Кримінально-правовий аспект тероризму
Продовжуючи аналіз об’єкта тероризму, слід зауважити, що найбільш суттєве значення для правозастосовчої діяльності має безпосередній об’єкт, під яким розуміють ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу. Визначення безпосереднього об’єкта має важливе значення для з’ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, правильної кваліфікації скоєного, сприяє відмежуванню вчиненого діяння від суміжних злочинів тощо. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє частіш за все і з найбільшою точністю провести розмежування між схожими злочинами, бо у більшості випадків є тим елементом складу, який притаманний тільки цьому і більш ніякому злочинові.
Хочеться підвести підсумки всього викладеного: ми думаємо ніхто не буде сперечатися з тим, що одним з найважливіших елементів злочину й ознак складу злочину є об’єкт злочину, і саме це питання традиційно залишається найдискусійнішим у кримінально-правовій науці. Та не дивлячись на все різноманіття позицій, на наш погляд, усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об’єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. Ми виходимо з того, що терористичний акт – багатооб’єктний злочин. Основним безпосереднім об’єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об’єктами можуть бути також і життя, здоров’я, честь та гідність громадян, власність тощо.
У вітчизняній науці кримінального права немає єдиної думки щодо о’бєкту злочину.
Так, на думку В.В. Мальцева об'єктом терористичного акту виступає суспільна безпека (відносини, що забезпечують безпеку невизначено великого числа членів суспільства). І.А. Попов вважає, що терористичний акт - багатооб'єктний злочин, основним об'єктом якого є суспільна безпека, а додатковим – життя, здоров'я, майнові або інші інтереси людей. В.С. Комісаров і А.І. Коробєєв під об'єктом даного злочину розуміють сукупність суспільних відносин, що регламентують основи (корінні інтереси) забезпечення безпечних умов існування суспільства [30, C.4].
Я вважаю що суспільній безпеці як об'єкту терористичного акту властивий комплекс відносин по захисту особи, матеріальних цінностей, соціальних інститутів, оточуючого середовища і ін. Посягання на суспільну безпеку неминуче пов'язане із загрозою цим благам або спричиненням ним реальної шкоди. Таким чином, без вибуху, підпалу, загрози не може бути самого тероризму, а ці дії в свою чергу, неможливі без спричинення шкоди особи або власності або хоча б загрози його.
2.2 Юридичний аналіз об’єктивної сторони складу злочину
Розглянемо наступний елемент складу злочину – об’єктивну сторону. Як зазначає Коржанський М.Й, об’єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його ознаки, встановлені кримінальним законом, це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин? [37, C.334].
Можна сказати і по іншому, що об’єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.
Об’єктивна сторона визначає: а) у чому полягає злочин, б) яким чином він скоюється, в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає, г) за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.
Основні ознаки об’єктивної сторони зазначаються в диспозиціях статей Особливої частини КК, сутність злочинів взагалі полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою об’єктивної сторони. Слід зауважити, що кримінальна відповідальність настає лише за суспільно небезпечне діяння, а не за думки, намір вчинити злочин.
Об’єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони [38, C.29]
Принциповим моментом є те, що, на відміну від тварин, у людини є воля, втілення якої в оточуючому середовищі відбувається за допомогою вчинення певних дій. Особисто ми не погоджуємось з думкою С.М. Мохончука, який стверджує про можливість вчинення терористичного акту шляхом бездіяльності, бо за своєю природою тероризм полягає у вчиненні або загрозі вчинення певних дій [39, C.3]. Якщо ж керуватися логікою даного дослідника, то будь-який злочин може бути вчинений шляхом бездіяльності. Зрозуміло, що з даною тезою важко погодитись. Більше того, тезу про можливість вчинення терористичного акту шляхом бездіяльності С.М. Мохончук підкріплює лише прикладами, у той час, як аналіз об’єктивної сторони, проводиться лише щодо дій, а не діяння. Таким чином сам автор свою тезу про можливість вчинення теракту шляхом бездіяльності не підкріплює стрункою системою аргументів.
Форми прояву таких дій різноманітні, але всі вони характеризуються способом, знаряддями та засобами, місцем, часом та обстановкою (ситуацією) вчинення терористичного акту, розглянемо більш детально ці ознаки.
Особливість способу вчинення актів тероризму - певного методу, порядку і послідовності рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину, - полягає в тому, що він є необхідною, але не конструктивною ознакою в об’єктивній стороні злочину „терористичний акт”. Зауважимо, що вивчення способу вчинення терористичного акту є вкрай важливою проблемою. Являючись елементом злочинної поведінки, яка знаходить всій вираз ззовні, спосіб вчинення тероризму тут у повній мірі „наповнений у той же час вольовим (психічним) змістом” [26, C. 214].
Розглянемо спосіб вчинення злочину, використовуючи інструментарій науки кримінального права.
Щодо вирішення цієї проблеми не спостерігалося одностайності серед дослідників тероризму. Одна група вчених намагалася окреслити ті способи, за допомогою яких може бути вчинений терористичний акт [33, C.77]. Така позиція знайшла своє відображення у КК Франції, Росії,України та деяких інших держав.
Інша група вчених запропонувала виражати сутність цих способів більш узагальнено: 1) нав’язування певних доктрин шляхом насильства і залякування (Гансбург) 2) використання засобів, які вже в силу своєї природи приводять до тероризування населення; 3) застосування будь-якого засобу, здатного до тероризування населення.
Водночас, окреслюючи першу позицию, яка і закріплена в ст.258 К.К.України, вважаю, що було б більш прийнятним сконструювати кримінально-правову норму таким чином, щоб все ж таки уникнути зайвих обтяжуючих перерахувань. З цього приводу російський вчений Ю.М. Антонян зазначає: „Ни перечень способов, ни перечень орудий терроризма ни в коем случае нельзя считать исчерпывающим, поскольку человеческая изобретательность по части насилия поистине безгранична” [22, C.189].
Ми підтримуємо дану позицію, адже усвідомлюємо, що передбачити вичерпний перелік дій які можуть здійснюватися при терористичному акті, не має можливості. Відмітимо, що більш прийнятним вважаємо саме другий підхід, хоч він і був проігнорований нашими законодавцями, за якого можна було б позбутися громіздких перерахувань, у диспозиції терористичного акту, способів його вчинення, і водночас спробувати відобразити загальний механізм вчинення терористичного акту.
Однак, аналізуючи ст.258 КК України, слід відзначити, що об’єктивна сторона цього злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч.1 ст.258).
Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням – здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.
Що стосується вчинення вибуху, то застосування при акті тероризму ядерного матеріалу становить більшу суспільну небезпеку, ніж застосування вибухівки. Зрозуміло, що численні жертви можуть бути як за першого, так і за другого випадків, проте ступінь суспільної небезпеки при застосуванні ядерного матеріалу набагато вищий. Аргументуючи далі власну позицію щодо недоцільності перерахування способів, засобів та знарядь вчинення терористичних актів, у диспозиції, наведу дані, які були отримані за допомогою обробки наявних даних МВС України, а також з Інтернету. Отже, проаналізувавши можливі способи вчинення актів тероризму, можна виокремити тільки сім основних видів вибухів.
Вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад, у місті Фастові Київської області стався вибух гранати, прикріпленої із зовнішнього боку до ручки вхідних дверей квартири начальника відділу боротьби з організованою злочинністю).
Вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад терористичний акт у США 11 вересня 2001 року).
Вибух бомби, що надійшла поштою. (Так, стався вибух бомби в Ізраїльській Раді в Лондоні 9 вересня 1972 року, коли загинула одна людина, яка розкрила листа, що надійшов до Ради. Ще одним прикладом є діяльність Теда Казінські, який мешкав у США. З 1978 року він почав розсилати відомим американцям (вченим, бізнесменам) бомби-посилки. Усього розіслав 16 бомб. Внаслідок такої „веселої пошти” загинуло 4 особи, декілька осіб було поранено).
Вибух бомби у повітряному судні (зокрема, вибух бомби у літаку американської компанії „Пан Амерікан” у Локербі (Шотландія), внаслідок чого загинуло 140 осіб).
Вибух бомби поруч з об’єктом, який необхідно знищити. (Так, 5 лютого 1998 року в м. Сімферополі стався вибух невстановленого пристрою поряд з службовою автомашиною першого заступника голови Ради Міністрів Криму, голови Керченського міськвиконкому О.Сафонцева, внаслідок якого отримали поранення О. Сафонцев, який 23 лютого внаслідок отриманих поранень помер, і міліціонер спецпідрозділу „Беркут” Р.Гаркуша. Вибуховий пристрій було закладено в урні для сміття біля входу до будинку. Ще одним прикладом є вибухи у безпосередній близькості з посольством США у Кенії в Найробі у 1999 році, внаслідок чого було вбито 12 американських громадян, 32 місцевих жителя, які працювали у посольстві, та 247 інших кенійських громадян, близько 5000 кенійців, 6 американців і 13 місцевих службовців посольства були поранені).
Вибух бомби у легковій машині. (Так, вибух в м. Алушті автомашини старшого слідчого в особливо важливих справах управління ГУМВС України в Криму).
Вибух бомби у вантажній машині (наприклад, вибух вантажівки у Бейруті позбавив життя 241 особи).
Окрім вибухів, можна перераховувати вбивства, викрадання, різного роду атаки зі стрілецькою зброєю (кулемети, гранатомети тощо), загрози отруєння та багато іншого. Отже, перераховувати усі можливі способи вчинення терактів є недоцільним. Проте, закріплення у статті про відповідальність за терористичний акт, кваліфікованих видів його вчинення вирішує проблему не лише з диференціацією ступеню суспільної небезпеки, а й може служити вагомим підгрунтям при призначенні покарання судом з урахуванням способу, засобів та знарядь вчинення терористичних актів.
Що стосується інших дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерву руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речавин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо. Цей перелік дій є інформативним, тобто не є вичерпним для кримінально-правової характеристики злочину – терористичного акту. Тому також вбачається можливість кваліфікації злочинного діяння з використанням комп’ютерних технологій як терористичного акту.
У міжнародній кримінологічній думці такий вид злочинності визначають через категорії „комп’ютерний тероризм”; чи „кібертероризм” - вчинення злочинів із застосуванням комп’ютерних технологій, зокрема, через транскордонну комп’ютерну мережу Інтернет, з метою порушення безпеки особи, суспільства, держави, людства [40, C.199].
Для прикладу, за повідомленнями зарубіжних засобів масової інформації, у травні 1998 р. У Шрі-Ланці вперше було офіційно оголошено, що терористичні групи „Тигри звільнення Тамилу” здійснили масовану кібернетичну атаку через Інтернет, спрямовану проти комп’ютерних систем посольств різних держав у столиці цієї країни.
Враховуючи масову доступність комп’ютерних засобів, не виключено, що вони використовуються і терористами для підготовки терористичних актів (збору необхідної інформації, обміну інформацією при організації, підготовці, та плануванні злочину), а також як предмет злочинного посягання для досягнення мети терористичного акту.
Що стосується створення небезпеки для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч.1 ст.258) то вони полягають у таких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров’ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв’язку, забезпеченню споживачів водою, енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності.
Наступна форма об’єктивної сторони терористичного акту – це погроза вчинення зазначених у статті дій, то вона являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілих осіб для того, щоб зламати їх опір, щодо прийняття певних рішень чи вчинення дій. У ст.258 при окресленні терористичного акту, такі дії, як застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, чи інші дії, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, поставлені в один ряд з погрозою вчинення цих дій, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною переліченим діям, тобто є безпосередньою і може бути виконана суб’єктом злочину. Погроза може виражатися в словах, демонстрації зброї або інших предметів, які вказують на реальну загрозу, вчинення дій перерахованих вище. Погроза може випливати з обстановки, інколи вона має невизначений характер, (наприклад “зробіть так, а то гірше буде”), але частіше вона чітко сформульована. В такому випадку злочин вважається закінченим з моменту вираження погрози будь-яким із зазначених способів, незалежно від того чи була вона в подальшому втілена у життя.
Окрім цього, слід враховувати час, місце та обстановку (ситуацію) вчинення актів тероризму. Однак, взагалі характеризуючи наведені ознаки, слід наголосити, що при вчиненні актів тероризму вплив відбувається не лише безпосередньо на жертви, а й на невизначене коло осіб, що не є повністю передбачуваним, і певною мірою нівелює усі спроби законодавця чітко визначити ймовірні місця та час їх вчинення. Тому, на наш погляд, такі ознаки, як час та місце вчинення актів тероризму недоцільно відносити до атрибутивних, проте суди, звичайно, повинні враховувати їх при призначенні покарання.
Щодо аналізу такої ознаки, як обстановка вчинення злочину, тобто сукупності зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю або наявністю певних подій, то відмінною рисою терористичного акту є те, що дії вчиняються відкрито, демонстративно, вони не обмежуються спрямуванням лише на особистісні інтереси потерпілого, а посягають на більш широке коло відносин і соціальних цінностей (невизначене коло осіб, певний соціальний контингент тощо).
Ми охарактеризували всі форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого в статті 258 КК України „Терористичний акт”, але все ж таки вважаємо, що законодавець припустився помилки пішовши по шляху точного перерахування усіх можливих способів вчинення терористичного акту, адже неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення терактів, з плином часу будуть вдосконалюватися способи та засоби їх вчинення, що необхідно тепер постійно відображати у диспозиції, а постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом.
Ємельянов В.П. пропонує розширити ознаки цього складу і викласти диспозицію статті 258 КК України в іншій редакції із врахуванням міжнародного визначення терористичного акту, що включає в себе вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто – вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості. А саме: “Терористичний акт, тобто вчинення або погроза вчинення вибуху, підпалу, захоплення заручників, транспортного засобу, підприємства, установи чи інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування України, інших держав, міжнародними організаціями, об’єднаннями громадян, фізичними або юридичними особами, – …”.
Це дозволить, на його думку, усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за даним складом злочину без додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, а в тих випадках, коли діяння не будуть мати терористичної спрямованості, кваліфікація проходитиме за відповідними статтями КК України [18, C.9].
Отже як підсумок можна сказати що об’єктивна сторона терористичного акту виражена в двох видах дій:
1) здійснення вибухів, підпалу або інших дій, що створюють небезпеку загибелі людей, спричинення значного матеріального збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків;
2) загроза здійснення вказаних дій.
Вибух – це запалювання чого-небудь унаслідок миттєвого хімічного розкладання, що супроводжується сильним звуком, речовини і утворення сильно нагрітих газів. Підпал – викликання пожежі із злочинними намірами.
До інших дій відносяться дії, які можуть привести до аварії, катастрофи і крахів на транспорті, руйнувань будівель, споруд (зокрема культурних і релігійних); пристрій обвалів, затоплень, блокування транспортних комунікацій; захоплення вокзалів, аеропортів, транспортних засобів; зараження джерел води або запасів продовольства; розповсюдження хвороботворних мікробів, здатних викликати епідемію або епізоотію; напад на об'єкти, що вимагають особливих заходів безпеки (атомні електростанції, хімічні заводи і так далі).
Під загрозою здійснення вказаних дій слід розуміти психічну дію на людей у формі вислову наміру учинити вибух, підпал або інші подібні дії, що вчиняються з певною метою. Проте загроза, відповідно до прийнятого в кримінальному праві підходу включає не просто один тільки виказаний намір заподіяти акт тероризму, але і здійснення дій, що свідчать про серйозність і реальність такого наміру, наприклад придбання вибухових, біологічно небезпечних, радіоактивних речовин або зброї, здійснення “застережливих” вибухів або підпалів, виконання підготовчих дій відключенню об'єктів життєзабезпечення або порушенню технологічних процесів, блокуванню транспортних комунікацій і т.п. Саме реальність наміру, що об'єктивувалася в конкретних діях, відрізняє загрозу від вислову у формі виявлення наміру і додає їй кримінально-правовий характер.
Обов'язковим елементом об'єктивної сторони тероризму є створення небезпеки загибелі людей від вище перелічених дій, створення значного майнового збитку, або настання інших суспільно небезпечних наслідків.
Також слід зазначити, що значний майновий збиток як наслідок тероризму – оціночне поняття.
Для того, щоб встановити, чи є майновий збиток значним,як результат терористичної акції, необхідно визначити вартість і значущість матеріальних цінностей. При оцінці можливого спричинення значного майнового збитку слід виходити з цінності і значущості майна, матеріального і фінансового положення потерпілого.
Інші суспільно небезпечні наслідки (спричинення особі смерті, тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю; серйозне порушення діяльності підприємств, установ, органів влади і управління, транспорту; зараження місцевості, розповсюдження епідемій і т.д.). Оскільки при терористичному акті спосіб здійснення злочину носить загально небезпечний характер, тому реальне спричинення легкої шкоди здоров'ю, незначного майнового збитку і інших подібних наслідків, не охоплюваних поняттям “інші суспільно небезпечні наслідки”, слід розглядати як елемент створення небезпеки загибелі людей, спричинення значного майнового збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків [41, C.262].
Відповідно до кримінального закону, терористичний акт вважатиметься закінченим злочином з моменту здійснення вибуху, підпалу або інших подібних дій або з моменту створення загрози здійснення вказаних дій.
Розділ 3. Юридичний аналіз суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України
3.1 Суб’єкт злочину
До числа обов’язкових елементів злочину й ознак складу злочину входить суб’єкт злочину. Відсутність в діянні ознак суб’єкта злочину, встановлених кримінальним законом, свідчить про відсутність складу злочину.
В кримінальному праві суб’єкт - це один із учасників кримінальних правовідносин, особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.
КК 1960 р. не передбачав законодавчого визначення цього елемента складу злочину. КК 2001 р. не лише визначив поняття суб’єкта злочину, але й передбачив у Загальній части окремий розділ ІV, в якому врегульовані всі основні питання щодо цього поняття, а саме питання: розуміння сутності суб’єкта злочину (ст. 18 КК); осудності (ст. 19 КК); обмеженої осудноcri (ст.20 КК); віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК) [38, C.45].
Коржанський М.Й. зазначає, що суб’єкт злочину - це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявності яких певна особа може бути кримінально відповідальною за свої дії, за вчинене нею[37, C.445]
У більш вузькому, спеціальному розумінні суб’єкт злочину - це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у випадку вчинення нею умисного або необережного суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом Згідно зі ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може, настати кримінальна відповідальність. Тобто кримінальний закон наділяє суб’єкта злочину наступними трьома взаємопов’язаними ознаками: 1) фізична особа; 2) осудна особа; 3) особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Поняття «суб’єкт злочину» і «особистість злочинця» не є тотожними, адже поняття «суб’єкт злочину» – важливо для рішення питання про кримінальну відповідальність особи, «особистість злочинця» має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак віднесено: її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічна характеристика, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо.
Передусім суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т.ін. [48, C.101]. Тим більше не можуть бути суб’єктами злочинів будь-які неформальні формування, хоча в літературі зустрічаються і такі неточності, коли вказується, наприклад, що „конкретними суб’єктами тероризму є терористичні організації, групи, а також окремі особи”. Конкретними суб’єктами злочинів, у тому числі й терористичного акту, можуть бути згідно з КК України тільки конкретні фізичні особи, які вчиняють злочини, створюють всякого роду злочинні формування, беруть участь в них і керують ними, створюють юридичні особи, керують ними і працюють в них, при цьому використовуючи діяльність юридичної особи для здійснення злочинних цілей.
Кримінальна відповідальність юридичних осіб допускається в так званій англо-американській системі права та деяких інших країнах (Франція, КНР).
Сама практика у країнах, де цей кримінально-правовий інститут існує, свідчить про численні труднощі в її застосуванні і досить малу ефективність. „Існують досить серйозні сумніви, - відзначає Б.С. Никифоров та Ф.М. Решетніков, - стосовно реальності тих заходів, яким піддаються корпорації у тих рідкісних випадках, коли порушені проти них кримінальні справи закінчуються судовим процесом і винесенням обвинувального вироку. Збитки від штрафу, накладеного на корпорацію, нерідко перекладаються нею або на пересічних утримувачів акцій, які не мають ніякого відношення до зловживань ради директорів чи вищих службовців корпорації, або взагалі компенсуються тим, що „послуги”, які надаються корпорацією або товари, що постачаються нею, після сплати штрафу сплачуються споживачами за більш високою ціною”[49, C.38]. Н.Є Кирилова та А.В. Серебреннікова також зазначають: „Після введення в дію нового КК Франції було декілька випадків притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, в усіх випадках на юридичних осіб був накладений штраф.... Зокрема, з рішень не видно, чи встановлював суд тих осіб, які в реальності вчинили злочинне діяння...”.
Таке становище не відповідає притаманним кримінальному праву принципам особистої і винної відповідальності, оскільки „за колективною відповідальністю юридичної особи можуть критися істинні винуватці злочину”. „Принцип особистої відповідальності, - вказується в Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, - має означати, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише фізична особа. Тому для визначення юридичної особи суб’єктом злочину... немає підстав”.
Слід розрізняти суб’єкта злочину, суб’єкта кримінальної відповідальності (тобто суб’єкта злочину, що притягається до кримінальної відповідальності) та суб’єкта (суб’єктів) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, яким можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також держава, які можуть нести матеріальну, адміністративнy, моральну, дисциплінарну відповідальність. Наприклад, за транспортну пригоду кримінальну відповідальність несе працівник, який керував транспортним засобом, матеріальну відповідальність - транспортне підприємство, а деякі керівники можуть понести дисциплінарну відповідальність. Суб’єктом же злочину (суб’єктом кримінальної відповідальності) може бути тільки фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.
Цей механізм давно налагоджений в чинному законодавстві і немає ніякої необхідності перевантажувати кримінальне законодавство якимись новими видами суб’єктів кримінальної відповідальності. Наявним прикладом тому може слугувати розділ VІ.3акону України „Про боротьбу з терроризмом”, де встановлюється відповідальність за участь у терористичній діяльності. Так, згідно зі ст. 23 Закону, особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, тоді як організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною згідно зі ст. 24 Закону, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Тобто для прийняття стосовно організації таких суворих заходів зовсім не обов’язково визнавати її суб’єктом злочину, достатньо визнати її суб’єктом відповідальності за вчинениЙ фізичними особами злочин.
Аналогічний підхід повинен бути і в тих випадках, коли сприяння терористам та їх організаціям надають представники державної влади. В науковій літературі ця обставина породжує полемику про суб’єкти такого роду тероризму і про можливість визнання держави суб’єктом злочину. Так, В.Ф. Антипенко стверджує, що „суб’єктами міжнародних злочинів як юридичної патології є, передусім, держави, а також фізичні особи, які виступають вїд їх імені і конкретно вчиняють ці злочини” [19, C.15].
Позиція визнання держави суб’ктом. злочину взагалі і злочинів терористичної спрямованості зокрема була вже піддана всебічній критиці, а саме поняття так званого „державного теторизму” названо термінологічною маніпуляцією, що не має а ні правової підстави, а ні сутнісного наповнення [26, C.277].
Таким чином, Наступна ознака суб’єкта злочину це осудність. Відповідно до ст. 19 КК України, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров’я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.
Осудність - це нормальний психічний стан особи (людини). Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.
Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.
Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками: 1) можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння; і 2) керувати своїми діями.
З визнанням особи осудною пов’язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення.
Сукупність таких ознак, як вік кримінальної відповідальності й осудність, є підставою для визнання особи суб’єктом злочину.
Слід сказати, що вік, з якого настає відповідальність за терористичний акт (ст. 258 КК України), вбачається вельми серйозною проблемою кримінального права. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).
За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. У ч.2 ст.22 КК України перелічені злочини, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років. У