Cмертна кара та тiлеснi покарання в історiї України
Смертна кара i тiлеснi покарання в перiодi козацької республiки
У нацiонально-полiтиччному жiттi українського народу напрiкiнцi XVст. видатним феноменом стала поява i утвердження нової вiйськово-полiтичної системи -козацтва. З самого початку виступаючи оборонцем Пiвденних українських поселень вiд безперервних нападiв туркiв i татр ,козацтво набувало рис нового суспiльного явища.А невдовзi перетвориося на особливий лицарський стан, що виступив творцем нової форми укрпаїнської державностi, тобто взяв пiд захистдержавнiсть та нацiонально-культурнi права українського народу. Починаючи з середини XVIст. осередком українського козацтва стала Запорiзька Сiч. Вона була не лише вiйськовим, але й особливим державно-полiтичним утворенням - Козацькою Республiкою. Демократизм i ефективнiсть управлiння, особливостi структури i подiлу влади , своєрiднiсть правового укладу вигiдно вирiзняли Запорiзьку Сiч з-помiж iнших державно-полiеичних утворень, були яскравим проявом державотворчого духу українського народу , свiдчили про живучiсть української полiтично-правової традицiї. Перебуваючи пiд верховною протекцiєю спочатку польського, згодом росiйського уряду, тимчасово пiд заступництвом турецького хана запорозькi козаки протягом усього свого iсторичного iснування мали власну, вiдмiнну вiд будь-яких iнших,судову систему. Так в судах, покараннях i стратах запорiзькi козаки керувалися не писаними законами, а ''стародавнiв звичаєм, словесним правом i здоровим глуздом''. Писаних законiв вiд них годi було сподiватися передусiм тому, що громада козакiв мала позаду надто кородке минуле, щоб виборити тi чи iншi закони, систематизували їх i викласти на паперi; а також тому, що все iсторичне життя запорiзьких козакiв було сповнене майже безнастаними вiйнами, якi не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванi внутрiшнього ладу свого життя; нарештi, запорiзьки козаки взагалi уникали писаних законiв, побоюючись, щоб вони не змiнили їхнiх свобод. тому самi покарання i страти у запорiзьких козакiв стосувалися найбiльше кримiнальних i наймових злочинiв; це загальне правило у всiх народiв, що стояли i стоять на перших щаблях громадського розвитку: людинi потрiбно передовсiм захистити свою особу й майно, а вже потiм думати про iншi, складнiшi ланки громадського життя. Саме тому у запорiзьких козакiв за такий злочин, як крадiжка, який у влаштованiй державi карається штрафом чи позбавлення свободи, призначалася смертна кара:''У них за едино путо или плеть вешают на дереве''. Звичай, замiсть писаних законiв, визначав як гарантiю твердого ладу в Запорiжжi й росiйський уряд: так, iмператриця Катерина II, придушуючи повстання гайдамакiв, указом вiд 12 липня 1768 рокувелiла ''поступать с ними по всей строгости запорожських огрядов''. Але при цьому не слiд ствержувати, що запорiзькi суддi, керуючись у своїй практицi включнр звичаєм, дозволяли собi сваволю чи тяганину: незначна чисельнiсть запорiзького товариства, його чисто народний устрiй i цiлковита доступнiсть кожного члена козацької громади до виших начальникiв, робили суд у Запорiжжi простим, швидким i справедливим у повному i точному розумiннi цих слiв. Сривжений i кривдник устно викладали перед суддями суть своєї справи,вислуховували їх устне рiшення й вiдразу припиняли свої чвари й непорозумiння, до тогож перед суддями всi були однаково рiвними - i простий козак i значний товариш. Акти судових козацьких справ, що дiйшли до нас, виявляють , що запорожцi визнавали: право першого займу, право договору мiж товаришами, право давностi володiнь, останне, зрештою, допускалось лише в мiзерних розмiрах, та й то в мiстах: воно стосувалось не орних земель та угiдь, якi були спiльною власнiстю козакiв, а невеликих городiв та садиб бiля будинкiв; визнавали звичай напучення злочинця облишити лихi справи й поводитися праведно, допускалися слiства ''по самiй справедливостi, зрiлим оком'' у будь-який час, крiм пiсних днiв першої седмицi; практикувалося попередне ув'язнення злочинцiв у вiйськову в'зницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врештi дозволялася порука всього вiйська й духовних осiб за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi попередньо виявляли себе з вигiдного для всього вiйська боку або були йому чомусь потрiбнi. Тi самi акти та свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного й кримiнального судочинства у запорiзьких козакiв. Зi злочинцi верховного судочинства найважливiшими вважалися справи з несправедливої грошової претензiї, несплаченого боргу, взаємних сварок, рiзноманiтних збиткiв та спашiв, справи про перевищення визначеної в Сiчi норми продажу товарiв.
Iз кримiнальних злочинiв найбiльшим вважалось убивство козаком товариша, побої, завданi козаком козаку у тверезому чи п`яному станi, крадiжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей:"особливо суворими були за велику крадiжку, за яку, при двох певних свiдках, карають насмерть".Зв"язок iз жiнкою i содомський грiх, з огляду на звичай, що забороняв сiчовим козакам одруження; кривда жiнки, коли козак "хнеславить жiнку, як не належить", бо такий злочин "до знеславлення усього Вiйська Запорiзького служить"; зухвалiсть щодо начальства, особливо щодо чиновних людей росiйського уряду; насильство в самому Запорiжжi або у християнських поселеннях, коли козак вiдбирав у товариша коня, худобу й майно; дезертирство, тобто самовiльне вiдлучення козака пiд рiзними приводами у степ пiд час походу проти неприятеля; гайдамацтво, тобто крадiжка коней, худоби та майна у мирних жителiв українських, польських i татарських або у купцiв та мандрiвникiв, що проїжджали запорiзькими степами; приведення у Сiч жiнки, не виключаючи матерi, сестри чи дочки; пияцтво пiд час походу на неприяте. Останнє завжди вважалося у козакiв кримiнальним злочином i тягло за собою найсуворiше покарання. Суворi закони, як зауважив Всеволод Коховський, пояснюються у Запорiжжi трьома причинами: по-перше, тим, що туди приходили люди сумнiвної моральностi; по-друге, тим, що вiйсько жило без жiнок i не зазнавало їх пом'якшуючого вплмву на звичаї; по-трете, тим, що козаки вели постiйню вiйну й тому для пiдтримання порядку у вiйську потребувало особливо суворих законiв. Суддями у запорiзьких козакiв була вся вiйськова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, вiйськовий осавул, довбих, паланковий полковник i часом весь Кiш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскiльки мав верховну владу над усiм вiйськом; рiшення суду Коша часом повiдомлялося осоьливим документом, в якому писалось:''За наказом пана кошового отамана такого-то, вiйськовий писар такий-то''. Вiйськовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затвержував своїх визначень; вiйськовий писар часом викладав присуд старшини на радi; часом сповiщав засуджених, особливо якшо справа стосувалася осiб, котрi жили не в самiй Сiчi, а в паланках; вiйськовий осавул виконував роль слiдчого; виконавця вирокiв, полiцiйного чиновника; вiн розглядав на мiстi скарги, стежив за виконанням присудiв отамана й усього Коша, збройно переслiдував розбiйникiв, злодiїв i грабiжникiв; вiйськовий довбиш був помiчником осавула й приставом при екзекуцiях, тим, кого в Захiднiй Європi звали ''Prevot''; вiн прилюдно зачитував присуди старшини й усього вiйська на мiсцi страти чи на вiйськовiй радi; курiннi отамани, якi досить часто виконували серед козакiв роль суддi, у власних куреннях мали таку силу, що могли розглядати суперечки сторiн i тiлесно карати за якiсь провини; врештi, паланковий полковник зi своїми помiчниками - писарем та осавулом, який жив далеко вiд Сiчi, вiдав прикордонними роз'їздами й керував козаками, що сидiли в степу в окремих хуторах i слободах, у багатьох випадках, за вiдсутностi сiчової старшини, виконував також i роль суддi у своїх володiннях. З покарань застосовувалися: прив`язування до гармати на площi за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козаковi й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або вiн сам не заплатить свого боргу, або хтось iнший не поручиться за нього; подiбний спосiб покараня, але тiльки не злодiйство, iснував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусiдiв; шмаганя нагаєм пiд шибеницею за злодiйство й гайдамацтво; "були самi великими злодiями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих, хто й найменшу рiч украде у свого товариша; пошкодження членiв "изломлениєм одной ноги на сходке" за поранення ножем у п`яному станi; "за большiя вины переламливали руку и ногу"; розграбування майна за самовiльне перевищення такси - встановленої у Сiчi норми продажу товарiв, харчiв i напоїв; заслання у Сибiр, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останнiй час iсторичного iснування запорiзьких козакiв, за iмператрицi Катерини III; перекази столiтнiх дiдiв вказують також на покарання рiзками, але документiв про це немає, тому слiд вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало спiввiдносне з честю запорiзького "лицаря"; нарештi, при взаємнiй сварцi, за переказами, допускалася й дуель. Страти, як i покарання, у запорiзьких козакiв призначалися рiзнi, залежно вiд злочину, вчиненого тiєю чи iншою особою. Найстрашнiшою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша – вбивцю клали живим у труну разом з убитим i обох закопували в землю. Зрештою, якщо вбивця був хорошим воїном i добрим козаком, його звiльняли вiд цiєї страшної страти, замiнюючи її штрафом. Але найпопулярнiшою стратою у запорiзьких козакiв було забивання киями бiля ганебного стовпа: до цього засуджували осiб, що вчинили крадiжку або сховали украденi речi, дозволяли собi перелюбство, содомський грiх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на сiчовiй площi бiля дзвiницi, бiля нього завжди лежала в`язка сухих дубових палиць з голiвками на кiнцях, званих киями й схожих на палицi, що їх прив"язують до цiпа. Киї замiнювали запорозцям великоруськi батоги. Якщо один козак украде в iншого якусь дрiбницю, чи то в самiй Сiчi, чи поза нею, а потiм його викриють, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа i тримали звичайно протягом трьох днiв, а часом i бiльше, поки вiн не сплатить грошей за вкрадену рiч. Протягом цього часу повз злочинця проходять товаришi, причому однi мовчки дивляться на прив`язаного; iншi, напившись, лають i б`ють його; третi пропонують йому грошей; четвертi, прихопивши з собою горiлки й калачiв, поять i годують його, й хоча злочинцевi не хотiлося нi їсти, нi пити, вiн усе-таки мусив це робити. "Пий, скурвий сину, злодiю! Як не будеш пити, то будемо тебе, скурвого сина, бити!" - кричали козаки. Але коли злочинець вип`є, то козаки, що причепилися до нього, кажуть:"Тепер же, брате, дай-но ми тебе трохи попоб`ємо". Даремно тодi злочинець буде благати про помилування; на всi його прохання козаки вперто вiдповiдають:"За те ми тебе, скурвий сину, й горiлкою поїли, що нам тебе треба попобити". Пiсля цього вони завдавали кiлькох ударiв прив`язаному до стовпа й iшли; за ним з`являлися iншi. В такому положеннiзлочинець залишався добу, а то й п`ять пiдряд, на розсуд суддiв. Але звичайно бувало так, що вже за одну добу злочинця вбивали насмерть, пiсля чого його майно вiдбирали на вiйсько; траплялося, зрештою, що декотрi зi злочинцiв не лише залишалися жити, а й отримували вiд своїх п`яних товаришiв грошi. Iнодi покаранням киями замiняли смертну кару: в такому разi у покараного вiдбирали худобуй рухоме майно, причому одну чпстину худоби вiддавали на вiйсько, другу -паланковому старшинi, третю частину i все рухоме майно винного - його дружинiй дiтям, якщро вiн був жонатим. Крiм ганебного стовпа у запорiзьких козакiв використовували шибеницю й залiзний гак: до них засуджували за "велику" або неодноразову крадiжку. Шибеницi ставили в рiзних мiсцях запорiзьких вольностей над великими дорогами чи шляхами; вони мали вигляд двох стовпiв з поперечкою нагорi i з мотузяним сильцем або петлею на перекладинi. Щоб виконати страту, злочинця садовили верхи на коня, пiдводили пiд шибеницю, накидали на його шию петлю, швидко вiдганяли коня, i злочинець лишався висiти в петлi. Переказують, що вiд шибеницi, за козацьким звичаєм, можна було врятувати, коли якась дiвчина виявляла бажання вийти за злочинця замiж; якщо цей переказ вiрний, то цей звичай допускався, очевидно, з погляду на постiйне прагнення запорожцiв всiляко збiльшити свою чисельнiсть за iснуючого парубоцтва сiчовикiв, але за звичного родинного життя у паланковиз козакiв. Щодо цього очевидцi наводять такий випадок. Одного разу вели якогосьзлочинця на страту; назустрiч йому вийшла дiвчина пiд бiлим покривалом i виявила бажання вийти за нього замiж. Злочинець, наблизившись до дiвчини, почав просити її зняти з обличчя покривку. Дiвчина зняла. Тодi злочинець, побачивши перед собою потворуЕ подзьобану вiспою, привселюдно заявив:"Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, лiпше на шибеницi дати дубу!" Залiзний гак (вiд нiмецького Haken) - та сама шибениця, але з замiною петлi мотузкою iз гострим залiзним гаком на кiнцi. Злочинця, засудженого на гак, пiдводили до шибеницi, застромляли пiд ребра гострий гак i залишали його так висiти до того часу, поки його тiло не розкладалося й не розсипалися кiстки, на пострах злодiям i злочинцям; зняти труп iз шибеницi не дозволялось нiкому пiд загрозою смертної кари. Залiзним гаком користувалися поляки i, звичайно вiд них його перейняли й запорiзькi козаки. Вийнятковою мiрою покарання було вiдрубування голови i аджання на кiл.Iсторiї козаччини були вiдомi випадки застосування першого виду покарання запорожцями ,проте їх було дуже мало.Один з них можна навести для прикладу: Кошовий отаман Iван Гусак наказав вiдрубати голови козаку Матвiївцю i його товаришу Остаповi .Першому вiдрубали голову одразу ,а другому кат кiлька разiв вдаряв по шиї сокирою,але так i не змiг. Гостра паля або гострий кiл - це високий дерев`ний стовп iз залiзною шпицею нагорi; для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, кiлька чоловiк пiднiмали його по круглiй драбинi й садовили на кiл; гострий кiнець кола протикав усi нутрощi людини й виходив серед хребцiв нв спинi.Саме так за наказом царя було прилюдно страчено запорожця , який привiз листи,що вiддiслав гетьман Скоро Зрештою, запорожцi рiдко застосовували таку страту, i про її побутування розповiдають лише перекази старезних дiдiв; зате поляки дуже часто практикували цю страту для залякування козакiв: запорожцi називали смерть на гострiй палi "стовповою" смертю. "Так умер покiйний мiй батько, так i я умру потомственною стовповою смертю". Народнi перекази розповiдають, що коли поляки пiдносили на кiл запорожцiв, то вони, сидячи на них, знущалися над ляхами, просячи у них протягнути люльку й потiм, покуривши, оглядали своїх лютих ворогiв каламутними очима, плювали їм "межи-очi", проклинали католицьку вiру й спокiйно вмирали "стовповою смертю". Гостра паля практикувалася у полякiв i татар, вiд котрих, мабуть, i була запозичена запорожцями. Для виконання усiх перелiчених страт у запорiзьких козакiв узагалi не iснували ката; коли була потреба стратити якогось злочинця, то його наказували стратити злочинцевi; якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в`зницi до того часу, поки не з`являвся другий; тодi новий злочинець страчував старшого. Як згадувалося вище, основним джерелом права у запорожцiв був правовiй звичай. I саме на його основi регулювалiсь судова сiтема i судочинство,правове станови ще окемих станiв i груп населення,тощо. Найпоширiшою в адмiнiстративних i судових органах при розв"язаннi конкретних питань вважалась формула "за попереднiми правилами i звичаями". Звичаї булинадзвичайно авторитетними.Вводилося навiть нове поняття-"козацьке право", пiд яким розумiлася сукупнiсть норм звiчаєвого праващо виникло у Запорозькiй Сiчi, а згодом-сукупнiсть доповнених i розширених гетьманською владою i в практицi судової дiяльностi вiйськово-адмiнiстративних органiв. Чiльне мiсце серед джерел права посiдали унiверсали.Їх видивали гетьмани, а iнодi i полковники.Вони мали характер пiсьмового розпорядження адмiрiстративно-полiтичного акту. Гетьманськi унiверсали-основне джерело,з допомогою якого затверджувались змiни у суспiльрому ладi,правовому становищi окремих станiв.Тiльки за допомогою унiверсалiв гетьмана регулювався i затверджувався процес становленя окремих елементiв української державностi.Визнання попереднiх прав означало збереження основних iнститутiв кримiнального процесуального та iнших галузей права. Зокрема у кримiнальному правi спостерiгається складний i суперечливий прцес. Припинили дiю правовi норми,що встановлювали суворi покарання за злочини проти королiвської влади i польсько-литовського магнатсьло-шляхетського по рядку управлiння,а також проти католицької церкви. Тому система i види злочинiв,мета i види покарань були спрощеними. Встановлювалися суворi покарання за вiдмову надати допомогу у битвах,невиконання вимог вiйськово-старшинської адмiнiстрацiї,непокору чи нанесення шкоди козацькiй старшинi,духовенству.
У магiстратських ратушних,церковрих,сiльських i копних судах зберiгся попереднiй процесуальний порядок розгляду кримiнальних справ.Судовий процес угенеральному, полкових,сотенних та курiнних судах проводився на пiдставi норм звичаєвого права.Судовi рiшення i вироки можна було оскаржити у вищу iнстанцiю за пiдпорядкованiстю у всiх випадках окрiм,якi винесенi в умовах бойових дiй. Отже,пiд час усього iснування Козаччини суттєвих змiн у правi не вiдбулося.Такий стан зумовлювався тим,що козацька старшина та iншi панiвнi стани використовували органи вiйськово-адмiнiстративної влади для збереження основ феодально-крiпосних вiдносин,змiцнення своїх панiвних iнтересiв i становiх привiлеїв.
Смертна кара i тiлеснi покарання перiоду козацько-гетьманської держави (середина 17 - кiнець 18 ст.)
Наступним,пiсля козаччина,перiодом iсторiї українського державотворення став перiод гетьманщини,на формування якого вплинуло пiдписання Україною Березневих статей,за якими вона увiйшла до складу Росiї,як автономне дер жавне утворення.Спочатку лiво,а пiсля останього подiлу Польщi правобережною його частинами.Обмеження її суверенiтету виявилось у тому,що вона ви- знавала над собою верховенство царської влади.Адже України визнала росiй ська держава. На лiвобережнiй Українi зберiгся феодальний лад i його основа-феодальна власнiсть.З погляду формально-юридичного суспiльство подiлялось на 5 станiв: козацтво,шляхецтво,духовенство,мiщанство i селянство.Мiж станами i в кожному з них не було рiвностi.Стани мали окремi соцiальнi групи,якi вiдрiзнялися одна вiд одної правовим та економiчним становищем.Деякi соцiа льнi групи були привiлейованими i всi разом становили панiвний клас(козацька старшина,родовита шляхта,вище православне духовенство та мiськi багатiї).Iншi соцiальнi групи значно обмежувалися у привiлеях або ж зовсiм їх не мали.Це пригнiченi залежнi люди(селяни рядове козацтво,мiська бiд нота). Правове становище класiв,рiзних груп i категорiй визначалося Березневими статтями та царськими жалуваними грамотами,а в наступний перiод нор мативними актами мiсцевої адмiнiстративно-полiтичної влади. Згiдно з Березневими статями,в Українi зберiгся вiйськово-адмiнiстративний апарат влади та управлiння,який склався 1648-1854рр.На правобережжi , у губернiяхн,адмiнiстративно-полiцейський апарат очолювали губернатори. У вiданнi генерал-губернаторiв знаходилося управлiння декiлькома губернiями.Генерал-губернатори i губернатори призначалися безпосередньо iмператорам i надiлялися вищою адмiнiстративною,полiцейською та наглядною судовою владою.Вони здiйснювали нагляд за всiма мiсцевими установами.У їх пiд порядкованнi перебували також вiйська.
У повiтах адмiнiстративно-полiцейськi функцiї виконували капiтан-справник,а також нижнiй земський суд.Зауважимо,що назва органу не вiдповiдала його компетенцiї. Передусiм,це був полiцейський орган повiту.Вiн також виконував адмiнiстративнi,слiдчi та судовi функцiї щодо дрiбних справ.У деяких губернiях збереглися свої особливостi.Так,у волинськiй губернiї полiцейська система мала допомiжнi органи як залишки старої системи мiсцевого управлiння.Ними були так званi ключ вiйти,якi обиралися дворянськими зiбраннями iз шляхтичiв по 6-8 у повiтi.Їх дiяльнiсть мала допомiжний характер для нижнього земського суду.Складовою частиною механiзму управлiння на Правобережнiй Українi була судова система,тiсно пов'язана з адмiнiстративно-полiцейськими установами.Пiсля входження Правобережжя до Росїї судова система за структурою дещо вiдрiзнялася вiд iнших губернiй.Ще указом 23 квiтня 1793 року було визначено,що "суд i розправу в тих землях залишити на правах польських".Судовi чиновники залишалися також на мiсцях,тiльки на головнi посади були призначенi царськi представники.
Вiдповiдно до iмператорського указу "Про вiдновлення в Малоросiї правлiння i судочинства" 30 листопада 1795 року "належало для суду ж i розправи вiдновити колишнiй там генеральний суд",що мав два департаменти,кожен з яких комплектувався з генерального суддi,двох радникiв,котрi призначалися iмператором,i п'яти засiдателiв чи депутатiв,якi обиралися дворянством "всякi 3 роки".В обох департаментах кримiнальних i цивiльних справ усi "справи повиннi бути розiбранi i вирiшенi за правами тамтешнiми".Скарги таапеляцiї на рiшення генерального суду можна було подавати до сенату. В усiх повiтах запроваджувалися земськi суди,до складу яких входили земський суддя,два пiдсудки або асесор i нотарiус (писар).Наступною ланкою судової системи, визначеної указом, були пiдкоморськi суди на чолi з пiдкоморiями.Суд розглядав межовi спори. У мiстах судовими iнстанцiями залишалися магiстрати,що складалися з двох бурмистрiв i чотирьох ратманiв,яких обирали мiськi товариства на три роки,та ратушнi у мiстечках. За Березневими статтями в Українi продовжувала дiяти попередня правова система, тобто та, що склалася у перiод народно-визвольної вiйни. Велику роль виконувало звичаєве право,що регулювало широке коло суспiльних вiдносин за принципом "ведлуг звичаю давнього".Норми звичаєвого права широко застосовували судовi та адмiнiстративнi органи, вони були основним джерелом при складанiдннi збiрникiв права,проведенi кодифiкацiйних робiт,розробцi нормативних актiв.Значне мiсце у правовiй системi посiдала нормотворча дiяльнiсть гетьманської влади. Цьому перiодовi властиво i те ,що на визволенiй вiд полякiв територiї Зберiгалися деякi джерела польсько-литовського походження.Серед них вирiзнялися окремi князiвськi та королiвськi грамоти,постанови сейму, збiрникиi статути.Найважливiшим був,звичайно, третiй Литовський статут 1588 р., що дiяв в Українi аж до середини XIXст.,а також рiзнi збiрники магдебургзькго права ,якi регулювали вiдносини у так званих привiлейованих мiстах, надiлених правом самоврядування. Важжлива роль,безперечно, у регулюваннi суспiльних вiдносин належала Статтям Богдана Хмельницького, а також договiрним статтям, пiдписаним iншими геть манами та козацькою старшиною, з одного боку, i росiйським урядом - з iншого. У цих договарах визначалося правове становище України у складi Росiї, порушувалися головнi питання внутрiшнього життя України. Поширилися нормативнi акти гетьманської влади i Генеральної вiйськової канцелярiї, зокрема гетьманськi унiверсали, ордери, iнструкцiї, листи, декрети, грамоти, якi були загальнообов"язковими i визначали правове становище окремих установ, станiв, осiб чи господарств. До лiквiдацiї полiтичної та правової автономiї України норми Росiйського права не застосовувалися. Щодо Слобiдської України, то при розглядi дрiбних кримiнальних справ чи спорiв застосовувалися норми звичаєвого права, але згодом основним джерелом права стало росiйське законодавство. У пiвденних районах, так званiй Новоросiї, також застосовувалися норми росiйського законодавства, у деяких випадках ще дотримувалися i норми звичаєвого права. Правобережна Україна до кiнця XVIII ст. залишалася у складi Речi Посполитої. Тут дiяли акти полтсткого права, магдебурзьке право, Литовський статут, норми звичаєвого права. Тiльки 1840-1842 рр. на територiї всiєї України була поширена чиннiсть Зводу законiв Росiйської iмперiї. Отже, в Українi дiяли рiзноманiтнi норми права, що часто суперечили одна однiй i були значною мiрою застарiлими чи дублювалися. Окрiм цього, верхiвка суспiльства України прагнула зрiвнятися в правах з росiйським дворянством. Все це стало причиною проведення кодифiкацiйних робiт у другiй чвертi XVIII ст. Кодифiкацiя українського права у XVIII ст. розпочалася з iнiцiативи старшинської верхiвки та шляхти, котрi намагалися закрiпити свої права, а також вiдновити автономне становище України. Царський указ появився 22 серпня 1728 р.пiд назвою "Рiшучi пункти гетьману Данилу Апостолу" i став основою для створення першої спецiальної кодифiкацiйної комiсiї, склад якої неодноразово змiнювався. Для пiдготовки кодифiквцiї були використанi Литовський статут 1588 р., збiрники магдебурзького права ("Право Хелминьке", "Зерцало саксонiв" П.Щербича, "Порядок прав цивiльних" Б.Гроїцького, "Артикули права магдебурзького" тощо). Були пiдiбранi акти царської влади, церковного права, правовi звичаї та узагальнення судової практики. Внаслiдок цього 1743 р. з"явився збiрник "Права, за якими судиться малороiйський народ". До нього прикладалася iнструкцiя кодифiкацiйної комiсiї, алфавiтний реєстр, тобто покажчик, а також "Степенний малоросiйського вiйськового звання порядок пiсля гетьмана" своєрiдний табель про ранги. Отже, панiвна верхiвка домоглася введення норм, якi б захищали їхнi привiлеї, право власностi тощо. Норми, вмiщенi у збiрнику, обгрунтовували право на самовизначення, а це, зрозумiло, суперечило iнтересам царського уряду. Тому збiрник був вiдправлений доопрацювання, ревiзiю та перегляд. Вiн так i не став офiцїйним джерелом права, однак його норми реально дiяли, ними керувалися на практицi. Були проведенi деякi iншi кодифiкацiї, наприклад, збiрник, розроблний кандидатом у члени генерального суду Ф.Чуйкевичем за дорученням гетьмана К.Розумоського, - "Суд i розправа у правах малоросiйських" 1750 р. Тут обгрунтовувалась iдея закрiплення iнтересiв козацькрї старшини та шляхти, зокрема, необхiднiсть вiдновлення станових судiв в Українi тощо. Крiм цього, здiйсненi приватнi кодифiкацiї, наприклад, "Книга Статут та iншi права малоросiйськi" 1764 р., що стала посiбником для суддiв-практикiв. На чолi з секретарем II Малоросiйської колегiї О.Безбородьком 1767 р. був створений "Екстракт малоросiйських прав" -систематизований збiрник норм державного, адмiнiстративного та судового права, складений так, щоб доказати необхiднiсть вiдновлення автономного становища України. Оскiльки ця iдея суперечила полiтицi царизму, що активно проводилася стосовно України, збiрник був переданий в архiв. У зв"язку з повною лiквiдацiєю автономiї України та введенням губернського адмiнiстративно-територiального подiлу, Сенат 1786 р. розробив новий збiрник, в основу якого покладенi "Екстракт малоросiйських права" Безбородька, "Установлення про губернiї" 1775 р. та iншi акти. "Екстракт iз указiв, iнструкцiй та установ" був затверджений Сенатом i розiсланий на мiсця для практичного застосування.
Вiдомi також спроби кодифiкувати права в Українi у першiй чвертi XIX ст.Але, як i попереднi, у життя вони втiленi не були. У процесi становлення єдиної правової системи на всiй територiї Росiйської iмперiї на Україну 1840-1842 рр. поширилося загальноiмперське законодавство. Зокреми, у кримiнальному правi чiтко роздiлялись види злочину та мiри покарання за його скоєння. Так, розрiзняли злочини проти держави (зрадництво, повстання проти влади, розтрати,крадiжки),проти особи (вбивство, калiцтво, нанесення побоїв, ран, iншi тiлеснi пошкодження), майновi (крадiжки, розбiй, грабунок). Найтяжчi покарання встановлювалися за державнi злочини. Наприклад, зрадник засуджувався до смертної кари з вiдсiчувфнням голови або четвертуванням.Члени його сiм'ї пiдлягаливiчному заклинанню i виселенню до Сибiру.Все їх майно конфiскувалося. Посадовi злочини могли супроводжуватися застосуванням тiлесних покарань, конфiскацiєю майна i грошовим штрафом.Вбивця пiддавався смертнiй карi,а за iншi злочини проти особи встановлювалися тiлеснi покарання i грошовi штрафи. Майновi злочини призводили до смертної кари чи тiлесних покарань, вигнання, биття палицями,грошових штрафiв. Система покарання була складною.Якщо вид покарання визначався,то його його межi--не завжди.Вид i розмiр залежали вiд соцiальної приналежностi злочинця i потерпiлого.Наприклад,грошовим штрафом каралися тi,котрi вбивали селян-втiкачiв.Допускалося застосування декiлькох видiв покарання за один злочин.
Закон передбачав велику кiлькiсть покарань.Вищою мiрою покарання вважалася смертна кара-проста (повiшення, вiдсiчення