Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких, ендеміків, реліктів.
На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки Криму - Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.
Найвища вершина Кримських гір - гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також знаходиться в заповіднику.
Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь 300-річчя будинку Романових, унікальне джерело «Савлух-Су», Форельне господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні пам'ятки по праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.
е) рекреаційні;
Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.
Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'язаних регіонів).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.
Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.
3. РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.
Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.
Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес – проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.
Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.
Такими регіонами уряд визнав:
Донецько-Придніпровський,
Поліський,
Карпатський,
Азово-Чорноморський.
Охорона природних ресурсів – це в першу чергу, турбота не тілки за них, а і про людей, їхній добробут і здоров’я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно – ресурсним потенціалом, був його другом.
Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.
Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, ресурсосбереженння — це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:
ОПРе =Ее/Ве
де; ОПРе - оцінка природних ресурсів епергетична;
Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;
Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.
Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов — соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих при-родних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.
ВИСНОВОК
В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно – ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні.
Треба с любов’ю ставитись до того що нас оточує, не забувати що ми частина природи. Якщо ми захистимо природу то й вона захистить нас, дасть нам тепло, дах над головою, хліба на столі, добру погоду, відпочинок на своєму лоні, затишок та спокій, добру надію на завтрашній день. Отож давайте використовувати природу на добрі справи і не кривдити її.
Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має – безцінне ! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи.
Література:
1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.
2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного развития территории. — К. : Наукова думка, 1994. — 296 с.
3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.
4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.
5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179, 389 –399.
6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — С., 4—10, 100 – 125.
7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994.— 150с.
8. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної безпеки // Економіка України. — ] 999. — № 2. — С. 4—15.
9. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 1. — 163 с.
10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 2. — 117 с.
11. Дибров А. С. Экономика природопользования с основами экологии: Учеб. пособие. – Одесса: 2000. – С. 39 – 43.
12. Дібров. А. С. Основи розміщення продуктивних сил України. – Одеса: Товариство знання та вміння: 2000. С. 32 – 39.
13. Заставний Ф. Д. Географія України: У двох книгах. – Львів: Світ, 1994. 1. С. 87 –94.
14. В.Ф. Верес “Земне намисто Карпат”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989 р.
15. С.М.Стойко “Карпатам зеленіти вічно”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977р.
16. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй “Основи екологічних знань”. – Київ, видавництво “Либідь”, 1997 р. С. 23 – 55.
17. Природні заповідники України. – К., 1994.
18. Вісник № 4 2001 Л. Руденко, С . Лісовський. Стаття: Природно – ресурсний потенціал економічного зростання
19.Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основные направлення фор-мирования знергетической политики УкраиньІ. — К: Зкономика Украйни. — 1992. — № 8. — С. 3—8.
20. Народне господарство України у 1990 p.: Статистичний щорічник. — К: Техніка, 1991. — 496 с.
21. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.
22. РешетнякА. А. Зффективность развития топливно-знергети-ческого комплекса Украины І. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.
23/05/2003 р. _________ / О.І. Саламаха