Правовий режим об’єкту цивільного права за законодавством України
Отже, зброя як об’єкт цивільного права належить до категорії об’єктів, обмежених в обороті, тобто до об’єктів, які можна придбати і відчужувати тільки при наявності спеціального дозволу та у спеціально встановленому порядку. Таким чином, зброя як об’єкт цивільного права підпадає під спеціальний правовий режим обігу.
Ще одним з видів нетипових об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як в господарському обороті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Легальне визначення цінних паперів вміщене в ст. 1 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу».
Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [18, cт. 1].
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір – це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) повинне відповідати встановленим вимогам. Слід, проте, мати на увазі, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних) [33].
Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними – від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.
Як зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, встановленому главою 38 Цивільного процесуального кодексу України, просити суд про визнання паперу недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред 'явника.
Іменним цінним папером визнається документ, шо виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.
Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного паперу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.
Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом «Про цінні папери і фондову біржу» або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
В Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери [18, cт. 1].
Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обі-іу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу – «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.
Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, Що акції одного виду (класу) дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.
Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, йкі.в принципі, вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.
Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту.
Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.
Привілейовані акції – це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеями є, перш за все, переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденда фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно вщ розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих акціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.
Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.
Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства), власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.
Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства – за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.
В Україні випускаються облігації таких видів:
а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
б) облігації підприємств [18, cт. 10].
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.
Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих Рад народних депутатів.
Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону «Про цінні папери і фондову біржу».
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу – «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.
Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.
Казначейські зобов'язання України – вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та середньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань – Міністерством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст. 18 Закону «Про цінні папери і фондову біржу».
Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.
Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року[28].
Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:
для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України»;
для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»;
в рахунок фінансування витрат державного бюджету відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. №689 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства»;
під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. «Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна»;
для оформлення простими векселями бюджетної заборгованості з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природного газу, що споживається бюджетними організаціями та установами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії «Укргаз» від 21 серпня 1996 р.
Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням «Про переказний і простий вексель», затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:
використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;
векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;
у господарському обігу можуть використовуватись простий і переказний векселі;
вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;
сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами та літерами;
вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.
Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).
Простий вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.
Переказний вексель (тратта) – складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.
Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в даному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення «Про переказний і простий вексель» передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він повинен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і додаткового аркуша.
Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.
При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя – банку векселедержателя.
Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня[37].
Опротестований вексель з надписом про протест і актом протесту повертається від нотаріуса векселедержателю.
Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.
Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.
Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. «Про приватизаційні папери», а також іншими законодавчими актами України.
Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Верховної Ради України від 29 липня 1994 р. «Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням», Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. «Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів» та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1994 р. Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року «Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням». Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.
Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про приналежність паперу до України; найменування органу, що випускав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номінальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчисленому виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відомості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка видала папір.
У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.
Приватизаційні папери використовуються громадянами України лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом «Про приватизаційні папери», є недійсними.
Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу одного виду при його конвертуванні в інший[30]
Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, компенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.
Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.
Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для придбання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[31].
Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'язання держави перед громадянами України щодо компенсації грошових заощаджень, передбачено, що не використані для приватизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[11].
Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів [37, п. 44].
Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил:
іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги;
ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами;
коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).
Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом «Про цінні папери та фондову біржу», а сам перелік зробити відкритим.
Висновки
Цивільне право є найбільш об’ємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому об’єкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу об’єктивно винести рішення.
Юридичні
і фізичні особи
вступають у
цивільно-правові
відносини з
метою задоволення
своїх потреб
та інтересів.
Будь-який об'єкт
повинен задовольняти
потреби й інтереси
учасників
цивільних
правовідносин,
в іншому разі
він не розглядатиметься
як об'єкт цивільного
права.
Об'єкти
цивільних прав
– це матеріальні
та нематеріальні
блага, з приводу
яких виникають
цивільні
правовідносини:
це речі, включаючи
гроші, валютні
цінності та
цінні папери,
інше майно, у
тому числі
майнові права,
дії (роботи) та
послуги, результати
духовної,
інтелектуальної
та творчої
діяльності,
інформація,
матеріальні
та нематеріальні
блага.
Проблематика інституту «об'єкт цивільних правовідносин» посідає в науці цивільного права одне з найважливіших місць. Цей факт пояснюється не тільки цікавістю даної проблематики з теоретичної точки зору, але ще й тим, що це питання обходить кожного з нас.
З викладеного в даній роботі теоретичного матеріалу, який базується на нормативно-правовій базі України і цілого ряду міжнародних договорів в яких Україна приймає безпосередню участь, можна зробити слідуючі висновки:
Проаналізувавши історичні аспекти становлення інституту «обєкт цивільного права», можна виділити наступні етапи:
Період римського часного права;
Родянський період до набуття Україною самостійності;
Сучасний період.
За чинним законодавством України об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та правовим режимом поділяються на такі види:
особисті немайнові права;
речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно;
майнові права;
результати робіт;
послуги;
результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація;
інші матеріальні і нематеріальні блага;
право вимог.
Але на нашу думку систематизація об’єктів цивільного права має стати такою:
«типові обєкти»: речі; особисті немайнові права;інше майно;
«нетипові об’єкти»: результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; право вимог; документи; тварини; рослини.
З урахуванням више сказаного:
Під «традиційним» об’єктом цивільних прав слід розуміють будь-які матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини, часом звертаючи увагу, що «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин» – поняття тотожні.
Під «нетиповим» об’єктом слід розуміти об’єкт цивільного права, який володіє ознаками, які не відомі класичним об’єктам цивільного права та має специфічний механізм правового регулювання.
Список викорастаних джерел та літератури
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
Цивільний кодекс України: Офіційний текст.-Кондор, 2004.-Ст. 402
Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. – №45–46.
Цивільний кодекс України: Коментар. – X.: Одіссей», 2003.
Цивільний кодекс Української РСР. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – №30. – Ст. 463.
Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18.07.1963 р. Введений в дію з 01.01.1964 // Кодекс України. У 2-х томах.
Сімейний кодекс України // Голос України. – 2002. – №38.
Кодекс Украины об административных правонарушениях // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1984. – Прил.К №51.-Ст. 1122.
Уголовный кодекс Украины. – X.: «Одиссей», 2001.
Закон України «Про власність» від 7.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – №20. – Ст. 249.
Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 р.
Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково – технічної діяльності» від 13.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України – 1992. – №12. – Ст. 165.
Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України – 1992. – №48. – Ст. 650.
Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1993. – №21. – Ст. 218.
Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1993. – №33. – Ст. 345.
Закон України «Про племінне тваринництво» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №2. – Ст. 7.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №7.-Ст. 32.
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №7. – Ст. 34.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №7.-Ст. 36.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №13. – Ст. 64.
Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. – №16. – Ст. 93.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. №2664-III // Офіційний сайт Верховної Ради України.
Закон України «Про тваринний світ» №2894-III від 13.12.2001 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, №14, ст. 97.
Закон України «Про Червону книгу України» №3055-III від 07.02.2002 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, №30, ст. 201.
Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» №3447-IV от 21.02.2006 р.
Проект Закону України «Про зброю» реєстр. №1171–2 // Комп’ютерна правова система НАУ.
Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті України».
Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» №2471-ХІІ від 17 червня 1992 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –, №35 – Ст. 517;
Постанова Верховної Ради України «Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних майнових сертифікатів і житлових чеків» від 31 січня 1996 р.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху» від 7 лютого 1996 р.
Положення Про відзнаку Президента України «Іменна вогнепальна зброя» Затверджено Указом Президента України від 29 квітня 1995 року №341/95 // Урядовий кур’єр 1995, N67 від 06.05.95.
Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Указ Президента від 18.09.1992 р. №479/92.
Указ Президента України (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» від 25 травня 1994 р.
Конвенція про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967.
Бернская конвенция об охране литературных художественных произведений от 9.09.1886.
Інструкція №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р., п. 44.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Міністерством юстиції України 14 червня 1994 р.
Література:
Актуальные проблеми гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: «Статут», 1999. – 464 с.
Афанасьєва К.О. Авторське право: Практ.посіб. – К. Атіка, 2006. – 224 с. Бібліограф с. 207 – 210.
Безклубий І.А. Теоретичні проблеми банківських правочинів. Спеціальність: 12.00.03. Дис. докт. юрид. наук. К.: 2006. – 486 с.
Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000.
Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Договоры о выполнении работ и оказании услуг. Кн. 3. – М.: Статут, 2002. – 1049 с.
Валеев М.М. Вещи как объекты гражданских правоотношений: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Уральская государственная юридическая академия. – Екатеринбург, 2003. –24 с.
Ватрас В.А. До питання про право на сімейну таємницю // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – 2002. – №2. – С. 93.
Гориславський Г. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров'я // Право України. – 2001. – №12. – С. 35.
Городов О.А. Информация как обьект гражданских прав // Правоведение. – 2001. – №5. – с.с. 72–84.
Гурська Т.Д. Право жінок на охорону репродуктивного здоров'я // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – 2002. – №2. – С. 90.
Гражданское право. Т.1 / Под. ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – СПб. 1996.
Гражданское право: В 2т. Т.1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2000.
Гражданское право Украины. Часть1 / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – 440 с.
Данилкина Е.И. Договор банковского вклада с участием физических лиц по гражданському законодательству РФ: Дис. канд. юрид. наук. – Москва,