Xreferat.com » Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту » Виробництво зерна, його економічна ефективність

Виробництво зерна, його економічна ефективність

№ 121), з якого проводять записи у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.

В документах по обліку засобів праці фіксують витрати по використанню основних засобів в рослинництві шляхом нарахування амортизації. Для цього передбачено такі документи: розрахунок нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за прямолінійним методом на початок року (форма № 10.2.5 с.-г.), відомість нарахування амортизації та інших необоротних активів, які надійшли або вибули (форма № 10.2.6 с.-г.), відомість нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів за місяць (форма № 10.2.7 с.-г.), відомість розподілу амортизації по основних засобах галузі рослинництва (форма № 63).

Документи по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми організаціями, фіксують вартість таких робіт і послуг. Це рахунки на оплату, акти приймання виконаних робіт. На підставі цих документів відображають витрати по конкретних об'єктах обліку рослинництва.

Документи по обліку виходу продукції призначені для оприбуткування ві урожаю зерна. Такими документами є: реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (форма № 77), путівка на вивезення продукції з поля (форма № 77а), талони (форми № 776, № 77в, № 77г), реєстр приймання зерна та іншої продукції (форма № 78), реєстр приймання зерна вагарем (форма № 78а), реєстр документів на вибуття продукції (форма № 79), відомість руху зерна та іншої продукції (форма № 80)- по обліку зерна та зернової продукції.

Інформацію з документів по виходу продукції включають у звіт про рух матеріальних цінностей (форма №121) і записують у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.

Аналітичний облік в рослинництві ведуть по об'єктах, якими є сільськогосподарські культури чи їх групи, роботи, внутрішньогосподарські підрозділи тощо. Об'єкти обліку рослинництва визначають у кожному господарстві, виходячи з конкретних умов господарювання.

Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за місяць та наростаючим підсумком з початку року.

У виробничому звіті передбачено витрати показувати за елементами з кредиту кореспондуючих рахунків. В принципі, підрахунок витрат за кореспондуючими рахунками, а Не групування їх за статтями, є логічним. Таким чином спрощується процес перевірки правильності проведених записів, а підрахунок витрат прямо поєднується з системою бухгалтерського обліку.

Облік виробництва продукції рослинництва ведуть на рахунку 23 "виробництво", субрахунок 231 "Рослинництво". При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки, залежно від витрат (матеріальні, розрахункові та інші рахунки). Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в дебет рахунку27 "Продукція сільськогосподарського виробництва". Продукцію оприбутковують протягом року за плановою собівартістю, яка коригується в кінці року до фактичної. Якщо фактична собівартість була менша за планову, то сторнується дебет 27 і кредит 23 рахунку на суму перевищення. А коли фактична собівартість була більшою за планову, то робиться запис за дебетом 27 і кредитом 23 рахунків на суму, яка зрівняє планову собівартість з фактичною.


Кореспонденція рахунків по обліку виробництва зерна

Зміст господарської операції Зміст господарської операції

Дебет Кредит
Списано матеріальні цінності на виробництво продукції рослинництва: добрива, отрутохімікати 231 208
запасні частини 231 203
насіння та посадковий матеріал 231 27, 208
Списано витрати по сільськогосподарських культурах, переораних на зелене добриво під інші 231 231
Виконано роботи і надано послуги власними допоміжними промисловими виробництвами 231 234
Гній від робочих коней внесено під сільськогосподарські культури 231 232
Списано витрати машинно-тракторного парку на рослинництво (крім оплати праці його працівників) 231 91,231
Списано загальновиробничі витрати на рослинництво в порядку їх розподілу 231 91
Списано послуги інших виробництв для рослинництва 231 233
Нараховано підрядним підприємствам і організаціям за виконані роботи і надані послуги по вирощуванню сільськогосподарських культур 231 63,68
Нараховано збір на обов'язкове державне пенсійне і соціальне страхування по оплаті праці в рослинництві 231 65
Нараховано фіксований сільськогосподарський податок 231 64
Нараховано оплату праці за виконані роботи в рослинництві 231 66
Нараховано знос (амортизацію) по основних засобах, що використовуються в рослинництві 231 131
Оприбутковано продукцію рослинництва від урожаю 27 231
Сторнуються мертві відходи та усушки продукції рослинництва 27 231
Списано витрати по загинувших посівах сільськогосподарських культур 991 231

