний метод.
На основі даних додатків зробимо аналіз впливу різних факторів на формування продуктивності праці у тваринництві.
Оскільки продуктивність праці вимірюється кількістю продукції, виробленою за одиницю часу, або затратами робочого часу на виробництво одиниці продукції, для визначення рівня продуктивності праці необхідно знати обсяг продукції та час, затрачений на її виробництво. Використовують також вартісні показники продуктивності праці, які одержують шляхом ділення вартості продукції на затрачений робочий час.
При вивченні динаміки продуктивності праці на виробництві окремих видів продукції в сільському господарстві розраховують індивідуальні індекси продуктивності праці. При обчисленні їх за сукупністю різнорідної продукції співвідношення затрат робочого часу на виробництво продукції в поточному періоді та фактичними затратами робочого часу на продукцію звітного періоду. Структурна формула цього співвідношення має вигляд:
Обернену величину індексу продуктивності праці називають індексом затрат робочого часу.
Наведені індекси називають трудовими індексами продуктивності праці. Агрегатний індекс продуктивності праці у статистиці має назву «трудовий індекс продуктивності праці фіксованого складу».
На практиці широко застосовується вартісний метод вимірювання динаміки продуктивності праці. Такий методичний підхід дає змогу одержати узагальнюючу характеристику динаміки продуктивності праці шляхом обчислення вартісного індексу продуктивності праці.
3. Шляхи збільшення виробництва молока і підвищення його економічної ефективності
3.1. Перспективи розвитку молочного скотарства
Виходячи з нормативів споживання молока та молокопродуктів (390 кг. на душу населення ), за даними науково-дослідного інституту гігієни та харчування, внутрішня потреба України у молочній продукції становить понад 19 млн. тонн. Україна за своїми природними умовами та ресурсним потенціалом може задовольнити не тільки власні потреби у продовольстві, а й експортувати значні обсяги харчових продуктів.
Основу формування балансового прибутку підприємства становить прибуток від реалізації продукції. Його питома вага 90-95% від загальної суми балансового прибутку. Основна мета управління формуванням прибутку на підприємстві є виявлення всіх факторів, що визначають його розмір і пошук резервів подальшого його збільшення. Механізм управління прибутком підприємства базується на системі аналізу, який отримав назву "взаємозв’язок витрат, обсягу виробництва і прибутку". Ця система аналізу дозволяє виявити роль окремих факторів у формуванні прибутку. Балансовий прибуток (БП) формується за умови, коли :
ВД > Взм + Впост + Податкові платежі, або коли
Чистий дохід > Витрати змінні + Витрати постійні,
де : ВД - валовий дохід;
Взм - змінні витрати;
Впост - постійні витрати.
ЧД = ВД - Податкові платежі
де : ЧД - чистий дохід.
БП = ЧД -
В,
(3.11)
де : В - загальна сума витрат.
Беззбитковість забезпечується коли дохід дорівнює витратам. Валовий дохід формується під впливом двох основних факторів :
ціна реалізації одиниці продукції;
кількість реалізованої продукції.
Чистий дохід від реалізації продукції при незмінному валовому доході формується під впливом податкових платежів, які входять до ціни продукції.
Основною метою управління операційними витратами на підприємстві є оптимізація їх суми і рівня, що забезпечувало б високі темпи розвитку операційної діяльності і досягнення планових обсягів операційного прибутку.
Важливою умовою ефективності управління операційним прибутком є розподіл операційних витрат на постійні та змінні.
До змінних відносять витрати, розмір яких змінюється із зміною обсягу виробництва: витрати на сировину і матеріали, заробітна плата основного виробничого персоналу, паливо і енергія на технологічні цілі та інші витрати.
До постійних відносяться такі витрати, величина яких не змінюється із зміною обсягу виробництва, наприклад, орендна плата, відсотки за кредит, амортизація основних фондів, деякі види заробітної плати керівників підприємства (адміністративні витрати) та інші витрати.
Слід відмітити, що розподіл витрат на постійні та змінні є умовним, оскільки деякі види витрат носять напівпостійний і напівзмінний характер.
Важливим якісним фактором, який має суттєвий вплив на формування прибутку від реалізації продукції є співвідношення частки постійних і змінних витрат в загальній їх сумі. Ефект впливу цього фактору на прибуток вимірюється показником, який має назву коефіцієнт операційного ліверіджу.
Операційний ліверідж - це фінансовий механізм управління прибутком підприємства за рахунок оптимізації співвідношення постійних і змінних витрат. Коефіцієнт операційного ліверіджу (КОЛ) - це показник, який характеризує відношення суми постійних витрат (Впост) до суми змінних витрат (Взмін) :
,
(3.12)
Розрахунок критичного обсягу виробництва
,
(2.14)
де q - обсяг виробництва продукції;
ZC - постійні витрати;
р - ціна продажу одиниці виробу;
ZV - змінні витрати на одиницю виробу;
d - маржинальний дохід на одиницю виробу.
Розрахунок критичного обсягу виручки (продажу N).
,
(2.15)
Розрахунок критичного рівня постійних витрат (Zconst).
, (2.16)
Розрахунок критичної ціни реалізації (p).
, (2.17)
Розрахунок рівня маржинального доходу (d у % до N).
,
(2.18)
Розрахунок планового обсягу для заданої суми планового (очікуваного) прибутку (qпл).
,
(2.19)
де qпл - обсяг продаж, що забезпечує отримання необхідного рівня планової суми прибутку, тонн;
Rпл - планова сума прибутку від реалізації продукції, тис. грн.
При управлінні постійними витратами слід мати на увазі, що високий їх рівень в значній мірі визначається галузевими особливостями здійснення операційної діяльності. Слід відмітити, що постійні витрати в меншій мірі піддаються швидким змінам, тому підприємства, що мають високий коефіцієнт операційного ліверіджу, втрачають гнучкість в управлінні своїми витратами.
Проте, кожне підприємство має достатньо можливостей зниження при необхідності суми питомої ваги постійних операційних витрат. До таких резервів можна віднести суттєве скорочення адміністративних витрат (витрат на управління) при несприятливій кон'юнктурі товарного ринку; продаж частки обладнання і нематеріальних активів, що не використовуються, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань, широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їх придбання у власність, скорочення обсягу ряду споживаємих комунальних послуг і деякі інші.
До основних резервів економії змінних витрат відносять зниження чисельності робітників основного та допоміжного виробництв за рахунок забезпечення росту продуктивності їх праці, скорочення розмірів залишків сировини, матеріалів і готової продукції в періоди несприятливої кон'юнктури товарного ринку, забезпечення вигідних для підприємства умов постачання сировини і матеріалів та інші.
Основні перешкоди зростання та розвитку галузі переробки молока в Україні пов'язані з нижченаведеними чинниками.
По-перше, слабкість внутрішніх ринків по відношенню до загального потенціалу в галузі переробки.
Вдруге, перешкодою розвитку секторів переробки молока є неадекватність та постійне забезпечення якісною сировиною.
По-третє, відсутня навчальна пропаганда культури ведення тваринництва, хоча неякісне утримання тварин, тобто за старими звичаями, відсутність селекційної роботи на селі роблять тварин малопродуктивними.
По-четверте, приватний сектор молочного скотарства поставлений у жорсткі умови виживання. Основна маса населення бажає продавати молоко підприємствам молочної промисловості за місцем проживання, але приймальна мережа потребує значного розширення та оснащення холодильними установками. Повна відсутність належного метрологічного забезпечення в господарствах не дозволяє ефективно запровадити новий ДСТУ.
По-п'яте, має місце дефіцит молочних продуктів для забезпечення потреб населення за рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я, щодо раціонального харчування.
Молочна продуктивність корів варіює в значних межах. Рівень її слід визначати окремо для товарних і племінних господарств. У племінних господарствах мінімальна межа молочної продуктивності корів повинна бути 5000 кг. в середньому за рік, у товарних - не нижче 3500 кг. Тому поняття високої молочної продуктивності для різних господарств і умов буде неоднаковим. Слід зазначати і те, що для деяких країн, зокрема для США, наведені показники нині значно вищі.
Саме з поглибленою спеціалізацією, пов'язане підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Помітні позитивні зрушення відбулися у молочному скотарстві: зросло виробництво молока, знизилися затрати праці і витрати кормів у розрахунку на одиницю продукції. Для розвитку молочного скотарства необхідно проводити широку програму технічного переозброєння об'єднань, племінних заводів, сільськогосподарських підприємств, створити умови для впровадження у виробництво досягнень науки. Будівництво тваринницьких комплексів і організація виробництва на промисловій основі у найближчі роки будуть основними у молочному скотарстві.
Проте було б помилковим пов'язати промисловий характер виробництва тільки з будівництвом молочних комплексів. Досвід показує, що застосування нових промислових методів виробництва може бути ефективним лише при технічній реконструкції на основі прогресивної промислової технології можна збільшити обсяг виробництва за порівняно короткий строк при невисоких капіталовкладеннях, скоротити затрати праці і засобів у розрахунку на одиницю продукції. Отже, реконструкція молочних комплексів менш важлива, ніж будівництво нових.
При реконструкції молочних ферм доцільно застосувати найбільш прогресивні технології утримання худоби з урахуванням конкретних умов господарств на основі використання серійних засобів механізації, які забезпечують потоковість технологічних ліній, впровадження ефективної системи відтворення стада; створення сталої кормової бази і забезпечення повноцінної годівлі худоби; використання раціональної організації праці. Найкраще, Коли зростання виробництва молока відбувається за рахунок підвищення продуктивності маточного поголів'я при деякому збільшенні його чисельності. Істотним недоліком, який гальмує інтенсифікацію і підвищення ефективності виробництва молока, є високі витрати кормів на одиницю продукції. Це відбувається в умовах збільшення в раціонах питомої ваги концентрованих кормів. Причиною їх перевитрати є, головним чином, недостатня повноцінність раціонів молочної худоби, особливо за протеїном.
Також необхідно поліпшувати якість молока, удосконалювати роботи молочної промисловості, поліпшувати доведення продукції галузі до споживача.
3.2. Зміцнення кормової бази та поліпшення використання кормів у молочному скотарстві
Ефективність молочного скотарства значною мірою залежить від структури кормів. Необхідна кількість поживних речовин може бути забезпечена різною комбінацією кормів, що дасть різні витрати на 1 кг кормових одиниць. За науковими розрахунками найефективнішими за виходом найбільш цінних поживних речовин з 1 га є багаторічні трави, кормові буряки, кукурудза, зернофуражні культури, тощо. Однак використання високоякісних кормів та концентратів в Україні порівняно з 1993 роком скоротилося більш як на 30%. Найсуттєвіших змін зазнало використання кормів у раціонах худоби. Науковцями, що займаються молочним скотарством, було зроблено висновок, що для вирішення проблем підвищення продуктивності молочного стада та росту ефективності виробництва молока необхідно докорінно змінити структуру заготівельних кормів.
На думку провідних науковців, основними напрямками годівлі молочних корів з метою підвищення їх продуктивності є:
зростання загального рівня годівлі поголів'я худоби;
ліквідація білкового дефіциту в кормах на основі удосконалення структури кормовиробництва;
збільшення в раціоні тих видів кормів, які максимальною мірою сприяють зростанню виходу продукції із розрахунку на голову худоби та поліпшенню її якості;
впровадження передових методів кормовиробництва;
розробка досконалих рецептів комбікормів для окремих статево вікових груп худоби;
створення нових і ефективніше використання зрошуваних культур пасовищ;
обґрунтування режимів годівлі корів на різних стадіях їх репродуктивного циклу.
Для ефективної і стабільної діяльності всього тваринницького комплексу потрібно насамперед змінювати кормову базу, виробництво кормів. Сільськогосподарські підприємства, які вирощують і виготовляють корми, не в змозі самостійно вирішити дану проблему. Тому державі за ранок інших галузей, які переробляють тваринницьку продукцію в кінцевий товар, а також через макроекономічні важелі потрібно компенсувати витрати кормовиробникам, підтримувати їх доходи на належному рівні. Тобто, необхідно внести суттєві корективи в економічний механізм кормовиробництва і маркетинг кормів, у форми організації та управління цієї справи, у вирішення ряду питань щодо спеціалізації і кооперації в кормовиробництві.
За існуючої ситуації пріоритетним напрямком розвитку кормовиробництва стає курс на біологізацію інтенсифікаційних процесів за рахунок удосконалення структури кормових культур на угіддях, раціонального використання пасовищ, зменшення витрат під час заготівлі і зберіганні кормів. Більш уваги потребують також посіви багаторічних бобових трав і бобово злакових травосумішей як найбільш доступного агротехнічного засобу підвищення продуктивності польових і кормових сівозмін за рахунок зменшення витрат гумусу і залучення в землеробство країни зростаючих обсягів біологічного азоту. Ключовим питанням підвищення ефективності травосіяння є відтворення системи насінництва багаторічних трав.
Для усунення дефіциту протеїну, передусім у концентрованих кормах, пріоритетним напрямком повинно стати збільшення обсягів виробництва зернових культур, макухи і шроту за рахунок розширення посівів гороху, вики, люпину, сої. Крім того, потрібно розширити посіви рапсу з метою використання рапсової макухи і шроту в обсязі 30-35% у структурі цих кормів.
Важливим джерелом збільшення виробництва об'ємистих кормів є природні кормові угіддя. Стратегічним напрямком розвитку лучного кормовиробництва є утримання продуктивних пасовищ, у тому числі і на окремих землях.
Однією з основних проблем у кормовиробництві залишається зниження втрат під час заготівлі і збереження кормів, які досягають 30% вирощеного врожаю. Однак її вирішення пов'язане із зміцненням і оновленням матеріально-технічної бази заготівлі кормів, особливо збиральних машин.
Кожний регіон повинен мати програму економічного і соціального розвитку агропромислового виробництва, яка б містила окремий розділ розвитку кормової бази тваринництва, включаючи не тільки внутрішньогосподарське, а й промислове кормовиробництво, сприятиме визначенню потреби в кормах на перспективу та спеціалізованих зон виробництва кормів за видами, сприятиме кооперації та інтеграції у сфері виробництва тваринницької продукції і її переробки, реалізації продуктів тваринництва на місцевих ринках, підвищують їх якість та ефективність агропромислового виробництва в цілому.
Годівля сільськогосподарських тварин є одним з найважливіших виробничих процесів у тваринництві. Ріст, розвиток та продуктивність сільськогосподарських тварин в першу чергу залежать від годівлі їх доброякісними, різноманітними та поживними кормами.
В зв’язку з розповсюдженням нових форм господарювання, розширенням підприємництва та підвищенням зацікавленості виробників в кінцевих результатах своєї праці сьогодні спеціалістам доводиться розв’язувати також дуже важливу економічну задачу: використовуючи наявну кормову базу, необхідно виробляти максимальну кількість м’яса, молока та іншої тваринницької продукції при мінімальній її собівартості. Адже вартість використаних кормів є однією із важливих складових частин собівартості тваринницької продукції.
Розв’язування таких задач неможливе без застосування сучасних економіко-математичних методів, які дозволяють знаходити екстремальні значення деякої функції при накладених на шукані невідомі певних обмежень.
Використання сучасних інформаційних технологій дає можливість розв’язування задачі ретельного та своєчасного підбору кормових раціонів, які б задовольняли всім зоотехнічним вимогам і в той же час мали мінімальну вартість.
3.3. Впровадження раціональних форм організації виробництва молока
У господарствах широко здійснюють спеціалізацію і концентрацію виробництва, підвищують рівень механізації трудомістких процесів, удосконалюють організацію і оплату праці. Кінцевою метою цих заходів є підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, зростання рентабельності виробництва продукції.
Зростання виробництва продукції, скорочення затрат праці і зниження собівартості найбільш успішно вирішується в умовах спеціалізації і концентрації. На спеціалізованих молочних комплексах всі зусилля і матеріальні ресурси зосереджуються на виробництві основного виду продукції і на догляд за однією твариною скорочуються, що сприяє зниженню собівартості і підвищенню рентабельності. Проте у більшості господарств на фермах виробляють не тільки молоко, але