Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития
Значне скорочення обсягів виробництва, лібералізація цін на сировину, матеріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисловості. Водночас калорійність харчування Заселення зменшилася на 26,4 відсотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродукти, питома вага яких у структурі харчування сягає 44 відсотків.
У структурі агропромислового комплексу галузь хлібопродуктів — пріоритетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:
Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку галузі — сертифікація сільськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність виробів.
Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.
Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.
Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормальний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та інноваційного потенціалів.
Питома вага будівель і споруд у структурі основних фондів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зернопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях народного господарства вона становить лише ЗО відсотків вартості основних фондів. Це зумовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнання. Торік його частка в загальній вартості виробничих фондів дещо перевищувала 17 відсотків.
Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це широкомасштабне доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів нагромадження і споживання, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічного переоснащення галузі?
Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації — головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.
Важливий напрямок структурної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб зменшення негативного впливу на економіку — відновлення на виробництвах випуску споживчих товарів через модернізацію відповідних цехів.
Одне слово, в умовах ринкової економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, працьовитість.
У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті. Її підприємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних культур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.
Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшому розвитку та вдосконаленні. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за середньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбасних виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто переважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному відношенні продукти харчування.
Основною причиною спаду стало в останні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголів'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало фактором зниження обсягів продажу худоби та птиці всіма категоріями господарств заготівельним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.
Останніми роками здійснення заходів щодо дальшого реформування економіки призвело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господарства.
На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях господарств налічувалося 15,3 млн голів великої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Значний спад кількості худоби й виробництва продукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, свиней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержано відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин.
Негативна тенденція скорочення виробництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу підприємств харчової промисловості. Заготівельним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тваринницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% молока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику.
Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зростання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза.
Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхідніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раціоні населення зменшилася в середньому майже на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпродукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшилася питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів перевищує 70%. Зменшилося також споживанння
продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.
В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.
Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків
Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.
Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випуску продукції майже в 2 рази.
Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та зменшити кількість податків. Це дасть змогу відновити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибутку, який потрібний для виробничого й соціального розвитку.
За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьому темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропонування. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгоспних ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільськогосподарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується худобі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.
Спад попиту на продукти спричинений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинниками, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом виробництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної плати, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в організаціях затримують виплату заробітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому більшість працівників позбавлена можливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — основний чинник диспропорції між попитом та пропонуванням на ринку продуктів харчування. Самі тільки затримки з виплатою заробітної плати знижують, за нашими розрахунками, купівельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.
Пропонування продуктів зменшилося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість працівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку матеріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організацій, недостатньо розвинену інфраструктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (порівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільськогосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .
Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т
| Продукція | Роки | 1996 % до 1990 | |||||
| 1990 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | ||
| Зерно | 51,0 | 38,7 | 38,5 | 45,6 | 38,5 | 33,9 | 66,5 |
| Цукрові буряки | 44,3 | 36,2 | 28,8 | 33,7 | 28,1 | 29,7 | 67,0 |
| Овочі | 6,7 | 5,9 | 5,3 | 6,1 | 5,1 | 5,9 | 98,1 |
| Фрукти і ягоди | 2,9 | 1,5 | 2,1 | 2,8 | 1,2 | 1,9 | 65,5 |
| М”ясо | 4,4 | 4,0 | 3,4 | 2,8 | 2,7 | 2,3 | 52,3 |
| Молоко | 24,5 | 22,4 | 19,1 | 18,4 | 18,1 | 17,2 | 72,2 |
| Яйця млрд шт | 16,3 | 15,2 | 13,5 | 11,8 | 10,2 | 9,4 | 57,7 |
Головною причиною зменшення обсягів виробництва є підвищення вартості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними товаровиробниками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаблення виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей щодо інвестування і прискорення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машинно-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтворення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, встановилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щороку), скорочення багаторічних насаджень, тобто господарства існують переважно за рахунок "проїдання" запасів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.
На внутрішньому ринку продовольства України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за період з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і кооперативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.
Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.
Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.
На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодовується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків
Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й пакування продукції, транспорт і зв'язок. Центральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.
Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринкової) економіки. Перша грунтувалася на державній формі власності на основні засоби виробництва. Друга — переважно на трьох формах власності (приватній, колективній, державній). Модель ринку централізованої економіки характеризувалася такими особливостями: первинним була пропозиція і вважалося, що головне — це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок переважно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефективності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відносини повинні формуватися за так званою збутовою концепцією. Вона виходить із необхідності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприємства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулюватимуться ринкові відносини переважно економічними методами. Оскільки капітал буде перерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направлятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів людина витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує найвищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кредитно-податкову політику і створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів регулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення науково-технічного прогресу.
Чому ж потрібне державне регулювання ринку? Перш за все це треба для ліквідації суперечностей в інтересах товаровиробників і споживачів. Товаровиробники заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, не перевищувала справжній попит, тобто щоб можна було виробити якнайменше товару і продати якнайдорожче. Споживачі, навпаки, заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, перевищувала справжній попит, щоб можна було купити якнайбільше товару й якнайдешевше. Необхідність державного регулювання ринку продуктів харчування зумовлюється також порушенням паритету обміну, що склався між містом і селом. Нині мінова вартість сільськогосподарської продукції у 1,5—2 рази нижча від мінової вартості промислових товарів.
Потреба державного регулювання ринку зумовлюється й характером перерозподілу капіталу. У більшості випадків нині великі цінності наживаються не працею, а приходять до їх власників ніби самі по собі (завдяки службовому положенню, родинним і дружнім зв'язкам тощо) і незалежно від яких-небудь х планів. Це бездіяльнежиття робить людей часто не тільки недосвідченими, але й нездатними до тієї розумової діяльності, яка необхідна для того, щоб передбачити тих або інших заходів регулювання их відносин.
Перехід до ринкової економіки докорінно змінює мету й завдання виробництва. Якщо головною метою виробництва за часів адміністративно-командної було виконанняння плану, то в умовах функціонування ринкових відносин — одержання максимального прибутку на капітал. Основою виробництватва стає пріоритет споживачів ринку. Виробництво продукції слід оріентувати на ринок — на найповніше задовільнення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Основними принципами функціонування цих відносин мають бути: ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників
Ощадливість зберігає й нагромаджує капітал Усе те, що зберігається з одержаного , додається до свого капіталу. Потім ці збереження витрачаються на розширення виробництва, переробку продукції чи на розвиток торгівлі, а також створюють можливості і іншим господарям дати позички під проценти тобто за певну частину прибутку. Отже, ощадливість приводить у рух додаткову кількість праці, яка створює додаткову вартість.
Коннкуренція — це вільне суперництво товароивиробників. Конкуренція спонукає кожного спрямувати зусилля на підвищення певного рівня виробництва, родючості та ефективності виробництва, інтенсивлення господарства в інтересах самозахисту та збільшення прибутку на вкладений капітал. Адже ринкова система — це жорстокий механізм перерозподілу доходів. Навпілмонополія, яка переважає до цього часу, є великим ворогом такого господарства. Усі нові джерела доходу: заробітна плата, рента і прибуток на капітал, завдяки моноополії стають менші, ніж це було б за конкуренції, зазначав Адам Сміт. Конкуренція вигідна основній масі народу ще й тому,що сприяє насиченню ринку товарами і примушує продавати їх дешевше. Формування ринку продовольства відбуватиметься коли в конкурентній боротьбі за «продовольчі гроші» замовників і споживачів буде впроваджена технологічна дисципліна, якість, асортимент продукції, тобто технологічну дісцпліну будуть диктувати замовник і споживач продукції. Побоювання втратити замовника стримуватиме виробників від обману і стимупюватиме виробництво й надходження до споживачів високоякісної продукції.
Захист споживачів і виробників продукції повинен здійснюватися у результаті розробки й реалізації системи антимонопольних законодавчих актів. Серед останніх вирішальне значення мають роздержавлення, правовий захист, оборот капіталу, приватизація та оподаткування прибутків монополістів. Слід надати чинності законодавству, що регулює питання власності, продажу, оренди й закладання землі, стимулює розвиток конкуренції, регулює контракти на закупівлю та продаж продуктів, затверджує необхідні нормативи функціонування ринкових відносин. Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі здійснюватиметься як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів. Захист споживачів продукції забезпечується також системою контролю за якістю продукції, встановленням обов'язкових стандартів якості. Спеціалісти-контролери за два тижні до початку збирання врожаю зобов'язані відбирати на місці вирощування культур проби продукції для лабораторного аналізу на рівень забрудненості радіонуклідами, нітратами і пестицидами. Повторному контролю повинна піддаватися кожна партія продукції безпосередньо при надходженні на ринок.
Одним із важливих заходів захисту споживачів є регулювання рівня цін на продукти, яке може здійснювати держава, нагромаджуючи їх запас і доставляючи потім на ринок при зростанні попиту.
Перехід до ринкової економіки можливий за таких умов: свобода підприємництва й торгівлі, свобода переміщення праці й капіталу від однієї галузі до іншої, наявність різних форм власності (приватна, колективна, державна) на основні засоби виробництва, ліквідація земельної і банківської монополії, розширення прав успадкування, розвиток кооперації (збутової, постачальної, обслуговуючої), використання найманої праці, пробудження в населення підприємницького мислення й забезпечення його широкою інформацією, наявність міцної влади, правове забезпечення виконання договорів і зобов'язань, надійний захист власності. Останнє зумовлюється тим, що розвиток ринкової економіки неминуче призведе до розшарування суспільства, появляться не тільки багаті люди, але й велика маса бідняків. А як відомо, розкіш багача завжди збуджує обурення бідняків, котрі, гнані нуждою, намагатимуться заволодіти цим багатством. Тому власники великих цінностей, придбаних працею багатьох років, а можливо й поколінь, можуть спати спокійно лише тоді, коли їх надійно охороняє держава.
Ринкова економіка — це не просто велика кількість ізольованих і відокремлених ринків. Вона є туго сплетеною сіткою цін, де зміни на одному ринку викликають багаточи-сельні й значні зміни на інших ринках. Особливо великий вплив на формування ринку продовольства справляє розвиток ринку землі, робочої сили й капіталів.
За останні п'ять років значно змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися справжній попит і пропозиція. При цьому темпи зниження попиту набагато перевищили зменшення пропозиції. По багатьох продуктах ринок із дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з про-дажею продуктів. Хоч збільшилася їх реалізація на міських ринках безпосередньо населенню в рахунок оплати праці шляхом бартерних угод, проте ще значна кількість вирощеної сільськогосподарської продукції не знаходить збуту, згодовується худобі або псується. Тільки в торговельних організаціях втрати, наприклад овочів, становлять щорічно 11—13%. У той же час високими темпами розширюється імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян роботи й засобів до існування. Спад попиту на продукти зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Пропозиція продуктів зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу: мала заінтересованість працівників в ефективному використанні ресурсів і поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже низька матеріально-технічна база переробних підприємств і торговельних організацій, недостатньо розвинута інфраструктура ринку, майже припинила роботу споживча кооперація. У 1995 р. організаціям споживчої кооперації було продано лише 7,6% усіх реалізованих овочів і 18,2% фруктів та ягід. Диспропорції попиту і пропозиції продуктів зумовлені також впровадженням принципів саморегульованого ринку, яке сприяло розвитку інфляційних процесів і зниженню мінової вартості сільськогосподарської продукції, зменшило можливість для розширеного відтворення виробництва та економічного зміцнення господарств, сприяло значному скороченню місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної здатності населення.
На внутрішньому ринку продовольства України продовжується зростання цін. Проте темпи підвищення їх істотно різняться по окремих продуктах, зокрема: за період із серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчі вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищі — на хліб і хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби. Якщо індекс паритету цін у державній і кооперативній торгівлі (порівняно із хлібом пшеничним із борошна І сорту) становив по олії 7,9%, яблуках — 8,9, цибулі — 14,9, цукру — 19,6, картоплі — 20,3%, то по хлібу житньому — 100,8%, молоку — 92, кондитерських виробах — 82—94, м'ясу і м'ясопродуктах — 52—84%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчування відбувається меншими темпами, ніж у державній і кооперативній торгівлі. У цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.
Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності становить 0,3—0,35) — картоплі, капусти, столових буряків тощо. Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення. А на тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, за умов самоухилення держави від регулювання ринкових відносин чекають застій і скорочення виробництва.
Прогнозоване насичення внутрішнього ринку продовольством й необхідність виконання експортних торгових зобов'язань зумовлюють потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити у найближчій перспективі виробництво сільськогосподарської продукції на 5— 10%. Проте наявність потрібної кількості продукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоздатні затрати на виробництво — друга передумова. І нарешті, вирішальне значення матиме постійне забезпечення високої якості запропонованих на ринку продуктів, розширення їх асортименту тг поліпшення зовнішнього оформлення товару Щоб подолати негативні тенденції у роз витку ринку продовольства, слід, насамперед посилити державне регулювання ринкови; відносин, підвищити ефективність викорис тання ресурсів, розширити державну допомо гу господарствам. Держава може здійснюва ти регулювання ринку через цінову й кредит но-податкову політику. Цінова політик. держави тільки тоді буде ефективною, коп ціни на сільськогосподарську продукцію за безпечать необхідні темпи розширеного віл творення виробництва, а прибуток на вкладе ний капітал буде не нижчим, ніж за інших не прямів його використання. Це є можливим з умов прийняття Закону України про використання мінімальних цін на сільськогоспода; ську продукцію, надання державних дотацій сільськогосподарському виробництву, розшірення, у першу чергу, експортних субсидій і скасування ПДВ. А щодо кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кредити на закладання багаторічних насаджень і догляд за ними до вступу їх в експлуатаційний період, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продовжити строки повернення кредитних сум. Нинішні надто високі податки та проценти на позичковий капітал буквально розоряють сільськогосподарські підприємства.
Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як повернення з бюджету суми ПДВ, виплаченої постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва й нематеріальні активи.
У період переходу до ринкової економіки (поряд із розвитком нових, конкурентоздатних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції) слід поліпшити державні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, розширити інтервенційні заготівлі.
Доцільно практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.
Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, 1 зокрема:
збільшити митний податок на імпорт продуктів;
скасувати попередню оплату та податок (акциз на спирт) на експорт продуктів;
увести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію;
створити сприятливі умови для увезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування й переробки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;
реалізувати комплекс заходів щодо розширення зовнішнього ринку сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.
Державна допомога вітчизняним товаровиробникам повинна мати й непрямий характер — це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції та захисту товаровиробників і споживачів, забезпечення ринковою І статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.
Головним резервом насичення внутрішнього ринку продуктами й розширення їх експорту є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу України завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглибленню спеціалізації виробництва, удосконаленню розміщення культур, поліпшенню структури посівних площ, розширенню переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування, а також у результаті перебудови структури виробництва на ресурсоекономний, особливо енергоекономний тип відтворення.
Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та вдосконалення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих працівників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції,