Xreferat.com » Рефераты по географии » Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития

Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития

до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів — пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі — сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала 17 від­сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно­го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації — головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок струк­турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен­шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви­робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від­повідних цехів.

Одне слово, в умовах ринко­вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра­цьовитість.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві про­довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре­би населення у високоякісних продуктах хар­чування в широкому асортименті. Її підп­риємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних куль­тур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промис­ловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшо­му розвитку та вдосконаленні. По відношен­ню до 1990 р. індекс спаду виробництва про­дукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за серед­ньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбас­них виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто пе­реважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному від­ношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало в ос­танні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголі­в'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало факто­ром зниження обсягів продажу худоби та пти­ці всіма категоріями господарств заготівель­ним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.

Останніми роками здійснення заходів що­до дальшого реформування економіки при­звело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господар­ства.

На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях гос­подарств налічувалося 15,3 млн голів вели­кої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Знач­ний спад кількості худоби й виробництва про­дукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я вели­кої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, сви­ней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержа­но відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин.

Негативна тенденція скорочення вироб­ництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу під­приємств харчової промисловості. Заготівель­ним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тварин­ницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% мо­лока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику.

Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зро­стання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза.

Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхід­ніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раці­оні населення зменшилася в середньому май­же на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'я­са і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпро­дукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшила­ся питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів пе­ревищує 70%. Зменшилося також споживанння

продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.

В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.

Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків

Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.

Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випус­ку продукції майже в 2 рази.

Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та змен­шити кількість податків. Це дасть змогу відно­вити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибут­ку, який потрібний для виробничого й соціаль­ного розвитку.

За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьо­му темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропону­вання. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиче­ним. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні трудно­щі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгосп­них ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільсько­господарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується ху­добі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.

Спад попиту на продукти спричине­ний, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинника­ми, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом вироб­ництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної пла­ти, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в ор­ганізаціях затримують виплату заро­бітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому біль­шість працівників позбавлена мож­ливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — ос­новний чинник диспропорції між попи­том та пропонуванням на ринку про­дуктів харчування. Самі тільки затрим­ки з виплатою заробітної плати знижу­ють, за нашими розрахунками, купі­вельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.

Пропонування продуктів зменши­лося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість пра­цівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку ма­теріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організа­цій, недостатньо розвинену інфраст­руктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогоспо­дарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (по­рівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільсь­когосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .


Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т

Продукція Роки 1996 % до 1990
1990 1992 1993 1994 1995 1996
Зерно 51,0 38,7 38,5 45,6 38,5 33,9 66,5
Цукрові буряки 44,3 36,2 28,8 33,7 28,1 29,7 67,0
Овочі 6,7 5,9 5,3 6,1 5,1 5,9 98,1
Фрукти і ягоди 2,9 1,5 2,1 2,8 1,2 1,9 65,5
М”ясо 4,4 4,0 3,4 2,8 2,7 2,3 52,3
Молоко 24,5 22,4 19,1 18,4 18,1 17,2 72,2
Яйця млрд шт 16,3 15,2 13,5 11,8 10,2 9,4 57,7

Головною причиною зменшення об­сягів виробництва є підвищення вар­тості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для кон­куренції з іноземними товаровиробни­ками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаб­лення виконавчої і технологічної дис­ципліни, зменшення стимулів і можли­востей щодо інвестування і приско­рення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машин­но-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтво­рення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, вста­новилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щоро­ку), скорочення багаторічних насад­жень, тобто господарства існують пе­реважно за рахунок "проїдання" запа­сів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.

На внутрішньому ринку продовольс­тва України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за пері­од з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, конди­терські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і коо­перативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти хар­чування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооператив­ній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі то­вари — на 87,6%.


Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.


На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодо­вується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків

Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й па­кування продукції, транспорт і зв'язок. Цент­ральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринко­вої) економіки. Перша грунтувалася на дер­жавній формі власності на основні засоби ви­робництва. Друга — переважно на трьох фор­мах власності (приватній, колективній, дер­жавній). Модель ринку централізованої еконо­міки характеризувалася такими особливостя­ми: первинним була пропозиція і вважалося, що головне — це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок пере­важно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефектив­ності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внут­рішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відноси­ни повинні формуватися за так званою збу­товою концепцією. Вона виходить із необхід­ності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприєм­ства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулювати­муться ринкові відносини переважно еконо­мічними методами. Оскільки капітал буде пе­рерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направ­лятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів люди­на витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує най­вищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кре­дитно-податкову політику і створення відпо­відних умов для зміцнення матеріально-тех­нічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів ре­гулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення нау­ково-технічного прогресу.

Чому ж потрібне державне регулювання ринку? Перш за все це треба для ліквідації суперечностей в інтересах товаровиробників і споживачів. Товаровиробники заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, не перевищувала справжній попит, тобто щоб можна було виробити якнайменше товару і продати якнайдорожче. Споживачі, навпаки, заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, перевищува­ла справжній попит, щоб можна було купити якнайбільше товару й якнайдешевше. Не­обхідність державного регулювання ринку продуктів харчування зумовлюється також порушенням паритету обміну, що склався між містом і селом. Нині мінова вартість сільсько­господарської продукції у 1,5—2 рази нижча від мінової вартості промислових товарів.

Потреба державного регулювання ринку зумовлюється й характером перерозподілу капіталу. У більшості випадків нині великі цінності наживаються не працею, а приходять до їх власників ніби самі по собі (завдяки службовому положенню, родинним і дружнім зв'язкам тощо) і незалежно від яких-небудь х планів. Це бездіяльнежиття робить людей часто не тільки недосвідченими, але й нездатними до тієї розумової діяльності, яка необхідна для того, щоб передбачити тих або інших заходів регулювання их відносин.

Перехід до ринкової економіки докорінно змінює мету й завдання виробництва. Якщо головною метою виробництва за часів адміністративно-командної було виконанняння плану, то в умовах функціонування ринкових відносин — одержання максимального прибутку на капітал. Основою виробництватва стає пріоритет споживачів ринку. Виробництво продукції слід оріентувати на ринок — на найповніше задовільнення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Основними принципами функціонування цих відносин мають бути: ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників

Ощадливість зберігає й нагромаджує капітал Усе те, що зберігається з одержаного , додається до свого капіталу. Потім ці збереження витрачаються на розширення виробництва, переробку продукції чи на розвиток торгівлі, а також створюють можливості і іншим господарям дати позички під проценти тобто за певну частину прибутку. Отже, ощадливість приводить у рух додаткову кількість праці, яка створює додаткову вартість.

Коннкуренція — це вільне суперництво товароивиробників. Конкуренція спонукає кожного спрямувати зусилля на підвищення певного рівня виробництва, родючості та ефективності виробництва, інтенсивлення господарства в інтересах самозахисту та збільшення прибутку на вкладений капітал. Адже ринкова система — це жорстокий механізм перерозподілу доходів. Навпілмонополія, яка переважає до цього часу, є великим ворогом такого господарства. Усі нові джерела доходу: заробітна плата, рента і прибуток на капітал, завдяки моноополії стають менші, ніж це було б за конкуренції, зазначав Адам Сміт. Конкуренція вигідна основній масі народу ще й тому,що сприяє насиченню ринку товарами і примушує продавати їх дешевше. Формування ринку продовольства відбуватиметься коли в конкурентній боротьбі за «продовольчі гроші» замовників і споживачів буде впроваджена технологічна дисципліна, якість, асортимент продукції, тобто технологічну дісцпліну будуть диктувати замовник і споживач продукції. Побоювання втратити замовника стримуватиме виробників від обману і стимупюватиме виробництво й надходження до споживачів високоякісної продукції.

