Техногенна безпека при роботі з добривами в сільськогосподарському виробництві
В умовах поширення дерново-підзолистих ґрунтів класичною сидеральною культурою тривалий час був алкалоїдний люпин. Однак практика останніх років показала, що капустові (капустяні)культури на зелене добриво в ряді випадків мають переваги. Це перш за все більш легке насінництво. При звичайних строках сівби капустові (капустяні)при внесенні 40 —60 кг азоту (кінець липня — початок серпня))до середини жовтня формують максимальний урожай — до 320 ц//га.
Для післяжнивного посіву, незалежно від його призначення, придатні тільки рослини, які характеризуються перш за все скоростиглістю, здатні рости при понижених температурах повітря та ґрунту, при пониженій інтенсивності сонячної радіації та скороченому світловому дні, холодо та морозостійкі. За Філімоновим, найбільш скоростиглі та невимогливі до тепла рослини із родини капустових (капустяних),найкращі з них — яра та озима свиріпа, гірчиця біла, редька олійна, ярий та озимий ріпак.
Беззаперечною можна вважати думку вчених та виробничників про те, що вибір культури на зелене добриво та економічна ефективність сидерації визначаються, головним чином, наявністю та вартістю посівного матеріалу, а також коефіцієнтом розмноження насіння. Запустові (капустяні)культури та однорічні трави в цьому плані стоять поза конкуренцією.
Як вказують деякі дослідники, проміжні посіви дозволяють найповніше використовувати атмосферні опади, сонячну енергію (коефіцієнт використання зростає до 1,38)і за порівняно невеликих затрат праці та засобів отримувати високі врожаї зеленої маси і навіть зерна, причому із підвищеним амінокислотним складом. При вирощуванні проміжних культур збагачується органічною речовиною ґрунт, покращуються його агрофізичні властивості. При поєднанні основних та проміжних культур сумарний урожай з поля в будь якому випадку є в 1,5 рази більшим, ніж при вирощуванні на полі одного врожаю, а собівартість продукції знижується на 15 —25 %порівняно із звичайними сівозмінами. Інтенсивне використання ріллі сприяє також більш раціональному використанню техніки протягом сільськогосподарського року, внаслідок чого різко зростає продуктивність праці [22].
В умовах спеціалізації та концентрації виробництва при нестачі гною та інших органічних добрив проміжні культури в деяких країнах стають одним із основних джерел органічних добрив. Так, у ФРН за останні роки площа посівів проміжних культур подвоїлася. При цьому близько 30 %цих культур заорюють на зелене добриво. Відмічається, що при насиченні сівозміни проміжними культурами вони стають одним із джерел поповнення запасів органічної речовини в ґрунті. Так, гірчиця біла при збиранні її на корм залишає до 22 ц/га рослинних решток, а при заорюванні на добриво — до 140 ц//га. Крім того, сидерація сприяла збільшенню кількості водоміцних агрегатів ґрунту під наступними культурами. Забур’яненість посівів і захворювання культур значно знизилися. Дослідження багатьох авторів показали, що включення проміжних культур до сівозміни дозволяє уникнути багатьох хвороб та шкідників сільськогосподарських культур, які не завжди можна ліквідувати тільки хімічними засобами. Заорювання зеленої маси проміжних культур здійснює оздоровчий вплив на ґрунт, підвищує його біологічну активність.
3. Технологія підготовки і система машин для внесення органічних та мінеральних добрив
3.1 Агротехнічні вимоги до внесення органічних і мінеральних добрив
Коли добрива використовуються на полях сівозміни за науково обґрунтованою системою при чіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці, створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростання врожайності.
Система удобрення в сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов [1].
Система удобрення є складовою комплексу організаційно-господарських та агротехнічних заходів щодо раціонального застосування добрив у господарстві. Система використання добрив у господарстві включає такі заходи: накопичення гною і правильне його зберігання; заготівля торфу і його застосування на добрива (виготовлення компостів); заготівля і зберігання пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив і організація їх зберігання (будівництво складів), своєчасний вивіз органічних добрив на окремі поля відповідно до передбачених норм; механізація внесення, своєчасне і правильне загортання органічних і мінеральних добрив під окремі культури в сівозміні; заготівля насіння і посів рослин на зелене добриво; організація праці і транспортних засобів щодо здійснення системи використання добрив тощо.
