Xreferat.com » Рефераты по географии » Природоохоронні території

Природоохоронні території

декади вересня. Середньомісячна температура найжаркішого місяця (липня) становить 23°С з абсолютним максимумом в 39°С. Середньомісячна температура січня коливається від -1°С до -5°С. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5°С, а абсолютна - 70°С. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год./рік. Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - до 235-245 днів.

Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм, і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуванність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7°С. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1°С з максимумом в 27,6°С.

Рельєф заповідника рівнинний, поверхня майже горизонтальна з невеликим підвищенням в північній частині. Найбільш високими природними елементами території є піщані дюни Жебріянської гряди, приморські та прируслові гряди. За останні десятиріччя в результаті складування ґрунту від інтенсивних днопоглиблювальних робіт в півничній частині дельти в районі порту Усть-Дунайськ виникли штучно підвищені рельєфні елементи.

В гідрологічному плані дунайська дельта має добре розвинену систему рукавів першого та другого порядків. При цьому міжруслові дельтові острови мають блюдцеподібну форму за рахунок підвищених прируслових (сформованих в результаті відкладів мулу в повеневий період на берегах водотоків) та приморських (виникли внаслідок хвильової активності моря із морського піску та твердого стоку ріки) природних позитивних елементів дельтового рельєфу.

Гідрологічній режим заповідних територій майже повністю зумовлений гідрологією Дунаю. Протягом року ріка приносить в гирлову область в середньому близько 203 км3 води. Значно більше половини цього об’єму припадає на Кілійський рукав, який живить заповідні угіддя. Рівень води в дельті значно змінюється по сезонам. Найбагатоводніші місяці - квітень, травень і, частково, червень. Найменший стік припадає на вересень - жовтень. Підвищення фонового рівню Чорного моря, яке спостерігається в останні десятиріччя, поширилося і на дельту Дунаю. Так, за період з 1963 по 1992 роки він біля міста Вілкове (18 км від моря) зріс на 17 см.

На рівень води в дельті Дунаю значно впливають згінно-нагінні вітрові явища. В виключних випадках під їх впливом вода в дельті може підніматись на метр і навіть більше. При цьому підсолена морська вода в придонному шарі нерідко досягає м. Вілкове.

Первинна дельта Дунаю сформувалася в післяльодовиковий період із твердого стоку ріки на місці Давньодунайського лиману. Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава, що знаходиться нижче м. Вілкове, в геологічному плані досить молода. Її вік становить тільки біля 400 років. Створена вона на морських мілинах головним чином відкладами твердого стоку ріки з домішками піску морського походження. Залишком давнього пасма морських дюн є сучасна піщана Жебріянська гряда.

Ґрунти дельти сформувалися на базі річкового алювію та морського пісчаного субстрату в результаті дерново-лучного процесу в умовах сильного та тривалого зволоження. Для дельтових угідь найбільш характерні лучні, лучно-болотні, болотні ґрунти та солончаки. За механічним складом вони, переважно, важкосуглинисті та глинисті. На болотні ґрунти в дельті, природно, приходяться найбільші площі. Формуються вони практично на всіх занижених ділянках. Лучно-болотні ґрунти займають присхилові ділянки прируслових гряд і формуються в умовах тривалого затоплення. Значні площі в дельті займають новоутворені відклади приморських кіс і прибережних смуг островів. Вони звичайно є бідними на гумус та відзначаються невеликою вологоємністю. На алювіальних відкладах заплави Дунаю сформувалися дернові ґрунти різних типів. Засолені ґрунти представлені солончаками, в яких легкорозчинні солі знаходяться на поверхні.

Це найцінніша ділянка заповідника. Особливо велике природоохоронне значення має її передній край, де безперервно відбуваються інтенсивні процеси дельтоутворення. Серед усіх великих дельт середземно-морського та чорноморського басейнів, вторинна дельта Кілійського рукава Дунаю найменше змінена людською діяльністю і природні процеси дельтоутворення виражені тут в максимальній мірі. Свідченням цих процесів є нові острови та коси, що постійно створюються у приморській зоні дельти.

В плані збереження біорізноманітності найбільше значення в цій ділянці заповідника має мозаїчна приморська смуга з прилеглими мілинами. Це самі цінні в природоохоронному плані угіддя усієї української частини дельти. Тут практично зосереджений основний як ресурсний, так і видовий потенціал заповідника. Своєрідними оазисами біорізноманітності в дельті є розташовані вздовж водотоків прируслові заплавні ліси. Але майже суцільні очеретово-осокові зарості, якими представлені основні, віддалені від моря, площі дельтових островів в цьому плані значно бідніші.

На фоні плавнів ця територія заповідника значно відрізняється в рельєфі і являє собою потужні відклади піску з прошарками пилуватого піску. Рельєф цієї ділянки сильно диференційований на слобозадерновані піщані кучугури з відносною висотою до 4-х метрів та міжгривневі зниження. На жаль, основна частина пасма вкрита штучними різновіковими насадженнями сосни кримської. Але й в цих умовах Жебріянське пасмо ще зберігає значний природоохоронний потенціал, в першу чергу за рахунок рідкісних псамофітних природних комплексів. Цьому в значній мірі допомагає диференційованність рельєфу і інших екологічних факторів та їхня динамічність. Певну природоохоронну, екологічну та наукову цінність також мають екосистеми та їх сукцесії підростаючого різновікового соснового лісу. Так, наприклад, тут формується досить цікавій для региону лісовий орнітокомплекс.

Це досить цінний природний комплекс Дунайського біосферного заповідника. Незважаючи на те, що ця ділянка заплави повністю одамбована і її гідрологічний режим в значній мірі штучно регулюється, ще біля 10 років тому тут гніздилось до 50% деяких фонових водоплавних та біляводних птахів всієї української частини дельти Дунаю. Проте зараз екосистема плавнів сильно деградована, головним чином за рахунок значного накопичення в ній живих та відмерлих решток очерету та, в меншій мірі, рогозу, які зайняли до 40% об’єму води в угідді і стали причиною багатьох екологічних та економічних проблем. Ця територія потребує невідкладних заходів по її екологічному відновленню.

Одамбування острова та невдало регульований гідрологічний режим зумовили помітне осушення та засолення значної частини цього угіддя. Це призвело до значних екологічних змін в його природних комплексах. Разом з тим, утворення на острові чималих ділянок з елементами степової рослинності зумовили появу тут досить рідкого на півдні України степового ентомокомплексу. Велике природоохоронне значення має острівний природний заплавний ліс, який ще в значній мірі зберігся в позадамбовому просторі. В зимовий період відкриті ділянки острова мають велике значення для зимівлі палеарктичних видів гусей, в першу чергу білолобого та червоноволої казарки.

Флора Дунайського біосферного заповідника нараховує близько 950 видів судинних рослин, які належать до 371 роду та 97 родин. Серед них значно переважають трав'янисті види (96,7%). Основне ядро видового складу рослин утворює літоральний флористичний комплекс. Найбільшим різноманіттям відрізняється флора Жебріянськї піщаної гряди. Спектр провідних родин складають Айстрові, Злаки, Бобові, Осокові, Хрестоцвітні, Лободові, Гвоздичні, Губоцвітні, Гречкові, Зонтичні, Жовтецеві, Шорстколисті, на яких припадає більше половини всіх видів. Переважна більшість видів рослин заповідника належить до ентомофільної групи.

В екологічному аспекті у складі флори заповідника переважають мезофіти (23,3%), ксеромезофити (21,0%), мезоксерофіти (17,0%) та гігрофіти (13,2%). Вони складають рослинність травяних боліт та болотистих лук, які займають в заповіднику найбільші площі.

У складі флори заповідника налічується 65 ендемічних видів чорноморсько-каспійського ендемічного комплексу. Вони відносяться до 44 родів та 21 родини. 16 видів рослин занесені до Червоної книги України. В заповіднику знаходяться найбільші в Україні зарості водяного горіха плаваючого та меч-трави болотної.

Значним числом представлені адвентивні види - 13,3%. Вони, головним чином, приурочені до меліорованих земель, а також в значній кількості трапляються на алювіальних ділянках приморських гряд.

Рослинність заповідника являє собою територіально цілісну, але генетично різнорідну сукупність різних її типів: болотної, водної, лучної, галофітної, лісової та псамофітної. Провідним фактором, який визначає територіальний розподіл та співвідношення угрупувань різних типів є гідрологічний режим та інтенсивність алювіального процесу.

Основним компонентом рослинного покриву біосферного заповідника є болотна рослинність, яка займає більше половини його території. Друге місце належить водній рослинності. Вона представлена невкоріненими вільноплаваючими, вкоріненими зануреними, вкоріненими з плаваючими листками та повітряноводними формами. Лучна рослинність займає рівнинні ділянки прируслових та заплавних гряд і представлена угрупуваннями болотистих, засолених, справжніх та остепнених лук. Значні площі займає псамофітна рослинність. Основні її масиви приурочені до піщаних арен Жебріянської гряди.

Лісова рослинність заповідника є характерним елементом плавнів дельти Дунаю, хоч і не займає в ній значних площ. В її складі переважають різні види верб. Серед них найбільш звичайні верба біла та верба ламка. Чагарникова рослинність, як і лісова є також характерним елементом дельти. Вона поділяється на чагарникову заплавну та чагарникову приморську. Найбільш характерним видом чагарникової приморської рослинності є обліпиха крушиновидна. Її зарості в заповіднику найбільші серед природних в Україні. Солонцева та солончакова рослинність не є характерним елементом плавнів Дунаю і представлена досить незначними площами.

Для території заповідника на сьогодні відомо 39 видів грибів, які належать до 21 роду. Це далеко не повний їх список, тому, що детальні мікологічні обстеження даної території практично не проводились.

По кількості видів фауни дельта Дунаю є чи не найбагатшим місцем у сучасній Європі. Досить повно тваринний світ представленний і на території Дунайського біосферного заповідника.

Для заповідника відомо 1937 видів комах, серед яких 40 занесено до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Причому, згідно з оцінками експертів, це лише менше половини всіх видів комах, що реально мешкають на його території. Загальна кількість останніх оцінюється в 5,5 тисяч. Цікаво, що серед виявлених для заповідної території видів комах 7 є новими для науки.

Фауна риб заповідника нараховує 90 видів, які належать до 30 родин. При цьому в заповідних водах зустрічаються всі 7 видів риб із Європейського червоного списку. А серед 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут мешкає 15. Серед них і білуга — найбільша серед риб, що мешкають в прісних водах. Особливу роль Дунай, в тому числі і заповідна акваторія, відіграють для збереження чорноморських стад прохідних осетрових риб. Серед всіх річок Чорноморського басейну тільки в Дунаї ще зберігся їх природний нерест. Промислові запаси основних видів річкових риб після широкомасштабного обвалування пойми в 1960-70-х роках, що призвело до втрати близько 30 тисяч га нерестилищ, значно скоротилися.

Фауна земноводних заповідника та найближчих прилеглих територій нараховує 11 видів та 11 підвидів, які належать до 2 рядів, 6 родин і 6 родів.

Плазунів для заповідних територій відомо 5 видів та 6 підвидів, які належать до 2 рядів, 3 родин і 5 родів.

Серед земноводних найбільш чисельними є озерна та їстівни жаби, звичайна квакша та дунайський тритон, а серед плазунів — болотна черепаха та звичайний вуж. Серед цієї групи тварин види, що занесені до Європейського червоного списку та Червоної книги України в заповіднику відсутні.

Найчисельнішою та найважливішою як в природоохоронному, так і екологічному та економічному плані групою хребетних тварин заповідника є птахи. Тільки з 1983 року їх на теперішній території біосферного заповідника відмічено 257 видів, що становить біля 63 % орнітофауни України. А всьго в дельті Дунаю за весь час спостережень зареєстровано більше 320 видів птахів. Звичайно, зустрічі значної кількісті з тих, що ще не відмічені на заповідній території досить ймовірні. Про далеко неповний існуючий список орнітофауни заповідника свідчить реєстрація на розташованному приблизно в 22 км в морі від його морського кордону острові Зміїному 236 видів птіхів, не менше 20 з яких невідомі для заповідника.

З 5-и ділянок заповідника найбільше видове різноманіття птахів характерне для вторинної дельти Кілійського рукава — 220 видів. Далі в цьому ряду слідують Стенцівсько-Жебріянські плавні, Жебріянське пасмо, острів Єрмаків та територія ставкового господарства.

Серед зареєстрованих на заповідній території 257 видів птахів 44 (17,1 %) занесено до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Найбільша їх кількість трапляється у вторинній дельті Кілійського рукава Дунаю — 37. Дещо менше — 35 — відомі для Сценцівсько-Жебріянських плавней, 28 — для Жебріянської гряди, 25 — острова Єрмаков та зовсім незначна кількість для ставкового господарства

Серед колоніальних птахів територія Дунайського біосферного заповідника найбільш вагома для малого баклана — до 700 пар, що становить біля 6 % світової популяції виду, та ковпика (косаря) — до 360 пар. Досить численні в заповіднику великий баклан, сіра, руда, мала та велика білі чаплі, квак, річковий та рябодзьобий крячки; також в заповіднику нерідкі кормові зграї рожевого пелікану, що налічують до кількох сотень птахів (в останні роки відмічені поодинокі спроби гніздування цього птаха на території заповідника). Трапляється і кучерявий пелікан — його єдине в межах України місце гніздування розташоване в південній частині озера Кугурлуй (вище по Дунаю відносно заповідника) і є перспективним районом для приєднання до заповідної території.

З рідкісних видів хижих птахів в заповіднику багато років гніздиться орлан-білохвіст.

Ссавці в заповіднику представлені 42 видами. Серед них 6 (14,3 %) занесено до Європейського червоного списку та 13 (31,0 %) — до Червоної книги України. Для деяких з них — таких як норка європейська та лісовий кіт дунайські дельтові угіддя є дуже важливими для їх виживання в європейському масштабі. Окремі види ссавців на заповідній території мають певне мисливське та промислове значення. Їх раціональна експлуатація доцільна в відповідних зонах заповідника. Це, в першу чергу, ондатра та дикий кабан.

Дунайські плавні

Дивовижна місцинка є на нашій землі — дельта Дунаю. У 1973 році тут створений біосферний заповідник міжнародного значення «Дунайські плавні». Площа його 2000 гектарів, проживає в ньому більш трьохсот видів птахів, косулі, видри, лісовий європейський кіт, рідкісні рептилії; тут розташовані нерестилища риб. В заповіднику зустрічаються тварини, занесені до Червоної книги України: орлан-білохвіст — найбільший пернатий хижак в Україні (його часто називають «морським орлом»), пелікан рожевий, копиця, біла і сіра чаплі, лелеки білий та чорний, скопа (хижий птах, що живиться тільки рибою, дуже рідко зустрічається у пониззі Дунаю).

Чорноморський державний біосферний заповідник національної Академії наук України

- Заповідник створено у 1927 році.

- У 1927-1932 роках він частина Приморського заповідника.

- У 1932-1933 роках _ опорний пункт інституту "Асканія-Нова".

- У 1984 його включено у мережу заповідників біосферних.

Чорноморський заповідник займає острови та прибережні ділянки на південно-західному узбережжі області від дельти Дніпра до Джарилгацької затоки.

До складу заповідника входить три групи ділянок, різних у природному відношенні: лісостепові, розташовані на Нижньодніпровських пісках між Ягорлицькою затокою і Дніпровським лиманом; ділянки солончакових цілинних станів, що займають узбережжя Ягорлицької і Тендрівської заток Чорного моря; острови _ Тендра, Бабин, Смолений та Орлів у Тендрівській затоці, Круглий та Довгий в Ягорлицькій затоці і південна частина острова Джарилгач у Чорному морі.

Завдяки розмаїттю природних ландшафтів і своєрідному географічному розміщенню заповідника тваринний і рослинний світ надзвичайно багаті.

Тут зростає більше 700 видів рослин, а 41 вид унікальної флори особливо охороняється (24 види занесено до Червоної книги України, 17 видів _ до Європейського Червоного Списку). В заповіднику мешкає 305 видів птахів (з них 57 видів занесені до Червоної книги України), 44 види ссавців, більше 70 видів риб.

Природні комплекси Чорноморського біосферного заповідника є еталонами природи Причорномор'я. Крім еталонних функцій, ці комплекси відіграють важливу роль у підтримці екологічного балансу в регіоні та суттєво компенсують згубне антропогенне навантаження на екосистеми.

Значення Чорноморського заповідника для стану природного середовища Херсонщини полягає в збереженні рідкісних, вузько ареальних та ендемічних видів, генофонду природних і напівприродних угрупувань приморської смуги нашого краю ландшафтів, що зникли внаслідок господарського освоєння земель, відтворенні промислових видів риб та мисливської фауни.

Значний внесок у вирішення різноманітних питань заповідної справи зробили Латишев М.М., Семенов С.М., Давидич П.С., Кадецький Ф.П., Клименко М.І., Ардамацька Т.Б., Зелінська Л.М., Ястребов С.А., Бабен- ко І.І., Леонов І.Ф., Пархоменко О.В., Гонта І.М., Зима В.В.

Чорноморський заповідник має статус наукового академічного закладу і виконує великий обсяг науково-дослідної роботи з моніторингу стану природних комплексів заповідника, розробки наукових засад збереження екосистем та інших тем.

Чорноморський біосферний заповідник. Кінбурнська коса

Батько Історії Геродот, який відвідав ці краї ще в 5 столітті до н.е., залишив запис, що став основою легенди про Гілею. «Якщо перейти Борисфен, - записав він на своїх пергаментних сторінках, - перша від моря країна - Гілея, якщо йти нагору від неї - там живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, звуть борисфенітами, а самих себе ольвіополітами...». (Гілея в перекладі з давньогрецького - земля, покрита густими лісами).

Перші дослідники Кінбурнського півострова не знайшли тут нічого такого, що нагадало б Їм райську країну, описану Геродотом. Сумна одноманітна картина: піски, солончаки, безлюддя. Піщані пагорби (тут вони звуться «кучугурами»), озерця в очереті та солоні болота, хирлява, випалена нещадною спекою травичка... І раптом - що за диво! - вільхові крони змикаються над головами - так, що навіть у ясний день під ними сутінно. Старі-престарі корчуваті верби схиляються над озером. Суцільна стіна з гнучкої лози, жостеру, тернику й ожини – непролазні хащі. Невідомо ким протоптана серед півтораметрових трав стежинка приводить до патріарха лісу - могутнього дубу. Нескінченна симфонія пташиних голосів...

Це - не казка і не фантазія. Це - Волижин ліс, що розкинувся на Кінбурнському півострові, маленька ділянка Чорноморського державного заповідника, зримий доказ того, що легенди про Гілею мали під собою життєву основу. Чорноморський заповідник, створений у 1927 році, об'єднав залишки пралісів на Кінбурнському півострові і південних берегах Дніпровсько-Бузького лиману, ділянки цілинного степу в північно-західному Причорномор'ї і численні піщані острови з водоохоронною зоною в Ягорлицькій і Тендрівській затоках. Під охорону взяли мільйонокриле пташине царство і рідкісні види ссавців.

Нині Чорноморський біосферний заповідник - унікальне явище в Україні. Цей комплекс природних дібров і водно-болотяних угідь має міжнародне значення. Серед сухого степу, піщані пагорби якого покриті щільним типчаком, ковилою, мохом, очам мандрівника відкриваються переліски, гаї, наповнені пташиним гомоном і щебетанням. Картину доповнюють озера, береги яких поросли очеретом, а на тихих плесах - безліч качок, чайок, куликів. На обрії блакитним маревом видніються мілководні морські затони, обрамлені червоними солеросами- солончаками. На мерехтливій поверхні заток темними хмаринами плавають заповідні острови.

Це тільки перше враження, воно далеко не вичерпує всієї розмаїтості ландшафту, флори і фауни заповідника. “Його ділянки, що займають біля трьох тисяч гектарів суші на території Миколаївської області (і плюс понад шість тисяч гектарів на території Херсонщини), а також більше 350 км2 водних просторів у Ягорлицькій і Тендрівській затоках, неповторні за своєю красою, багатству рослинного і тваринного світу. Якщо говорити мовою сухої статистики. Чорноморський заповідник - це близько 600 видів диких рослин, у тому числі 24 лікарські, це 280 видів пернатих і близько 50 видів ссавців.

Розташований на одному з магістральних шляхів пташиних перельотів, заповідник дає притулок і їжу майже 300 видам пернатих. Серед них є досить унікальні й рідкісні види. Наприклад, чорноголові чайки в такій кількості не гніздяться більше ніде у світі. Або релікт пташиного царства - орлан-білохвост. Тут можна зустріти фазанів і оленів, зайців і лисиць, диких кіз і кабанів, сірих і білих чапель, пеліканів і лебедів, почути солов'я й іволгу.

На початку 60-х років XX століття люди почали відроджувати Гілею на Кінбурнському півострові. Тут уже підросли зелені ряди молодого соснику, почав формуватися мікроклімат, подібний якому важко знайти на усьому північному узбережжі Чорного моря. Аерозолі морського повітря, насиченого запахами хвої і степових трав, складають його цілющу основу. Із пустельного кутка, випаленого тисячолітнім сонцем, морський берег півострова перетворився на одну з прекрасних здравниць Чорномор'я.

До території Чорноморського біосферного заповідника належить лише мала частина Кінбурнського півострова. Багато років цей малонаселений і важкодоступний куточок Миколаївської області залишався майже поза сучасною цивілізацією. Сьогодні тут розташовано три невеликі села - Покрівка, Василівка і Покровське, де постійно проживає близько 800 чоловік.

Можливо, саме завдяки заповідній природі, Кінбурнська коса завжди приваблювала людей творчих професій. Ці місця облюбували художники, тут знаходять натхнення письменники, тут набираються сил і здоров'я городяни, які втомилися від шуму і метушні. Місцеве населення зберігає свій традиційний уклад життя і своєрідний колорит, живе у єднанні з природою.

Ця смужка суші, яку у ясну погоду добре видно з високого очаківського берега, тягнеться зі сходу на захід паралельно материку, відокремлюючи Дніпровсько- Бузький лиман від Чорного моря. Півострів цей довгий (близько 40 кілометрів) і вузький, найширше місце коси - не більше десяти кілометрів. А у найвужчому місці однією ногою можна стати в море, іншою - у лиман.

Кінбурнська коса - чи не самий опоетизований куточок Миколаївщини. Багато поетів і прозаїків присвятили цій благословенній землі свої твори, твори про яскраву історію, мальовничу природу, самобутні характери жителів Кінбурна. Героїчна історія цієї землі відбита в романі «Кінбурн» українського письменника, уродженця Покрівки Олександра Глушко, про нинішні реалії життя коси можна дізнатися в романі «Червона риба» українського письменника Івана Григурко. Кінбурну присвячували свої твори художники і письменники з Києва, Москви, Одеси і багатьох інших міст.

Кінбурнська коса - унікальний природний комплекс нижньодніпровських пісків, це мозаїка піщаних степів, природних гайків і дібров, водно-болотяних об'єктів і штучно створених соснових насаджень. Тут спостерігається значна кількість рослин ендемічних (тобто таких, що ростуть тільки тут), а також рідких і зникаючих видів, що знаходяться під охороною (береза дніпровська, чабрець дніпровський, волошка короткоголова тощо). На цій території близько 60 видів тварин, занесених у Червону книгу України. Серед них скарабей священний, гадюка степова, ходулочник, сліпиш піщаний. Цей район є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їхньої концентрації, гніздування й зимівлі. З огляду на все це, з метою збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості, забезпечення організованого відпочинку трудящих і потреб місцевих жителів, у 1992 році рішенням Миколаївського обласної ради на території півострова був створений регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» площею 17890,2 га, з яких 5631,3 га акваторій.

Карпатський державний заповідник

Природа Українських Карпат - мальовничі гори, швидкі ріки, чудові полонини, краса природних ландшафтів, багатий рослинний і тваринний світ, чудові полонини-майже два сторіччя викликали у прогресивної громадської думки про необхідність збереження всього цього багатства природи.

Вчені ще на початку ХХ ст. ставили питання про створення у Карпатах заповідників, однак це стало можливим лише після возз'єднання західних українських земель в єдиній Українській державі. Вже в 1940 р. тодішній уряд прийняв рішення про організацію в Карпатах державних заповідників “Чорногора” і “Горгани”. Однак виконання його перешкодила війна і наступний період відбудови народного господарства. Лише в 1964 р. дві комплексні ділянки- “Чорногора” і “Уголька” - було віднесено до категорії заповідних. Остаточне рішення про створення Карпатського державного заповідника було прийнято 12 листопада 1968 р.

Під заповідник тоді відводилася територія чотирьох лісництв загальною площею 12672 га. Територію навколо заповідника було проголошено охоронною зоною, до якої, зокрема, входять полонини, що оточують гору Говерлу. Відповідно до адміністративного поділу, заповідні лісництва знаходилися в межах Івано-Франківської і Закарпатської областей. Райони Карпатського державного заповідника з його величними вершинами, гірськими ландшафтами, мальовничими долинами річок Прут і Чорний Черемош завжди приваблювали велику кількість туристів, екскурсантів і відпочиваючих. Тому постало питання про створення в Карпатах, з метою задоволення зростаючих рекреаційних потреб населення, державного природного національного парку.

У 1980 р. уряд прийняв постанову про організацію Карпатського державного природного парку. Центральною частиною його стали Говерлянське і Чорногірське заповідні лісництва, що були передані до його складу з Карпатського заповідника. Вся територія цього парку знаходиться в межах Івано-Франківської області. Слід зазначити, що перед створенням державного природного парку, в грудні 1979 р., до складу Карпатського державного заповідника були включені державний заказник “Широкий луг” та пам'ятка природи “Долина нарцисів”. Загальна площа заповідника, завдяки цьому, становить 12706,5 га. Всі три його заповідні масиви розташовані на території Тячівського, Рахівсьокого і Хустського районів Закарпатської області. Таким чином, територія заповідника характеризується високогірними, передгірними та рівнинними ландшафтами, що знаходяться на висоті від 200 до 2061 м над рівнем моря. Найбільшим у заповіднику є Угольсько-Широколужанський масив у Тячівському районі загальною площею 10363 га, який розташовано на південних схилах гірського хребта Красна і включає Угольське і Широколужанське заповідні лісництва. Цей масив знаходиться у басейнах Малої і Великої Угольки та Лужанки, що є притоками річок Тереблі і Тересви.

Високогірний масив заповідника на Рахівщині розташований на південному макросхилі Чорногірського хребта, який прилягає до гори Говерли. Тут знаходиться Чорногірське заповідне лісництво, якому належить2100 га пралісів і полонин. Хустський масив, як філіал заповідника, розташований в рівнинній частині Закарпаття на правобережній терасі річки Тиса. Це широковідома “Долина нарцисів”, заповідна площа, якої становить 256, 5 га.

Із загальної кількості 1950 представників рослинного світу Карпатських гір у заповіднику виявлено 868 видів, у тому числі 52 рідкісних.

В Угольсько-Широколужанському масиві заповідника знаходяться майже незаймані праліси, надзвичайно цінні у ботаніко-географічному відношенні. Для них характерні майже всі представники середньо гірської і гірської дендрофлори Карпат, серед яких чимало реліктів - тис ягідний, яловець козацький, смерека звичайна.

Найціннішим є Угольське заповідне лісництво, широковідоме як заповідний масив під назвою “Уголька”, оскільки він розташований між двома річками Великою і Малою Уголькою. Висота букових дерев тут сягає 40-50 м, а товщина стовбура - 2м. На деяких ділянках тут збереглися незаймані реліктові букові ліси з окремими деревами тису ягідного, яких тут на площі 100 га налічується до 1500 екземплярів. За ареалом і кількістю дерев тису ця ділянка друга в Карпатах після “Княждвірської дачі” в Івано-Франківській області.

В районах заповідного масиву можна зустріти виходи на поверхню юрських відкладень вапняків у вигляді скельних утворень різноманітних незвичних обрисів. На його території багато рік, у яких водиться форель.

Місцями у скель або і на рівних ділянках можна натрапити на ями які ведуть до карстових печер. Слід зазначити, що на території заповідника розташований карстовий район Українських Карпат. Особливо сталостатовим вбранням відзначаються печери “Молочний камінь”, “Гребінь”, а найглибша в Карпатах шахта “Дружба” є місцем утворення аномальних за формою сталактитів - геліктитів.

Широколужанське заповідне лісництво знаходиться на південних схилах полонини Красна, між хребтами Щербань (1171 м), Шавна (1282 м) і вершиною Топаги (1552 м). На відміну від “Угольки”, де букові праліси зростають на вапняках, широколужанські бучини в основному займають карпатські фліші, де місцями на поверхню виходять вулканічні породи, які поволі вивітрюються, утворюючи скелі з гострими піками.

На території “Широкого Лугу”, в урочищі “Ялинкуватому”, збереглася група дерев смереки відокремлена від суцільного її ареалу в Карпатах. Про аборигенність смереки свідчить фітоценотичний склад асоціацій, в якій багато типових бореальних елементів флори.

В місцях, де ґрунтові умови кращі для росту і розвитку дерев, у надсадженях зменшується доля смереки і водночас збільшується кількість ялиці і бука, внаслідок чого утворюються високопродуктивні буково-ялицеві реліктові угрупування.

Основні типи гірської рослинності представлені буково-смерековими, смереково-буковими та ялицевими лісами. Є угрупування сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського, родендрона кочі, на більших висотах - альпійські луки.

Верхній гірський лісовий пояс у заповідному лісництві досягає висоти 1500-1600 м над рівнем моря. Тут переважають хвойні - смерека звичайна, ялиця біла. Супутниками смереки є явір, клен, в'яз, іноді бук. На крайній межі поширення лісу смерека змінюється криволіссям із сосни гірської. Ліси відзначаються високою продуктивністю, висота дерев - 37-40м.

На висоті 1600-1850 м над рівнем моря ліси переходять у субальпійський рослинний пояс, де ростуть сосна гірська, вільха, яловець сибірський. На верхній межі цього поясу збереглися найбільші ділянки карпатсько-балканського ендемічного виду - родендрону кочі. Велику наукову цінність являють і наскельниця лежача та водянка чорна. Важливе значення має тирлич жовтий, який занесений до Червоної Книги

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: