Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
Міністерство освіти та науки України
Одеська Національна Академія Харчових Технологій
Кафедра ЕРПСТ
Реферат
з курсу “ Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка ”
Тема:
« Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України »
Виконав студент I курсу
гр. 13 - У
Саламаха О. І.
Науковий
керівник к.е.н., доцент
Михайлюк О. Л.
Одеса НАХТ 2003
Зміст
стор.
Вступ ........................................................................................ 3
Місце і роль природних ресурсів в економіці країни .......... 4
Характеристика природних ресурсів ..................................... 6
а) паливно – енергетичні; ..................................................... 6
б) рудні; ................................................................................. 12
в) нерудні; ............................................................................. 13
г) біологічні; .......................................................................... 13
д) заповідні; ........................................................................... 18
е) рекреаційні ........................................................................ 22
Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва ............................................................................. 23
Висновок ................................................................................... 23
ВСТУП
Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в об’єктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування.
Прадавні люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли свою беззахисність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою. Недарма колись природу шанобливо називали “матінко-природа”, тим самим вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.
Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю пристосованому до її потреб оточенні.
Людина - володар, споживач, але який споживач? Раціональний, розумний, дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ти не тільки будеш забирати щось, але й обов’язково будеш це повертати, якось компенсувати витрачене, бо воно не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба повністю вичерпувати колодязь. Треба залишити трохи води, і, з часом, колодязь знову стане повним. Природа працює за тим самим принципом.
Чим білше існує людство, подих цивілізації мов дракон знищує природу, знищує багатства які накопичувалися мільйони років, ми молоде покоління повинні правильно оцінити природно – ресурсний потенціал, щоб ефективно його використовувати і як найменше втрачати, щоб було що залишити в спадок нащадкам.
А тепер ми розглянемо всі питання щодо цього приводу більш розгорнуто, поринемо у найцікавіший світ природи що навколо нас, і взнаємо як треба користуватись природними багатствами не завдаючи шкоди їм шкоди, не забуваючи при цьому що ми теж частина природи.
МІСЦЕ І РОЛЬ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ
Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України передусім повинна базуватись на реальних показниках, якщо розраховувати запаси ресурсів на 10 років то наша країна багата, а якщо на більше років то що – бідна! Ні не бідна якщо правильно її використовувати.
На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково – технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використовування природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил України і навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Нині особливо актуальними є, наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.
Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.
Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.
При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.
Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і СІ — розвідані менш докладно; Сг — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, СІ, СІ разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
а) паливно – енергетичні;
Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.
Запаси вугілля на території України зосередженні в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (Табл.1). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т), крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів, (Табл.1).
Таблиця 1
РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.1999 p.*
| Запаси всього |
Балансові запаси |
Забалансові запаси | ||||||||
| Басейни | млрд |
% |
А+ В + С, | С2 | Всього | млрд. т |
% |
|||
| млрд. т | % | млрд. т |
% |
млрд. т | % | |||||
| Україна | 117,1 | 100,0 | 45,7 | 100,0 | 11,2 | 100,0 | 56,9 | 100,0 | 17,4 | 100,0 |
|
Донецький |
101,9 | 87,0 | 42,2 | 92,3 | 10,7 | 95,5 | 52,9 | 93,0 | 16,7 | 96,0 |
| Львівсько-Волинський |
2,3 |
2,0 |
1,2 |
2,6 |
0,25 |
2,2 |
1,5 |
2,6 |
0,4 |
2,3 |
| Дніпровський |
4,1 |
3,5 |
1,9 |
4,2 |
0,25 |
2,2 |
2,2 |
3,9 |
0,2 |
1,1 |
* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).
Наведенні в (Табл. 2) дані характеризують стан вугільних басейнів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.
Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).
В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом.
Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України)
Таблиця 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ
(за даними 1999 р.)
|
Показники |
По Мін-вугле-прому | Донецький басейн | Львівсько-Волинський басейн | Дніпровський басейн |
| Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т |
45,7 |
42,2 |
1,2 |
1,9 |
| Розроблювані і підготовлені до освоєння запаси, млрд. т |
23,3 |
21,5 |
0,7 |
0,8 |
| Середня потужність розроблюваних пластів, м |
1,18 |
1,06 |
1,24 |
3,27 |
| Максимальна глибина розробки, м | 1400 | 1400 | 550 | 100 |
| Мінімальна глибина розробки, м | 24 | 123 | 345 | 24 |
| Середня глибина розробки, м | 651 | 692 | 456 | 77 |
| Виробничі потужності, млн. т | 115,1 | 109,1 | 4,0 | 2,0 |
| Видобуток вугілля, млн. т | 75,9 | 70,9 | 3,6 | 1,4 |
| в тому числі: коксівного, млн. т | 31,6 | 31,6 | ||
| енергетичного, млн. т | 44,3 | 39,3 | 3,6 | 1,4 |
| Зольність видобутого вугілля, % | 36,0 | 36,2 | 47,6 | 21,7 |
| Середньоспискова чисельність НИМ, тис. чол. | 428,0 | 403,2 | 19,3 | 5,5 |
Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.
Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.
На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин.
У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938 р. 370 тис. т.
У повоєнні роки було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.
В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.
Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.
Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000 м.
Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.
Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.
Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.
В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.
Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.
Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.
Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.
Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.
Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).
У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.
При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.
Запаси природного газу категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р. становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл.3).
Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).
Крім цього, Україна станом на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.
Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% .
Таблиця 3
РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
на 01.01.1999 p., млрд. м3 *
| Регіон | Кількість родовищ | Запаси газу по категоріях | Забалансовані запаси | ||||
| А+В+СІ | С-, | усього | % | ||||
| усього | % | усього | % | ||||
| Східний | 155 | 921,9 | 84,0 | 245,1 | 74,0 | 2,8 | 96,6 |
| Західний | 60 | 118,2 | 11,0 | 27,2 | 8,0 | — | — |
| Південний | 26 | 58,3 | 5,0 | 59,0 | 18,0 | 0,1 | 3,4 |
| Україна — разом | 241 | 1098,4 | 100,0 | 331,3 | 100,0 | 2,9 | 100,0 |
* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.
До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.
Перспективи розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.
Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.
На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).
Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.
Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.
Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.
Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1999 р. становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції промислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%).
Електростанціями України в 1999 р. було вироблено 173 млрд. кВт – рік (Табл. 4). електроенергії, у тому числі більше половини — на теплових, близько 40% — на атомних і майже 4% — на гідроелектростанціях. Загальний спад виробництва електроенергії за 1991—1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт - год. Він був спричинений переважно загальним зниженням споживання електроенергії галузями народного господарства (особливо в промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій.
В (Табл. 4), наведено дані про виробництво електроенергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетичної системи України у 1990, 1995 і 1999 pp. та його розподіл по областях в регіонах.
Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська та Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.
Таблиця 4
ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ'ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ
у 1990,1995 та 1999 pp., млрд. кВт • еа рік.*
| 1990 | 1995 | 1999 | |
| Всі електростанції системи | 296,3 | 192,6 | 173,0 |
| у тому числі: АЕС | 76,2 | 70,5 | 75,2 |
| ТЕС | 201,7 | 104.1 | 74,4 |
| ГЕС + ГАЕС | 10,7 | 10,1 | 15,9 |
| Промстанції | 7,7 | 7,9 | 3,5 |
* За даними Міністерства енергетики України.
Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніп-родзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.
Основну електроенергетичну базу України становлять теплоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),
атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).
б) рудні;
Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) — осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії.
Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн — один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового видобутку.
Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, Закарпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі, бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден – у середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово – у Приазов’ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас.
в) нерудні;
Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо.
Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної сілі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.
Великі запаси флюсових вапняків в Донецькій області та в Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Особливо багато запасів в Україні високоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій і Вінницькій областях. Також в Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров’ї , Сумській