При розробці системи удобрення в конкретному господарстві необхідно мати на увазі, що дія добрив значною мірою залежить від рівня агротехніки. Порівняно невеликі норми добрив при високій агротехніці можуть дати значний ефект, а збільшені норми при низькій агротехніці часто не дають передбачуваного результату.
Висока агротехніка є необхідною умовою ефективного застосування добрив і, навпаки, нестача поживних речовин обмежує використання умов, що створюються при цьому.
Розробляючи систему застосування добрив, необхідно враховувати вплив попередньої культури на ефективність добрив. Одна і та ж культура в межах однієї сівозміни на фоні однакових ґрунтово-кліматичних умов має отримувати добрива різного складу і в різних кількостях залежно від свого місця у сівозміні. Наприклад, льон після конюшини повинен удобрюватися головним чином фосфорними і калійними добривами при невеликій нормі азотних (20-30 кг/га). Але льон після слабкого попередника або старооранки повинен перш за все забезпечуватися азотом у нормі не менше 45 кг/га. Озима пшениця, яку висівали після чорного пару, може дати стійкі та високі врожаї зерна при внесенні фосфорних добрив, але пшениця, яка йде в сівозміні після зернових і просапних культур, вимагає удобрення не лише фосфором, а, насамперед азотом. Цукрові буряки, що розміщені в ланці з багаторічними травами, слабо реагують на азотні добрива і сильно — на фосфорні та калійні.
Рекомендується розробляти систему застосування добрив у сівозмінах у такій послідовності:
1) хімічна меліорація ґрунтів;
2) внесення гною та інших місцевих добрив;
3) розміщення мінеральних добрив;
4) визначення загальної потреби в добривах для сівозміни;
5) визначення насичення сівозміни добривами.
Для встановлення потреби в добривах на всю площу сівозміни норми добрив на 1 га поживних речовин множать на середній розмір поля сівозміни і одержують кількість поживних речовин, яка необхідна для всієї площі посіву культури. Потім визначають загальну кількість добрив, що потрібна для сівозміни.
У зв'язку з тим, що при розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми, а середньозважений рівень вмісту в ґрунті сівозміни поживних речовин може бути нижчий або вищий середнього, загальну потребу в добривах коректують. Існує декілька методів коректування потреби в добривах. Усі вони майже рівноцінні. Насиченість сівозміни добривами визначають шляхом ділення загальної кількості добрив після коректування на загальну площу сівозміни. Завершальним етапом розробки системи застосування добрив є її агрохімічне та агроекологічне обґрунтування [7].
Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. Складання річного плану удобрення культур обумовлено рядом причин.
1. Родючість полів сівозміни навіть у межах однієї ґрунтової відміни може значно відрізнятися. Окремі поля можуть мати різний вміст рухомих форм поживних елементів, неоднакову кислотність ґрунту, гранулометричний склад тощо.
2. Нагромадження органічних і закупівля мінеральних добрив у господарстві щороку змінюються, що є причиною порушення їх використання, передбаченого системою, розробленою на ротацію.
3. Зміна структури посівних площ культур, погана перезимівля озимих, яка викликала пересів їх ярими, або несвоєчасність сівби в зв'язку з погодними умовами також вимагають уточнення в розподілі добрив.
Вихідними даними для плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни в наступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярих культур; на наступний — для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами (сад, луки, пасовища).
При складанні річного плану внесення добрив необхідно враховувати: запланований урожай; ресурси мінеральних добрив та їх асортимент, що планується закупити для господарства на наступний рік; можливості нагромадження місцевих добрив; особливості кожного поля; попередник і його удобрення; досягнення науки і передового досвіду на рік складання плану.
На основі розробленої системи удобрення визначають поле, в якому буде проводитися під урожай майбутнього року вапнування або гіпсування ґрунту. За кислотністю і вмістом поглинутого натрію в ґрунті цього поля визначають норму вапна та гіпсу і відповідного матеріалу.
На рік складання плану внесення добрив, потреба в яких, передбачена системою їх застосування, може не задовольнятися. Господарство закупило мінеральних добрив, кількість яких за окремими видами може наближатися до потреби, а інших — бути значно менше потреби. Річний план внесення мінеральних добрив під культури врожаю майбутнього року передбачає найбільш раціональний розподіл закуплених мінеральних добрив. Рекомендовані дози основного удобрення, відкоректовані за вмістом поживних речовин у ґрунті конкретного поля, необхідно в першу чергу планувати під такі культури сівозміни: озима пшениця, цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, соняшник, овочі, які вирощують за інтенсивною технологією. Під інші культури дози основного удобрення можна зменшити. Деякі культури після удобрення попередників будуть використовувати післядію добрив. При обмеженій кількості фосфорних добрив слід рекомендувати локальне їх внесення до сівби і обов'язково при сівбі, як захід, що підвищує їх ефективність. У припосівне удобрення і в підживлення культур у річному плані доцільно рекомендувати дози поживних речовин, передбачені системою застосування добрив.
У річному плані з урахуванням реакції ґрунтового розчину і гранулометричного складу ґрунту, вологозабезпеченості та біологічних особливостей культур указуються кращі форми мінеральних добрив із тих, що закупило господарство під урожай майбутнього року (якщо таких даних немає, використовуються форми добрив, які були закуплені господарством під урожай поточного року) [37]. Рекомендована форма мінерального добрива вказується скорочено біля дози поживної речовини. Щоб визначити потребу в добривах для сівозмін за їх формами, доза поживної речовини перераховується на відповідну форму мінеральних добрив. При складанні плану внесення добрив для садів, луків та інших угідь необхідно вивчити місце знаходження цих угідь, ґрунти, вологозабезпеченість, для саду — склад порід і щільність насаджень, для луків — компоненти травостою, запланований урожай, удобрення цих угідь у попередні роки. Це дасть можливість правильно визначити види добрив і способи їх внесення. Після складання плану внесення добрив на 1 га, визначають потребу в них для сівозмін і угідь господарства. Важливим питанням є обґрунтування річного плану внесення добрив. У ньому вказують, що враховували при складанні плану внесення добрив, закупки та асортимент мінеральних добрив, які брали за основу тощо. Аргументують місце проведення хімічної меліорації та норму меліоранту. Теоретично доводять рекомендовані форми мінеральних добрив під культури: фосфорні — залежно від реакції ґрунтового розчину і способу внесення; азотні — з урахуванням гранулометричного складу ґрунту, вологозабезпеченості; калійні та мікродобрива — з урахуванням особливостей живлення культур та інших факторів. Є два способи внесення добрив у грунт: суцільне (врозкид) і місцеве (локальне). При суцільному внесенні добрива рівномірно розподіляють (туковими сівалками, гноєрозкидачами тощо) по поверхні грунту, а потім загортають у грунт. Застосовуючи для загортання добрив різні ґрунтообробні машини, можна досягти різної глибини загортання добрив у грунт, різного ступеня перемішування добрив з ним і різного характеру розміщення добрив у грунті (рис. 3.1).


Рис. 3.1 – Схема розміщення добрив у грунті при різних способах загортання
Суцільне внесення добрив застосовують, як правило, при основному удобренні, а також при проведенні підживлень культур густого (суцільного, рядкового, вузько-рядкового, перехресного) стояння рослин у посіві: зернових, трав, льону та ін. При місцевому внесенні добрив у грунт їх розміщують в рядках, збоку від рядків, гніздами близько біля рядків тощо. При цьому добрива перемішуються з відносно малим об'ємом грунту. Перевагою місцевого внесення є можливість розмістити добриво безпосередньо поблизу кореневої системи рослини, запобігти значному вбиранню його грунтом. В результаті ефективність використання добрив буває більшою, ніж при суцільному внесенні. Проте при місцевому внесенні слід уникати створення в грунті ділянок з високою концентрацією добрив, оскільки в цьому разі може відбуватися пошкодження кореневих систем, розташованих поблизу [39].
Місцеве внесення добрив частіше застосовують одночасно з сівбою насіння та при підживленнях культур широкорядного, квадратно-гніздового й інших способів вирощування з достатньо великими міжряддями.
Дози внесення добрив у грунт. Встановлення оптимальної дози добрив є одним з найбільш важливих і в той же час складних питань, оскільки при цьому треба брати до уваги: 1) потребу рослин в елементах живлення, яка залежить від біології рослини та запланованого врожаю; 2) запаси елементів живлення в грунті; 3) можливість використання цих запасів рослиною; 4) коефіцієнт використання рослиною елементів живлення з добрив; 5) економічну доцільність використання добрив і ряд інших показників.
Є багато методів визначення оптимальних доз добрив, які можна об'єднати в три групи: а) розрахункові, б) польові і в) комплексні. В основі розрахункового методу лежить можливість встановлення доз добрив на основі обліку і математичної обробки потреби рослин в елементах живлення, кількості елементів, що використовуються рослинами, запланованого урожаю тощо.
В польових методах оптимальну дозу добрив встановлюють на підставі безпосереднього експерименту. Такий метод рекомендований, зокрема, Всесоюзним науково-дослідним інститутом добрив і агрогрунтознавства ім. Д. М. Прянишникова.
У комплексному методі враховують дані як польових дослідів, так і фактори, які дають можливість провести математичний розрахунок доз. Тепер науково-дослідні інститути визначили й рекомендують для внесення під різні культури у різних груптово-кліматич-пих зонах нашої країни оптимальні дози внесення добрив. Ці дози наводяться у відповідних довідниках і посібниках з агрохімії. Проте в кожному конкретному випадку ці дози треба уточняти виходячи з конкретних умов: вмісту рухомих елементів живлення в грунті, конкретних завдань вирощування рослин та ін. Значну допомогу в цьому дають, зокрема, агрохімічні грунтові карти. Ці карти дають також можливість доцільно розподіляти добрива по полях сівозміни. Дози внесення добрив у грунт подано в кілограмах умовної діючої речовини (N, Р2О5, К2О тощо), яку слід внести на гектар. Тому при застосуванні мінеральних добрив у будь-якому випадку виникає потреба розрахувати кількість добрива, яку треба внести на гектар, щоб у грунт було внесено встановлену кількість того чи іншого елемента живлення. Для цього треба знати процентний вміст діючої речовини в добриві, який зазначено для кожної партії її. Потім за пропорцією роблять розрахунки. Наприклад, встановлено, що навесні для підживлення озимих культур слід внести 15 кг/га азоту. Припустимо, що для підживлення взято аміачну селітру з 33 %-м вмістом азоту. Отже, в кожних 100 кг добрива міститься 33 кг азоту; 15 кг азоту міститься в 45,5 кг добрива. Цю кількість його в даному випадку і треба внести на гектар [36].
Система добрив у сівозміні
Для кожної сівозміни і грунтово-клі-матичної зони складають науково обгрунтовану систему застосування добрив.
Створення такої системи дає змогу, з одного боку, виростити високі врожаї, а з другого — досягти найвищої окупності кожної одиниці добрива. В основі системи лежить створення раціонального живлення рослин з урахуванням біологічних особливостей їх і умов вирощування. Оскільки культурні рослини, як правило, вирощують у сівозміні, то й систему застосування добрив будують стосовно до конкретної сівозміни. При цьому враховують такі основні моменти: особливості живлення рослин, а також характер і потрібну якість основного продукту, грунтово-кліматичні особливості, особливості дії добрив на грунт і характер їх взаємодії одного з одним, характер полів сівозміни, відносну ефективність строків і способів внесення добрив у грунт тощо.
Культурні рослини виносять з грунту різну кількість елементів живлення і в різному сполученні. Наприклад, з середнім урожаєм зернових з гектара виноситься до 170—180 кг азоту, фосфору і калію (в розрахунку на діючу речовину), а з середнім урожєм картоплі — до 400 кг і більше. При цьому в останньому випадку значно переважає винос калію, а в першому—азоту. Велике значення для правильного розподілу добрив має тривалість періоду живлення рослин і динаміка використання рослинами поживних речовин. Період живлення — це період, протягом якого рослини використовують з грунту поживні речовини. Він нерідко коротший за вегетаційний період. Так, у ячменю він становить всього 40—45 днів, а в цукрового буряка досягає 150 днів і більше. При цьому ячмінь до фази колосіння використовує уже до 95 % і більше загальної кількості всіх необхідних йому елементів, цукровий буряк же основну кількість необхідних йому поживних речовин (60—65 %) використовує тільки в другу половину періоду живлення (серпень, вересень, жовтень). Під зернові добрива треба вносити до сівби і під час сівби, а при удобренні цукрового буряка, картоплі та інших рослин значну частину добрив доцільно вносити в підживленнях. При вирощуванні культур на зелений корм, а також для одержання високо-білкового продукту слід більше вносити азоту, а під цукровий буряк, картоплю— калію і фосфору. Треба мати на увазі, що внесені у різні строки добрива мають різну не лише біологічну, а й економічну ефективність. При цьому, природно, враховують характер ґрунтів, рівень родючості їх, забезпечення вологою і вміст елементів живлення.
Треба чергувати внесення добрив, які підкислюють грунт, з добривами, які підлужують його; добрива, які можуть погіршувати структуру грунту (наприклад, калійні),— з добривами, які її поліпшують (наприклад, суперфосфат).
Нерідко сумісне внесення різних добрив гальмує або стимулює використання того чи іншого елемента. Наприклад, при внесенні на підзолистих ґрунтах азоту урожайність зернових збільшується в середньому на 18%, калію—11 %, а при сумісному застосуванні їх збільшення спостерігалося тільки па 5 %, оскільки при цьому виявлялася негативна дія підкислення ґрунту калійними добривами. Внесення ж фосфору повністю знімало цей негативний вплив. Дуже важливо поєднувати різні види добрив: органічні, мінеральні та бактеріальні. Гак, в одному з дослідів по вивченню впливу на рослини сумісного внесення органічних і мінеральних добрив було показано, що при внесенні тільки гною (36 т/га) урожай картоплі підвищився з 89 до 172 ц/га; при внесенні азоту, фосфору, калію і кальцію в тій самій кількості, в якій вони містились у 36 г гною, урожай становив 185 ц/га, а коли ту саму кількість цих елементів було внесено в грунт па 50 % у вигляді мінеральних добрив, а па 50 % -у вигляді гною (18 т/га), то урожай досяг 205 ц/га. Велике значення для величини дози добрив і характеру внесення їх мають місце застосування їх у сівозміні і тип сівозміни.
3.2 Умови та заходи безпеки при зберіганні добрив
Мінеральні добрива зберігають у спеціальних приміщеннях з доброю вентиляцією, бажано в упакованому вигляді. Гігроскопічні добрива не можна зберігати у вологих приміщеннях, бо вони злежуються і втрачають свою цінність.
Зберігання твердих мінеральних добрив і підготовка до внесення. Добрива поставляються сільському господарству протягом усього року. Як правило, вони надходять на прирейкові склади, що виконують функції перевалочних пунктів. Основне призначення цих складів - прийом добрив із залізничних вагонів і короткочасне збереження в періоди бездоріжжя. Річне завантаження прирейкових складів розраховують на 5-6-кратний вантажообіг [40].
Для тривалого нагромадження, збереження і підготовки мінеральних добрив до внесення використовують внутрішньо-господарські і міжгосподарські склади, розраховані для роботи з дворазовим вантажообігом.
У системі агрохімічного обслуговування створюють приймальні пункти мінеральних добрив. До складу пункту входять механізми для вивантаження добрив із залізничних вагонів і подачі їх у бункери-нагромаджувачі загальною місткістю 280 м. При цьому можна поставляти добрива в господарства, минаючи збереження їх у прирейковому складі. Така схема дозволяє знизити витрати на прийом, збереження і відвантаження мінеральних добрив із залізничних станцій, однак приймати і зберігати велику частину добрив в осінньо-зимовий період повинні глибинні склади.
Пилоподібні вапняні матеріали, що надходять по залізниці, доставляють у спеціальних вагонах і перекачують у спеціальні склади силосного типу.
Типові прирейкові склади мінеральних добрив мають разову місткість до 10 тис. т, а внутрішньогосподарські - до 3 тис. т.
Зберігання рідкого аміаку. До роботи на складах допускаються особи, що пройшли атестацію на знання Правил приладів і безпеки експлуатації посудин, що працюють під тиском, що одержали достатні практичні навички. Безпосередньому допуску до роботи повинен передувати інструктаж на робочому місці по техніці безпеки, промисловій санітарії і протипожежним правилам.
Обслуговуючий персонал повинний мати індивідуальні засоби захисту. Робота на складах рідкого аміаку дозволяється тільки на справному устаткуванні, оснащеному всіма контрольно-вимірювальними приладами і запобіжними пристроями. Все устаткування, трубопроводи, зливоналивні естакади повинні бути надійно захищені від статичної електрики. При розриві трубопроводу або рясному виділенні аміаку в місцях з'єднань варто негайно відключити дана ділянка, скинути з нього тиск. На складі необхідно вивішувати технологічну схему розташування резервуарів і комунікацій.