Коригування планової собівартості продукції рослинництва до рівня фактичної:

збільшення вартості – звичайним записом, а зменшення вартості – методом "червоного сторно"

27,90 231

1.4 Калькуляція собівартості зерна


Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг Собівартість продукції, як економічна категорія, є частиною вартості товару.

Метою обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції на забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Калькулювання собівартості одиниці продукції здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства.

В плануванні та обліку визначають собівартість реалізованої продукції та виробничу собівартість. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт витрат, або які розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до бази, з якою ці витрати знаходяться в близькій залежності, зокрема витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація і витрати на поточний ремонт приміщення - пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо. Прямі матеріальні витрати - це витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що пов'язані з виконанням технологічного процесу з виробництва продукції (насіння, паливо, добрива, засоби захисту рослин та ін.); проведення поточного ремонту, технічного огляду та обслуговування; забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, якщо ці суми можна віднести на дану культуру.

Матеріальні ресурси і послуги, що входять до "Матеріальних витрат", оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів (наприклад, насіння), що виготовляються власними силами підприємства, визнається протягом року їх планова собівартість, яка в кінці року доводиться до фактичної, а тих, які отримані від постачальників - їх справедлива вартість.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної і додаткової оплати, які нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством.

До інших прямих витрат відносяться: платежі зі страхування майна підприємства; плата за оренду основних засобів, що може бути віднесена на конкретний об'єкт; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів, що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема, їх амортизацію, витрати на освітлення, опалення тощо а також інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу загальновиробничих витрат, які в сільськогосподарських витрати на підприємствах не діляться на постійні і змінні, включаються:

витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи та медичне страхування і витрати на оплату службових відряджень апарату управління та спеціалістів;

амортизація необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування і операційну оренду основних засобів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;

витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

До складу загальновиробничих витрат також входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямків діяльності господарства, зокрема витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів (крім складів для зберігання продукції та витрат на реалізацію) ; витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією засобів природоохоронного призначення та інші витрати.

Ці витрати обліковуються на окремому субрахунку рахунку 91 і розподіляються між окремими основними галузями та об'єктами витрат пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів, таких як насіння.

Не відносяться на собівартість виробленої і реалізованої продукції і покриваються за рахунок інших джерел:

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші витрати операційної діяльності;

фінансові витрати;

витрати від участі в капіталі;

витрати від надзвичайних подій;

витрати внаслідок вилучення капіталу власниками.

До адміністративних витрат відносять витрати на управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні, представницькі та інші витрати);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;

витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення;

витрати на зв'язок;

витрати на вирішення судових справ та деякі інші витрати.

Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції:

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах;

оплата праці працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на дослідження ринку;

витрати на передпродажну підготовку товару та деякі інші витрати.

Адміністративні витрати та витрати на збут в кінці року списують на результати діяльності підприємства.

До інших витрат операційної діяльності включаються:

витрати на дослідження та розробки;

втрати від знецінення запасів нестач та втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пені та неустойки тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на відсотки (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До матеріальних витрат відносять вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): насіння; паливо і мастильні матеріали; запасні частини; тарні матеріали.

До витрат на оплату праці включають заробітну плату за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні витрати, оплата відпусток, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включають витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу вищенаведених елементів.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні і накладні. Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції, а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності певного підрозділу, галузі чи господарства в цілому.

Витрати на заходи з підвищення родючості земель плануються та обліковуються як витрати майбутніх періодів і відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни.

Витрати на виробництво продукції в плануванні та обліку групуються за статтями, які господарство визначає самостійно. Примітний перелік статей витрат був наведений нами в пункті 1.3.

Собівартість одиниці продукції визначається в цілому та в розрізі окремих статей витрат, тобто проводиться калькуляція собівартості. Вона представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу. Під калькулюванням розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниць окремих видів продукції. В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції і собівартість одиниці виробу.

Собівартість продукції рослинництва визначають один раз в кінці року. Обчислення собівартості - важливий і відповідальний етап у бухгалтерській діяльності. їй передує підготовча робота, яка пов'язана з уточненням суми витрат та обсягу одержаної продукції. До початку здійснення розрахунків по собівартості продукції потрібно провести такі роботи: розподілити між окремими об'єктами витрати з утримання основних засобів; списати вартість послуг допоміжних та обслуговуючих виробництв; розподілити витрати на зрошення чи осушення лісосмуг, їх вапнування і гіпсування, якщо ці заходи проводяться, а також утримання лісосмуг; розподілити загальновиробничі витрати. Слід ретельно перевірити розмежування витрат, що відносяться на продукцію поточного року і залишаються під урожай наступних років як незавершене виробництво.

В рослинництві можна виділити три групи аналітичних рахунків:

рахунки по обліку витрат, які підлягають розподілу в кінці року;

рахунки по обліку витрат на культури урожаю поточного року;

рахунки по обліку витрат під урожай майбутніх років.

Аналітичні рахунки третьої групи відображають витрати під урожай майбутніх років, тому їх в кінці року не закривають, а суми витрат показують як незавершене виробництво, що залишається за дебетом рахунку 23 "Виробництво". Отже, в рослинництві закривають рахунки першої і другої груп.

Витрати на обробіток площ, на яких загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списують як надзвичайні витрати. Якщо площа повністю загиблих посівів була пересіяна, на надзвичайні витрати відносять лише вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Витрати на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені на їх внесення суми тощо (неповторювані витрати) списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.

Після закриття рахунків першої групи та уточнення суми витрат беруться до закриття рахунки другої групи. Цей процес відбувається шляхом калькуляції собівартості продукції та списання калькуляційних різниць.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру.

Згідно з методичними рекомендаціями виробнича собівартість продукції визначається: зерна - франко-тік (франко-місцезберігання), включаючи витрати на доочищення і сушіння; соломи - франко-місцезберігання (наприклад, франко-скирта). Всі послідуючі витрати на виконання операцій по підготовці продукції до реалізації та її проведення відносяться на витрати зі збуту.

Собівартість соломи визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пересування, скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної чи основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції.

Втрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальна сума витрат, включаючи додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляється між цими класами насіння (супер еліта, еліта, 1 ї репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість центнера насіння визначається діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки. Калькуляційною одиницею обчислення собівартості як основної так і побічної продукції зернових є 1 центнер.


1.5 Комп'ютерні форми бухгалтерського обліку


Швидкий розвиток комп'ютерної техніки створив умови для широкого її використання в бухгалтерському обліку, що забезпечує автоматизований процес збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації. Якісно змінився характер роботи облікових працівників, розширилися можливості інформаційного забезпечення підприємств.

Використання комп'ютерів змінило технологію обліку і побудову облікових регістрів. Оператор працює на комп'ютері як у регламентному, так і в діалоговому режимах, що дає змогу отримувати необхідну інформацію щодо запиту в процесі її обробки, а не тільки наприкінці звітного періоду. Оператор веде діалог з комп'ютером, тому комп'ютерну форму обліку ще називають діалогово-автоматизованою.

Основою комп'ютерної форми обліку є також бухгалтерські документи. Але в комп'ютері зберігається великий обсяг довідкової, постійної та змінної інформації, що змінює технологічний процес обліку, дає можливість скорочувати кількість показників у документах.

Етапи облікового процесу комп'ютерної і безмашинних форм обліку в загальних рисах збігаються, але технології обробки інформації зовсім різні. При використанні паперових форм обліку облікова інформація формується шляхом запису та узагальнення даних за рахунками. За комп'ютерних форм обліку здійснюються кодування інформації в документах і занесення її в комп'ютер. Всі наступні операції виконує комп'ютер в автоматичному режимі. Оператор лише керує його роботою.

При паперовій технології ведення бухгалтерського обліку велика кількість помилок виникає на етапі перенесення даних із одного регістру в інший, а також при виконанні арифметичних дій для узагальнення інформації та перенесення її у форми звітності. Використання комп'ютерів повністю ліквідує подібні помилки, бо інформація заноситься в комп'ютер, а потім уже автоматично обробляється і накопичується за заданою програмою.

Ефективність використання комп'ютерної техніки в бухгалтерському обліку залежить від дотримання таких принципів:

мінімум вхідних даних і максимум вихідної інформації;

орієнтування на розв'язання нових задач і тих, які вирішуються незадовільно без комп'ютерів;

створення інтегрованої системи обробки даних.

При використанні комп'ютерів не виникає проблеми деталізації аналітичного обліку, інформація надходить оперативно, значно підвищується продуктивність праці облікових працівників, поліпшуються не тільки точність та аналітичність інформації, а і її якість — оформлення у вигляді чітко надрукованих показників.

Економічна інформація на комп'ютерах обробляється відповідно до розроблених програм. їх нині достатньо, і кількість постійно збільшується. Комп'ютерні програми адаптуються до вимог ринкової економіки.

При використання комп'ютерів поняття форми бухгалтерського обліку переходить у поняття комп'ютерної системи бухгалтерського обліку, яка забезпечує автоматизацію обробки і систематизацію інформації для потреб управління, охоплює всю процедуру бухгалтерського обліку:

Факт — Документ — Облік — Звітність — Закриття облікового періоду.

Ринок бухгалтерських програм дає можливість суб'єктам вибирати один з двох шляхів автоматизації обліку:

розробка програм власного забезпечення;

придбання універсальної бухгалтерської програми.

У першому випадку є такі переваги — повна адекватність створеного бухгалтерського продукту особливостям діяльності підприємства; недоліки — недостатня універсальність програмної розробки, порівняно висока ціна.

У другому випадку є такі переваги — можливості розширення зон використання комп'ютерів, відносно менша ціна; недоліки — складність адаптування до конкретних потреб підприємства.

Програмні продукти вирішують комплекс завдань: а) ведення фінансового обліку і складання фінансової звітності; б) ведення фінансового та управлінського обліку для суб'єктів малого підприємництва; в) ведення окремих розділів обліку — основних засобів, запасів, заробітної плати тощо; г) створення інтегрованої системи обробки даних, включаючи ведення бухгалтерського обліку, контролю і економічного аналізу.

Наприклад, комплексна система автоматизації "Парус: підприємство" складається із декількох модулів: "Адміністратор", "Бухгалтерія", "Реалізація і склад" та ін. Вона забезпечує автоматизацію збирання й обробки бухгалтерської та іншої інформації підприємства.

На практиці найбільш поширені такі прикладні програми з ведення бухгалтерського обліку: "1 С: Бухгалтерія", "Парус", "Фінанси без проблем", "Фінанси-2", "Турбо-бухгалтер", "Інфо-бухгалтер", "Бухгалтерія малого підприємства" та ін.

Комп'ютерна обробка інформації в бухгалтерії підприємства здійснюється двома способами:

створення локальної обчислювальної системи тільки для вирішення облікових завдань;

використання єдиної обчислювальної мережі підприємства, яка охоплює всі рівні управління виробництвом.

У недалекій перспективі комп'ютерні системи замінять ручні форми бухгалтерського обліку.

Розділ 2. Стан і економічна ефективність виробництва зерна


2.1 Сутність і методика вивчення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва


Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва – це визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства. Особливої актуальності підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва набуває в умовах формування ринкових відносин. Це вимагає від виробничих структур АПК пошуків шляхів зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств, що забезпечать високі темпи розширеного відтворення виробництва і поліпшення соціального розвитку села.

На сучасному етапі розвитку економіки темпи росту виробництва продукції в сільському господарстві є нижчими ніж в інших галузях народного господарства. Сільськогосподарські товаровиробники потерпають від нестачі коштів, ще не створений надійний економічний механізм управління розвитком сільського господарства в країні, який би забезпечив ефективне його функціонування.

Ці та інші фактори зумовлюють необхідність досягнення корінного зростання економічної ефективності виробництва шляхом підвищення родючості землі та більш ефективного використання виробничих фондів, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

Економічна ефективність виробництва визначається співвідношенням між результатами господарської діяльності підприємств і використаними для одержання цих результатів виробничими ресурсами (матеріальними, трудовими, фінансовими). Ефективність виробництва - складна економічна категорія, в якій відбивається дія об'єктивних законів.

У кінцевому підсумку, ця дія виявляється в результативність виробництва. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних витрат.

При цьому необхідно розрізняти такі поняття як "ефект" і "ефективність". Ефект - це результат діяльності підприємства або певного виробництва, що виражається обсягом валової продукції, валового доходу і чистого доходу та прибутку. В сільському господарстві ефект також характеризується зростанням урожайності сільськогосподарських культур, підвищенням продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність - це виробництво певного обсягу продукції з мінімальними витратами виробничих ресурсів. Курс на підвищення ефективності економіки означає, що результати виробництва мають зростати швидше, ніж затрати на нього. Завдання полягає в тому, щоб при менших ресурсах досягати вищих результатів.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Виходячи з цього, Мацибора В.І. зазначає, що економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. У цьому визначенні вказана не тільки суть економічної ефективності, але і основні шляхи її підвищення, тобто зниження затрат праці та матеріально-грошових засобів на одиницю продукції.

Вивчення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва передбачає опрацювання відповідної методики та обґрунтування системи показників, які дають змогу визначити рівень і порівняти ефективність виробництва різних видів продукції рослинництва господарства за виходом валового і чистого доходу, рівнем продуктивності праці та окупністю виробничих. витрат. Підвищення економічної ефективності забезпечить вирушення основних економічних та соціальних проблем. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових, фінансових) досягти збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення суспільних потреб.

Основною підвищення ефективності рослинництва є послідовна інтенсифікація землеробства, яка здійснюється на основі науково-технічного прогресу, супроводжується дальшим суспільним поділом праці шляхом поглиблення спеціалізації виробництва, організацією таких виробничих одиниць, які розвиватимуться на індустріальній основі. Серед заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності інтенсифікації великого значення набувають добре поставлений первинний облік, господарський розрахунок, застосування прогресивних форм організації праці та управління виробництвом.

Підвищення економічної ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств означає зростання обсягів виробництва продукції, грошових надходжень, різного виду доходів відносно наявних виробничих ресурсів і витрат виробництва. Воно є головним джерелом одержання підприємствами додаткових коштів для розширення виробництва і його інтенсифікації, підвищення оплати праці та поліпшення соціально-побутових умов працівників села.

Економічна ефективність сільського господарства визначається на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність сільськогосподарського виробництва: народногосподарську ефективність сільського господарства в цілому; економічну ефективність окремих його галузей; економічну ефективність виробництва в сільськогосподарських підприємствах, а також внутрішньогосподарських підрозділах; економічну ефективність виробництва окремих видів продукції;економічну ефективність агротехнічних, та організаційно-економічних заходів.

Економічна ефективність галузі оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій - це властивість і якість економічної ефективності, її суть і є основним принципом оцінки ефективності.

Критерієм народногосподарської ефективності сільського господарства є рівень і темпи зростання виробництва продуктів харчування і сировини необхідного асортименту і якості, національного доходу з розрахунку на душу населення. Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається відношенням валової продукції і національного доходу до затрат на їх одержання.

Критерієм економічної ефективності галузей сільського господарства є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої та уречевленої праці на її одиницю.

Критерієм економічної ефективності виробництва конкретних продуктів та впровадження агрозоотехнічних і організаційно-економічних заходів є рівень окупності продукцією трудових, матеріальних, грошових затрат.

Основними напрямками підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах є : закріплення реального власника на селі на основі різноманітних форм власності та видів господарювання, інтенсифікація землеробства на основі широкого використання інновацій, вихід на якісно новий технологічний рівень виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості; розвиток спеціалізації та концентрації виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; встановлення економічно обґрунтованих пропорцій та поліпшення використання виробничих ресурсів землі, основних і оборотних фондів;освоєння нового механізму господарювання відповідно до вимог ринкової економіки.

Для обґрунтування напрямків та виявлення резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно здійснити оцінку явищ та процесів, що відбуваються в цій галузі. Для цього використовують конкретні показники, що відображають вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямків та резервів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Отже, економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначають на основі різних економічних показників, які повинні бути органічно взаємопов'язані й відповідати критерію ефективності.

Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують натуральні і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим результативним показником сільськогосподарського виробництва є обсяг валової й товарної продукції підприємства, на основі якого можна розрахувати валовий і чистий доход та прибуток.

Валова продукція - це весь обсяг продукції, виробленої в господарстві за рік. Вона також включає вартість вирощування багаторічних насаджень до плодоносного віку та зростання вартості незавершеного виробництва в рослинництві порівняно з попереднім роком.

Товарна продукція - це частина валової продукції, яка реалізується підприємством. Товарність виробництва характеризується спеціальним показником - рівнем товарності, під яким розуміють процентне відношення товарної частини до загального обсягу валової продукції.

Чиста продукція (валовий доход) займає одне із основних місць в системі показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Чиста продукція являє собою знову створену вартість і визначається шляхом вирахування із вартості валової продукції всіх матеріальних витрат звітного року на виробництво продукції.

Чистий доход - це вартість додаткового продукту і визначається як різниця між вартістю валової продукції і її собівартістю. Значення чистого доходу як показника економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в тому, що він є єдиним джерелом розширеного відтворення.

Прибуток - це економічна категорія, що являє собою реалізовану частину чистого доходу. Реалізований чистий доход може збігатися з прибутком, бути меншим чи більшим за нього. Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізацій продукції та її повною собівартістю.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі виробництва використовуються земельні ресурси (рілля), засоби виробництва, робоча сила, а функціонування цих ресурсів пов'язане з виробничими витратами. Тому для визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва доцільно використовувати систему показників.

Економічна ефективність виробництва продукції одного виду (зерна) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури, затрати праці 1 ц продукції, собівартість 1ц продукції, прибуток з розрахунку на 1ц продукції і на 1га посіву, рівень рентабельності. Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3-5 років. Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва, використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва.

Особливо важливим показником ефективності рослинницьких галузей вважається - урожайність, її рівень - один з найважливіших показників розвитку продуктивних сил сільського господарства. Відомо, що в кожному господарстві площа ріллі має певні кількісні межі і збільшення виробництва рослинницької продукції може відбутися, головним чином за рахунок кращого використання кожного гектара землі. Ефективність використання землі визначається площею фактично відведеного на одержання центнера продукції.

Важливим показником економічної ефективності є собівартість продукції, яка включає в себе вартість спожитих засобів виробництва та витрати на оплату праці. Собівартість являє собою всю суму витрат підприємства на виробництво та реалізацію зерна. Зниження собівартості продукції може бути досягнуто за рахунок скорочення витрат на її виробництво, а також збільшення обсягу валової продукції.

При вивченні економічної ефективності виробництва зерна необхідно розрізняти виробничу собівартість та собівартість реалізованої продукції.

Для зміцнення економіки кожного господарства важливо, щоб розмір доходів, вартість валової продукції були високими не лише з розрахунку на людино-день, але й на 1 га посіву.

Ефективність поточних витрат дозволяє оцінити показник рентабельності виробництва, якщо сільськогосподарське підприємство є прибутковим, то виручка від реалізації продукції не тільки відшкодовує витрати на її виробництво, але і забезпечує одержання відповідного прибутку.

Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва - це процентне співвідношення прибутку від реалізації продукції до її повної собівартості.

Розглянувши показники економічної ефективності виробництва зерна, методику їх визначення та вивчення, проведемо аналіз економічної ефективності зернового господарства в СТОВ «Щербашенське» Богуславського району Київської області.


2.2 Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства і їх використання на виробництві зерна


На діяльність та розвиток сільськогосподарського підприємства мають значний вплив природні та економічні умови. Вивчення цих умов є надзвичайно важливою передумовою проведення аналізу економічної ефективності.

Сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю «Щербашенське» розташоване у Богуславському районі Київської області. Відстань від центральної садиби підприємства до найближчої залізничної станції - біля 20 км, до районного центру - 20 км, до обласного - 140 км. Основними базами постачання та реалізації продукції є міста Богуслав, Біла Церква та Київ.

СТОВ «Щербашенське» знаходиться в лісостеповій зоні. Клімат тут помірно континентальний, досить м'який. Середньорічна температура повітря +7°С, максимальна - +38°С , мінімальна - -34°С. Тривалість вегетаційного періоду складає 200 днів. Без морозний період триває 170 днів. Строки настання перших осінніх заморозків - перша декада жовтня. Останні весняні приморозки закінчуються в третій декаді квітня. Середньорічна кількість опадів складає 550 мм., в тому числі у вегетаційний період - 370 мм. Товщина снігового покриву – 3-11 см. Основними типами ґрунтів є чорноземи опідзолені, мало гумусні, чорноземи глибокі, середньо суглинкові. Рельєф місцевості слабо хвилястий.

Місце розташування СТОВ «Щербашенське» в цілому зручне, неподалік від баз постачання і ринків збуту продукції. Природні умови, в яких знаходиться підприємство, характеризуються помірно континентальним кліматом, сприятливим для вирощування всіх культур, які тут районовані.

Земля – це основний засіб виробництва і предмет праці в сільському господарстві. Це основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, одна з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування. Кількість і якість сільськогосподарських угідь визначає формування інших ресурсів. У. Петі зазначав, що земля є єдиним джерелом багатства. Це незамінний засіб виробництва, який не є результатом людської діяльності. В структурі земельних ресурсів господарства визначальним є частка сільськогосподарських угідь. Найбільш продуктивною частиною сільськогосподарських угідь є рілля, частка якої свідчить про рівень їх розораності та інтенсивність використання.

Однією з найважливіших умов розвитку сільського господарства є наявність та раціональне використання трудових ресурсів. Трудові ресурси – це працездатне населення, яке за своїми віковими, фізичними і освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Трудові ресурси сільського господарства - це працездатне населення, яке зайняте в сільськогосподарському виробництві. Трудові ресурси господарства включають працівників працездатного віку, пенсіонерів та підлітків, які вступили в договірні відносини з підприємством.

Основні засоби підприємства є найактивнішим елементом продуктивних сил. Вони є основою, навколо якої формують оборотні засоби і організовують функціонування трудових ресурсів. Розвиток сільськогосподарського виробництва залежить від забезпеченості його основними виробничими фондами. Забезпеченість сільськогосподарського підприємства основними виробничими фондами можна проаналізувати за допомогою таких показників фндозабезпеченість - вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;фондоозброєність праці - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Прослідкуємо динаміку забезпечення СТОВ «Щербашенське» основними виробничими ресурсами протягом останніх трьох років.


Таблиця 1

Динаміка забезпечення СТОВ «Щербашенське» виробничими ресурсами

Показники 2003
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: