Правові засади здійснення аудиторської діяльності
- організація пройшла державну реєстрацію як аудиторська фірма;
- установчими документами передбачено виключно аудиторську діяльність;
- загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не перевищує 30 %;
- директором фірми є сертифікований аудитор;
- аудитори, зареєстровані відповідно до Закону України "Про підприємництво" як суб'єкти підприємництва – фізичні особи і мають чинний сертифікат аудитора.
Для підтвердження даних, необхідних для включення до Реєстру, суб'єкти аудиторської діяльності подають до секретаріату Аудиторської палати України такі документи:
Попередньо легалізовані суб'єкти аудиторської діяльності (які мають чинну за терміном дії ліцензію):
- заяву;
- реєстраційну картку;
- ксерокопію чинної ліцензії АПУ на аудиторську діяльність в Україні;
- звіт про аудиторську діяльність за 9 місяців 2000 року за затвердженою АПУ формою;
- відгук РВ АПУ (РВ САУ) на подані документи;
- документ про оплату за включення до Реєстру.
Новостворені суб'єкти аудиторської діяльності:
аудиторські фірми:
- заяву;
- реєстраційну картку;
- нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію;
- нотаріально посвідчені копії установчих документів;
- копії сертифікатів аудиторів - співзасновників фірми та директора фірми;
- копію довідки органів статистики;
- витяг з наказу про призначення керівником фірми сертифікованого аудитора, завірений власною печаткою;
- відгук РВ АПУ (РВ САУ) на подані документи;
- документ про оплату за включення до Реєстру.
аудитори - суб'єкти підприємницької діяльності:
- заяву;
- реєстраційну картку;
- нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію та виписку з трудової книжки;
- копію сертифіката аудитора;
- відгук РВ АПУ (РВ САУ) на подані документи;
- документ про оплату за включення до Реєстру.
Документи щодо внесення до Реєстру подають до секретаріату Аудиторської палати України, де їх перевіряють на відповідність вимогам чинного законодавства та цього Положення.
Перевірку документів секретаріат АПУ здійснює у десятиденний термін з дати їх отримання. Секретаріат може запросити пояснення або уточнення окремих положень із наданих документів у суб'єкта аудиторської діяльності. Після отримання всіх необхідних даних секретаріат передає документи на розгляд до контрольно-реєстраційної комісії Аудиторської палати України з висновком про відповідність та комплектність поданих документів.
Рішення контрольно-реєстраційної комісії затверджує Аудиторська палата України.
Дата прийняття позитивного рішення є фактичною датою занесення суб'єкта аудиторської діяльності до Реєстру з одночасною видачею йому відповідного свідоцтва.
Свідоцтво про включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги в Україні видається терміном на п'ять років. Підписи голови спостережної ради та завідувача секретаріату АПУ на свідоцтві скріплюються печаткою Аудиторської палати України.
Продовження терміну дії свідоцтва здійснює контрольно-реєстраційна комісія, рішення якої затверджує Аудиторська палата України на підставі заяви суб'єкта аудиторської діяльності, після звіряння даних, раніше внесених до Реєстру.
Включені до Реєстру суб'єкти аудиторської діяльності зобов'язані:
- дотримуватися вимог чинного законодавства України, рішень АПУ, положень Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудиторів України
- подавати до Аудиторської палати України у встановлений термін звіт про аудиторську діяльність;
- у місячний термін повідомляти Аудиторську палату України про зміни в документах, перелічених у п. 14 цього Положення (які їх стосуються).
АПУ діє відповідно до Статуту, має регіональні відділення, повноваження яких визначаються "Положенням про регіональні відділення".АПУ створюється шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики, Національного банку, Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій [4].
Крім цього, з метою захисту своїх інтересів, аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію — Спілку аудиторів України, яка діє на місцях через свої осередки за наявності у них не менше п'яти аудиторів. Крім цієї громадської організації також існує Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України.
Рис. 1.1. Система незалежного фінансового контролю (аудіту) в Україні
Розділ 2. Правові засади здійснення аудиторської діяльності
2.1. Мета і функціональні завдання аудиту
Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" ст. З, поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.[4].
Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економічно-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні проводять роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, готують матеріали для розгляду справ клієнтів в арбітражних судах. Завдяки аудитові здійснюються посередницькі контакти.
У кінцевому підсумку аудит являє собою досить високу форму організації і реалізації економічних ідей.
Особливу увагу треба зосередити на понятті "аудит". Аудит — це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.
За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється.
Основні завдання аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків.[49, стр. 42-43].
Крім того, аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:
— уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;
— власники, засновники господарюючого суб'єкта;
— інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Треба також зазначити, що користувачі цієї інформації мають право згідно із ст. 9 Закону України ''Про аудиторську діяльність" "виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок у межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами".[4].
Об'єктивність аудиторського висновку є обов'язковою умовою і однією з основних специфічних рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і диктується потребами користувачів.
Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості.
Аудиторський висновок не може бути свідченням абсолютної точності іншої інформації і гарантією її правильності, він може лише підтверджувати достовірність інформації. Аудит — це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів.
Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво суб'єкта від відповідальності.
Крім основних, аудит може вирішувати й функціональні завдання. До функціональних, зокрема, належать:
завдання коригування і санації,
оперативного контролю та аналізу,
завдання стратегічного аналізу.
Завдання коригування і санації передбачають розробку за результатами проведеного аудиту на прохання клієнта рекомендацій щодо виправлення викритих ним помилок та уникнення зловживань. Аудитор може дати рекомедації щодо санації і відновлення бухгалтерської документації, постановки бухгалтерського обліку, але безпосередньо він не бере участі у виправленні помилок і проведенні санацій.
Завдання оперативного контролю і аналізу передбачає проведення оперативного аудиту й аналізу безпосередньо у процесі господарської діяльності клієнта з метою попередження помилок, вибору оптимальних варіантів управлінських рішень без безпосереднього втручання аудитора.
Завдання стратегічного аналізу передбачають, що аудитор на підставі даних, одержаних у процесі аудиту, розробляє пропозиції щодо перспективних питань розвитку господарюючого суб'єкта.
Метод аудиторської діяльності базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законах політичної економії. Економічні процеси, які виникають і здійснюються на підприємствах, являють собою певне ціле, узагальнене, без відмінностей між окремими частинами та властивостями.
Метод аудиту — це сукупність способів, прийомів, використовуваних для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Ці прийоми можна об'єднати у такі групи:
— перша — визначення кількісного та якісного стану об'єкта;
— друга — визначення відхилень дійсного стану досліджуваного об'єкта від норм та нормативів, планових показників та інших правил;
— третя — оцінювання стану об'єкта (у минулому, поточному та майбутньому періодах).
Отже, методом аудиту є визначення реального, якісного та кількісного стану об'єктів, виявлення відхилень від базового або нормативного стану й оцінювання цих відхилень за критеріями доцільності та законності.
В аудиті широко застосовують прийоми та методи, які не є власне аудиторськими — це передусім прийоми та методи статистики і аналізу господарської діяльності: порівняння, групування, деталізація показників, індекси, елімінування, балансовий, сальдовий тощо.[49, стр. 56-59].
Об'єкт аудиторської діяльності — це взаємопов'язані економічні, організаційні, інформаційні, технологічні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно. Об'єкти аудиту можуть бути різними за складом та структурою, відношенням до різних сфер діяльності, іншими характеристиками. Така широка характеристика об'єктів аудиту потребує їх класифікації.
За видами:
1. Активи:
— основні засоби та позаоборотні активи;
— запаси і витрати;
— гроші, розрахунки та інші активи.
2. Господарські факти як процеси:
— виробництва і реалізації продукції;
— забезпечення процесу виробництва робочою силою;
— впровадження у виробництво нової техніки та технології;
— матеріально-технічне постачання;
— технічне, господарське, енергетичне забезпечення виробництва.
3. Пасиви:
— джерела власних і прирівняних до них коштів;
— довгострокові пасиви;
— розрахунки та інші пасиви.
4. Економічні результати діяльності:
— обсяги виробництва
— продуктивність
— собівартість
— рентабельність;
— витрати виробництва
5. Організаційні форми управління:
— організаційна структура виробництва;
— структура та функції апарату управління.
6. Методи управління:
— системи стимулювання праці.
- внутрішньовиробнича система стимулювання виробництва.
7. Функції управління.
— планування;
— нормування;
— облік;
— контроль;
— економічний аналіз;
— ціноутворення;
внутрішній аудит.
8. За складністю:
складні об'єкти;
сукупні ресурси і господарські процеси,
цілісні системи управління.
За формою й метою здійснення аудиту розрізняють зовнішній та внутрішній аудит. Основна різниця між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться всередині самої організації за вимогою та з ініціативи її керівництва аудитором, який працює в самій організації. Тому в виконанні своїх функцій він тією чи іншою мірою є залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю, який відповідно до міжнародного нормативу "Використання результатів роботи внутрішнього аудиту" здійснюється за такими напрямками (функціями):
— аналіз системи обліку та внутрішнього контролю;
— вивчення бухгалтерської (фінансової) та оперативної інформації (за окремими статтями та ін,);
— вивчення економічної ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;
— аналіз адекватності політики у сфері менеджменту;
— оцінка якості інформації;
— розробка проектів управлінських рішень;
— проведення стратегічного (перспективного) аналізу;
— розробка фінансових прогнозів.
У цілому напрямки, за якими здійснюється внутрішній аудит, свідчать про його виняткову важливість для підприємств. Формування та розвиток внутрішнього аудиту є найважливішим завданням фірм. Внутрішній аудит має обов'язковий характер. Разом із внутрішнім аудитом надзвичайно поширений зовнішній аудит, який проводять окремі аудиторські фірми. Метою та завданням зовнішнього аудиту є оцінка і підтвердження достовірності фінансової звітності підприємства. У процесі аудиторської перевірки зовнішній аудит, звичайно, входить до системи внутрішнього аудиту і дуже схожий з прийомами й методами, які застосовуються внутрішніми аудиторами та з їхніми оцінками. При цьому зовнішні аудитори не обмежуються питаннями підтвердження фінансової звітності, а оцінюють діяльність усіх систем підприємства [65, стр. 119-120].
Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), коли він проводиться за ініціативи зацікавленої сторони, та обов'язковим, коли передбачений законом. Відповідно до Законів України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ, "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України про аудиторську діяльність" від 14 березня 1995 р. № 81/95-ВР, Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 14 березня 1995 р. № 81/95-ВР" проведення аудиту є обов'язковим для:
— перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
— емітентів цінних паперів;
— державних підприємств у разі здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змін форм власності;
— порушення питання про визнання неплатоспроможності або банкрутства.[4].
Згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" від 14 березня 1995 р. № 90/ 95-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР, проведення аудиту є обов'язковим також з метою підтвердження:
— достовірності та повноти ліквідаційного балансу, за винятком організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю;
— достовірності та повноти фінансової" звітності підприємств, за винятком товариств з річним господарським оборотом, що не перевищує двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів;
— достовірності та повноти ліквідаційного балансу, за винятком товариств з річним господарським оборотом, що не перевищує двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів;
— достовірності та повноти бухгалтерського балансу та іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника незалежно від підстав, за якими порушено справу;
— фінансового стану засновників (крім фізичних осіб) довірчих товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду іншого підприємства;
— достовірності та повноти річного балансу і звітності довірчих товариств;
— фінансового стану засновників (українських юридичних осіб) підприємств з іноземними інвестиціями щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду підприємства;
— фінансового стану засновників (учасників) страховика щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду страхової компанії;
— достовірності та повноти річного балансу і звітності страховика;
— довідки про фінансовий стан засновників страховика.
Обов'язковий аудит може бути організований також за рішенням суду або слідчих органів. [ 4].
На підставі вивчення функцій внутрішнього та зовнішнього аудиту можна визначити різницю між ними та оцінити значення кожного з них для становлення та розвитку системи фінансового контролю. Основна різниця полягає в тому, що внутрішній аудит спрямований на надання допомоги менеджерам у здійсненні ними контролюючих функцій, тоді як зовнішній аудит може бути використаний також в інтересах сторонніх відносно підприємства груп. Можна сказати, що функції цих двох видів контролю доповнюють одна одну і водночас використовуються з різними цілями.
Права, обов’язки і відповідальність аудиторів.
У теорії і практиці аудиту важливе місце займає професійна етика аудитора. Вона включає ряд принципів службової поведінки та ставлення до виконання фахових обов'язків.” Эти принципи оговорены в Кодексе професійної етики аудиторов України, принятом 18.12.1998 АПУ [15].
Норми і фундаментальні засади етики, викладені у Кодексі, обов’язкові для виконання усіма аудиторами - практиками при наданні ними аудиторських послуг.[15].
Від дотримання цих етичних принципів, що відповідають вимогам міжнародних нормативів аудиту, залежить авторитет фахівця, його професійна придатність виконувати найскладніші завдання.
Незалежність — головна риса професії аудитора. Вона обумовлена тим, що аудитор не є штатним працівником державного органу управління, він не залежить і не підпорядкований іншим контрольно-ревізійним органам або політичним партіям чи громадським організаціям. Думка аудитора з фінансових питань не повинна залежати від гонорару, який виплачується клієнтом.
Об'єктивність висновків має грунтуватися на вдумливому дослідженні діяльності клієнта, використанні вірогідних даних, застосуванні оптимальних методів їх аналізу і складанні аудиторського висновку за результатами перевірки. У ставленні до клієнта аудитор повинен бути коректним, ввічливим і передбачливим, а свої зауваження доводити у формі побажань, порад, рекомендацій.
Надаючи консультаційну допомогу, аудитор зацікавлений максимально захистити інтереси клієнтів, а отже, не зосереджує своєї уваги тільки на негативних фактах. І в клієнта, і в аудитора спільна мета — зробити посильний внесок в ефективне функціонування ринкової економіки. Для аудитора багато важить широка поінформованість у виробничо-економічних справах. А крім того, аудитор не може надавати професійні послуги, не будучи достатньо обізнаним із загальними з технічними стандартами з обліку і аудиту.
Конфіденційність — не менш важлива риса професії аудитора. Він повинен зберігати виробничі і комерційні таємниці клієнтів, не поширювати конфіденційної інформації, щоб не завдати їм шкоди. За розголошення секретів клієнтів аудитор несе відповідальність за законом і моральну відповідальність перед колегами.
Аудиторська фірма —- юридична особа, що безпосередньо займається аудиторською діяльністю і може створюватися на підставі будь-яких форм власності. Умовою створення такої фірми є те, що загальний розмір частки засновників (акціонерів), які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків. Аудиторською діяльністю фірма займається, якщо у ній працює хоча б один аудитор . Керівником фірми може бути тільки аудитор.
Основні функції аудиторської фірми:
1) експертна оцінка господарсько-фінансової діяльності і стану майна суб'єкта підприємницької діяльності, в основному під час передачі його в оренду, приватизації, а також у випадках збитковості чи банкрутства;
2) перевірка вірогідності бухгалтерського обліку і звітності за період дослідження, у тому числі контроль правильності бухгалтерських записів, достовірності визначення собівартості продукції {робіт, послуг), розрахунків прибутків та їх розподілу;
3) прогнозування господарсько-фінансової діяльності підприємства, оцінка перспективи його розвитку й остаточних результатів, розробка заходів для ліквідації збитковості і підвищення ефективності виробництва, а також статутних документів, підготовка необхідних документів для реєстрації спільного підприємства;
4) інформаційне, наукове і методичне забезпечення діяльності підприємств на договірних засадах із замовниками;
5) упорядкування бухгалтерського обліку, коли підприємство-клієнт не в змозі організувати облік через відсутність кваліфікованих кадрів або з інших мотивів, при цьому аудитори складають облікові реєстри, бухгалтерський баланс, інші форми звітності на підставі первинних документів;
6) консультації (в усній і письмовій формі) з питань обліку, права, оподаткування, розрахунків, зовнішньоекономічних операцій за відповідну плату.
Аудиторські фірми надають такі види послуг: за засвідченням, податкові, консультаційні для адміністрації, бухгалтерські, складання звітності.[ 62, стр.12-13 ].
Послуги за засвідченням — різні послуги, надання яких завершується письмовим висновком фірми. Вони бувають трьох типів: аудит завершеної фінансової звітності, оглядові перевірки завершеної фінансової звітності та Інші послуги за засвідченням. Під час аудиту завершеної фінансової звітності відповідальна сторона—клієнт, який робить різні затвердження у формі опублікованої фінансової звітності; в аудиторському висновку висловлюється думка про те, чи відповідає ця звітність загальноприйнятних бухгалтерським принципам; зовнішній користувач розглядає аудиторський висновок як показник надійності звітів під час прийняття рішення.
Оглядові перевірки більшість підприємств (компаній, фірм) використовують для того, щоб надати користувачам фінансову звітність, при цьому економлячи на оплаті, адже за аудиторські висновки оплата значно вища, ніж за оглядову перевірку. До інших послуг за засвідченням відносяться перевірка попередньо складеної фінансової звітності (прогнози і планування), складання характеристик програмного забезпечення для комп'ютерів.
Податкові послуги. Аудиторські фірми готують корпораційні та індивідуальні податкові декларації як для клієнтів, які користуються аудиторськими послугами, так і для інших суб'єктів підприємницької діяльності. Деякі фірми надають послуги і консультації щодо податків, їх планування тощо.
Консультаційні послуги для адміністрації мають досить широкий спектр — від простих пропозицій щодо поліпшення бухгалтерської системи клієнта до допомоги у маркетинговій стратегії, у встановленні комп'ютерів тощо. Багато великих фірм має відділи, які проводять консультації для адміністрації і майже не взаємодіють з персоналом, який займається аудитом і податками.
Бухгалтерські послуги. Багато малих підприємств з невеликим бухгалтерським персоналом під час підготовки фінансової звітності покладаються на аудиторські фірми. Деякі дрібні клієнти не мають ні персоналу, ні спеціальних знань, щоб вести власні бухгалтерські журнали і головну книгу, а тому аудиторські фірми надають різні бухгалтерські послуги для потреб клієнтів. Деколи, якщо фінансова звітність повинна бути передана третій стороні, може бути виконана оглядова перевірка або навіть аудит.
Складання звітності: багато аудиторських фірм мають справу з приватними компаніями, тобто з клієнтами, не зобов'язаними робити аудит, вони часто запрошують аудиторів для складання податкових декларацій, а також для допомоги у підготовці точної фінансової інформації, але без аудиту. Складання фінансової звітності — послуга, що надається клієнту без аудиту. Така звітність носить назву неаудитованої фінансової звітності.
Послуги з її складання передбачені для того, щоб забезпечити можливість тій чи іншій аудиторській фірмі конкурувати з бухгалтерськими фірмами. Невеликі аудиторські фірми складають для дрібних клієнтів місячну і квартальну фінансову звітність, а також послуги, пов'язані з оподаткуванням. Клієнту може бути забезпечено складання звітності: з повним розкриттям, без розкриття по суті і при відсутності незалежності.
Взаємовідносини між аудиторською фірмою і підприємством-замовником регулюються договором, протоколом погодження договірної ціни і актом приймання-здачі виконаних робіт.
У Статті 22 Закона України “Про аудиторську діяльність” чітко позначено права аудиторів:
— перевіряти документи, реєстри бухгалтерського обліку та іншу документацію;
— одержувати від підприємства пояснення і додаткові дані, необхідні для перевірки;
— одержувати від третіх осіб інформацію, необхідну для аудиту;
— проводити інвентаризацію коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей;
— залучати до перевірки на договірних засадах спеціалістів;
— проводити аналіз, надавати консультації з питань обліку, права, консолідації і трансформації звітності;
— надавати послуги щодо оцінки майна, проведення експертизи комп'ютерних програм бухгалтерського обліку;
— самостійно визначати форми і методи аудиту;
— займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторські фірми, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку тощо. [ 4]
У Статті 23 Закона України “Про аудиторську діяльність” визначени обов 'язки аудиторів:
— доброякісно перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність;
— належним чином надавати аудиторські послуги;
— повідомляти власників уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час аудиту недоліки в обліку і звітності;
— зберігати в таємниці отриману під час аудиту інформацію;
— не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх Інтересах або в інтересах третіх осіб;
— відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинних законодавчих актів України.[ 4].
Согласно данного Закона, рішенням суду або арбітражу аудитор може бути позбавлений ліцензії у випадках:
— проведення ним робіт, не передбачених ліцензією;
— використання інформації про замовника для своєї підприємницької діяльності;
— розголошення інформації про фінансовий стан замовника.[ 4].
Щоб підтримувати на належному рівні свою кваліфікацію, аудитор зобов'язаний проводити не менше двох аудитів протягом року.
Аудитори не безпідставно вважають, що відповідальність як за попередження, так і за виявлення зловживань та інших аномалій лежить насамперед на адміністрації. Одним з основних постулатів теорії аудиту є те, що не існує обов'язкового конфлікту інтересів між аудитором і адміністрацією підприємства, яке перевіряється.[ 62, стр.24-25 ].
У Великобританії, наприклад, щорічний аудит перестав бути добровільною справою і тепер є обов'язковим для всіх компаній з обмеженою відповідальністю. При цьому рада з аудиторської практики повинна пропонувати аудиторам, як вони повинні виконувати передбачені законом обов'язки і наскільки далеко ці обов'язки мають поширюватися. Інструкція зобов'язує директорів забезпечити збереження довірених їм активів як вирішального фактора, що визначає їх відповідальність за попередження зловживань.
Аудитори не можуть попереджувати виникнення зловживань чи інших аномалій. У кращому випадку, аудит стає стримуючим фактором.
Аудитор повинен якісно планувати, виконувати і оцінювати свою роботу, щоб забезпечити відповідність вищенаведеній вимозі "мати обгрунтовану можливість виявлення суттєвих перекручень". Коли критики бухгалтерської професії висловлюють свої претензії до аудитора, то здебільшого вони не обгрунтовані. Ті люди, які не є аудиторами, часто хочуть, щоб аудитори брали на себе відповідальність більшу, ніж передбачено інструкцією. Звичайно, аудиторам не підходять такі умови. Якщо ж погоджуватися на них, то слід мати на увазі значне подорожчання аудиту, адже виникає потреба у виконанні додаткових, невластивих функцій (наприклад, проведення тестувань), що істотно зменшує практичну вартість процесу оцінки аудиторського ризику.
Аудит повинен проводитися таким чином, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.
Розрізняють два основні види неточностей: помилки і відхилення від норм. Помилка— ненавмисне перекручення даних бухгалтерського обліку і звітності, а відхилення від норми, навпаки, — навмисне викривлення показників обліку і звітності.[26].
Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестача товарно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування обсягів реалізації продукції, особливо в період, близький до дати складання балансу, з метою збільшення сум прибутку. Як правило, аудитору важче виявити відхилення від норми, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норми виникають з причин навмисної підробки, обману. А тому відповідальності аудитора за виявлення відхилень від ворм приділено особливу увагу.
До відхилень від норм можна віднести навмисні пропуски облікових записів про господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, у відомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, а при підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору важко виявити підробку в документах, бо адміністрація фірми робить усе можливе, щоб приховати такі зловживання.[ 26 ]
На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли керівник фірми вдається до виконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі і бухгалтерські підрозділи. Такий керівник, очевидно, уже набрався гіркого "досвіду" діяльності в компаніях, що збанкрутували. А тому, враховуючи такі обставини, аудитор приходить до висновку, що ймовірність спроб подібних зловживань адміністрації досить велика. У подібних ситуаціях аудитору слід поставитися з особливою увагою до того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації.[62, стр.25].
Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантувати виявлення всіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладно розібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше лише непрямо стосуються бухгалтерської звітності, тому непрагматичною виглядає вимога до аудитора взяти на себе таку відповідальність.
Коли ж аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен насамперед з'ясувати, яким чином