В аварійних випадках варто діяти строго по інструкції, розробленої для даного складу. При цьому необхідно видалити з території складу сторонніх осіб, одягти засобу індивідуального захисту; припинити всі операції по зливі-наливі; відключити ушкоджена ділянка, спорожнити і скинути тиск, підготувати ушкоджена ділянка до ремонту.
Транспортування рідкого аміаку. Транспортна цистерна для аміаку повинна бути обладнана вуглекислотним (пінним) вогнегасником, червоним прапорцем (перед ліворуч на корпусі цистерни), що заземлює ланцюжком, баком з водою (місткість не менш 10 л).
Водій повинний мати при собі фільтруючий протигаз з коробкою марки КД або М, гумові рукавички і прогумований комбінезон або фартух.
Перед кожним заповненням залишковий тиск у цистерні повинне бути не менш 0,05 МПа.
Щодня перед виїздом з місця стоянки водій (тракторист) зобов'язаний провести контрольний огляд автомобіля (трактора) і напівпричепа. При огляді машини дозволяється користуватися тільки вибухобезпечними переносними електролампами напругою до 12 В. Перед транспортуванням аміаку перевіряють щільність закриття усіх вентилів, показання манометра і рівень рідини в цистерні, наявність і щільність закриття заглушок, укладання і надійність кріплення шлангів; переконуються у відсутності витоку парів аміаку; упорядковують спецодяг і перевіряють справність засобів захисту; переконуються в надійності кріплення цистерни на шасі і до тягача; перевіряють роботу гальмової системи транспортної машини, стоп-сигналу, покажчиків поворотів [33].
Зупинятися дозволяється на відстані не менш 200 м від житлових і тваринницьких будівель і 100 м від доріг з інтенсивним рухом, з навітряної сторони.
У випадку витоку аміаку з цистерни по шляху проходження водій повинен вивести машину убік від дороги по напрямку вітру, ужити необхідних заходів і забезпечити безпеку на даній ділянці аж до вивішування знаків, що забороняють рух.
При виділенні аміаку з цистерни необхідно знизити в ній тиск по газовому трубопроводі, злити аміак у запасну справну цистерну і доставити на склад.
Швидкість руху цистерни з аміаком вибирають відповідно до вимог безпеки руху і станом доріг.
Забороняється: залишати цистерну на ухилах і підйомах; залишати транспортний засіб з цистерною, заповненої аміаком, без догляду.
Внесення рідкого аміаку в ґрунт. Перед початком роботи необхідно оглянути агрегат, звернувши особливу увагу на справність і герметичність посудини, контрольно-вимірювальних приладів, запобіжного клапана, запірних вентилів, перевірити кріплення насоса-дозатора, розподільників, причіпного пристрою, робочих органів. Ін`єкторні трубки варто прочистити. Тиск у цистерні агрегату перед заправленням повинне бути не менш 0,05 МПа.
При пуску агрегату в роботу запірні пристрої потрібно відкривати повільно й обережно. По закінченні роботи необхідно закрити рідинний вентиль, що перекриває подачу аміаку до насоса. У випадку ушкодження шлангів або пропуску аміаку роботу припиняють.
3.3 Технологія механізованих робіт під час зберігання, транспортування і внесення органічних та мінеральних добрив
Устаткування для механізації внутріскладських робіт у типових складах мінеральних добрив можна об'єднати в наступні основні групи:
- мобільні машини з приводом від трактора або електродвигуна (пересувні стрічкові конвеєри РПК-500, ПКС-80, КЛП-400-5, електронавантажувачі, тракторні й автомобільні навантажувачі);
стаціонарне устаткування (стаціонарні стрічкові конвеєри, бруківки електричні грейдерні крани, кран-балки й ін.);
комбіноване - мобільне і стаціонарне устаткування.
Добрива, що надходять у мішках, зберігають у заводській тарі до їх внесення або підготовки до внесення. Мішки укладають у 12-15 рядів, змінюючи їх напрямок. Висота укладання в штабелі залежить від властивостей добрив і термінів збереження. Нерідко тривалість збереження добрив перевищує шість місяців. При цьому порошкоподібний суперфосфат вологістю більш 12 % укладають у штабелі висотою 2- 2,5 м; калійну сіль, хлористий калій, сульфат амонію й інші - 3-4 м. Гранульований суперфосфат і фосфоритне борошно можна укладати в штабель більшої висоти.
Незатарені добрива зберігають у буртах розділених за видами пересувними стінками і щитами. Висота бурту не повинна перевищувати граничної [24].
Затарені добрива розташовують на плоских піддонах або на стелажах. При цьому мішки кладуть навхрест.
Аміачну селітру зберігають в окремому складі. Зволожені добрива, що надходять без упакування або в мішках, також зберігають окремо.
Якість добрив при прийманні і збереженні контролюють уведенням пробовідбірника ПР-150 на глибину не менш 40 см, під кутом 60°. У пробах визначають вміст елементів живлення і вологи.
У складах для збереження мінеральних добрив необхідно підтримувати порядок. Забороняється завантажувати в них інші матеріали. Кожен вид удобренийразмещают в окремих відсіках і постачають постійним номером і етикеткою, де вказують назву добрива і процентний вміст елементів живлення. На видному місці вивішують інструкції з технології збереження і переробки добрив, прейскуранти цін, дати надходження добрив на склад, інструкцію з безпечних методів роботи.
Водостічні канави навколо складських приміщень регулярно очищають. Стіни, покрівлю і віконні прорізи приміщень необхідно містити в справному і чистому стані.
Відстань від стіни складу до штабеля повинне бути 0,6-1 м, а від мінеральних добрив до електроприводів, рубильників і приладів- 1 м. Приміщення повинні мати справні вентиляційні пристрої і висвітлення проходів і проїздів. Вологість повітря в приміщеннях необхідно підтримувати в припустимих межах.
Злежалі добрива подрібнюють і просівають безпосередньо перед змішуванням або внесенням з використанням машин АІР-20 і ІСУ-4. Розмір часток подрібнених добрив 1-3 мм. У розтарених добривах не повинно бути залишків мішковини.
Незатарені і висипані з мішкотари добрива вивантажують навантажувачем ПГ-0,2, при цьому транспортний засіб або змішувач-завантажник (СЗУ-20) в'їжджає з приміщення складу по вільному проїзді і зупиняється напроти відсіку з добривами. Навантажувач встановлюють у відсіку і вивантажують добрива через щити. Для подачі добрив від далекої стінки складу до навантажувача використовують стрічковий конвеєр. В міру заповнення кузова окремими видами добрива змішувач-завантажник пересувається по вільному проїзді до наступного відсіку [24].
Змішування добрив з одночасним завантаженням готової суміші в автомобіль-самоскид САЗ-3502 або кузовный разбрасыватель проводять на асфальтованій площадці біля складу. При навантаженні стежать за тим, щоб не захоплювалися інші види добрив і сторонні механічні включення.
Не можна допускати втрат добрив при транспортуванні з відсіків складу і завантаженню в транспортні засоби або машини для внесення. Навантажувальний матеріал варто рівномірно розподіляти по довжині і ширині кузова транспортного засобу.
Для навантаження добрив у транспортні засоби і машини для внесення використовують навантажувачі періодичної дії, фронтальний ПФ-0,75, фронтально-перекидний ПФП-1,2 навантажувачі і навантажувач-екскаватор ПЕ-0,8Б.
Зберігання пилоподібних добрив. При підготовці сховища до роботи оглядають його і переконуються у відсутності ушкоджень силосних емкостей і їх опор, а також рампи і залізничної колії.
Устаткування складу перевіряють послідовним включенням його в роботу. Перевіряють стан електроосвітлення і заземлення устаткування, переконуються в надійності кріпильних з'єднань, справності повітропідводячего устаткування, матеріалопроводів, гумовотканинних рукавів. Виявлені несправності усувають. Перед пуском вакуум-насоса в нього заливають воду.
Зберігання рідкого аміаку. Рівномірне протягом року виробництво рідкого (безводного) аміаку заводами і сезонне споживання його сільським господарством обумовлюють нагромадження і необхідність зберігання цього добрива в спеціальних складах. В даний час найбільш поширені типові склади рідкого аміаку: прирейковий на 500 т і глибинний на 100