Виробничі запаси - облік та аналіз
| 8 | Надходження МШП від постачальників | 22 | 63 | 455 |
| 9 | Включення до первісної вартості МШП податків, які не відшкодовуються | 22 | 64 | 348 |
| 10 |
Надходження МШП від: - дочірніх підприємств; - підприємств, які виділені на самостійний баланс; |
22 | 682 683 |
671 400 |
| 11 |
Надходження МШП в рахунок погашення пенні, штрафів та неустойок |
22 |
|
22 715 200 |
| 12 | 22 |
|
159 |
| 13 | Надходження МШП на безоплатній основі | 22 | 745 | 563 |
| 4 | Списання МШП, які були використані для капітальних інвестицій | 15 | 22 | 238 |
З метою правильної організації обліку МШП на складі необхідно:
забезпечити умови для нормального їх збереження на складах і функціонування в експлуатації;
розміщувати МШП у місцях їх збереження й експлуатації таким чином, щоб мати можливість швидко їх приймати, відпускати і перевіряти наявність;
установити коло осіб, на яких покладається відповідальність за приймання, збереження і відпуск МШП, за правильне і своєчасне оформлення цих операцій;
укладати з відповідальними особами письмові договори про матеріальну відповідальність.
На підприємстві може використовуватися один із кількох варіантів організації обліку інструментів і пристроїв в експлуатації.
При першому варіанті одержання МШП зі складу повернення на склад оформляються первинними документами.
Одержання інструментів і пристроїв зі складу оформляється виписуванням вимог або лімітних карток; повернення на склад — виписуванням накладних або записами в лімітних картках; брухт — накладними.
При другому варіанті документально оформляються лише операції, які спричиняють зміни запасів МШП у відповідальних підрозділах (метод постійного запасу МШП або обмінного фонду).
. За таким порядком відповідальні підрозділи обмінюють на складі непридатні, зношені інструменти і пристрої на придатні. Такий метод не спричиняє зміну запасів інструментів у відповідних підрозділах і тому не потребує спеціального первинного документа на обмін. Він доцільний на підприємствах із добре організованою системою складського й інструментального господарства, а також належною організацією обліку і контролю.
2.4 Порядок проведення інвентаризації виробничих запасів та
відображення її результатів в бухгалтерському обліку.
Одним з основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Інвентаризація- це спосіб виявлення фактичної наявності та стану ціностей на певну дату за допомогою реєстрації вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.
Постановою №241 затверджено типові форми документів, які використовуються під час інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (Додаток О)
Інвентаризація на підприємстві проводиться відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р., №996 XIV та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 №69
Відповідно до Інструкції №69 основними завданнями інвентаризації є:
– виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошовых
документів, а також обсягів незавершеного виробництва;
– встановлення надлишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
– виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;
– перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;
– перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на поточному, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.
. Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що перед складанням річної фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію. В інших періодах періодичність і об’єкти інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків обов’язкового проведення інвентаризації.
За постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. №419 проведення інвентаризації є обов’язковим у таких випадках:
1) при передаванні майна державних підприємств в оренду або його
приватизації;
2)перед складанням річного бухгалтерського звіту;
3) при зміні матеріально відповідальних осіб; 4) при встановленні
фактів крадіжок;
5) після пожеж, стихійних явищ і техногенних аварій;
6)за приписом судово-слідчих органів;
Без інвентаризації не обійтись у разі зміни керівника (бригадира) колективу, а також при ліквідації підприємства, при передачі підприємств та структурних підрозділів до складу інших органів управління (інших підприємств).
Керівник підприємства має організувати проведення інвентаризації в якнайоптимальніші строки і якнайменшими затратами – призначивши кваліфікованих фахівців, виділити необхідну кількість робітників для пересування цінностей при зважуванні, вимірюванні, тощо.
Безпосередньо інвентаризаційну роботу проводять постійно діюча інвентаризаційна комісія, а також робочі інвентаризаційні комісії. Склад цих комісій затверджує керівник підприємства, який її очолює. У склад комісії входять також керівники структурних підрозділів, провідні фахівці виробничих та економічних служб. В обов’язки постійно діючої комісії входить:
– проведення профілактичної роботи із забезпечення, збереження цінностей; – контроль перевірки правильності проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у місцях зберігання та переробки;
– перевірка правильності визначення інвентаризаційних різниць, обґрунтованість пропозицій щодо заліків пересортиці цінностей в усіх місцях їх зберігання;
– у разі встановлення серйозних порушень правил проведення інвентаризації та в інших випадках проводити за дорученням керівника підприємства повторні суцільні інвентаризації;
– розгляд письмових пояснень осіб, які допустили нестачу чи псування цінностей або інших порушень і відображення в протоколі своїх пропозицій щодо регулювання виявлених нестач та втрат від псування цінностей, заліку внаслідок пересортиці.
На підприємстві, де через великий обсяг робіт інвентаризації не може бути забезпечена однією комісією, для безпосереднього проведення інвентаризації у місцях збереження та виробництва наказом керівника створенні робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, економіста, бухгалтера та інших працівників, які добре знають об’єкт інвентаризації. Забороняється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії тих самих матеріально – відповідальних осіб одного й того ж працівника два роки підряд. При цьому слід пам’ятати, що матеріально відповідальні особи до складу інвентаризаційних комісій не входять.
Робочі інвентаризаційні комісії:
– здійснюють інвентаризацію майна, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, і незавершеного виробництва у місцях зберігання та виробництва;
– разом з бухгалтерією підприємства беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач у межах норм природного збитку;
– вносять пропозиції з питань упорядкування, зберігання і відпуску товарно-матеріальних цінностей, поліпшення обліку і контролю за їх зберігання, а також реалізації непотрібних підприємству матеріальних цінностей і майна; – несуть відповідальність за своєчасність і додержання порядку проведення інвентаризації відповідно до наказу керівника підприємства, за повноту і точність внесення до інвентаризаційних описів даних про фактичні залишки майна, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, цінних паперів та заборгованості в розрахунках;
– оформляють протокол із зазначеним в ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації і висновків щодо них, пропозицій про залік нестач та лишків за пересортицею, списання нестач в списках норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.
. Інвентаризація проводиться після підписання наказу керівника підприємства про проведення інвентаризації
До початку проведення інвентаризації необхідно:
–вивести залишки цінностей на день інвентаризації;
– матеріально –відповідальній особі всі видаткові та прибуткові документи й цінності здати в бухгалтерію, цінності що надійшли-оприбуткувати, а ті, що вибули описати;
– опломбувати місця зберігання, що мають окремі входи і виходи;
– перевірити стан вимірювального господарства-точність ваг, гир і іншої апаратури.
Відповідно до листа Мінфіну України від 21.10.2003р. №31-04200-30-23/154 проводити інвентаризацію в неповному складі інвентаризаційної комісії забороняється.
Матеріально відповідальна особа дає комісії розписку, в якій підтверджує, що всі прибуткові та видаткові документи здані в бухгалтерію, а всі матеріальні цінності оприбутковані й знаходяться в приміщенні складу.
Після чого комісія приступає безпосередньо до проведення інвентаризації. Оскільки одиницею обліку запасів є кожне найменування або однорідна група, то інвентаризації підлягають кожне найменування чи однорідна група. . Їх переважування, обмір, підрахунок проводиться у порядку розміщення цінностей у приміщенні, не допускаючи безладного переходу комісії від одного виду цінностей до іншого. У разі зберігання матеріальних цінностей в різних ізольованих приміщеннях у однієї матеріально відповідальної особи інвентаризація проводиться послідовно за місцями зберігання, Після перевірки цінностей вхід до приміщення опломбовується і комісія переходить у наступне приміщення.
Кількість цінностей, що знаходяться у непошкодженій упаковці постачальника, може визначатись на підставі документів за умови обов’язкової перевірки в натурі частини зазначених цінностей.
В разі надходження матеріальних цінностей від постачальника під час проведення інвентаризації на прибуткових документах матеріально відповідальною особою у присутності членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови робиться відмітка „після інвентаризації” з посиланням на дату опису, де записані ці цінності.
При відпуску матеріальних цінностей зі складу під час інвентаризації з дозволу керівника підприємства і головного бухгалтера на видаткових документах у присутності членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови, робиться відмітка і вони заносять їх до окремого опису в порядку, аналогічному порядку, для цінностей, що надійшли під час інвентаризації.
При інвентаризації матеріальних цінностей, що перебувають у дорозі, неоплачені у строк покупцями відвантаженні цінності, та на ті , що перебувають на складах інших підприємств (на відповідальному зберіганні, на комісії, у переробці), інвентаризаційні описи складаються окремо.
Усі дані отримані інвентаризаційною комісією під час інвентаризації, вносять в інвентаризаційні описи, в яких назву цінностей, їх кількість наводять у номенклатурі, а також в одиницях. Проте інвентаризаційні описи не ведуться,а лише інвентаризаційні переліки.
На кожній сторінці опису прописом проставляють кількість порядкових номерів цінностей записаних на цій сторінці. Після цього оформлений інвентаризаційний перелік здають до бухгалтерії де результати інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості. Внаслідок такого зіставлення може бути виявлено:
1. Відповідність фактичних даних і бухгалтерських записів.
2. Вартісна оцінка фактичного залишку менша від облікової - нестача.
3. Вартісна оцінка фактичного залишку більша від облікової - надлишок.
Пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних розбіжностей ґрунтуються на таких підходах:
1. Надлишки запасів мають бути включені до балансу із збільшенням доходів підприємства.
2. Взаємний залік нестач і надлишків внаслідок пересортиці може бути здійснений тільки щодо запасів однакового найменування, однієї і тієї самої групи запасів в тотожній кількості та в однієї і тієїж самої матеріально відповідальної особи
Якщо при взаємному заліку нестач і надлишків внаслідок пересортиці вартість цінностей, що виявились у надлишку, перевищує вартість запасів, яких не вистачає, то цю різницю додають до облікової вартості запасів, що виявились у нестачі, над вартістю надлишкових цінностей (взаємний залік кількісних розбіжностей неприпустимий) розглядають як вартісну нестачу, списують на операційні витрати підприємства з одночасним визнанням доходів по вартості, якщо конкретних винуватців нестачі не встановлено.
Після взаємного заліку внаслідок пересортиці до нестач можуть застосовуватись норми природного убитку тільки при виявлені фактичних нестач.
Після виконання наведеного порядку врегулювання інвентаризаційних розбіжностей нестачі цінностей для відшкодування винними особами оцінюються відповідно до законодавства про обчислення шкоди від розкрадання, нестачі, знищення і псування матеріальних цінностей.
Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства. До протоколу додаються всі документи інвентаризації, а також відомість результатів інвентаризації (Додаток Е).
У бухгалтерському обліку результати інвентаризації відображають в такому порядку.
Залишки виробничих запасів зараховують в доход операційної діяльності записом:
Д-т рах. 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок)
К-т рах. 719«Інші доходи від операційної діяльності»
Вартість недостачі виробничих запасів списується з кредита рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) на дебет рахунка 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей».
Недостачі і втрати від псування цінностей з вини матеріально відповідальних осіб відносяться на їх рахунок записом:
Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»
К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».
Якщо на час виявлення недостачі виробничих запасів конкретні винуватці не встановлені, то вартість такої недостачі відображається на забалансовому рахунку 07 «Списані активи», субрахунок 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Після встановлення осіб, які повинні відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості в доход звітного періоду записом:
Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»
К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».
Механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей встановлений Постановою Кабінету Міністрів України „Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22.01.96р. №116.
Відповідно до цього Порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору за формулою:
Р3= [ (Бв- А)*Інфл.+ПДВ+Азб]*2,
де, Р3 – розмір збитків (у гривнях);
Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях);
А – амортизаційні відрахування (у гривнях);
Інфл. – загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначених Держкомстатом індексів інфляції;
ПДВ – розмір податку на додану вартість (у гривнях);
Азб – розмір акцизного збору (у гривнях).
Вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємством для внутрішньо-виробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначається на підставі собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.
Вартість спирту етилового питного, спирту етилового ректифікованого, спирту етилового сирцю, спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків, спирту коньячного, соків спиртових, спиртових напоїв визначається на підставі оптової ціни підприємства-виробника з урахуванням акцизного збору (за встановленими ставками) та податку на додану вартість. До визначеної у такий спосіб ціни застосовується коефіцієнт 3
Вартість плодово-ягідних соків, консервованих з використанням сірчаного ангідриду або бензокислого натрію, визначається на підставі оптових цін підприємства-виробника і податку на додану вартість із застосуванням коефіцієнта 2.
Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта:
5 – до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку;
50 – до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначається номінальна вартість або вартість яких не встановлена законодавством.
Записи в бухгалтерському обліку, пов’язані з урегулюванням інвентаризаційних розбіжностей, здійснюється в тому місяці, коли завершено інвентаризацію, а щодо розбіжностей, встановлених інвентаризацією, яку провадили за станом на кінець року – у грудні. Коли нестача перевищує встановлені на підприємстві норми допустимих витрат і винна особа не встановлена, то суму нестачі відображають в складі інших операційних витрат на рахунку 947 „Нестачі і втрати від псування цінностей”. Одночасно ця сума зазначається на позабалансовому рахунку 072 „Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”. Суми нестач, які підлягають відшкодуванню винними особами відображають за дебетом субрахунку 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”, одночасно списуючи цю суму з позабалансового рахунку. Результати інвентаризації слід також висвітлювати у Примітках до річної фінансової звітності.
В бухгалтерському обліку результати інвентаризації відображають в табл.2.4.
Таблиця 2.4 Відображення в бухгалтерському обліку результатів інвентаризації
|
№з/п |
Зміст господарської операції |
Дебет |
Кредет |
| Виявлено нестачу | |||
| а)списання нестачі запасів в межах норм | |||
| 1 | Списано облікову вартість запасів, яких не вистачає | 91 | 20 |
| 2 | Відображення податкового кредиту | 949 | 641 |
| б)списання нестачі запасів понад норми | |||
| 1 | Списано облікову вартість запасів, яких не вистачає | 947 | 20 |
| 2 | Віднесено на витрати звітного періоду суму податкового кредиту запасів, яких не вистачає | 949 | 641 |
| 3 | Списано нестачу на фінансовий результат | 971 | 947 |
| 4 | Списано податковий кредит на фінансовий результат | 791 | 949 |
| 5 | Відображено в за балансовому обліку невідшкодовані нестачі | 791 | 949 |
| 6 | Відображено виникнення дебіторської заборгованості та доходу після встановлення винної особи на загальну суму відшкодування шкоди | 375 | 716 |
| 7 | Списано із за балансового обліку суму нестачі | - | 072 |
| 8 | Відображено утримання суми відшкодування шкоди із заробітної плати винної особи | 661 | 375 |
| 9 | Відображено суму, що підлягає перерахуванню до бюджету | 716 | 641 |
| 10 | Відображено дохід від раніше списаних активів на фінансовий результат | 716 | 791 |
| Виявлено надлишок | |||
| 1 | На вартість виявлених надлишків запасів | 20 | 719 |
| 2 | Списано на фінансовий результат | 719 | 791 |
Якщо під час інвентаризації виявлено, що собівартість придбання запасів вища від можливої ціни реалізації у такому разі з метою правдивого відображення інформації проводять їх переоцінку. Переоцінку проводять у таких випадках: – при зниженні ціни реалізації запасів (ціна продажу нижча від собівартості);
– ушкодженні або частковому псуванні запасів;
– частковому або повному старінні запасів;
– зростанні очікуваних витрат на завершення виробництва.
Відповідно до Положення „Про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей” Затвердженого наказом Міністерства економіки України і Міністерства Фінансів України від 15 грудня 1999р. №149/300 випадки проведення уцінки товарів і продукції можуть бути такими:
– продукція залежалась (не має збуту більше трьох місяців)
– продукція та товари частково втратили свою первісну якість;
– надлишки товарно- матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї.
Для проведення уцінки виробничих запасів керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої входять спеціалісти підприємства, обізнані з кон’юктурою і попитом на ринку. А також складається опис-акт уцінки в якому міститься перелік запасів, що підлягають уцінці. Затверджений опис-акт передається: перший примірник – бухгалтерії, другий примірник – матеріально відповідальній особі.
Уцінені запаси повинні бути перемарковані. Перемаркування цін являє собою закреслення попередньої ціни і позначення нової ціни на кожній одиниці товару з підтвердженням її підписом голови комісії. Якщо закреслити стару ціну неможливо, то нові ціни позначаються шляхом наклеювання ярликів.
Результати уцінки відображаються у тому місяці, у якому було складено опис-акт уцінки. Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їхньої реалізації списується на витрати звітного періоду.
Для цього складається запис:
Дебет 946 „Витрати від знецінення запасів”
Кредит 20 „Виробничі запаси”
Відображення зазначеної вартості здійснюється також в позабалансовому обліку на рахунку 072 „Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”.
У випадку, якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що раніше були уцінені, збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше від суми попередньої уцінки, сторнується запис про попередне уцінення вартості запасів. Для цього в бухгалтерському обліку робиться запис:
Дебет 20 „Виробничі запаси”
Кредит 946 „Витрати від знецінення запасів”.
При цьому списується сума уцінки з 072 рахунку.
Розділ ІІІ. Методика економічного аналізу використання
виробничих запасів підприємства.
3.1. Система показників, інформаційна база та методи
економічного аналізу виробничих запасів підприємства.
Фінансовий стан підприємства виражають у співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел. Основні завдання аналізу фінансового стану - визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішують на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансових показників і розподіляють на такі аналітичні блоки:
- структурний аналіз активів і пасивів;
- аналіз фінансової стійкості;
- аналіз платоспроможності здатності (ліквідності);
- аналіз необхідного приросту власного капіталу.
Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма 7 "Бухгалтерський баланс", форма 8 "Звіт про фінансові результати", форма 9 "Звіт про власний капітал", форма 10 "Звіт про рух грошових коштів", форма 11 "Примітки до річної фінансової звітності", а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.
Основними методами аналізу фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і чинниковий. У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального аналізу - обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату. Трендовий аналіз - полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз - зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.
Як базові величини використовують:
- теоретично обґрунтовані й одержані в результаті експертних опитувань величини відносних показників, що характеризують оптимальні і критичні значення з точки зору стійкості фінансового стану підприємства;
- посередні за тимчасовим рядом значення показників даного підприємства, що належать до минулих сприятливих стосовно фінансового стану періодів;
- значення показників, розраховані за даними звітності найуспішнішого конкурента;
- середньогалузеві значення показників.
Крім фінансових коефіцієнтів, в аналізі фінансового стану велику роль відіграють абсолютні показники, розраховані на основі звітності. До них належать: чисті активи (реальний власний капітал), власні оборотні активи, показники забезпеченості запасів власними обіговими коштами. Дані показники є критеріальними, бо з їх допомогою формулюють критерії, що дають змогу визначити якість фінансового стану.
Для визначення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також рівня впливу різних причин на величину зміни показни ка застосовують чинниковий аналіз. Його прийоми детально висвітлені у спеціальній літературі.
3.2. Методика аналізу забезпеченості підприємства виробничими
запасами підприємства.
Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями. Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:
- вивчити порядок розрахунку й обгрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;
- визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;
- перевірити обгрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;
- виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;
-
розробити
заходи щодо
зниження
наднормативних
і зайвих запасів
матеріалів.
Перевіряючи
розрахунки
потреби, необхідно
з'ясувати, чи
враховані зміни
в номенклатурі
й асортименті
призначеної
до випуску
продукції, чи
враховані зміни
питомих витрат
на одиницю
продукції, чи
враховані
заходи щодо
підвищення
технічного
рівня виробництва
і праці.
Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:
По = Пп + Пе + Пр + Пзв - Зн,
де По — загальна потреба; Пп — потреба у виробництві; Пе — потреба в експериментально-дослідних роботах; Пр - потреба у ремонті; Пзв - потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду; Зн - запас на початок аналізованого періоду.
На прикладі розглянуто визначення повноти забезпеченості потреби у виробничих запасах в додатку П.
Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення.
До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.
До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).
Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не вступили у виробничий процес, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.
Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний з перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.
Забезпеченість (мінімальний запас) днів становить:
З min = Но:Дп,
де Но - запас того чи іншого виду матеріалу; Дп - добова потреба у цьому матеріалі.
Це дає змогу встановити величину запасу в днях окремих видів матеріалів на складі. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали поставок за договорами з постачальниками.
Завезення матеріалів з боку визначають як різницю загальної потреби і внутрішніх ресурсів.
При великій номенклатурі матеріалів, які споживають, визначають обгрунтованість потреб за тими матеріалами, що мають найбільшу питому вагу в собівартості продукції, а також за дорогими і дефіцитними
При аналізі зіставляють зростання виробництва окремих видів продукції і фактичні виробничі запаси, зростання абсолютних запасів і збільшення їх потреби на добу. Потім встановлюють, яка склалась кон'юнктура на товарно-сировинній біржі і які можливості придбання додаткової кількості матеріалів.
У процесі аналізу визначають час простою через несвоєчасні, неповні чи неякісні поставки, встановлюють, які заходи були проведені для виконання поставок.
На прикладі розглянуто розрахунки забезпеченості підприємства продукцією (Додаток Р) .
Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані з їх нормуванням.
Норма - це завдання, що фіксує гранично допустиму величину витрати конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції чи виконання одиниці роботи. У норму витрати включають матеріальні ресурси на безпосереднє виконання технологічного процесу виробництва продукції чи робіт з урахуванням технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених прийнятою технологією.
Норми встановлюють на одиницю продукції, виходячи з того, що вони мають враховувати підвищення якості продукції, її конкурентоздатність,
прогресивність нових видів.
Прогресивною для підприємства вважають ту норму, що спирається на передові технологічні методи, нову техніку і організацію виробництва, передбачає менші питомі витрати, ніж у попередньому періоді. Норми мають відображати головні напрямки технічного прогресу. У той же час
прогресивні
норми самі
собою є чинником,
що стимулює
технічний
прогрес, бо
завдання з
економії матеріальних
ресурсів, реалізовані
у нормах, потребують
систематичного
вдосконалення
технології,
вищої організації
виробництва.
Стан
нормативної
бази в промисловості
все ще не повною
мірою відповідає
вимогам підвищення
ефективності
виробництва.
Більшість норм
встановлюють
за фактичними
витратами за
попередній
період або за
аналогією. Тому
на практиці
трапляються
застарілі, а
іноді й завищені
норми витрат,
що не орієнтують
на досягнення
найліпших
результатів
і можуть бути
джерелом зловживань
і крадіжок.
Виявлення відхилення фактичної витрати від таких норм не відображає реальної перевитрати матеріальних ресурсів чи зміни матеріаломісткості.
Тому при аналізі обгрунтованості норм витрат проводять такі порівняння:
• поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими;
• поточні норми на порівняльну продукцію з нормами минулого року відносної матеріаломісткості нової і старої продукції;
• фактичні витрати з поточними нормами.
Порівняння поточних норм щодо порівняльної продукції і фактичних витрат з середньогалузевими нормами дає змогу визначити місце підприємства серед його конкурентів. Слід також ураховувати, що відхилення поточних норм від середньогалузевих може виникнути через різні природні умови, стан техніки і технології, транспортування тощо. Системний аналіз причин невідповідності поточних норм підприємства і галузевих норм дасть змогу знайти найбільш економічне рішення у визначенні реальних затрат, які беруть у розрахунок поточних. Прогресивність поточних норм щодо порівняльної продукції встановлюють способом порівняння їх з нормами минулих періодів. Порівняння фактичних затрат з поточними нормами показує ефективність використання матеріалів у виробництві. Дані про відхилення норм через причини їх утворення (заміна одного матеріалу іншим у результаті розподілу і т. ін.) є важливою інформацією про зміну матеріаломісткості продукції.
Приклад такого аналізу обгрунтованості норм витрат продемонструємо, використовуючи дані Тернопільського фарфорового заводу для випуску
чайного сервізу "Ранок" (Додаток Ф).
Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою пов'язаний з дослідженням матеріаломісткості виробництва продукції.
Стосовно економічного змісту матеріаломісткість продукції промислових підприємств можна поділити на:
• матеріаломісткість всього обсягу виробництва;
• питому матеріаломісткість окремих виробів.
Матеріаломісткість
всього обсягу
виробництва
продукції є
узагальнювальним
вартісним
показником,
і її розраховують
як співвідношення
всієї величини
матеріальних
затрат (без
амортизації)
до вартості
товарної продукції.
Вона характеризує
затрати всіх
видів матеріальних
ресурсів (сировини,
основних і
допоміжних
матеріалів,
купованих
напівфабрикатів,
палива й енергії)
на 1 грн. товарної
продукції
підприємства.
Поряд
із розрахунком
загального
показника
матеріаломісткості
доцільно визначити
й окремі показники,
що характеризують
використання
окремих видів
матеріальних
ресурсів (основних,
допоміжних,
купованих
напівфабрикатів,
палива, енергії),
сировинно-,
метало-, паливо-,
енергомісткість
і т. ін.
Окремі
показники дають
змогу погодити
вартісні показники
матеріаломісткості
з натуральними,
проаналізувати
структуру
показника.
Питому
матеріаломісткість
конкретних
видів продукції
можна визначити
як у вартісному,
так в умовно-натуральному
та натуральному
виразі. Натуральний
розрахунок
можна проводити
на виробництвах,
де використовують
відносно однакові
види сировини
і матеріалів.
Вартісний
показник питомої
матеріаломісткості
визначають
як співвідношення
вартості витрачених
матеріальних
цінностей на
виріб до його
ціни.
У розрахунку питомої матеріаломісткості на одиницю продукції та 1 грн. ціни використовують дані про фізичний обсяг випуску і витрати матеріалів. При такому розрахунку матеріаломісткості беруть до уваги лише зміну фізичних обсягів випуску