Захист споживачів і виробників продукції повинен здійснюватися у результаті розроб­ки й реалізації системи антимонопольних за­конодавчих актів. Серед останніх вирішальне значення мають роздержавлення, правовий захист, оборот капіталу, приватизація та опо­даткування прибутків монополістів. Слід на­дати чинності законодавству, що регулює пи­тання власності, продажу, оренди й закладан­ня землі, стимулює розвиток конкуренції, регулює контракти на закупівлю та продаж продуктів, затверджує необхідні нормативи функціонування ринкових відносин. Захист сільськогосподарських товаровиробників про­дукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі здійснюватиметься як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних коо­перативів. Захист споживачів продукції за­безпечується також системою контролю за якістю продукції, встановленням обов'язкових стандартів якості. Спеціалісти-контролери за два тижні до початку збирання врожаю зобо­в'язані відбирати на місці вирощування куль­тур проби продукції для лабораторного ана­лізу на рівень забрудненості радіонуклідами, нітратами і пестицидами. Повторному контро­лю повинна піддаватися кожна партія про­дукції безпосередньо при надходженні на ри­нок.

Одним із важливих заходів захисту спо­живачів є регулювання рівня цін на продукти, яке може здійснювати держава, нагромаджу­ючи їх запас і доставляючи потім на ринок при зростанні попиту.

Перехід до ринкової економіки можливий за таких умов: свобода підприємництва й тор­гівлі, свобода переміщення праці й капіталу від однієї галузі до іншої, наявність різних форм власності (приватна, колективна, дер­жавна) на основні засоби виробництва, лікві­дація земельної і банківської монополії, роз­ширення прав успадкування, розвиток коопе­рації (збутової, постачальної, обслуговуючої), використання найманої праці, пробудження в населення підприємницького мислення й за­безпечення його широкою інформацією, на­явність міцної влади, правове забезпечення виконання договорів і зобов'язань, надійний захист власності. Останнє зумовлюється тим, що розвиток ринкової економіки неминуче призведе до розшарування суспільства, появ­ляться не тільки багаті люди, але й велика маса бідняків. А як відомо, розкіш багача зав­жди збуджує обурення бідняків, котрі, гнані нуждою, намагатимуться заволодіти цим ба­гатством. Тому власники великих цінностей, придбаних працею багатьох років, а можли­во й поколінь, можуть спати спокійно лише тоді, коли їх надійно охороняє держава.

Ринкова економіка — це не просто вели­ка кількість ізольованих і відокремлених рин­ків. Вона є туго сплетеною сіткою цін, де змі­ни на одному ринку викликають багаточи-сельні й значні зміни на інших ринках. Особливо великий вплив на формування рин­ку продовольства справляє розвиток ринку землі, робочої сили й капіталів.

За останні п'ять років значно змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися справжній попит і пропози­ція. При цьому темпи зниження попиту наба­гато перевищили зменшення пропозиції. По багатьох продуктах ринок із дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з про-дажею продуктів. Хоч збільшилася їх реаліза­ція на міських ринках безпосередньо насе­ленню в рахунок оплати праці шляхом бар­терних угод, проте ще значна кількість виро­щеної сільськогосподарської продукції не зна­ходить збуту, згодовується худобі або псуєть­ся. Тільки в торговельних організаціях втра­ти, наприклад овочів, становлять щорічно 11—13%. У той же час високими темпами розширюється імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян роботи й засобів до існування. Спад попиту на продукти зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населен­ня, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю екс­портних можливостей сільськогосподарської продукції. Пропозиція продуктів зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробницт­ва та недоліки в системі маркетингу: мала за­інтересованість працівників в ефективному використанні ресурсів і поліпшенні стану реа­лізації продуктів харчування, дуже низька ма­теріально-технічна база переробних підпри­ємств і торговельних організацій, недостатньо розвинута інфраструктура ринку, майже припинила роботу споживча кооперація. У 1995 р. організаціям споживчої кооперації було продано лише 7,6% усіх реалізованих овочів і 18,2% фруктів та ягід. Диспропорції попиту і пропозиції продуктів зумовлені також впровадженням принципів саморегульованого ринку, яке сприяло роз­витку інфляційних процесів і зниженню міно­вої вартості сільськогосподарської продукції, зменшило можливість для розширеного від­творення виробництва та економічного зміц­нення господарств, сприяло значному скоро­ченню місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної здатності населення.

На внутрішньому ринку продовольства України продовжується зростання цін. Проте темпи підвищення їх істотно різняться по ок­ремих продуктах, зокрема: за період із серп­ня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчі вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоп­лю, а найвищі — на хліб і хлібопродукти, мо­локо, кондитерські вироби. Якщо індекс пари­тету цін у державній і кооперативній торгівлі (порівняно із хлібом пшеничним із борошна І сорту) становив по олії 7,9%, яблуках — 8,9, цибулі — 14,9, цукру — 19,6, картоплі — 20,3%, то по хлібу житньому — 100,8%, мо­локу — 92, кондитерських виробах — 82—94, м'ясу і м'ясопродуктах — 52—84%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчуван­ня відбувається меншими темпами, ніж у дер­жавній і кооперативній торгівлі. У цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вка­заний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.

Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо­живачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності ста­новить 0,3—0,35) — картоплі, капусти, столо­вих буряків тощо. Тому виробництво цих про­дуктів має більші шанси на розширення. А на тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, за умов самоухилення держави від регулювання ринкових відносин чекають застій і скорочення виробництва.

Прогнозоване насичення внутрішнього ринку продовольством й необхідність вико­нання експортних торгових зобов'язань зу­мовлюють потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити у найближчій перспективі вироб­ництво сільськогосподарської продукції на 5— 10%. Проте наявність потрібної кількості про­дукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоздатні затрати на вироб­ництво — друга передумова. І нарешті, вирі­шальне значення матиме постійне забезпе­чення високої якості запропонованих на рин­ку продуктів, розширення їх асортименту тг поліпшення зовнішнього оформлення товару Щоб подолати негативні тенденції у роз витку ринку продовольства, слід, насамперед посилити державне регулювання ринкови; відносин, підвищити ефективність викорис тання ресурсів, розширити державну допомо гу господарствам. Держава може здійснюва ти регулювання ринку через цінову й кредит но-податкову політику. Цінова політик. держави тільки тоді буде ефективною, коп ціни на сільськогосподарську продукцію за безпечать необхідні темпи розширеного віл творення виробництва, а прибуток на вкладе ний капітал буде не нижчим, ніж за інших не прямів його використання. Це є можливим з умов прийняття Закону України про використання мінімальних цін на сільськогоспода; ську продукцію, надання державних дотацій сільськогосподарському виробництву, розшірення, у першу чергу, експортних субсидій і скасування ПДВ. А щодо кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кре­дити на закладання багаторічних насаджень і догляд за ними до вступу їх в експлуатацій­ний період, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продов­жити строки повернення кредитних сум. Ни­нішні надто високі податки та проценти на по­зичковий капітал буквально розоряють сіль­ськогосподарські підприємства.

Поліпшити економічне становище госпо­дарств могло б впровадження такого заходу, як повернення з бюджету суми ПДВ, випла­ченої постачальникам за виконані роботи, на­дані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва й нема­теріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки (поряд із розвитком нових, конкурентоздатних джерел поставок засобів виробництва, а та­кож нових каналів збуту, зберігання, перероб­ки і розподілу продукції) слід поліпшити дер­жавні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, роз­ширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпе­чення зустрічного продажу їм необхідних ре­сурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних това­ровиробників, 1 зокрема:

збільшити митний податок на імпорт про­дуктів;

скасувати попередню оплату та податок (акциз на спирт) на експорт продуктів;

увести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогоспо­дарську продукцію;

створити сприятливі умови для увезення ресурсів, необхідних для впровадження прог­ресивних технологій вирощування й перероб­ки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

реалізувати комплекс заходів щодо роз­ширення зовнішнього ринку сільськогоспо­дарської продукції і продуктів її переробки.

Державна допомога вітчизняним товаро­виробникам повинна мати й непрямий харак­тер — це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції та захисту товаровироб­ників і споживачів, забезпечення ринковою І статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Головним резервом насичення внутріш­нього ринку продуктами й розширення їх екс­порту є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потен­ціалу України завдяки впровадженню інтен­сивних ресурсозберігаючих технологій, по­глибленню спеціалізації виробництва, удоско­наленню розміщення культур, поліпшенню структури посівних площ, розширенню пере­робки і зберігання продукції в місцях її виро­щування, а також у результаті перебудови структури виробництва на ресурсоекономний, особливо енергоекономний тип відтворення.

Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сіль­ськогосподарського виробництва та вдоскона­лення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих праців­ників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: